Прокурорський нагляд за додержанням законів при прийомі, реєстрації та розгляді заяв і повідомлень про злочини

Прокурорський нагляд за додержанням законів при прийомі, реєстрації та розгляді заяв і повідомлень про злочини.

Згідно ст. 227 ч.1 п.1 КПК України прокурор перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини.

П. 2 наказу Генераьного прокурора № 4-1 гн від 19 вересня 2005 року „Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство” встановлено, що прокурорам усіх рівнів забезпечити виконання вимог закону при прийманні, розгляді та вирішенні в органах прокуратури України заяв і повідомлень про вчинені злочини або ті, що готуються, а також законність і обґрунтованість прийнятих рішень.

П. 2.1. Щомісячно перевіряти повноту реєстрації, законність розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини у кожному правоохоронному органі. Забезпечуючи комплексний підхід, використовувати дані органів державного нагляду та контролю, повідомлення засобів масової інформації, звернення, дані лікувальних закладів і судово-медичних бюро, підприємств, установ, організацій тощо.

Питання, пов’язані з прийманням, реєстрацією та вирішенні заяв та повідомлень регламентуються:

Кримінально-процесуальним кодексом України ( ст. 227 КПК);
глава 2 розділу ІІІ Закону України "Про прокуратуру";
Наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2005 року № 4 ”Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство”;
Закон України “Про міліцію” (ст.10);
Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень про злочини, що вчинені або готуються (затверджена Наказом МВС України від 14.04.2004 № 400);
Наказ Міністра внутрішніх справ України від 04.10.2003 № 1155 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01.03.2004 за № 259/8858) ”Про вдосконалення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України”;
Інструкція “Про єдиний облік злочинів” (затверджена спільним наказом Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової Адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26.03.2002 № 20/84/293/126/18/5);
Наказ МВС України і МОЗ України від 10.05.1993 № 307/105 “Про порядок обліку випадків звернення до медичних установ і міськрайлінорганів внутрішніх справ громадян з тілесними ушкодженнями кримінального характеру”.

Зазначені інструкції та накази є підзаконними актами Кримінально-процесуального кодексу України і призначені детально регламентувати роботу органів внутрішніх справ з питань, що перевіряються. Тому їх положення також повинні використовуватися прокурорами для виявлення і припинення порушень вимог закону при прийомі, реєстрації, розгляді заяв і повідомлень про злочини.

З метою попередження та усунення порушень закону Генеральний прокурор України в наказі № 4 гн від 19 вересня 2005 року «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання та досудове слідство» зобов’язав підпорядкованих прокурорів щомісячно перевіряти повноту реєстрації, законність розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини у кожному правоохоронному органі. Забезпечуючи комплексний підхід, використовувати дані органів державного нагляду та контролю, повідомлення засобів масової інформації, звернення дані лікувальних закладів і судово-медичних бюро, підприємств, установ, організацій тощо. Запобігати зволіканню з порушенням кримінальної справи за наявності очевидних ознак злочину. Негайно скасовувати постанови за малозначними фактами, які лише формально містять ознаки злочинів.

Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням та застосуванням законів.

Повноваження прокурора у ході нагляду за додержанням і застосуванням законів визначені у ст. 20 Закону України „Про прокуратуру”. За наявності інформації про порушення законодавства, або запобігаючи таким порушенням, прокурор має право на перевірку в порядку нагляду.

У ході прокурорських перевірок, тобто під час здійснення нагляду прокурор має право :

1. безперешкодно, за посвідченям, що підтверджує займану посаду, входити приміщеня органів державної влади та місцевого самоврядування; обєднань громадян; підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності; до військових частин; установ без особливих перепусток, де такі запроваджено. Мати доступ до матеріалів та документів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі, за письмовою вимогою й тих, що мітять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію; письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щоло операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов’язаних з перевіркою.

2. вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші документи і акти, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення.

3. вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок відомчих і позавідомчих експертиз.

4. викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних чи письмових пояснень щодо порушень закону.

У разі виявлення порушень закону прокурор або його заступник, у межах своєї компетенції, мають право :

1. опротестовувати акти Прем’єр-мініста України, КМУ, Ради міністрів АРК, міністерств та інши органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських обєднань, а також рішення і дії посадових осіб.

2. вносити подання або протест на ішення місцевих Рад, залежно від характеру порушень.

3. порушувати у встановленому законом порядку кримінальні справи, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій.

4. давати приписи проусуення очевидних порушень закону.

5. вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли.

6. звертатись до суду з заявами про захист прав та законних інтересів громадян, держави, а також підприємств, установ, організацій.

Організація роботи прокурора з представництва інтересів громадян та держави в суді.

Статтею 121 Конституції України на прокуратуру покладена функція представництва інтересів громадян і держави в судах у випадках, передбачених законом. У контексті даного положення під представництвом слід розуміти правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначені чинним законодавством повноваження, здійснює процесуальні дії з метою захисту інтересів держави і громадян.

Для забезпечення нагляду за додержанням законності прокурор повинен тісно взаємодіяти з державними контролюючими органами. Для цього необхідно мати їх повний перелік, накопичувальні матеріали по кожному з цих органів щодо їх діяльності, вжитих з їх боку заходів за виявленими порушеннями закону.

Складовою організації роботи з питань представницької діяльності є аналітична робота. Періодичність проведення аналізів та узагальнень, крім передбачених планами роботи, наказами Генерального прокурора України, рішеннями колегій та за дорученнями керівництва Генеральної прокуратури України, визначається безпосередньо керівником відповідної прокуратури.

Аналіз представницької діяльності дає змогу виявити недоліки при підготовці документів прокурорського реагування.

При організації і проведенні позовної роботи широко використовувати відомості органів державного контролю, матеріалів перевірок з різних напрямків діяльності прокурора, насамперед нагляду за додержанням і застосуванням законів, матеріалів кримінальних, цивільних, господарських справ і справ про адміністративні правопорушення з метою поновлення порушених конституційних прав і свобод громадян, відшкодування завданої державі шкоди позасудовим шляхом заходами прокурорського реагування - внесенням подань, протестів, приписів тощо.

Постійно взаємодіяти зі структурними підрозділами прокуратури по використанню матеріалів слідчих справ, перевірок в порядку нагляду для пред’явлення позовів, не допускати випадків невикористання вказаних матеріалів, підміни прокурорами діяльності контролюючих органів.

З метою розширення діапазону позовів у повній мірі використовувати матеріали перевірок за всіма напрямами наглядової діяльності, вивчати і впроваджувати досвід роботи та позитивні напрацювання інших прокуратур, неухильно виконуючи відповідні вказівки Генеральної прокуратури України з приводу цього.

У процесі підготовки документів реагування необхідно:

- вивчити законодавство, що регулює спірні правовідносини;

- визначити характер правопорушення, склад сторін за спірними правовідносинами, наявність вини, правильно визначити позивача;

- зібрати або встановити докази, які необхідні для обґрунтування заявлених вимог, ретельно їх проаналізувати;

- з'ясувати можливість подачі до суду акта реагування з урахуванням установлених законом строків, причин їх пропуску та необхідності обґрунтування можливості їх поновлення;

- при пред’явленні позову визначити його ціну, якщо він підлягає оцінці;

- вирішити ряд процесуальних і організаційних питань, пов'язаних із подачею документів прокурорського реагування та їх розглядом у судах.

Розгляд судом кожної справи за участю прокурора тримати під постійним контролем і запобігати тяганині. Своєчасно і принципово реагувати на випадки прийняття судами незаконних рішень.

Ретельно готуватися до участі у судових засіданнях, у кожній справі готувати проект виступу, погоджуючи його з керівником структурного підрозділу чи відповідної міськрайпрокуратури.

Поняття представництва прокурором інтересів громадян і держави в суді та його відмінність від процесуального представництва.

Виходячи зі змісту статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді – це здійснення прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Юридичний інтерес прокурора до процесу завжди має державний характер. Через захист інтересів держави органи прокуратури захищають права та свободи громадянина, і навпаки, забезпечуючи права та свободи громадянина, вони одночасно захищають державні інтереси.

Відмінність прокурорського представництва від інших видів представництва полягає в тому, що: - воно є офіційним (публічним), конституційного рівня, що має значення самостійної функції прокуратури; - його здійснює особливий орган, який не має особистого інтересу, завжди і всюди є охоронцем закону, виступає від імені держави на користь громадянина, держави, суспільства. Згідно зі статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може здійснювати представництво на будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів.

Цивільний процесуальний представник - це особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах довірителя (адвокат).

Існує два окремих види представництва - представництво в цивільному праві і процесуальне представництво, які суттєво відрізняються одне від одного і мають різну мету.

За роки незалежності України діяльність прокурорів у цивільному і господарському судочинстві трансформувалась від нагляду за розглядом справ у судах через участь у розгляді в судах цивільних справ і господарських спорів до представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Вказана функція представництва покладена на прокуратуру Конституцією України 1996 р. (п. 2 ст. 121) та Законом України від 12 липня 2001 року внесена в Закон України «Про прокуратуру» 1991 р. (п.2 ст.5). Ця новела була причиною жвавої дискусії щодо природи, завдань, змістовної сторони, а також деяких інших аспектів представницької діяльності прокурора у суді. На думку окремих авторів, ця функція є для прокуратури України новою. Її не було також у прокуратури Союзу РСР і прокуратури України радянського періоду .

Інші автори вказують, що розглянуту функцію не можна вважати принципово новою, оскільки до прийняття Конституції України прокурор мав право звертатися в суд із заявами про захист прав і законних інтересів громадян і держави та представляти їхні інтереси в суді .

Приєднуючись до думки тих, авторів, які розглядають вказану функцію як новелу в законодавстві про прокуратуру України, вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що опоненти цієї точки зору допускають змішання двох понять: представництва прокуратури в суді як інституціональної функції прокуратури й процесуальної діяльності прокурора в цивільному, господарському та адміністративному судочинстві щодо захисту прав і законних інтересів громадян, держави й суспільства. Означені поняття близькі, але нетотожні. Їхнє співвідношення в самому загальному виді можна визначити як ціле і частина.

Широка дискусія триває стосовного того, який термін необхідно вживати для означення представницької діяльності у суді. В юридичній літературі поширені терміни «судове представництво», «представництво у суді», «представництво у цивільному процесі», «процесуальне представництво». Окремі науковці не вбачають жодної різниці між вказаними термінами і вживають їх одночасно. Для означення представницької діяльності прокурора у суді М. Косюта вживає термін «прокурорсько-судове представництво».

В теорії процесу різняться також визначення поняття «представництво». Основна відмінність полягає в тому, що одні автори визначають представництво через правовідносини, за яких одна особа на підставі певних повноважень виступає від імені та в інтересах іншої особи і зобов’язана або має право виконувати процесуальні дії в суді в її інтересах. Інші вважають, що представництво полягає у вчиненні однією особою в межах наданих повноважень процесуальних дій від імені та в інтересах іншої особи (процесуальна діяльність представника). Представництво прокуратурою інтересів громадян або держави в суді законодавець визначив як процесуальну діяльність (ч.1 ст.36-1 ). Така позиція видається переконливішою, оскільки визначення прокурорського представництва через правовідносини ускладнюється з’ясуванням ряду питань, зокрема, про які саме правовідносини йдеться, чи існують вони між прокурором і особою, інтереси якої він захищає у суді, характер та природа цих правовідносин тощо.

В юридичній літературі висловлювалась думка про те, що прокурор, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, через особливості його правового становища правом представництва не користується. Не погоджуючись з таким твердженням, вважаємо, що прокурор як і інші особи та органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК України, ст. 60 КАС України) здійснюють процесуальне представництво. Всі ці особи та органи особливі за своїм правовим становищем, яке визначається їх місцем у системі органів державної влади, покладених законом обов’язків, наданих повноважень та завдань діяльності. Однак захищаючи інтереси інших осіб у суді, вони здійснюють їх представництво на основі закону, саме тому законодавець зазначив, що діють вони як законні представники (ч.8 ст.56 КАС України).

Таким чином: представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді – це здійснення прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Спільні та відмінні ознаки прокурорського та інших видів (судового) представництва

Юридичною природою представництва в суді є правовідносини, за яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і зобов’язана або має право виконувати процесуальні дії в суді в інтересах останньої.

В юридичній літературі питання про правову природу судового представництва трактується неоднозначно. Більшість науковців вважають, що судове представництво в цивільному (адміністративному, господарському) процесі – це самостійний процесуальний інститут.

Мета судового представництва – надання громадянам або юридичним особам правової допомоги при здійсненні ними захисту своїх суб’єктивних прав та інтересів, що охороняються законом. При цьому судовий представник може не тільки заміняти сторону в процесі, але й діяти разом з нею (ст.38 ЦПК України, ст.56 КАС України). Відповідно до закону повноваження на ведення справи в суді дає представникові право вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа (ст.59КАС, ст.44 ЦПК, ст.28 ГПК). Разом з тим, він має цілий комплекс самостійних процесуальних прав, для реалізації яких не потрібно спеціального дозволу особи, яку він представляє (ст.27 ЦПК України, ст.49 КАС України – це права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі). Здійснюється представництво в судовому процесі на основі договору або закону (ч.3 ст.56 КАС).

Прокурор представляє в суді інтереси громадянина або держави та вчиняє процесуальні дії на захист їхніх порушених чи оспорюваних прав і свобод та державних інтересів. Отже, прокурорське представництво за своєю природою аналогічне судовому. Здійснюється воно на підставі закону (ст. 121 Конституції України, ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру”). Саме тому у ч.8 ст.56 КАС України безпосередньо зазначено, що органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб ( а серед них прокурор), діють як законні представники. В той же час, прокурорське представництво має певні відмінності від судового, закріпленого чинним процесуальним законодавством.

Перш за все, прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді від свого імені, тому жодних доручень на ведення справи від фізичної чи юридичної особи, права та інтереси яких він захищає, на відміну від судового представника, йому не потрібно.

По-друге, судове представництво має певне коло суб’єктів, яке обмежується лише особами, які беруть участь у процесі з метою захисту своїх суб’єктивних прав та інтересів, що охороняються законом. Прокурор може представляти в суді інтереси інших осіб або державні чи суспільні інтереси (ст.45 ЦПК України, ст.60 КАС України). Коло таких осіб визначено законом, зокрема, це громадяни, які неспроможні через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження ( ч.2 ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру”).

По-третє, судовий представник діє у процесі в межах наданих йому повноважень. Повноваження представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути спеціально обумовлені у виданій йому довіреності (ч.2 ст.44 ЦПК України, ч.2 ст.59 КАС України). Проте прокурор, який представляє в суді інтереси громадянина або держави, наділений усіма процесуальними правами і несе процесуальні обов’язки сторони, за винятком права укладати мирову угоду (ч.1 ст.46 ЦПК України, ч.1 ст.61 КАС України, ч.4 ст.29 ГПК України).

По-четверте, судове представництво в процесі можливе у будь-якій справі, а прокурорське представництво в суді інтересів громадянина або держави – лише у випадках, визначених законом (пунктом 2 ст.121 Конституції України, ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру”, ст.45 ЦПК, ст.60 КАС України ).

Відповідно до Конституції України (ст.ст. 121-123) прокуратура – це самостійний інститут влади, який не належить до жодної з її гілок (ст.6). Одним із головних завдань прокуратури як правозахисного органу є захист приватних і публічних інтересів. Прокуратура здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави від імені держави (ч.1 ст.36-1 Закону України “Про прокуратуру”). Це одна з найважливіших гарантій захисту прав та свобод громадян і законних державних інтересів. Представляючи в суді інтереси громадян або держави, прокурор реалізує конституційне положення, закріплене в ст. ст. 3, 13 Основного Закону, відповідно до якого держава зобов’язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб’єктів права власності та господарювання. Через захист інтересів держави органи прокуратури захищають права та свободи громадянина, і навпаки, забезпечуючи права та свободи громадянина, вони одночасно захищають державні інтереси.

Юридичний інтерес прокурора до процесу завжди має державний характер. Метою його діяльності є забезпечення законності, тому у кожній справі прокурор зобов’язаний домагатися встановлення об’єктивної істини, а якщо його позовні вимоги суперечать дійсним обставинам, то він повинен відмовитись від поданої заяви або змінити вимоги, що не позбавляє особу, на захист якої став прокурор, вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимог у первісному обсязі. Таким чином відсутність у прокурора особистого інтересу у справі суттєво відрізняє його від особи, в інтересах якої звернувся до суду, або з якою він змагається у процесі.

Аналогічно дещо інший інтерес у судовому процесі в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів державної влади, місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які зазначені з прокурором у ст.45 ЦПК України та ст.60 КАС України. Для перелічених органів та посадових осіб юридичний інтерес до процесу найчастіше визначається місцем цих органів (осіб) у системі органів держави, вони беруть участь у справі в силу покладеної на них службової компетенції, їх повноваження та завдання суттєво різняться від прокурорських. Тому раніше ЦПК України участь у процесі прокурора та органів державної влади, місцевого самоврядування, фізичних чи юридичних осіб регулював у різних главах.

Поєднання в одній статті питань участі в процесі прокурора та інших органів (осіб) дещо ускладнює застосування процесуальних норм у судовій і прокурорській практиці. Зокрема ч.1 ст.45 ЦПК передбачає, що прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи захищають у суді права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. У ч.2 цієї ж статті і йдеться про представництво прокурором інтересів громадянина або держави, а про суспільні інтереси не зазначається. Цивільний процесуальний кодекс України не містить визначення терміну „суспільний інтерес”. У ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру” вказується, що прокурор вправі захищати в суді інтереси держави, права іншої особи або невизначеного кола осіб. Отже виникає запитання, чи поняття „суспільний інтерес” ідентичне „інтересам невизначеного кола осіб” ? Крім того, згідно з пунктом 2 ст.121 Конституції України прокурор може представляти в суді лише інтереси громадянина або держави, а згадки про захист суспільних інтересів там не має. Звичайно, вказана нечіткість правового регулювання не сприяє повноцінній представницькій діяльності прокурорів.

Законодавством встановлено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні ним процесуальних та інших дій.

Можливі процесуальні дії, які може вчинити прокурор, передбачені процесуальними кодексами (КАС, ЦПК, ГПК України) та статтями 35, 36-1, 37, 40 Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема, відповідно до вимог процесуального законодавства прокурор зобов'язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Він має право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються інтересів держави чи осіб, яких він представляє;

2) знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, одержувати копії судових рішень;

3) брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

6) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

7) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

10) оскаржувати судові рішення;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими учасникам процесу процесуальними кодексами.

Статтею 35 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Хоча прокурор у процесі має рівні процесуальні права з іншими учасниками він не може вважатися звичайною стороною в процесі. У реальному житті обов’язки прокурора є значно ширшими, і їх не можна ототожнювати з процесуальними обов’язками. Відповідно до статті 34 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі. Таке завдання, а відтак – і обов’язок не може покладатися на інших учасників процесу. Це випливає із загального завдання прокуратури, діяльність якої має бути спрямована на всемірне утвердження верховенства права і закону, зміцнення правопорядку (стаття 4 Закону України «Про прокуратуру»). Серед принципів судочинства у ЦПК, КАС, ГК України названі верховенство права і законність. Отже, можна стверджувати, що не лише суд, а й прокурор, який бере участь у цивільному, адміністративному чи господарському процесі, може розглядатися суб’єктом забезпечення як верховенства права, так і законності.

Процесуальні та інші дії, які здійснюються прокурором при реалізації представницької функції, спрямовуються на захист у суді інтересів громадянина або держави.

Категорії „інтереси громадянина” та „інтереси держави” не тотожні, оскільки інтереси особистості й інтереси держави не завжди можуть збігатися.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств (Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 року по справі №3- рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді).

Інтерес може бути охоронюваний законом, тобто законним, або незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом і не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на порушення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищенні Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.

Будь-який державний орган, у тому числі і прокуратура, захищає лише ті інтереси, які мають правовий характер. Тобто, правовому захисту підлягає лише законний або охоронюваний законом інтерес.

Соціально значущий, позитивний інтерес, визнаний законодавцем, перетворюється на законний, який часто породжує суб’єктивне право. Як інтерес, що підлягає захисту, останній повинен відповідати двом вимогам: а) перебувати в правовому середовищі, б) не порушувати інтересів, виражених у суб’єктивному праві.

Під випадками, що визначені законом, коли прокурор може здійснювати представництво інтересів громадян або держави в суді необхідно розуміти підстави представництва їх інтересів.

Представництво інтересів громадян або держави в суді як самостійний вид прокурорської діяльності. Завдання і значення представницької діяльності прокурора.

Представницька діяльність прокурорів, будучи самостійним напрямком і функцією прокуратури, тісно пов'язана з іншими функціями прокуратури. Зазначене стосується всіх видів прокурорської діяльності, але особливо тих з них, які поєднані з наглядом за виконанням законів. Основним інтегративним фактором функцій прокуратури є їх головні завдання - захист прав і свобод громадянина, охорона законних інтересів суспільства й держави. Невипадково тому багато авторів схильні розглядати представництво прокурорів у суді, як форму трансформації наглядової діяльності прокуратури з її владними-розпорядницькими повноваженнями прокурорів, до участі прокурорів у суді в інтересах громадянина або держави з повноваженнями сторони процесу. Цим обумовлені методи й прийоми, які застосовуються прокурорами в рамках функції представництва в суді інтересів громадянина або держави.

Завдання участі прокурора у судовому процесі (судочинстві): сприяння суду у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ і постановленні судових рішень, що ґрунтуються на законі, а також дотримання їх обов’язковості (відповідно до статті 34 Закону України «Про прокуратуру»). Відповідно до пункту 2 наказу Генерального прокурора України «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» від 29.листопада 2006 року № 6гн основними завданнями представництва в суді необхідно вважати реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження; невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються; а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб. Значення участі прокурора у цивільному, адміністративному та господарському судочинстві в умовах сьогодення полягає у необхідності захисту інтересів держави та певної категорії громадян. Воно обумовлюється актуальністю окремих категорій справ. Прокурор бере участь у розгляді справи з метою підкреслити резонансність спору та у зв’язку з важливістю результатів його розгляду для суспільства.

Підстави для представництва прокурором інтересів громадян і держави в судах.

Підстави представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави – обставини, які дають змогу прокуратурі здійснити представницьку функцію у суді.

Підставою представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина є: неспроможність громадянина через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження

Підставою представництва прокуратурою у суді інтересів держави є: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Підстави представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави - обставини, які дозволяють здійснити прокуратурі представницьку функцію у суді.

Чинний Закон України «Про прокуратуру» досить виразно вирішує питання про підстави участі прокурора в суді. Підставою для представницької діяльності прокуратури у захисті прав і свобод громадянина є неспроможність особи через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захищати свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, вчинених між ними або з державою (ч. 2 ст. 36-1).

Таким чином, передбачений Законом перелік причин, у зв’язку з якими громадянин неспроможний особисто брати участь у справі, не є вичерпним. Чітко визначені лише відповідний фізичний чи матеріальний стан, похилий вік. Інші причини визначені як «поважні».

У зв’язку з цим виникає кілька питань: 1) про які права і свободи йдеться; 2) стосовно якої категорії громадян прокурор може здійснювати представництво.

Згідно з наказом Генерального прокурора № 6 - гн від 29.11.2006 р. „Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадян або держави та їх захисту при виконанні судових рішень” пріоритетними завданнями в цьому плані є захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також захист державних інтересів, що стосуються оподаткування, стягнення сум до бюджету, відчуження державного майна, у т.ч. через процедуру банкрутства, земельних відносин, усунення порушень, пов’язаних з корупційними діяннями (п. 4).

Для відповіді на питання про те, стосовно якої категорії громадян прокурор може здійснювати представництво, потрібно проаналізувати значний масив нормативно-правових актів різної юридичної сили.

Говорячи про неспроможність особи через фізичний стан захищати свої права, доцільно мати на увазі насамперед її неможливість у зв’язку із станом здоров’я самостійно брати участь у судовому процесі.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. Статтею 3 цього Закону передбачено, що інвалідність як міра втрати здоров’я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

При визначенні критерію неспроможності особи через матеріальний стан самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження можна опиратись на норми бюджетного законодавства, якими встановлено прожитковий мінімум, мінімальна заробітна плата.

Так, згідно із Законом України від 26 грудня 2008 року «Про Державний бюджет України на 2009 рік »(ст.54) затверджено на 2009 рік прожитковий мінімум на одну особу в розмірах, що діяли у грудні 2008 року, тобто– 626 грн. та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

- дітей віком до 6 років: 557 грн.;

- дітей віком від 6 до 18 років: 701 грн.;

- працездатних осіб: 669 грн.;

- осіб, які втратили працездатність: 498 грн..

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковим мінімумом є вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості .

Статтею 55 Законом України від 26 грудня 2008 року «Про Державний бюджет України на 2009 рік » установлено з 1 січня 2009 року розмір мінімальної заробітної плати 605 гривень, з 1 квітня 2009 року – 625 гривень, з 1 липня 2009 року -630 гривень, з 1 жовтня 2009 року –650 гривень та з 1 грудня 2009 року – 669 гривень на місяць.

Під мінімальною заробітною платою необхідно розуміти законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт) (стаття 3 Закону України «Про оплату праці», стаття 95 Кодексу законів про працю України).

Що стосується громадян похилого віку, чинне законодавство встановлює, що ними визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року (стаття 10 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»).

У ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру” передбачено, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах. Під таким визначенням слід розуміти не лише формування у прокурора внутрішнього переконання про наявність певних ознак, які дають йому можливість захищати у суді інтереси громадянина чи держави, а і необхідність вираження цього переконання у відповідній процесуальній формі. Зокрема, з цього приводу у ст.119 ЦПК України (форма і зміст позовної заяви) вказано, що у разі пред’явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи (читай прокурором), в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. Аналогічно у ст. 2 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту.

Приводами представництва прокуратурою інтересів громадян або держави у суді можуть бути:

звернення громадян, юридичних, посадових осіб;
повідомлення у засобах масової інформації;

- виявлення безпосередньо прокурором порушень інтересів, що охороняються законом (під час прокурорських перевірок, розслідування кримінальних справ, розгляду звернень фізичних та юридичних осіб не з питань представництва у суді).

Форми представництва прокурором інтересів громадян або держави в суді.

Форми представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави – дії прокуратури при здійсненні представницької функції у суді.

Формами представництва є: - звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; - участь у розгляді судами справ; - внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. (ЗУ «Про прокуратуру» ч. 3 ст. 36-1)

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах а форму його здійснення.

Форми представництва прокуратурою у суді інтересів громадянина або держави - дії прокуратури при здійсненні представницької функції у суді.

Відносно організаційної форми представницької діяльності прокурорів у юридичній літературі є різні погляди. Ряд авторів вважає, що під функцією представництва в суді варто розуміти діяльність прокурора, яка пов’язана з його участю в судовому розгляді цивільних, господарських справ і справ про адміністративні правопорушення з метою захисту прав і законних інтересів окремої особи, громадян, держави, а також підготовкою й направленням в суд заяв та інших матеріалів, прийняттям інших заходів щодо відновлення порушеного права окремої людини, громадянина, держави.

У цьому ж сенсі, але більш виразно висловився М. Косюта, який вважає, що судово-представницька функція прокуратури в майбутньому законодавстві повинна бути закріплена в трьох основних формах: звернення до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів громадян і держави; участі в розгляді в судах на різних стадіях судочинства; у формі досудового провадження.

У широкому розумінні, застосування представницьких засобів означає реагування прокурора в інтересах громадян і держави як у досудовому, так і в судовому порядку.

У досудовому порядку - це конкретні дії прокурора в процесі вивчення матеріалів контролюючих органів, при розгляді заяв і звернень громадян, проведенні наглядових чи дослідчих перевірок, розслідуванні кримінальних справ, які спрямовані на усунення виявлених порушень закону і їх наслідків, у тому числі відшкодування заподіяних збитків.

Практика засвідчує, що у процесі досудових перевірок прокурорів, особи, які завинили, нерідко добровільно відшкодовують заподіяні збитки. Це не лише позитивний для потерпілої сторони наслідок досудової роботи прокурора. Такі дії в інтересах боржника, який добровільно відшкодовуючи збитки, не втрачає суми по оплаті державного мита, правової допомоги тощо. Однак, за такої форми реагування прокурора не завжди вдається захистити права у повному обсязі, оскільки відповідачі на свій захист нерідко надають докази про часткову вину, посилаються на непередбачені обставини, стихійне лихо тощо. Ці докази потребують правової оцінки. Таким правом, відповідно до чинного процесуального законодавства України, наділено лише суд.

Тому важливим чинником представницької діяльності прокурора є передбачені у ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” наступні форми представництва:

звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
участь у розгляді судами справ;
внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

- захисту прав громадян або інтересів держави при виконанні судових рішень;

- вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб. (п.3)

Звернення до суду

У ст. 2 ГПК України передбачено, що прокурор звертається до господарського суду з позовною заявою лише в інтересах держави. Відповідно до ст.45 ЦПК , ст.60 КАС України прокурор у випадках, встановлених законом, може звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Таким чином звернення прокурора до суду ( як наслідок - участь прокурора у цивільному і адміністративному процесах) є обмеженою випадками, які мають бути передбачені у законі. Вочевидь вказані обмеження мають на меті забезпечити участь прокурора у цих процесах лише тоді, коли така участь є дійсно необхідною через причини, що мають об’єктивний характер.

Для прикладу, право прокурора подати позов передбачають Закони України “Про боротьбу з корупцією”, “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про захист прав споживачів” тощо. У Сімейному кодексі України зазначається, що прокурор може звернутися до суду з позовами про визнання шлюбу недійсним (ст.42), позбавлення батьківських прав (ст.165), відібрання дитини (ст.170), скасування усиновлення чи визнання його недійсним (ст.240). Однак визначальним і найбільш застосовуваним на практиці є Закон України „Про прокуратуру”, у ст. 20 якого зазначено, що при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави.

Однією з найважливіших умов реалізації права прокурора на звернення до суду з позовами є дотримання вимог ст. 119 ЦПК, ст. 106 КАС та ст. 54 ГПК України щодо форми та змісту позовної заяви й доданих до неї документів, адже у протилежному випадку позовна заява залишиться без руху.

Враховуючи приписи статті 20 Закону України «Про прокуратуру» щодо права звернення прокурора або його заступника до суду з заявами про захист інтересів громадян або держави позовні заяви можуть бути підписані цими особи. Вказана норма відтворена у ст.2 ГПК України.

Якщо позовна заява до суду підписується особою яка виконує обов’язки прокурора, то до позовної заяви додається засвідчена належним чином копія наказу про покладення на таку особу обов’язків прокурора.

Відповідно до пункту 6.3. наказу Генерального прокурора України № 6-гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» прокурор звертаючись із позовом, заявою до суду не за місцем знаходження прокуратури, копію позову, заяви повинен негайно надіслати відповідному прокуророві для забезпечення його участі у розгляді справи та письмово інформувати про це суд, до якого направлено матеріали. Прокурор, що забезпечував участь у суді, має негайно повідомити прокурора, який направив позов, про результати його розгляду.

Як передбачено пунктом 15 вказаного наказу Генерального прокурора України, копії позовів, заяв прокурорів мають бути невідкладно надіслані до прокуратур вищого рівня.

Згідно з пунктом 10 цього ж наказу Генерального прокурора України по кожному позову необхідно заводити та вести окреме наглядове провадження, у якому зосереджувати копії: позову, заяви; матеріалів, що підтверджують заявлені вимоги; зауважень на протоколи судових засідань; судових рішень, скарг чи інших процесуальних документів; відомості про хід судового процесу; довідки про результати розгляду справи, погоджені з керівництвом прокуратури (структурного підрозділу) та дані про реальне виконання рішень суду .

Участь у розгляді судами справ

Щодо наступної форми представництва: участь у розгляді судами справ, необхідно зазначити, що участь перш за все є обов’язковою у справах за позовами прокурорів.

У наказі Генерального прокурора України № 6- гн від 29 листопада 2006 року „Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадян або держави та їх захисту при виконанні судових рішень” передбачено, що участь у розгляді цивільних і адміністративних справ за позовами прокурора у місцевих загальних судах забезпечують, як правило, прокурори за місцем розташування суду. Природоохоронним, транспортним, військовим прокурорам, прокурорам з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах брати участь у розгляді справ за їх позовами, заявами у місцевих загальних судах за місцем знаходження прокуратур. Організацію участі прокурорів у розгляді справ в апеляційних, місцевих господарських та окружних адміністративних судах покладено на підрозділи представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратур областей і прирівняних до них за місцем знаходження зазначених судів. Участь у розгляді справ касаційною інстанцією у Вищому господарському суді України, Вищому адміністративному суді України, Верховному Суді України забезпечує Головне управління представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України.

По-дуге: участь прокурора у розгляді судами справ є обов’язковою у випадках, коли це передбачено законом, або суд визнає це за необхідне (п.7 наказу ГПУ № 6-гн від 29.11.2006 р.). Щодо передбачених законом випадків, то для прикладу, у ст.281 ЦПК України зазначено, що справа про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги, госпіталізацію у примусовому порядку розглядається з обов’язковою участю прокурора.

Щодо залучення судом прокурора до участі у справі, то з цього приводу опублікована думка, що на вимогу суду у всіх випадках прокурор зобов’язаний прийняти участь у розгляді справи, оскільки ухвала суду про залучення прокурора до участі у справі набирає чинності з моменту її проголошення, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, отже має силу закону, а тому обов’язкова до виконання.

З вказаним твердженням не можемо погодитись з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади ,їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законність – одна із засад судочинства ( ст.129 Конституції України). Таким чином повноваження суду на залучення прокурора до справи повинні бути передбачені законом, як це, наприклад, було у ст.121 ЦПК УРСР 1963 року.

Однак у ст.45 ЦПК України та ст. 60 КАС України, які регулюють участь у цивільному та адміністративному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб йдеться про право суду залучати до участі у справі лише органи державної влади та місцевого самоврядування. Разом з тим у ч.3 ст.11 ЦПК України та ч.7 ст.59 КАС України вказано, що якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Тобто законом передбачено випадок, коли суд може залучити до участі у справі прокурора як особу, якій законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. На наше переконання вказана норма розширеному тлумаченню не підлягає, тому суд може залучити прокурора до справи лише в одному вищевказаному випадку, який передбачений процесуальними законами.

Крім того, законом визначено, що прокурор самостійно визначає підстави представництва у суді. Якщо це зробить суд, тоді вказана норма закону буде порушена. Не виключена можливість, коли суд може залучити прокурора до участі у справі, в якій, наприклад, відсутні підстави для представництва прокурором інтересів громадянина, отже обов’язкова участь прокурора у такій справі буде суперечити закону, що є недопустимим.

Відповідно до ст.35 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може вступити в процес на будь-якій його стадії, коли цього вимагає захист конституційних прав громадян інтересів держави та суспільства. Право прокурора на вступ у справу, порушену за позовом інших осіб передбачено ст.29 ГПК України, яка зобов’язує прокурора про свою участь у вже порушеній справі повідомити суд письмово, а в судовому засіданні – також і усно. Аналогічно ЦПК України (ч.2 ст.45) та КАС України (ч.2 ст.60 ) надають прокурору право здійснювати представництво на будь – якій стадії процесу.

У наказі Генерального прокурора України № 6-гн від 29.11.06 зобов’язано прокурорів активно застосовувати надані законом повноваження щодо участі за своєю ініціативою у розгляді будь-якої справи та вступу у справу, якщо цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян або держави. Рішення про вступ у справу приймати керівникам прокуратур або їх заступникам, керівникам самостійних галузевих підрозділів Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня. Про намір вступити у розгляд справи, порушеної з ініціативи інших осіб, повідомляти суд письмово.

Крім того, у цьому ж наказі зазначено, що повинна бути забезпечена участь прокурорів за своєю ініціативою при розгляді судами справ про: усиновлення дітей іноземцями; позбавлення батьківських прав; стягнення коштів за рахунок державного бюджету; звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави.

Разом з тим варто нагади, що наказ Генерального прокурора України не є нормативно-правовим актом, оскільки не пройшов реєстрацію в Міністерстві юстиції України. Звідси він не може бути обов’язковим до виконання для суду та інших учасників судового процесу, окрім прокурора. Не врегулювання на законодавчому рівні окремих моментів участі прокурора у розгляді судами справ призводить на практиці до складних проблемних ситуацій. Наприклад, для того щоб ступити у справу, порушену за позовом інших осіб, прокурору необхідно ознайомитись з нею для з’ясування питання про наявність передбачених законом підстав для представництва інтересів громадянина чи держави. Проте КАС та ЦПК України не містить положень про можливість прокурора ознайомитись з матеріалами справи, яка розглядається судом, при вирішенні питання про вступ до неї для участі з метою представництва інтересів громадянина або держави. Не закріплено безпосередньо таке право й у Законі України «Про прокуратуру».

Апеляційне та касаційне оскарження, перегляд за ново виявленими та винятковими обставинами

Важливою формою реалізації представницьких повноважень прокурора є ініціювання перегляду судових рішень в порядку апеляційному та касаційному, а також провадження за винятковими чи нововиявленими обставинами. Вказане ініціювання здійснюється прокурором у господарському процесі шляхом внесення подання (апеляційного чи касаційного), а у адміністративному та цивільному процесах у формі відповідних заяв та скарг.

З метою вирішення питання про наявність підстав для ініціювання перегляду судових рішень в порядку апеляційному та касаційному, за винятковими чи нововиявленими обставинами у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити з неї виписки.

Наказ Генерального прокурора України № 6- гн від 29.11.2006 року зобов’язує прокурорів усіх рівнів у межах своєї компетенції забезпечувати своєчасна реагування на незаконні рішення суду у цивільних, господарських, адміністративних справах та якісну підготовку апеляційних касаційних скарг, подань, заяв і скарг за ново виявленими та винятковими обставинами. При направлені до суду зазначених документів надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня, прокурору, який забезпечує участь у справі, а касаційних скарг, подань, скарг за винятковими обставинами – до Генеральної прокуратури України (п .12)

(Далі у наказі Генерального прокурора йдеться про розмежування повноважень між прокурорами різних рівнів щодо оскарження судових рішень, встановлено певний порядок взаємодії на цих етапах роботи, зазначені певні особливості порядку касаційного оскарження, які необхідно опрацювати самостійно та бути готовим висвітлити ці питання на семінарі).

Захист прав громадян або інтересів держави при виконанні судових рішень

Зважаючи на те, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, здійснення прокуратурою конституційної функції представництва інтересів громадянина і держави у суді надає можливість прокурору набути статус учасника виконавчого провадження.

Крім того на Міністерство юстиції України та Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів цього міністерства, поширюється прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів, у тому числі Закону України «Про виконавче провадження». Внесені зміни у цей закон, який регулює діяльність органу виконавчої влади, не можуть обмежувати визначених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру» повноважень прокурора, оскільки предметом регулювання цього закону не є прокурорський нагляд та його межі.

Здійснюючи нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів у виконавчому провадженні, прокурор не підміняє органи відомчого контролю і не втручається у виконавче провадження, оскільки виявивши порушення закону, він самостійно їх не усуває шляхом прийняття відповідних рішень чи дій процесуального характеру у виконавчому провадженні, а на підставі наданих законом повноважень і у визначений законом спосіб, тобто через внесення документів реагування, та у передбаченому законом порядку звертається до органу (особи), які допустили порушення, або вищестоящого у порядку підпорядкованості органу (особи) і вимагає усунення порушень закону. Повноваження прокурора щодо виявлення порушень закону при здійсненні нагляду передбачені у ч.1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру».

Вжиття передбачених законом заходів щодо усунення порушень закону при здійсненні судочинства, відповідальності винних у цьому осіб

Приймаючи участь у справі, прокурор має рівні з іншими учасниками судового засідання права. Обсяг та межі повноважень прокурора визначаються Законом України "Про прокуратуру" та процесуальним законодавством України.

У ст.35Закону України „Про прокуратуру”, яка визначає повноваження прокурора у справі вказано, що прокурор зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би хто їх вчиняв. Для виконання цього припису закону прокурор зобов’язаний використовувати всі повноваження, надані йому процесуальними нормами та ст. 20 Закону України «Про прокуратуру».

Діяльність прокурора на стадії підготовки позову до суду.

Успіх розгляду у суді позовної заяви (заяви) прокурора залежить від якості її підготовки та складання прокурором.

У процесі підготовки матеріалів прокурору необхідно: 1) вивчити нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини; 2) визначити предмет і підстави позову, характер спірних правовідносин, склад сторін цих правовідносин, наявність вини відповідача; 3) перевірити достатність доказів, необхідних для обґрунтування позовних вимог, визначити належність і допустимість доказів; 4) з’ясувати можливість пред’явлення позову з погляду дотримання строків позовної давності, причин пропуску цього строку, обґрунтування можливості його поновлення; 5) визначити ціну позову; 6) вжити передбачених законом заходів до забезпечення позову.

Вимоги до форми і змісту позовних заяв (заяв) визначені у процесуальних законах (КАС України, ЦПК України, ГПК України).

Крім того, у позовній заяві (заяві) прокурором, відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», має бути зазначено підстави для представництва інтересів громадян або держави у суді.

У господарському судочинстві прокурор самостійно надсилає сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у них немає, а докази про відправлення додає до позовної заяви, яка подається до суду.

В адміністративному та цивільному судочинстві прокурор додає до позовної заяви її копію, копії всіх документів, що додаються до неї, та надсилає до суду, а вже суд безпосередньо надсилає ці документи відповідачу.

Форма і зміст позовної заяви (заяви) прокурора.

Розширена відповідь на питання № 5 та № 6

1. Загальні положення, які визначають порядок підготовки і пред’явлення прокурором позову (заяви) до суду

Підготовка та звернення до суду з позовами, заявами, адміністративними позовами є однією з форм здійснення представницької функції прокуратури України [2; 7; 22, с.99-101; 25, с.102; 27, с.92].

При підготовці позовів, заяв необхідно забезпечувати їх повноту та вмотивованість, дотримуватися вимог закону до форми і змісту позовів, заяв та підсудності спорів, посилатись на норми матеріального і процесуального права, якими регулюються відповідні правовідносини, на конкретні докази, долучати їх до позовів, заяв [7, п.4.2], посилатися також і на ст.ст.20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру».

Для прокурора або його заступника звернення до суду в інтересах держави чи громадянина є як засобом захисту тих, що охороняються законом, прав та інтересів конкретної особи, так і реалізацією своїх повноважень із забезпечення режиму законності у державі [34, с.48]. Представляючи в суді інтереси громадян або держави, прокурор реалізує конституційне положення, закріплене в ст.ст.3, 13 Основного Закону, відповідно до якого держава зобов’язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб’єктів права власності та господарювання.

Підготовці позовних матеріалів має передувати вивчення прокурором норм відповідного матеріального і процесуального законодавства, постанов та роз’яснень Пленумів Верховного Суду України та спеціалізованих судів, а в необхідних випадках – і норм міжнародного права, ратифікованих Україною. Це допоможе прокурору правильно кваліфікувати склад правопорушення, зібрати необхідні докази.

Науковці та практики зазначають, що в процесі підготовки позову (заяви) прокурору необхідно [16, с.157-158; 17, с.10]:

визначити предмет і підставу позову (заяви), характер спірних правовідносин, склад сторін цих правовідносин, наявність вини відповідача;
установити, які докази необхідні для обгрунтування позовних вимог, зібрати ці докази і ретельно їх проаналізувати;
з’ясувати можливість пред’явлення позову з урахуванням дотримання строків позовної давнини (строків звернення до суду), причин пропуску цього строку, та необхідності обгрунтування можливості його поновлення;
визначити ціну позову (якщо він підлягає оцінці);
вирішити низку інших організаційних і процесуальних питань, пов’язаних із складанням і пред’явленням позову (заяви) та його розглядом у суді.

Предмет позову – це позовна вимога. Він залежить від змісту правовідносин, що виникли між особою, в інтересах якої прокурор має подати позов, і відповідачем. Вимоги можуть бути різними по характеру. Формулюючи позовні вимоги, прокурору треба враховувати, що способи захисту визначені: цивільних прав та інтересів – статтею 16 ЦК України; прав суб’єктів господарювання та споживачів – статтею 20 Господарського кодексу України; прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин – статтею 105 КАС України.

Визначають наступний перелік правових підстав для звернення прокурора до суду з позовом (заявою) на захист прав та інтересів інших осіб – громадян, держави, підприємств і організацій [32, с.91-93; 34, с.48; 35, с.59, 60]. Це п.2 ст.121 Конституції України; п.6 ст.20, ст.ст.33, 36-1 Закону України «Про прокуратуру»; ст.ст.3, 45 ЦПК України; ст.ст.2, 29 ГПК України; ст.ст.3, 17, 60 КАС України; ст.ст.28, 29, 93-1 КПК України; Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст.34), «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст.15), «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.37), «Про об’єднання громадян» (ст.30, ч.ч.1, 3 ст.31, ст.32), «Про колективні договори і угоди» (ст.20), «Про боротьбу з корупцією» (ст.13) (з 01.01.2010 ст.ст.20, 21 Закону «Про засади запобігання та протидії корупції»), «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про психіатричну допомогу» (ст.22), «Про політичні партії в Україні» (ст.21), «Про тваринний світ» (ст.8); Кодекс законів про працю України (ст.ст.136, 231); Сімейний кодекс України (ст.ст.165, 170, 240).

Існує думка, що практично передбачити у відповідних законодавчих актах усі випадки, коли прокурор може представляти в суді інтереси громадянина або держави, неможливо, адже як громадянин, так і держава беруть участь у численних правовідносинах, які регламентуються різними нормативними актами [36, с.69; 37, с.61].

Вирішення питання про те, в яких законодавчих актах необхідно закріпити предмет інтересів громадянина і держави, що підлягають захисту з боку прокуратури, має велике теоретичне і практичне значення. На погляд М. Косюти можливі три варіанти вирішення цього питання: в окремих законодавчих актах, які відносяться до різних галузей права; у цивільно-процесуальному, адміністративно-процесуальному і господарському процесуальному законодавстві; у новій редакції Закону України «Про прокуратуру» [18, с.17].

І. Марочкін пропонує викласти в Законі України «Про прокуратуру» вичерпне коло осіб, інтереси яких буде захищати прокурор у суді, а також коло їх порушених прав та законних інтересів [21, с.42-43]. Існує і інша думка щодо напряму розвитку представницької функції прокуратури, як пряме надання їй права ініціювати в суді процес при порушенні прав і законних інтересів необмеженого кола осіб, порушенні масового інтересу [30, с.63].

Стаття 121 Конституції України проголошує, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, крім іншого, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом [1, с.36].

Відповідно до ч.ч.2, 5 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом [2, с.110].

У статті 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено положення про те, що господарський суд може порушувати справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах [4, с.6, 7].

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Також, Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах [8].

Правозастосовча практика свідчить про наявність підстав поширювати це тлумачення Конституційного Суду України на представництво прокурором інтересів громадян та держави і за правилами інших судочинств.

Без правильного встановлення правової підстави позову неможливо визначитися з доказами. Поняття і види доказів розкриваються в ст.57 ЦПК України, ст.32 ГПК України та ст.69 КАС України. Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими способами: письмовими і речовими доказами; висновками експертів, поясненнями представників сторін і інших осіб. Докази мають бути належними та допустимими (ст.ст.58, 59 ЦПК України; ст.34 ГПК України; ст.70 КАС України). Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.60 ЦПК України, ст.33 ГПК України, ст.71 КАС України), крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України, ст.35 ГПК України, ст.72 КАС України.

І.Є. Марочкін та П.М. Каркач визначають дії, які повинен здійснити прокурор на досудовій стадії з метою збирання доказів, зазначають про необхідність аналізу та систематизації доказів з огляду на їх належність (містять інформацію про предмет доказування) та допустимість (одержані відповідно до порядку, встановленого законом) [16, с.160].

Прокурору необхідно особливу увагу звернути на наявність строку позовної давності для звернення для суду. Так, загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України), спеціальна позовна давність для окремих видів вимог – скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю визначена ст.258 ЦК України.

В той же час, статтею 268 ЦК України визначені вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи частиною другою статті 99 КАС України встановлено річний строк. При цьому, частина третя цієї статті передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду [5, с.54].

Сплив (пропущення) строку позовної давності (строку звернення до суду) є підставою для відмови в позові (заяві), проте за наявності поважних причин пропуску цього строку загальні, господарські та адміністративні суди вправі поновити його (ст.73 ЦПК України, ст.100 КАС України).

Якщо вимоги позову мають майновий характер, прокурор повинен визначити ціну позову за правилами, встановленими ст.80 ЦПК України, ст.55 ГПК України.

Вирішуючи низку організаційних питань, пов’язаних із пред’явленням позову (заяви) та його розглядом у суді, прокурор повинен додержуватись вимог, передбачених ст.119 ЦПК України, ст.54 ГПК України, ст.106 КАС України щодо форми і змісту позову (заяви), в якій він повинен з посиланням на закон дати юридичну кваліфікацію відношенням, що виникли між сторонами, та навести докази, що підтверджують його вимоги.

Одночасно з пред’явленням позову (заяви) прокурору необхідно ініціювати питання щодо вжиття заходів для забезпечення позовних вимог у порядку, встановленому чинним законодавством (ст.ст.66, 67 ГПК України; ст.ст.151-153 ЦПК України, ст.ст.117, 118 КАС України). Клопотання такого роду необхідно заявляти не тільки в самій позовній заяві, але і шляхом напряму до суду окремого клопотання (заяви).

2. Особливості складання прокурором позовів (заяв) за видами судочинства

2.1. Позови в господарському судочинстві

Як зазначалось, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Але який саме «державний орган» (законодавчий чи виконавчий), закон не зазначає. Це поняття уточнює назване рішення Конституційного Суду та подальше роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 22 травня 2002 № 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» – орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому закон надає повноваження органу виконавчої влади. Про право прокурора подавати до господарського суду позови в інтересах держави в особі органів місцевого самоврядування вказується також в іншому роз’ясненні Вищого господарського суду України [11].

Перелік органів виконавчої влади наводиться в Указі Президента України від 15 грудня 1999 № 1572/99 «Про систему центральних органів виконавчої влади». Крім того, перелік органів державної влади міститься у Законі України «Про джерела фінансування органів державної влади».

Поняття «інтереси держави» - економічні, політичні, соціальні – ширше розкривається в Законі України «Про основи національної безпеки України».

За формою і змістом позовна заява прокурора повинна відповідати вимогам ст.54 ГПК України. До позову прокурор повинен відповідно до ст.ст.33, 57 ГПК додати відповідні докази в обґрунтування своїх позовних вимог, і копії позову та доданих до нього документів направити сторонам (ст.56 ГПК України).

В. Сапунков пропонує внести зміни до ст.54 ГПК України, включивши в неї положення ст.2 цього Кодексу про те, що прокурор, який звернувся до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та вказавши у цій нормі і громадянина, тому що згідно із ст.1 цього Кодексу прокурор може представляти в господарському суді й інтереси громадянина [36, с.71].

На практиці часто виникають питання щодо правильності, на думку судів, зазначення прокурором в позові органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, та обгрунтування необхідності захисту інтересів держави.

В. Семенюк, вивчаючи законодавчу неврегульованість понять «інтереси держави» та «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» і доводи, викладені у задоволених позовах прокурора, у зв’язку з неоднозначним застосуванням судами вказаних понять при розгляді позовів прокурора в інтересах державного банку і структурної одиниці Держенергонагляду, дійшов висновку, що на підставі судової практики прокурор правомочний заявляти позов у інтересах держави в особі структурної одиниці органу виконавчої влади у випадках: якщо держава (орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах) є власником 100 % акцій його структурної одиниці; збитки, відшкодовані за позовом, підлягають залученню до державного чи місцевих бюджетів; структурна одиниця не може самостійно виступати як сторона у справі, оскільки їй делеговано виконання лише частини повноважень органу державної влади чи органу місцевого самоврядування і вона не є самостійною юридичною особою, і вважає необхідним законодавчо закріпити підстави участі прокурора в господарському процесі в інтересах держави [23, с.16-18].

В. Стеценко, аналізуючи вказане питання на прикладі судових рішень за позовами прокурора в інтересах Держенергонагляду та НАК «Украгролізинг», наголошує на тому, що орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, може як співпадати з позивачем, так і не збігатися з ним, пропонує керуватися при визначенні позивача судовою практикою за наведеною окремою категорію справ, та вважає за доцільне виключити у абзаці 2 ст.2 ГПК України слова «а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» [28, с.52-54].

Цікавим є питання чи повинен прокурор при підготовці позову виясняти волю органу влади чи місцевого самоврядування про представництво прокуратурою інтересів держави (наявність відповідного письмового звернення про виявлене правопорушення). Верховний Суд України висловився з цього питання у постанові від 03.02.2009 № 11/6618, зазначивши про приписи статей 2, 22 Господарського процесуального кодексу України, статей 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру» [12, с.113].

Також Верховний Суд України наводить, що саме вважається належним обґрунтуванням прокурором своїх вимог стосовно пред’явлення позову в інтересах держави, і коло посадових осіб органів прокуратури, які мають право підписувати позовну заяву [13, с.121-122; 14, с.30, 31, 33].

О. Шморгун відзначає, що наведеним рішенням Конституційного Суду остаточно не вирішено який саме орган «уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» за наявності інтересу держави у справі, в якій виступають лише суб’єкти приватного права, у зв’язку з чим пропонує викласти абзац 4 частини 1 ст.2ГПК у новій редакції, згідно з якою б дозволялось господарським судам порушувати справи за позовами прокурорів та їх заступників, які звертаються в інтересах держави, підприємств, організацій, товариств, у діяльності яких вбачається інтерес держави [33, с.59]. Вказане питання ставить також і В. Семененко, зазначаючи, що у спорі між юридичними особами недержавної форми власності інтерес держави проявляє політичний характер, а саме: дотримання законності у державі, суспільстві [35, с.61].

2.2. Позови (заяви) у цивільному судочинстві

Частина 1 статті 45 ЦПК України визначає право прокурора на звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів у випадках, встановлених законом [3, с.21]. Розгляд цих справ передбачений у позовному, наказному та окремому провадженнях (наказне провадження є новим інститутом у цивільному процесуальному законодавстві).

Підставою для звернення до суду і майбутньої участі прокурора у цивільному процесі є здійснення ним захисної функції [26, с.34].

Шляхом пред’явлення позовної заяви прокурор реалізує право на порушення цивільної справи у суді першої інстанції на захист прав, свобод та інтересів інших осіб (ст.118 ЦПК України).

Позовна заява може бути пред’явлена до суду за наявності певних передумов. Розрізняють наступні передумови права прокурора на звернення до суду [27, с.95]:

- пряме зазначення в законі про можливість подання заяви на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів. Адже при прийнятті позовної заяви суддя повинен перевірити, яка саме правова норма надає прокурору право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

- підвідомчість справи суду;

- відсутність судового рішення або ухвали суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладення мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрали законної сили;

- відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;

- відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим.

При складенні позову прокурор зобов’язаний дотримуватися правил підсудності (ст.ст.107-117 ЦПК України), визначити осіб, які будуть виступати як позивач та відповідач у справі, а також заінтересованих в результаті вирішення справи інших осіб, зазначити коло доказів на підтвердження позову, забезпечити відповідність позову формі та змісту (ст.119 ЦПК України). Проте вказана норма не висуває вимоги щодо зазначення прокурором в позовній заяві особи, інтереси якої він представлятиме в суді. Цю прогалину в законодавстві необхідно заповнити, що фактично передбачено й рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, яке поширюється і на ст.119 ЦПК України [37, с.62].

У кожному випадку пред’явлення позову прокурор зобов’язаний зазначити підстави для звернення із ним, обґрунтувати у своєму зверненні, у чому полягає порушення права громадянина, інтересів держави (ч.6 ст.119 ЦПК України). Це значить, що твердження у заяві про неможливість громадянина самостійно пред’явити позов може бути визнано обґрунтованим і достатнім для прийняття такої заяви до провадження суду за умови, що воно підтверджено відповідними документами, доданими до заяви (медичним висновком про стан здоров’я заінтересованої особи, копією рішення суду про визнання особи недієздатною тощо), а щодо підстав для звернення на захист державних інтересів доцільно долучати до позову відповідне звернення уповноваженого державного органу (в разі його наявності).

Прокурор має додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ч.1 ст.120 ЦПК України). Правила цієї статті не поширюються на позовні заяви у трудових спорах і справах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ч.2 ст.120 ЦПК України).

Пленум Верховного Суду України в пунктах 2, 7 постанови від 12.06.2009 № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначив, що звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб у випадках, не передбачених законом, розгляду не підлягають; позовна заява подається до суду в письмовій формі і за змістом повинна відповідати вимогам статті 119 ЦПК; у разі пред’явлення позовної заяви особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи (частина перша статті 45 ЦПК), у заяві повинні бути зазначені підстави для такого звернення, а їх не зазначення тягне наслідки, передбачені частинами першою і другою статті 121 ЦПК [10, с.4, 5].

Виникає питання щодо практичного застосування положень ч.1 ст.45 ЦПК України про право прокурора на звернення до суду із заявою про захист суспільних інтересів.

Так, об’єктами судового захисту права громадського інтересу є суб’єктивні матеріальні права та охоронювані законом інтереси, які одночасно належать кожному індивідууму та усім не персоніфікованим членам певної організованої чи неорганізованої групи осіб, до яких можна віднести право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право вільного доступу до інформації про стан довкілля (ст.50 Конституції України, ч.1 ст.9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), право на належну якість та безпеку товарів (робіт, послуг) (ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів»), право на добросовісну рекламу (ст.10 Закону України «Про рекламу»), право на економічну конкуренцію (Закон України «Про захист економічної конкуренції») та інші [31, с.98].

Для захисту громадського інтересу має використовуватися позов як універсальний засіб захисту, і враховуючи особливості об’єкта захисту, має бути розроблена конструкція позову на захист громадського інтересу. Ці позови не вимагають встановлення персоніфікованого складу осіб, права та інтереси яких захищаються ними; позивач має на меті захист прав усього суспільства й усіх його членів і повинен діяти як представник суспільства; можуть бути лише позовами про визнання [31, с.99].

Пропонується в позовній заяві, крім загальних відомостей, які пред’являє цивільно-процесуальний закон до форми і змісту позову, наводити обставини, які можуть довести, що цим позовом захищаються не тільки особисті інтереси особи, яка надала інформацію про порушення громадського інтересу та права чи охоронювані законом інтереси якої будуть захищатися таким позовом, а й громадські інтереси, та вважається за доцільне можливість захисту громадського інтересу та особливості розгляду такої категорії справ у цивільному процесі закріпити в окремій главі ЦПК України [31, с.100].

Зазначаю, що оскільки такі поняття, як «невизначене коло осіб», «громадський інтерес», «групові позови» цивільне процесуальне законодавство України не розкриває, застосування їх прокурором і судом на практиці досить проблематичне. Розтлумачити їх і сформулювати можна буде з огляду на матеріали прокурорської та судової практики із закріпленням відповідних процедур в ЦПК України [37, с.62].

Не повинно викликати заперечення право прокурора на подання до суду заяви про видачу судового наказу в інтересах інших осіб за умови дотримання ним вимог ст.ст.96-98 ЦПК України щодо форми і змісту судового наказу. Адже подаючи таку заяву, прокурор зобов’язаний не тільки вказати на порушення інтересів громадянина чи держави, а й послатися на конкретний матеріальний закон, який ці інтереси охороняє, та мотивувати насамперед причину, через яку громадянин не може сам звернутися до суду [25, с.105; 27, с.93].

Також прокурор може звернутися до суду із заявою в порядку окремого провадження (ст.234 ЦПК України) з урахуванням вказаних вимог щодо форми і змісту заяви.

2.3. Позови в адміністративному судочинстві

Аналізуючи норми КАС України, якими визначені повноваження прокурора щодо звернення до адміністративного суду, можна визначити наявність певних особливостей. Частиною 1 ст.60 встановлено право прокурора на звернення до адміністративного суду з адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб у випадках, встановлених законом. Частина 1 ст.104 КАС визначає, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, а суб’єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду у випадках, встановлених законом [5, с.35, 56, 57].

Виходячи зі змісту цих положень, прокурор має право подати адміністративний позов у порядку представництва в адміністративному суді, однак він не повинен підміняти у судовому процесі самого громадянина або суб’єкта владних повноважень. Позивачем за позовом, який подав прокурор, є громадянин, на захист прав і свобод якого прокурор подає позов, або суб’єкт владних повноважень. У позовній заяві прокурор вказує означених осіб, а суд зобов’язаний повідомити їх про процес і можливість взяти в ньому участь як позивач. Таким чином, прокурор, подавши адміністративний позов на захист прав і свобод громадянина, або в інтересах держави, в особі суб’єкта владних повноважень, є позивачем у процесуальному розумінні, але носієм матеріальних прав є вказані особи, на захист прав, свобод та інтересів яких ним ініційоване провадження в адміністративній справі [20, с.86; 24, с.109].

Важливим питанням теорії та практики є обгрунтування підстав звернення прокурора до адміністративного суду. Прокурор повинен в кожному позові вказати повноваження на звернення до адміністративного суду від імені певних осіб. Це правило, на відміну від ЦПК, хоч прямо не витікає з положень закону щодо форми і змісту позову (ст.ст.105, 106 КАС), але слідує з положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст.155 КАС, згідно з яким суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо її від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Про це свідчить і судова практика [15, с.11-12].

Тому, при підготовці позову до адміністративного суду прокурор, крім додержання встановлених ст.ст.105, 106 КАС вимог щодо форми і змісту адміністративного позову, повинен обґрунтувати у ньому у чому полягає порушення права громадянина, інтересів держави, виходячи з положень, закріплених у ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» щодо:

- категорії громадян, неспроможних самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, враховуючи при цьому те, що перелік причин, у зв’язку з якими громадянин неспроможний особисто брати участь у справі, не є вичерпним, та вимоги ст.ст.48, 56 КАС України (Анпілогов О. вважає, що є практична необхідність надати прокурору право захищати невизначене коло громадян у випадках, коли внаслідок дій (бездіяльності) суб’єкта владних повноважень порушуються права і свободи великих груп населення, і за доцільне віднести вимоги невизначеного кола осіб у публічно-правових відносинах до інтересів держави [24, с.112, 113]). При цьому необхідно додавати до позову копії відповідних документів, які свідчать про неспроможність громадянина самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження;

- підстав представництва інтересів держави з урахуванням роз’яснень, наданих Конституційним Судом України в рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99.

Виходячи з положень, закріплених в п.6 ч.1 ст.155 КАС України вважаю за доцільне долучати до адміністративного позову копії відповідних документів (звернення або пояснення), які свідчать про згоду громадянина (його представника), юридичних осіб та суб’єктів владних повноважень на представництво прокурором їх інтересів в суді.

З січня 2005 року до березня 2008 року існувала певна правозастосовна прогалина у вирішенні прокурором питання щодо звернення до суду із заявою у випадку відхилення протесту або ухилення від його розгляду. В таких випадках прокурори звертались до суду з адміністративним позовом на підставі ст.60 КАС, визначали особу (орган або громадянина), які були позивачами у справі, обгрунтовували підстави представництва їх інтересів у суді.

Лише з прийняттям Пленумом Вищого адміністративного суду України постанови від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» [9, с.118] прокурори почали використовувати право на звернення до суду з адміністративним позовом в публічних інтересах (щодо невизначеного кола осіб), виступаючи відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 КАС України, частини другої статті 50 КАС України позивачем у справі із самостійними позовними вимогами, виконуючи визначені статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» завдання діяльності прокуратури, яка спрямована на всемірне утвердження верховенства закону і зміцнення правопорядку.

Складаючи такий позов, прокурор додержуючись вимог ст.ст.105, 106 КАС України, в якості підстави звернення до адміністративного суду вказує про прийняття відповідачем незаконного акту чи здійснення противоправних дій, на які принесено протест, який відхилено чи від розгляду якого відповідач ухиляється. При цьому, прокурор повинен враховувати вимоги ч.3 ст.100 КАС України та ч.4 ст.21 Закону України «Про прокуратуру» щодо п’ятнадцятиденного строку звернення до адміністративного суду, який обчислюється з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або з закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.

На практиці, у зв’язку з різним тлумаченням суддями вказаної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, виникає питання чи може прокурор в адміністративному позові, який він подає у зв’язку з відхиленням протесту або ухиленням від його розгляду, викладати в обгрунтування своїх вимог інші, чим в протесті, обставини (додаткові чи іншого змісту). З огляду на положення ст.106 КАС України вважаю, що прокурор в цьому позові має вказувати будь-які обставини в обгрунтування позовних вимог.

2.4. Позови у кримінальному судочинстві

Забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином, реалізується органами прокуратури безпосередньо в межах нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства, що є однією з гарантій захисту законних прав та інтересів учасників кримінального судочинства [19, с.18].

Положення ч.1 ст.29 КПК України вимагають, що при наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову. Крім того, згідно з волею законодавця прокурор зобов’язаний пред’являти або підтримувати поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть самостійно захистити свої права (ст.33 Закону України «Про прокуратуру», ч.2 ст.29 КПК України) [2, с.109; 6, с.25]. Підстави для представництва прокурором інтересів громадян та держави викладені у відповідних розділах цієї роботи.

Підставами, які дають право на пред’явлення цивільного позову в кримінальній справі, є: заподіяння злочином матеріальних збитків та моральної шкоди потерпілому; наявність причинно-наслідкового зв’язку між вчиненим злочином та завданою шкодою (наслідки мають прямо випливати зі злочину); відшкодування провадиться лише власнику або особі, у якої майно перебувало у оперативному управлінні на законних підставах. Відповідно до ст.29 КПК України предметом цивільного позову прокурора можуть бути лише вимоги про відшкодування збитків, які визначені статтею 22 Цивільного кодексу України [6, с.25; 3, с.24].

Відповідно до ст.93-1 КПК України, кошти, витрачені закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила злочин, у розмірі фактичних витрат [6, с.73].

Прокурор може звернутися до суду з позовом про відшкодування витрат на стаціонарне лікування як в порядку кримінального (ч.1 ст.93-1 КПК) так і цивільного судочинства (ч.ч.2, 3 ст.93-1 КПК (Сергієнко В. наведено позитивний досвід звернення прокурора до суду з позовами про стягнення з винної особи коштів, витрачених закладом охорони здоров’я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, в порядку ст.ст.1166, 1206 ЦК України при відмові в порушенні кримінальної справи у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого [29, с.109]).

Основними категоріями позовів, які пред’являються прокурором в порядку кримінального судочинства, є позови в інтересах державних медичних установ і місцевих органів влади про відшкодування витрат на лікування; позови про відшкодування шкоди, заподіяної розкраданням державного майна; позовні заяви про відшкодування шкоди, заподіяної злочинами в сфері службової діяльності; позовні заяви в інтересах громадян, яким злочином заподіяна шкода, і які самостійно не можуть захистити свої інтереси [17, с.185-195].

Кримінально-процесуальний кодекс не містить будь-яких вимог щодо позовної заяви. Проте, відповідно до роз’яснень Верховного Суду України за своєю формою та змістом вона має відповідати вимогам ст.119 ЦПК України, в ній повинні бути вказані підстави представництва, передбачені ст.121 п.2 Конституції України, ст.33, ст.36-1 ч.2 Закону України «Про прокуратуру», ст.45 ЦПК України, ч.2 ст.29 КПК України. До позовної заяви додаються її копії відповідно до кількості відповідачів.

Порядок подачі прокурором позовів (заяв) до місцевих судів.

Щодо самої процедури подання позовної заяви, то існує два варіанти її проведення. По-перше, позовна заява з необхідними копіями (залежно від кількості відповідачів) може бути подана безпосередньо до канцелярії відповідного суду. При цьому варто зробити одну зайву копію, яка, на прохання особи, що її подає, реєструється працівником канцелярії (на ній проставляються дата подання, підпис працівника канцелярії та печатка канцелярії) і повертається позивачу чи його представнику. Ця завірена копія може знадобитися у майбутньому, оскільки буде документальним підтвердженням подання позову. По-друге, позовну заяву можна направити на адресу суду поштою. Але тут необхідно потурбуватися про те, щоб у відправника залишилося документальне підтвердження того, що і коли він направив на адресу суду, - це не важко зробити, використавши таку форму відправлення, як цінний лист з описом вкладення.

Підстави та заходи, щодо забезпечення позову прокурора.

Забезпечення позову — це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Інститут забезпечення позову врегульований статтями 149-158 ЦПК і спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Ним усуваються утруднення і неможливості виконання рішення. Порушити перед судом вимогу про забезпечення позову має право позивач шляхом включення її до змісту позовної заяви або подання про це самостійної заяви. Звернутися до суду з заявою про забезпечення позову можуть прокурор, органи державного управління, профспілки, підприємства, установи, організації, які пред'явили позов в інтересах інших осіб, а також усі інші особи, які беруть участь у справі (ст. 149 ЦПК).

Враховуючи важливість справ для громадян про стягнення аліментів, заробітної плати, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, суддя, приймаючи такі справи до свого провадження, з власної ініціативи вирішує питання про забезпечення позову (ч. 2 ст. 149 ЦПК). Важливість справ для суспільства, що випливають з позовів про відшкодування збитків, завданих злочинами підприємствам і організаціям, обумовили покладання на органи дізнання і слідства, а також на суд обов'язку по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на майно осіб, які спричинили збитки.

Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії розвитку судочинства у справі. Відповідно до ч. 1 ст. 158 ЦПК суд або суддя, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків. Суд також може, допускаючи негайне виконання з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 ст. 218 ЦПК, поставити позивачеві вимогу забезпечити поворот виконання рішення на випадок його скасування.

Заява про забезпечення позову вирішується в день її подання без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 151 ЦПК). Залежно від конкретних обставин справи, позовна вимога може бути забезпечена повністю чи частково (ст. 150 ЦПК), про що суд чи суддя постановляє ухвалу.

Забезпечення позову може відбуватися способами, встановленими ст. 152 ЦПК:

а) накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Але не дозволяється накладення арешту на заробітну плату, доходи за працю в колективному сільськогосподарському підприємстві (КСП), пенсію та стипендію, допомогу по соціальному страхуванню, виплачувану при тимчасовій непрацездатності, а також на допомогу, виплачувану касами взаємодопомоги КСП, крім позовів про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника, про відшкодування збитків, заподіяних розкраданням державного або громадського майна;

б) забороною провадити певні дії. Так, відповідно до п. 1 ст. 53 Закону України від 11 липня 2001 р. «Про авторське право і суміжні права» до завершення розгляду справи по суті суддя одноособово має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, щодо якого є достатні підстави вважати, що він є порушником авторського права, суміжних прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду певні дії, а саме: виготовлення, відтворення, продаж, здавання в майновий найм, прокат, ввезення на митну територію України та інше передбачене цим Законом використання, а також транспортування, зберігання або володіння з метою введення в цивільний оббіг примірників творів, у тому числі комп'ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрфактними, і засобів обходу технічних засобів захисту,

в) забороною іншим особам провадити платежі або передавати майно відповідачеві;

г) зупиненням продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на дане майно або про виключення його з опису;

д) зупиненням стягнення на підставі виконавчого напису нотаріального органу, коли боржник оспорює цей напис у позовному порядку.

До державних підприємств, установ, організацій, кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій в правовому регулюванні забезпечення позову до них допускається тільки один спосіб — заборона провадити певні дії (ч. З ст. 152 ЦПК).

На забезпечення позову приймається судом чи суддею ухвала, яка виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень (ст. 156 ЦПК). Прийняте судом забезпечення позову може бути змінено або скасовано (статті 154, 155 ЦПК). На заяву сторони, з врахуванням думки другої, суд або суддя має право допустити заміну одного способу іншим, а також допустити декілька забезпечень з тим, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної. При забезпеченні позову, що має грошову оцінку, відповідач може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення внести в депозит позовну суму.

Ухвала про забезпечення позову може бути скасована судом, який її постановив, після розгляду заяви в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Якщо в позові буде відмовлено, вжиті судом заходи по забезпеченню позову зберігаються до набрання рішенням законної сили. Але суд може одночасно з винесенням рішення або після цього постановити ухвалу про скасування забезпечення позову.

До осіб, винних в порушенні ухвали суду про забезпечення позову, може бути застосована санкція у вигляді штрафу. Крім того, позивач вправі стягнути з таких осіб збитки, завдані невиконанням ухвали про забезпечення позову (ст. 153 ЦПК). На ухвалу суду з питань забезпечення позову може бути подано апеляційну скаргу, а прокурором — окреме подання (ст. 157, п. 2 ст. 292 ЦПК). Подача скарги чи подання не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову, а також не перешкоджає дальшому розглядові справи. Подача скарги чи подання на ухвалу про скасування заходу, що його вжито для забезпечення позову або про заміну одного забезпечення іншим, зупиняє виконання цієї ухвали.

В результаті забезпечення позову відповідачу можуть бути завдані матеріальні збитки, які він має право стягнути з позивача в разі відмови від позову після набрання рішенням про це законної сили (ст. 158 ЦПК).

Забезпечення позову за ГПК

Стаття 66. Підстави забезпечення позову

Господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

{ Стаття 66 із змінами, внесеними згідно із Законами N 251/97-ВРвід 13.05.97, N 1720-VI ( 1720-17 ) від 17.11.2009 }

Стаття 67. Заходи до забезпечення позову

Позов забезпечується:

накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві;

забороною відповідачеві вчиняти певні дії;

забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Про забезпечення позову виноситься ухвала.

Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено.

Не допускається забезпечення позову шляхом заборони:

проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення;

надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства;

участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства.

{ Стаття 67 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2539-III ( 2539-14 ) від 21.06.2001, N 513-VI ( 513-17 ) від 17.09.2008, N 1720-VI ( 1720-17 ) від 17.11.2009 }

Стаття 68. Скасування забезпечення позову

Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Забезпечення позову за КАС

Стаття 117. Забезпечення адміністративного позову

1. Суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

2. Ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

3. Подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Ухвала негайно надсилається до суб'єкта владних повноважень, що прийняв рішення, та є обов'язковою для виконання.

4. Адміністративний позов, крім способу, встановленого частиною третьою цієї статті, може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії.

5. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень Національного банку України щодо призначення та здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони проводити певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

6. Повноваження суду, встановлені цією статтею, не можуть бути застосовані судами щодо спорів, які стосуються призначення, підготовки і проведення виборів.

{ Статтю 117 доповнено частиною шостою згідно із Законом N 1616-VІ ( 1616-17 ) від 21.08.2009 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 26-рп/2009 ( v026p710-09 ) від 19.10.2009 }

Стаття 118. Порядок забезпечення адміністративного позову

1. Клопотання про забезпечення адміністративного позову розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Відповідач або інша особа, яка бере участь у справі, у будь-який час має право заявити клопотання про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або скасування заходів забезпечення адміністративного позову. Таке клопотання розглядається не пізніше наступного дня після його одержання й у разі обґрунтованості та терміновості вирішується ухвалою негайно без повідомлення позивача та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Питання про забезпечення адміністративного позову, про заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим або про скасування заходів забезпечення адміністративного позову, крім випадків, встановлених частинами першою і другою цієї статті, вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розглядові таких питань.

4. Якщо у задоволенні вимог позивачеві буде відмовлено, вжиті заходи забезпечення адміністративного позову зберігаються до набрання постановою суду законної сили. Проте суд може одночасно з прийняттям постанови або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення адміністративного позову або заміну одного способу забезпечення адміністративного позову іншим.

5. Виконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень.

6. Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Діяльність прокурора на стадії подання позову до місцевого суду.

Наказ ГПУ №6гн:

6. Підрозділам предст-ва інтересів громадян і держави в судах за наявності підстав готувати позови, заяви, протести та надсилати їх до суду за підписом прок-рів або їх заступників.

6.1. При підготовці позовів, заяв забезпечувати їх повноту та вмотивованість. Дотримуватися вимог закону до форми і змісту позовів, заяв та підсудності спорів. Посилатися на норми матеріального і процесуального права, якими регулюються відповідні правовідносини, на конкретні докази, долучати їх до позовів, заяв.

6.2. При пред'явленні позову, заяви вживати заходів щодо забезпечення позовних вимог. Вказувати конкретний спосіб забезпечення та мотивувати його. Реагувати на випадки необґрунтованої відмови у забезпеченні позову, заяви.

6.3. Звертаючись із позовом, заявою до суду не за місцем знаходження прокуратури, копію позову, заяви негайно надсилати відповідному прок-рові для забезпечення його участі у розгляді справи та письмово інформувати про це суд, до якого направлено матеріали. Прок-ру, що забезпечував участь у суді, негайно повідомляти прок-ра, який направив позов, про результати його розгляду.

6.4. Прок-ру, який заявив позов, контролювати його розгляд у суді. Своєчасно реагувати на факти безпідставної відмови судами у прийнятті та поверненні позовів, заяв, тяганини при їх розгляді.

10. По кожному позову, заяві, а також у кожному випадку вступу прок-ра у справу шляхом участі або внесення апел., касац. подання (скарги), заяви про перегляд за винятковими чи нововиявленими обставинами, вести окреме наглядове провадж., у якому зосереджувати копії: позову, заяви; матеріалів, що підтверджують заявлені вимоги; зауважень на протоколи судових засідань; судових рішень, скарг, подань чи інших проц-их документів; відомості про хід судового процесу; довідки про результати розгляду справи, погоджені з керівництвом прокуратури (структурного підрозділу) та дані про реальне виконання рішень суду.

15. Копії позовів, заяв прок-рів, документів прок-рського реагування на захист інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень, про порушення закону при здійсненні судочинства невідкладно надсилати до прокуратур вищого рівня. Діяльність прокуратури по своєчасному виявленню і відшкодуванню збитків, заподіяних державі, залежить від інформаційного забезпечення. Для забезпечення нагляду за дотриманням законності прок-р зобов'язаний тісно взаємодіяти з контролюючими органами, для цього необхідно мати їх повний перелік. Сформувати накопичувальну папку по кожному контролюючому органу, у якій, насамперед, повинне знаходитися Положення даного органа, а також усі законодавчі акти, що визначають їх повноваження. За кожен звітний період, і в міру необхідності, зажадати звітні дані чи інформацію про стан законності в районі і заподіяних збитках державі. Отриману інформацію необхідно проаналізувати, провести перевірки і за результатами при наявності підстав підготувати позовні заяви у суд.

Від належної підготовки позову залежить і своєчасність розгляду його в суді, оскільки немає необхідності затрачати час на витребування доказів при підготовці справи до слухання. Ретельна підготовка позову дає, таким чином, можливість уникнути пред'явлення необґрунтованих вимог, сприяє своєчасному розгляду позову в суді, винесенню законного та обґрунтованого рішення, а в остаточному підсумку - підвищенню ефективності використання цивільно-правових засобів. Для того щоб підготовка позову була повною й ефективною, її необхідно ретельно організувати. Підготовці позовних матеріалів повинно передувати вивчення відповідного законодавства, що має відношення до виявленого порушення, постанов Пленумів, роз'яснень Верховного Суду України і Вищого госп. (арбітражного) суду України, та іншої судової практиці. Це дозволить правильно кваліфікувати правовідносини сторін, зібрати необхідний матеріал. Обсяг підготовки позову, а також коло чинених дій залежить від характеру виявленого порушення, що вимагає застосування матеріального закону, від зв'язаних з ним правових наслідків і кола причетних до нього осіб.

У процесі підготовки позову необхідно: Вивчити законодавство, що регулює спірні правовідносини; Визначити предмет і підставу позову, характер спірних правовідносин, склад сторін цих правовідносин, наявність вини відповідача. Особливу увагу необхідно звернути на правильне визначення позивача, оскільки госп. процес не допускає його заміни;

Предмет позову – це позовна вимога. Він залежить від змісту матеріально-правових відносин, що виникли між державним органом, в інтересах якого прок-р має право подати позов, і відповідачем. Вимоги можуть бути різними по характеру. Умовно по предмету позову, як свідчить практика, заяви прок-рів підрозділяються на п'ять основних категорій:

а) позови внаслідок невиконання чи неналежного виконання зобов'язань по договорах, б) позови у зв’язку з згодом з невиконанням інших умов договорів: купівлі-продажу, майнового наймання, позики, збереження й ін. в) позови, що виникають з порушень законів при укладенні госп. і інших договорів, г) позови, що виникають з позадоговірних зобов'язань, д) позови, що виникають з порушень при створенні юрид. осіб, їх реєстрації, порушень положень статутних документів.

Підстава позову – це обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. До підстав позову відносяться факти, передбачені відповідними правовими нормами. Допомогу прок-ру в уточненні фактичного складу по тому чи іншому позову, а також правильному формулюванню юридичної підстави позовних вимог можуть зробити відповідні постанови і роз'яснення Пленуму і Президії Вищого госп. суду України, Верховного Суду України, інформаційні листи Вищого госп. суду України. Установити, які докази необхідні для обґрунтувань позовних вимог, зібрати ці докази і ретельно їх проаналізувати; Найбільш відповідальним обов'язком прок-ра в позовній роботі є встановлення доказів, необхідних для обґрунтування позовних вимог з боку їх належності і допустимості, доведення з їх допомогою обґрунтованості позову. Процес виявлення доказів під час перевірок дотримання і застосування законів, розгляд скарг і заяв, робота з іншою інформацією жадає від прок-ра глибоких знань діючого законодавства, уважного вивчення умов договорів. З'ясувати можливість пред'явлення позову з урахуванням дотримання строків позовної давнині, причин пропуску цього строку, та необхідності обґрунтування можливості його поновлення . Визначити ціну позову, якщо позов підлягає оцінці; Прийняти передбачені законом засобі щодо забезпечення позову. Вирішити ряд проц-их і організаційних питань, зв'язаних із пред'явленням позову і розглядом справи в судовому засіданні.

Участь прокурора у цивільному судочинстві на стадії підготовчого провадження, зокрема попереднього судового засідання.

Глава 3 ЦПК ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

Стаття 127. Надіслання копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви та доданих до неї документів

1. Після відкриття провадження у справі суд невідкладно надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття провадження у справі.

2. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі відповідачу надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів, а третій особі - копія позовної заяви.

Стаття 128. Заперечення відповідача проти позову

1. Після одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову.

2. Відповідач може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.

3. Заперечення проти позову можуть стосуватися всіх заявлених вимог чи їх певної частини або обсягу.

Стаття 129. Строк проведення попереднього судового засідання

1. Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

Стаття 130. Попереднє судове засідання

1. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

2. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду.

4. Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу.

5. Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

6. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд:

1) уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову;

2) вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню;

4) з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання;

5) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витребування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів;

6) у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду;

9) визначає час і місце судового розгляду.

7. Попереднє судове засідання є обов'язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом.

8. За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними.

9. У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

10. Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу.

11. Попереднє судове засідання проводиться з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом для судового розгляду, з винятками, встановленими цією главою.

Новий ЦПК України встановив новий процесуальний інституту цивільному судочинстві. Постає питання у його необхідності і доцільності. У цивільно-процесуальній літературі та судовій практиці неодноразово пропонувалось розширити повноваження судді у стадії підготовки справи до судового розгляду. Так, якщо сторони уклали мирову угоду, позивач відмовлявся від позову до судового розгляду, пропонувалось надати судді право своєю ухвалою закрити провадження у справі, а якщо між сторонами укладається договір про передачу спору на вирішення третейського суду - залишити заяву без розгляду. Таке вирішення питання спростило би процес, зробило б його більш динамічним та менш витратним. Але законодавець пішов іншим шляхом у вирішенні зазначених проблем: питання ці можна вирішувати у стадії підготовки справи, але для такого вирішення законодавець встановив спеціальну процесуальну форму - попереднє судове засідання.

2. Частина 1 коментованої статті визначає мету попереднього судового засідання. По-перше, його метою є з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду. Вважаємо, що словосполучення «до судового розгляду» законодавець розуміє, як до стадії судового розгляду, а не врегулювання спору без судового розгляду у стадії підготовки справи, а також те, що ця ціль не є самостійною, а є складовою загальної мети підготовки справи до судового розгляду: забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. І в тому випадку, коли спір врегульовано у попередньому судовому засіданні, цьому передують дії, які за суттю є підготовчими.

Одне зауваження щодо мети стадії підготовки справи до судового розгляду взагалі і мети попереднього судового засідання окремо. Попередній ЦПК вважав необхідним правильне та своєчасне вирішення справи, а новий ЦПК - правильне та швидке вирішення справи. Порівняння строків у зазначених ЦПК свідчить, що «швидке» вирішення часто не більш швидке, ніж «своєчасне».

3. Згідно з коментованою статтею, попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Суддя у засіданні з'ясовує позиції сторін: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду, тобто здійснює ті процесуальні дії, з яких починається розгляд справи по суті у судовому засіданні. Якщо позивач відмовляється від позову, а відповідач визнає позов, суд роз'яснює сторонам наслідки їх процесуальних дій (закриття справи, винесення рішення про задоволення позову, неможливість звернення до суду з тотожним позовом і т. ін.) та перевіряє, чи не суперечить визнання позову закону, чи не порушує воно права, свободи чи інтереси інших осіб, чи є законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову. Перелік того, що потребує з'ясовування судом у попередньому засіданні для ухвалення рішення про задоволення позову, викликає сумнів у тому, що це можливо здійснити у попередньому судовому засіданні, оскільки головні процесуальні дії по забезпеченню справи доказами здійснюються у справі після зазначеного у попередньому засіданні (ч. 6 коментованої статті) або після його закінчення (ст. 131 - 156, 176, 179 ЦПК та ін.) На підставі викладеного пропонуємо внести зміни до ЦПК, згідно яких ухвалення рішення взагалі, і окремо у разі визнання позову відповідачем, слід здійснювати лише в основному судовому засіданні. У попередньому засіданні доцільно виносити лише ухвали про закриття справи та про залишення заяви без розгляду.

4. Якщо спір не врегульовано, судом проводиться звичайна підготовка справи до судового розгляду, яка складається з чотирьох груп питань, що вирішуються суддею в даній стадії.

А. Питання про учасників процесу по даній справі. Уточнення питання про позивача пов'язане з тим, що ініціатор справи і позивач не завжди збігаються в одній особі. В інтересах позивача справу може бути порушено представником, органами державної влади і органами місцевого самоврядування, іншими організаціями і особами, зазначеними у ст. 45 цього Кодексу.

Не завжди позивач вказує у позовній заяві належного відповідача, Тому суддя для уточнення відповідача використовує бесіду з позивачем, відповідачем або сумісну з ними бесіду. Остання особливо важлива у справах, що випливають з особистих правовідносин, тому що в ній можуть закладатися основи майбутнього примирення.

Перед суддею у цій стадії може виникнути і питання про розшук відповідача (див. коментар до ст. 78 цього Кодексу).

У стадії підготовки перед суддею може виникнути питання про співучасть, тобто про допуск або притягнення до участі у справі співпозивачів і співвідповідачів (див. коментар до ст. 32 - 33 цього Кодексу).

Суддя розв'язує питання про третіх осіб. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до принципу диспозитивності самі розв'язують питання про участь у справі, але суддя має сповістити їх про справу, що розглядається, і роз'яснити порядок їх вступу в процес. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть як допускатися суддею до участі у справі, так і залучатися ним.

Згідно з п. 2 цієї статті суддя розв'язує питання про участь у справі прокурора. Прокурор бере участь у цивільній справі, якщо він звернувся до суду з заявою на захист прав і законних інтересів громадян і державних інтересів, тому суддя повинен сповістити прокурора про час розгляду справи, порушеної за його заявою. У тому випадку, коли відповідно до частини другої ст. 45 ЦПК прокурор звертається з заявою про допуск його у вже розпочатий процес, суддя повинен попередньо вирішити його клопотання про допуск у справу, а потім сповістити його про час і місце розгляду справи.

Питання про участь органів державної влади і органів місцевого самоврядування має вирішуватися з урахуванням їх можливої участі у двох формах. Якщо вони порушували справу, то вирішення питання про їх участь зводиться до сповіщення про час розгляду справи. Притягнення їх для дачі висновку по справі повинно здійснюватися з формулюванням для них питань і повідомленням про обставини справи.

Б. Питання про предмет доказування і докази. У стадії підготовки справи до судового розгляду суддя повинен визначити норму матеріального права, що регулює дане спірне відношення. Це здійснюється шляхом зіставлення фактів, що становлять предмет доказування, і фактів гіпотези норми матеріального права. З урахуванням останніх суддя уточнює коло фактів підстави позову і фактів, що обґрунтовують заперечення проти позову, а також коло наявних і можливих доказів у справі. Суддя в цьому плані визначає коло свідків у справі, розв'язує питання про забезпечення доказів, призначення експертизи, вимагає необхідні письмові і речові докази, у необхідних випадках провадить огляд на місці, направляє судові доручення (ст. ст. 131 - 150 цього Кодексу

В. Третя група питань, які вирішуються у стадій підготовки справи - питання про особливості даної цивільної справи (див. коментарі до ст. ст. 126, 123- 125, 151, 155 ЦПК),

Г. Про четверту групу питань, що вирішуються у стадії підготовки справи до судового розгляду, - про призначення справи до розгляду, виклики та повідомлення - див. коментарі до ст. ст. 77 - 78, 156 цього Кодексу.

Стаття 131. Подання доказів

1. Сторони зобов'язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів.

2. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Стаття 132. Судові доручення щодо збирання доказів

1. Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає відповідному суду провести певні процесуальні дії.

2. В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з'ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов'язкова для суду, якому вона адресована.

3. Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими цим Кодексом. Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов'язковою.

4. Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу.

5. Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.

Стаття 133. Забезпечення доказів

1. Особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів.

2. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.

3. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову.

4. У разі подання заяви про забезпечення доказів до подання позовної заяви заявник повинен подати позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення доказів. У разі неподання позовної заяви у зазначений строк особа, яка подала заяву про забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Стаття 134. Заява про забезпечення доказів

1. У заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою потрібно їх забезпечити.

2. До заяви про забезпечення доказів, яка не відповідає вимогам цієї статті, застосовуються наслідки, встановлені статтею 121 цього Кодексу.

Стаття 135. Розгляд заяви про забезпечення доказів

1. Заява про забезпечення доказів розглядається судом, який розглядає справу, а якщо позов ще не пред'явлено, - місцевим загальним судом, у межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

2. Заява про забезпечення доказів розглядається протягом п'яти днів з дня її надходження з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.

3. У разі обґрунтованої вимоги заявника, а також якщо не можна встановити, до кого може бути згодом пред'явлено позов, заява про забезпечення доказів розглядається судом невідкладно лише за участю заявника.

4. Питання про забезпечення доказів вирішується ухвалою. Оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає розгляду справи.

5. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилаються до суду, який розглядає справу.

Стаття 136. Заява про виклик свідка

1. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім'я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.

Стаття 137. Витребування доказів

1. У випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази.

2. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

3. Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду.

4. Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали.

5. За неповідомлення суду про неможливість подати докази, а також за неподання доказів, у тому числі і з причин, визнаних судом неповажними, винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.

6. Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази.

7. За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів.

Стаття 138. Повернення оригіналів письмових доказів

1. Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Стаття 139. Зберігання речових доказів

1. Речові докази до набрання рішенням законної сили зберігаються у справі або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду.

2. Речові докази, що не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за їх місцезнаходженням за ухвалою суду; вони повинні бути докладно описані та опечатані, а в разі необхідності - сфотографовані.

3. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані.

Стаття 140. Огляд доказів за їх місцезнаходженням

1. Речові та письмові докази, які не можна доставити в суд, оглядаються за їх місцезнаходженням.

2. Про час і місце огляду доказів за їх місцезнаходженням повідомляються особи, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не є перешкодою для проведення огляду.

3. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді доказів за їх місцезнаходженням можуть бути залучені свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти, а також здійснено фотографування, звуко- і відеозапис.

4. Про огляд доказів за їх місцезнаходженням складається протокол, що підписується всіма особами, які беруть участь в огляді. До протоколу додаються разом з описом усі складені або звірені під час огляду на місці плани, креслення, копії документів, а також зроблені під час огляду фотознімки письмових і речових доказів, відеозаписи тощо.

5. Особи, які беруть участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, мають право робити свої зауваження щодо протоколу огляду.

Стаття 141. Огляд речових доказів, що швидко псуються

1. Продукти та інші речові докази, що швидко псуються, негайно оглядаються судом з повідомленням про призначений огляд осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає огляду речових доказів.

2. У разі необхідності, в тому числі за клопотанням особи, яка бере участь у справі, для участі в огляді продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, може бути залучено свідків, перекладачів, експертів, спеціалістів, а також здійснено фотографування і відеозапис.

3. Огляд продуктів та інших речових доказів, що швидко псуються, за їх місцезнаходженням здійснюється у порядку, встановленому статтею 140 цього Кодексу.

4. Після огляду ці речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані.

Стаття 142. Повернення речових доказів

1. Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертаються особам, від яких вони були одержані, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи.

2. Речові докази, що є об'єктами, які вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, або передаються особам, за якими суд визнав право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили.

Стаття 143. Порядок призначення експертизи

1. Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

2. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначається судом. При цьому суд має мотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі.

4. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експерту, заявляти відвід експерту, давати пояснення експерту, знайомитися з висновком експерта, просити суд призначити повторну, додаткову, комісійну або комплексну експертизу.

5. Якщо проведення експертизи доручено спеціалізованій експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, створювати комісії з експертів керованої ним установи, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби замінювати виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.

Стаття 144. Ухвала суду про призначення експертизи

1. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

2. Якщо експертизу призначено експертам кількох установ, в ухвалі про її призначення зазначається найменування провідної установи, на яку покладається проведення експертизи. Якщо проведення експертизи доручається експертній установі та особі, яка не є працівником цієї установи, провідною визнається експертна установа. Ухвала про призначення експертизи направляється в кожну установу - виконавцям, а також особі, яка не є працівником експертної установи. Об'єкти дослідження та матеріали справи направляються провідній установі.

3. При визначенні об'єктів та матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків.

4. Якщо цього вимагають особливі обставини справи, суд може заслухати експерта щодо формулювання питання, яке потребує з'ясування, проінструктувати його про доручене завдання і за його клопотанням дати відповідні роз'яснення щодо сформульованих питань. Про вчинення цих дій повідомляються особи, які беруть участь у справі і які мають право брати участь у їх вчиненні.

Стаття 145. Обов'язкове призначення експертизи

1. Призначення експертизи є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити:

1) характер і ступінь ушкодження здоров'я;

2) психічний стан особи;

3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Стаття 146. Наслідки ухилення від участі в експертизі

1. У разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

2. У разі ухилення відповідача від проведення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи у справах про визнання батьківства, материнства суд має право постановити ухвалу про примусовий привід на проведення такої експертизи.

Стаття 147. Проведення експертизи та висновок експерта

1. Експертиза проводиться в суді або поза судом, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду.

2. Експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок, який приєднується до справи. Суд має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи запропонувати експерту дати усне пояснення свого висновку. Усне пояснення заноситься до журналу судового засідання.

3. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки і обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

4. У висновку експерта обов'язково повинно бути зазначено, що його попереджено про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

5. Якщо експерт під час проведення експертизи встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право свої міркування про ці обставини включити до свого висновку.

6. Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

7. Незгода суду з висновком експерта повинна бути мотивована в рішенні або ухвалі.

Стаття 148. Комісійна експертиза

1. Комісійна експертиза проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань.

2. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Стаття 149. Комплексна експертиза

1. Комплексна експертиза проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань.

2. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.

3. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами висновки оформлюються відповідно до частини другої статті 148 цього Кодексу.

Стаття 150. Додаткова і повторна експертиза

1. Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

2. Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Стаття 151. Підстави для забезпечення позову

1. Суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

{ Частина перша статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1720-VI ( 1720-17 ) від 17.11.2009 }

2. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

3. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

4. За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити позов до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. До заяви про забезпечення позову додаються документи та інші докази, які підтверджують, що саме ця особа є суб'єктом відповідного права інтелектуальної власності і що її права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову. До заяви додаються також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити заходи забезпечення позову.

5. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Стаття 152. Види забезпечення позову

1. Позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення майна з-під арешту; { Пункт 5 частини першої статті 152 в редакції Закону N 1720-VI ( 1720-17 ) від 17.11.2009 }

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

2. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

3. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

4. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином.

5. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються.

6. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або Національному банку України при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку.

Стаття 153. Розгляд заяви про забезпечення позову, виконання ухвали про забезпечення позову

1. Заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про забезпечення позову, подана до подання позовної заяви, розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову.

3. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви, може вимагати від заявника подати додаткові документи та інші докази, що підтверджують необхідність забезпечення позову.

4. Суд, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову, яка вноситься на депозитний рахунок суду. Розмір застави визначається судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим за розмір ціни позову.

5. Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копія ухвали надсилається заявнику та заінтересованим особам негайно після її постановлення.

6. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

7. У разі постановлення ухвали без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, негайно після її виконання.

8. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

9. Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

10. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

11. Оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

12. Особи, винні в порушенні заходів забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Стаття 154. Заміна виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову

1. Суд може за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим. Заява про заміну способу забезпечення позову розглядається судом у строки, встановлені частиною другою статті 153 цього Кодексу. На заміну способу забезпечення позову за заявою відповідача потрібна згода позивача, за винятком випадку, визначеного частиною другою цієї статті.

2. У разі забезпечення позову про стягнення грошових коштів відповідач може з дозволу суду замість допущеного виду забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.

3. Заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

4. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.

5. Питання про скасування заходів забезпечення позову вирішується в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову.

6. Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

7. Заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позовної заяви, скасовуються судом також у разі:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини п'ятої статті 151 цього Кодексу;

2) повернення позовної заяви;

3) відмови у відкритті провадження у справі.

Стаття 155. Відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, та повернення предмета застави

1. У разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законної сили рішенням про відмову у задоволенні позову чи ухвалою про закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

2. У разі внесення позивачем предмета застави відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову, в першу чергу здійснюється за рахунок предмета застави.

3. Предмет застави повертається позивачеві, якщо позов про відшкодування збитків не подано протягом двох місяців після настання обставин, визначених частиною першою цієї статті. Також предмет застави повертається позивачеві, якщо набрало законної сили рішення суду про задоволення позову або якщо сторони уклали мирову угоду.

Стаття 156. Призначення справи до розгляду

1. Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи.

2. Справа має бути призначена до розгляду не пізніше п'ятнадцяти днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду.

Участь прокурора в цивільному процесі на стадії розгляду справ у суді першої інстанції.

Порушення процесу в справі. Прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб — громадян, держави, державних підприємств і організацій. Таке звернення можливе у справах, підвідомчих цивільному судочинству, позовного, з адміністративно-правових відносин і окремого провадження й настає тоді, коли цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. Наявність таких обставин належить встановити прокуророві у кожному конкретному випадку. Але прокурори не повинні підміняти самих заінтересованих осіб, права й інтереси яких порушені або оспорені. Гарантованість судового захисту дає можливість їм самим порушити цивільну справу в суді і брати участь в її розгляді. І тільки коли громадяни за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть відстоювати в суді свої права, прокурор може звернутися до суду з вимогою на захист їх прав й законних інтересів. У випадках звернення прокурора з вимогою в інтересах громадянина, який має таку можливість або не погоджуєтся із заявленою вимогою прокурора, суд залишає заяву прокурора без розгляду з підстав (п. З ст. 229 ЦПК) як таку, що подана особою, яка не має повноважень на ведення справи в суді.

Відповідно з тлумаченням Конституційного Суду України (рішення від 8 квітня 1999 р.) п. 2 ст. 121 Конституції України про пред'явлення прокурором позову в інтересах держави не рівнозначно пред'явленню позову в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Інтереси держави можуть збігатися або не збігатися як повністю, так і частково з інтересами таких державних чи приватних підприємств, установ, організацій. При цьому інтереси держави опосередковуються майновим, політичним, соціально-економічним змістом, пов'язаним з реалізацією загальнодержавних дій і програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, на захист державної, економічної, екологічної, інформаційної безпеки, на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, на збереження генофонду Українського народу, на охорону землі як основного національного багатства, на захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, на охорону свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (статті 13-19 Конституції України), та ін.

Тому прокурор повинен визначити і обгрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересів держави.

Наявність інтересу держави в певних сферах політичної, соціально-економічної і іншої діяльності визначено законодавством України, яким закріплені повноваження прокурора на порушення цивільної справи в суді загальної юрисдикції.

Зокрема, в Законі України № 959-Х1І від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 34) встановлено, що за позовами суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності від імені України як держави у процесі виступають державний орган або посадова (службова) особа, вказана у позові та (або) один з прокурорів України.

Законом України № 1264-ХІІ від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 37) органам прокуратури надано право на звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

На підставі Закону України № 2460-ХІІ від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян» (ст. 15) прокурор може внести в суд подання про накладення штрафу за грубе і систематичне скоєння правопорушень об'єднанням або його органом (ст. ЗО); про заборону окремих видів діяльності об'єднання чи заборону на його діяльність строком до 3-х місяців (ч. 1 ст. 31); про продовження цього строку (ч. З ст. 31); про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання (ст. 32).

У відповідності зі ст. 15 Закону України № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації», незаконна діяльність релігійних організацій може бути припинена судом в передбачених законом випадках за заявою органу, уповноваженого здійснити реєстрацію статуту конкретної організації або прокурора.

Законом України № 3356-ХН від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» (ст. 20) встановлено, що справа про накладення штрафів на винних службових осіб, які ухиляються від укладення колективних договорів або які не виконують їх умов, провадиться судом за поданням однієї із сторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативи прокурора.

Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, провадиться судом за позовом закладу охорони здоров'я. Міністерства фінансів України або прокуратури (Закон України від 22 квітня 1993 р. «Про доповнення Цивільного кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України нормами стосовно порядку відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину»).

Статтею 136 КЗпП України передбачено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій і їх заступників матеріальної шкоди в суді провадиться за позовом керівників вищого рівня у порядку підпорядкування органу або прокурора.

Статтею 231 КЗпП України встановлено, що в районних, міських судах розглядаються трудові спори за заявою прокурора, якщо рішення КТС суперечить діючому законодавству.

Відповідно до Закону України № 281-XIV від 1 грудня 1998 р. «Про молодіжні та дитячі громадські організації» їх діяльність може бути припинена судом за поданням легалізуючого органу або прокурора, якщо їх статутні документи суперечать цьому Закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 2365-ІН від 5 квітня 2001 р. «Про політичні партії в Україні» політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора заборонена в судовому порядку у випадках порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Порушення прокурором цивільного процесу по справі в суді першої інстанції настає внаслідок подання до суду відповідного процесуального документа: у справах позовного провадження — позовної заяви, у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження — заяви (ч. 2 ст. 5 ЦПК), які виконуються в письмовій формі. Позовна заява за змістом виготовляється з дотриманням усіх реквізитів, передбачених ст. 137 ЦПК, з обов'язковим посиланням на норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини сторін по справі, і з обгрунтуванням їх застосування. Генеральний прокурор України у згаданому наказі № 8 зобов'язує при підготовці позовів та заяв долучати до них всі необхідні матеріали, вимоги формулювати відповідно до чинного матеріального та процесуального закону, посилатися на конкретні докази. Пред'явленню позовної заяви передує велика і важлива допроцесуальна діяльність прокурора по вивченню матеріалів справи, збиранню доказів — використання в цій роботі матеріалів перевірок органів контролю, статистики, податкової інспекції, Держбанку тощо, а також по встановленню усіх учасників процесу.

Вимоги до змісту позовної заяви покладені в основу правового регулювання змісту процесуальних засобів порушення процесу і у справах непозовного провадження (статті 250, 257, 268, 274, 285 ЦПК).

Процесуальні документи, які подаються прокурором на порушення цивільної справи в суді в інтересах громадян або держави, державним митом не оплачуються, не несе прокурор й інших судових витрат (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»)

При пред'явленні прокуратурою позовів від свого імені як юридичної особи, при участі її у справі як відповідача, питання про сплату нею держаного мита та інших судових витрат вирішується на загальних підставах.

З прийняттям позовної заяви від прокурора порушується цивільний процес по справі. Ця обставина є підставою, за якою п. З згаданого наказу Генерального прокурора № 8 участь прокурора в такій справі у цивільному процесі визначена обов'язковою.

Для забезпечення належного виконання прокурором своїх процесуальних функцій статті 99, 122 та ін. ЦПК надають йому широкі процесуальні права і покладають на нього відповідні процесуальні обов'язки. Прокурор може заявляти клопотання про залучення до участі в справі всіх заінтересованих осіб і витребування необхідного доказового матеріалу, подавати заяви про забезпечення доказів і позову, розшук відповідача. Прокурор має право знати про день, час і місце проведення огляду місця, судового засідання розгляду справи, знати прізвища осіб складу суду, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти за наявності підстав (статті 18, 19 ЦПК) їм відводи, а собі — самовідвід. Він може підтримувати або змінювати заяви, з якими він звернувся до суду на захист прав та законних інтересів громадян і державних інтересів, та відмовитися від них. Відмова прокурора від поданої ним заяви або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав і законних інтересів якої цю заяву було подано, права вимагати від суду розгляду справи по суті в первісному обсязі (ч. 2 ст. 122 ЦПК). Пояснюється це тим, що прокурор не є суб'єктом спірних матеріальних правовідносин. З цих причин він не може укласти і мирову угоду. Прокурор може висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також давати висновок по суті справи в цілому. Такі міркування і висновки мають бути мотивованими, юридичне обґрунтованими на об'єктивному аналізі фактичних обставин справи, встановленому у судовому засіданні, і визначати позицію прокурора з приводу вирішення справи по суті.

Прокурор має право знайомитися з протоколом судового засідання, подавати на нього свої зауваження і брати участь в їх розгляді; подавати заяви про виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні, про винесення додаткового рішення і про роз'яснення рішення та брати участь у їх розгляді (статті 200, 213-215 ЦПК), а також наділений іншими правами.

Вступ в цивільний процес для подання висновків у справі. У цій процесуальній формі прокурор користується широкими процесуальними правами, як і при порушенні ним процесу в справі, за винятком спеціальних прав по розпорядженню предметом спору і процесу. Він не може змінити заявлену іншими особами вимогу, збільшити або зменшити її розмір, відмовитисй від неї та ін. Але прокурор може вступити в цивільний процес у справі шляхом пред'явлення самостійної заяви до однієї чи двох сторін в інтересах третьої особи. В таких випадках прокурор користуватиметься процесуальними правами, такими як і при порушенні ним цивільної справи у суді, тобто при участі в цивільному процесі у першій процесуальній формі

Генеральний прокурор України зобов'язує прокурорів, які повинні брати участь у цивільному процесі, ретельно готуватися до судових засідань, брати активну участь у збиранні і дослідженні доказів, з'ясуванні обставин справи; дотримуватися судової етики; міркування щодо спору, який вирішується судом, висловлювати у відповідності із законом та матеріалами справи; виходити з вимог закону про те, що у справах, порушених за позовами чи за заявою прокурора, обов'язок доказування покладається на прокурора, який користується рівними з іншими учасниками процесу (особами, які беруть участь у справі) правами (наказ № 8 від 28 жовтня 1998 p.).

Участь прокурора в адміністративному судочинстві на стадії підготовчого провадження, зокрема попереднього судового засідання.

Стаття 111. Попереднє судове засідання (КАСУ)

1. Попереднє судове засідання проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду справи або забезпечення всебічного та об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку.

2. Попереднє судове засідання проводиться суддею, який здійснює підготовку справи до судового розгляду, за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

3. Для врегулювання спору суд з'ясовує, чи не відмовляється позивач від адміністративного позову, чи не визнає відповідач адміністративний позов, і роз'яснює сторонам можливості щодо примирення.

4. Якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд:

1) уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову;

2) з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі;

3) визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати;

4) з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання;

5) вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.

5. За заявою однієї зі сторін про неможливість прибуття до суду попереднє судове засідання може бути відкладено, якщо причини неприбуття будуть визнані судом поважними.

Участь прокурора в адміністративному процесі на стадії розгляду справ у суді першої інстанції.

Ст. 122. Розгляд адміністративної справи у судовому засіданні:

1. Адмін. справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадж. у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

2. Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадж..

3. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадж..

4. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі проц-і дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.

Ст. 128. Наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь у справі:

1. Суд відкладає розгляд справи в разі: 1) неприбуття у судове засідання сторони (сторін) або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки; 2) неприбуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 3) неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повн-нь, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 4) якщо суд визнав обов'язковою особисту участь особи, яка бере участь у справі, у судовому розгляді, а вона не прибула.

2. Неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи. Проте за клопотанням сторони та з урахуванням обставин у справі суд може відкласти її розгляд.

3. У разі повторного неприбуття позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. У разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повн-нь, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

5. Наслідки, визначені частинами другою - четвертою цієї ст., застосовуються й у разі, якщо сторона без поважних причин залишить залу судового засідання. Ст. 133. Виріш. судом клопотань осіб, які беруть участь у справі: 1. Клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи.

Ст. 135. Початок судового розгляду справи по суті:

1. Судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого в судовому засіданні чи судді-доповідача про зміст позовних вимог, про визнання сторонами певних обставин під час підготовчого провадж., після чого він з'ясовує: чи підтримує позивач адмін. позов, чи визнає його відповідач та чи не бажають сторони примиритися.

2. При розгляді справи за відсутності особи, яка бере участь у справі, головуючий у судовому засіданні доповідає про її позицію щодо позовних вимог, якщо вона викладена в письмових поясненнях.

Ст. 136. Відмова від адмін. позову, визнання адмін. позову, примирення сторін під час судового розгляду:

1. Позивач може відмовитися від адмін. позову, а відповідач - визнати адмін. позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адмін. позову чи визнання адмін. позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

2. Сторони можуть примиритися протягом всього часу судового розгляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення. 3. Судове рішення у зв'язку з відмовою від адмін. позову, визнанням адмін. позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими ст.ми 112, 113 цього Кодексу.

Ст. 137. Зміна позовних вимог:

1. Позивач може змінити позовні вимоги протягом всього часу судового розгляду, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи.

2. Суд за клопотанням відповідача оголошує перерву в судовому засіданні та надає відповідачу строк, достатній для його підготовки до справи у зв'язку зі зміною позивачем позовних вимог.

Ст. 139. Пояснення осіб, які беруть участь у справі:

1. Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору і бере участь на стороні позивача, пояснення відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору і бере участь на стороні відповідача, а також пояснення третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору.

2. Якщо поряд зі стороною, третьою особою у справі беруть участь їхні представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їхніх представників, а за їхнім клопотанням пояснення може давати тільки представник.

3. Якщо в справі заявлено кілька позовних вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.

4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, чи визнають вони обставини, чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".

5. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, задають питання один одному у порядку, встановленому головуючим.

6. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

3. Особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання з приводу речових доказів експертам, спеціалістам, свідкам, які їх оглядали.

Ст. 152. Судові дебати:

1. Судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, які досліджені в судовому засіданні.

2. У дебатах першим надається слово позивачеві, його представнику, а потім - відповідачеві, його представнику.

3. Третя особа, яка заявила самостійні вимоги на предмет спору, її представник виступають після сторін у справі.

4. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, їхні представники виступають у дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.

5. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.

6. Суд не може обмежувати тривалість дебатів певним часом. Головуючий у судовому засіданні може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається. З дозволу суду після закінчення судових дебатів промовці можуть обмінятися репліками.

7. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться у загальному порядку.

Відмова прок-ра від позову та її наслідки в цив., адміністративному і госп. судочинстві.

ЦПК: Ст. 46. Проц-і права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. 2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та виріш. вимоги у первісному обсязі. 3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду (п.7 ст.207 ЦПК).

ГПК: Ст. 29. Участь прок-ра у розгляді справ: Відмова прок-ра від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати виріш. спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прок-ром в інтересах держави, не позбавляє прок-ра права підтримувати позов і вимагати виріш. спору по суті.

КАС: Ст. 61. Особливості повн-нь органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді. 2. Відмова органів та осіб, визначених у ст. 60 цього Кодексу, від адмін. позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адмін. позов, права вимагати від суду розгляду справи, виріш. адмін. позову в попередньому обсязі. 3. Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адмін. позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» однією з форм представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді є участь прокурора у розгляді судами справ.

Участь прокурора у розгляді судами справ – реалізація прокурором у судовому засіданні повноважень з представництва інтересів громадянина або держави у суді.

Прокурор може прийняти участь у розгляді судами справ як за своїми позовами, так і у розгляді справ за позовами інших осіб.

Два види участі прокурора у розгляді судами справ:

участь прокурора у розгляді судами справ за позовами прокурора;
1. участь прокурора у розгляді судами справ не за позовами прокурора (за позовами інших осіб).

Пунктом 6.4 Наказу №6гн від 29.11.06 Генерального прокурора України «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що прокурор, який заявив позов, повинен контролювати його розгляд у суді.

Військові прокурори повинні брати участь у розгляді справ у військових судах, за їх позовами, а за наявності підстав – у справах, у яких сторони та предмет спору відносяться до закріпленого напряму діяльності (пункт 7.4 Наказу №6гн).

Участь прокурора у розгляді судами справ не за позовами прокурора відбувається через вступ у справу. Можна виділити два види вступу прокурора до справ не за позовами прокурора:

вступ до справи під час її розгляду судом;
вступ до завершеної справи шляхом внесення документів оскарження (апеляційних, касаційних, за винятковими обставинами) судових рішень, заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Вступ прокурора у справу тягне необхідність його подальшої участі у справі.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може вступити в справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

При вирішенні питання про вступ у справу прокурор має з’ясувати підстави для представництва інтересів громадянина або держави у суді, визначені статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру”. У зв’язку з цим, він може здійснити представництво у суді інтересів не всіх фізичних і юридичних осіб. Зокрема, прокурор може вступити у справу з метою представництва інтересів фізичних осіб у випадку коли ці особи неспроможні через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. У випадку, коли збігаються інтереси юридичних осіб з інтересами держави, прокурор може вступити у справу на стороні таких осіб.

У частині 3 статті 60 КАС України передбачено право органів місцевого самоврядування та органів державної влади, а отже і прокуратури, вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень. Однак процесуальна форма вступу прокуратури в адміністративну справу законодавчо не визначена.

Ми вважаємо, що про вступ у справу, провадження у якій порушено за ініціативою інших осіб, прокурор, за аналогією зі статтею 29 Господарського процесуального кодексу України, має повідомити адміністративний суд письмово, а у судовому засіданні також і усно. Документ повинен мати назву „Повідомлення про вступ у справу”, оскільки заяву або клопотання прокурора за формальних обставин судом може бути не задоволено, що зашкодить захисту інтересів громадян або держави, а також реалізації прокурором конституційної функції представництва.

Якщо справа адміністративним судом розглянута, то прокурор, який не брав участі у справі з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді відповідно до статті 61 КАС України7. Слід відзначити, що таким правом не володіє жоден орган та особа, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Кодекс адміністративного судочинства України не містить положень про можливість прокурора ознайомитись із матеріалами адміністративної справи, яка розглядається судом, при вирішенні питання про вступ до неї для участі з метою представництва інтересів громадянина або держави. Не закріплене таке право й у Законі України „Про прокуратуру”. Ця прогалина у законодавстві на практиці інколи не дозволяє прокурору швидко розібратись в обставинах спору та за наявності підстав вчасно вжити заходів на захист інтересів громадянина і держави у суді.

На наш погляд, у названих нормативно-правових актах має знайти відображення положення про можливість ознайомлення прокурора з матеріалами справи, яка розглядається судом, для вирішення питання про представництво інтересів громадян і держави у суді.

Пунктом 8.1 Наказу №6гн передбачено, що прокурори повинні активно застосовувати надані законом повноваження щодо участі за своєю ініціативою у розгляді будь-якої справи та вступу у справу, якщо цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян або держави. Рішення про вступ у справу приймати керівникам прокуратур або їх заступникам, керівникам самостійних галузевих підрозділів Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня. Про намір вступити у розгляд справи, порушеної з ініціативи інших осіб, повідомляти суд письмово.

Повинна бути забезпечена участь прокурорів за своєю ініціативою при розгляді судами справ про: усиновлення дітей іноземцями; позбавлення батьківських прав; стягнення коштів за рахунок державного бюджету; звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави (пункт 8.2 Наказу №6гн).

Керівники структурних підрозділів прокуратур, прокурори міського і районного рівнів повинні контролювати якість підготовки прокурорів до судових засідань, участь у судових процесах, повноту та своєчасність застосування наданих процесуальних повноважень (пункт 9 Наказу №6гн).

Відповідно до пункту 7 Наказу №6гн від 29.11.06 прокурор повинен брати участь у розгляді судами справ у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне.

У статті 60 КАС України вказано, що прокурор може звернутись до адміністративного суду, може здійснювати представництво. Тобто прокурор наділений правом розсуду при вирішенні питань щодо своєї участі у процесі. Це означає, що суд ні з власної ініціативи, ні з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, за загальним правилом не має права залучати прокурора до участі у справі як законного представника. Тому суд повинен відмовити у задоволенні клопотання особи (позивача, відповідача, третьої особи) про залучення прокурора як її законного представника. У літературі зустрічається думка, що суд може залучити прокурора до участі у справі на підставі ч.2 ст.60 КАС України. Проте наведена норма поширює свою дію не на всі органи та осіб, які мають право представляти інтереси інших осіб, а лише на органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Разом із тим, наведене загальне правило передбачає один виняток. Частина 7 ст.59 КАС України передбачила, що якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Очевидно у наведеному випадку суд може залучити прокурора як із своєї власної ініціативи, так і з ініціативи позивача, третьої особи. Враховуючи, що прокурор також зараховується до категорії законних представників, суд може застосувати згадане положення Кодексу для заміни недобросовісного працівника прокуратури іншим, який продовжить виконання цієї процесуальної функції.

Частина 1 статті 150 КАС України передбачає, що розгляд справи має бути відкладений у разі, зокрема, залучення до участі у справі інших осіб. Виникає питання: чи повинен суд відкласти розгляд у зв’язку із появою у справі прокурора. Відповідно до ч.1 ст.47 КАС України прокурор як законний представник відноситься до осіб, які беруть участь у справі. З першого погляду, його входження до адміністративного процесу тягне за собою відкладення розгляду. Проте за ч.1 ст.150 КАС України підставою для відкладення розгляду є не будь-яке входження, а лише одна із його форм – залучення. Тому входження прокурора у формі вступу не є підставою для відкладення розгляду справи. До того ж особа, від імені якої прокурор має намір діяти, брала участь у справі і знайома із усіма обставинами провадження; відсутність законного представника жодним чином не могло обмежити її процесуальні можливості.

Законодавством не врегульовано питання щодо форм виходу прокурора-законного представника із адміністративного процесу. Водночас їх можна поділити на дві групи залежно від того, яким чином прокурор вступив у справу.

Так, якщо провадження було відкрито за позовом прокурора, то формою його виходу зі справи є відмова від такого позову. Аналогічним чином прокурор може вийти із відповідного провадження з перегляду судового рішення шляхом подання заяви про відмову від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про відмову надалі підтримувати вимоги однієї із цих скарг, заяви про відмову від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленними обставинами.

Якщо ж прокурор вступив до справи, ініційованої іншою особою, то вийти із процесу він має право шляхом направлення до суду повідомлення про це.

Слід відзначити, що В. Перепелюком пропонується звертатись до адміністративного суду із заявою. На наш погляд з наведених вище мотивів прокурору необхідно звертатися до суду із повідомленням.

Таке повідомлення необхідне для того, щоб суд міг належним чином організувати розгляд справи, зокрема почав надсилати стороні (третій особі) повістки, якщо до цього моменту вони згідно із частиною 4 статті 33 КАС України надсилались лише прокуророві.

Звернення до суду, яким прокурор повідомляє про свій вихід із процесу, має бути мотивованим. Ця вимога випливає із того, що будь-яке диспозитивне право використовується ним мотивовано, на зразок обов’язку роз’яснити зміст інтересу держави, на захист якого подається позов. Відсутність таких доводів повинна розцінюватись як порушення прокурором вимог закону (ч.2 ст.60 КАС України) та підстава для відмови йому у виході за справи, що ним ініційована.

Виходячи з положень частини третьої статті 56 та частини другої статті 60 КАС України прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадян або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

У розумінні статті 56 Закону України „Про прокуратуру” прокурором в адміністративному судочинстві є: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

За правилами частини другої статті 58 КАС України повноваження законних представників підтверджуються документами, які стверджують займану посаду. Засвідчені підписом судді копії цих документів приєднуються до справи.

У зв'язку з цим судам необхідно враховувати, що повноваження перелічених прокурорів як представників у адміністративному судочинстві, які діють у межах своєї компетенції (про яку відомо суду), підтверджуються службовим посвідченням. Повноваження інших працівників прокуратури, які виконують функції прокурора щодо представництва інтересів держави чи громадянина в адміністративному судочинстві, повинні бути підтверджені довіреністю, виданою керівником прокуратури (пункт 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.08 №2 „Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”).

Враховуючи вказане положення пункту 11 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.08 №2, довіреність мають пред’явити, наприклад, слідчі, помічники прокурора за якими закріплено підтримання державного обвинувачення як основного напрямку діяльності, які пішли у суд за вказівкою прокурора здійснювати представництво інтересів громадян і держави.

Повноваження прокурора як учасника процесу у суді першої інстанції.

Повноваження прокурора щодо участі в розгляді справ – передбачені нормами права можливості здійснення прокурором певних дій спрямованих на захист інтересів громадянина або держави в судах.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про прокуратуру», яка має назву „повноваження прокурора” прокурор може вступити в справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов’язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України.

В юридичній доктрині найбільш поширеними є розуміння правового статусу як сукупності прав і обов’язків суб’єкта права1, 2. Звідси правовий статус прокурора в адміністративному судочинстві можна визначити як сукупність прав і обов'язків у сфері даного виду судочинства.

Правовий статус прокурора в адміністративному судочинстві визначається Конституцією України, Законом України „Про прокуратуру”, Кодексом адміністративного судочинства України.

За загальним правилом, закріпленим у статті 35 Закону України „Про прокуратуру”, прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання6. У той же час аналіз положень КАС України дозволяє виділити й певні суттєві відмінності у правах прокурора, що обумовлені способом його участі у розгляді судом справи.

Зокрема, прокурор, який бере участь у справі, що розпочалася з ініціативи інших осіб, користується процесуальними правами, несе процесуальні обов’язки, передбачені статтею 49 КАС України. Він не може змінити підставу або предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, оскільки не пред’являв його в інтересах конкретної особи – позивача, третьої особи, яка заявляє самостійну вимогу щодо предмета позову.

Зі змісту частини 1 статті 61 КАС України випливає, що у разі, якщо прокурор здійснює представництво інтересів держави, він може закінчувати справу примиренням. Такий висновок можна зробити, виходячи з аналізу положень цієї норми, де, зокрема, вказано, що прокурор не може закінчувати справу примиренням у разі, якщо він звертається до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб8.

Виходить, якщо справа пов’язана із захистом інтересів держави – примирення можливе, а якщо особи – ні. Однак інтереси держави стосуються економічних, політичних та інших державних інтересів, а прокурор здійснює представництво, якщо фізична чи юридична особа порушила ці інтереси внаслідок протиправних дій (бездіяльності), що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Тому зазначати про доцільність примирення у таких справах не можна9.

Зважаючи на зміст права сторін на примирення (ч.1 ст.113 КАС України), прокурор не має права подавати від імені позивача (відповідача, третьої особи) клопотання про зупинення провадження на час, необхідний для примирення, подавати від імені сторони умови примирення.

Виникає питання, чи має право прокурор вчиняти дії на поновлення провадження у справі.

Як відзначає В. Перепелюк з першого погляду, ця процесуальна дія не спрямована на закінчення справи. Проте право на примирення, передбачене статтями 113 та 136 КАС України, варто тлумачити широко. До його змісту слід включати можливості: пошуку умов примирення; вносити на розгляд суду узгоджені умови примирення; вирішення питання про остаточність такого примирення. З огляду на такий підхід прокурор не має права вирішувати питання про остаточність примирення та, відповідно, звертатися до суду із клопотанням про поновлення провадження у справі.

На наш погляд, ініціювати поновлення провадження у зупиненій справі прокурор має право, оскільки пунктом 5 статті 156 КАС України передбачено, що провадження у справі поновлюється за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за ініціативою суду. До осіб, які беруть участь у справі, відноситься й прокурор, а не тільки сторони у справі. Крім того, прокурор вправі просити суд ініціювати поновлення провадження у справі. Особливо це питання стає актуальним при представництві в адміністративному суді прокурором інтересів держави, коли сторони навмисно намагаються затягнути процес.

Пунктом 3 частини 1 статті 157 КАС України передбачено, що суд може закрити провадження у справі якщо сторони досягли примирення. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. Як передбачено, частиною 3 статті 113 КАС України, умови примирення не повинні суперечити закону або порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Нерідко суди при закритті справи через примирення сторін з’ясовують думку з цього приводу прокурора або інших осіб, які беруть участь у справі. Слід відзначити, що це не передбачено процесуальним законом, суд це здійснює за власною ініціативою.

Таким чином, прокурор не може закінчити справу примиренням, оскільки примиритися можуть лише сторони. У той же час він вправі висловити свою думку з примирення сторін – заперечує він чи ні та з яких причин. Суд може врахувати або не врахувати позицію прокурора. Якщо суд не врахує позицію прокурора та постановить ухвалу про закриття провадження у справі через примирення сторін, то прокурор вправі оскаржити таку ухвалу.

На думку В. Перепелюка право на примирення має орган прокуратури як суб'єкт владних повноважень-позивач. КАС України не обмежує прокуратуру у можливості на основі взаємної домовленості урегулювати адміністративний спір із іншою його стороною (іншим суб’єктом владних повноважень, фізичною особою, юридичною особою). Закон покладає на прокуратуру виконання відповідної функції, проте він не передбачає обов’язку за будь-яких умов досягти рішення не на користь особи, проти якої подано позов. Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор має вказати, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Тобто він на власний розсуд визначає, чи є порушення (загроза порушення), та вирішує питання щодо реалізації диспозитивного права на звернення до суду. Очевидно, решту диспозитивних прав, у тому числі право на примирення, орган прокуратури-позивач також може реалізувати на основі вмотивованого розсуду.

Частиною 3 статті 61 КАС України передбачено, що якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Указане положення дозволяє прокурору підтримати свій позов, пред’явлений в інтересах держави в особі позивача не фізичної особи, від якого позивач відмовився, а суд у такому випадку повинен вирішити спір по суті. Відомі ситуації, коли позивачі не фізичні особи не підтримували позови, пред’явлені прокурором в інтересах держави в їх особі через суб’єктивні фактори.

Разом із тим якщо прокурор не згоден з діями позивача не фізичної особи інтереси якого він представляє і який відмовляється від свого позову, безпідставно змінює підставу або предмет позову, позовні вимоги, збільшуючи чи зменшуючи їх, він вправі оскаржити судові рішення, винесені судом з урахуванням позиції позивача, обґрунтовуючи свої дії порушенням інтересів держави. Апеляційну чи касаційну скаргу, скаргу за винятковими обставинами прокурор може подати в інтересах держави в особі як цього позивача, так і інших осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси чи обов’язки.

Якщо безпідставно змінюється підстава або предмет позову, позовні вимоги позивачем фізичною особою, то прокурор виходячи зі змісту наведеної статті КАС України не вправі оскаржити судові рішення, винесені судом з урахуванням позиції позивача фізичної особи.

Аналогічно повинно вирішуватись у випадках, коли прокурор представляє інтереси фізичної чи юридичної особи як відповідача.

Однак якщо фізична особа здійснить наведені процесуальні дії під впливом будь-яких негативних сторонніх факторів (погроз, шантажу тощо), то у такому випадку не будуть співпадати дії людини з її фактичними інтересами. У цьому разі прокурор, установивши такі обставини, повинен вчинити процесуальні дії, спрямовані на захист реальних інтересів фізичної особи, обґрунтувавши необхідність їх здійснення.

Як вже відзначалось вище, правовий статус прокурора в адміністративному судочинстві складають як права, так обов’язки. Обов’язки прокурора в адміністративному судочинстві можна розглядати у широкому та вузькому розумінні: у широкому – як обов’язки, які випливають із завдань, що стоять перед органами прокуратури України, а у вузькому – як суто процесуальні обов’язки особи, яка бере участь у справі.

Так, відповідно до статті 34 Закону України „Про прокуратуру” прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що ґрунтуються на законі10. Таке завдання, а відтак – і обов’язок не може покладатися на інших учасників процесу. Це випливає із загального завдання прокуратури, діяльність якої має бути спрямована на всемірне утвердження верховенства права і закону, зміцнення правопорядку (стаття 4 Закону України „Про прокуратуру”)11.

Згідно з частиною 2 статті 49 КАС України особи, які беруть участь у справі, у тому числі й прокурор, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки12. Наприклад, прокурор, як і інші особи, які присутні у залі судового засідання, повинен встати при вході до зали судового засідання та при виході з неї суду, заслухати стоячи постанову суду (частина 1 статті 134 КАС України)13.

Участь прокурора у вирішенні господарських спорів у суді першої інстанції.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі спори, підвідомчі господарським судам.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

• спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

• спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

• інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіальне у складі трьох суддів.

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів.

Перегляд у касаційному порядку рішень місцевих і апеляційних господарських судів здійснюється Вищим господарським судом України колегією судців у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами:

• підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів;

• державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

• прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

• Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Участі прокурора у розгляді господарськими судами справ властиві загальні риси, які вже висвітлювались.

Необхідно лише відзначити, що на відміну від адміністративного та цивільного судочинства питання участі прокурора у розгляді господарськими судами справ більше врегульовані на законодавчому рівні і на практиці з цього приводу майже не виникає проблемних ситуацій.

У статті 29 ГПК України зазначено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Нажаль, як і в адміністративному та цивільному судочинствах, у господарському судочинстві не передбачена законом можливість ознайомлюватись для вирішення питання щодо представництва інтересів держави у суді з матеріалами справи, провадження у якій судом ще не закінчено.

Вказану суттєву законодавчу прогалину виправив Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 20.10.2006 року №01-8/2351 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року”. У пункті 27 названого Інформаційного листа Вищого господарського суду України стосовно можливості прокурора вимагати ознайомлення з матеріалами справи, в якій він не бере участі, з огляду на необхідність перевірки звернення фізичних та юридичних осіб, зазначено, що повноваження прокурора у здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів визначено статтею 20 Закону України „Про прокуратуру”, згідно з якою прокурор, зокрема, вправі мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки.

Однак, зауважимо, що інформаційний лист Вищого господарського суду України є лише листом, він не має такої юридичної сили як закон.

Згідно з статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру” з метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Відповідно до статті 65 ГПК України з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

„… 4) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження; …

11) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи”.

Наведене положення ГПК України дозволяє відзначити що прокурор може надати висновки у двох випадках: коли є учасником процесу та коли не є.

Прокурор може прийняти участь у справі для надання висновку за ініціативою суду. У даному випадку він здійснює представництво. Разом із тим, відповідно до положень ГПК України, суд зобов’язати прокурора прийняти участь у справі для надання висновку не може.

Пунктом 8.1 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.2006 року „Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень” передбачено, що прокурори повинні активно застосовувати надані законом повноваження щодо участі за своєю ініціативою у розгляді будь-якої справи та вступу у справу, якщо цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян або держави. Рішення про вступ у справу приймати керівникам прокуратур або їх заступникам, керівникам самостійних галузевих підрозділів Генеральної прокуратури України, прокуратур обласного рівня. Про намір вступити у розгляд справи, порушеної з ініціативи інших осіб, повідомляти суд письмово.

Слід відзначити, що відповідно до пункту 4 вказаного наказу Генерального прокурора України вважається пріоритетним напрямком роботи прокуратури з питань представництва у суді захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також захист державних інтересів, що стосуються оподаткування, стягнення сум до бюджету, відчуження державного майна, у тому числі через процедуру банкрутства, земельних відносин, усунення порушень, пов’язаних з корупційними діяннями.

Як бачимо, окремі пріоритетні напрямки роботи прокуратури стосуються безпосередньо господарського судочинства.

Організація участі прокурорів у розгляді справ у місцевих господарських судах покладена на підрозділи представництва інтересів громадян і держави у судах прокуратур областей і прирівняних до них за місцем знаходження зазначених судів (пункт 7.2 наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.2006 року).

Необхідно відзначити, якщо організація участі у справі у господарському суді буде здійснюватись міськрайпрокурорами, то в такому разі буде відступлення від припису відомчого акту, але порушення процесуального закону не відбуватиметься.

Згідно з пунктом 9 наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.2006 року керівники структурних підрозділів прокуратур, прокурори міського і районного рівнів повинні контролювати якість підготовки прокурорів до судових засідань, участь у судових процесах, повноту та своєчасність застосування наданих процесуальних повноважень.

Повноваження прокурора як учасника процесу у суді першої інстанції.

У статті 29 ГПК України зазначено, що прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті, а відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Права та обов’язки сторін у господарському судочинстві передбачені статтею 22 ГПК України, відповідно до якої сторони користуються рівними процесуальними правами. Вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Можливість вчинення конкретних дій передбачена окремими статтями. Так, згідно зі статтею 66 ГПК України за заявою прокурора чи його заступника, який подав позов, господарський суд має право вжити заходів до забезпечення позову. Прокурор, який бере участь у судовому процесі, може заявити відвід судді на підставі статті 20 ГПК України.

Відповідно до статті 24 ГПК України господарський суд має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони (прокурора) до участі у справі іншого відповідача. Статтею 38 ГПК України передбачено право прокурора порушувати клопотання перед господарським судом про витребування доказів.

Необхідно відзначити, що випадки, коли прокурор може заявити клопотання або заяви регламентовані процесуальним законом. Не дотримання процесуальної форми може призвести до негативного розгляду судом такого документа.

У господарському судочинстві на відміну від адміністративного та цивільного, враховуючи приписи процесуального закону, змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову може поряд з прокурором, який подав позов, й прокурор, який бере участь у справі (наприклад, прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави у судах прокуратури області).

Здійснюючи представництво інтересів держави в особі третіх осіб прокурору необхідно враховувати їх правовий статус у процесі.

Так, згідно із статтею 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача.

Відповідно до статті 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов’язки сторін, крім права на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

Права та обов’язки прокурора при судовому розгляді справи в судах першої інстанції.

ЦПК: Ст. 45. Участь у цив. процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб:

1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прок-р, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юрид. особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

2. Прок-р здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цив. процесу.

Ст. 46. Проц-і права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб:

1. Органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають проц-і права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

2. Відмова органів та інших осіб, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та виріш. вимоги у первісному обсязі.

3. Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

4. Прок-р, який не брав участі у справі, з метою виріш. питання про наявність підстав для подання апел. чи касац. скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Ст. 27 ГПК. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі:

1. Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

2. Особи, які беруть участь у справі позовного провадж., для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання.

3. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої проц-і права і виконувати проц-і обов'язки.

Ст. 31. Проц-і права та обов'язки сторін

1. Сторони мають рівні проц-і права і обов'язки.

2. Крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

3. Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цив. процесу.

4. Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

5. Заявник та заінтересовані особи у справах окремого провадж. мають права і обов'язки сторін, за винятками, встановленими у розділі IV цього Кодексу.

ГПК: Ст. 29. Участь прок-ра у розгляді справ

Прок-р бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для предст-ва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прок-р може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прок-ром в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прок-р повідомляє госп. суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно. Прок-р, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прок-ра від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати виріш. спору по суті. Відмова позивача від позову, поданого прок-ром в інтересах держави, не позбавляє прок-ра права підтримувати позов і вимагати виріш. спору по суті.

КАС: Ст. 60. Участь у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб:

1. У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прок-р, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юрид. особи можуть звертатися до адмін. суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

2. Прок-р здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адмін. процесу.

Ст. 61. Особливості повн-нь органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у суді:

1. Органи та особи, які визначені у ст. 60 цього Кодексу і звертаються до адмін. суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, не можуть закінчувати справу примиренням.

2. Відмова органів та осіб, визначених у ст. 60 цього Кодексу, від адмін. позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адмін. позов, права вимагати від суду розгляду справи, виріш. адмін. позову в попередньому обсязі.

3. Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адмін. позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

4. Прок-р, який не брав участі у справі, з метою виріш. питання про наявність підстав для подання апел. чи касац. скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

Ст. 49 КАС. Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі:

3. Особи, які беруть участь у справі, мають право:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

4. Особи, які беруть участь у справі, можуть за власний рахунок додатково замовити та отримати в суді засвідчені копії документів і витяги з них.

Порядок ведення судового засідання з розгляду справ за участю прокурора у судах першої інстанції.

ЗА ЦПК

Глава 4 СУДОВИЙ РОЗГЛЯД

Стаття 157. Строки розгляду справ

1. Суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів - одного місяця.

2. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.

Стаття 158. Розгляд судом справи у судовому засіданні

1. Розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

2. Особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

3. Судове засідання проводиться в спеціально обладнаному для цього приміщенні суду - залі засідань.

Стаття 159. Безпосередність судового розгляду. Перерви в судовому засіданні

1. Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.

2. Справа розглядається одним і тим самим складом суду. У разі заміни одного із суддів під час судового розгляду справа розглядається спочатку.

3. У судовому засіданні можуть бути оголошені перерви, тривалість яких визначається відповідно до обставин розгляду справи, що їх викликали.

Стаття 160. Головуючий у судовому засіданні

1. Під час одноособового розгляду справи в суді першої інстанції головуючим є суддя, який розглядає справу.

2. Головуючий керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

3. У разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

4. Головуючий вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

5. Головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно виконання покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу.

Стаття 161. Звертання до суду у судовому засіданні

1. Особи, які беруть участь у справі, свідки, перекладачі, експерти, спеціалісти звертаються до суду словами "Ваша честь".

Стаття 162. Обов'язки осіб, присутніх у залі судового засідання

1. Особи, присутні в залі судового засідання, повинні встати, коли входить і виходить суд. Рішення суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі дають пояснення, показання, висновки, консультації тощо стоячи.

2. Відступ від вимог, встановлених частиною першою цієї статті, допускається з дозволу головуючого.

3. Учасники цивільного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні встановленого порядку і беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого.

4. Особи, які беруть участь у справі, передають документи та інші матеріали головуючому через судового розпорядника.

Стаття 163. Відкриття судового засідання

1. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься.

2. Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини їх неявки, якщо вони відомі.

3. Суд встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників.

Стаття 164. Роз'яснення перекладачеві його прав та обов'язків. Присяга перекладача

1. Головуючий роз'яснює перекладачеві його права та обов'язки, встановлені цим Кодексом, і попереджає перекладача під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

2. Головуючий приводить перекладача до присяги: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи всі свої професійні можливості".

3. Текст присяги підписується перекладачем. Підписаний перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Стаття 165. Видалення свідків із зали судового засідання

1. Свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення.

2. Судовий розпорядник вживає заходів щодо того, щоб свідки, які допитані судом, не спілкувалися з тими, яких суд ще не допитав.

Стаття 166. Оголошення складу суду і роз'яснення права відводу

1. Головуючий оголошує склад суду, а також прізвища експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи.

2. Підстави для відводу, порядок розгляду заяви про відвід та наслідки її задоволення визначаються главою 3 розділу І цього Кодексу.

Стаття 167. Роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов'язків

1. Головуючий роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, про що зазначається в журналі судового засідання.

Стаття 168. Розгляд судом заяв і клопотань осіб, які беруть участь у справі

1. Заяви і клопотання осіб, які беруть участь у справі, розглядаються судом після того, як буде заслухана думка решти присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню.

Стаття 169. Наслідки неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі

1. Суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 цього Кодексу, у разі:

1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки;

2) неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) першої неявки без поважних причин належним чином повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.

2. Неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд.

3. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду.

4. Якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

5. Наслідки, визначені частинами другою - четвертою цієї статті, настають і в разі, якщо сторона залишить залу судового засідання.

Стаття 170. Наслідки неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача

1. У разі неявки в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста, перекладача суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, які не з'явилися, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду справи на певний строк. Одночасно суд вирішує питання про відповідальність свідка, експерта, спеціаліста, перекладача, які не з'явилися.

Стаття 171. Роз'яснення прав та обов'язків експерта. Присяга експерта

1. Головуючий роз'яснює експертові його права та обов'язки, встановлені цим Кодексом, і попереджає експерта під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

2. Головуючий приводить експерта до присяги: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості".

3. Текст присяги підписується експертом. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи.

4. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду, права, обов'язки експертів і їх відповідальність роз'яснюються головуючим відразу після залучення їх до участі в цивільному процесі.

5. Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз'яснення прав і обов'язків експерта та приведення його до присяги здійснюються керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Підписаний текст присяги та розписка про ознайомлення з правами і обов'язками експерта та про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, за завідомо неправдивий висновок приєднується до особової справи. Засвідчені печаткою експертної установи копії цих документів подаються на вимогу суду.

Стаття 172. Роз'яснення спеціалістові його прав та обов'язків

1. Головуючий роз'яснює спеціалістові його права та обов'язки, встановлені цим Кодексом.

Стаття 173. Початок розгляду справи по суті

1. Розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час попереднього судового засідання, після чого з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду.

2. У разі розгляду справи за відсутності відповідача головуючий доповідає про позицію останнього щодо заявлених вимог, викладену в письмових поясненнях. Якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. При частковому визнанні позову відповідачем головуючий з'ясовує, у якій саме частині позов визнається.

Стаття 174. Відмова позивача від позову, визнання позову відповідачем

1. Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем викладено в адресованих суду письмових заявах, ці заяви приєднуються до справи.

2. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

3. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

4. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

5. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Стаття 175. Мирова угода сторін

1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

3. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

4. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

5. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

6. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Стаття 176. Пояснення осіб, які беруть участь у справі

1. Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Якщо поряд із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояснення першими.

3. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.

4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".

5. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному.

Стаття 177. Встановлення порядку з'ясування обставин справи та дослідження доказів

1. Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

2. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений.

Стаття 178. Відмова від визнання обставин

1. Відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.

2. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу.

3. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Стаття 179. Дослідження доказів

1. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

2. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Стаття 180. Порядок допиту свідків

1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

3. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

4. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

5. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

6. Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

7. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

8. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

9. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

10. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

11. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

12. Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

Стаття 181. Використання свідком письмових записів

1. Свідок, даючи показання, може користуватися записами в тих випадках, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

Стаття 182. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків

1. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей. { Частина перша статті 182 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1397-VI ( 1397-17 ) від 21.05.2009 }

2. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

3. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

4. У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

5. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання.

Стаття 183. Оголошення показань свідків

1. У разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення.

Стаття 184. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків

1. Якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 180-182 цього Кодексу.

Стаття 185. Дослідження письмових доказів

1. Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.

2. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 186. Оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції

1. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України ( 435-15 ).

Стаття 187. Дослідження речових доказів

1. Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред'явлено для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засідання.

2. Протоколи огляду речових доказів оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів.

3. Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

Стаття 188. Відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження

1. Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосовуються правила цього Кодексу щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.

2. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

3. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині.

4. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

Стаття 189. Дослідження висновку експерта

1. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні.

2. Для роз'яснення і доповнення висновку експерту можуть бути поставлені питання. Першою ставить питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і його представник.

3. Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання експерту після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

4. Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку приєднуються до справи.

Стаття 190. Консультації та роз'яснення спеціаліста

1. Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями (висновками) спеціалістів.

2. Спеціалісту можуть бути поставлені питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або за ініціативою суду, першим ставить питання спеціалістові позивач і (або) його представник.

3. Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання спеціалісту після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі.

4. Викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до справи.

Стаття 191. Відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді

1. Суд може відкласти розгляд справи у випадках, встановлених цим Кодексом, а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни відведеного судді або залучення до участі в справі інших осіб.

2. У разі неможливості продовження розгляду справи у зв'язку з необхідністю подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього.

3. Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, призначає відповідно день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судовому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд залучає вперше до участі в процесі, викликають у судове засідання на призначений день.

4. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

5. У справі про розірвання шлюбу суд може відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення.

6. Якщо розгляд справи відкладався, справа розглядається спочатку.

7. У випадках, коли сторони не наполягають на повторенні пояснень учасників цивільного процесу, наданих раніше, знайомі з матеріалами справи, в тому числі з поясненнями учасників цивільного процесу, якщо склад суду не змінився і до участі у справі не було залучено інших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без їх повторення, доповнити їх і поставити додаткові питання.

Стаття 192. Закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами

1. Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи.

2. У зв'язку з додатковими поясненнями особи, яка бере участь у справі, суд може ставити питання іншим учасникам цивільного процесу.

3. Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Стаття 193. Судові дебати

1. У судових дебатах виступають з промовами особи, які беруть участь у справі. У цих промовах можна посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

2. У судових дебатах першим надається слово позивачеві та його представникові.

3. Треті особи без самостійних вимог виступають у судових дебатах після особи, на стороні якої вони беруть участь.

4. Третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги щодо предмета спору, та її представник у судових дебатах виступають після сторін.

5. За клопотанням сторін і третіх осіб у судових дебатах можуть виступати лише їхні представники.

6. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, виступають у судових дебатах першими. За ними виступають особи, в інтересах яких відкрито провадження у справі.

7. Суд не може обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий може зупинити промовця лише тоді, коли він виходить за межі справи, що розглядається судом, або повторюється. З дозволу суду промовці можуть обмінюватися репліками. Право останньої репліки завжди належить відповідачеві та його представникові.

Стаття 194. Повернення до з'ясування обставин у справі

1. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з'ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводяться в загальному порядку.

Стаття 195. Вихід суду для ухвалення рішення

1. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

2. Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину шляхом повторного допиту свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду.

3. Розгляд справи у випадку, встановленому частиною другою цієї статті, проводиться виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

4. Після закінчення поновленого розгляду справи суд залежно від його результатів відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у даному судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву.

Стаття 196. Таємниця нарадчої кімнати

1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу.

2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

За ГПК

Стаття 74. Порядок ведення засідання

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, головуючим у засіданні.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

За КАС

Глава 3 СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ

Стаття 122. Розгляд адміністративної справи у судовому засіданні

1. Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

2. Судовий розгляд адміністративної справи здійснюється в судовому засіданні з викликом осіб, які беруть участь у справі, після закінчення підготовчого провадження.

4. Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду.

Стаття 123. Головуючий у судовому засіданні

1. При розгляді справи судом першої інстанції головуючим у судовому засіданні є суддя, який здійснював підготовче провадження.

2. Головуючий у судовому засіданні керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками адміністративного процесу їхніх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин у справі, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для вирішення справи.

3. Головуючий у судовому засіданні вживає необхідних заходів щодо забезпечення в судовому засіданні належного порядку.

Стаття 124. Відкриття судового засідання

1. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання та оголошує, яка справа розглядається.

2. Секретар судового засідання доповідає судові, хто з викликаних та повідомлених осіб прибув у судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі.

3. Суд встановлює особи тих, хто прибув у судове засідання, а також перевіряє повноваження посадових і службових осіб, представників.

Стаття 125. Роз'яснення перекладачеві його прав та обов'язків, присяга перекладача

1. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює перекладачеві його права та обов'язки, встановлені статтею 68 цього Кодексу, і попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

2. Головуючий приводить перекладача до такої присяги:

"Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки перекладача, використовуючи усі свої професійні можливості".

3. Присяга проголошується перекладачем усно, після чого він підписує текст присяги. Підписаний перекладачем текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Стаття 126. Повідомлення про повне фіксування судового процесу технічними засобами

1. Секретар судового засідання повідомляє про здійснення повного фіксування судового засідання, а також про умови фіксування судового засідання (розташування мікрофонів та необхідність промовця говорити в мікрофон, недопустимість одночасних виступів учасників адміністративного процесу, дотримання тиші в залі судового засідання).

Стаття 127. Оголошення складу суду і роз'яснення права відводу

1. Головуючий у судовому засіданні оголошує склад суду, а також імена експерта, перекладача, спеціаліста, секретаря судового засідання і роз'яснює особам, які беруть участь у справі та прибули в судове засідання, їхнє право заявляти відводи.

Стаття 128. Наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь у справі

1. Суд відкладає розгляд справи в разі:

1) неприбуття у судове засідання сторони (сторін) або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені повістки;

2) неприбуття в судове засідання позивача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

3) неприбуття в судове засідання відповідача, який не є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності;

4) якщо суд визнав обов'язковою особисту участь особи, яка бере участь у справі, у судовому розгляді, а вона не прибула.

4. У разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

5. Наслідки, визначені частинами другою - четвертою цієї статті, застосовуються й у разі, якщо сторона без поважних причин залишить залу судового засідання.

Стаття 129. Наслідки неприбуття в судове засідання свідка, експерта, спеціаліста

1. Якщо в судове засідання не прибули свідок, експерт, спеціаліст, суд заслуховує думку осіб, які беруть участь у справі, про можливість продовження судового розгляду справи за відсутності свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули, та постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про оголошення перерви. Одночасно суд може вирішити питання про привід свідка, експерта, спеціаліста, які не прибули.

Стаття 130. Роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків

1. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов'язки, встановлені цим Кодексом. Одночасно особам, які беруть участь у справі, видається пам'ятка про їхні права та обов'язки, встановлені цим Кодексом.

Стаття 131. Роз'яснення прав і обов'язків експерта, присяга експерта

1. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює експерту його права та обов'язки, встановлені статтею 66 цього Кодексу, і попереджає його під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

2. Головуючий приводить експерта до такої присяги:

"Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю сумлінно виконувати обов'язки експерта, використовуючи всі свої професійні можливості".

3. Присяга проголошується експертом усно, після чого він підписує текст присяги. Дія присяги поширюється і на ті випадки, коли висновок був складений до її проголошення. Підписаний експертом текст присяги та розписка приєднуються до справи.

4. Якщо експертиза призначається під час судового розгляду, права, обов'язки експерта та його відповідальність роз'яснюються головуючим одразу після залучення його до участі в адміністративному процесі.

5. Експертам, які працюють у державних експертних установах, роз'яснення прав і обов'язків експерта та приведення його до присяги здійснюються керівником експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Засвідчені печаткою експертної установи копії тексту присяги і розписки про ознайомлення з правами та обов'язками експерта і про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків подаються на вимогу суду.

Стаття 132. Роз'яснення спеціалісту його прав і обов'язків

1. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює спеціалісту його права та обов'язки, встановлені статтею 67 цього Кодексу.

Стаття 133. Вирішення судом клопотань осіб, які беруть участь у справі

1. Клопотання осіб, які беруть участь у справі, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана думка інших присутніх у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. Ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню протягом судового розгляду справи.

Стаття 134. Обов'язки присутніх у залі судового засідання

1. Особи, присутні у залі судового засідання, при вході до нього суду та при виході суду повинні встати. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти дають пояснення, показання, відповідають на питання та задають питання стоячи і лише після надання їм слова головуючим у судовому засіданні. Постанову суду особи, присутні в залі, заслуховують стоячи. Відступ від цих правил допускається з дозволу головуючого в судовому засіданні.

2. Учасники адміністративного процесу, а також інші особи, присутні в залі судового засідання, зобов'язані додержуватися в судовому засіданні порядку і беззаперечно підкорятися відповідним розпорядженням головуючого у судовому засіданні.

3. Учасники адміністративного процесу звертаються до судді "Ваша честь".

4. Документи та інші матеріали передаються головуючому в судовому засіданні через судового розпорядника.

Стаття 135. Початок судового розгляду справи по суті

1. Судовий розгляд справи по суті починається доповіддю головуючого в судовому засіданні чи судді-доповідача про зміст позовних вимог, про визнання сторонами певних обставин під час підготовчого провадження, після чого він з'ясовує: чи підтримує позивач адміністративний позов, чи визнає його відповідач та чи не бажають сторони примиритися.

Стаття 136. Відмова від адміністративного позову, визнання адміністративного позову, примирення сторін під час судового розгляду

1. Позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

2. Сторони можуть примиритися протягом всього часу судового розгляду або заявити клопотання про надання їм часу для примирення.

3. Судове рішення у зв'язку з відмовою від адміністративного позову, визнанням адміністративного позову чи примиренням сторін ухвалюється за правилами, встановленими статтями 112, 113 цього Кодексу.

Стаття 137. Зміна позовних вимог

Стаття 138. Дослідження доказів

1. Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

2. Для встановлення обставин, зазначених у частині першій цієї статті, у судовому засіданні заслуховуються пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, досліджуються письмові та речові докази, у тому числі носії інформації із записаною на них інформацією, висновки експертів.

Стаття 139. Пояснення осіб, які беруть участь у справі

Стаття 140. Встановлення порядку дослідження інших доказів

1. Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.

2. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від характеру спірних правовідносин і в разі необхідності може бути змінений.

Стаття 141. Порядок допиту свідків

1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати у залі судового засідання під час судового розгляду. Судовий розпорядник вживає заходів, щоб свідки, яких допитали, не спілкувалися з тими, яких суд не допитав.

3. Перед допитом свідка головуючий у судовому засіданні встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання, відношення до справи і стосунки зі сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права та обов'язки, встановлені статтею 65 цього Кодексу, з'ясовує, чи не відмовляється він з підстав, встановлених законом, від давання показань, і під розписку попереджає його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання і відмову від давання показань.

4. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий у судовому засіданні приводить його до такої присяги:

"Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

5. Присяга проголошується свідком усно, після чого він підписує текст присяги. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

6. Допит свідка починається з пропозиції головуючого в судовому засіданні розповісти все, що йому відомо у цій справі, після чого першою йому задає питання особа, за клопотанням якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

7. Свідок, даючи показання, може користуватися записами, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Після допиту ці записи показуються суду та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

8. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати свідкові питання в будь-який час його допиту.

9. Допитаний свідок залишається у залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити такому свідку залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи.

10. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному судовому засіданні за його клопотанням, за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть задавати питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також суд.

11. Суд може призначити одночасний допит двох чи більше свідків для з'ясування причин розбіжності в їхніх показаннях.

Стаття 142. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків

1. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Стаття 143. Дослідження письмових доказів

1. Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, оголошуються в судовому засіданні та пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам.

2. Особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання свідкам, експертам, спеціалістам з приводу письмових доказів.

3. Якщо доданий до справи або наданий суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, особа, яка бере участь у справі, може просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи.

Стаття 144. Дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції

Стаття 145. Дослідження речових доказів

1. Речові докази оглядаються судом, а також подаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким подані для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з доказом та його оглядом.

2. Протоколи огляду речових доказів, складені в порядку забезпечення доказів, виконання судового доручення або за результатами огляду доказів на місці, оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих протоколів.

Стаття 146. Дослідження звуко- і відеозаписів

1. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або в іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні з відображенням у журналі судового засідання основних технічних характеристик обладнання та носіїв інформації і зазначенням часу відтворення (демонстрації). Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

2. У разі необхідності відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині.

3. З метою з'ясування відомостей, що містяться у звуко- і відеозаписах, судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

4. Заяву про фальшивість звуко- і відеозаписів суд розглядає в порядку, встановленому для розгляду заяв про фальшивість письмових доказів.

5. Під час дослідження звуко- чи відеозапису особистого характеру застосовуються правила цього Кодексу щодо дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції.

Стаття 147. Огляд доказів на місці

1. Письмові та речові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їхнім місцезнаходженням. Про проведення огляду доказів на місці суд постановляє ухвалу.

2. Огляд доказів на місці проводиться судом з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, а в разі необхідності - з викликом експертів, спеціалістів, перекладачів і свідків.

3. При огляді доказів на місці складається протокол у порядку, встановленому статтями 45, 46 цього Кодексу.

Стаття 148. Дослідження висновку експерта

1. Висновок експерта оголошується в судовому засіданні.

2. Для роз'яснення і доповнення висновку експерта особи, які беруть участь у справі, а також суд можуть задати експерту питання. Першими задають питання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першими задають питання експертові позивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати експертові питання в будь-який час дослідження висновку експерта.

3. Викладені письмово і підписані пояснення експерта приєднуються до справи.

Стаття 149. Консультації та роз'яснення спеціаліста

1. Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціаліста.

2. Спеціалісту можуть бути задані питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень. Першими задають питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін, першими задають питання спеціалісту позивач і його представник. Головуючий у судовому засіданні та інші судді можуть задавати спеціалістові питання в будь-який час дослідження доказів.

3. Викладені письмово і підписані спеціалістом роз'яснення приєднуються до справи.

Стаття 150. Відкладення розгляду справи або оголошення перерви в її розгляді

1. Суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених цим Кодексом, а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю заміни судді (в результаті задоволення заяви про відвід чи з інших причин) або залучення до участі у справі інших осіб.

2. Суд оголошує перерву у зв'язку з необхідністю одержання нових доказів або в інших необхідних випадках. Тривалість перерви встановлюється судом залежно від обставин розгляду справи.

3. Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в її розгляді, встановлює дату і час нового судового засідання, про що повідомляє під розписку осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в адміністративному процесі, викликаються в судове засідання повістками.

4. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які прибули. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

5. Якщо розгляд справи було відкладено, новий її розгляд починається спочатку. Якщо сторони не наполягають на повторенні наданих раніше пояснень осіб, які беруть участь у справі, якщо склад суду не змінився і до участі в справі не було залучено третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, суд продовжує провадження у справі зі стадії, на якій розгляд справи було відкладено.

6. Якщо в розгляді справи було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій воно було перервано.

Стаття 151. Закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами

1. Після з'ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення чи надати додаткові докази.

2. У зв'язку з додатковими поясненнями осіб, які беруть участь у справі, суд може задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам.

3. Вислухавши додаткові пояснення і дослідивши додаткові докази, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Стаття 152. Судові дебати

2. У дебатах першим надається слово позивачеві, його представнику, а потім - відповідачеві, його представнику.

5. За клопотанням сторін чи третіх осіб у дебатах можуть виступати лише їхні представники.

Стаття 153. Вихід суду для ухвалення рішення

1. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (приміщення, спеціально призначеного для ухвалення судових рішень) для ухвалення рішення у справі, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

2. Якщо під час ухвалення рішення виявиться потреба з'ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або через іншу процесуальну дію, суд постановляє ухвалу про поновлення судового розгляду. Розгляд справи у цьому разі проводиться в межах, необхідних для з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки.

3. Після закінчення поновленого розгляду справи суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо проведення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошення перерви.

Стаття 154. Таємниця нарадчої кімнати

2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті.

Діяльність прокурора на стадії вирішення справ у судах першої інстанції.

Результати розгляду справи прокурором мають бути відображені у відповідному журналі – журналі участі прокурора у розгляді справ. Якщо судом була розглянута справа за позовом прокурора, то він також повинен відобразити у відповідному журналі результати розгляду позовної заяви (заяви).

– журналі внесених прокурором позовних заяв (заяв).

Прокурор повинен у журналах вказувати дату, коли винесено судове рішення, у якій частині задоволено позов (заяву).

Прокурор, який брав участь у розгляді справи, повинен заповнити довідку про результати розгляду справи (його участь у розгляді справи), у якій вказується дата винесення судом судового рішення, його позиція щодо справи, робиться висновок про законність судового рішення. Довідка погоджується керівником прокуратури (структурного підрозділу) (пункт 10 наказу № 6гн). Відомості, вписані у журнали, потрібно використати під час формування звітності прокуратури.

Крім того, пунктом 10 вказаного наказу Генерального прокурора України передбачено, що у кожному випадку вступу прокурора у справу шляхом участі або внесення апеляційного, касаційного подання (скарги), подання (заяви) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами необхідно заводити та вести окреме наглядове провадження, у якому зосереджувати копії: позову, заяви; матеріалів, що підтверджують заявлені вимоги; зауважень на протоколи судових засідань; судових рішень, скарг чи інших процесуальних документів; відомості про хід судового процесу; довідки про результати розгляду справи, погоджені з керівництвом прокуратури (структурного підрозділу), та дані про реальне виконання рішень суду.

Додатково дивись відповідь на питання № 16

Право прокурора на апеляційне оскарження судових рішень.

У статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, крім іншого, забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.

Право прокурора на апеляційне оскарження судових рішень – це передбачена нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді оскаржити рішення суду першої інстанції до апеляційного суду.

Право прокурора на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції регламентується:

1) Законом України «Про прокуратуру» – статті 36-1, 37;

2) Господарським процесуальним кодексом України – стаття 91;

3) Цивільним процесуальним кодексом України – стаття 292;

4) Кодексом адміністративного судочинства – стаття 185.

Право внесення (підпису) апеляційного подання (скарги) на рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні подання (скарги) тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь (стаття 37 Закону України «Про прокуратуру»).

Таким чином, рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку:

-помічником прокурора, прокурором відділу, управління, який брав участь у розгляді справи;

-заступником міськрайпрокурора, міськрайпрокурором, заступником прокурора області, прокурором області, заступником Генерального прокурора України, Генеральним прокурором України незалежно від їх участі у розгляді справи та пред’явлення ними позову.

Міськрайпрокурорами, їх заступниками може бути оскаржено в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції за позовом заступника прокурора області, прокурора області, заступника Генерального прокурора України, Генерального прокурора України у випадку розгляду цього позову у суді і за місцем знаходження прокуратури міста (району). Начальники відділів, управлінь прокуратур обласного рівня, Генеральної прокуратури України вправі внести апеляцію у випадках, коли вони самостійно брали участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Особливості права прокурора на внесення апеляційних скарг (подань) полягають у тому, що:

1) в господарському судочинстві прокурор вправі внести апеляційне подання, а в адміністративному та цивільному – апеляційну скаргу;

2) прокурор може оскаржити судові рішення суду першої інстанції лише при представництві інтересів громадянина або держави у суді;

3) прокурор вправі оскаржити рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили та які набрали законної сили;

4) прокурор може оскаржити не всі ухвали суду першої інстанції, а лише ті, можливість яких передбачена процесуальним законодавством. Так, він не може оскаржити ухвали про відкриття провадження у справі (ухвали про порушення провадження у справі);

5) у господарському судочинстві прокурор може оскаржити судові рішення лише в інтересах держави та фізичних осіб, які брали участь у суді першої інстанції;

6) відповідно до ГПК України, КАС України та ЦПК України прокурор може відмовитись від апеляційної скарги (подання);

7) ЦПК України та КАС України на відміну від ГПК України передбачають можливість приєднатись до апеляційної скарги;

8) ГПК України та КАС України на відміну від ЦПК України не містять положень про можливість доповнення апеляційної скарги;

9) ГПК України на відміну від ЦПК України та КАС України не містить положень про можливість зміни апеляційної скарги.

Разом із тим статтею 40 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що апеляційне подання на рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

Строки апеляційного оскарження в цивільному судочинстві; порядок їх відновлення прокурором у разі пропуску.

Стаття 294. Строки апеляційного оскарження

1. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подасться протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

2. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

3. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

1. Коментована стаття встановлює нове правило стосовно порядку апеляційного оскарження, хоча її назва присвячена лише строкам апеляційного оскарження. За загальним правилом поданню апеляційної скарги на судове рішення та ухвалу суду першої інстанції передує заява про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, яка подається протягом десяти днів із дня проголошення рішення або заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції, яку може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо вона подається у строк, встановлений для подання такої заяви (частина 4 ст. 295 ЦПК).

2. У статті встановлені і строки подання апеляційних скарг на судові рішення та ухвали: а) апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження цього рішення; б) апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про її апеляційне оскарження.

Якщо суб'єкт оскарження пропустив встановлені у цій статті строки на подання заяви про апеляційне оскарження рішення або ухвали суду першої інстанції чи апеляційної скарги на них, він може звернутись до суду із заявою про поновлення пропущеного строку. Якщо суд дійде висновку, що строк було пропущено за поважних причин, своєю ухвалою він поновлює строк оскарження. Оскільки поновлення процесуального строку не є його продовженням, суд не надає нового строку, а приймає апеляційну скаргу.

Строки апеляційного оскарження в адміністративному судочинстві; порядок їх відновлення прокурором у разі пропуску.

Ст. 186. Порядок і строки апел. оскарж. КАС:

1. Про апеляційне оскарж. рішення суду 1 інст. спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарж. і вимоги до суду апел. інст. викладаються в апел. скарзі.

2. Заява про апеляційне оскарж. та апел. скарга подаються до адмін. суду апел. інст. через суд 1 інст., який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апел. скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апел. інст..

3. Заява про апеляційне оскарж. постанови суду 1 інст. подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу — з дня складення в повному обсязі. Апел. скарга на постанову суду 1 інст. подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарж..

4. Заява про апеляційне оскарж. ухвали суду 1 інст. подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарж. обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апел. скарга на ухвалу суду 1 інст. подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарж..

5. Апел. скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарж., якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарж..

6. Заява про апеляційне оскарж. чи апел. скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією ст., залишаються без розгляду, якщо суд апел. інст. за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Строки апеляційного оскарження в господарському судочинстві; порядок їх відновлення прокурором у разі пропуску.

Ст. 93. Строк подання апел. скарги або внесення апел. подання ГПК: Апел. скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення — з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апел. скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Форма і зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги прокурора.

Стаття 295.(ЦПК) Форма і зміст заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги

1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються у письмовій формі.

2. У заяві про апеляційне оскарження мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, її місце проживання або місцезнаходження;

3) рішення або ухвала, що оскаржуються.

3. В апеляційній скарзі мають бути зазначені:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) дата подання заяви про апеляційне оскарження;

5) в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

6) нові обставини, які підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів у суд першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції;

7) клопотання особи, яка подала скаргу;

8) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

4. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником.

6. До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги, поданих представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.

7. До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

1. Стаття, що коментується, перш за все, визначає форму заяви про апеляційне оскарження як письмову, та її зміст. У заяві про апеляційне оскарження зазначається: найменування суду, до якого подасться заява; ім'я (найменування) заявника, його місце проживання або місцезнаходження; рішення або ухвала, що оскаржується; підпис і дата; перелік доданих документів.

2. Форма апеляційної скарги також є письмовою. Що стосується змісту апеляційної скарги, в ній мають бути зазначені: найменування суду, до якого особою подається скарга, місце проживання або місцезнаходження особи, що оскаржує рішення або ухвалу, ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; дата подання заяви про апеляційне оскарження, якщо її було подано; у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, неправильність встановлення обставин тощо); нові обставини, які підлягають встановленню, докази, що підлягають дослідженню чи оцінці, обгрунтування причин неподання доказів у суді першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання скаржника; дата і підпис; перелік доданих документів.

3. До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги додаються довіреність або інший документ про повноваження представника, якщо зазначені документи подаються представником і раніше вони не подавалися до суду; копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Право прокурора на апеляційне оскарження судових рішень в адміністративному судочинстві – це передбачена нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді у порядку адміністративного судочинства оскаржити судові рішення суду першої інстанції до апеляційного суду.

Право прокурора на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції регламентується:

Законом України „Про прокуратуру” – стаття 36-1, 37;
Кодексом адміністративного судочинства – стаття 185.

У статті 36-1 Закону України “Про прокуратуру” однією з форм представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави у суді передбачено внесення апеляційного подання на судові рішення.

Право внесення (підпису) апеляційної скарги на рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні подання (скарги) тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь (стаття 37 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з приписами Закону України «Про прокуратуру» прокурор з метою оскарження судових рішень може внести апеляційне подання. У той же час КАС України передбачає таку процесуальну форму документа апеляційного оскарження як апеляційна скарга. Враховуючи приписи КАС України, прокурор у разі оскарження судових рішень адміністративного суду першої інстанції повинен вносити апеляційні скарги. Стосовно права внесення апеляційної скарги можна застосовувати аналогію закону.

Таким чином, рішення суду першої інстанції адміністративного суду може бути оскаржено в апеляційному порядку:

помічником прокурора, прокурором відділу, управління, який приймав участь у розгляді справи;
заступником міськрайпрокурора, міськрайпрокурором, заступником прокурора області, прокурором області, заступником Генерального прокурора України, Генеральним прокурором України.

Заступником прокурора області, прокурором області, заступником Генерального прокурора України, Генеральним прокурором України незалежно від їх участі в розгляді справи та пред’явлення позову може бути оскаржено в апеляційному порядку судове рішення адміністративного суду першої інстанції за позовом або за участю міськрайпрокурора.

Міськрайпрокурорами, їх заступниками може бути оскаржено в апеляційному порядку судове рішення адміністративного суду першої інстанції, який знаходиться за місцем розташування міськрайпрокуратури, за позовом заступника прокурора області, прокурора області, заступника Генерального прокурора України, Генерального прокурора України, у разі забезпечення участі прокурора у судовому процесі. Внесення апеляційної скарги у такому разі має бути узгоджене з працівниками прокуратури, яка внесла позов.

Начальники відділів, управлінь прокуратур обласного рівня, Генеральної прокуратури України, враховуючи приписи статті 56 Закону України «Про прокуратуру», вправі внести апеляційне подання (підписати його) у випадках, коли вони брали самостійно участь у розгляді судом першої інстанції справи.

Пунктом 12 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що прокурори усіх рівнів, у межах своєї компетенції, мають забезпечити своєчасне реагування на незаконні рішення суду в адміністративних справах, якісну підготовку апеляційних скарг. При направленні до суду зазначених документів надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня, прокурору, який забезпечує участь у справі.

Відповідно до пункту 12.1 вказаного Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 забезпечення внесення апеляційних скарг на рішення в адміністративних справах покладено на керівників прокуратур, працівники яких брали участь у розгляді справ у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 12.3 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» про направлення скарги, зави та справи до апеляційного суду і дату призначення справи до розгляду має бути негайно повідомлений прокурор, який забезпечує участь у суді, а при оскарженні рішення суду за позовом, заявою прокурора іншими особами – надсилати копію скарги, заперечення на неї та необхідні матеріали прокурору за місцем розташування зазначених судових інстанцій.

Особливості апеляційного оскарження прокурором судових рішень адміністративного суду першої інстанції:

1. Прокурор може оскаржити судові рішення адміністративного суду першої інстанції лише при представництві інтересів громадянина або держави у суді.

2. Прокурор вправі оскаржити судові рішення суду першої інстанції, які не набрали законної сили та які набрали законної сили.

У випадку оскарження прокурором судових рішень, які набрали законної сили, йому необхідно заявити про поновлення строків. Для поновлення строків прокурору необхідно, наприклад, довести вину суду.

Так, якщо прокурор не приймав участі в останньому судовому засіданні за його позовом, про час розгляду якого був повідомлений у судовому засіданні, то заява про поновлення строку на апеляційне оскарження через те, що прокурору стало відомо про результати розгляду справи із судового рішення, яке надійшло до прокуратури, поновлено не буде, оскільки він не скористався правом на участь у судовому засіданні).

У випадку, коли про незаконне судове рішення адміністративного суду першої інстанції прокурору стало відомо під час прокурорської перевірки, розслідування кримінальної справи тощо, то йому необхідно про це вказати у заяві про апеляційне оскарження та в апеляційній скарзі і відповідно надати докази в обґрунтування цього.

3. Прокурор може оскаржити не всі ухвали суду першої інстанції, а лише ті, можливість яких передбачена процесуальним законодавством. Так, КАС України не передбачає оскарження в апеляційному порядку ухвали про відкриття провадження у справі, ухвали про поновлення або продовження процесуального строку.

4. В адміністративному судочинстві прокурор може оскаржити судові рішення в інтересах держави в особі певних осіб та фізичних осіб не залежно від того чи приймали такі особи участь у розгляді справи судом першої інстанції.

5. Відповідно до КАС України прокурор може відмовитись від апеляційної скарги. Відмова можлива до закінчення апеляційного розгляду.

6. Прокурор на стадії апеляційного провадження може відмовитись від адміністративного позову, у випадку коли позов було пред’явлено ним. Відмовитись від позову може як прокурор, який його пред’явив, так і прокурор вищого рівня.

7. КАС України передбачає можливість приєднатись прокурору до апеляційної скарги.

У заяві про приєднання хоча й висловлюється згода з вимогою скаржника, але аргументи можуть уточнюватися або розширюватися на користь задоволення вимоги в апеляційній скарзі з конкретної адміністративної скарги.

Аналогічним правом приєднання користується й прокурор та особи в інтересах яких він діє у випадку коли вони не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки. Водночас прокурором у заяві про приєднання до апеляційної скарги має бути обґрунтовано яким чином постановлене судове рішення адміністративного суду першої інстанції стосується їхніх прав чи інтересів.

Строк приєднання до апеляційної скарги визначається будь-яким часом до закінчення апеляційного розгляду зазначеної апеляційної скарги.

У випадку, коли прокурор буде не згоден з вимогами апеляційної скарги, поданої іншими учасниками процесу, він повинен внести самостійну апеляційну скаргу, у тому числі, у разі потреби, вирішивши питання про поновлення строків на таке оскарження.

8. КАС України не містить положень про можливість доповнення апеляційної скарги.

9. КАС України містить положення про можливість зміни апеляційної скарги.

Стаття 40 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої, апеляційне подання на рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом не може бути застосована в адміністративному судочинстві за формальною ознакою, оскільки в ній мова йде про апеляційне подання, яке використовується як засіб реагування прокурора на незаконне судове рішення лише у господарському судочинстві. Тому зміна апеляційної скарги можлива лише на підставі КАС України. Водночас можливе застосування аналогії закону щодо зміни апеляційної скарги.

Апеляційна скарга прокурора в адміністративному судочинстві – це акт прокурорського реагування на судові рішення адміністративного суду першої інстанції щодо їх перегляду і скасування або зміну в апеляційному порядку.

Право апеляційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі – письмовій апеляційній скарзі, а також процесуальними діями по її пред’явленню.

Особливості оформлення та внесення апеляційної скарги прокурора в адміністративному судочинстві:

1. Назва документа оскарження прокурора – апеляційна скарга. Прокурор в даному випадку, на відміну від радянських часів, прирівняний у правах з іншими учасниками адміністративного процесу. Звідси, як й інші учасники адміністративного процесу вносить апеляційну скаргу.

2. Згідно з КАС України апеляційні скарги до апеляційного суду вносяться через суд першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

3. Поряд з процесуальними вимогами передбаченими КАС України в апеляційній скарзі мають бути висвітлені вимоги, які випливають з Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави у суді.

4. До заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги мають бути додані їхні копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

5. При підготовці апеляційної скарги необхідно враховувати межі перегляду судом апеляційної інстанції.

6. Резолютивна частина скарги має відбивати повноваження апеляційного суду за результатами розгляду документів оскарження.

7. В апеляційній скарзі піддаються критиці не доводи і докази, приведені протилежною стороною при вирішенні спору, а висновки, яких дійшов суд на обґрунтування свого рішення. Піддаючи критиці судові рішення суду першої інстанції, доводячи неправильність їх висновків, окремих процесуальних дій, потрібно в усіх випадках дотримуватися коректності в оцінці судового рішення і дій суду, який постановляє рішення й проголошує його ім’ям України. В апеляційній скарзі недопустимі вирази образливого характеру. Треба пам’ятати, що сила критики полягає не в грубості виразів, а в переконливості доводів.

Стиль апеляційної скарги повинен бути діловим, мова зрозумілою, юридична термінологія – прийнятна в чинному законодавстві і правовій науці.

Стаття 187 КАС. Вимоги до заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги

1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються в письмовій формі.

2. У заяві про апеляційне оскарження постанови чи ухвали зазначаються:

1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) постанова або ухвала, що оскаржується.

3. В апеляційній скарзі зазначаються:

1) найменування адміністративного суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;

3) дата подання заяви про апеляційне оскарження;

4) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції;

5) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права;

6) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо;

7) перелік матеріалів, які додаються.

4. В апеляційній скарзі зазначається, чи особа бажає взяти участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, чи просить суд розглянути справу за її відсутності.

5. Якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

6. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження, якщо цей документ не подавався раніше.

7. До заяви про апеляційне оскарження та до апеляційної скарги додаються їхні копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору, а також копії доданих до неї письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Форма і зміст апеляційного подання прокурора.

Під правом прокурора на апеляційне оскарження судових рішень у господарському судочинстві необхідно розуміти передбачену нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у господарському суді оскаржити судові рішення суду першої інстанції до апеляційного суду.

Право прокурора на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції регламентується:

Законом України „Про прокуратуру” – стаття 36-1, 37;
Господарським процесуальним кодексом України – стаття 91.

Особи, які можуть оскаржити судові рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, визначені у статті 37 Закону України „Про прокуратуру”.

Організація роботи прокуратури щодо оскарження судових рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку визначена наказом Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень».

З вказаних питань діяльність прокурора у господарському судочинстві не відрізняється від адміністративного та цивільного судочинства, які вже нами висвітлювались.

Потребує уваги особливості апеляційного оскарження прокурором судових рішень адміністративного суду першої інстанції, які полягають у наступному:

1. Прокурор може оскаржити судові рішення господарського суду першої інстанції лише при представництві інтересів громадянина або держави у суді.

Необхідно відзначити, що у статті 91 ГПК України вказано про можливість оскаржити судові рішення, які не набрали законної сили. У той же час, можливі випадки коли судове рішення набере законної сили, є поважні причини пропуску строку внесення апеляційного подання та три місяці з дня прийняття рішення місцевим господарським судом не пройшло.

У випадку оскарження прокурором судових рішень, які набрали законної сили, йому необхідно заявити про поновлення строків. Для поновлення строків прокурору необхідно довести вину суду тощо.

3. Прокурор може оскаржити не всі ухвали суду першої інстанції, а лише ті, можливість оскарження яких передбачена процесуальним законом. Ухвали господарського суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, вказані, зокрема, у статті 106 ГПК України.

4. У господарському судочинстві прокурор може оскаржити судові рішення в інтересах держави в особі певних осіб лише якщо такі особи приймали участь у розгляді справи судом першої інстанції.

5. Відповідно до ГПК України прокурор може відмовитись від апеляційного подання. Відмова можлива до винесення постанови судом апеляційної інстанції.

6. До винесення ухвали про прийняття подання до провадження прокурор, який вніс подання, може подати заяву про його відкликання. У цьому разі повторно внести апеляційне подання прокурор не має права (стаття 97 ГПК України).

7. Прокурор на стадії апеляційного провадження у господарському судочинстві не може відмовитись від позову.

8. ГПК України не передбачає можливість приєднатись прокурору до апеляційної скарги.

9. Апеляційне подання на рішення, ухвалу суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом (стаття 40 Закону України „Про прокуратуру”).

Під апеляційним поданням прокурора у господарському судочинстві слід розуміти акт прокурорського реагування на судові рішення господарського суду першої інстанції щодо їх перегляду і скасування або зміну в апеляційному порядку.

Як і в адміністративному та цивільному судочинствах, у господарському судочинстві право апеляційного оскарження прокурором реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі – письмовому апеляційному поданні, а також процесуальними діями по його пред’явленню.

Особливості оформлення та внесення апеляційного подання прокурора у господарському судочинстві полягають у наступному:

1. Назва документа оскарження прокурора – апеляційне подання.

2. Згідно з ГПК України апеляційні скарги до апеляційного суду вносяться через суд першої інстанції, який розглянув справу.

4. Прокурор, який вносить апеляційне подання, повинен надіслати сторонам по справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі. До подання мають бути додані докази надсилання його копії та копії документів доданих до нього сторонам.

Верховним Судом України у постанові від 13.01.2004 року №5/69/03 викладено правову позицію, згідно з якою положення ГПК України не містять прямої вказівки щодо необхідності надіслання копії апеляційної скарги третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору (пункт 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 року №01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року”).

5. Якщо пройшло більше трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, протягом якого можливе відновлення пропущеного строку на внесення апеляційного подання, то прокурор повинен внести касаційне подання.

6. При підготовці апеляційного подання необхідно враховувати межі перегляду судом апеляційної інстанції.

7. Резолютивна частина подання має відбивати повноваження апеляційного суду за результатами розгляду документів оскарження.

8. В апеляційному поданні піддаються критиці не доводи і докази, приведені протилежною стороною при вирішенні спору, а висновки, яких дійшов суд на обґрунтування свого рішення. Піддаючи критиці судові рішення суду першої інстанції, доводячи неправильність їх висновків, окремих процесуальних дій, потрібно в усіх випадках дотримуватися коректності в оцінці судового рішення і дій суду, який постановляє рішення й проголошує його ім’ям України. В апеляційному поданні недопустимі вирази образливого характеру. Треба пам’ятати, що сила критики полягає не в грубості виразів, а в переконливості доводів.

Стиль апеляційного подання повинен бути діловим, мова зрозумілою, юридична термінологія – прийнятна в чинному законодавстві і правовій науці.

Порядок внесення прокурором заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги.

Стаття 296. (ЦПК) Порядок подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги

1. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

2. Суд першої інстанції після одержання усіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на подання апеляційної скарги надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду.

(зі змінами внесеними згідно з Законом України від 16.03.2006р. N 3570-IV) 332

1. Ця стаття встановлює порядок подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги на рішення суду чи його ухвалу. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції, який розглядав цю справу по суті та ухвалив оскаржене рішення чи ухвалу. Тому в резолютивній частині рішення або ухвали суд повинен роз'яснити порядок апеляційного оскарження. Одночасно з поданням апеляційної скарги її копію потрібно було надсилати до суду апеляційної інстанції особою, яка подає апеляційну скаргу. Законодавець зняв цей обов'язок з апелянта і це дуже позитивно, тому що сама по собі копія апеляційної скарги нічого не давала апеляційному суду, а апелянту додавала зайвого клопоту.

2. Після одержання усіх апеляційних скарг від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення, строку на апеляційне оскарження, суд першої інстанції надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, які надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня направляються до апеляційного суду.

Стаття 186 КАС. Порядок і строки апеляційного оскарження

1. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

2. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

3. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

{ Частина третя статті 186 із змінами, внесеними згідно з Законом N 1545-VI ( 1545-17 ) від 23.06.2009 }

4. Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

6. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Процедура відкликання та відмови від апеляційної скарги прокурора.

Стаття 300 ЦПК. Доповнення, зміна апеляційної скарги або відкликання її чи відмова від неї

1. Особа, яка подала апеляційну скаргу, мас право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

2. Особа, яка подала апеляційну скаргу, мас право відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона мас право визнати апеляційну скаргу обгрунтованою в повному обсязі чи в певній частині.

3. При відкликанні апеляційної скарги суддя, який готував справу до розгляду в апеляційному суді, постановляє ухвалу про повернення скарги.

4. Особа, яка подала апеляційну скаргу, мас право протягом усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або частково. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується апеляційним судом, що розглядає справу, в судовому засіданні. Повторне оскарження цього рішення, ухвали з тих самих підстав не допускається.

5. Визнання апеляційної скарги другою стороною враховується апеляційним судом у частині наявності або відсутності фактів, які мають значення для вирішення справи.

1. Коментована стаття встановлює правила про обсяг розпорядчих прав осіб, які брали участь у справі, та інших осіб, які подали апеляційну скаргу, а також порядок їх реалізації.

2. Першим із таких прав є право особи, яка подала апеляційну скаргу, доповнити чи змінити її. Це право може бути реалізоване у межах строку на апеляційне оскарження у вигляді документа, який має відповідати, як уявляється, вимогам ст. 295 ЦП К (див. відповідний коментар).

3. Другим розпорядчим правом є право відкликання апеляційної скарги особою, яка її подала, і право визнання апеляційної скарги обґрунтованою у повному обсязі чи у певній частині другою стороною. Право відкликати апеляційну скаргу може бути реалізоване до початку розгляду справи у суді апеляційної інстанції, як уявляється, особистою заявою або через представника. Така заява розглядається суддею, який готує справу до розгляду і який своєю ухвалою вирішує питання про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала. Вважаємо, що повернення апеляційної скарги у цьому випадку не перешкоджає повторному зверненню з апеляційною скаргою у межах строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до принципу диспозитивності і рівноправності сторін коментована стаття надає іншій (протилежній) стороні право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою повністю або частково. Однак, повне або часткове визнання обґрунтованості зазначених документів не є обов’язковим для апеляційного суду. Останній лише враховує це визнання при вирішенні питання про наявність або відсутність фактів, що мають значення для вирішення справи. Жодного впливу на рух справи, на відміну від відмови від скарги, визнання її не справляє.

4. Третім розпорядчим правом є право особи, яка подала апеляційну скаргу, відмовитись від неї повністю або частково. Таке право може бути реалізоване протягом усього часу розгляду справи, тобто до постановлення підсумкового процесуального документу.

Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги вирішується апеляційним судом, який розглядає справу в судовому засіданні. Відмова особи, яка заявила скаргу, є обов'язковою для суду лише у тому разі, якщо ці розпорядчі дії не суперечать закону і не порушують права або охоронювані законом інтереси інших осіб. Результатом прийняття відмови від скарги є закриття апеляційного провадження на підставі коментованої статті і ст. 205 ЦПК, а наслідком закриття апеляційного провадження є те, що особа, яка відмовилася від скарги, позбавляється у майбутньому права повторно подати скаргу по даній справі. Тому під час обговорення питання про прийняття відмови від скарги, апеляційний суд повинен попередити зазначену особу про наслідки вчинення цієї процесуальної дії.

ЗА КАС

Стаття 193. Відмова від апеляційної скарги, зміна апеляційної скарги під час апеляційного провадження

1. Особа, що подала апеляційну скаргу, може відмовитися від апеляційної скарги або змінити її до закінчення апеляційного розгляду.

2. Якщо постанова або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або в разі відсутності заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу чи приєдналися до неї, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції своєю ухвалою закриває апеляційне провадження.

3. У разі зміни апеляційної скарги суд апеляційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, надає їм час, достатній для вивчення змінених апеляційних вимог і подання заперечення на апеляційну скаргу.

Порядок внесення прокурором апеляційного подання.

Дивись відповідь на питання № 23

Стаття 94. Форма і зміст апеляційної скарги (подання)

Апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

2) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги (подання).

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Стаття 95. Надсилання копії апеляційної скарги (подання) сторонам у справі

Особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні.

Прокурор, який вносить апеляційне подання, надсилає сторонам по справі його копію і копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

Порядок розгляду апеляційної скарги прокурора апеляційним загальним судом та його повноваження за наслідками розгляду.

Особливості участі прок-ра у судовому засіданні суду апел. інст.: - Відповідно до ГПК, КАС, ЦПК неприбуття у судове засідання сторін, у тому числі і прок-ра, належним чином повідомлених про дату і час апел. розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Справа у випадку неявки сторін може бути розглянута на підставі письмових документів. - КАС і ЦПК на стадії апел. перегляду передбачають можливість позивача відмовитись від позову та укласти мирову угоду.

Повн-нясуду апел. інст. – сукупність його прав і обов”язків, пов”язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо судових рішень суду І інст., які розглядаються в апеляційному порядку.

Апел. суди апел. юрисдикції: Донецький, АРК, Дніпроретровський, Київський, Харківський, Львівсбкий, Одеський, Севастопольський.

Суди апел. інст. госп. судочинства: Житомирський, Запорізький, Київський міжобласний, Луганський, Львівський, Одеський, Севастопольський, Харківський, Донецький, Дніпропетровський.

ЦПК Ст. 304. Порядок розгляду справи апеляційним судом:

1. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом 1 інст., з винятками і доповненнями, встановленими цією главою.

2. Суддя-доповідач доповідає зміст рішення (ухвали), яке оскаржено, доводи апел. скарги, межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

3. Після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апел. скаргу. Якщо апел. скарги подали обидві сторони, — першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі.

4. Закінчивши з’ясування обставин і перевірку їх доказами, апел. суд надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах в такій самій послідовності, в якій вони давали пояснення.

5. На початку судового засідання суд може оголосити про час, який відводиться для судових дебатів. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.

6. Після закінчення дебатів суд виходить до нарадчої кімнати.

7. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

Ст. 307. Повн-няапел. суду:

1. За наслідками розгляду апел. скарги на рішення суду 1 інст. апел. суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апел. скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду 1 інст. і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду 1 інст. і закриття провадж. у справі або залишення заяви без розгляду; 5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду 1 інст. і направити справу на новий розгляд до суду 1 інст..

2. За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду 1 інст. апел. суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апел. скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу; 4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду 1 інст..

Відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08 №12 “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати:

- чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування;

- чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони;

- чи відповідають висновки суду встановленим фактам;

- чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Статтею 307 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду;

5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу;

3) змінити ухвалу;

4) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції.

Визнавши, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі недоліки у розгляді справи не вплинули на суть ухваленого рішення, апеляційний суд згідно зі статтею 308 ЦПК України ухвалою відхиляє апеляційну скаргу та залишає рішення без змін і обов'язково наводить у ній мотиви, з яких доводи апеляційної скарги відхиляються. Водночас апеляційним судам необхідно враховувати, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань. Зокрема, до таких недоліків, які не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального законодавства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, і не впливають на суть ухваленого рішення належать:

сплата судового збору, здійснена після відкриття провадження у справі;
відсутність підпису в позовній заяві, якщо позивач брав участь у судовому засіданні й підтримав позовні вимоги;
відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання;
залишення без розгляду заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні.
визнана сама по собі відсутність технічного запису при безспірності доказів, якими обґрунтовано рішення (пункт 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08 №12 “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку”).

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08 №12 “Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку” зазначено, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог статті 59 ЦПК України щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (стаття 60 ЦПК України), порушення вимог статті 215 ЦПК України щодо змісту рішення суду тощо.

Статтею 314 ЦПК України передбачено, що розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках:

1) відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін;

2) скасування рішення з направленням справи на новий розгляд;

3) скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін;

5) зміни ухвали суду першої інстанції;

6) скасування ухвали з направленням на новий розгляд або вирішенням питання по суті.

Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

Згідно зі статтею 319 ЦПК України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення.

Порядок розгляду апеляційної скарги прокурора апеляційним адміністративним судом та його повноваження за наслідками розгляду.

КАС Ст. 196. Апел. розгляд справи у судовому засіданні:

1. Апел. розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом 1 інст. з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

2. Після відкриття судового засідання і виріш. клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судового рішення, що оскаржується, апел. скарги та заперечень на неї.

3. Для надання пояснень, а також у судових дебатах 1 надається слово особі, що подала апел. скаргу. Якщо апел. скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними дають пояснення і виступають у дебатах особи, які приєдналися до апел. скарги, а потім — інші особи, які беруть участь у справі.

4. Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апел. розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Якщо суд апел. інст. визнав обов’язковою участь у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі, а вони не прибули, суд апел. інст. може відкласти апел. розгляд справи.

5. Після закінчення апел. розгляду справи колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.

Ст. 197. Апел. розгляд справи в порядку письмового провадж.:

1. Суд апел. інст. може розглянути справу в порядку письмового провадж., якщо всі особи, які беруть участь у справі, заявили клопотання про виріш. справи за їхньої відсутності.

2. Якщо під час письмового провадж. суд апел. інст. дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апел. розгляду в судовому засіданні.

3. Якщо справа була розглянута в порядку письмового провадж., то копія рішення суду апел. інст. надсилається особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання постанови або ухвали суду апел. інст..

Ст. 198. Повн-нясуду апел. інст. за наслідками розгляду апел. скарги на постанову суду:

За наслідками розгляду апел. скарги на постанову суду 1 інст. суд апел. інст. має право: 1) залишити апел. скаргу без задоволення, а постанову суду — без змін; 2) змінити постанову суду; 3) скасувати її та прийняти нову постанову суду; 4) скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадж. у справі; 5) визнати постанову суду нечинною і закрити провадж. у справі; 6) скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду 1 інст..

Ст. 199. Повн-нясуду апел. інст. за наслідками розгляду апел. скарги на ухвалу суду:

1. За наслідками розгляду апел. скарги на ухвалу суду 1 інст. суд апел. інст. має право: 1) залишити апел. скаргу без задоволення, а ухвалу суду — без змін; 2) змінити ухвалу суду; 3) скасувати ухвалу суду і постановити нову ухвалу з направленням справи до суду 1 інст. для продовження розгляду справи; 4) скасувати ухвалу суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадж. у справі; 5) визнати ухвалу суду нечинною і закрити провадж. у справі; 6) скасувати ухвалу суду і направити справу на новий розгляд до суду 1 інст..

Як вказано у статті 205 КАС України розглянувши апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін;

2) зміни ухвали суду першої інстанції;

3) скасування судового рішення і постановлення нової ухвали;

4) скасування судового рішення і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі;

5) визнання судового рішення нечинним і закриття провадження у справі;

6) скасування ухвали суду і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З усіх процесуальних питань суд апеляційної інстанції постановляє ухвали.

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу.

Статтею 198 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін;

2) змінити постанову суду;

3) скасувати її та прийняти нову постанову суду;

4) скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5) визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі;

6) скасувати постанову суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції, згідно зі статтею 199 КАС України має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін;

2) змінити ухвалу суду;

3) скасувати ухвалу суду і постановити нову ухвалу з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи;

4) скасувати ухвалу суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі;

5) визнати ухвалу суду нечинною і закрити провадження у справі;

6) скасувати ухвалу суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

За правилами частини другої статті 185 КАС України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 211 КАС України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.08 №2 „Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” якщо подано апеляційну скаргу на ухвалу суду, оскарження якої не передбачено КАС України, суддя-доповідач суду апеляційної інстанції відмовляє у відкритті провадження, керуючись статтями 185, 189 КАС України. У разі надходження апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає оскарженню або не є перешкодою для продовження розгляду справи, суд першої інстанції, не зупиняючи провадження у справі, направляє таку апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції разом із копіями відповідної ухвали та документів, оскільки питання щодо прийняття апеляційної скарги вирішує суд апеляційної інстанції.

У пункті 23 названої постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України вказано, що виходячи зі змісту частини шостої статті 186 КАС України суддя (одноособово) має повернути апеляційну скаргу, подану після закінчення строку на її подання, якщо відсутня заява про поновлення такого строку. У разі подання зазначеної заяви вона вирішується колегією у складі трьох суддів суду апеляційної інстанції, і за результатами цього розгляду ухвалюється рішення про задоволення заяви про поновлення строку на подання апеляційної скарги або про відмову в задоволенні такої заяви та про залишення апеляційної скарги без розгляду.

За загальними правилами статті 188 КАС України після надходження до суду першої інстанції апеляційних скарг на ухвали, що оскаржуються, справа разом з цими скаргами надсилається до суду апеляційної інстанції.

Водночас, згідно з положеннями частини п'ятої статті 75, частини шостої статті 118 КАС України, які є спеціальними, у разі оскарження ухвал про забезпечення доказів або ухвал з питань забезпечення позову місцевий адміністративний суд направляє суду апеляційної інстанції окремі матеріали адміністративної справи, необхідні для перевірки законності таких ухвал (копії позовної заяви, клопотання заяви про забезпечення доказів чи клопотання про забезпечення позову, оригінал ухвали, що оскаржується, копії документів, якими суд обґрунтовував свої висновки в оскаржуваній ухвалі, тощо) та продовжує розгляд справи по суті. Після розгляду апеляційної скарги судом апеляційної інстанції зазначені матеріали приєднуються до матеріалів справи (пункт 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.08 №2 „Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ”).

Пунктом 25 вказаної постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України передбачено, що повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду скарги на ухвалу суду визначені статтею 199 КАС України. Тому суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвали про залишення позовної заяви без руху та про повернення позовної заяви, не має повноважень постановляти ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі, оскільки така процесуальна дія належить до виключної компетенції суду першої інстанції.

Як передбачено статтею 208 КАС України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 166 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу. Суд апеляційної інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права, які не є підставою для зміни або скасування постанови чи ухвали суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

Порядок розгляду апеляційного подання прокурора апеляційним господарським судом та його повноваження за наслідками розгляду.

ГПК Ст. 99. Порядок розгляду апел. скарги (подання): В апел. інст. справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у 1 інст. з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апел. госп. суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду 1 інст..

Ст. 103. Повн-няапел. інст. Апел. інст. за результатами розгляду апел. скарги (подання) має право: 1) залишити рішення місцевого госп. суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадж. у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Матеріали господарських справ свідчать про поширення практики подання сторонами у справі апеляційних і касаційних скарг на ухвали господарського суду, які не може бути оскаржено ні в апеляційному, ані в касаційному порядку. Відповідні дії сторін у справі, як правило, спрямовані на затягування судового процесу у зв'язку з пересиланням матеріалів справи до суду вищого рівня і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, яку не може бути оскаржено, місцевий господарський суд має відмовляти у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 106 ГПК України. Про відмову у прийнятті апеляційної скарги виноситься ухвала (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 31.01.2005 року №01-8/157 „Про деякі питання судової практики, пов’язані з оскарженням ухвал господарських судів”).

За наслідками розгляду апеляційної скарги, подання апеляційний господарський суд, відповідно до статті 105 ГПК України, приймає постанову, яка набирає законної сили з дня її прийняття.

Статтею 103 ГПК України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Затвердження апеляційною інстанцією мирової угоди, укладеної сторонами в процесі апеляційного провадження, не є можливим, оскільки це потягло б за собою скасування рішення місцевого господарського суду з відповідної справи, що допускається виключно з підстав, передбачених статтею 104 ГПК України (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 року №01-8/2351 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року”).

Згідно зі статтею 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині третій статті 17 цього Кодексу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Слід відзначити, що у випадку коли судом допущено незначні процесуальні порушення, які не вплинули і не могли вплинути на висновки суду, вони не є підставою для скасування рішення. Такими, порушеннями можуть бути порушення норм щодо строків розгляду справи, щодо порядку ведення судового засідання, порядку повідомлення учасників справи, якщо вони були присутніми в судовому засіданні й реалізували свої процесуальні права.

До процесуальних порушень, які могли призвести до прийняття неправильного рішення, можуть бути віднесені ті, що зашкодили учасникам судового процесу реалізувати їхні процесуальні права, - розгляд справи за відсутності сторони, неповідомлення чи неналежне повідомлення про час і місце судового засідання тощо.

У частині третій статті 17 ГПК України зазначено, що справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду (стаття 106 ГПК України).

Права, якими користується прокурор на стадії апеляційного провадження.

Прок-р має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прок-ром, який їх вніс, а також прок-ром вищого рівня до початку розгляду справи судом. Прок-р здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цив. процесу. Він, здійснюючи у цив. суді функцію предст-ва, має право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги; 2) одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі; 3) брати участь у судових засіданнях; 4) подавати докази; 5) брати участь в дослідженні доказів, 6) заявляти клопотання та відводи; 7) давати усні і письмові пояснення судові; 8) подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК); 9) прок-р, коли він порушує справу в суді в інтересах інших осіб, користується й іншими процесуальними правами сторін (і несе обов'язки сторін), за винятком права на укладення мирової угоди (ст. 122 ЦПК); 10) підтримувати або змінювати заяви, з якими він звернувся до суду на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів, чи відмовлятись від них (відмова прок-ра від поданої ним заяви або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав та законних інтересів якої цю заяву було подано, права вимагати від суду розгляду справи по суті); 11) вносити апел., касац. або окремі подання відповідно на рішення або ухвали і постанови суду 1 інст. у справах чи з питань, розглянутих з участю прок-ра (ст.120 ЦПК); апеляційне, касаційне і окреме подання на рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прок-ром, який їх вніс, а також прок-ром вищого рівня до початку розгляду справи судом (ст. 40 Закону "Про прок-ру" – Ст.40. Зміна апел., касац. та окремого подання, відкликання справи із суду: Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прок-ром, який їх вніс, а також прок-ром вищого рівня до початку розгляду справи судом. Генеральний прок-р України, прок-ри Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них прок-ри, їх заступники мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду); 12) з метою виріш. питання наявності підстав для внесення касац. подання у справі, розглянутій без участі прок-ра, прок-р має право ознайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Результати розгляду справи в апел.й інст. прок-ру мають бути відображеніі у відповідному журналі, у журналі „участі прок-ра в апел.й інст.”. Якщо судом була подана ап.заява то це повинно бути відображено у журналі „внесених прок-ром позовних заяв”. Також усі документи приєднуються до наглядового провадженння. Прок-р також має право знайоматися із матеріалами справи, навіть якщо він у цій справі участі не приймав. Все це зазначено у відповідних наказах Генпрок-ра України.

Межі перегляду справи в апеляційній інстанції за апеляційною скаргою (поданням) прокурора.

ЦПК Ст. 303. Межі розгляду справи апеляційним судом:

1. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апел. суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду 1 інст. в межах доводів апел. скарги та вимог, заявлених у суді 1 інст..

2. Апел. суд досліджує докази, які судом 1 інст. були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду 1 інст. було зумовлено поважними причинами.

3. Апел. суд не обмежений доводами апел. скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

4. Якщо поза увагою доводів апел. скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду 1 інст. у справах окремого провадж., апел. суд перевіряє справу в повному обсязі.

КАС 195. Межі перегляду судом апел. інст.:

1. Суд апел. інст. переглядає судові рішення суду 1 інст. в межах апел. скарги. Суд апел. інст. може вийти за межі доводів апел. скарги в разі встановлення під час апел. провадж. порушень, допущених судом 1 інст., які призвели до неправильного виріш. справи.

2. Суд апел. інст. може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді 1 інст., з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду 1 інст. або необґрунтованим відхилення їх судом 1 інст.. Суд апел. інст. може дослідити також докази, які досліджувалися судом 1 інст. з порушенням вимог цього Кодексу.

3. Суд апел. інст. не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді 1 інст..

ГПК 101. Межі перегляду справи в апел. інст.:

1.У процесі перегляду справи апел. госп. суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду 1 інст. з причин, що не залежали від нього. 2.Апел. госп. суд не зв'язаний доводами апел. скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого госп. суду у повному обсязі. 3.В апел. інст. не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді 1 інст..

Діяльність прокурора з питань ініціювання перегляду судових рішень в апеляційному порядку.

Право прок-ра на апеляційне оскарж. судових рішень – це передбачена нормативоно-правовими актами можливість прок-ра у порядку предст-ва інтересів громадянина або держави оскаржити судові рішення суду І інст. до апел. суду.

Це питання перш за все регулюється галузевим наказом Генерального прок-ра № 6. Зокрема, п.5 цього наказу передбачає ініціювання перегляду судових рішень у справах де порушуються права громадян або інтереси держави, або де потребуються застосування представницьких повн-нь прок-ра з метою ефективного та своєчасного застосування цих повн-нь щодо захисту у суді прав громадян або інтересів держави. П.6.1 цього наказу говоре, що організацію участі прок-рів у розгляді справ в апел., місцевих госп. та окружних адмін. судах треба покласти на підрозділи предст-ва інтересів громадян і держави в судах прокуратур областей і прирівняних до них за місцем знаходження зазначених судів. П.8 наказу передбачає прок-рам всіх рівнів забезпечувати своєчасне реагування на незаконні рішення суду у цивільних, госп., адмін. справах, постанови у справах про адмін. правопорушення та якісну підготовку апел. скарг. При направленні до суду цих документів надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня, прок-ру, який брав участь у справі. Ст. 37 ЗУ „Про прок-ру” передбачає надання права внесення апел. скарги прок-ру, заступнику прок-ра в межах їх компетенції, незалежно від їх участі у справі в суді 1 інст., а також надання права помічникам прок-ра, прок-рам управлінь і відділів внесення апел. скарги тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

ЗУ „Про прок-ру” - Ст. 36-1. Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прок-рами від імені держави проц-их та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою предст-ва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати проц-і повноваження, а інтересів держави — наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юрид. осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами предст-ва є: - звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юрид. осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; - участь у розгляді судами справ; - внесення апел., касац. подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами. З метою виріш. питання наявності підстав для внесення касац. подання у справі, розглянутій без участі прок-ра, прок-р має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Прок-р самостійно визначає підстави для предст-ва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Ст.37: Право внесення апел., касац. і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прок-ру і заступнику прок-ра в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді 1 інст.. Помічники прок-ра, прок-ри управлінь і відділів можуть вносити апел., касац. і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

ЦПК: Ст. 292. Право апел. оскарж.:

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду 1 інст. повністю або частково.

2. Ухвала суду 1 інст. оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених ст. 293 ЦПК.

Ст. 293. Ухвали, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду:

1. Окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду 1 інст. щодо: 1) відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасуванні судового наказу; 2) забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадж. у справі; 5) відкриття провадж. у справі з недотриманням правил підсудності; 6) передачі справи на розгляд іншому суду; 7) відмови поновити або продовжити пропущений проц-й строк; 8) визнання мирової угоди за клопотанням сторін; 9) визначення розміру судових витрат; 10) внесення виправлень у рішення; 11) відмови ухвалити додаткове рішення; 12) роз'яснення рішення; 13) зупинення провадж. у справі; 14) закриття провадж. у справі; 15) залишення заяви без розгляду; 16) залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду; 17) відхилення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами; 18) видачі дубліката виконавчого листа; 19) поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання; 20) відстрочки і розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; 21) тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу; 22) оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини; 23) примусового проникнення до житла; 24) звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; 25) заміни сторони виконавчого провадж.; 26) визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами; 27) рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; 28) повороту виконання рішення суду; 281) виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; 29) відмови в поновленні втраченого судового провадж.; 30) звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

2. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарж. окремо від рішення суду, включаються до апел. скарги на рішення суду.

ГПК: Ст. 91. Право апел. оскарж.:

Сторони у справі мають право подати апел. скаргу, а прок-р - апеляційне подання на рішення місцевого госп. суду, яке не набрало законної сили. Апел. скарга або подання подається через місцевий госп. суд, який розглянув справу. Місцевий госп. суд у п'ятиденний строк надсилає одержану апел. скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному госп. суду.

КАС: Ст. 185. Право на апеляційне оскарж.:

2. Ухвали суду 1 інст. можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково у випадках, встановлених цим Кодексом. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апел. скарзі на постанову суду 1 інст..

Це право надається прок-ру і його заступнику незалежно від того, брали вони участь у розгляді справи чи ні.

Оскаржити судові рішення, тобто підписати апел. скаргу можуть: - помічники прок-ра, прок-ри відділів, управлінь, які приймали участь у розгляді справи; - заступники міськрайпрок-ра, міськрайпрок-ри, заступники прок-ра області, прок-р області, заступники ГПУ, ГПУ.

Заступником прок-ра області, прок-ром області, заступником ГПУ, ГПУ незалежно від їх участі в розгляді справи та пред”явленні позову може бути оскаржено в апеляційному порядку рішення суду І інст. за позовом або участю міськрайпрок-ра.

Міськрайпрок-рами та їх заступниками може бути оскаржено рішення суду І інст. за позовом прок-ра області, його заступника, ГПУ та його заступника. По такій справі може брати участь помічник прок-ра району.

Начальники відділів, управлінь прокуратур обласного рівня та ГПУ вправі внести апеляційне подання, скаргу, у випадках, коли вони брали самостійну участь у розгляді судом І інст. справи.

Особливості права прок-ра на внесення апел. скарг, подань: * У ГПК прок-р вправі внести апеляційне подання, а в КАС, ЦПК – апел. скаргу. * Прок-р може оскаржити судові рішення суду І інст. тільки при предст-ві інтересів громадянина або держави в суді. * Наявність достатніх підстав для предст-ва. * Прок-р вправі оскаржити судові рішення до апел. інст., які не набрали законної сили або набрали законної сили; у випадку оскарж. прок-ром судових рішень, які набрали законної сили, йому необхідно заявити про поновлення строків. Переважно для поновлення строків необхідно довести вину суду І інст.. * Строк на апеляційне оскарж. може бути поновлено протягом трьох місяців. * Прок-р може оскаржити не всі ухвали суду І інст., а лише ті, можливість яких передбачена процесуальним законодавством. Так, він не може оскаржити ухвали про відкриття провадж. у справі в КАС ТА ЦПК та ухвали про порушення провадж. у справі у ГПК. * В ГПК прокуром може оскаржити судові рішення тільки в інтересах тих громадян чи представників держави, які приймали участь у суді І інст.. * Відповідно до ГПК, КАС та ЦПК прок-р може відмовитись від апел. скарги, подання. * ЦПК та КАС передбачають можливість приєднатись до апел. скарги. * ГПК та КАС не містять положення про можливість доповнення апел. скарги. ГПК, на відміну від ЦПК та КАС не містить положень про можливість зміни апел. скарги. Ст. 40 ЗУ „Про прок-ру” передбачено, що апел. подання можуть бути доповнені або змінені прок-ром, що їх вніс, до початку розгляду подання судом.

Апел. скарга, подання прок-ра – акт прок-рського реагування на судові рішення суду І інст. з адмін, господ. та цивільних справ про їх перегляд і скасування або зміну в апеляційному порядку. Право апел. оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі – письмовій апел.й скарзі, поданні, а також процесуальними діями по її пред”явленню.

Право прокурора на касаційне оскарження судових рішень.

У статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, крім іншого, забезпечення касаційного оскарження рішення суду.

Право прокурора на касаційне оскарження судових рішень – це передбачена нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді оскаржити судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій до касаційного суду.

Право прокурора на касаційне оскарження рішень суду першої інстанції регламентується:

1) Законом України «Про прокуратуру» – статті 36-1, 37;

2) Господарським процесуальним кодексом України – стаття 107;

3) Цивільним процесуальним кодексом України – стаття 324;

4) Кодексом адміністративного судочинства – стаття 211.

Помічники прокурора (області), прокурори управлінь і відділів можуть вносити касаційні подання (скарги) тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь (стаття 37 Закону України «Про прокуратуру»).

Таким чином, судові рішення можуть бути оскаржені в касаційному порядку:

- помічником прокурора (області), прокурором відділу, управління, який брав участь у розгляді справи;

- заступником міськрайпрокурора, міськрайпрокурором, заступником прокурора області, прокурором області, заступником Генерального прокурора України, Генеральним прокурором України.

Заступником прокурора області, прокурором області, заступником Генерального прокурора України, Генеральним прокурором України незалежно від їх участі в розгляді справи та пред’явлення позову може бути оскаржено в касаційному порядку судові рішення за позовом або за участю міськрайпрокурора.

Начальники відділів, управлінь прокуратур обласного рівня, Генеральної прокуратури України, враховуючи приписи статті 56 Закону України «Про прокуратуру», вправі внести касаційні подання, скарги (підписати їх) у випадках, коли вони самостійно брали участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Особливості права прокурора на внесення касаційних скарг (подань) полягають у викладеному нижче.

1. У порядку КАС України, ЦПК України можна оскаржити судові рішення судів першої інстанції, переглянуті в апеляційному порядку, а також рішення суду апеляційної інстанції. Відповідно до ГПК України можна оскаржити рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду.

2. У господарському судочинстві прокурор вправі внести касаційне подання,

а в адміністративному та цивільному – касаційну скаргу.

3. Прокурор може оскаржити судові рішення у касаційному порядку лише при представництві інтересів громадянина або держави у суді.

4. У касаційному порядку прокурор вправі оскаржити лише ті судові рішення, що набрали законної сили.

5. Прокурор може оскаржити не всі ухвали суду, а лише ті, можливість яких передбачена процесуальним законодавством. Так, він не може оскаржити ухвали про відкриття провадження у справі (ухвали про порушення провадження у справі).

6. Прокурор може оскаржити судові рішення лише в інтересах держави в особі юридичних осіб та фізичних осіб незалежно від того, чи брали вони участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції.

7. Відповідно до ГПК України, КАС України та ЦПК України прокурор може відмовитись від касаційної скарги (подання) до закінчення касаційного розгляду.

8. ЦПК України та КАС України на відміну від ГПК України передбачають можливість приєднатись до касаційної скарги. Разом із тим, згідно з КАС України, на відміну від ЦПК України, приєднатись до касаційної скарги можливо лише шляхом підтримання її вимог.

9. ЦПК України на відміну від ГПК України та КАС України передбачає можливість відкликання касаційної скарги до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції.

10. ГПК України та КАС України на відміну від ЦПК України не містять положень про можливість доповнення касаційної скарги.

ГПК України на відміну від ЦПК України та КАС України не містить положень про можливість зміни касаційної скарги. Разом із тим статтею 40 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що касаційне подання на рішення, ухвалу і постанову суду може бути доповнене або змінене прокурором, який його вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

ЗА ГПК

Правом прокурора на касаційне оскарження судових рішень у господарському судочинстві є передбачена нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді оскаржити судові рішення господарського суду першої, апеляційної інстанції до касаційного суду.

Вказане право прокурора регламентоване:

Законом України „Про прокуратуру” – стаття 36-1, 37;
Господарським процесуальним кодексом України – стаття 107.

Особи, які можуть внести документ касаційного оскарження від прокуратури, визначені у статті 37 Закону України „Про прокуратуру”.

Питання організації роботи прокуратури щодо оскарження судових рішень суду першої, апеляційної інстанції у касаційному порядку визначені наказом Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень».

З вказаних питань діяльність прокурора у господарському судочинстві не відрізняється від адміністративного та цивільного судочинства, які вже нами висвітлювались. Необхідно лише ще раз відзначити пункт 12.2 вказаного Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 відповідно до якого касаційні подання у господарських справах повинні вносити прокурори обласного рівня та їх заступники, які забезпечували участь у суді апеляційної інстанції або за позовами, заявами яких чи підпорядкованих їм прокурорів розглянуто справу. Прокурори районного рівня та їх заступники можуть вносити касаційні подання на ухвали про повернення апеляційного подання або залишення апеляційної скарги без руху, відмову у відкритті апеляційного провадження.

До особливостей касаційного оскарження прокурором судових рішень господарського суду можна віднести наступне:

1. У порядку ГПК України можна оскаржити судові рішення судів першої інстанції, які переглянуті та не переглянуті в апеляційному порядку.

2. Прокурор може оскаржити судові рішення у касаційному порядку лише при представництві інтересів громадянина або держави у суді.

3. У касаційному порядку прокурор вправі оскаржити судові рішення лише які набрали законної сили.

4. Ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК України та Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Ухвали господарського суду першої, апеляційної інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, вказані, зокрема, у статті 111-13 ГПК України.

5. Прокурор може оскаржити судові рішення лише в інтересах держави в особі юридичних осіб та фізичних осіб незалежно від того, чи приймали вони участь у суді першої, апеляційної інстанції.

6. ГПК України передбачає можливість відкликання касаційного подання до надіслання ухвали про його прийняття до провадження. У цьому разі прокурор повторно внести касаційне подання не може.

7. Відповідно до ГПК України прокурор може відмовитись від касаційного подання до винесення постанови касаційною інстанцією.

8. У Законі України “Про прокуратуру” та ГПК України не передбачене право вищестоящого прокурора, який не звертався із касаційним поданням, відкликати або відмовитися від такого подання, поданого нижчестоящим прокурором. За змістом статей 111-3, 111-6 ГПК України відкликати або відмовитися від касаційного подання може лише та особа, яка подала це подання.

9. Касаційне подання на рішення, ухвалу суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом (стаття 40 Закону України „Про прокуратуру”).

Під касаційним поданням прокурора у господарському судочинстві необхідно розуміти акт прокурорського реагування на судове рішення суду першої, апеляційної інстанції з господарської справи про їх перегляд і скасування або зміну у касаційному порядку.

Право касаційного оскарження прокурора реалізується заявленою ним вимогою, втіленою у процесуальній формі – письмовій касаційній скарзі, а також процесуальними діями по її пред’явленню.

Особливості оформлення та внесення касаційного подання прокурора у господарському судочинстві полягає у наступному:

1. Назва документа оскарження прокурора – касаційне подання.

2. Згідно з ГПК України касаційне подання вноситься до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

3. Відповідно до ГПК України касаційне подання на судові рішення подається протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

4. Поряд з процесуальними вимогами передбаченими ГПК України у касаційному поданні мають бути висвітлені вимоги, які випливають з Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави у суді.

5. Прокурор, який вносить касаційне подання, повинен надіслати сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі. До подання мають бути додані докази надсилання його копії та копії документів доданих до нього сторонам.

6. Резолютивна частина подання має відбивати повноваження апеляційного суду за результатами розгляду документів оскарження.

7. При підготовці касаційного подання необхідно враховувати межі перегляду судом касаційної інстанції.

8. У касаційному поданні піддаються критиці не доводи і докази, приведені протилежною стороною при вирішенні спору, а висновки, яких дійшов суд на обґрунтування свого рішення. Піддаючи критиці рішення, ухвалу, постанову суду, доводячи неправильність їх висновків, окремих процесуальних дій, потрібно в усіх випадках дотримуватися коректності в оцінці судового рішення і дій суду, який постановляє рішення й проголошує його ім’ям України. У касаційному поданні недопустимі вирази образливого характеру. Треба пам’ятати, що сила критики полягає не в грубості виразів, а в переконливості доводів.

Стиль касаційного подання повинен бути діловим, мова зрозумілою, юридична термінологія – прийнятна в чинному законодавстві і правовій науці.

Порушення процесуального права переважно доводяться через невиконання господарськими судами приписів статті 43 ГПК України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Порушення норм матеріального права можуть бути різноманітними.

У касаційному поданні прокурор може обґрунтовувати порушення господарськими судами першої, апеляційної інстанції як норм матеріального права, так і норм процесуального права одночасно. Також ним можуть обґрунтовуватись порушення судами лише норм матеріального або процесуального права.

ЗА КАС

У статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено, крім іншого, також забезпечення касаційного оскарження рішення суду.

Право прокурора на касаційне оскарження судових рішень адміністративного суду – це передбачена нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді оскаржити судові рішення адміністративного суду першої та апеляційної інстанції до касаційного суду.

Право прокурора на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції регламентується:

Законом України „Про прокуратуру” – стаття 36-1, 37;
Кодексом адміністративного судочинства – стаття 211.

Право внесення (підпису) касаційного подання (скарги) на рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора (області), прокурори управлінь і відділів можуть вносити касаційні подання (скарги) тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь (стаття 37 Закону України «Про прокуратуру»).

Таким чином, судові рішення можуть бути оскаржені в касаційному порядку:

помічником прокурора (області), прокурором відділу, управління, який приймав участь у розгляді справи;
заступником міськрайпрокурора, міськрайпрокурором, заступником прокурора області, прокурором області, заступником Генерального прокурора України, Генеральним прокурором України.

Заступником прокурора області, прокурором області, заступником Генерального прокурора України, Генеральним прокурором України незалежно від їх участі в розгляді справи та пред’явлення позову може бути оскаржено в касаційному порядку судові рішення за позовом або за участю міськрайпрокрора.

Начальники відділів, управлінь прокуратур обласного рівня, Генеральної прокуратури України, враховуючи приписи статті 56 Закону України «Про прокуратуру», вправі внести касаційні подання, скарги (підписати їх) у випадках, коли вони брали самостійно участь у розгляді судом першої інстанції справи.

Аналогічно як і при оскарженні в апеляційному порядку прокурор, згідно з приписами Закону України «Про прокуратуру», з метою оскарження судових рішень може внести касаційне подання. У той же час КАС України передбачає лише таку процесуальну форму документа касаційного оскарження як касаційна скарга. Враховуючи приписи КАС України, прокурор у разі оскарження судових рішень адміністративного суду у касаційному порядку повинен вносити касаційні скарги. Стосовно права внесення апеляційної скарги можна застосовувати аналогію закону.

Пунктом 12 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що прокурори усіх рівнів, у межах своєї компетенції, мають забезпечити своєчасне реагування на незаконні рішення суду в адміністративних справах, якісну підготовку касаційних скарг. При направленні до суду касаційних скарг необхідно надсилати їх копії до Генеральної прокуратури України.

Відповідно до пункту 12.2 вказаного Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 касаційні скарги в адміністративних справах повинні вносити прокурори обласного рівня та їх заступники, які забезпечували участь у суді апеляційної інстанції або за позовами яких чи підпорядкованих їм прокурорів розглянуто справу. Прокурори районного рівня та їх заступники можуть вносити касаційні скарги на ухвали про повернення апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху, відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно з пунктом 12.3 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» про направлення скарги, зави та справи до касаційного суду і дату призначення справи до розгляду має бути негайно повідомлений прокурор, який забезпечує участь у суді, а при оскарженні рішення суду за позовом, заявою прокурора іншими особами – надсилати копію скарги, заперечення на неї та необхідні матеріали прокурору за місцем розташування зазначених судових інстанцій.

Особливості касаційного оскарження прокурором судових рішень адміністративного суду:

1. У порядку КАС України можна оскаржити судові рішення судів першої інстанції, які переглянуті в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції.

3. У касаційному порядку прокурор вправі оскаржити судові рішення лише які набрали законної сили.

4. На відміну від апеляційного провадження у касаційному провадженні КАС України не передбачена необхідність внесення заяви про оскарження.

5. Прокурор може оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Як передбачено пунктом 18 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.08 №2 „Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ” в касаційному порядку не може бути оскаржена ухвала про забезпечення позову або про його скасування оскільки вона не перешкоджає подальшому провадженню у справі. Разом із цим касаційному оскарженню підлягають ухвали апеляційного суду про повернення апеляційної скарги, залишення її без розгляду, про відмову у відкритті апеляційного провадження у справах щодо перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції з питань забезпечення позову, оскільки такі ухвали перешкоджають перегляду в апеляційному порядку ухвал про забезпечення позову.

6. Прокурор може оскаржити судові рішення лише в інтересах держави в особі юридичних осіб та фізичних осіб незалежно від того, чи приймали вони участь у суді першої та апеляційної інстанції.

7. Відповідно до КАС України прокурор може відмовитись від касаційної скарги до закінчення касаційного розгляду.

У Законі України “Про прокуратуру” та КАС України не передбачене право вищестоящого прокурора, який не звертався із касаційною скаргою, відмовитися від такої скарги, поданої нижчестоящим прокурором. За змістом частини 1 статті 218 КАС України відмовитися від касаційної скарги або змінити її до закінчення касаційного розгляду може лише та особа, яка подала цю скаргу.

8. КАС України передбачає можливість приєднатись до касаційної скарги лише шляхом підтримання її вимог.

9. КАС України не передбачає можливість відкликання касаційної скарги до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції.

10. КАС України не містить положень про можливість доповнення касаційної скарги.

Аналогічно як і у випадку апеляційного оскарження судових рішень адміністративного суду стаття 40 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої, касаційне подання на рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом не може бути застосована в адміністративному судочинстві за формальною ознакою, оскільки в ній мова йде про касаційне подання, яке використовується як засіб реагування прокурора на незаконне судове рішення лише у господарському судочинстві. Тому зміна касаційної скарги можлива лише на підставі КАС України. Водночас можливе застосування аналогії закону щодо зміни касаційної скарги.

Касаційна скарга прокурора в адміністративному судочинстві – акт прокурорського реагування на судове рішення суду першої, апеляційної інстанції з адміністративної справи про їх перегляд і скасування або зміну у касаційному порядку.

Право касаційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі – письмовій касаційній скарзі, а також процесуальними діями по її пред’явленню.

Особливості оформлення та внесення касаційної скарги прокурора в адміністративному судочинстві:

1. Назва документа оскарження прокурора – касаційна скарга. Прокурор в даному випадку, на відміну від радянських часів, прирівняний у правах з іншими учасниками адміністративного процесу. Звідси, як й інші учасники адміністративного процесу вносить касаційну скаргу.

2. Згідно з КАС України касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

3. Відповідно до КАС України касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

4. Поряд з процесуальними вимогами передбаченими КАС України у касаційній скарзі мають бути висвітлені вимоги, які випливають з Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави у суді.

5. До касаційної скарги мають бути додані їхні копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копії оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції.

7. При підготовці касаційної скарги необхідно враховувати межі перегляду судом касаційної інстанції.

8. У касаційній скарзі піддаються критиці не доводи і докази, приведені протилежною стороною при вирішенні спору, а висновки, яких дійшов суд на обґрунтування свого рішення. Піддаючи критиці рішення, ухвалу, постанову суду, доводячи неправильність їх висновків, окремих процесуальних дій, потрібно в усіх випадках дотримуватися коректності в оцінці судового рішення і дій суду, який постановляє рішення й проголошує його ім’ям України. У касаційній скарзі недопустимі вирази образливого характеру. Треба пам’ятати, що сила критики полягає не в грубості виразів, а в переконливості доводів.

Стиль касаційної скарги повинен бути діловим, мова зрозумілою, юридична термінологія – прийнятна в чинному законодавстві і правовій науці.

9. Згідно КАС України (ст.103) у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день. Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до 24-ї години останнього дня строку. Якщо касаційну скаргу здано на пошту чи телеграф до 24-ї години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.

Строки касаційного оскарження в цивільному судочинстві; порядок їх відновлення прокурором у разі пропуску.

Стаття 325. Строк на касаційне оскарження

1.Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

2. У разі пропущений строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

3. Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено.

4. Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується суддею-доповідачем, про що постановляється відповідна ухвала.

(Із змінами, внесеними згідно із Законом України

від 16.03.2006р. N 3S70-IV)

1 .Коментована стаття визначає строк касаційного оскарження, а також порядок поновлення пропущених строків на ці процесуальні дії.

2.Частина перша даної статті, по-перше, встановила строк на касаційне оскарження рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали або рішення суду апеляційної інстанції - два місяці з дня набрання ними законної сили.

3.Частина друга коментованої статті встановлює можливість поновлення пропущеного строку на подачу касаційної скарги з причин, визнаних судом поважними. Ця частина статті обмежувала час поновлення строку межами одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження. Таким чином, строк на оскарження ухвал і рішень апеляційного суду, якщо він поновлений, міг бути (максимально) річним. Змінюючи редакцію цієї статті законодавець зняв значні обмеження на поновлення строку касаційного оскарження.

4. Частини друга та третя даної статті коротко визначають порядок вирішення питання про поновлення пропущеного строку на подачу касаційної скарги. Заява про поновлення строку подається до суду касаційної інстанції. До заяви додаються касаційна скарга і документи, які підтверджують, що причина пропуску строку є поважною. Якщо суд не поновлює строк і не приймає скаргу, він повертає касаційну скаргу особі, яка її подала. Питання про поновлення строку оскарження і про повернення касаційної скарги вирішуються відповідною ухвалою судді-доповідача суду касаційної інстанції.

Строки касаційного оскарження в адміністративному судочинстві; порядок їх відновлення прокурором у разі пропуску.

Стаття 212. Порядок і строки касаційного оскарження

1. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

2. Касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

3. Касаційна скарга, подана після закінчення строку, встановленого частиною другою цієї статті, залишається без розгляду, якщо суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала касаційну скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Стаття 213. Вимоги до касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається в письмовій формі.

2. У касаційній скарзі зазначаються:

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції;

2) ім'я (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, та осіб, які беруть участь у справі, а також їх номери засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є; { Пункт 2 частини другої статті 213 в редакції Закону N 3550-IV ( 3550-15 ) від 16.03.2006 }

3) судові рішення, що оскаржуються;

4) обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає порушення норм матеріального чи процесуального права;

5) вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;

6) у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу;

7) перелік матеріалів, які додаються.

3. Касаційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участю. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

4. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

{ Частина четверта статті 213 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3550-IV ( 3550-15 ) від 16.03.2006 }

5. До касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копії оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

{ Частина п'ята статті 213 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3550-IV ( 3550-15 ) від 16.03.2006 }

Строки касаційного оскарження в господарському судочинстві; порядок їх відновлення прокурором у разі пропуску.

Стаття 107. Право касаційного оскарження

Сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.

Стаття 108. Касаційна інстанція

Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Стаття 109. Порядок подання касаційної скарги (подання)

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову.

Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п'ятиденний строк з дня її надходження.

Стаття 110. Строк подання касаційної скарги (подання)

Касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Стаття 111. Форма і зміст касаційної скарги (подання)

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування касаційної інстанції;

2) найменування місцевого або апеляційного господарського суду, судове рішення якого оскаржується, номер справи та дату прийняття рішення або постанови;

3) найменування особи, що подає скаргу (подання), та іншої сторони (сторін) у справі;

4) вимоги особи, що подала скаргу (подання), із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

5) перелік доданих до скарги (подання) документів.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи.

Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником.

До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Стаття 111-1. Надсилання касаційної скарги (подання) сторонам у справі

Особа, яка подала касаційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у цієї сторони відсутні.

Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі.

Стаття 111-2. Відзив на касаційну скаргу (подання)

Сторона у справі, отримавши касаційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї касаційній інстанції і особі, що подала скаргу (подання).

Відсутність відзиву на касаційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду судового рішення, що оскаржується.

Стаття 111-3. Повернення касаційної скарги (подання)

Касаційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається судом, якщо:

1) касаційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) скаргу (подання) надіслано інакше, ніж через місцевий або апеляційний господарський суд, що прийняв рішення або постанову;

3) до скарги (подання) не додано доказів надіслання її копії іншій стороні (сторонам) у справі;

4) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

5) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання або таке клопотання відхилено про відновлення цього строку;

6) у скарзі (поданні) не зазначено суті порушення або неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права;

7) до надіслання ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження від особи, що подала скаргу (подання), надійшла заява про її відкликання.

Про повернення касаційної скарги (подання) виноситься ухвала.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати касаційну скаргу, а прокурор внести касаційне подання в загальному порядку.

Стаття 111-4. Прийняття касаційної скарги (подання)

Про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання).

Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу.

Стаття 111-5. Порядок розгляду касаційної скарги (подання)

У касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Стаття 111-6. Відмова від касаційної скарги (подання)

Особа, що подала касаційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови касаційною інстанцією.

Касаційна інстанція має право не прийняти відмову від скарги з підстав, зазначених у частині шостій статті 22 цього Кодексу.

Про прийняття відмови від скарги (подання) касаційна інстанція виносить ухвалу, якщо рішення або постанову господарського суду не оскаржено іншою стороною.

Форма і зміст касаційної скарги прокурора.

Касаційна скарга (подання) прокурора – акт прокурорського реагування на рішення суду першої, апеляційної інстанції з адміністративної, господарської та цивільної справи про їх перегляд і скасування або зміну у касаційному порядку.

Право касаційного оскарження реалізується заявленою вимогою, втіленою у процесуальній формі, – письмовій касаційній скарзі (поданні), а також процесуальними діями після її пред’явлення.

Особливості оформлення та внесення апеляційної скарги (подання) прокурором в адміністративному, господарському та цивільному судочинстві полягають у тому, що:

1) касаційні скарги за КАС України, ЦПК України подаються безпосередньо до суду касаційної інстанції. Відповідно до ГПК України касаційне подання вноситься до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, що прийняв оскаржуване рішення чи постанову;

2) поряд із процесуальними вимогами, передбаченими КАС України, ЦПК України, ГПК України, у касаційній скарзі (поданні) мають бути викладені вимоги, передбачені у Законі України «Про прокуратуру», щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави у суді;

3) у касаційному поданні (скарзі) піддаються критиці не доводи і докази, наведені протилежною стороною при вирішенні спору, а висновки, яких дійшов суд на обґрунтування свого рішення. Піддаючи критиці рішення, ухвалу, постанову суду, доводячи неправильність їх висновків, окремих процесуальних дій, потрібно в усіх випадках дотримуватися коректності в оцінці судового рішення і дій суду, який постановляє рішення й проголошує його ім’ям України.

У касаційному поданні (скарзі) недопустимі вислови образливого характеру. Потрібно пам’ятати, що сила критики полягає не в грубості виразів, а в переконливості доводів.

Стиль касаційного подання (скарги) повинен бути діловим, мова зрозумілою, юридична термінологія – прийнятна в чинному законодавстві і правовій науці;

4) на відміну від апеляційного провадження у касаційному провадженні КАС України та ЦПК України не передбачене обов’язкове внесення заяви про

оскарження;

5) відповідно до ГПК України касаційна скарга (подання) може бути подана (внесена) протягом одного місяця з дня набрання рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду законної сили.

ЗА КАС

Стаття 212. Порядок і строки касаційного оскарження

1. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.

Стаття 213. Вимоги до касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається в письмовій формі.

2. У касаційній скарзі зазначаються:

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції;

3) судові рішення, що оскаржуються;

5) вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;

6) у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу;

7) перелік матеріалів, які додаються.

{ Частина четверта статті 213 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3550-IV ( 3550-15 ) від 16.03.2006 }

{ Частина п'ята статті 213 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3550-IV ( 3550-15 ) від 16.03.2006 }

ЗА ЦПК

Стаття 326. Форма і зміст касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається у письмовій формі.

2. У касаційній скарзі повинно бути зазначено:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

5) в чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

6) клопотання особи, яка подає скаргу;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

3. Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником.

4. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника.

{ Частина четверта статті 326 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 }

5. До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій.

{ Частина п'ята статті 326 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 327. Порядок подання касаційної скарги

1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається в порядку черговості судді-доповідачу, який перевіряє її відповідність вимогам, встановленим статтею 326 цього Кодексу.

{ Частина перша статті 327 в редакції Закону N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 }

2. У разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до вимог, встановлених статтею 326 цього Кодексу, або у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення статті 121 цього Кодексу, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала.

Форма і зміст касаційного подання прокурора.

оскарження;

Додатково дивись відповідь на питання № 33, 36

Порядок внесення прокурором касаційної скарги (подання).

Внесення прокурором касаційної скарги (подання) - це право на порушення провадження в суді касаційної інстанції щодо перевірки законності рішень і ухвал суду, що набрали законної сили.

Право на внесення касаційного подання надано прокурору, який бере участь у розгляді цивільної справи.

Право касаційного оскарження і касаційного подання обмежується об'єктом оскарження, яким є: рішення і ухвали, постановлені судом першої Інстанції у зв'язку з порушенням ними матеріального чи процесуального права, які не були оскаржені в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали, постановлені судом апеляційної інстанції.

Право касаційного оскарження, касаційного подання прокурора діє в межах встановленого цивільного процесуального строку: протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції або протягом одного року з дня проголошення ухвали або рішення суду першої інстанції, якщо ці рішення або ухвали не були оскаржені в апеляційному порядку. Відповідно до п. 5 Перехідних положень до Закону України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України» рішення, які за станом на 29 червня 2001 року набрали чинності, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом трьох місяців.

Пропущений з поважних причин строк може бути поновлений судом першої інстанції, в якому знаходиться цивільна справа, за заявою суб'єкта права касаційного оскарження, подання в межах одного року з дня виникнення такого права.

При відмові в поновленні строку і повернення касаційної скарги, подання, та про задоволення заяви про поновлення строку суд першої інстанції постановляє ухвалу (ст. 321 ЦПК). На ухвалу судді про відмову поновити пропущений строк може бути подано апеляційну скаргу, внесено апеляційне подання (п. 1 ст. 291 ЦПК).

Право касаційного оскарження, внесення касаційного подання прокурором реалізується шляхом подання в письмовій формі виконаних чітким машинописним текстом відповідних процесуальних документів, встановленого ст. 322 ЦПК змісту. Касаційна скарга, подання повинні містити в собі:

1) назву суду, до якого подається скарга, подання;

2) назву особи, яка подає скаргу, подання, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку;

3) назву прокурора, який подав касаційне подання;

4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується та межі оскарження;

5) обґрунтування касаційної скарги, подання: назву закону, з порушенням якого постановлено рішення, ухвалу; в чому конкретно полягає порушення або неправильне застосування закону (неправильне тлумачення закону, неправильне застосування аналогії закону чи аналогії права) та яке свідчить про те, що рішення чи ухвала постановлені внаслідок цього порушення;

6) прохання особи, яка подає скаргу, подання;

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги, подання;

8) підпис особи, яка подає скаргу, подання. Якщо скаргу подає представник, до скарги додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, коли в справі відсутній такий документ

До касаційної скарги, подання додаються їх копії та копії до даних до них матеріалів відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі, а також документ, який підтверджує оплату касаційної скарги державним митом.

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора подаються особисто суб'єктом оскарження або його представником чи надсилаються по пошті в суд першої інстанції, в якому знаходиться справа, який перевіряє відповідність скарги, подання вимогам ст. 322 ЦПК. У разі неоформления скарги, подання належним чином до них застосовуються правові наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК,— суддя постановляє ухвалу про залишення скарги, подання без руху, про що повідомляє особу, що подала скаргу, подання і надає строк для виправлення недоліків. При виправленні скарги, подання в зазначений строк вони вважаються поданими в день первісного подання до суду, інакше скарга, подання вважаються неподаними і повертаються особі, яка їх подала, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Отримавши касаційну скаргу, подання суд повинен не пізніше наступного дня їх надходження надіслати їх копії і копії доданих матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює їм строк для надання пояснення на скаргу, подання. Такі особи мають право у встановлений строк подати пояснення на касаційну скаргу, подання, яке виконується в письмовій машинописній формі тексту і за змістом повинно відповідати правилам, передбаченим ст. 222 ЦПК для змісту касаційної скарги, касаційного подання прокурора.

В межах процесуального строку на касаційне оскарження співучасники та треті особи мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали, шляхом подання про це письмової заяви, яка державним митом не оплачується (ст. 326 ЦПК). Особа, яка подала касаційну скаргу, а прокурор — касаційне подання мають право доповнити чи змінити, відкликати чи відмовитися від них. Доповнити або змінити касаційне подання має право також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»).

Доповнення чи зміна скарги, подання можливі протягом строку, встановленому на касаційне оскарження. Відкликання скарги, подання можливе до початку розгляду справи, а відмова — протягом усього часу розгляду справи.

Додатково дивисі відповіді на питання №№ 36-38

Процедура відкликання та відмови від касаційної скарги (подання) прокурора.

Відкликання скарги, подання можливе до початку розгляду справи, а відмова — протягом усього часу розгляду справи.

Заява про відкликання касаційної скарги, подання вирішується судом першої інстанції, в якому знаходиться справа, або судом касаційної інстанції, який вирішує питання про допуск справи до касаційного розгляду, про передачу справи на розгляд складу судової палати. По наслідках розгляду заяви суд постановляє ухвалу про повернення скарги.

Заява про прийняття відмови від касаційної скарги, подання вирішується судом касаційної інстанції, який розглядає справу у судовому засіданні. У разі прийняття відмови від скарги, подання суд постановляє про це ухвалу, якою одночасно закриває касаційне провадження у справі. Закриття з цих підстав касаційного провадження позбавляє права на повторне оскарження судових рішень особу, відмова якої від касаційної скарги, подання була прийнята судом (ст. 327 ЦПК).

Дія принципу диспозитивності в цій стадії цивільного процесу проявляється також у праві позивача на відмову від позову, а сторін — у праві на укладення між собою мирової угоди і ці їх права не залежать від того, за касаційною скаргою, касаційним поданням кого з осіб — суб'єктів права касаційного оскарження і подання (ст. 320 ЦПК) було порушено касаційне провадження.

ЗА ЦПК

Стаття 330. Доповнення, зміна касаційної скарги або відкликання її та відмова від неї

1. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

2. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право відкликати її до початку розгляду справи у суді касаційної інстанції.

3. Особа, яка подала касаційну скаргу, має право відмовитися від неї до закінчення касаційного провадження. Про прийняття відмови від скарги та закриття касаційного провадження суд постановляє ухвалу.

{ Частина третя статті 330 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3570-IV ( 3570-15 ) від 16.03.2006 }

4. При відкликанні касаційної скарги суддя, який готує справу до розгляду в суді касаційної інстанції, постановляє ухвалу про повернення скарги.

5. У разі закриття касаційного провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги повторне оскарження цих рішень, ухвал цією особою не допускається.

ЗА КАС

Стаття 218. Відмова від касаційної скарги, зміна касаційної скарги під час касаційного провадження

1. Особа, яка подала касаційну скаргу, може відмовитися від касаційної скарги або змінити її до закінчення касаційного розгляду.

2. Якщо постанова або ухвала суду не була оскаржена в касаційному порядку іншими особами або в разі відсутності заперечень інших осіб, які подали касаційну скаргу чи приєдналися до неї, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від касаційної скарги, суд касаційної інстанції своєю ухвалою закриває касаційне провадження.

3. У разі зміни касаційної скарги суд касаційної інстанції за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, надає їм час, достатній для вивчення змінених касаційних вимог і подання заперечення на касаційну скаргу.

ЗА ГПК

Стаття 111-6. Відмова від касаційної скарги (подання)

Порядок розгляду касаційної скарги (подання) прокурора та повноваження судів касаційної інстанції за наслідками розгляду.

Стаття 333 ЦПК. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

1. У касаційному порядку справа розглядається колегією у складі п'яти суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. У разі необхідності особи, які брали участь у справі, можуть бути викликані для надання пояснень у справі.

2. Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа, за чиєю скаргою та на рішення, ухвалу якого суду розглядається.

3. Суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст оскаржуваного рішення суду та доводи касаційної скарги.

4. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, першою дає пояснення сторона, яка подала касаційну скаргу. Якщо рішення оскаржили обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

5. У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи.

6. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, суд виходить до нарадчої кімнати.

7. У разі потреби під час розгляду справи може бути оголошено перерву або розгляд її відкладено.

(її змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.09.2005р. N 2875-ІV)

1. Стаття встановлює процесуальну форму розгляду справи судом касаційної інстанції. Частина 1 статті визначає склад суду касаційної інстанції: справа розглядається колегією у складі п'яти судців. За загальним правилом, розгляд справ у касаційному порядку здійснюється без повідомлення осіб, які беруть участь у справі. Для надання пояснення у справі суд може викликати у судове засідання зазначених осіб. Але ця дія може бути здійснена лише у разі необхідності заслухати такі пояснення. Тобто справа у суді касаційної інстанції розглядається, як правило, на підставі її матеріалів.

2. Касаційний перегляд здійснюється у судовому засіданні, яке складається з трьох частин: підготовчої, розгляду справи, ухвалення рішення (постановления ухвали) та його проголошення. У підготовчій частині судового засідання головуючий відкриває його, оголошує склад суду, яка справа, за чиєю скаргою та на рішенні, ухвал) якого суду розглядається; перевіряє явку учасників процесу, якщо вони викликались до суду, встановлює їх особу та повноваження; роз'яснює їм права та обов'язки. У цій частині засідання вирішуються клопотання осіб, які беруть участь у справі, та питання про можливості проведення засідання у зв'язку з неявкою учасників процес). >1к уявляється, факультативне відкладення розгляду справи може бути у двох випадках : 1) за неявки особи, яка бере участь у справі, про якої немає відомостей, що їй вручено повістку; 2) якщо причини неявки її будуть визначені судом поважними.

Друга частина судового засідання починається доповіддю судді-доповідача про зміст оскарження рішення чи ухвали суду та доводи касаційної скарги, інших матеріалів справи у необхідному обсязі. Після доповіді судді-доповідача особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення, тривалість яких може бути обмежена рівним проміжком часу. Першою дає пояснення особа, яка подала касаційну скаргу. Якщо скаргу подали обидві сторони, спершу надається слово позивачеві. У своїх поясненнях сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть наводити тільки ті доводи, які стосуються підстав касаційного розгляду справи. Вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, та дослідивши інші матеріали справи, суд виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення чи постановления ухвали.

Стаття 336 ЦПК. Повноваження суду касаційної інстанції

1. За наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційногосуду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що булопомилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

2. За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

1. Коментована стаття визначає повноваження суду касаційної інстанції. Але вважати, що вона вичерпно визначає всі його повноваження, не можна. Дана стаття визначає тільки повноваження щодо касаційної скарги, касаційної ухвали та рішень судів першої й апеляційної інстанцій, що переглядаються. Разом э тим, касаційний суд має ряд повноважень щодо руху справи, щодо розгляду матеріалів, які надійшли після розгляду справи (ст. 348 ЦПК), щодо меж розгляду справи (ст. 335 ЦПК) тощо

2. Безумовно те, що повноваження суду касаційної інстанції щодо постанов суду першої інстанції й апеляційного суду, які переглядаються, є найбільш значними.

Суд касаційної інстанції вправі: постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення в силі рішень суду (у статті - без змін) першої або апеляційної інстанцій; повністю або частково скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд у суд першої або апеляційної інстанцій залежно від того, рішення суду якої інстанції ним скасовується; скасувати постанову суду апеляційної інстанції, якою помилково скасоване рішення суду першої інстанції, а останнє залишити у силі; скасувати всі рішення, що відбулися по справі, і закрити провадження у справі або залишити заяву без, розгляду, ухвалити нове рішення або змінити рішення по суті справи, не передаючи справу на новий розгляд.

3. Частина 2 коментованої статті визначає повноваження касаційного суду відносно оскаржених ухвал. За відсутності підстав для скасування оскарженої ухвали суд постановляє ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення оскарженої ухвали без змін, тобто залишає оскаржену ухвалу в силі. За наявності підстав для скасування оскарженої ухвали у вигляді безумовних підстав, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу та передає питання на новий розгляд тому суду, який вирішив раніше це питання всупереч нормам процесуального права, тощо (див. коментар до ст. 342 ЦПК). Якщо, розглядаючи касаційну скаргу, суд з'ясовує помилку апеляційного суду, який скасував ухвалу суду першої інстанції, він скасовує ухвалу суду апеляційної інстанції та залишає в силі ухвалу суду першої інстанції.

Статтею 336 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

Згідно зі статтею 344 ЦПК України розглянувши справу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі:

1) відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін;

2) скасування судових рішень із передачею справи на новий розгляд;

3) скасування судових рішень із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду;

4) скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом;

5) відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

6) зміни ухвали або скасування ухвали з направленням справи на новий розгляд або вирішенням питання по суті.

Суд касаційної інстанції ухвалює рішення у разі скасування судових рішень і ухвалення нового або зміни рішення.

Відповідно до статті 349 ЦПК України рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх оголошення. З моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу.

У статті 205 КАС України зазначено, що розглянувши касаційну скаргу, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу в разі:

1) залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін;

2) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд;

3) зміни ухвали суду першої або апеляційної інстанції;

4) скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження;

5) визнання судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закриття провадження;

6) скасування судових рішень і постановлення нової ухвали.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої або апеляційної інстанції або прийняти нову постанову, якими суд касаційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

З усіх процесуальних питань суд касаційної інстанції постановляє ухвали.

Судові рішення суду касаційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються або надсилаються особам, які беруть участь у справі, в порядку, встановленому статтями 160 і 167 цього Кодексу.

Статтею 223 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін;

2) змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення суду першої інстанції;

3) змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін;

4) змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції;

5) скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції;

6) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду;

7) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження;

8) визнати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що втратили законну силу, і закрити провадження;

9) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 211 КАС України ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. А тому якщо подано апеляційну скаргу на ухвалу суду, оскарження якої не передбачено КАС України, або касаційну скаргу на ухвалу суду апеляційної інстанції, яка не перешкоджає подальшому провадженню у справі, суддя-доповідач суду касаційної інстанції відмовляє у відкритті провадження, керуючись відповідно статтями 211, 214 КАС України.

Як передбачено статтею 233 КАС України суд касаційної інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом першої чи касаційної інстанцій порушень норм матеріального чи процесуального права, які не є підставою для зміни або скасування судових рішень.

Слід звернути увагу на те, що окрема ухвала суду касаційної інстанції є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути лише переглянута за ново виявленими обставинами.

ЗА КАС

Стаття 220-1. Попередній розгляд справи

1. Попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.

2. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

3. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

4. Суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

5. Суд касаційної інстанції призначає справу до розгляду у судовому засіданні за відсутності підстав, встановлених частиною третьою або четвертою цієї статті. Справа призначається до розгляду у судовому засіданні, якщо хоч один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до розгляду у судовому засіданні постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.

{ Кодекс доповнено статтею 220-1 згідно із Законом N 3550-IV ( 3550-15 ) від 16.03.2006 }

Стаття 221. Касаційний розгляд справи у судовому засіданні

1. Касаційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі не менше п'яти суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

2. Після відкриття судового засідання і вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судових рішень, що оскаржуються, касаційної скарги та заперечень на неї.

3. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, дають свої пояснення. Першою дає пояснення особа, яка подала касаційну скаргу. Якщо касаційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. За ними пояснення дають особи, які приєдналися до касаційної скарги, а потім - інші особи, які беруть участь у справі. Суд може обмежити тривалість пояснень, встановивши для всіх осіб, які беруть участь у справі, рівний проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання.

4. Неприбуття сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце касаційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Стаття 222. Касаційний розгляд справи в порядку письмового провадження

1. Суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження, якщо жодна з осіб, які беруть участь у справі, не заявила клопотання про вирішення справи за її участю у судовому засіданні.

2. Якщо справа була розглянута в порядку письмового провадження, то копія постанови або ухвали суду касаційної інстанції надсилається особам, які беруть участь у справі, протягом трьох днів з моменту підписання постанови або ухвали суду касаційної інстанції.

Стаття 223. Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги

1. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін;

2) змінити судове рішення суду апеляційної інстанції, скасувавши судове рішення суду першої інстанції;

4) змінити судове рішення суду першої інстанції, скасувавши судове рішення суду апеляційної інстанції;

9) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

У разі подання касаційної скарги на ухвалу місцевого або апеляційного господарського суду, яку не може бути оскаржено, відповідний місцевий або апеляційний господарський суд, до якого надіслано скаргу, повинен відмовити у прийнятті такої скарги з посиланням на частини першу та четверту статті 111-13 ГПК України (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 31.01.2005 року №01-8/157 „Про деякі питання судової практики, пов’язані з оскарженням ухвал господарських судів”).

Згідно зі статтею 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України за наслідками розгляду касаційної скарги, подання приймає постанову, яка набирає законної сили з дня її прийняття.

Відповідно до статті 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги, подання має право:

1) залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених частиною другою статті 111-10 цього Кодексу;

4) скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Згідно зі статтею 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

4) рішення або постанова не підписані будь-ким із суддів або підписані не тими суддями, що зазначені в рішенні або постанові;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

6) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 17 цього Кодексу.

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

Норми матеріального права вважають порушеними або неправильно застосованими, якщо господарський суд:

А) не застосував закону, який підлягає застосуванню;

Б) застосував закон, який не підлягає застосуванню;

Б) неправильно витлумачив закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не зазначає в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню в даній справі, а й вирішує справу всупереч нормам чинного законодавства. Таке порушення полягає також в тому, що суд застосував закон, який скасований, або норми підзаконного акта, який суперечить чинному закону. До цієї групи порушень слід віднести й випадки застосування судом норм міжнародного договору, який не ратифіковано в порядку, передбаченому законом. Застосування неналежного закону полягає у тому, що суд у вирішенні спору керувався не тією нормою, яка регулює спірні відносини. Таке порушення обумовлюється зазвичай неправильною кваліфікацією відносин сторін. Неправильне тлумачення закону має місце в тих випадках, коли застосовується закон, який підлягає застосуванню, але його зміст або сутність розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд доходить неправильного висновку про права та обов’язки сторін. Таке порушення може бути, зокрема, допущено при застосуванні розширювального чи обмежувального тлумачення судом норм матеріального права.

Відсутність у матеріалах справи положення чи іншого нормативно-правового акта, що визначає повноваження міністерства чи відомства, не є підставою для скасування рішення чи постанови господарського суду і передачі справи на новий розгляд, оскільки касаційна інстанція може самостійно з'ясувати це питання з відповідного нормативно-правового акта (пункт 20 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.06.2007 року №01-8/973 „Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права).

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи (стаття 111-12 ГПК України).

Закон не містить приписів про те, які положення постанов касаційної інстанції мають характер обов'язкових вказівок для суду першої інстанції в розумінні частини першої статті 111-12 ГПК України, визначаючи лише коло питань, з яких такі вказівки не можуть надаватися. Тому у вирішенні відповідного питання, слід у кожному окремому випадку враховувати обставини певної справи і конкретний зміст обов'язкових вказівок касаційної інстанції, вміщених в її постанові. За будь-яких обставин суд касаційної інстанції не може надавати вказівок судам нижчого рівня, зокрема, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована у новому розгляді справи (пункт 7 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року №01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році”).

ЗА ГПК

Стаття 111-5. Порядок розгляду касаційної скарги (подання)

Стаття 111-8. Строк розгляду касаційної скарги (подання)

Касаційна скарга (подання) розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом із касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України.

Стаття 111-9. Повноваження касаційної інстанції

Касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право:

5) змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

6) залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Межі перегляду справи в касаційній інстанції за касаційною скаргою (поданням) прокурора.

Стаття 335 ЦПК. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

2. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

3. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

1. Коментована стаття визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального і (а не «чи», як у тексті статті) норм процесуального права, але, на відміну від апеляційного суду (див. коментар до ст. 309 ЦПК) він не може встановлювати чи вважативстановленими обставини (юридичні факти), що не були встановлені судами першої або апеляційної інстанції, вирішувати питання про вірогідність або невірогідність того чи іншого доказу, про перевагу одного доказу перед іншим. У зв'язку з цим не можна стверджувати, що суд касаційної інстанції не оцінює доказів, але він оцінює їх недля того, щоб постановити нове рішення, а для перевірки законності і обґрунтованості постанов судів першої й апеляційної інстанції та реалізації своїх повноважень, закріплених у ст. 336 ЦПК.

2. Частина друга цієї статті звертає увагу на матеріальні межі перевірки законності рішень - позовні вимоги, заявлені у суді першої інстанції (див, також коментар до ст. 309 ЦПК). Якщо за процесуальні межі суд касаційної інстанції в окремих випадках (див. п. 1 коментаря до даної статті) вийти може, то матеріальні межі с нездоланними. Правило про межі розгляду справи не діє й у тому випадку, якщо при розгляді справи суд встановить такі порушення норм права, які є безумовними підставами для скасування рішення (див. коментар до ст. 338 ЦПК).

ЗА КАС

Стаття 220. Межі перегляду судом касаційної інстанції

1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

2. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

3. Суд касаційної інстанції не може розглядати позовні вимоги осіб, які беруть участь у справі, що не були заявлені у суді першої інстанції.

ЗА ГПК

Стаття 111-7. Межі перегляду справи в касаційній інстанції

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вступ прокурора у справу на стадії апеляційного чи касаційного розгляду шляхом приєднання до апеляційної чи касаційної скарги.

Відповідно до ч.5 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Як вказано у ч.2 ст.45 ЦПК, прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Відповідно до ст.299 ЦПК, особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до апеляційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги мають право приєднатися також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Заяву про приєднання до апеляційної скарги може бути подано до початку розгляду справи в апеляційному суді.

Згідно зі ст.329 ЦПК, особи, які беруть участь у справі, мають право приєднатися до касаційної скарги, поданої особою, на стороні якої вони виступали. До касаційної скарги мають право приєднатися особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права і обов'язки. Заява про приєднання до касаційної скарги може бути подана протягом десяти днів з дня одержання копії касаційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.60 КАС, прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу. Як вказано у ст.192 КАС, особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення апеляційного розгляду мають право приєднатися до апеляційної скарги, підтримавши її вимоги.

Згідно зі ст.217 КАС:

1. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення касаційного розгляду мають право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги. 2. За подання заяви про приєднання до касаційної скарги судовий збір не сплачується. 3. Заява про приєднання до касаційної скарги може містити клопотання особи про розгляд справи за її участю. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Право прокурора на касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України та підстави для їх оскарження. (+див. пит. 45)

Процедура перегляду судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України врегульована розділом ХІІ-2 ГПК України (статті 111-14 – 111-22 ГПК України).

Перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України як процесуальний інститут з’явився у ГПК України внаслідок змін і доповнень, введених Законом України “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21.06.2001 року №2539-ІІІ.

Вказаний інститут у юридичному вжитку отримав назву „повторна касація”, яку у подальшому було легалізовано у ст.ст. 13 та 47 Закону України „Про судоустрій України”, що набув чинності 1 червня 2002 року. Однак згодом термін „повторна касація” із Закону було вилучено змінами, внесеними з прийняттям і введенням у дію Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року. Натомість запроваджено термін „перегляд справи у зв’язку з винятковими обставинами”.

Згідно зі статтею 125 Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Відповідно до статті 47 Закону України „Про судоустрій України” Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Верховний Суд України здійснює правосуддя, забезпечує однакове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції. Отже, можна дійти висновку, що метою перегляду справи у зв’язку з винятковими обставинами є забезпечення однакового застосування законодавства всіма судами загальної юрисдикції.

Згідно зі статтею 48 Закону України „Про судоустрій України” у складі Верховного Суду України діє Судова палата у господарських справах. Відповідно до статті 53 цього ж Закону судові палати Верховного Суду України, зокрема, здійснюють судочинство у справах, віднесених до їх відання, в порядку, встановленому процесуальним законом.

Перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України здійснюється Судовою палатою у господарських справах.

Згідно з статтею 111-14 ГПК України оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України мають право сторони у справі та Генеральний прокурор України.

Особливості оскарження прокурором судових рішень Вищого господарського суду України:

Касаційне подання Генеральним прокурором України до Верховного Суду України може бути внесено з метою представництва інтересів громадянина або держави у судах лише через осіб, які брали участь у розгляді справи у Вищому господарському суді України (сторони, треті особи);
Оскарженню до Верховного Суду України підлягають такі судові акти Вищого господарського суду України:
- постанова Вищого господарського суду України, прийнята за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду;
- ухвала Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання).

Інші судові акти Вищого господарського суду України оскарженню до Верховного Суду України не підлягають. Так, не підлягають оскарженню ухвали Вищого господарського суду України про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження, зупинення виконання рішення, інші ухвали, якими вирішуються процесуальні питання під час касаційного перегляду справи.

Касаційне подання Генерального прокурора України може бути подано не пізніше одного місяця з дня прийняття постанови чи ухвали Вищим господарським судом України.

У разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Верховний Суд України зобов’язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження;

Початок перебігу та закінчення строку на внесення касаційного подання обчислюється за правилами ст.ст. 51, 52 ГПК України. Строк на внесення касаційного подання може бути відновлено у порядку, передбаченому статтею 53 ГПК України.

Якщо строк на внесення касаційного подання пропущено, разом із касаційним поданням повинно бути подане клопотання про відновлення пропущеного процесуального строку із зазначенням причин пропуску строку. Таке клопотання може містись й у касаційному поданні.

Якщо підстава для оскарження виникла після закінчення встановленого строку, касаційне подання повинне бути внесене протягом місяця з дня, коли прокурору стало відомо про виникнення підстав для оскарження. Генеральний прокурор України повинен навести докази того, коли йому стало відомо про виникнення цих підстав.

Підстави для оскарження постанови чи ухвали Вищого господарського суду України до Верховного Суду України викладено у статті 111-16 ГПК України.

Підстави для оскарження до Верховного Суду України постанов чи ухвал Вищого господарського суду України закріплені у статті 111-15 ГПК України. Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови чи ухвали Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

1) з мотивів застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

Стверджувати про те, що закон чи інший нормативно-правовий акт суперечить Конституції України, можна лише на підставі та за наявності відповідного рішення Конституційного Суду України про неконституційність такого закону чи акта.

Отже, оскаржити у цьому випадку судові рішення Вищого господарського суду України можна лише при застосуванні ним закону чи іншого нормативно-правового акта за наявності відповідного рішення Конституційного Суду України про їх неконституційність.

2) у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

Посилання на рішення вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права можна розуміти як посилання на рекомендаційні роз’яснення Вищого господарського суду України та постанови Пленуму Верховного Суду України.

3) у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;

Застосування конкретного положення закону чи іншого нормативно-правового акта обумовлюється предметом і підставами позову. Незалежно від того, які особи є сторонами спору, суд, виносячи рішення у справі, застосовує норми законодавства залежно від предмета і підстав позову. Отже, „аналогічність” справ полягає в тому, що в них збігаються предмет і підстави позову.

Генеральний прокурор України надсилаючи до Верховного Суду України касаційне подання, в якій посилається на різне застосування закону в аналогічних справах, може додати постанову Вищого господарського суду України (чи її копію) в іншій справі.

Практичному застосуванню цієї підстави оскарження має сприяти офіційна публікація постанов у справах, що розглянуті колегіями Вищого господарського суду України в касаційному порядку відповідно до вимог Закону України „Про доступ до судових рішень”.

3-1) з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Отже, Конституція України не встановлює пріоритету міжнародного договору над законами України. Як зазначається в постанові Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року №9 „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” (п.4), виходячи з положення статті 9 Конституції України про те, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, суд не може застосувати закон, який регулює правовідносини, що розглядаються, інакше ніж міжнародний договір.

4) на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Для того щоб звернутися до міжнародної судової установи, учасник справи має пройти всі щаблі національної судової системи – починаючи з суду першої інстанції та закінчуючи Верховним Судом України. Міжнародні договори України (а міжнародні зобов’язання України можуть виникнути не інакше, як на підставі міжнародного договору), згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, становить частину національного законодавства. Тобто якщо постанову Вищого господарського суду України винесено з порушенням міжнародного договору, це означає, що її винесено з порушенням норм матеріального права.

Особливості оформлення касаційного подання до Верховного Суду України:

Форма касаційного подання – письмова.
Назва документа оскарження Генерального прокурора України – касаційне подання;
Вимоги до касаційного подання:
1. найменування касаційної інстанції – Верховний Суд України;
  1. найменування особи, яка вносить касаційне подання (Генеральний прокурор України) та найменування сторін;
  2. судове рішення Вищого господарського суду України, що оскаржується до Верховного Суду України;
  3. вимоги Генерального прокурора України із зазначенням суті порушення або неправильного застосування норм матеріального права;
  4. перелік доданих до касаційного подання документів.
Касаційне подання до Верховного Суду України підписує та вносить Генеральний прокурор України.

При визначенні вимог у касаційному поданні Генеральним прокурором України має бути враховані повноваження Верховного Суду України за результатами його розгляду.

Відповідно до статті 111-18 ГПК України Верховний Суд України за результатами розгляду касаційного подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:

1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;

3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.

Крім того, судова палата у господарських справах Верховного Суду України практикує скасування постанов Вищого господарського суду України та залишення в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивуючи, що згідно із ст.125 Конституції України, ст.ст. 2, 29 Закону України „Про судоустрій України” статус Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя. У зв’язку з цим, наведений у ст.111-18 ГПК України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття такого рішення.

Разом із тим, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначається, що Верховний Суд України, виходячи за межі своїх повноважень шляхом свідомого порушення Господарського процесуального кодексу України, не надав жодних аргументів щодо прийняття постанови.

(Суть спору: У лютому 2002 року ТОВ «Агро-Русь» звернулося з двома позовними заявами до Смілянської районної ради народних депутатів і кожного із заявників про визнання недійсним рішення Ради про надання заявникам певних земельних ділянок.

12.08.03 Черкаський обласний господарський суд виніс два рішення, якими повністю задовольнив позовні заяви. 18.11.03 апеляційний господарський суд м.Києва відхилив апеляції заявників і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

16.03.04 Вищий господарський суд України, розглянувши касаційні скарги заявників, скасував рішення судів нижчих інстанцій і повернув справу на новий розгляд.

25.05.04 Верховний Суд України, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «Агро-Русь», залишив у силі постанови Київського апеляційного господарського суду, скасувавши постанови Вищого господарського суду на тій підставі, що висновки Вищого господарського суду не відповідали фактичним обставинам і були необґрунтованими та помилковими).

Згідно з статтею 111-19 ГПК України підставами для скасування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права.

Р І Ш Е Н Н Я КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України

м. Київ Справа N 1-1/2010 11 березня 2010 року N 8-рп/2010

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 46 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням розкрити зміст та дати офіційне тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", які містяться у статті 125, терміна "касаційне оскарження", що міститься у статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), у їх взаємозв'язку, а також роз'яснити: "чи означає, що конституційний статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції наділяє його конституційним повноваженням здійснювати наступний після Вищого господарського та Вищого адміністративного судів України касаційний перегляд і перегляд за винятковими обставинами рішень господарських та адміністративних судів; чи означає передбачена пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) така основна засада судочинства, як "касаційне оскарження рішення суду", тільки одноразове оскарження; чи означає закріплений в частині третій статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) статус вищих спеціалізованих судів - вищих судових органів, що вони є остаточною процесуальною касаційною інстанцією щодо оскарження рішень місцевих і апеляційних господарських та адміністративних судів; чи є оскарження до Верховного Суду України рішень адміністративних судів за винятковими обставинами їх повторним касаційним оскарженням; чи є перегляд Верховним Судом України судових рішень за винятковими обставинами в адміністративному судочинстві самостійною конституційною засадою судочинства; чи можна в законах України передбачати (встановлювати) інші форми оскарження рішень судів загальної юрисдикції, крім тих, що встановлені в Конституції України ( 254к/96-ВР ) як засади судочинства - апеляційне і касаційне оскарження".

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні конституційних термінів "найвищий судовий орган" (частина друга статті 125) ( 254к/96-ВР ), "вищий судовий орган" (частина третя статті 125) ( 254к/96-ВР ), "касаційне оскарження" (пункт 8 частини третьої статті 129) ( 254к/96-ВР ) народні депутати України обґрунтовують тим, що запровадження Законом України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) у господарському та адміністративному судочинствах, крім касаційних інстанцій - Вищого господарського суду України і Вищого адміністративного суду України (статті 38, 39) ( 3018-14 ), ще й наступної - Верховного Суду України (стаття 47) ( 3018-14 ), яка перевіряє касаційні процесуальні акти зазначених вищих судів у касаційному порядку, "обумовлює виникнення проблем стосовно визначення суті касаційного провадження, здійснюваного вищими спеціалізованими судами, та повторної касації і виняткового провадження, що здійснює Верховний Суд України, що в підсумку впливає на забезпечення єдності функцій касації" в системі вказаних спеціалізованих судів. У зв'язку з цим суб'єкт права на конституційне подання зазначає, "що в касаційних процесуальних відносинах представлені, з одного боку - вищі спеціалізовані суди з притаманними їм функціями вищого судового органу, а з іншого - Верховний Суд України, який також відповідає ознакам вищої судової установи і до того ж має стосовно спеціалізованих судів по суті касаційний характер завдань і функцій". Тому в клопотанні вказано, що "внаслідок касаційного дуалізму в повноваженнях цих судів мають місце випадки, коли правові позиції вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України різняться, що ускладнює спеціалізованим судам правозастосування".

Для правового обґрунтування практичної необхідності в офіційному тлумаченні наведених положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) автори клопотання посилаються також на Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2003 року N 20-рп/2003 ( v020p710-03 ) (справа про Касаційний суд України), яким визнано неконституційними положення Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) щодо утворення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду України; його складу і повноважень, повноважень суддів, статусу голови, заступників голови та президії; строку його утворення і початку здійснення ним повноважень щодо розгляду в касаційному порядку цивільних і кримінальних справ. При цьому акцентується на правовій позиції, висловленій Конституційним Судом України у вказаному рішенні ( v020p710-03 ), яка полягає в тому, "що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях)" (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) ( v020p710-03 ).

2. Свої позиції щодо предмета конституційного подання висловили Президент України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України, вчені Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Академії суддів України, фахівці Центру політико-правових реформ.

3. Вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Україна є демократичною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави; права і свободи людини і громадянина захищаються судом (стаття 1, частина друга статті 3, частина перша статті 55 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Право на судовий захист забезпечується конституційними гарантіями здійснення правосуддя судами, утвореними на підставі Конституції України ( 254к/96-ВР ), та у визначеному законом порядку.

Конституційні положення, які стосуються питань системи судів загальної юрисдикції, містяться у розділі VIII "Правосуддя" Конституції України ( 254к/96-ВР ). Статтею 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) визначено систему судів загальної юрисдикції в Україні. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Положенням пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року N 11-рп/2007 ( va11p710-07 ) зазначив: "Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина" (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини) ( va11p710-07 ).

3.2. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 ( v015p710-04 ) акцентував: "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо" (абзац другий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини) ( v015p710-04 ).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) 1950 року.

Так, у справі "Пономарьов проти України" ( 974_434 ) Європейський суд з прав людини наголосив, що "право на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип стверджує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення" (пункт 40 мотивувальної частини Рішення від 3 квітня 2008 року) ( 974_434 ).

У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ( 974_115 ) Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції ( 995_004 ) не зобов'язує держав - учасників Конвенції ( 995_004 ) створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6" (пункт 22 мотивувальної частини Рішення від 20 липня 2006 року) ( 974_115 ).

Відповідно до принципу верховенства права питання розподілу правосудних повноважень між Верховним Судом України та вищими судами, визначення стадій судочинства та форм провадження мають бути підпорядковані гарантіям права кожної людини на справедливий суд.

3.3. У Законі України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (стаття 39), Кодексі адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (стаття 210), Господарському процесуальному кодексі України ( 1798-12 ) (стаття 108) передбачено, що вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції і є судами касаційної інстанції.

Конституційний Суд України, враховуючи частину четверту статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з якою відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, дійшов висновку, що вищі суди повноважні забезпечувати за законом касаційне оскарження та перегляд рішень судів відповідних юрисдикцій.

Цей висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними Конституційним Судом України у Рішенні від 11 грудня 2003 року N 20-рп/2003 ( v020p710-03 ) (справа про Касаційний суд України), які полягають в тому, що "за змістом положень частин другої, третьої, четвертої статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) ними визначена система судів загальної юрисдикції, названі всі її ланки: Верховний Суд України, інші види судів - вищі спеціалізовані, апеляційні, місцеві. Згідно з частиною першою зазначеної статті ця система судів будується за принципами територіальності і спеціалізації" (абзац перший підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) ( v020p710-03 ); "системний аналіз положень частин другої, третьої, четвертої статті 125 і пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) засвідчує, що побудова системи судів загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства, відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і касаційній інстанціях). За змістом цих положень апеляційною інстанцією названі апеляційні суди, а касаційне провадження може здійснюватися у відповідних судах, визначених статтею 125 Конституції України" ( 254к/96-ВР ) (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) ( v020p710-03 ).

3.4. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 995_004 ) 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Конституційний Суд України наголошував: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини ( 995_015 ) 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8) ( 995_015 ). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права ( 995_043 ) (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод ( 995_004 ) (стаття 13)" (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003) ( v003p710-03 ).

Касаційна інстанція реалізує свої процесуальні права в межах касаційного провадження виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Як касаційна інстанція Верховний Суд України повторно після вищих судів перевіряє рішення судів (статті 39, 47 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), розділ XII-2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), частина друга статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України) ( 2747-15 ), що не може бути виправдано з точки зору забезпечення права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку. Крім того, наявність двох касаційних інстанцій для перевірки рішень спеціалізованих судів не відповідає засадам правової визначеності.

З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що правомірним може бути лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішень судів. Конституційний статус Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

3.5. Розглядаючи питання про можливість встановлення законодавцем інших форм оскарження рішень судів загальної юрисдикції, крім тих, що встановлені в пункті 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) як засади судочинства - апеляційне і касаційне оскарження, Конституційний Суд України дійшов висновку, що за своїм змістом це конституційне положення не містить вичерпного переліку форм оскарження рішень судів загальної юрисдикції.

Приписом пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначено "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" лише як одну з основних засад судочинства, а частиною четвертою цієї статті передбачено, що законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. Отже, законодавцем можуть бути передбачені у законах про судоустрій та судочинство й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 41, 51, 67, 69, 93, 95 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. В аспекті конституційного подання:

- визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) як однієї з основних засад судочинства "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції;

- визначення у частині третій статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів;

- визначення у частині другій статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Маркуш М.А. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР )

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) висловлюю окрему думку стосовно Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року N 8-рп/2010 (далі - Рішення).

Конституційний Суд України в пункті 1 резолютивної частини Рішення зазначив: "В аспекті конституційного подання:

Вважаю, що положення пункту 1 резолютивної частини Рішення не знайшло правового обґрунтування в його мотивувальній частині і базується на неправильній інтерпретації норм Конституції України ( 254к/96-ВР ).

1. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Стаття 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначає основні положення стосовно організації системи судів загальної юрисдикції в Україні, встановлюючи, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації (частина перша) ( 254к/96-ВР ); найвищим судовим органому системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України (частина друга) ( 254к/96-ВР ); вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди (частина третя) ( 254к/96-ВР ).

Найвищий статус Верховного Суду України характеризується кількома ознаками.

Першою з них є найвищий статус в інстанційному розумінні: найвищий судовий орган не може бути підпорядкований будь-якому іншому судовому органу чи іншій судовій інстанції. До такого висновку приводить і аналіз статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ), за змістом якої можна визначити складові судової системи, виокремивши при цьому її елементи: місцеві та апеляційні суди (частина четверта) ( 254к/96-ВР ), вищі спеціалізовані суди (частина третя) ( 254к/96-ВР ). Всі зазначені суди - загальні і спеціалізовані - входять до системи судів загальної юрисдикції, на чолі якої Конституція України ( 254к/96-ВР ) визначила Верховний Суд України.

Стаття 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) обмежується лише визначенням місця Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції, не вказуючи його повноважень щодо здійснення правосуддя.

2. Пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України. Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2003 року N 20-рп/2003 ( v020p710-03 ) (справа про Касаційний суд України) зазначив, що внутрішня організація і порядок діяльності судових органів, повноваження та кількість судових інстанцій на основі конституційних засад судоустрою і судочинства визначаються виключно законом згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Законом України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (далі - Закон) (стаття 39), Кодексом адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (далі - КАС України) (стаття 210), Господарським процесуальним кодексом України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) (стаття 108) передбачено, що вищі спеціалізовані суди розглядають у касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції і є судами касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 47 Закону ( 3018-14 ) Верховний Суд України переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом, переглядає справи у касаційному порядку у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами.

Згідно зі статтею 111-14 ГПК України ( 1798-12 ) сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.

Судом, який переглядає судові рішення за винятковими обставинами, є Верховний Суд України; перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження (стаття 235 КАС України) ( 2747-15 ).

Наведене дає змогу стверджувати про відсутність у Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів конституційно визначених повноважень. Його повноваження, як і повноваження вищих спеціалізованих судів, є предметом регулювання законів України, ґрунтуються на конституційному статусі Верховного Суду України як найвищого в системі судів загальної юрисдикції та випливають з цього статусу, зокрема повноваження щодо перегляду в касаційному порядку рішень Вищого господарського суду України та перегляду за винятковими обставинами судових рішень в адміністративному судочинстві.

3. Найвищий статус Верховного Суду України в судовій системі цілком закономірно обумовлює наявність у нього повноважень контрольного характеру стосовно рішень нижчих за статусом судів, до яких, зокрема, належать і вищі спеціалізовані суди - Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України. Такі повноваження є додатковою гарантією захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу.

Передбачені пунктом 1 частини другої статті 47 Закону ( 3018-14 ) повноваження Верховного Суду України переглядати справи у зв'язку з винятковими обставинами, переглядати справи у касаційному порядку, а також розглядати інші справи, пов'язані з виключними обставинами, знайшли своє відображення у відповідних процесуальних кодексах України.

Статтею 111-14 ГПК України ( 1798-12 ) передбачено право оскаржити до Верховного Суду України у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України. Відповідно до статей 235, 236 КАС України ( 2747-15 ) судові рішення за винятковими обставинами переглядає Верховний Суд України, перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження, оскарженню за винятковими обставинами підлягають судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, судові рішення суду касаційної інстанції, а також судові рішення Верховного Суду України в адміністративних справах, якщо вони оскаржені з підстави, встановленої пунктом 2 статті 237 цього Кодексу ( 2747-15 ).

Отже, виходячи з наведеного надання Верховному Суду України права переглядати відповідні рішення спеціалізованих судів в порядку касаційного провадження є формою реалізації однієї з основних засад судочинства - забезпечення касаційного оскарження рішень суду, що визначена пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Діяльність цього суду має контрольний характер у зв'язку з наділенням його законодавцем функцією забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, оскільки однією з засад судочинства Конституція України ( 254к/96-ВР ) визначила законність.

Конституція України ( 254к/96-ВР ) не визначила судові інстанції, до яких можна звернутися з касаційним оскарженням, кількість можливих оскаржень судових рішень в порядку касації, коло осіб, що мають право на касаційне оскарження, перелік рішень, які можуть бути оскаржені в порядку касації. Вирішення таких питань Конституція України ( 254к/96-ВР ) відносить до повноважень Верховної Ради України (пункт 14 частини першої статті 92) ( 254к/96-ВР ), яка визначає це в законодавчому порядку. Саме відповідно до конституційно закріпленого найвищого статусу Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції закон покладає на нього здійснення функції забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції (частина перша статті 47 Закону) ( 3018-14 ).

До ознак, що характеризують найвищий статус Верховного Суду України, слід також віднести остаточність рішень та відсутність у нього повноважень щодо розгляду справ по першій інстанції. Так, відповідно до статті 360 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) рішення і ухвали Верховного Суду України набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають. Згідно з частиною другою статті 111-20 ГПК України ( 1798-12 ) постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. Відповідно до частини третьої статті 242 КАС України ( 2747-15 ) постанова Верховного Суду України, прийнята за наслідками провадження за винятковими обставинами, є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 цього Кодексу ( 2747-15 ). Прийняті за результатами розгляду в касаційному порядку кримінальних справ ухвали Верховного Суду України оскарженню не підлягають (глава 31 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) (далі - КПК України), хоча чинний КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) і надає можливість перегляду судових рішень, зокрема Верховного Суду України, в порядку виключного провадження. Однак аналіз положень відповідних норм глави 32 КПК України ( 1003-05 ) ("Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження") дає підстави для висновку про неможливість оскарження ухвал спільного засідання судових палат Верховного Суду України, уповноважених законом на розгляд кримінальних справ.

Так, у цивільному процесі Верховний Суд України здійснює касаційне провадження та провадження у зв'язку з винятковими обставинами (глави 2, 3 розділу V Цивільно-процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК України), у кримінальному процесі - касаційне провадження та перегляд судових рішень в порядку виключного провадження (глави 31, 32 КПК України) ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ). ГПК України ( 1798-12 ) покладає на Верховний Суд України повноваження щодо перегляду в касаційному порядку судових рішень Вищого господарського суду України (розділ XII-2), а КАС України ( 2747-15 ) - по перегляду судових рішень за винятковими обставинами (глава 3 розділу V) ( 2747-15 ).

4. Частиною третьою статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено існування в системі судів загальної юрисдикції спеціалізованих судів, підсистеми яких мають свої власні вищі органи - вищі суди, однак Конституція України ( 254к/96-ВР ) не регламентує кількість таких підсистем, категорії справ, що є предметом розгляду спеціалізованих судів, повноваження вищих судів, зокрема інстанційність розгляду ними справ, покладаючи врегулювання цих питань на законодавця.

Відповідно до частини другої статті 19 Закону ( 3018-14 ) спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди. Принцип спеціалізації судів полягає у виокремленні в системі судів загальної юрисдикції спеціалізованих судових установ, певних підсистем судових органів, завданням яких є вирішення судових справ певної категорії застосування права до специфічних правовідносин.

Статтею 39 Закону ( 3018-14 ) встановлено повноваження вищого спеціалізованого суду розглядати в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених процесуальним законом.

Більш детально повноваження вищих адміністративного та господарського судів України врегульовано нормами КАС України ( 2747-15 ) та ГПК України ( 1798-12 ). Аналіз змісту цих норм свідчить, що вони не встановлюють жорсткого зв'язку вищих спеціалізованих судів зі здійсненням ними певного виду провадження (тобто, що такі суди є судами лише касаційної інстанції). Відсутність зв'язку між судовими органами і видами провадження, які може здійснювати кожен з них, випливає також з аналізу відповідних норм ЦПК України ( 1618-15 ) і КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) (статті 107, 291, 323, 363 ЦПК України ( 1618-15 ), статті 33, 34, 356, 385, 400-10 КПК України) ( 1001-05, 1003-05 ), а також статей 22, 26, 39, 47 Закону ( 3018-14 ).

Так, скажімо, Вищий адміністративний суд України у випадках, встановлених КАС України ( 2747-15 ), вирішує справи як суд першої інстанції (стаття 20 КАС України) ( 2747-15 ), є судом апеляційної інстанції (частина друга статті 184 КАС України) ( 2747-15 ), є судом касаційної інстанції в адміністративних справах (стаття 210 КАС України) ( 2747-15 ), а відповідно до положень статті 249 КАС України ( 2747-15 ) може переглядати судові рішення за нововиявленими обставинами.

Конституція України ( 254к/96-ВР ), визначаючи суди, які є елементами системи судів загальної юрисдикції, не встановлює інстанційності розгляду ними справ відповідних категорій.

Із встановленого Конституцією України ( 254к/96-ВР ) статусу Верховного Суду України (найвищий орган в системі судів загальної юрисдикції) випливає, що покладення законом на вищі спеціалізовані суди повноважень здійснювати перегляд рішень судів в касаційному порядку не виключає можливості здійснення наступного перегляду цих рішень в порядку касації Верховним Судом України.

5. Забезпечення касаційного оскарження рішення суду є однією з основних засад судочинства (пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

Конституційна засада - основа чогось; вихідне, головне положення, принцип (Новий тлумачний словник української мови в 4 томах/ укл. В. Яременко, О. Сліпушко. Т. 2. - К.: Видавництво "Аконіт", 1998. - С. 95), який стосується конституції або ґрунтується на конституції (Куньч З.Й. Універсальний словник української мови. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005. - С. 379; Словник української мови, том IV / За ред. М.Л. Мандрик. - К.: Видавництво "Наукова думка", 1973. - С. 266).

Однак енциклопедична юридична література вкладає у це поняття дещо інший зміст, розуміючи під конституційними принципами закріплені в конституції ( 254к/96-ВР ) загальні основоположні засади, відповідно до яких вона виступає як система правових норм і здійснює регулювання суспільних відносин (Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. - К.: Либідь, 2005. - С. 211-212). Отже, конституційними засадами (принципами) можуть вважатися лише ті, які безпосередньо закріплені у Конституції України ( 254к/96-ВР ). Конституційні принципи регулюють суспільні відносини не безпосередньо, а через конкретні конституційно-правові норми і втілюються в цих нормах та у правозастосовній діяльності органів влади (Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. - К.: Либідь, 2005. - С. 212).

Частина третя статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріпила основні засади судочинства. Водночас відповідно до частини четвертої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закон може визначати також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій. У конституційно-правовому аспекті це означає, що засадами судочинства є основні конституційні засади, а також засади, передбачені законом. Однак слід зазначити, що у Конституції України ( 254к/96-ВР ) містяться (поряд з окремо визначеними) правові положення, які за своїми ознаками та регулятивним значенням також можна назвати засадами судочинства і які забезпечують права і свободи людини. До них можна віднести, зокрема, доступність і гарантованість судового захисту і свобод людини і громадянина (стаття 55) ( 254к/96-ВР ) тощо. Тобто можна виділити конституційні засади судочинства (визначені статтею 129 та іншими статтями Конституції України) ( 254к/96-ВР ) і засади судочинства, передбачені законами України.

Відповідно до частини другої статті 8 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і мають відповідати їй. Це, зокрема, означає, що усі акти державних органів, навіть якщо вони безпосередньо не засновані на конституційних нормах, не повинні суперечити їм, інакше вони будуть неконституційними (Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. - К.: Либідь, 2005. - С. 212). Виходячи з цього засади судочинства, передбачені законами України, мають відповідати основним засадам судочинства, визначеним як такі Конституцією України ( 254к/96-ВР ), тобто говорити про їх самостійність не можна. За своєю правовою природою конституційна засада забезпечення касаційного оскарження рішення суду - це процесуальна засада, яка є вимогою до діяльності суду (до судочинства) та безпосередньо зв'язана з цілями судочинства, реалізація якої забезпечує гарантії їх досягнення. Зазначена засада забезпечує гарантії касаційного оскарження та процесуальну діяльність в стадії касаційного перегляду рішень судів загальної юрисдикції, однак не визначає суб'єктів такого перегляду.

6. Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) судоустрій та судочинство визначаються виключно законами України. У них відображаються та деталізуються основні засади судочинства, закріплені Конституцією України ( 254к/96-ВР ). Отже,виключно законодавець наділений повноваженням наповнювати наведені поняття змістом.

Слід звернути увагу на те, що пункт 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначив однією з основних засад судочинства забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. На нашу думку, у змісті зазначених положень закладено перелік форм оскарження рішень судів України. У механізмі реалізації конституційних засад судочинства з точки зору правової визначеності мають значення межі конкретизації цих засад у процесуальному законодавстві, а також формування специфічних засад судочинства в окремих судових юрисдикціях, що є предметом правового регулювання відповідного процесуального законодавства.

Касаційне оскарження судових рішень здійснюється в порядку касаційного провадження. Аналіз процесуальних кодексів (КАС України ( 2747-15 ), ЦПК України ( 1618-15 ), ГПК України ( 1798-12 ) та КПК України) ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) дає підстави для таких висновків:

- статті 210-234 КАС України ( 2747-15 ), статті 323-352 ЦПК України ( 1618-15 ), статті 107 - 111-13 ГПК України ( 1798-12 ) та статті 383 - 400-3 КПК України ( 1003-05 ) регулюють порядок здійснення касаційного провадження у відповідних категоріях справ. Водночас зазначеними процесуальними кодексами ( 2747-15, 1618-15, 1798-12 ) (крім КПК України) ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) передбачено специфічні форми (види) касаційного провадження, які здійснює Верховний Суд України. Це перегляд судових рішень за винятковими обставинами (статті 235-244 КАС України ( 2747-15 ), статті 353-360 ЦПК України) ( 1618-15 ) та перегляд судових рішень Вищого господарського суду України (статті 111-14 - 111-22 ГПК України) ( 1798-12 ).

- повноваження Верховного Суду України щодо перегляду рішень нижчих за статусом судів, зокрема спеціалізованих, випливають, як вже зазначалося, з його статусу найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції, встановленого частиною другою статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ), та є додатковою гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів учасників судового процесу.

Касація (від лат. cassatio - скасування, знищення): 1) оскарження до вищестоящого суду судових рішень, вироків, що набрали законної сили; 2) перевірка вищестоящим судом законності та обгрунтованості вироків і рішень суду, що набрали законної сили; 3) перегляд, скасування судового рішення нижчої інстанції вищестоящою інстанцією з причин порушення нижчою інстанцією законів і недотримання нею норм судочинства. (Юридичні терміни. Тлумачний словник/за ред. В.Г. Гончаренка. - К.: Юрисконсульт, КНТ, 2007. - С. 260).

Так, наприклад, відповідно до частини третьої статті 241 КАС України ( 2747-15 ), частини четвертої статті 357 ЦПК України ( 1618-15 ) провадження за винятковими обставинами у адміністративному та цивільному судочинстві здійснюється за правилами, встановленими для касаційного провадження (це пов'язано із наявністю у касаційного провадження і провадження за винятковими обставинами спільних рис: незмінними є вимоги щодо форми і змісту скарги, коло осіб, наділених правом звернення, частково співпадає предмет оскарження тощо), з урахуванням певних визначених особливостей.

Відповідність за своєю суттю наведених видів перегляду Верховним Судом України судових рішень загальному поняттю "касація", наявність у них спільних із "звичайним" касаційним провадженням рис свідчить про допустимість визначення їх як різних форм касаційного провадження на законодавчому рівні згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Оскарження і перегляд судових рішень за винятковими обставинами у спеціалізованому судочинстві є особливою формою оскарження і перегляду судових рішень, що спрямована на реалізацію Верховним Судом України функцій здійснення правосуддя та забезпечення однакового застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції, зокрема спеціалізованими судами.

Законодавець не випадково назвав це провадження різновидом касаційного провадження, оскільки, як і в "звичайному" касаційному провадженні, предметом оскарження і перегляду за винятковими обставинами є судові рішення, що набрали законної сили, а підставою для цього є посилання на незаконність судових рішень. Однак у провадженні за винятковими обставинами перегляд судових рішень можливий, лише якщо справа переглянута судом касаційної інстанції і лише за наявності однієї з двох вужчих підстав: неоднакове застосування закону у подібних ситуаціях або наявність рішення міжнародної судової установи (зокрема Європейського суду з прав людини), що вимагає перегляду рішень національних судів. Певні особливості є не лише у предметі та підставах, а й у самій процедурі провадження та повноваженнях Верховного Суду України за його наслідками (Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар: У 2 т./ За заг. ред. Р.О. Куйбіди. - К.: Книги для бізнесу, 2007. - Том 2. - С. 574 - 575).

На нашу думку, застосування терміна "дві касаційні інстанції" стосовно перевірки Верховним Судом України за винятковими обставинами рішень спеціалізованих судів є юридично некоректним.

Оскарження судових рішень за винятковими обставинами відбувається до іншого судового органу (не до вищого спеціалізованого суду, а до Верховного Суду України); перегляд Верховним Судом України судових рішень за винятковими обставинами здійснюється за іншим переліком підстав; існують деякі відмінності й у предметі розгляду вищими спеціалізованими судами та Верховним Судом України. До вищих спеціалізованих судів у касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково. До Верховного Суду України за винятковими обставинами можуть бути оскаржені судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, а також судові рішення суду касаційної інстанції; судові рішення Верховного Суду України в адміністративних справах з підстави, встановленої пунктом 2 статті 237 цього Кодексу ( 2747-15 ). Наведене дає нам підстави дійти висновку, що Верховний Суд України як найвищий судовий орган має право переглядати у касаційному порядку рішення всіх судів, які входять до системи судів загальної юрисдикції, зокрема вищих спеціалізованих судів, якщо таке право встановлено законами України.

Висновки:

Конституційний Суд України Рішенням від 11 березня 2010 року N 8-рп/2010 вийшов за межі своїх повноважень:

- втрутився у виключну компетенцію законодавчого органу - Верховної Ради України, яка визначила повноваження Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів законами відповідно до вимог 14 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки у невстановлений законом спосіб (шляхом тлумачення) змінив межі повноважень Верховного Суду України, звузивши їх на відміну від визначених законами, конкретизував конституційні засади у процесуальному законодавстві, а також межі формування специфічних засад судочинства в окремих судових юрисдикціях, що є предметом правового регулювання процесуальних законів, прийняття яких належить виключно до повноважень законодавчого органу - Верховної Ради України (пункт 3 статті 85 Конституції України) ( 254к/96-ВР );

- терміни "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), розтлумачено Рішенням не через визначення конституційного статусу цих судів, а через аналіз їх повноважень, визначених законами, тобто Рішенням Конституційний Суд України вийшов за межі предмета регулювання статей Конституції України ( 254к/96-ВР ), яким давав тлумачення.

Суддя Конституційного Суду України М.МАРКУШ

ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Стецюка П.Б. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР )

1. У Рішенні від 11 березня 2010 року N 8-рп/2010 (далі - Рішення) Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які міститься у статтях 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), та визначив, що "в аспекті конституційного подання: визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) як однієї з основних засад судочинства "забезпечення ... касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції; визначення у частині третій статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів; визначення у частині другій статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції" (пункт 1 резолютивної частини Рішення).

На підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) вважаю за необхідне висловити окрему думку стосовно Рішення Суду.

2. Суб'єкт права на конституційне подання (46 народних депутатів України) звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) у їх взаємозв'язку і роз'яснити: "чи означає, що конституційний статус Верховного Суду України, як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, наділяє його конституційним повноваженням здійснювати наступний після Вищого господарського та Вищого адміністративного судів України касаційний перегляд і перегляд за винятковими обставинами рішень господарських та адміністративних судів; чи означає передбачена пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) така основна засада судочинства, як "касаційне оскарження рішення суду", тільки одноразове оскарження; чи означає закріплений в частині третій статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) статус вищих спеціалізованих судів - вищих судових органів, що вони є остаточною процесуальною касаційною інстанцією щодо оскарження рішень місцевих і апеляційних господарських та адміністративних судів; чи є оскарження до Верховного Суду України рішень адміністративних судів за винятковими обставинами їх повторним касаційним оскарженням; чи є перегляд Верховним Судом України судових рішень за винятковими обставинами в адміністративному судочинстві самостійною конституційною засадою судочинства; чи можна в законах України передбачати (встановлювати) інші форми оскарження рішень судів загальної юрисдикції, крім тих, що встановлені в Конституції України ( 254к/96-ВР ) як засади судочинства - апеляційне і касаційне оскарження".

Необхідність в офіційній інтерпретації вказаних конституційних положень суб'єкт права на конституційне подання вбачав у тому, що на практиці мало місце неоднакове їх розуміння. Народні депутати України у своєму поданні звертали також увагу на те, що Верховний Суд України поряд із касаційним провадженням у цивільному, кримінальному судочинстві здійснює повторне касаційне провадження у господарському процесі (стаття 111-14 Господарського процесуального кодексу України) ( 1798-12 ), провадження за винятковими обставинами в адміністративному судочинстві (стаття 235 Кодексу адміністративного судочинства України) ( 2747-15 ) за правилами, встановленими для касаційного провадження. На думку авторів клопотання, між касаційним провадженням і вказаними "різновидами касаційного провадження" існує суттєва різниця, і останні "є зовсім іншими видами провадження, не передбаченими Конституцією України" ( 254к/96-ВР ), а це "обумовлює виникнення проблем стосовно визначення суті касаційного провадження, здійснюваного вищими спеціалізованими судами, та повторної касації і виняткового провадження, що здійснює Верховний Суд України". Тому 46 народних депутатів України вважають, що внаслідок "касаційного дуалізму" у повноваженнях вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України мають місце випадки, коли правові позиції цих судів різняться, що "ускладнює спеціалізованим судам правозастосування".

3. Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) конституційне подання має містити правове обґрунтування тверджень щодо необхідності в офіційному тлумаченні Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів України (пункт 4 частини другої статті 39) ( 422/96-ВР ); підставою для конституційного подання щодо офіційного тлумачення Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів України є практична необхідність у з'ясуванні або роз'ясненні, офіційній інтерпретації положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів України (частина перша статті 93) ( 422/96-ВР ). Вирішення питань, що порушуються у конституційному поданні, повинно належати до повноважень Конституційного Суду України, визначених статтею 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Однак, автори клопотання, просячи дати офіційне тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган" та "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125 та 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), правового обґрунтування практичної необхідності в такому не навів. Народні депутати України висловили тільки власне розуміння цих термінів та функцій вищих спеціалізованих судів щодо здійснення касаційного провадження. Фактично, суб'єкт права на конституційне подання, звернувся з клопотанням дати консультацію стосовно застосування відповідних положень Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), а це не належить до повноважень Конституційного Суду України.

4. У Рішенні від 11 грудня 2003 року N 20-рп/2003 ( v020p710-03 ) (справа про Касаційний суд України) Конституційний Суд України виклав позицію стосовно змісту положень статей 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ), зокрема щодо здійснення касаційного провадження у відповідних судах.

Крім того, в Ухвалі від 30 жовтня 2007 року N 59-у/2007 ( v059u710-07 ) Конституційний Суд України зазначив, що визначення процедури оскарження рішень судів загальної юрисдикції не належить до повноважень Конституційного Суду України, а є предметом законодавчого регулювання (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Зміна цієї процедури, прийняття законів, якими вносяться зміни до чинних законів, є прерогативою Верховної Ради України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) ( 254к/96-ВР ) - єдиного органу законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).

5. За таких обставин Конституційний Суд України мав припинити конституційне провадження у цій справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

Суддя Конституційного Суду України П.СТЕЦЮК

ОКРЕМА ДУМКА судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І. стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження", які містяться у статтях 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР )

Конституційний Суд України у резолютивній частині Рішення від 11 березня 2010 року N 8-рп/2010 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", "касаційне оскарження, які містяться у статті 125, 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (далі - Рішення) дав офіційну інтерпретацію вказаних словосполучень, а в мотивувальній його частині виклав своє розуміння того виду процесуальної діяльності Верховного Суду України, який він здійснює, переглядаючи судові рішення після їх постановлення в касаційному провадженні.

Стосовно Рішення на підставі статті 64 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) висловлюю таку думку.

Розглядаючи справу за вказаним конституційним поданням, Конституційний Суд України (далі - Суд) зосередив мотивацію на тому, що нібито Верховному Суду України безпідставно надані повноваження нового (повторного, додаткового) касаційного перегляду судових рішень, які вже були предметом аналізу в касаційних інстанціях спеціалізованих судів, а це не випливає із положень Конституції України ( 254к/96-ВР ), не відповідає приписам Європейського суду з прав людини щодо засад правової визначеності і не є виправданим з точки зору права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку.

Погоджуючись з позицією Суду стосовно правомірності одноразового касаційного оскарження і перегляду у такому провадженні судових рішень, заперечую проти викладеної в ній мотивації, спрямованої на викривлення статусу найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції щодо можливого перегляду ним рішень судів України після розгляду справ у касаційному провадженні.

1. Узагальнюючий висновок в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 мотивувальної частини Рішення з посиланням на статті 39, 47 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), розділ XII-2 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України), частину другу статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (далі - КАС України) стосовно того, що Верховний Суд України, переглядаючи судові справи після завершення касаційного провадження у вищих спеціалізованих судах, діє як ще одна касаційна інстанція і це не може бути виправдано з точки зору права на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку, містить доктринальну і юридико-логічну помилку. У вказаному абзаці Рішення повноваження Верховного Суду України як власно касаційної інстанції (наступний після апеляційного етап провадження за скаргою), що випливають із положень Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), а саме:

- "переглядає справи у касаційному порядку у випадках, встановлених законом" (пункт 1 частини другої статті 47) ( 3018-14 );

- "До законодавчого визначення суду, який буде здійснювати повноваження касаційної інстанції у цивільних справах, його утворення і початку діяльності перегляд цих справ у касаційному порядку здійснює Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України" (друге речення абзацу першого підпункту 9 пункту 3 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" ( 3018-14 ) в редакції від 18 березня 2004 року),

інтерпретаційно змішано з іншими повноваженнями, які містяться в тих самих нормах:

- "переглядає справи у зв'язку з винятковими обставинами у порядку, встановленому процесуальним законом; ... у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, пов'язані з виключними обставинами" (пункт 1 частини другої статті 47) ( 3018-14 ),

які є особливими видами провадження у судових справах після завершення касаційної стадії перегляду судових рішень.

Позицію, висловлену в Рішенні, викладено у такому універсальному баченні, завдяки якому складається враження, що Верховний Суд України повторює повноваження касаційного суду після розгляду справ у касаційній інстанції. До того ж це зроблено без врахування особливостей окремих галузевих видів судочинства (адміністративного, господарського, кримінального, цивільного).

Проте аналіз положень усіх чотирьох процесуальних кодексів, які регулюють перегляд судових рішень в різних видах судочинства, не дає підстав для твердження про уніфіковані процесуальні можливості Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень після їх розгляду у касаційному проваджені (нібито новий касаційний розгляд), що виключає ту інтерпретацію його процесуального статусу, яку зроблено в мотивувальній частині Рішення. Дійсно, можна вказувати на поняттєву помилку законодавця, якої він припустився в розділі XII-2 ГПК України ( 1798-12 ), зазначивши, що судові рішення Вищого господарського суду України можуть бути оскарженні в касаційному порядку до Верховного Суду України (статті 111-14 - 111-17) ( 1798-12 ), проте це не може бути підставою для узагальнюючого висновку про аналогічні повноваження Верховного Суду України стосовно інших видів галузевого судового провадження.

Можливий перегляд судових рішень в адміністративному і цивільному судочинстві після завершення касаційного провадження визначається як перегляд за винятковими обставинами і його обумовлюють лише дві підстави - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону (конкуренція судових рішень, постановлених в касаційному провадженні) та визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикцію якої визнала Україна, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України (стаття 237 КАС України) ( 2747-15 ), стаття 354 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі - ЦПК України).

Процедуру перегляду судових рішень у кримінальних справах після завершення касаційного провадження Кримінально-процесуальний кодекс України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) (далі - КПК України) регулює зовсім по-іншому, включивши до нього таку підставу, як неправильне застосування кримінального закону та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, а також нововиявлені обставини (стаття 400-4 КПК України) ( 1003-05 ), назвавши в цілому цей порядок виключним провадженням (глава 32 КПК України) ( 1003-05 ).

До того ж вказані в Рішенні положення ГПК України ( 1798-12 ) також визначають відмінні від визначених в КАС України ( 2747-15 ), ЦПК України ( 1618-15 ), КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) підстави перегляду судових рішень після завершення касаційного провадження у Вищому господарському суді України.

2. Не може бути сприйнята також позиція щодо нової касації в повноваженнях Верховного Суду України з посиланням на частину другу статті 235 КАС України ( 2747-15 ) (така сама норма міститься в частині першій статті 357 ЦПК України) ( 1618-15 ), в якій зазначено, що розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження. Цю юридико-технологічну неточність має виправити законодавець, але зазначене положення не слід розуміти як визначення суті перегляду судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами чи у виключному провадженні як нової (повторної) касації.

Нема підстав шукати суть повторної касації в нормах КАС України ( 2747-15 ) (частина третя статті 241), ЦПК України ( 1618-15 ) (частина четверта статті 357), КПК України ( 1003-05 ) (стаття 400-10), що визначають, за правилом якого виду провадження здійснюється перегляд справ у післякасаційному провадженні.

Встановлення такого порядку є компетенцією Верховної Ради України, і він може бути різним залежно від погляду на відмінності у галузевих процесах.

КАС України ( 2747-15 ) (глава 4 розділу IV) і ЦПК України ( 1618-15 ) (глава 4 розділу V) визначають перегляд за нововиявленими обставинами як самостійний вид процесуального провадження і одночасно встановлюють, що такий перегляд справ здійснюється за правилами інстанційного провадження в тому суді, в якому переглядається судовий акт (частина перша статті 363 ЦПК України ( 1618-15 ), частина перша статті 249 КАС України) ( 2747-15 ). До перегляду в порядку виключного провадження КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) відносить перегляд справ за нововиявленими обставинами і встановлює, що його здійснює апеляційний чи касаційний суд, але за правилами, встановленими для перегляду справ у касаційному порядку (частина перша статті 400-10) ( 1003-05 ). Верховний Суд України у порядку виключного провадження переглядає судові рішення у кримінальних справах лише з підстав, які зазначені в пункті 2 частини першої статті 4004 КПК України ( 1003-05 ), за клопотанням не менш як п'яти суддів суду касаційної інстанції (частина друга статті 400-7 КПК України) ( 1003-05 ) і за правилами, що також встановлені для перегляду справ у касаційному порядку (частина друга статті 400-10 КПК України) ( 1003-05 ).

В цивільному судочинстві є положення частини першої статті 304 ЦПК України ( 1618-15 ), за якими апеляційний суд розглядає справи за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, визначеними главою, яка унормовує порядок в апеляційному провадженні.

Зазначене дає змогу констатувати, що законодавець є вільним у виборі порядку, за яким має здійснюватися перегляд справ у різних видах провадження, і не повинен обов'язково виписувати нові правила для окремих видів судочинства, але має право застосовувати принцип відсилки (бланкетність) до вже відрегульованого порядку. Саме тому норми процесуальних кодексів, у яких вказано, що при розгляді справ у післякасаційному провадженні можуть бути використанні правила, визначені для розгляду справ у касаційному провадженні, із зазначенням особливостей провадження на цьому етапі (підстави, строки, суб'єкти звернення, порядок формування складу суду тощо), які є відмінними від провадження в касаційній інстанції, не можуть бути аргументом для ототожнювання провадження, що здійснює Верховний Суд України, переглядаючи судові рішення після завершення розгляду справи у касаційній інстанції, з власне касаційним провадженням.

3. Необґрунтованим є пов'язування вказаних процесуальних повноважень Верховного Суду України як таких, що суперечать позиціям Європейського суду з прав людини щодо принципу правової визначеності, ефективного засобу захисту і поновлення прав людини і тим самим права на справедливий суд. Варто зазначити, що, поперше, рішення Європейського суду з прав людини, наведені в Рішенні, мають інше спрямування, ніж предмет аналізу за цим конституційним поданням; по-друге, відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина гарантує не лише право оскарження судових рішень в апеляційному і касаційному порядку, а й можливість їх оскарження і перегляду в післякасаційному порядку.

Судове рішення в касаційній інстанції ухвалює не весь склад відповідного судового органу, а лише його окрема група суддів (колегії), тому існує значна імовірність конкуренції таких рішень у зв'язку з різним праворозумінням суддів як в межах однієї судової установи, так і між судовими установами різного галузевого спрямування.

Особливо яскравою підставою для відновлення порушеного права є перегляд судових рішень національних суддів після рішення міжнародної судової установи (для України це Європейський суд з прав людини). У такому разі об'єктивно нема іншого шляху для перегляду касаційних рішень, ніж встановлений законодавцем у чинних процесуальних законах, оскільки Європейський суд з прав людини бере до провадження скаргу, якщо заявник пройшов усі національні судові інстанції оскарження, за наявності в національних законах права на безпосереднє ініціювання відкриття судового провадження за поданою ним скаргою. Відповідно до процесуальних кодексів України таке завершення етапу оскарження в судах України відбувається, як правило, в касаційній інстанції. Таким чином, перегляд судових рішень національних судів України на підставі судових рішень міжнародної судової установи об'єктивно може відбутись лише після завершення касаційного провадження. В цьому полягає один із проявів саме верховенства права, а не його недотримання.

4. Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що суть конституційного статусу Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції полягає саме у тому, що законодавець країни визначає в законах межі його повноважень стосовно судових рішень, які ухвалюють будь-які суди України, і встановлює процедуру здійснення ним судочинства, зокрема з визначенням галузевих особливостей судового процесу.

Суддя Конституційного Суду України В.І.ШИШКІН

Порядок касаційного оскарження прокурором судових рішень Вищого господарського суду України.

Касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України

Згідно зі статтею 111- 14 ГПК України, Генеральний прокурор України має право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.

Підставою для оскарження до Верховного Суду України постанов чи ухвал Вищого господарського суду України можуть бути:

1) застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

2) невідповідність постанови чи ухвали Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

3) виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;

4) невідповідність постанови чи ухвали Вищого господарського суду України міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

5) визнання постанов чи ухвал Вищого господарського суду України міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня їх прийняття.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України подаються до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України.

Вищий господарський суд України надсилає касаційну скаргу (подання) разом із справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження скарги (подання).

Порядок перегляду у касаційному порядку за касаційним поданням прокурора постанов чи ухвал Вищого господарського суду України та повноваження Верховного Суду України при їх перегляді.

ГПК Ст. 111-17. Порядок перегляду у касаційному порядку постанов чи ухвал Вищого госп. Суду України:

Питання про порушення провадж. з перегляду Верховним Судом України постанови чи ухвали Вищого госп. суду України вирішується позитивно при згоді хоча б одного судді на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у госп. справах і розглядається протягом місяця з дня надходження касац. скарги чи касац. подання. Постанова чи ухвала Вищого госп. суду України переглядається на засіданні суддів Судової палати у госп. справах Верховного Суду України. Постанови чи ухвали Вищого госп. суду України переглядаються у касаційному порядку за правилами розгляду справи у госп. суді 1 інст., за винятком проц-их дій, пов’язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Ст. 111-18. Повн-няВерховного Суду України при перегляді у касаційному порядку постанов чи ухвал Вищого госп. суду України:

Верховний Суд України за результатами розгляду касац. скарги, касац. подання Генерального прок-ра України на постанову чи ухвалу Вищого госп. суду України має право: 1) залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення; 2) скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду 1 інст. або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого госп. суду України; 3) скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадж. у справі.

Діяльність прокурора з питань ініціювання перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Звернути увагу на кількість суддів, які розглядають справи в порядку касац. оскарження. Є протиріччя в КАС. Заступник Генерального прок-ра не може писати касац. скарги до ВСУ.

7.5. Організацію участі прок-ра в розгляді справ у касац. інст. у Вищому госп. суді України, Вищому адміністративному суді України, Верховному Суді України покласти на Головне управління предст-ва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень Генеральної прокуратури України. Галузевому відділу Головного управління нагляду за додержанням законів у Збройних Силах України та інших військових формуваннях забезпечити участь у судах касац. інст. у справах, розглянутих за участю військових прок-рів.

8. З метою ефективного та своєчасного застосування повн-нь щодо захисту в суді прав громадян або інтересів держави шляхом участі у справах за позовами інших осіб, ініціювання перегляду судових рішень у справах, розглянутих без участі прок-ра, виявляти та відслідковувати відомості про наявність на розгляді у судах справ чи винесених судових рішень, що порушують права громадян або інтереси держави та потребують застосування представницьких повн-нь прок-ра.

12. Прок-рам усіх рівнів, у межах своєї компетенції, забезпечувати своєчасне реагування на незаконні рішення суду у цивільних, госп., адмін. справах, постанови у справах про адмін. правопорушення та якісну підготовку апел., касаційних скарг, подань, протестів, заяв і скарг за нововиявленими та винятковими обставинами. При направленні до суду зазначених документів надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня, прок-ру, який забезпечує участь у справі, а касаційних скарг, подань, скарг за винятковими обставинами - до Генеральної прокуратури України.

12.2. Касац. подання, скарги у цивільних, госп. та адмін. справах вносити прок-рам обласного рівня та їх заступникам, які забезпечували участь у суді апел. інст., госп. суді або за позовами, заявами яких чи підпорядкованих їм прок-рів розглянуто справу. Прок-рам районного рівня та їх заступникам вносити касац. подання, скарги на ухвали про повернення апел. подання, скарги або залишення апел. скарги без руху, відмову у відкритті апел. провадж..

12.3. Про направлення подання, скарги, заяви та справи до апел. чи касац. суду і дату призначення справи до розгляду негайно повідомляти прок-ра, який забезпечує участь у суді, а при оскарженні рішення суду за позовом, заявою прок-ра іншими особами - надсилати копію скарги, заперечення на неї та необхідні матеріали прок-ру за місцем розташування зазначених судових інстанцій.

12.4. Касац. подання у госп. справах до Верховного Суду України, скарги за винятковими обставинами у цивільних та адмін. справах вносити за підписом керівників Генеральної прокуратури України, у тому числі за мотивованими клопотаннями прокуратур обласного рівня. Клопотання із долученими і належно завіреними копіями судових рішень надсилати не менш як за 15 днів до закінчення процесуального строку на внесення скарги (подання). У разі пропуску строку з поважних причин надавати докази на їх підтвердження.

Право прокурора на оскарження судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами та підстави для оскарження.

Право прокурора на оскарження судових рішень за винятковими обставинами – це передбачена нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді оскаржити судові рішення до Верховного Суду України.

Право прокурора на оскарження судових рішень за винятковими обставинами передбачене:

1) Кодексом адміністративного судочинства України – стаття 236;

2) Цивільним процесуальним кодексом України – стаття 353.

Відповідно до частини 2 статті 235 КАС України, статті 357 частини 1 ЦПК України перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.

Відповідно до статті 237 КАС України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;

2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Згідно зі статтею 354 ЦПК України судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв’язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;

2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України.

Право прокурора ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами – це передбачена нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави в суді звернутись до суду з приводу перегляду ним своїх рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами не є доповненням чи різновидом касаційного способу перевірки законності судових рішень, це самостійний вид перевірки, який характеризується власними специфічними

рисами: підставами перегляду, порядком та наслідками перевірки.

Умовно можна виділити такі характерні ознаки нововиявлених обставин:

- вони є істотними для справи, тобто такими, що можуть вплинути на кінцевий результат розгляду та вирішення справи;

- вони повинні об’єктивно існувати на момент розгляду і вирішення цивільної

справи та постановлення відповідного судового рішення;

- з об’єктивних причин ці обставини повинні бути невідомими заінтересованим особам та виявлені тільки після набрання судовим рішенням законної сили;

- це мають бути тільки обставини, факти, а не нові докази.

ЗА ЦПК

Після перегляду судових рішень у цивільній справі в апеляційному та касаційному вони можуть бути переглянуті за винятковими обставинами. Такий перегляд є процесуальним засобом, що забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юридичних осіб і держави.

Відповідно до статті 353 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку.

Отже, прокурор на підставі вказаної статті ЦПК України може оскаржити судові рішення у цивільній справі за винятковими обставинами якщо він бере участь у справі.

Право прокурора внести скаргу за винятковими обставинами незалежно від його участі у справі передбачено статтею 37 Закону України „Про прокуратуру”. Згідно з названою статтею Закону України „Про прокуратуру” право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, можна зазначити, що право прокурора на оскарження судових рішень суду за винятковими обставинами – це передбачена процесуальним законом можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді оскаржити судові рішення у цивільній справі до Верховного Суду України.

Розгляд справи у зв’язку з винятковими обставинами, як вказано у частині 1 статті 357 ЦПК України, є різновидом касаційного провадження.

Судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;

2) визнання судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зобов'язання України (стаття 354 ЦПК України).

Зазначені підстави запровадженні з метою забезпечення єдності розуміння і застосування норм матеріального та (або) процесуального права судами України, а також дотримання судами України норм міжнародного права, які визнаються у встановленому законом порядку складовою національного законодавства.

Верховним Судом України переважно переглядаються судові рішення у зв’язку з винятковими обставинами за першою підставою, передбаченою статтею 354 ЦПК України. Складнощів в ініціюванні перегляду судових рішень у зв’язку з винятковими обставинами згідно з п.1 ст.354 ЦПК України майже не існує.

Стосовно другої підстави, що зазначена у статті 354 ЦПК України, необхідно відзначити, що судові рішення здебільшого не підлягають перегляду будь-якими міжнародними органами та установами, оскільки це порушувало б норми та принципи міжнародного права. Наприклад, при зверненні фізичної особи до Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого визнана на території України, останній не розглядає конкретного цивільного спору, що був предметом розгляду у національному суді. Предметом розгляду є рівень забезпечення державою, яка є стороною Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року), її положень.

Відповідно до статті 10 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими, зокрема, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягував мав до порушення Конвенції (restitution in integrum), що здійснюється шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Верховний Суд України у кожному конкретному випадку з’ясовує яким чином судове рішення, що досліджувалось Європейським судом з прав людини, порушує міжнародні зобов'язання України. Наявність рішення Європейського суду з прав людини не є безумовною підставою для задоволення скарги фізичної особи у зв’язку з винятковими обставинами.

Так, Верховний Суд України ухвалою від 23.04.09 розглянув та зодовільнив скаргу фізичної особи про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 6 липня 2001 року, ухвали апеляційного суду Донецької області від 29 жовтня 2001 року та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 березня 2002 року у справі за його позовом до Міжрегіонального центру клінічної лімфохірургії ЛТД м.Харцизька про захист прав споживача, розірвання договору на лікування, відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Верховний Суд України скасував рішення Куйбишевського районного суду м.Донецька від 06.07.01, ухвалу апеляційного суду Донецької області від 29.10.01 та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.03.02, а справу направив на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Підставою для задоволення було рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.07 „Бендерський проти України”. Ухвалюючи рішення, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що українські судові органи не забезпечили заявнику право на справедливий судовий розгляд в сенсі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, оскільки ними не було належним чином відредаговано на доводи фізичної особи, а судові рішення не містять жодного натяку на будь-яку перешкоду, що завадила судам детальніше розглянути справу в напрямку, зазначеному заявником. Зокрема, суди не встановили, що експертний медичний висновок є неповним та не містить суттєвої інформації, необхідної для правильного вирішення справи.

Майже аналогічно вчинив Верховний Суд України за результатами розгляду скарги фізичної особи про перегляд у зв’язку з винятковими обставинами рішення Артемівського районного суду Донецької області від 05.11.01, ухвали апеляційного суду Донецької області від 21.02.02 та ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.04.04 у справі за її позовом до ВАТ „Артемівська райагротехніка” про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Верховний Суд України скасував вказані судові рішення, а справу направив на новий розгляд до Краматорського міського суду Донецької області.

Підставою для задоволення також було рішення Європейського суду з прав людини. Ухвалюючи рішення Європейський суд з прав людини виходив з того, що 27.01.1998 року заявниця заявила відвід судді, який розглядав її справу, а також всьому складу Артемівського суду, стверджуючи, що суд не буде безстороннім, оскільки компанія-відповідач у її справі безкоштовно виготовила та встановила грати на вікнах нової будівлі суду. 30.01.1998 року голова Артемівського суду відмовив у задоволенні клопотання заявниці., а 05.11.2001 року він, розглядаючи одноособово справу за позовом позивачки, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Іншу ухвалу прийняв Верховний Суд України у справі за позовом фізичної особи до інших трьох фізичних осіб (третя особа – Херсонська товарна біржа „Альтер-Его”) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та міни й за зустрічним позовом двох фізичних осіб до першої особи, Херсонської товарної біржі „Альтер-Его” про визнання дійсними договорів купівлі-продажу та міни. Верховний Суд України відхилив скаргу фізичної особи про перегляд судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у зв’язку з винятковими обставинами.

В обґрунтування вказаної скарги фізична особа послалась на рішення Європейського суду з прав людини від 15.11.07. Ухвалюючи рішення Європейський суд з прав людини встановив порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо надмірної тривалості судових проваджень й недотримання вимог „розумного строку”.

Досліджуючи назване рішення Європейського суду з прав людини Верховний Суд України відзначив, що цим рішенням встановлено порушення положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку з надмірною тривалістю судових проваджень, однак оскаржувані фізичною особою рішення не визнані такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Нажаль прокуратура в інтересах фізичних осіб до Верховного Суду України із скаргами у зв’язку з винятковими обставинами на підставі п.2 ст.354 ЦПК України не зверталась.

Особливості оскарження прокурором судових рішень за винятковими обставинами полягають у тому, що:

Прокурор може оскаржити судові рішення до Верховного Суду України за винятковими обставинами лише при представництві інтересів громадянина або держави у суді.

З метою оскарження судових рішень за винятковими обставинами прокурор вправі внести до Верховного Суду України скарги у зв’язку з винятковими обставинами.

Скарга може бути подана прокурором протягом одного місяця з дня відкриття виняткових обставин. Днем відкриття (встановлення) таких обставин слід визнати відповідно день, коли заявник довідався або міг довідатися про неоднозначність застосування одного і того самого положення закону судами касаційної інстанції, а також день постановлення рішення міжнародною установою, якою визнано порушення Україною своїх міжнародних зобов’язань;

Скарга подається безпосередньо до Верховного Суду України;

Прокурор може подати скаргу в інтересах осіб, які брали участь у справі та які не брали участь у справі.

ЦПК України не містить положень про можливість відмовитись від скарги, змінити та доповнити її.

Оскаржити можна лише судові рішення після їх перегляду в касаційному порядку та судові рішення суду касаційної інстанції.

Підготовка до складання скарги про перегляд судових рішень суду за винятковими обставинами – дії направлені на з’ясування обставин, збирання інформації, що мають знайти своє відображення у скаргах та вплинуть на їх розгляд судом.

Дії прокурора при підготовці до складання скарги полягають у наступному:

з’ясувати коли було прийнято судом касаційної інстанції судове рішення та коли воно надійшло до прокуратури;

визначити у судовому рішенні основні висновки, до яких дійшов ВСУ;

вивчити судову практику України на наявність неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права та рішення міжнародної судової установи.

підготувати докази в обґрунтування того, що буде викладене у скарзі.

У частині 3 статті 355 ЦПК України вказано, що до форми і змісту скарги, яка подається до Верховного Суду України у зв’язку з винятковими обставинами, застосовуються правила, встановлені цим Кодексом для касаційної скарги.

Згідно зі статтею 213 КАС України касаційна скарга подається в письмовій формі. У касаційній скарзі зазначаються:

1) найменування суду, до якого подається скарга;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження;

3) ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження;

4) рішення (ухвала), що оскаржується;

6) клопотання особи, яка подає скаргу (наприклад, клопотання щодо зупинення виконання рішення (ухвали));

7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.

До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Також до скарги повинні бути додані копії судових рішень, які оскаржуються.

При оформленні скарги у зв’язку з винятковими обставинами прокурор також повинен виконати вимоги Закону України “Про прокуратуру”.

До особливостей оформлення прокурором скарги у зв’язку з винятковими обставинами можна віднести наступне:

1) необхідно обґрунтувати підстави для представництва інтересів громадянина або держави у суді;

2) необхідно послатись на докази, що підтверджують наявність виняткових обставин.

3) резолютивна частина скарги має відповідати повноваженням Верховного Суду України за результатами розгляду документів оскарження.

4) у разі необхідності прокурором мають бути вжиті дії до поновлення строків на оскарження судових рішень за винятковими обставинами (переважно у справах не за позовами прокурора, коли прокурор участі у розгляді справи у касаційному порядку Верховним Судом України не брав).

ЗА КАС

Право прокурора на оскарження судових рішень адміністративного суду за винятковими обставинами – це передбачена процесуальним законом можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді оскаржити судові рішення до Верховного Суду України.

Право прокурора на оскарження судових рішень за винятковими обставинами регламентовано статтею 236 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 235 КАС України перегляд судових рішень за винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.

Статтею 237 КАС України передбачено, що судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;

2) визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Зазначені підстави запроваджені з метою забезпечення єдності розуміння і застосування норм матеріального та (або) процесуального права судами України, а також дотримання судами України норм міжнародного права, які визнаються у встановленому законом порядку складовою національного законодавства.

Характеризуючі ознаки першої підстави:

неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права, яке має місце у різних справах, але в подібних правових ситуаціях.
стосується норм матеріального і процесуального права.

Під нормою права необхідно розуміти загальнообов’язкове правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), що сформувалося в суспільстві відповідно до визнаної в ньому міри свободи, сформульоване (санкціоноване) і забезпечуване державою в якості юридично значимого засобу регулювання суспільних відносин.

За суб’єктами правотворчості виділяють норми права органів представницької влади, норми права глави держави, норми права органів виконавчої влади, норми права органів місцевого самоврядування тощо.

З урахуванням зазначеного, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів, наприклад, неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права втіленої у постанові Кабінету Міністрів України, Указі Президента України.

Міжнародними судовими установами, юрисдикція яких визнається Україною, є: Європейський суд з прав людини (призначений розглядати індивідуальні скарги громадян та неурядових організацій проти держав-учасниць, які порушили їх права), Міжнародний суд ООН, Економічний суд СНД (дві останні судові установи розглядають спори між державами як суб’єктами міжнародного публічного права).

Стосовно другої підстави також необхідно відзначити, що судові рішення здебільшого не підлягають перегляду будь-якими міжнародними органами та установами, оскільки це порушувало б норми та принципи міжнародного права. Наприклад при зверненні особи до Європейського Суду з прав людини, юрисдикція якого визнана на території України, останній не розглядає конкретного цивільного спору, що був предметом розгляду у національному суді. Предметом розгляду є рівень забезпечення державою, яка є стороною Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 04.11.1950 рік), її положень.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.06 суди (України) застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду (Європейський суд з прав людини) як джерело права

Підстава оскарження, передбачена пунктом 2 статті 237 КАС України, обумовлена тим, що згідно зі статтями 7, 9 Кодексу законність, як один із основних принципів адміністративного судочинства передбачає, що якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом України, то застосовуються правила міжнародного договору (на цих підставах забезпечується право особи на виконання на території України рішень міжнародної судової установи).

Особливості оскарження прокурором судових рішень за винятковими обставинами:

Скарга може бути подана прокурором протягом одного місяця з дня відкриття виняткових обставин.

Прокурор може подати скаргу в інтересах осіб які брали участь у справі та які не брали участь у справі.

КАС України не містить положень про можливість відмовитись від скарги, змінити та доповнити її.

Підготовка до складання скарги про перегляд судових рішень адміністративного суду за винятковими обставинами – дії направлені на з’ясування обставин, збирання інформації, що мають знайти своє відображення у скаргах та вплинуть на їх розгляд судом.

Дії прокурора при підготовці до складання скарги:

з’ясувати коли було прийнято ВАСУ судове рішення та коли воно надійшло до прокуратури;

визначити у судовому рішенні основні висновки до яких дійшов ВАСУ;

підготувати докази в обгрунтування того, що буде викладене у скарзі.

У частині 3 статті 239 КАС України вказано, що до форми і змісту скарги, яка подається до Верховного Суду України, застосовуються правила, встановлені цим Кодексом для касаційної скарги.

1) найменування адміністративного суду касаційної інстанції;

3) судові рішення, що оскаржуються;

5) вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;

6) у разі необхідності - клопотання особи, що подає касаційну скаргу;

7) перелік матеріалів, які додаються.

Касаційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участю. За відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає взяти участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Підписується касаційна скарга особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

До касаційної скарги додаються копії касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копії оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Слід відзначити, що не всі вимоги до скарги за винятковими обставинами відображені у наведених нормах процесуального законодавства та містяться у законі.

Особливості оформлення скарги за винятковими обставинами прокурора:

1. необхідно обгрунтувати підстави для представництва інтересів громаднина або держави у суді;

2. необхідно послатись на докази, що підтверджують наявність виняткових обставин.

3. Резолютивна частина скарги має відбивати повноваження Верховного Суду України за результатами розгляду документів оскарження.

4. у разі необхідності прокурором мають бути вжиті дії до поновлення строків на оскарження судових рішень за винятковими обставинами (переважно у справах не за позовами прокурора, коли прокурор участі у розгляді справи Вищим адміністративним судом України не брав).

Сьогодні Верховний Суд України не поновлює строки на оскарження за винятковими обставинами судові рішення у розгляді яких Вищим адміністративним судом України приймав участь прокурор.

Порядок внесення прокурором скарги та порядок провадження у зв’язку з винятковими обставинами.

Особливості внесення прокурором скарги за винятковими обставинами полягають у тому, що:

1) скарга подається безпосередньо до Верховного Суду України.

2) скарга подається з копіями відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

3) згідно з КАС України та ЦПК України до скарги повинні бути додані копії судових рішень, які оскаржуються.

Особливості ініціювання прокурором перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами полягають у тому, що:

1) згідно з ГПК України подання вноситься до господарського суду, який прийняв судове рішення. Аналогічно відбувається й за приписами ЦПК України;

2) відповідно до КАС України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подається до адміністративного суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Додатково дивись відповідь на питання № 48

ЗА КАС

Стаття 236. Право на оскарження судових рішень за винятковими обставинами

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України за винятковими обставинами судові рішення в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку, а також судові рішення суду касаційної інстанції.

2. За винятковими обставинами можуть бути оскаржені також судові рішення Верховного Суду України в адміністративних справах, якщо вони оскаржені з підстави, встановленої пунктом 2 статті 237 цього Кодексу.

3. Не можуть бути окремо оскаржені за винятковими обставинами ухвали суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками касаційного провадження.

Стаття 237. Підстави для провадження за винятковими обставинами

1. Судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. { Пункт 2 частини першої статті 237 в редакції Закону N 1876-VI ( 1876-17 ) від 11.02.2010 }

Стаття 238. Строк оскарження за винятковими обставинами

1. Скарга подається протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

2. Скарга, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті, залишається без розгляду, якщо Верховний Суд України за заявою особи, яка подала скаргу, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Стаття 239. Порядок подання скарги до Верховного Суду України

1. Скарга подається безпосередньо до Верховного Суду України з копіями скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. До скарги повинні бути додані копії судових рішень, які оскаржуються.

2. Одночасно зі скаргою подається документ про сплату судового збору. За подання і розгляд скарги з підстави, встановленої пунктом 2 статті 237 цього Кодексу, судовий збір не сплачується.

3. До форми і змісту скарги, яка подається до Верховного Суду України, застосовуються правила, встановлені цим Кодексом для касаційної скарги.

4. При надходженні скарги, оформленої без дотримання вимог, встановлених цією статтею, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, про що суддею Верховного Суду України протягом десяти днів з дня отримання скарги постановляється відповідна ухвала.

Стаття 240. Допуск скарги до провадження за винятковими обставинами

1. Допуск скарги до провадження за винятковими обставинами здійснюється колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п'яти суддів) протягом п'ятнадцяти днів після надходження скарги без виклику осіб, які беруть участь у справі. Одночасно може бути вирішене питання про поновлення строку на оскарження за винятковими обставинами. ( Частина перша статті 240 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2953-IV ( 2953-15 ) від 06.10.2005 )

2. Скарга вважається допущеною до провадження за винятковими обставинами і справа витребовується, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього.

3. Про допуск скарги і витребування справи або відмову в цьому суд постановляє ухвалу, яку не може бути оскаржено. Ухвала про допуск скарги і витребування справи надсилається до відповідного суду.

4. Копія ухвали про допуск скарги і витребування справи надсилається разом з копією скарги особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала скаргу.

5. Якщо скарга допущена до провадження за винятковими обставинами, суд своєю ухвалою може зупинити виконання відповідних рішень.

6. До скарги, поданої з підстави, встановленої пунктом 2 статті 237 цього Кодексу, положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються.

Стаття 241. Порядок провадження за винятковими обставинами

1. Справа в порядку провадження за винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менш як двох третин її чисельності (але не менше п'яти суддів).

2. Якщо виявлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України. Судовий склад спільного засідання палат формується головами відповідних палат у рівній кількості. Головує на спільному засіданні почергово голова відповідної палати. ( Частина друга статті 241 в редакції Закону N 2953-IV ( 2953-15 ) від 06.10.2005 )

3. Провадження за винятковими обставинами здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Стаття 242. Повноваження Верховного Суду України за наслідками провадження за винятковими обставинами

1. За наслідками провадження за винятковими обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких постанов Верховного Суду України:

1) про повне або часткове задоволення скарги;

2) про відмову в задоволенні скарги.

2. Судді Верховного Суду України, які не погоджуються з постановою, можуть висловити окрему думку, що додається до постанови.

3. Постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 статті 237 цього Кодексу.

Стаття 243. Постанова Верховного Суду України про задоволення скарги

1. Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права.

2. Якщо Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення норми матеріального чи процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Верховний Суд України може також скасувати судові рішення судів апеляційної або касаційної інстанції і залишити в силі помилково скасовані судові рішення судів першої або апеляційної інстанції.

3. Верховний Суд України задовольняє скаргу в разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. При цьому Верховний Суд України може скасувати судове рішення повністю або в частині та направити справу на новий розгляд до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим допустив порушення міжнародних зобов'язань. Верховний Суд України може також скасувати судові рішення і прийняти нову постанову.

{ Частина третя статті 243 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1876-VI ( 1876-17 ) від 11.02.2010 }

4. Постанова Верховного Суду України про задоволення скарги повинна бути вмотивованою.

Стаття 244. Постанова Верховного Суду України про відмову в задоволенні скарги

1. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні скарги, якщо обставини, які стали підставою для провадження за винятковими обставинами, не підтвердилися.

2. Якщо в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є законним, він відмовляє в задоволенні скарги і констатує порушення, яке допущено в іншому судовому рішенні суду касаційної інстанції, яке не було оскаржене.

3. Постанова Верховного Суду України про відмову в задоволенні скарги повинна бути вмотивованою.

ЗА ЦПК

Стаття 353. Право оскарження судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами

1. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки, мають право оскаржити до Верховного Суду України судові рішення у цивільних справах у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку.

Стаття 354. Підстави оскарження у зв'язку з винятковими обставинами

1. Судові рішення у цивільних справах можуть бути переглянуті у зв'язку з винятковими обставинами після їх перегляду у касаційному порядку, якщо вони оскаржені з мотивів:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одного і того самого положення закону;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. { Пункт 2 частини першої статті 354 в редакції Закону N 1876-VI ( 1876-17 ) від 11.02.2010 }

Стаття 355. Порядок подання скарги у зв'язку з винятковими обставинами

1. Скарга може бути подана протягом одного місяця з дня відкриття виняткових обставин.

2. Скарга у зв'язку з винятковими обставинами подається за правилами подання касаційних скарг у касаційному провадженні.

3. За формою і змістом скарга повинна відповідати вимогам статті 326 цього Кодексу. До скарги повинні бути додані копії судових рішень, які оскаржуються.

4. У разі надходження скарги, оформленої без дотримання вимог, зазначених у цій статті, або у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються правила, встановлені статтею 121 цього Кодексу, про що суддею-доповідачем протягом десяти днів з дня отримання скарги постановляється відповідна ухвала.

5. За подання і розгляд скарги з підстави, встановленої пунктом 2 статті 354 цього Кодексу, судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи не оплачуються.

Стаття 356. Допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами

1. Питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і витребування справи вирішується колегією у складі семи суддів без виклику осіб, які беруть участь у справі, протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження скарги. Одночасно може бути вирішене питання про поновлення строку на оскарження у зв'язку з винятковими обставинами.

2. Скарга вважається допущеною до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і справа витребовується, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього.

3. Про допуск скарги і витребування справи або відмову у цьому суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає. Ухвала про допуск скарги і витребування справи надсилається до відповідного суду.

4. Копія ухвали про допуск скарги і витребування справи надсилається разом з копією скарги особам, які беруть участь у справі, а у разі відмови у допуску - особі, яка подала скаргу.

5. Якщо скарга допущена до провадження у зв'язку з винятковими обставинами, суд своєю ухвалою може зупинити виконання відповідних рішень.

6. До скарги, поданої з підстави, встановленої пунктом 2 статті 354 цього Кодексу, положення частин першої - четвертої цієї статті не застосовуються.

Стаття 357. Порядок провадження у зв'язку з винятковими обставинами

1. Розгляд справи у зв'язку з винятковими обставинами є різновидом касаційного провадження.

2. Справа в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами розглядається колегією суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності, крім випадків, встановлених частиною третьою цієї статті.

3. Якщо після касаційного розгляду справи виявлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції одного і того самого положення закону, то справа розглядається колегією суддів на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин чисельності кожної палати. Головує на спільному засіданні Голова Верховного Суду України або один з його заступників.

4. Провадження у зв'язку з винятковими обставинами здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для касаційного провадження, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.

Стаття 358. Повноваження Верховного Суду України при розгляді справи у зв'язку з винятковими обставинами

1. Розглядаючи справу в порядку провадження у зв'язку з винятковими обставинами, Верховний Суд України має право:

1) постановити ухвалу про відхилення скарги і залишення рішення, ухвали без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування судового рішення і направити справу відповідно на новий розгляд у суд першої, апеляційної або касаційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування судового рішення і залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної або касаційної інстанції;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення по суті справи або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

2. У випадках, коли допущені судом першої інстанції порушення закону не були усунені судом апеляційної чи касаційної інстанції або одночасно допущені судом першої, апеляційної і касаційної інстанцій, Верховний Суд України скасовує всі рішення та ухвали у справі.

Стаття 359. Підстави для скасування чи зміни судових рішень

1. Верховний Суд України скасовує або змінює ухвалені у справі судові рішення тільки з підстав, визначених статтею 354 цього Кодексу.

Стаття 360. Законна сила рішень і ухвал Верховного Суду України

1. Ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають законної сили з моменту їх проголошення і оскарженню не підлягають.

Підстави для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами в цивільному, адміністративному та господарському судочинстві за участю прокурора.

Стаття 361. Підстави перегляду (у цивільному)

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, шо набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановления ухвали, що підлягають перегляду;

4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення,застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

1. Ця стаття встановлює можливість перегляду у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал суду в цивільних справах, що набрали законної сили, а також судового наказу.

2. Сутність даного виду перегляду зводиться до таких основних особливостей.

Перегляд у зв'язку з нововиявленими і винятковими обставинами - це один з інститутів цивільного процесуального права. Норми права, об'єднані у главу 4 розділу VЦПК, регулюють суспільні відносини між судом і учасниками справи при перегляді судових постанов у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами - це особливий, винятковий вид перегляду, який має низку подібних ознак і відмінностей порівняно з попередніми переглядами. У цьому виді перегляду своєрідно вирішуються питання про підстави перегляду, органи перегляду, порядок і наслідки перегляду тощо (див. коментарі до наступних статей цієї глави).

3. Дана стаття передбачає чотири підстави перегляду рішень,ухвал і судових наказів у зв'язку з нововиявленими обставинами:

1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі заявнику. Слід враховувати, що це мають бути:

а) обставини, факти, а не докази (в останньому випадку необхідний перегляд у касаційному порядку);

б) істотні обставини, тобто такі, що якби вони були відомі при розгляді справи, то суд ухвалив би принципово інше рішення;

в) нововиявлені, а не нові обставини (в останньому випадку можна подати новий позов);

г) нововиявлені, а не такі, що змінилися, обставини (також новий позов).

Ці ознаки характерні не тільки для першої підстави, а й для інших трьох, тобто вони є загальними для всіх підстав ознаками;

2) завідомо неправдиві показання свідків, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необгрунтованого рішення. Поряд із загальними ознаками для даної підстави характерним є те, що ці обставини мають бути підтверджені вироком суду, який набрав законної сили, по кримінальній справі про засудження свідка, експерта, перекладача та ін. Новий ЦПК відрізняється від ЦПК 1963 року тим, що стаття, яка коментується, не містить такої підстави, як злочинні дії сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Але стверджувати, що тепер такі підстави взагалі не можуть бути мотивом перегляду у цьому порядку рішень, ухвал та судових наказів, як уявляється, не можна, оскільки злочинні дії, як правило, тягнуть за собою фальшивість документів або речових доказів;

3) скасування рішення, ухвали, постанови суду, що послужили підставою для ухвалення рішення чи постановления ухвали. Спеціальною ознакою для даної підстави є наявність відповідного акта, який скасовує преюдиційний документ;

4) визнання неконституційним закону, який був застосований судом при вирішенні справи. Так, наприклад, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23 травня 2001 р. визнані неконституційними ряд абзаців ст. 2483 ЦПК (1963 p.). Отже, об'єктом перегляду в зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути рішення, ухвали судів, постановлені раніше по цій категорії цивільних справ. Додаткова умова перегляду судового рішення з цієї підстави зводиться до того, що вона діє тоді, коли рішення суду ще не виконане.

ЗА ЦПК

Після перегляду справи в апеляційному порядку, набрання рішенням законної сили, перегляду у порядку касаційного провадження судові рішення можуть залишатися такими, що не відповідають вимогам законності та обґрунтованості. Причини цього можуть не залежати від сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, чи від суду, який розглядав справу. Зокрема сумніви в правильності рішення чи іншого судового акта пов’язані з відкриттям вже після набрання судовим рішенням законної сили обставин, які мають суттєве значення для справи, і які не були враховані судом при постановленні відповідного рішення. Для усунення таких недоліків у судових рішеннях цивільним процесуальним законодавством передбачено таку гарантію щодо забезпечення законності та обґрунтованості актів суду як перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Слід відзначити, що провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами не є доповненням чи різновидом касаційного способу перевірки законності судових рішень. Це є самостійний вид перевірки, який характеризується власними специфічними рисами: підставами перегляду, порядком та наслідками перевірки.

Відповідно до статті 362 ЦПК України заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.

З урахуванням вказаного, прокурори на підставі вказаної статті ЦПК України можуть ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами якщо вони беруть участь у справі.

Згідно з частиною 4 статті 46 ЦПК України прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

Таким чином, виходячи з приписів статті 46 ЦПК України прокурори можуть ініціювати перегляд судових рішень за новоявленими обставинами незалежно від їх участі в розгляді справи.

Розглянувши окремі правові підстави представницької діяльності прокурора у цивільному судочинстві можна сформулювати визначення права прокурора ініціювати перегляд судових рішень суду у цивільних справах за нововиявленими обставинами наступним чином – це передбачена процесуальним законом можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді звернутись до суду з приводу перегляду ним своїх рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Нововиявлені обставини у цивільному судочинстві мають такі ж саме риси як і нововиявлені обставили в адміністративному судочинстві, зокрема:

вони є істотними для справи, тобто такими, що можуть вплинути на кінцевий результат розгляду та вирішення справи;

вони повинні об’єктивно існувати на момент розгляду і вирішення цивільної справи та постановлення відповідного судового рішення;

з об’єктивних причин ці обставини повинні бути невідомими заінтересованим особам, та виявлені тільки після набрання судовим рішенням законної сили;

це мають бути тільки обставини, факти, а не нові докази.

У частині 1 статті 361 ЦПК України передбачено, що рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Згідно з частиною 2 статті 361 ЦПК України підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;

4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Вказана стаття ЦПК України передбачає випадки, коли вироком суду, який вступив у законну силу, встановлено обставини, що потягли ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення (завідомо неправдиві свідчення, завідомо неправдивий переклад, завідомо неправильний висновок експерта тощо). Необхідно мати на увазі, що винесення вироку – не єдина форма завершення кримінальної справи. Виникає проблема, як бути, якщо винні дії свідка, експерта тощо встановлені не вироком суду, а в результаті акту амністії, закриття, у зв’язку із закінченням строків давності тощо. Між тим пункт 2 частини другої коментованої статті визначає, що такі обставили повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили. Таким чином при неможливості притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності у випадку амністії, смерті, закінчення строку давності, потрібно шукати вихід з такої ситуації.

У даному випадку на такі ситуації можливо поширити дію пункту 1 частини 2 коментованої статті. Крім того, відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику перегляду судами у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили” від 27.02.81 №1 суд на підтвердження нововиявлених обставин може врахувати відповідні постанови про закриття провадження у справі.

Дія пункту 1 частини 2 статті 361 ЦПК України буде поширюватись і на ситуації коли адміністративним судом будуть визнані окремі нормативно-правові акти чи їх частини незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили. До таких ситуацій можуть бути віднесені й випадки визнання адміністративним судом протиправними дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень тощо.

Особливості ініціювання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами:

Назва документа ініціювання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами прокурора – заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

прокурор може ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами лише з метою представництва інтересів громадянина або держави у суді;

прокурор може ініціювати вказаний перегляд лише судових рішень, які набрали законної сили;

прокурор може ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами як у справах за його участю так і без його участі. Прокурор може ініціювати перегляд судових рішень лише в інтересах осіб, які вже брали участь у розгляді справи.

прокурор може ініціювати перегляд судових рішень у цивільному судочинстві не пізніше трьох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Підготовка до ініціювання перегляду судових рішень у цивільних справах за нововиявленими обставинами – дії направлені на з’ясування обставин, збирання інформації, що мають знайти своє відображення у заяві про перегляд судових рішень адміністративного суду за нововиявленими обставинами та вплине на їх розгляд судом.

Дії прокурора при підготовці до складання заяви:

з’ясувати коли було прийнято судове рішення, що підлягає перегляду за нововиявленими обставинами;

визначити у судовому рішенні основні висновки до яких дійшов суд;

визначитись з нововиявленими обставинами.

підготувати докази в обгрунтування того, що буде викладене у заяві.

Особливості оформлення заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами прокурора:

необхідно обґрунтувати підстави для представництва інтересів громадянина або держави у суді;

обґрунтувати нововиявлені обставини.

резолютивна частина заяви має відповідати повноваженням суду за результатами розгляду документів оскарження (по-перше, необхідно вказати про скасування існуючого судового рішення, а потім попросити суд прийняти нове судове рішення відповідно до його компетенції).

У статті 364 ЦПК України зазначено, що заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції. У заяві зазначаються:

1) найменування суду, якому адресується заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження;

3) інші особи, які брали участь у справі;

4) дата ухвалення чи постановлення і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву;

5) нововиявлені обставини, якими обґрунтовується вимога про перегляд рішення, ухвали чи судового наказу, і дата їх відкриття або встановлення;

6) посилання на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин.

До заяви додаються її копії відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

ЗА ГПК

Під правом прокурора ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами необхідно розуміти передбачену нормативно-правовими актами можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді звернутись до суду з приводу перегляду ним своїх рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Відповідно до статті 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

Нововиявленими обставинами є факти, від яких залежать виникнення, зміна або припинення прав та обов’язків осіб, які беруть участь у справі.

Необхідними ознаками нововиявлених обставин є, по-перше, їх наявність на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

За своєю юридичною суттю нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені.

Стаття 112 ГПК України не містить переліку обставин, котрі слід уважати нововиявленими, а також не визначає, які обставини мають істотне значення для справи. Тому у вирішенні цих питань слід керуватися правилами статті 43 ГПК України щодо оцінки доказів.

Підставами для перегляду рішення за нововиявленими згідно з роз’ясненнями Президії Вищого господарського суду України від 21.05.2002 року №04-5/563 „Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за ново виявленими обставинами” можуть бути:

скасування рішення чи вироку суду, які у відповідності з частинами третьою і четвертою статті 35 ГПК України були обов'язкові для господарського суду щодо фактів або певних подій і покладені ним в основу судового рішення.
виявлення фактів подання експертом завідомо неправильного висновку, який було покладено в основу судового рішення.
виявлення фактів завідомо неправильного перекладу документів чи пояснень учасників процесу.
виявлення фактів подання фальшивих документів тощо.
скасування чи зміна нормативного акта, на якому грунтувалось судове рішення, якщо в акті, яким скасовано чи змінено попередній, зазначено про надання йому зворотної сили.
прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання законів та інших нормативно-правових актів, зазначених у пункті 1 статті 13 Закону України „Про Конституційний Суд України”, такими, що не відповідають Конституції України.

Днем виникнення нововиявлених обставин слід вважати день, коли вони стали або повинні були стати відомі заявникові. Якщо нововиявлена обставина пов'язана з вироком чи рішенням суду, днем виникнення такої обставини вважається день набрання законної сили вироком чи рішенням суду, які покладено в основу відповідного судового акта, або день коли заявникові стало чи повинно було стати відомо про набрання сили вироком чи рішенням.

Особливості ініціювання прокурором перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами у господарському судочинстві полягають у наступному:

прокурор може ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами лише з метою представництва інтересів громадянина або держави у суді.
прокурор може ініціювати вказаний перегляд лише судових рішень, які набрали законної сили. Переглядатись за нововиявленими обставинами можуть лише ті ухвали, які підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядку. Тобто ухвали, винесені у відповідності зі статтями 20, 24-27, 31, 41, 58 ГПК України і подібні, перегляду за нововиявленими обставинами не підлягають;
прокурор може ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами як у справах за його участю, так і без його участі. Він може ініціювати перегляд судових рішень лише в інтересах осіб, які вже брали участь у розгляді справи;
прокурор може ініціювати перегляд судових рішень у господарському судочинстві не пізніше 2 місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. У разі пропуску зазначеного процесуального строку його може бути відновлено з урахуванням поважності причин пропуску на підставі статті 53 ГПК України.

Підготовка до ініціювання перегляду судових рішень за винятковими обставинами – дії направлені на з’ясування обставин, збирання інформації, що мають знайти своє відображення у заяві, поданні про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами та вплине на їх розгляд судом.

Дії прокурора при підготовці до складання заяви, подання:

з’ясувати коли було прийнято судове рішення, що підлягає перегляду за нововиявленими обставинами;
визначити у судовому рішенні основні висновки до яких дійшов суд;
визначитись з нововиявленими обставинами.
підготувати докази в обгрунтування того, що буде викладене у заяві, поданні.

Нажаль, ГПК України не містить вимог до форми і змісту подання прокурора про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Через аналіз приписів ГПК України можна визначити наступні особливості оформлення прокурором подання за нововиявленими обставинами:

прокурор звертається до суду з поданням про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;
обґрунтовуються підстави для представництва інтересів громадянина або держави у суді;
обґрунтовуються нововиявлені обставини;
резолютивна частина подання має відповідати повноваженням суду за результатами його розгляду. Згідно зі статтею 114 ГПК України за результатами перегляду судового рішення суд може, зокрема: змінити або скасувати рішення; змінити або скасувати постанову; змінити чи скасувати ухвалу;
до подання додаються докази, що підтверджують обставини, на які йдеться посилання у його тексті;
до подання додаються докази направлення його копії та доданих до нього документів сторонам;
внести (підписати) подання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами може прокурор чи його заступник.

ЗА КАС

Право прокурора ініціювати перегляд судових рішень адміністративного суду за нововиявленими обставинами – це передбачена процесуальним законом можливість прокурора у порядку представництва інтересів громадянина або держави у суді звернутись до суду з приводу перегляду ним своїх рішень у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Умовно можна виділити такі характерні риси нововиявлених обставин:

це мають бути тільки обставини, факти, а не нові докази.

Статтею 245 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;

3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;

4) скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути;

5) встановлення Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконано.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Особливості ініціювання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами:

прокурор може ініціювати вказаний перегляд лише судових рішень, які набрали законної сили;

прокурор може ініціювати перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами як у справах за його участю так і без його участі. Прокурор може ініціювати перегляд судових рішень в інтересах осіб, які вже брали участь у розгляді справи, так і які не брали участі.

прокурор може ініціювати перегляд судових рішень в адміністративному судочинстві не пізніше 1 місяця з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Підготовка до ініціювання перегляду судових рішень адміністративного за нововиявленими обставинами – дії направлені на з’ясування обставин, збирання інформації, що мають знайти своє відображення у заяві про перегляд судових рішень адміністративного суду за нововиявленими обставинами та вплине на їх розгляд судом.

Дії прокурора при підготовці до складання заяви:

з’ясувати коли було прийнято судове рішення, що підлягає перегляду за нововиявленими обставинами;

визначити у судовому рішенні основні висновки до яких дійшов суд;

визначитись з нововиявленими обставинами.

підготувати докази в обгрунтування того, що буде викладене у заяві.

Особливості оформлення заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами прокурора:

необхідно обґрунтувати підстави для представництва інтересів громадянина або держави у суді;

обґрунтувати нововиявлені обставини.

резолютивна частина заяви має відбивати повноваження суду за результатами розгляду документів оскарження (по-перше, необхідно вказати про скасування існуючого судового рішення, а потім попросити суд прийняти нове судове рішення відповідно до його компетенції).

Статтею 248 КАС України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається в письмовій формі. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява про перегляд;

3) судове рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами подається заява;

4) обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час вирішення справи; 5) обґрунтування з посиланням на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду;

6) перелік документів та інших матеріалів, які додаються.

Заява підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

До заяви додаються копії заяви відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі, та документ про сплату судового збору.

Особа, яка подає заяву, може додати до неї документи або їхні копії, що мають значення для правильного вирішення судової справи і не були відомі на час ухвалення судового рішення у справі.

Порядок і строк внесення прокурором заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Стаття 362. Строк подання заяв про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами

1. Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь

у справі, протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що с підставою для перегляду.

2. Строк для подання заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

1)у випадках, встановлених пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

2) у випадках, встановлених пунктом 2 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня, коли вирок у кримінальній справі набрав законної сили;

3) у випадках, встановлених пунктом 3 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, шо стало підставою для ухвалення рішення чи постановления ухвали, які підлягають перегляду;

4) у випадках, встановлених пунктом 4 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

1.Стаття, що коментується, встановлює коло осіб, які мають право його порушити, процесуальний документ, яким порушують перегляд (заява), строки подання заяв та порядок його обчислення.

2. Перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути порушений за заявою сторін та інших осіб, які брали участь у справі. Заявниками можуть бути правонаступники і сторін, і третіх осіб.

3. Іншим засобом порушення перегляду даного виду може бути відповідно до тексту статті заява прокурора. Згідно з Законом України №2663-Ш від 18 липня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» прокурор також повинен був звертатися до суду з заявою про перегляд справи (див. Урядовий кур'єр 2001. - 26 липня. - С 10). Прокурор має право звернутися з такою заявою до суду незалежно від того, чи брав він участь у розгляді цієї справи (див. п. З постанови № 1 Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 1981 р. «Про практику перегляду судами в зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов в цивільних справах, що вступили в законну силу»//Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1993. - №6. - С 395). З цією позицією збігається і позиція Закону України № 2663-ІП від 12 липня 2001 р.

4. Друга частина цієї статті чітко визначає порядок обчислення тримісячного строку, встановленого частиною першою цієї ж статті, на подачу заяви особами, які беруть участь у справі, і заяви прокурора про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими обставинами. Положення п. 1 даної статті слід розуміти так, що перебіг тримісячного строку починається з того дня, коли заявнику стало або повинно було стати відомо про нововиявлені обставини та обставини, що мають істотне значення для справи. Пункти 2-4 є зрозумілими і коментарів не потребують.

ЗА ЦПК

Відповідно до статей 327, 355 ЦПК України скарга за винятковими обставинами подається безпосередньо до Верховного Суду України.

У разі надходження скарги, оформленої без дотримання вимог, зазначених у цій статті, або у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються правила, встановлені статтею 121 цього Кодексу, про що суддею-доповідачем протягом десяти днів з дня отримання скарги постановляється відповідна ухвала.

Статтею 356 ЦПК України передбачено, що питання про допуск скарги до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і витребування справи вирішується колегією у складі семи суддів без виклику осіб, які беруть участь у справі, протягом п'ятнадцяти днів з дня надходження скарги. Одночасно може бути вирішене питання про поновлення строку на оскарження у зв'язку з винятковими обставинами.

Скарга вважається допущеною до провадження у зв'язку з винятковими обставинами і справа витребовується, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього.

Про допуск скарги і витребування справи або відмову у цьому суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає. Ухвала про допуск скарги і витребування справи надсилається до відповідного суду.

Копія ухвали про допуск скарги і витребування справи надсилається разом з копією скарги особам, які беруть участь у справі, а у разі відмови у допуску - особі, яка подала скаргу.

До скарги, поданої з підстави визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України, наведене вище не застосовується.

Якщо скарга допущена до провадження у зв'язку з винятковими обставинами, суд своєю ухвалою може зупинити виконання відповідних рішень.

Згідно з пунктом 12.4 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» скарги за винятковими обставинами у цивільних справах мають вноситись за підписом керівників Генеральної прокуратури України, у тому числі за мотивованими клопотаннями прокуратур обласного рівня.

Клопотання із дорученими і належно завіреними копіями судових рішень повинні надсилатись не менш як за 15 днів до закінчення процесуального строку на внесення скарги. У разі пропуску строку з поважних причин мають бути надані докази на їх підтвердження.

3.2. Порядок ініціювання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Статтею 362 ЦПК України передбачено, що рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в разі перегляду рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами втрачає законну силу.

Об’єктами перегляду у порядку провадження у зв’язку з нововиявленими обставинами можуть бути судові рішення, постановлені на будь-якій стадії розгляду та вирішення цивільної справи, що набрали законної сили. Відповідно до статті 361 ЦПК України важливою ознакою судових рішень, які можуть бути об'єктом перегляду, також є те, що ці судові рішення, якими закінчено розгляд справи, а також судові накази.

Діє загальне правило – справу переглядає суд, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ. Тобто, якщо рішення, ухвалу змінив апеляційний суд або суд касаційної інстанції, то саме цей суд повинен переглядати і справу у зв’язку з нововиявленими обставинами.

Пунктом 12 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що прокурори усіх рівнів, у межах своєї компетенції, мають забезпечити своєчасне реагування на незаконні рішення суду у цивільних справах, якісну підготовку заяв за нововиявленими обставинами. При направленні до суду заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами необхідно надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня.

Про направлення заяви до суду не за місцем розташування прокуратури необхідно повідомити прокурора, який буде забезпечувати участь у суді, направивши йому копії заяви та документів в її обґрунтування.

ЗА КАС

Відповідно до статті 239 КАС України скарга за винятковими обставинами подається безпосередньо до Верховного Суду України.

При надходженні скарги, оформленої без дотримання вимог, встановлених цією статтею, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу, про що суддею Верховного Суду України протягом десяти днів з дня отримання скарги постановляється відповідна ухвала.

Статтею 240 КАС України передбачено, що допуск скарги до провадження за винятковими обставинами здійснюється колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України за участі не менше двох третин її чисельності (але не менше п'яти суддів) протягом п'ятнадцяти днів після надходження скарги без виклику осіб, які беруть участь у справі. Одночасно може бути вирішене питання про поновлення строку на оскарження за винятковими обставинами.

Скарга вважається допущеною до провадження за винятковими обставинами і справа витребовується, якщо хоча б три судді дійшли висновку про необхідність цього.

Про допуск скарги і витребування справи або відмову в цьому суд постановляє ухвалу, яку не може бути оскаржено. Ухвала про допуск скарги і витребування справи надсилається до відповідного суду.

Копія ухвали про допуск скарги і витребування справи надсилається разом з копією скарги особам, які беруть участь у справі, а в разі відмови у допуску - особі, яка подала скаргу.

Якщо скарга допущена до провадження за винятковими обставинами, суд своєю ухвалою може зупинити виконання відповідних рішень.

Згідно з пунктом 12.4 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» скарги за винятковими обставинами в адміністративних справах мають вноситись за підписом керівників Генеральної прокуратури України, у тому числі за мотивованими клопотаннями прокуратур обласного рівня.

3.2. Порядок ініціювання перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Статтею 249 КАС України передбачено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подається до адміністративного суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Перегляду за нововиявленими обставинами як правило підлягають рішення адміністративного суду першої інстанції.

Перегляд актів адміністративних судів апеляційної та касаційної інстанцій за нововиявленими обставинами можливий у разі, якщо ними скасовуються або змінюються акти судів попередніх інстанцій внаслідок незнання про існування таких обставин. У тому самому випадку, коли ці суди не змінювали попередні судові рішення, то вони не мають права переглядати судові рішення за ново виявленими обставинами.

Пунктом 12 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що прокурори усіх рівнів, у межах своєї компетенції, мають забезпечити своєчасне реагування на незаконні рішення суду в адміністративних справах, якісну підготовку заяв за нововиявленими обставинами. При направленні до суду заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами необхідно надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня.

Порядок і строк внесення прокурором подання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

ЗА ГПК

Порядок внесення подання до Верховного Суду України та подання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

3.1. Порядок внесення Генеральним прокурором України касаційного подання до Верховного Суду України.

Статтею 111-16 ГПК України передбачено, що касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України вноситься до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України. Вищий господарський суд України надсилає касаційне подання разом із справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження подання.

Пунктом 12.4 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що касаційні подання у господарських справах до Верховного Суду України мають вноситись за підписом керівників Генеральної прокуратури України (зокрема за підписом Генерального прокурора України), у тому числі за мотивованими клопотаннями прокуратур обласного рівня.

3.2. Порядок внесення прокурором подання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Відповідно до статті 113 ГПК України подання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами вноситься прокурором до господарського суду, який прийняв судове рішення.

Статтею 114 ГПК України передбачено, що рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення. Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Зауважимо, що подання про перегляд за нововиявленими обставинами постанови апеляційного чи касаційного суду вноситься прокурором не через місцевий господарський суд, як це передбачено для апеляційної чи касаційної скарги, а безпосередньо до того суду, який прийняв судове рішення.

Згідно з частиною другою статті 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Ці обмеження поширюються і на права касаційної інстанції у перегляді рішення за нововиявленими обставинами. Отже Вищий господарський суд України може переглядати судове рішення за нововиявленими обставинами лише у випадках, коли цей перегляд не пов'язаний із дослідженням фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність нововиявлених обставин (стаття 32 ГПК України).

Вищий господарський суд України може переглядати судові рішення за нововиявленими обставинами лише у випадках:

скасування чи зміни нормативного акта, на якому ґрунтувалось судове рішення, якщо в акті, яким скасовано чи змінено попередній, зазначено про надання йому зворотної сили;
1. прийняття Конституційним Судом України рішення про визнання законів та інших нормативно-правових актів, зазначених у пункті 1 статті 13 Закону України „Про Конституційний Суд України”, такими, що не відповідають Конституції України.

У випадках звернення прокурора до касаційної інстанції із поданням про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо за своїм змістом ці обставини, не пов'язані з вказаними випадками, а стосуються виключно дослідження нововиявлених фактичних даних, Вищий господарський суд України згідно статті 17 ГПК України має своє ухвалою передати подання зі справою до місцевого або апеляційного господарського суду у відповідності з вимогами статті 114 ГПК.

Згідно з пунктом 12 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» прокурори усіх рівнів, у межах своєї компетенції, мають забезпечити своєчасне реагування на незаконні рішення суду у господарських справах, якісну підготовку подань за нововиявленими обставинами. При направленні до суду подань про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами необхідно надсилати їх копії до прокуратур вищого рівня, прокурору, який забезпечує участь у справі.

Порядок перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за участю прокурора.

ЗА ЦПК

Глава 4 ПРОВАДЖЕННЯ У ЗВ'ЯЗКУ З НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Стаття 361. Підстави перегляду

1. Рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є:

4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Стаття 362. Строк подання заяв про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами

1. Заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами можуть бути подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, протягом трьох місяців з дня встановлення обставини, що є підставою для перегляду.

2. Строк для подання заяви про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами обчислюється:

1) у випадках, встановлених пунктом 1 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня встановлення обставин, що мають істотне значення для справи;

3) у випадках, встановлених пунктом 3 частини другої статті 361 цього Кодексу, - з дня набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовано судове рішення, що стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, які підлягають перегляду;

Стаття 363. Суди, що здійснюють перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами

1. Рішення, ухвала суду чи судовий наказ переглядаються у зв'язку з нововиявленими обставинами судом, який ухвалив рішення, постановив ухвалу або видав судовий наказ.

2. Ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції, якою було відхилено скаргу на рішення суду першої чи апеляційної інстанції, в разі перегляду рішення чи ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами втрачає законну силу.

Стаття 364. Форма і зміст заяви

1. Заяви про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами за формою і змістом повинні відповідати вимогам цього Кодексу щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.

2. У заяві зазначаються:

1) найменування суду, якому адресується заява;

2) ім'я (найменування) особи, яка подає заяву, місце її проживання чи місцезнаходження;

3) інші особи, які брали участь у справі;

4) дата ухвалення чи постановлення і зміст рішення, ухвали чи судового наказу, про перегляд яких подано заяву;

6) посилання на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин.

3. До заяви додаються її копії відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

Стаття 365. Розгляд заяви

1. Заява про перегляд рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами розглядається у судовому засіданні. Заявник та інші особи, які беруть участь у справі, повідомляються про час і місце засідання. Неявка цих осіб не є перешкодою для розгляду заяви.

2. Розглянувши заяву, суд своєю ухвалою або задовольняє заяву і скасовує рішення, ухвалу суду чи судовий наказ у зв'язку з нововиявленими обставинами або відмовляє у її задоволенні у разі необґрунтованості заяви.

3. Після скасування рішення, ухвали суду або судового наказу справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Стаття 366. Оскарження ухвали суду

1. Ухвала суду про задоволення заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає.

2. Ухвала суду про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами може бути оскаржена в порядку, встановленому цим Кодексом.

ЗА КАС

Глава 4 ПРОВАДЖЕННЯ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Стаття 245. Підстави для провадження за нововиявленими обставинами

1. Постанова або ухвала суду, що набрала законної сили, може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами.

2. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

3. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Стаття 246. Право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Стаття 247. Строк звернення про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом одного місяця після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.

Стаття 248. Вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається в письмовій формі.

2. У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються:

1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява про перегляд;

3) судове рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами подається заява;

4) обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі суду та особі, яка звертається із заявою, під час вирішення справи;

5) обґрунтування з посиланням на докази, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду;

6) перелік документів та інших матеріалів, які додаються.

3. Заява підписується особою, яка її подає, або її представником, який додає оформлений належним чином документ про свої повноваження.

4. До заяви додаються копії заяви відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі, та документ про сплату судового збору.

5. Особа, яка подає заяву, може додати до неї документи або їхні копії, що мають значення для правильного вирішення судової справи і не були відомі на час ухвалення судового рішення у справі.

Стаття 249. Порядок подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку при вирішенні справи внаслідок незнання про існування цієї обставини.

2. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подається до адміністративного суду тієї інстанції, суддею якого він був.

Стаття 250. Відкриття провадження за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що надійшла до адміністративного суду, передається судді адміністративного суду, який визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу. У розгляді заяви та перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами не може брати участь суддя, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання. { Частина перша статті 250 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1475-VI ( 1475-17 ) від 05.06.2009 }

2. Не пізніше наступного дня після надходження заяви до адміністративного суду суддя перевіряє її відповідність вимогам статті 248 цього Кодексу і вирішує питання про відкриття провадження за нововиявленими обставинами.

3. До заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 248 цього Кодексу, застосовуються правила статті 108 цього Кодексу.

4. Відкривши провадження за нововиявленими обставинами, суддя надсилає особам, які беруть участь у справі, копії заяви про перегляд і призначає дату, час та місце судового засідання, про що повідомляє осіб, які беруть участь у справі.

Стаття 251. Відмова від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та її наслідки

1. Особа, яка подала заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, може відмовитися від заяви до початку розгляду справи у судовому засіданні. У разі прийняття відмови від заяви суд закриває провадження за нововиявленими обставинами, про що постановляє ухвалу.

2. У разі прийняття відмови від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами інші особи, які брали участь у справі, можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.

3. Особа, яка відмовилася від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, не може повторно звертатися до суду із такою ж заявою на тих самих підставах.

Стаття 252. Порядок здійснення перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами

1. Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом протягом двох місяців після її надходження за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

2. Особи, які беруть участь у справі, повідомляються про дату, час та місце розгляду заяви. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду заяви і перегляду судового рішення.

3. Суд своєю ухвалою може зупинити виконання судового рішення, яке переглядається за нововиявленими обставинами, до закінчення перегляду.

4. Суд може не досліджувати докази стосовно обставин, що встановлені у судовому рішенні, яке переглядається за нововиявленими обставинами, якщо вони не оспорюються.

Стаття 253. Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами

1. Суд може скасувати постанову чи ухвалу у справі і прийняти нову постанову чи ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

2. Судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі.

3. У разі залишення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами без задоволення інші особи, які брали участь у справі, можуть вимагати компенсації особою, яка її подала, судових витрат, понесених ними під час провадження за нововиявленими обставинами.

ЗА ГПК

Р о з д і л XIII

ПЕРЕГЛЯД РІШЕННЯ, УХВАЛИ, ПОСТАНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ

Стаття 112. Підстави перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами

Господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.

{ Стаття 112 в редакції Закону N 2539-III ( 2539-14 ) від 21.06.2001 }

Стаття 113. Порядок і строк подання заяви (внесення подання) про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами

Судове рішення господарського суду може бути переглянуто за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора не пізніше двох місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Заява, подання прокурора подаються стороною до господарського суду, який прийняв судове рішення.

Заявник зобов'язаний надіслати іншим сторонам копії заяви та доданих до неї документів.

До заяви додаються документи, що підтверджують надіслання копії заяви іншим сторонам, та документ про сплату державного мита.

Заява, подання прокурора чи його заступника до розгляду не приймаються і повертаються заявникові у таких випадках:

1) подання після закінчення встановленого строку без клопотання про його відновлення або відхилення такого клопотання господарським судом;

2) подання без доказів надіслання копії заяви і доданих до неї документів іншим сторонам;

3) відсутності доказів сплати державного мита у порядку і розмірі, встановлених законодавством.

Про повернення заяви виноситься ухвала, яку може бути оскаржено.

{ Стаття 113 із змінами, внесеними згідно із Законом N 251/97-ВРвід 13.05.97, в редакції Закону N 2539-III ( 2539-14 ) від 21.06.2001 }

Стаття 113-1. Прийняття заяви (подання) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами

Про прийняття заяви, подання прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду заяви чи подання.

Ухвала надсилається відповідно сторонам у справі та прокурору, який брав участь у справі чи вніс подання.

{ Кодекс доповнено статтею 113-1 згідно із Законом N 2539-III ( 2539-14 ) від 21.06.2001 }

Стаття 114. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами

Рішення і ухвали, що набрали законної сили і прийняті судом першої інстанції, переглядаються господарським судом, який прийняв ці судові рішення.

Перегляд за нововиявленими обставинами постанов і ухвал апеляційної і касаційної інстанції, якими змінено або скасовано судове рішення суду першої інстанції, здійснюється судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення.

Заява, подання прокурора про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження.

Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами перегляду судового рішення приймаються:

1) рішення - у разі зміни або скасування рішення;

2) постанова - у разі зміни або скасування постанови;

3) ухвала - у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилаються сторонам, прокурору у п'ятиденний строк з дня їх прийняття.

Рішення, ухвала, постанова, прийняті за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, можуть бути переглянуті на загальних підставах.

У разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

{ Стаття 114 в редакції Закону N 2539-III ( 2539-14 ) від 21.06.2001 }

Повноваження прокурора на стадії виконання судових рішень.

Виконання судових рішень — це стадія цивільного процесу, в якій здійснюється реалізація прав сторін, підтверджених судовим рішенням. Виконавче провадження характеризується тим, що воно може бути порушено і не в зв'язку з судовим розглядом справи, оскільки закон (ст. 348 ЦПК) доручає органам виконання виконувати і акти інших правоохоронних органів (арбітражного суду, адміністративних органів, нотаріату, товариських, третейських судів та ін.). Органами, здійснюючими примусове виконання судових постанов і актів інших правоохоронних органів, є судові виконавці. У випадках, прямо вказаних в законі, виконання судових Постанов і постанов інших правоохоронних органів здійснюється органами банку, Міністерства фінансів, Держстраху, виборчими комісіями, виконкомами сільських Рад народних депутатів та ін. Проте центральне місце серед всіх органів примусового виконання займає судовий виконавець, оскільки він виконує більшість судових постанов і постанов інших органів.

Прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадж. за умови, що в передбачених ст. 36 Закону України“Про прок-ру” випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадж. було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою Стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов госп. судів тільки до госп. суду, який розглянув відповідну справу по першій інст. (ст. 121-2 ГПК). Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськими судами, згідно зі ст. 4 Закону здійснюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст. 121-2 ГПК. Оскільки ст. 11-1 Закону інші учасники цього провадж. також наділені правом оскарж. дій (бездіяльності) державного виконавця щодо примусового виконання рішень, ухвал, постанов госп. судів, їхні скарги відповідно до ст. 85 Закону підлягають розгляду начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або відповідним господарським судом. Частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності. Такі подання мають розглядатися з обов’язковим викликом у судове засідання не лише державного виконавця, боржника, стягувача й прок-ра (у випадках здійснення останнім предст-ва інтересів громадянина або держави в суді), а й учасників спільної власності на майно та з додержанням вимог ст. 29 ЦПК щодо допустимості засобів доказування.

Виконання судових рішень є самостійною, завершальною стадією адміністративного процесуального права, яка ще вважається слабкою ланкою механізму захисту інтересів держави. Оскільки завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, то в разі невиконання судового рішення, ухваленого за адміністративним позовом прокурора, не буде ні досягнуто кінцевого результату, ні здійснено захисту порушеного права, тобто завдання адміністративного судочинства залишаться невиконанними.

Незважаючи на те, що прокурора, який звертається до адміністративного суду в інтересах громадянина або в державних інтересах, не зазначено серед осіб – учасників виконавчого провадження ні в ст.ст.181-183 розділу III, ні в розділі V КАС України, ні в ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», йому не можна відмовити в праві на здійснення процесуальних дій щодо виконання тих судових рішень, прийнятих адміністративним судом при розгляді адміністративних справ, у яких він брав участь шляхом подання адміністративного позову, апеляційної чи касаційної скарги, заяви (скарги) про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами, оскільки його повноваження в таких випадках аналогічні тим, якими володіє стягувач [35, с.105]

Деякі роз’яснення із цього приводу дає постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 4 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження». Згідно з абзацем 3 пункту 1 цієї постанови прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, якщо в передбачених ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» випадках він здійснював представництво інтересів громадян або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (пункт 2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження») [10, с.2].

В умовах сьогодення у теорії і на практиці сформулювалася самостійна процесуальна конструкція: «право прокурора на відкриття виконавчого провадження». Вона включає такі елементи: а) передумови права прокурора на відкриття виконавчого провадження; б) порядок (механізм) відкриття виконавчого провадження; в) гарантії реалізації права прокурора на відкриття виконавчого провадження. Ефективність участі прокурора у виконавчому провадженні багато в чому залежатиме від того, наскільки активно цей інструментарій буде використовуватись у конкретній правозастосовній практиці [20, с.16; 27, с.85].

Необхідно розмежувати поняття «цілі» та «завдання» прокурора у виконавчому провадженні. Метою цієї прокурорської діяльності є всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення порядку примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, а завданням – вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав стягувача, інших учасників виконавчого провадження і притягнення до відповідальності осіб, які допустили правопорушення. Тобто, прокурор у виконавчому провадженні займає подвійне становище, що, з одного боку, полягає у можливості здійснення нагляду за законністю актів та дій державного виконавця, інших учасників виконавчого провадження, а також осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, юридичних осіб усіх форм власності та громадян, що є боржниками, а з другого боку – у зверненні прокурора (на підставі виконавчого документа) до державного виконавця із заявою про відкриття виконавчого провадження у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді. Діяльність прокурора у виконавчому провадженні у цьому аспекті набуває значення додаткової гарантії захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина та інтересів юридичних осіб або ж держави, гарантованих Конституцією України, чинними законами та загальновизнаними нормами міжнародного права [19, с.52; 20, с.15; 30, с.18, 21; 27, с.85].

Прокурор, який набув статус учасника виконавчого провадження, має використовувати повноваження, передбачені ст.11-1 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження тощо [6; 13; 20, с.17].

Оскільки прокурор має право на відкриття виконавчого провадження та бути учасником виконавчого провадження з набуттям передбачених Законом України «Про виконавче провадження» прав, у діяльності прокурорів по забезпеченню реального виконання судових рішень, постановлених у справах за позовами прокурора, повинні вживатися вичерпні заходи з використанням як наглядових, так і представницьких повноважень [20, с.16].

Враховуючи подвійну роль прокурора у виконавчому провадженні (як особа, що здійснює нагляд за законністю виконавчого провадження і як особа, що ініціює відкриття виконавчого провадження), існує думка вчених, якої я також додержуюсь, про необхідність включення прокурора до складу учасників виконавчого провадження, передбачених статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» [19, с.56; 20, с.21; 30, с.22]. На думку Перепелиці А. одночасно з цим Закон України «Про виконавче провадження» слід доповнити статтею 15-1, назвавши її «Участь у виконавчому провадженні прокурора», і яка має зафіксувати правовий статус прокурора в процесі здійснення виконавчого провадження [27,с.86].

Право прокурора на звернення із скаргою до суду на стадії виконання судових рішень.

14. Прок-рам усіх рівнів та їх заступникам, керівникам відділів захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень (старшим помічникам прок-ра) вживати заходів, спрямованих на своєчасне і реальне виконання судових рішень, постановлених у справах за позовами, заявами прок-ра.

14.1. Вимагати від стягувачів своєчасно звертати до виконання виконавчі документи та у повному обсязі реалізовувати визначені законом права сторони у виконавчому провадженні.

14.2. Використовувати право прок-ра на відкриття виконавчого провадж. за його заявою на підставі виконавчого документа. У випадках відкриття виконавчого провадж. за заявою прок-ра, який набуває статусу учасника виконавчого провадж., користуватися правами, визначеними Законом України "Про виконавче провадж.", у т. ч. оскаржувати незаконні дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб.

14.3. Забезпечити належний захист інтересів громадян, які не спроможні самостійно їх захистити, і держави при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб). Перевіряти додержання законодавства в діяльності Державної виконавчої служби, Державного казначейства, податкових органів, банківських, кредитно-фінансових установ, інших суб'єктів, які виконують рішення, та їх посадових осіб, а також арбітражних керуючих при виконанні ними судових рішень. Ефективно застосовувати повн-няпрок-ра, визначені Конституцією та Законом України "Про прок-ру".

14.4. Перевіряти і вирішувати згідно з вимогами ст. 97 КПК України заяви та повідомлення, що містять дані про наявність ознак злочинів у діяннях службових осіб державної виконавчої служби, органів, якими виконуються рішення щодо стягнення коштів, а також підприємств, установ, організацій при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Витяг з Закону «Про виконавче провадження»

Стаття 11-1. Права і обов'язки сторін та інших осіб у виконавчому провадженні

Сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.

Стягувач має право подати заяву про видачу дубліката виконавчого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, про відмову від стягнення і повернення виконавчого документа.

Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом, оспорювати належність майна і його оцінку, подавати письмові заперечення проти розрахунку державного виконавця щодо розподілу коштів між стягувачами. ( Частина третя статті 11-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2798-IV ( 2798-15 ) від 06.09.2005 )

За виконавчим документом про стягнення коштів за погодженням із стягувачем боржник може передати стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу власне майно.

Сторони зобов'язані письмово повідомляти державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі про зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - про зміну місця роботи.

{ Частина п'ята статті 11-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009 }

Боржник зобов'язаний у строк, встановлений державним виконавцем, надати достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, рахунки в банківських та фінансових установах, своєчасно з'явитися за викликом державного виконавця, письмово повідомити державного виконавця про майно, що перебуває в заставі або у інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення повного і своєчасного вчинення виконавчих дій. ( Закон доповнено статтею 11-1 згідно із Законом N 1095-IV ( 1095-15 ) від 10.07.2003 )

Стаття 85. Оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби

У виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду. { Частина перша статті 85 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2716-IV ( 2716-15 ) від 23.06.2005, N 521-V ( 521-16 ) від 22.12.2006 }

Скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Скарги по виконанню інших рішень подаються до суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби, крім скарг на дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, які подаються до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу державної виконавчої служби. ( Частина друга статті 85 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV ( 2716-15 ) від 23.06.2005 )

Скарга у виконавчому провадженні подається у письмовій формі та повинна включати:

1) назву органу державної виконавчої служби, до якого подається скарга; ( Пункт 1 частини третьої статті 85 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV ( 2716-15 ) від 23.06.2005 )

2) точну назву стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або знаходження (для юридичних осіб), а також назву представника сторони виконавчого провадження, коли скарга подається представником; { Пункт 2 частини третьої статті 85 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1276-VI ( 1276-17 ) від 16.04.2009 }

3) реквізити виконавчого документа (назва виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа);

4) зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму Закону, яка порушена;

5) виклад обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, розглядається у 10-денний строк. За наслідками розгляду скарги начальник органу державної виконавчої служби виносить постанову про задоволення чи відмову в задоволенні скарги, яка у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарги, подані без додержання вимог, викладених у частині третій цієї статті, розглядаються начальником органу державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян" ( 393/96-ВР ). ( Частина четверта статті 85 із змінами, внесеними згідно із Законами N 2716-IV ( 2716-15 ) від 23.06.2005, N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005 )

( Стаття 85 із змінами, внесеними згідно із Законом N 327-IV ( 327-15 ) від 28.11.2002; текст статті 85 в редакції Закону N 1095-IV ( 1095-15 ) від 10.07.2003 )

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

26.12.2003 N 14

Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження

Законами України від 24 березня 1998 р. N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) (з наступними змінами) "Про державну виконавчу службу" (далі - Закон N 202/98-ВР) та від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) (з наступними змінами) "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) до компетенції судів віднесено розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та вирішення ряду питань виконавчого провадження за зверненнями його учасників.

З метою усунення недоліків у розгляді цих скарг та звернень, а також роз'яснення питань, що виникли у суддів, забезпечення правильного й однакового застосування відповідного законодавства Пленум Верховного Суду України на підставі ст. 55 Закону України від 7 лютого 2002 р. N 3018-III ( 3018-14 ) "Про судоустрій України" П О С Т А Н О В Л Я Є:

1. При розгляді справ за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та за зверненнями учасників виконавчого провадження суди мають керуватися положеннями ст. 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ), ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 4 листопада 1950 р. ( 995_004 ); ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ), Закону N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ), Закону N 606-XIV ( 606-14 ), гл. 31-Г Цивільного процесуального кодексу України ( 1502-06 ) (далі - ЦПК), розд. XIV Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК), іншого законодавства, яким врегульовано ці питання.

Скарги розглядаються за правилами гл. 31-Г ЦПК ( 1502-06 ) та ст. 121-2 ГПК ( 1798-12 ), якщо вони стосуються примусового виконання документів, перелік яких наведений у ст. 3 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), звернення - за правилами, встановленими Законом N 606-XIV, розд. V ЦПК ( 1503-06 ), статтями 89, 118 - 122 ГПК ( 1798-12 ), якщо цими й іншими актами законодавства передбачено вирішення судом порушуваних у зверненнях питань.

Прокурор набуває статусу учасника виконавчого провадження за умови, що в передбачених ст. 36 Закону України від 5 листопада 1991 р. N 1789-XII ( 1789-12 ) "Про прокуратуру" випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону N 606-XIV) ( 606-14 ).

Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом N 606-XIV ( 606-14 ) випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції) (254к/96-ВР).

2. Відповідно до статей 248-20, 248-21 ЦПК ( 1502-06 ), ст. 85 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) скарги на рішення, дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби, державних виконавців і посадових осіб Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, що стосуються виконання судових рішень, подаються до суду, який видав виконавчий документ.

Скарги щодо виконання інших рішень подаються до місцевого суду за місцем знаходження відповідного відділу державної виконавчої служби, а якщо оскаржуються дії (бездіяльність) державних виконавців та посадових осіб Департаменту та відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, - до апеляційного суду за місцем знаходження відповідного органу зазначеної служби.

Стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції (ст. 121-2 ГПК) ( 1798-12 ). Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськими судами, згідно зі ст. 4 Закону N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ) ( та ст. 2 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) здійснюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст. 121-2 ГПК. Оскільки ст. 11-1 Закону N 606-XIV інші учасники цього провадження також наділені правом оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця щодо примусового виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, їхні скарги відповідно до ст. 85 Закону N 606-XIV підлягають розгляду начальником відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або відповідним господарським судом.

3. Скарги, заяви, подання мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) і ГПК ( 1798-12 ), та містити відомості, перелічені в пунктах 3 - 5 ч. 3 ст. 85 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) .

У разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ЦПК ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) і ГПК ( 1798-12 ), якими врегульовано аналогічні питання, зокрема: ст. 5 ЦПК ( 1501-06 ) - про порушення цивільної справи в загальному суді; статей 98, 99 і гл. 14 ЦПК ( 1501-06 ) - щодо кола осіб, які беруть участь у справі, їхніх прав та обов'язків; статей 90, 93 ЦПК ( 1501-06 ) - про судові виклики та повідомлення; гл. 20 ЦПК ( 1502-06 ) - про судовий розгляд; глав 40, 41 ЦПК ( 1501-06 )-щодо апеляційного та касаційного оскарження рішень суду першої інстанції; статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 64, розділів XI, XII, XII-1 ГПК тощо ( 1798-12 ).

4. За змістом ст. 98 ЦПК ( 1501-06 ), статей 18 і 121-2 ГПК ( 1798-12 ) учасник виконавчого провадження (особа, залучена до проведення виконавчих дій), який звернувся до суду зі скаргою, заявою (поданням), бере участь у їх розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується зазначене звернення, - як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби розглядаються загальними судами згідно зі ст. 248-23 ЦПК ( 1502-06 ) за участю як заінтересованих осіб державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби (у тому числі начальника відділу цієї служби - при оскарженні відмови у відводі державного виконавця), а господарськими судами - справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби згідно зі ст. 121-2 ГПК ( 1798-12 ) - за участю відповідного органу цієї служби (ст. 3 Закону N 202/98-ВР) ( 202/98-ВР ).

За змістом ст. 248-23 ЦПК ( 1502-06 ) неявка в судове засідання в зазначених справах заявника або заінтересованої особи, яким повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду скарги, заяви чи подання.

5. Судам необхідно враховувати, що в тому разі, коли законом встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, ст. 26, ч. 4 ст. 57 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), ст. 121-2 ГПК ( 1798-12 ), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за загальними правилами ст. 248-22 ЦПК ( 1502-06 ). Скарга (заява), пропущений строк на подання якої не поновлено в порядку, передбаченому статтями 85, 89 ЦПК ( 1501-06 ), залишається без розгляду. Відповідно до ст. 53 ГПК у разі відмови у відновленні пропущеного строку постановлюється ухвала.

Державний виконавець може звернутися в суд із поданням (заявою), а стягувач, боржник - із заявою про проведення у виконавчому провадженні дій, питання про які вирішує суд, відповідно загальний або господарський (зокрема, заяви про: роз'яснення рішення; видачу дубліката виконавчого документа; поновлення (відновлення) строку пред'явлення виконавчого документа до виконання; заміну сторони, яка вибула, її правонаступником; встановлення чи зміну способу й порядку виконання рішення; відстрочку та розстрочку його виконання; закінчення виконавчого провадження; поворот виконання; подання про: оголошення розшуку боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку із втратою годувальника; тимчасове влаштування до дитячого чи лікувального закладу дитини, про відібрання якої виконується рішення) у будь-який момент цього провадження, якщо спеціальною нормою закону (наприклад, ст. 421 ЦПК ( 1503-06 ), ст. 120 ГПК ( 1798-12 ) не встановлено обмежень у часі.

Заяви про поновлення (відновлення) пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу, виданого на підставі рішення, ухвали чи постанови господарського суду, заяви чи подання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали чи постанови господарського суду, затвердження мирової угоди при виконанні останніх, поворот виконання, скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання зазначених рішень, ухвал, постанов подаються до господарського суду, який постановив рішення, у порядку, визначеному в ГПК (статті 119, 121, 121-2, 122) ( 1798-12 ).

6. Судам слід мати на увазі, що встановлений ч. 1 ст. 248-23 ЦПК ( 1502-06 ) десятиденний строк розгляду справи за скаргою на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби відповідно до загальних правил ст. 148 цього Кодексу ( 1502-06 ) обчислюється з дня, наступного після закінчення підготовки справи до судового розгляду.

Заяви, подання щодо проведення у виконавчому провадженні дій, вирішення питання про які віднесено до компетенції загального суду, мають бути розглянуті ним у межах визначеного п. 3 ст. 148 ЦПК ( 1502-06 ) п'ятнадцятиденного строку, а у випадках, коли для їх розгляду встановлено інший строк (наприклад, статті 23, 28, 33 Закону N 606-XIV) ( 606-14 ), - протягом цього строку.

Розгляд зазначених скарг, заяв, подань господарським судом здійснюється в строки, визначені у статтях 69, 121 ГПК ( 1798-12 ), якщо інше не встановлено Законом N 606-XIV ( 606-14 ).

7. За результатами розгляду скарги загальний суд постановляє рішення, а господарський - ухвалу, які мають відповідати вимогам відповідно статей 202, 203, 248-24 ЦПК ( 1502-06 ) та статей 86, 121-2 ГПК ( 1798-12 ).

Заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232 - 234 ЦПК ( 1502-06 ) та статей 86, 121-2 ГПК ( 1798-12 ). Виходячи зі змісту ст. 248-24 ЦПК ( 1502-06 ) у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника. При цьому суд не вправі зобов'язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом N 606-XIV ( 606-14 ) можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби (наприклад, постановити ухвалу про зупинення виконавчого провадження у випадках, передбачених ст. 35 Закону N 606-XIV), проте може привести визначений державним виконавцем строк зупинення провадження у відповідність із законом або скоротити його (ч. 3 ст. 36 Закону N 606-XIV).

8. При визначенні підсудності слід мати на увазі, що загальними судами за місцем виконання рішення розглядаються заяви (подання) про: відмову стягувача від стягнення або затвердження мирової угоди сторін про закінчення виконавчого провадження (частини 2, 3 статті 11-1 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), ст. 352 ЦПК ( 1503-06 ); визначення частки боржника в спільній власності на майно (ч. 8 ст. 50 Закону N 606-XIV); вилучення в інших осіб коштів і майна, а також коштів, які знаходяться на рахунках в установах банків та інших фінансових установах і належать боржнику (частини 4, 5 ст. 53 Закону N 606-XIV); тимчасове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу (ч. 2 ст. 78 Закону N 606-XIV, ст. 354 ЦПК ( 1503-06 ).

Заяви стягувача про поновлення строку для пред'явлення до виконання виданого судом виконавчого документа розглядаються судом за місцем виконання рішення або судом, який його постановив (ч. 2 ст. 23 Закону N 606-XIV ) ( 606-14 ), ст. 350 ЦПК ( 1503-06 ), ст. 119 ГПК ( 1798-12 ). Питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу й порядку виконання рішення (ч. 1 ст. 33 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), ст. 351 ЦПК ( 1503-06 ), ст. 121 ГПК ( 1798-12 ), про його подальше виконання (ч. 8 ст. 79 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), роз'яснення рішення (ст. 28 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), ст. 215 ЦПК ( 1502-06 ), ст. 89 ГПК ( 1798-12 ), видачу дубліката виконавчого листа (ст. 353 ЦПК ( 1503-06 ) чи наказу (ст. 120 ГПК ( 1798-12 ), поворот виконання рішення (статті 420 - 422 ЦПК ( 1503-06 ), 122 ГПК ( 1798-12 ) розглядаються судом, який постановив рішення та видав виконавчий документ.

У визначених ст. 42 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) випадках державний виконавець може звертатися з поданням про оголошення розшуку боржника до відповідного суду за місцем виконання рішення, або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Зазначені подання розглядаються за правилами розд. V ЦПК ( 1503-06 ).

9. Оскільки визначені Законом N 606-XIV ( 606-14 ) права й обов'язки сторін у виконавчому провадженні (ст. 11-1), у тому числі право стягувача подати заяву про відмову від стягнення та право сторін укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, стосуються всіх виконавчих документів, що підлягають виконанню державною виконавчою службою, правила ст. 352 ЦПК ( 1503-06 ) про мирову угоду й відмову від примусового виконання рішення мають застосовуватися загальним судом у виконавчому провадженні як за судовими рішеннями, так і за іншими виконавчими документами.

Питання про затвердження мирової угоди у виконавчому провадженні, порушеному за наказом господарського суду, вирішується господарським судом, який постановив відповідне рішення, за правилами ст. 121 ГПК ( 1798-12 ).

З урахуванням прав осіб, які беруть участь у цивільній чи господарській справі, заяви й подання в будь-якому разі мають розглядатись у судовому засіданні (з обов'язковим повідомленням про час і місце його проведення заявника та заінтересованих осіб).

10. При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК ( 1503-06 ) і ст. 121 ГПК ( 1798-12 ) їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

У разі звернення державного виконавця з поданням щодо визначення порядку подальшого виконання рішення про виселення особи із займаного приміщення з наданням іншого за умови його невиконання зобов'язаною особою (ч. 8 ст. 79 Закону N 606-XIV) ( 606-14 ) суд залежно від фактичних обставин та за наявності згоди особи (осіб), яка підлягає виселенню, може постановити ухвалу про заміну жилого приміщення, яке мало бути надане при виселенні, іншим.

11. Стягувачам, які з поважних причин пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд може поновити його тільки щодо виконавчих листів, виданих на підставі рішення, ухвали, постанови в цивільній справі, та вироку, ухвали, постанови в кримінальній справі.

Пропущений строк для пред'явлення до виконання наказу господарського суду може бути відновлений судом, який постановив судове рішення, за наявності умов, передбачених ст. 119 ГПК ( 1798-12 ).

Заяви про поновлення (відновлення) пропущених строків для пред'явлення до виконання інших виконавчих документів судовому розгляду не підлягають.

12. Частка боржника у спільній власності з іншими особами визначається за поданням державного виконавця відповідно до положень законодавства, що регулює право власності.

Такі подання мають розглядатися з обов'язковим викликом у судове засідання не лише державного виконавця, боржника, стягувача й прокурора (у випадках здійснення останнім представництва інтересів громадянина або держави в суді), а й учасників спільної власності на майно та з додержанням вимог ст. 29 ЦПК ( 1501-06 ) щодо допустимості засобів доказування.

13. У справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби (дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів).

Суди розглядають справи за такими скаргами в передбаченому гл. 31-Г ЦПК ( 1502-06 ) і ст. 121-2 ГПК ( 1798-12 ) порядку незалежно від наявності у сторін спору про право, який підлягає розгляду в позовному провадженні. Такий спір не може бути підставою для залишення скарг без розгляду або яким-небудь чином впливати на останній.

14. Державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження в тому разі, коли минув установлений строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання, або його не подано, або подано документ, не зазначений у ст. 18-1 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) , або наявні інші передбачені законодавством обставини, які виключають можливість здійснення виконавчого провадження (ст. 26 Закону N 606-XIV).

Перевіряючи додержання строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд має виходити як із положень ст. 21 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) , так і з інших актів законодавства, якими врегульовано це питання.

Наведений у ст. 18-1 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) перелік виконавчих документів, що виконуються державною виконавчою службою, не є вичерпним. У передбачених законом випадках примусовому виконанню підлягають рішення й інших органів державної влади, якщо це покладено на зазначену службу.

До інших обставин, що можуть бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, можна віднести, зокрема, звернення за виконанням рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з порушенням вимог статей 35, 36 Закону України від 24 лютого 1994 р. N 4002-XII ( 4002-12 ) "Про міжнародний комерційний арбітраж" щодо попереднього звернення стягувача до компетентного суду з клопотанням про визнання й виконання рішення названого третейського суду.

15. Суди повинні мати на увазі, що при виконанні рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець згідно зі ст. 50 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках і вкладах в установах банків та інших кредитних організаціях, а також на рахунки в цінних паперах у депозитаріях останніх, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Наведений у додатку до Закону N 606-XIV ( 606-14 ) Перелік видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, є єдиним для всіх випадків звернення стягнення на зазначене майно.

Стягнення на нерухоме майно (будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку) звертається за відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна з додержанням правил ст. 62 Закону N 606-XIV ( 606-14 ). При введенні спеціальною нормою закону мораторію на примусову реалізацію певного майна виконавче провадження підлягає зупиненню.

Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу (ст. 56 Закону N 606-XIV) ( 606-14 ). Відмова державного виконавця задовольнити зазначену вимогу боржника може бути визнана в судовому порядку необїрунтованою, коли очевидно, що ця вимога не порушувала інтересів стягувача й не ускладнювала виконання рішення.

16. У справах за скаргами стягувача чи боржника на дії державного виконавця, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій положенням статей 55, 57 Закону N 606-XIV ( 606-14 ). При цьому необхідно враховувати, що оцінка майна боржника провадиться самим державним виконавцем, якщо вартість майна не перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ринковими цінами на день її проведення, крім випадків, коли застосовуються регульовані ціни. При складності оцінки чи наявності у стягувана або боржника заперечень проти її результатів до участі у виконавчому провадженні та складенні висновку залучається експерт (спеціаліст).

Для проведення оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських, річкових суден, а також майна, вартість якого перевищує 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, державний виконавець зобов'язаний залучити до участі у виконавчому провадженні оцінювача, який здійснює свою діяльність відповідно до Закону України від 12 липня 2001 р. N 2658-III ( 2658-14 ) "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК ( 1501-06 ), ст. 12 ГПК ( 1798-12 ) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

17. Розглядаючи скарги на дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, суд повинен перевірити їх відповідність як положенням ст. 61 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), так і прийнятим відповідно до цього Закону нормативно-правовим актам, зокрема: Порядку накладення арешту на цінні папери (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. N 1744 ( 1744-99-п )); Положенню про порядок і умови зберігання та реалізації грошей, у тому числі іноземної валюти, цінних паперів, ювелірних та інших побутових виробів із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лому і окремих частин таких виробів, на які накладено арешт (затверджене постановою правління Національного банку України від 4 жовтня 1999 р. N 489 ( z0740-99 ) (з наступними змінами), зареєстроване в Міністерстві юстиції України (далі - Мін'юст) 29 жовтня 1999 р. за N 740/4033); Тимчасовому положенню про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (затверджене наказом Мін'юсту від 27 жовтня 1999 р. N 68/5 ( z0745-99 ) (з наступними змінами), зареєстроване в Мін'юсті 2 листопада 1999 р. за N 745/4038); Порядку реалізації арештованого майна (затверджений наказом Мін'юсту від 15 липня 1999 р. N 42/5 ( z0480-99 ) (з наступними змінами), зареєстрованому в Мін'юсті 19 липня 1999 р. за N 480/3773).

Оскільки дії державного виконавця, пов'язані з реалізацією арештованого майна, є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, до таких правовідносин мають застосовуватися загальні положення про захист цивільних прав шляхом пред'явлення позову, у зв'язку з чим у цій частині скаргу на дії державного виконавця суд ухвалою залишає без розгляду і роз'яснює заявникові можливість вирішення спору в позовному провадженні.

18. Судам необхідно враховувати, що розмір заборгованості за виконавчим документом про стягнення аліментів державний виконавець повинен визначати виходячи з правил ст. 74 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), відповідних норм сімейного законодавства, а також постанови Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 146 ( 146-93-п ) (з наступними змінами) "Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб". При цьому він не може вирішувати питання про повне або часткове звільнення від сплати заборгованості.

19. При розгляді справ за скаргами на постанови державного виконавця чи начальника відповідного відділу державної виконавчої служби про накладення штрафів, передбачених статтями 87, 88 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), суд повинен виходити з того, що вони є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у цих статтях вимог. Такі постанови оскаржуються за правилами гл. 31-Г ЦПК ( 1502-06 ).

20. Відповідно до статей 45, 46 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягуються за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Суд може визнати стягнення виконавчого збору необїрунтованим, якщо встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення не узгоджувався зі строками, встановленими в ч. 2 ст. 24 Закону N 606-XIV ( 606-14 ), і був нереальним.

21. Роз'яснити судам, що передбачене ст. 86 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) право стягувача звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, поширюється й на випадки невиконання юридичними особами рішень про стягнення аліментів, а також рішень, на підставі яких здійснюється утримання за виконавчими документами із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника.

За змістом цієї норми відповідальність юридичної особи може застосовуватись як при неможливості, так і при утрудненні виконання рішення з вини зазначеної особи.

Вина юридичної особи в невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК ( 1501-06 ) і може полягати у непроведенні стягнення коштів з боржника як навмисно, так і внаслідок недбалості, в тому числі й у разі невиплати йому заробітку (доходу), на який звертається стягнення.

До юридичної особи не переходять зобов'язання боржника за виконавчим документом. Присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний характер.

При розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР ( 202/98-ВР ), ст. 86 Закону N 606-XIV ( 606-14 ) і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

22. Скарги на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби оплачуються державним митом відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. N 7-93 ( 7-93 ) "Про державне мито".

Інші витрати, пов'язані з розглядом таких скарг, включаючи й витрати для надання юридичної допомоги, а також витрати, пов'язані з поїздками, згідно зі ст. 248-25 ЦПК ( 1502-06 ), ч. 5 ст. 49 ГПК ( 1798-12 ) покладаються судом у разі задоволення скарг - на відділ державної виконавчої служби, а в разі відмови в цьому - на заявника.

ЗА КАС

Стаття 181. Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби

1. Учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

2. Позовну заяву може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

3. Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби.

4. Про подання позовної заяви суд повідомляє відповідача не пізніше ніж наступного дня після відкриття провадження у справі.

5. Адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

ЗА ЦПК

Стаття 383. Право на звернення із скаргою до суду

1. Учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Стаття 384. Подання скарги

1. Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

2. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

3. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Стаття 385. Строки для звернення із скаргою

1. Скаргу може бути подано до суду:

у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод;

у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

2. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Стаття 386. Розгляд скарги

1. Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

2. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

3. Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника.

Стаття 387. Судове рішення за скаргою

1. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

2. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

3. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Стаття 388. Розподіл витрат, пов'язаних з розглядом скарги

1. Судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Стаття 389. Виконання ухвали суду

1. Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

ЗА ГПК

Стаття 121-2. Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби

Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

{ Кодекс доповнено статтею 121-2 згідно із Законом N 2539-III ( 2539-14 ) від 21.06.2001 }

Критерії оцінки ефективності діяльності прокурорів щодо представництва інтересів громадян і держави в суді.

Термін «ефективність» походить від латинського слова efftectus, що в перекладі означає «результат, наслідок чого-небудь, яких-небудь дій, причин», ефективний (efftectivus) значить такий, що дає ефект, але не будь-який, а намічений заздалегідь; корисний, діючий, що приводить до потрібних результатів; звідси ефективність – це результат цілеспрямованої дії.

Майже в усіх управлінських системах та видах діяльності проблема ефективності посідає визначне місце. Діяльність будь-якої управлінської системи можна визнати ефективною, якщо одержаний результат максимально наближений до вирішення конкретних завдань. Отже, ефективністю є саме рівень вирішення завдань, поставлених перед прокуратурою.

Ефективність діяльності прокурора з представництва інтересів громадян і держави у суді – це повне вирішення прокурором завдань, які перед ним стоять у судовому процесі.

Ефективність діяльності прокурора в адміністративному, господарському, цивільному судочинстві залежить від низки чинників: загальних, окремих завдань та кінцевого результату.

Головна мета – результат діяльності прокуратури – випливає зі змісту статті 4 Закону України «Про прокуратуру», в якій наголошується, що вся діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону й зміцнення правопорядку. На досягнення цієї мети (результату) спрямовані всі функції прокуратури, у т.ч. представництва.

У статті 34 Закону України «Про прокуратуру» зазначається, що прокурор, який бере участь у розгляді справ у судах, дотримуючись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє дотриманню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ і постановленню судових рішень, які ґрунтуються на законі, що дає підстави розглядати це положення як одну із складових частин критерію оцінки ефективності прокурорської діяльності.

Згідно зі статтею 35 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора, який має рівні права з іншими учасниками судового засідання, покладено обов’язок вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили.

Пунктом 16 наказу Генерального прокурора України №6гн від 29 листопада 2006 року «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» передбачено, що необхідно:

«Оцінювати діяльність прокурорів з питань представництва інтересів громадян і держави у суді, виходячи із сукупності даних про своєчасність, повноту, актуальність вжитих заходів щодо захисту прав та законних інтересів громадян і держави, обґрунтованість заявлення позовів, заяв та результатів їх розгляду, якість участі у розгляді справ, ефективність реагування на незаконні судові рішення, стан реального виконання рішень суду у справах за позовами, заявами прокурорів.

Роботу щодо захисту прав громадян та інтересів держави при виконанні судових рішень оцінювати, насамперед, зважаючи на відповідність проведеної роботи стану законності при виконанні рішень, на своєчасність та ефективність вжитих заходів до усунення порушень закону, фактичне поновлення порушених прав і свобод громадян, інтересів держави».

З урахуванням вказаних положень наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 критеріями оцінки ефективності участі прокурора у суді є сукупність даних про:

1. своєчасність, повноту, актуальність вжитих заходів щодо захисту прав та законних інтересів громадян і держави;

2. обґрунтованість заявлення позовів, заяв;

3. результати розгляду позовів, заяв;

4. якість участі у розгляді справ;

5. ефективність реагування на незаконні судові рішення;

6. стан реального виконання рішень суду у справах за позовами, заявами прокурора;

7. відповідність проведеної роботи стану законності при виконанні рішень;

8. своєчасність та ефективність вжитих заходів до усунення порушень закону (виконавче провадження);

9. фактичне поновлення порушених прав і свобод громадян, інтересів держави (виконавче провадження).

Відшкодування за позовами прокурора збитків, заподіяних злочинами.

Види можливих позовів прокурора про відшкодування збитків, заподіяних злочинами, розподіляються на дві групи.

Перша група, у свою чергу, формується залежно від суб’єкта, якому

завдано шкоди:

1) в інтересах громадянина, якому злочином завдано шкоди;

2) в інтересах держави в особі юридичних осіб, яким злочином завдано шкоду (за позовами про відшкодування витрат на лікування осіб позивачами можуть бути: заклад охорони здоров’я, орган Державного казначейства України, орган Мінфіну (відповідна рада, оскільки вона є розпорядником коштів і порушені її інтереси)).

Друга група позовів формується залежно від завданої шкоди:

1) про відшкодування моральної шкоди;

2) про відшкодування майнової шкоди (витрати закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину).

При підготовці позову про відшкодування моральної шкоди прокурору необхідно керуватись статтею 23 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Особливості підготовки прокурором позовів про відшкодування збитків, заподіяних злочинами, полягають в тому, що в них необхідно:.

1) вказати підстави для представництва інтересів громадян або держави у суді;

2) обґрунтовувати вимоги з посиланням на положення ЦК України;

3) зазначати як додатки основні процесуальні документи, якими підтверджуються підстави цивільно-правової відповідальності (шкода, вина, протиправність, причинний зв’язок).

У позовах про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину до позову необхідно додавати довідки-розрахунки, що видаються бухгалтерією закладу охорони здоров’я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування (пункт 3 постанови пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 7 липня 1995 року № 11).

До позовів про відшкодування шкоди, коли цивільний відповідач не співпадає з особою обвинуваченого, підсудного, необхідно додавати докази про правомірність визначення відповідного цивільного відповідача (копію свідоцтва про народження, судового рішення про позбавлення батьківських прав, копію наказів про прийняття на роботу, переведення, посадової інструкції тощо);

4) у резолютивній частині позову про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину необхідно просити суд стягнути кошти до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я.

Реалізація прокурором представницької функції окрім адміністративного, господарського, цивільного судочинства можлива й у кримінальному судочинстві при відшкодуванні збитків, заподіяних злочином.

Відшкодування збитків, заподіяних злочинами, та діяльність прокурора з цього питання регламентується:

Конституцією України – стаття 121;
Законом України „Про прокуратуру” – статті 33, 36-1;
КПК України – статті 28, 29, 49, 50, 51, 52, 93-1;
ЦК України – статті 22, 23, 1206, 1191;
Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 року №545.

У кримінальному судочинстві прокурором здійснюються всі форми представництва. Найбільш трудомісткою та відповідальною є діяльність прокурора з підготовки позовів про відшкодування збитків, заподіяних злочинами.

Особливості відшкодування збитків, заподіяних злочинами, за позовами прокурора полягають у наступному:

прокурор може подати позов лише з метою представництва інтересів громадянина або держави суді. У позові необхідно вказати підстави для представництва інтересів громадян або держави у суді. Підстави для представництва також вказані у статті 33 Закону України «Про прокуратуру» та статті 29 КПК України.

У статті 33 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. Аналогічне положення закріплене й у статті 29 ГПК України.

Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.
КПК України передбачає відшкодування витрат лише на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину. У ЦК України зазначається про витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину.
Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету (стаття 1206 ЦК України).

Стягнуті в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров’я, в якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я (пункт 4 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.1993 року №545).

цивільний відповідач і обвинувачений, підсудний можуть не співпадати.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов’язків, працівник несе відповідальність перед підприємством (установою, організацією), з яким перебуває в трудових відносинах. За вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов’язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров’ю тощо), відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Відповідно до статті 1172 («відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою») ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’єязків.

Згідно з статтею 1191 («Право зворотної вимоги до винної особи») ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Про визнання цивільним позивачем особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд — ухвалу.
Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 7-1 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.
у КПК України безпосередньо не вказується на право внесення позова про відшкодування моральної шкоди, але враховуючи приписи статті 49 КПК України, такий позов може бути поданий, у тому числі прокурором. Про можливість подати такий позов передбачається також у пункті 17-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Зокрема, у пункті 17-1 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначається, що виходячи з правил статей 4, 5 ЦПК і статей 28, 49, 50 Кримінально-процесуального кодексу України потерпілий, тобто особа, якій злочином заподіяно моральну шкоду (внаслідок посягання на здоров’я, честь, гідність, знищення майна, позбавлення годувальника тощо), має право пред’явити позов про її відшкодування у кримінальному процесі або в порядку цивільного судочинства.

Прокурори переважно на підставі звернення потерпілого пред’являють позови про відшкодування матеріальної шкоди, а потім потерпілі самостійно змінюють позовні вимоги та просять суд відшкодувати ще й моральну шкоду. Прокурор проти таких змін позовних вимог потерпілим не заперечує та у суді їх підтримує. Є чимало судових рішень про стягнення моральної шкоди за участю прокурора.

У КПК України не містяться вимоги до оформлення цивільного позову у кримінальній справі. Разом із тим, у пункті 17-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначається, що у кримінальній справі вимоги про відшкодування моральної шкоди розглядаються і вирішуються судом за умови, що особу, якій її заподіяно, визнано в установленому законом порядку потерпілим та цивільним позивачем і що у справі є письмова заява, яка за змістом відповідає статті 137 («зміст і форма позовної заяви») ЦПК України (стаття 119 «форма і зміст позовної заяви» ЦПК України 2004 року). Отже, при пред’явленні цивільного позову про відшкодування як моральної, так і матеріальної шкоди він має відповідати вимогам ЦПК України.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
не підлягають розляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред’явленого обвинувачення (пункт 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.04 №13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»).

Види можливих позовів прокурора:

Залежно від суб’єкта якому завдано шкоди:

в інтересах громадянина, якому злочином завдано шкоди
в інтересах держави в особі юридичних осіб, яким злочином завдано шкоду (за позовами про відшкодування витрат на лікування осіб позивачами можуть бути: заклад охорони здоров’я, орган Державного казначейства України, орган Мінфіну (відповідна рада, оскільки вона є розпорядником коштів і порушені її інтереси))

Залежно від завданої шкоди:

про відшкодування моральної шкоди
про відшкодування майнової шкоди (збитки, понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину)

Особливості оформлення позовів прокурором:

у позові необхідно вказати підстави для представництва інтересів громадян або держави у суді;
вимоги у позові необхідно обґрунтовувати з посиланням на положення ЦК України;
в якості додатків необхідно зазначати основні процесуальні документи, якими підтверджуються підстави цивільно-правової відповідальності (шкода, вина, протиправність, причиновий зв’язок).

У позовах про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину до позову необхідно додавати довідки-розрахунки, що робляться бухгалтерією закладу охорони здоров’я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування (пункт 3 постанови пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 року №11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат»).

До позовів про відшкодування шкоди, коли цивільний відповідач не співпадає з особою обвинуваченого, підсудного, необхідно додавати докази про правомірність визначення відповідного цивільного відповідача (копію свідоцтва про народження, судового рішення про позбавлення батьківських прав, копію наказів по кадрах про прийняття на роботу, переведення, посадової інструкції тощо).

У резолютивній частині позову про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину необхідно просити суд стягнути кошти до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров’я.
позов підписує прокурор або його заступник.

Особливості підготовки позовних заяв та участі прокурора в судових справах про позбавлення батьківських прав.

Захист соціальних і майнових прав неповнолітніх залишався, залишається і буде залишатись одним з пріоритетних напрямків прокурорської діяльності. Представницькі засоби захисту у вказаній сфері прокурорської діяльності посідають не останнє місце.

Питання представництва прокурором у справах про позбавлення батьківських справ регламентується окрім Конституції України, Закону України „Про прокуратуру”, ЦПК України й Сімейним кодексом України. Серед судових документів необхідно відзначити постанову Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.07 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Особливості підготовки заяв та участі у судових справах про позбавлення батьківських прав полягають у тому, що:

1) право прокурора звернутись до суду з позовом про позбавлення батьківських прав передбачено статтею 165 СК України;

2) справи про позбавлення батьківських прав розглядаються судами у порядку цивільного судочинства та позовного провадження;

3) участь органів опіки та піклування при розгляді судом спорів про позбавлення батьківських прав є обов’язковою;

4) орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо вирішення спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною,

брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Висновок не є обов’язковим для суду, суд може з ним не погодитись;

5) прокурором у позові має бути зазначено про стягнення аліментів. Якщо цього не зробить прокурор, то це зробить суд;

6) прокурором у позові має бути вказано про влаштування дитини, батьки якої позбавляються батьківських прав;

7) дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси;

8) особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених у статті 164 СК України.

Участь прокурора у розгляді судами справ про усиновлення дітей іноземцями.

СК Ст. 251. Підсудність. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.

Ст. 252. Зміст заяви. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи: - копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усиновленні дитини одним із подружжя; медичний висновок про стан здоров’я заявника; довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням; інші документи, визначені законом. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у частині 2 цієї ст., додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених у частині 2 цієї ст., додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені у частині 1 цієї ст., а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані документи, зазначені у пункті 1 частини 2 цієї ст., а також згода особи на усиновлення.

Ст. 253. Підготовка справи до розгляду: Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, — уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані: акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров’я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення. Суд у разі необхідності може вимагати подання інших документів.

Ст. 254. Розгляд справи: Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов’язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встановлених Сімейним кодексом України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.

Ст. 255. Рішення суду: За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками. Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників). Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цив. стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями — також до уповноваженого органу виконавчої влади. Наказ. 8.2. Забезпечити участь прок-рів за своєю ініціативою при розгляді судами справ про: усиновлення дітей іноземцями; позбавлення батьківських прав; стягнення коштів за рахунок державного бюджету; звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави.

У пункті 8.2 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29.11.06 «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» зазначено, що прокурори мають забезпечити за своєю ініціативою участь при розгляді судами справ, зокрема, про усиновлення дітей іноземцями.

У справах про усиновлення дітей іноземцями, враховуючи їх специфіку, прокурором можуть бути реалізовані лише дві форми представництва: участі у розгляді судами справи та внесення апеляційних, касаційних та за нововиявленими обставинами документів реагування на незаконні судові рішення.

Питання усиновлення дітей іноземцями врегульовані розділом VI («Особливості усиновлення за участю іноземців та осіб без громадянства») та Главою 18 («Усиновлення») Сімейного кодексу України.

Згідно зі статтею 283 («Усиновлення іноземцем дитини, яка є громадянином України») СК України (розділ VI CК України) усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка є громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.

Розгляд судом справ про усиновлення відбувається за правилами визначеними ЦПК України в порядку окремого провадження (Глава 5 «Розгляд судом справ про усиновлення» Розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України).

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду україни №3 від 30.03.07 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» передбачено, під час підготовки до розгляду справи про усиновлення малолітньої чи неповнолітньої дитини суддя повинен вирішити питання про участь у цій справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справі, провадження в якій відкрито за заявою іноземного громадянина або особи без громадянства, що постійно проживають за межами України, - уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування подає до суду висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, а уповноважений орган виконавчої влади надає дозвіл на усиновлення дитини. Крім того, відповідно до положень ст.45 ЦПК суд може залучити до участі у справі прокурора для надання висновку.

До висновку органу опіки та піклування, який готується за місцем проживання дитини, мають бути додані документи, зазначені в частині третій ст.253 ЦПК. Обов'язок складати такі висновки і брати участь у судових засіданнях покладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських і районних у містах рад.

Функції вказаного в ч.3 ст.214, ст.215 СК урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 р. №367 здійснює Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, який діє у складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

Представницька діяльність прокурора при розгляді господарськими судами справ про банкрутство.

Участь прокурора при розгляді судами справ про банкрутство регламентується наступними правовими актами:

Конституцією України (ст.121);
Законом України «Про прокуратуру» (ст.36-1);
Господарським процесуальним кодексом України (ст.ст. 4-1, 29);
Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;
Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна»;
Наказом Генерального прокурора України від 29.11.06 №6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень».

Необхідно підкреслити, що відповідно до статті 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

У справах про банкрутство можуть бути реалізовані всі форми представницької діяльності прокуратури. Зокрема, прокурор вправі звернутись до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство. Кредиторами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Прокурор може вступити у справу, яка розглядається судом, як на стороні кредитора, так і на стороні боржника. У разі незгоди з судовими рішеннями у справі про банкрутство прокурор може ініціювати їх перегляд в апеляційному, касаційному порядках та за нововиявленими обставинами.

У прокурорських документах (заяві про порушення справи про банкрутство, повідомленні про вступ, документах апеляційного, касаційного оскарження, про перегляд за ново виявленими обставинами) прокурором має бути обґрунтоване порушення інтересів громадян або держави, як того вимагає ст.121 Конституції України, ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру», ст.29 ГПК України.

Статтею 29 ГПК передбачено представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи. Прокурор може взяти участь у вже порушеній справі про банкрутство і представляти інтереси держави як кредитора, наприклад, у зв'язку із стягненням заборгованості за обов'язковими платежами до бюджетів. У цих випадках прокурор несе обов’язки і користується правами кредитора, крім прав і обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 36 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Такі ж повноваження прокурор має у справі про банкрутство, порушеної за його заявою (див.: роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» (із змінами, внесеними згідно з рекомендаціями Президії Вищого господарського суду № 04-5/212 від 10.02.2004; № 04-5/103 від 31.05.2007 р.)

Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 р. № 04-5/570 «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

З метою однакового і правильного застосування законодавства про участь прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам, президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1. Відповідно до частини першої статті 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У вирішенні питання про порушення справи за позовною заявою прокурора господарському суду слід виходити з такого.

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 ГПК господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Частиною третьою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 №3 - рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - рішення Конституційного Суду України) під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

2. Відповідно до статті 13 Закону України “Про прокуратуру” систему органів прокуратури, крім Генеральної прокуратури України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, міських, районних, міжрайонних прокуратур становлять і інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури. Тому прокурори та заступники прокурорів спеціалізованих прокуратур мають право звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави на загальних підставах.

3. Господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

У випадках неправильного визначення прокурором (його заступником) позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо господарський суд помилково порушив справу за позовом прокурора чи його заступника, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.

4. За змістом частини другої пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді включає не лише подання прокурором позовної заяви, але й розгляд будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора. Такою іншою справою може бути справа про банкрутство, порушена господарським судом за заявою прокурора із зазначенням кредитора-державного органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, наприклад, органу державної податкової служби як органу стягнення обов'язкових платежів. 5. Відповідно до статті 18 ГПК прокурор є самостійним учасником судового процесу. Згідно із статтею 361 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ. 6. У статті 29 ГПК визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. Лише у разі коли обидва згадані учасники судового процесу - прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК. 7. Згідно з частиною четвертою статті 361 Закону України “Про прокуратуру” прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом. Статтею 29 ГПК передбачено представництво прокуратурою інтересів держави в господарському суді у формі участі прокурора у розгляді вже порушеної справи. Прокурор може взяти участь у вже порушеній справі про банкрутство і представляти інтереси держави як кредитора, наприклад, у зв'язку із стягнення заборгованості за обов'язковими платежами до бюджетів. У цих випадках прокурор несе обов'язки і користується правами кредитора, крім прав і обов'язків, передбачених частиною 2 статті 36 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Такі ж повноваження прокурор має у справі про банкрутство, порушеного за його заявою. Згідно з частиною третьою статті 29 ГПК про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно. 8. Відповідно до статей 29, 91, 107, 11114 і 113 ГПК, статей 361 і 37 Закону України “Про прокуратуру” формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути внесення прокурором апеляційного, касаційного подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, а також участь у розгляді справи, порушеної за позовами інших осіб. Згідно зі статтею 37 Закону України “Про прокуратуру” право принесення апеляційного, касаційного подання на рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні подання тільки зі справ, у розгляді яких вони брали участь. Відповідно до частини четвертої статті 361 Закону України “Про прокуратуру” з метою вирішення питання про наявність підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитись з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі. Оскільки прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи, він має право принесення подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в межах своєї компетенції незалежно від його участі у справі на попередніх стадіях її розгляду, тобто у першій, апеляційній чи касаційній інстанціях. Отже у відповідної інстанції господарського суду немає правових підстав для повернення апеляційного, касаційного подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами лише тому, що прокурор не звертався з позовною заявою у цій справі. Відповідно до визначеної законом компетенції прокурор вправі внести апеляційне, касаційне подання лише у справах зі спорів про захист інтересів держави або у справах про банкрутство, де кредитором є держава в особі уповноваженого органу державної влади. У разі внесення прокурором відповідного подання у справах інших категорій це подання підлягає поверненню господарським судом на підставі пункту 1 частини першої статті 97 або пункту 1 частини першої статті 11113 ГПК. 9. Прокурор користується певними процесуальними правами також на стадії виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду. Відповідно до статті 121 ГПК прокурор чи його заступник має право внести подання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання, яке підлягає розгляду господарським судом на загальних підставах. Прокурор вправі оскаржити дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів відповідно до вимог статті 1212 ГПК. Що ж до укладення мирової угоди у процесі виконання судового рішення, то відповідне право прокурору не надано. 10. Законом України від 12 липня 2001 року № 2663 - ІІІ “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру” було виключено статті 38 та 41 Закону України “Про прокуратуру”. Отже з дати набрання чинності цим Законом прокуратура не вправі витребувати справи з господарського суду та зупиняти виконання судових рішень.

В останньому реченні абзацу шостого пункту 8 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 22.05.2002 № 04-5/570 “Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам” слова і цифри “це подання підлягає поверненню господарським судом на підставі пункту 1 частини першої статті 97 або пункту 1 частини першої статті 11113 ГПК” замінити словами “господарський суд повинен відмовити у його прийнятті і винести з цього приводу ухвалу”.

Участь прокурора у справах про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пунктів 5, 12.5 Наказу Генерального прокурора України від 29.11.06 №6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» питання принесення протестів на постанови суду у справах про адміністративні правопорушення (крім справ про порушення митних правил та прикордонного режиму, корупційні діяння) віднесені до компетенції працівників прокуратури, які реалізують її представницьку функцію.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 24.09.2008 року №586-VI внесені зміни та доповнення до КУпАП. Відповідно до змін внесених до статті 294 КУпАП апеляційний перегляд постанови у справах про адміністративне правопорушення здійснюється суддею судової палати апеляційного суду в кримінальних справах.

У зв’язку з вказаними змінами у законодавстві участь у справах про адміністративні правопорушення мають здійснювати працівники прокуратури, які підтримують державне обвинувачення у суді. У протесті прокурора на постанову у справі про адміністративне правопорушення наводити представницькі повноваження прокурора не потрібно.

Прокурор у справах про звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави.

У пункті 8.2 Наказу Генерального прокурора України від 29.11.06 №6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» зазначено, що прокурори мають забезпечити за своєю ініціативою участь при розгляді судами справ про звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави.

Відповідно до статті 55 Закону України “Про виконавче провадження” арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом:

винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження;
винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;
винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;
проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно з вказаною статтею Закону України “Про виконавче провадження” арешт застосовується:

1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;

2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;

3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена боржником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк (стаття 55 Закону України “Про виконавче провадження”).

Статтею 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У пункті 1 Оглядового листа Вищого адміністративного суду України від 09.01.2008 року №7/9/1/13-08 „Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим адміністративним судом України)” зазначено, що рішення, дії або бездіяльність державної виконавчої служби при виконанні судового рішення, за загальним правилом, оскаржуються до суду, який видав виконавчий документ.

Згідно з пунктом 3 названого Оглядового листа Вищого адміністративного суду України справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів, які ухвалені до 1 вересня 2005 року, розглядаються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд судами справ, де прокуратура є стороною. Судовий розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів прокуратури або їх посадових осіб.

Участь прокуратури як сторони можлива в адміністративному, господарському та цивільному судочинствах. Статус сторони передбачає перебування органів прокуратури у положенні позивача або відповідача, коли представницька функція не реалізується. Отже, у таких випадках не застосовуються приписи Конституції України, Закону України „Про прокуратуру”, ЦПК України, ГПК України, КАС України щодо представницьких повноважень прокуратури, а застосовуються загальні положення про сторону у судовому процесі, передбачені у названих кодексах.

ЦПК України, ГПК України, КАС України вказують, що сторонами у судовому процесі мають бути переважно юридичні особи. Як зазначено у статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 54 Закону України «Про прокуратуру» Генеральна прокуратура України і підпорядковані їй прокуратури є юридичними особами і мають свою печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Статус юридичної особи сьогодні мають Генеральна прокуратура України, прокуратура Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України, Національна академія прокуратури України. Районні та міські, спеціалізовані та прирівняні до них прокуратури такого статусу не мають.

Юридична особа – це виключно цивілістичне поняття, ним належить користуватись виключно у сфері приватних, цивільних відносин. Так, як вже було відзначено, Генеральна прокуратура України є юридичною особою. Але нею вона є не тоді, коли здійснює владні повноваження, а тоді, коли укладає договори (цивільні, трудові), здійснює свої майнові права та обов’язки.

Участь, Генеральної прокуратури України у цивільних відносинах – це додатковий механізм, спосіб матеріального забезпечення її владної, публічно-правової діяльності. Отже, у публічних відносинах вона є органом державної влади, а у приватних відносинах – юридичною особою.

Статус юридичної особи може бути підтверджений довідкою з ЄДРПОУ.

Прокуратури обласного рівня та прирівняні до них, Генеральна прокуратура України можуть бути позивачами та відповідачами у справах про невиконання умов правочинів (наприклад: виконання договорів про надання послуг зв’язку, комунально-побутових послуг (вивіз сміття, подачу та прийом води), виконання будівельних, ремонтних робіт тощо), трудові спори.

Важливим є те, що в адміністративному судочинстві прокуратура може бути стороною незалежно від того чи має вона статус юридичної особи чи ні, зокрема при оскарженні її рішень, дій чи бездіяльності. У цьому ж судочинстві як сторона – відповідач може виступати й посадова особа прокуратури також при оскарженні рішень, дій чи бездіяльності.

Аналіз справ, що розглядаються адміністративними судами з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури або їх посадових осіб, виходячи з предмета спору, дає змогу виділити такі основні з них:

справи з приводу спорів, пов’язаних з притягненням фізичної особи до кримінальної відповідальності;
справи з приводу спорів щодо правозахисної діяльності прокуратури, не пов’язаної з притягненням фізичної особи до кримінальної відповідальності;
справи з приводу трудових спорів між прокуратурою та фізичними особами, у тому числі колишніми працівниками прокуратури.

У випадку припинення діяльності органу прокуратури або дії трудового договору з посадовою особою органу прокуратури, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, відповідно до ст. 55 КАС України відбувається процесуальне правонаступництво. Суд допускає заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Враховуючи приписи статей 21, 105 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов’язані між собою і підсудні одному адміністративному суду, у тому числі вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів прокуратури або її посадових осіб.

При вирішенні питання про відшкодування шкоди органами прокуратури або її посадовими особами необхідно керуватись засадами цивільно-правової відповідальності, врегульованими ЦК України. Адміністративний позов у частині відшкодування шкоди може бути задоволений судом лише за доведеності таких підстав цивільно-правової відповідальності: шкоди, протиправності, причинового зв’язку. Наявність вини доведенню не підлягає.

Статтями 1173, 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або її посадової особи при здійсненні своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від їх вини.

Відповідно до ст. 94 КАС України у випадку ухвалення судового рішення не на користь прокуратури або її посадової особи судом мають бути присуджені з Державного бюджету України здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати.

Необхідно відрізняти відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів прокуратури або їх посадовими особами, що може здійснюватись у порядку адміністративного судочинства, від відшкодування шкоди, що здійснюється за положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

Відмінність полягає у тому, що приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» можуть бути застосовані лише у певних випадках, встановлених цим Законом.

Згідно з положеннями ст. 1 вказаного Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених Законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 11 Наказу Генерального прокурора України №6гн від 29 листопада 2006 року «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» участь у розгляді справ у цивільному, господарському, адміністративному судочинстві у порядку представництва в суді прокуратури як юридичної особи мають здійснювати підрозділи представництва інтересів громадян і держави в судах. До розгляду таких справ можуть залучатися працівники прокуратур (їх структурних підрозділів) за місцем знаходження суду, а також дії яких оскаржуються.

Представники прокуратури (переважно відділів, управлінь представництва інтересів громадянина або держави в судах, кадрів, бухгалтерії) діють у суді на підставі довіреності. Керівники прокуратури можуть надати суду службові посвідчення.

Участь прокурора у розгляді справ про банкрутство.

Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника. Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Позовна заява повинна містити:

1)найменування господарського суду, до якого подається заява;

2)найменування сторін; їх поштові адреси; найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4)зміст позовних вимог, якщо позов подано до кількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5)виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

7} перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

Особливості діяльності прокурора по притягненню до юридичної відповідальності суддів за порушення закону при здійсненні правосуддя.

Однією з правових гарантій реалізації особами своїх прав та охоронюваних законом інтересів є юридична відповідальність. Відповідно до статті 92 Конституції України вона може бути цивільно-правовою, кримінальною, адміністративною та дисциплінарною.

Як передбачено статтею 14 Закону України „Про судоустрій України” гарантії незалежності суддів забезпечуються, зокрема, особливим порядком їх притягнення до відповідальності та звільнення. Згідно зі статтею 61 Закону України „Про судоустрій України” підстави та порядок звільнення судді з посади, умови його відповідальності та інші питання статусу суддів визначаються відповідно до Конституції України законом про статус суддів.

За порушення закону під час здійснення правосуддя судді можуть бути притягнуті до цивільно-правової, кримінальної, дисциплінарної відповідальності.

Ініціаторами притягнення до юридичної відповідальності суддів за названі правопорушення можуть бути й органи прокуратури, прокурори.

Зауважимо, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року №6 „Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів” зазначено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 КАС України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Відповідно до статті 34 Закону України „Про статус суддів” підставами для порушення дисциплінарного провадження щодо судді можуть бути:

- подання Міністерства юстиції України та його органів на місцях за наслідками перевірки заяв і повідомлень громадян;

- подання голови відповідного суду, посадових осіб державних органів, установ, організацій, органів місцевого самоврядування;

- повідомлення в засобах масової інформації.

Згідно із статтею 33 Закону України „Про статус суддів” за наявності підстав дисциплінарне провадження щодо судді порушується постановою:

- голови відповідної кваліфікаційної комісії суддів,

- Головою Верховного Суду України,

- головами вищих спеціалізованих чи апеляційних судів.

Водночас, у статті 97 Закону України „Про судоустрій України” зазначено, що право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді належить: народним депутатам України; Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини; Голові Верховного Суду України (голові вищого спеціалізованого суду - щодо судді відповідного спеціалізованого суду, за винятком ініціювання звільнення судді); Міністру юстиції України; голові відповідної ради суддів; членам Ради суддів України.

Відповідно до статті 98 Закону України „Про судоустрій України” органами, що здійснюють дисциплінарне провадження є:

1) кваліфікаційні комісії суддів - щодо суддів місцевих судів;

2) Вища кваліфікаційна комісія суддів України - щодо суддів апеляційних судів та Касаційного суду України;

3) Вища рада юстиції - щодо суддів вищих спеціалізованих судів та суддів Верховного Суду України.

Зауважимо, що у системі судоустрою України, відповідно до статті 74 Закону України „Про судоустрій України” діють:

кваліфікаційні комісії суддів загальних судів; кваліфікаційна комісія суддів військових судів; кваліфікаційні комісії суддів відповідних спеціалізованих судів;
Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Кваліфікаційні комісії суддів загальних судів здійснюють свою діяльність у центрах апеляційних округів. Усі інші кваліфікаційні комісії здійснюють свою діяльність у місті Києві.

Кваліфікаційна комісія суддів розглядає звернення та подання про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих судів, проводить пов'язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушує дисциплінарне провадження і вирішує питання про дисциплінарну відповідальність судді (стаття 77 Закону України „Про судоустрій України”).

Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає звернення про дисциплінарну відповідальність суддів Касаційного суду України та суддів апеляційних судів; проводить пов'язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушує дисциплінарні провадження та вирішує справи про дисциплінарну відповідальність суддів зазначених судів (стаття 84 Закону України „Про судоустрій України”).

Статтею 3 Закону України „Про Вищу раду юстиції” передбачено, що Вища рада юстиції здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів.

Відповідно до статті 38 Закону України „Про Вищу раду юстиції” підставою для відкриття дисциплінарного провадження є подання члена Вищої ради юстиції за результатами перевірки повідомлень.

До суддів застосовуються такі дисциплінарні стягнення:

- догана;

- пониження кваліфікаційного класу.

За кожне з порушень, вказаних у статті 31 цього Закону, накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

За наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади.

Звільнення через Вищу раду юстиції є одним з вагомих важелів впливу органів прокуратури на додержання суддями законів при здійсненні правосуддя.

Відповідно до статті 30 Закону України „Про Вищу раду юстиції” до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади можуть звернутися:

відповідна кваліфікаційна комісія суддів;
член Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції, згідно зі статтею 5 Закону України „Про Вищу раду юстиції”, входять три працівники прокуратури. Зокрема, всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає двох членів Вищої ради юстиції. Генеральний прокурор України входить до складу Вищої ради юстиції за посадою.

Отже, через вказаних працівників прокуратури можна ініціювати звільнення судді. Така практика органами прокуратури вже напрацьована. Прокуратурами обласного рівня та прирівняними до них на ім’я прокурорських працівників – членів Вищої ради юстиції надсилаються подання про ініціювання внесення пропозиції про звільнення судді. Останні вносять до Вищої ради юстиції пропозиції про прийняття подання щодо звільнення судді.

Підстави для звільнення судді перелічені у статті 126 Конституції України. До особливих підстав звільнення, відповідно до статті 126 Конституції України та статті 32 Закону України „Про Вищу раду юстиції” відносяться:

- порушення суддею вимог щодо несумісності;

- порушення суддею присяги;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього.

Як зазначено у статті 111 Закону України „Про судоустрій України” у період між конференціями суддів функції суддівського самоврядування виконує відповідна рада суддів. Рада суддів:

1) здійснює контроль за організацією діяльності відповідних судів та діяльністю відповідних структур державної судової адміністрації, заслуховує інформацію голів цих судів про їх діяльність;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту і побутового забезпечення суддів та їх сімей і приймає відповідні рішення;

3) вирішує відповідно до закону питання, пов'язані з призначенням суддів на адміністративні посади в судах;

4) заслуховує звіти членів відповідної кваліфікаційної комісії суддів про їх роботу у складі комісії;

5) звертається з пропозиціями щодо вирішення питаньдіяльності відповідних судів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 6) не менш як один раз на рік заслуховує інформацію державної судової адміністрації про забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції;

7) приймає інші рішення з питань, віднесених до її повноважень.

Вивчення практики застосування органами прокуратури положень Закону України „Про судоустрій України”, Закону України „Про Вищу раду юстиції” дозволяє визначити наступний шлях притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів. Органи прокуратури переважно у вигляді подань за підписами прокурорів областей звертаються до голів рад суддів щодо ініціювання останніми дисциплінарних проваджень відносно конкретних суддів. Голови рад суддів потім надсилають подання найчастіше головам відповідних кваліфікаційних комісій суддів.

Судді за здійснення правосуддя в адміністративному, господарському та цивільному судочинствах можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Зокрема, відносно них можуть бути порушені кримінальні справи за статтями:

368 (одержання хабара) КК України (наприклад, 10 квітня 2009 року, працівниками Головного управління з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України спільно зі Службою безпеки України викрито «на гарячому» заступника голови одного із міськрайонних судів Черкаської області після отримання ним хабара на суму 1 тис. доларів США від відповідача у цивільній справі за прийняття відповідного рішення на його користь. У зв’язку з цим Генеральною прокуратурою України порушена кримінальна справа стосовно судді за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 368 КК України (повідомлення Прес-служби Генеральної прокуратури України від 10.04.2009 року));
375 (постановлення суддею (суддями) заведомо неправосудного вир оку, рішення, ухвали або постанови) КК України (так, прокуратурою м.Києва 11 жовтня 2008 року порушено кримінальну справу щодо судді Київського окружного адміністративного суду Володимира Келеберди за ч. 1 ст. 375 Кримінального кодексу України.

Вказаний суддя 10 жовтня 2008 року виніс завідомо неправосудну ухвалу про забезпечення адміністративного позову, якою зупинив дію Указу Президента України від 9 жовтня 2008 року «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів», заборонив вчиняти дії, спрямовані на дострокове припинення повноважень Верховної Ради України шостого скликання, а також заборонив Центральній виборчій комісії вчиняти дії, спрямовані на підготовку та проведення позачергових виборів народних депутатів України (повідомлення Прес-служби Генеральної прокуратури України від 12.10.2008 року));

366 (службове підроблення) КК України (наприклад, за результатом розгляду звернень голови правління – генерального директора ЗАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця» щодо спроби рейдерського захоплення майна та акцій товариства Генеральною прокуратурою України порушено кримінальні справи за фактом підроблення рішення Соснівського районного суду м. Черкаси та винесення завідомо неправосудних рішень суддею Згурівського районного суду Київської області (повідомлення Прес-служби Генеральної прокуратури України від 19.11.2007 року));
190 (шахрайство) КК України (Так, Генеральною прокуратурою України за матеріалами органів Служби безпеки України було порушено кримінальну справу стосовно судді одного із районних суддів м. Одеси за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 375, ч.2 ст.366 та ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК України. Як встановлено, вона за підробленими позовними документами про повернення боргу постановила неправосудне рішення про визнання за позивачем права на володіння житлом та земельною ділянкою, які належали померлій особі (повідомлення Прес-служби Генеральної прокуратури України від 30.12.2008 року));
365 (перевищення влади або службових повноважень) КК України (наприклад, Прокуратурою Сумської області було закінчено розслідування і направлено до суду кримінальну справу стосовно міськрайонного судді С., порушену за ч. 2 ст. 375 і ч. 3 ст. 365 Кримінального кодексу України. Слідством було встановлено, що у грудні 2003 року він виніс рішення, яким заборонив примусове стягнення з одного із підприємств області 99 мільйонів гривень податкових та митних платежів, що підлягали сплаті відповідно до рішення господарського суду м. Києва (яке, до речі, набрало законної сили) (повідомлення Прес-служби Генеральної прокуратури України від 04.12.2008 року));
364 (зловживання владою або службовим становищем) КК України (наприклад, Головним управлінням Генеральної прокуратури України з розслідування особливо важливих справ було закінчено у серпні 2008 року провадження у кримінальній справі за обвинуваченням судді одного із місцевих судів Вінницької області за ч.2 ст.368, ч.1 ст.364, ч.1 ст.366, ч.2 ст.375 КК України в одержанні хабара за прийняття певного рішення у цивільній справі, зловживанні при цьому службовим становищем та внесенні завідомо неправдивих даних до судових документів, винесенні неправосудної ухвали.)
358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збування, використання підроблених документів) КК України (наприклад, у березні 2008 року Головним управлінням з розслідування особливо важливих справ Генеральної прокуратури України було закінчено провадження у кримінальній справі за обвинуваченням судді одного із місцевих судів Донецької області за ч.2 ст.368, ч.2 ст.15 і ч.2 ст.358, ч.1 ст.364, ч.1 ст.366 КК України в одержанні хабарів від громадян за прийняття певних рішень, в тому числі і незаконних, у цивільних та адміністративних справах, (всього встановлено 8 епізодів одержання хабарів), у замаху на одержання хабара за звільнення підсудного від кримінальної відповідальності, а також у зловживанні службовим становищем при розгляді адміністративних справ та підробці протоколу судового засідання (повідомлення Прес-служби Генеральної прокуратури України від 03.03.2008 року).

Відповідно до статті 126 Конституції України суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді можуть бути притягнуті до цивільно-правової відповідальності. До адміністративної відповідальності судді за порушення закону при здійсненні правосуддя притягнуті не можуть бути.

Розгляд прокуратурою звернень з питань представництва в суді.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян».

Під зверненнями громадян, згідно зі статтею 3 Закону України „Про звернення громадян”, слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Звернення може бути подано як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання вказаних вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Статтею 6 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін.

Рішення щодо звернень громадян та відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника.

У статті 8 Закону України «Про звернення громадян» вказані звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню.

Так, письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів. На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку (стаття 20 Закону України «Про звернення громадян»).

Як передбачено статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;

бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Наказом Генерального прокурора України №6гн від 29 листопада 2006 року «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» питання розгляду звернень юридичних і фізичних осіб з питань представництва інтересів громадянина або держави врегульовано наступним чином.

Відповідно до пункту 13 названого наказу прокурори зобов’язані вживати заходів щодо всебічного, повного й об'єктивного розгляду звернень фізичних і юридичних осіб з питань представництва інтересів громадян і держави в судах, їх захисту при виконанні судових рішень. У разі необхідності проводити перевірки, витребовувати додаткові матеріали та докази.

Згідно з пунктом 13.1. – скарги на судові рішення у цивільних, господарських, адміністративних справах та постанови суддів у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі передбачені ч.1 ст. 15 КУпАП, вирішувати міським, районним, міжрайонним прокурорам, підрозділам представництва прокуратур областей, міст Києва і Севастополя, а в Генеральній прокуратурі України – Головному управлінню представництва в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень (крім справ про порушення митних правил та прикордонного режиму, корупційні діяння).

Як передбачено пунктом 13.2. – за відсутності підстав для ініціювання перегляду рішень судів складати мотивовані висновки з наведенням аргументів, що спростовують доводи заінтересованих осіб, долучати до них копії судових рішень, виписки з матеріалів справи та інші документи.

Наказом Генерального прокурора України від 28.12.05 №9гн затверджено Інструкцію про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України.

Положення Інструкції поширюються на звернення, отримані поштою або в письмовій, усній формі на особистому прийомі (пункт 2.1.).

Суттєві та відмінні риси розгляду прокураутрою звернень з питань представництва інтересів громадян або держави у суді:

розгляд звернень пов’язаний з перевіркою діяльності судів при розгляді адміністративних, цивільних, господарських справ;
розгляд звернень передбачає необхідність ознайомлення з матеріалами судових справ.
стосуються представництва прокуратурою інтересів громадян або держави у суді;
Якщо прокурор за результатами перевірки дійде висновку про необґрунтованість судових рішень, але не встановить підстав для представництва інтересів громадянина або держави у суді, то він повинен повідомити про це автора звернення та роз’яснити йому судовий порядок оскарження таких судових рішень.
Відповідно до статті 12 («Розгляд заяв і скарг») Закону України «Про прокуратуру» прокурор розглядає заяви і скарги про порушення прав громадян та юридичних осіб, крім скарг, розгляд яких віднесено до компетенції суду (наприклад, спір про право). Слід відзначити, що прокурор повинен у кожному випадку самостійно визначитись, чи відноситься розгляд скарги до компетенції суду.
Перевірка у порядку статті 97 КПК України не завжди обумовлюється питаннями представництва інтересів громадянина або держави у суді.

Розгляд прокуратурою звернень народних депутатів України має певні особливості.

У пункті 1.4 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 28.12.05 №9гн, названі наступні документи з якими народні депутати України можуть звернутись до прокуратури:

- запит народного депутата України, депутата місцевої ради – запит, прийнятий відповідно до статті 15 Закону України «Про статус народного депутата України» та ст.ст. 21, 22 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад»;

- звернення народного депутата України, депутата місцевої ради – це пропозиція, прохання, вимога здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію. Надсилається народним депутатом України відповідно до статті 16 Закону України «Про статус народного депутата України», депутатом місцевої ради – відповідно до статті 13 Закону України «Про статус депутата місцевої ради».

- лист народного депутата України, депутата місцевої ради – документ, який супроводжує звернення громадянина, яке надійшло на його адресу, в органи прокуратури для розгляду по суті.

Відповідно до пункту 2.6. вказаної Інструкції не підлягають розгляду звернення народних депутатів України, депутатів місцевих рад, у яких містяться пропозиції, вказівки чи вимоги у конкретних кримінальних, цивільних, господарських справах, у тому числі з питань слідства і нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Авторам таких звернень у 10-денний строк надаються роз’яснення про неприпустимість втручання в діяльність органів прокуратури з посиланням на відповідні рішення Конституційного Суду України та процесуальне законодавство.

У пункті 5.7 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України зазначено, що відповіді депутату, що звернувся на користь громадянина, і заявнику направляються одночасно тільки після доповіді по суті керівнику, що дав доручення (крім повідомлень про продовження строку перевірки). Направлення відповіді заявнику раніше, ніж підписана відповідь депутату, не допускається.

При надходженні запиту або звернення за підписом кількох народних депутатів України, депутатів місцевих рад відповідь про результати перевірки направляється одному з них (як правило, підпис якого значиться першим) із пропозицією довести її зміст до відома інших авторів (пункт 6.8 Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України).

До суттєвих та відмінних рис розгляду прокуратурою документів народних депутатів України можна віднести наступне:

особливі строки розгляду: запит – 15 днів або інший встановлений Верховною Радою України строк; звернення – 10 днів; заява (протокольне доручення) – місячний строк. Строк перевірки запиту, звернення може бути продовжено до 30 днів.
депутатські документи заборонено надсилати до прокуратур районного рівня для вирішення та надання відповідей народним депутатам України. Дані документи розглядають прокуратури обласного рівня та Генеральна прокуратура України.
за результатом розгляду і вирішення на місцях депутатських документів відповідь народним депутатам України надається лише за підписом першого керівника прокуратури обласного рівня або особи, яка виконує його обов’язки. У Генеральній прокуратурі України – за підписом керівників самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, заступника Генерального прокурора України, Генерального прокурора України.
Особливий контроль – контрольні картки (Генеральна прокуратура України).

33. Форма та зміст позвів (заяв) прокурорів та особливості їх складання.

При пред”явленні позовів прокурори повинні дотримуватись вимог ст.137 ЦПК України, ст. 105 КАС та ст.54 ГПК України щодо форми та змісту позовів (заяв),посилатись на норми матеріального права, якими регулюються дані правовідносини і на конкретні докази, долучати до позову усі необхідні матеріали. В обов”язковому порядку вказувати,що прокурор заявляє позов на підставі п.6 ч.2 ст.20 Закону України “Про прокуратуру” (можливе посилання на ст. 36-1 цього ж закону), а також на підставі ст. 2 ГПК Украіни, чи ст.ст. 5, 121 ЦПК України, ст. 60 КАС України.

В процесі підготовки позову прокурору необхідно:

визначити предмет і підстави позову , характер спірних правовідносин,
встановити,які докази необхідні для обгрунтування позовних вимог,зібрати ці докази,з урахуванням їх належності та допустимості.
правильно визначити склад сторін спірних правовідносин, державний орган, уповноважений здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах, обгрунтувати наявність порушених державних інтересів, неспроможність громадянина самостійно захистити свої права,
визначити ціну позову,якщо він підлягає оцінці,
з”ясувати терміни позовної давності,причину пропуску цих термінів,можливість їх поновлення,
вжити передбачених законом заходів до забезпечення позову.

Встановивши правові підстави позову, прокурор повинен визначити коло доказів,необхідних для підтвердження викладених ним обставин.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані,на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин,що обгрунтовують вимоги чи заперечення сторін,а також інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи.Кожна сторона повинна довести ті обставини,на які вона посилається,як на підставу своїх вимог чи заперечень.(ст.30 ЦПК,ст.33 ГПК)

Згідно зі ст.32 ГПК України та ст.27 ЦПК України в якості доказів, як в цивільному,так і в господарському судочинстві можуть бути використані письмові і речові докази,пояснення сторін, їх представників та інших осіб, які беруть участь у розгляді справи, висновки експертів.

При збиранні доказів прокурор керується правилами належності та допустимості доказів (ст.28,29 ЦПК,ст.34 ГПК).

При зверненні до суду слід враховувати встановлений ст. 71 ЦК України загальний строк позовної давності - 3 роки та існування скорочених строків позовної давності,встановлених ст.72 ЦК України, зокрема, 6-ти місячний строк для стягнення пені та штрафів.Сплин строку позовної давності є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (ст.80 ЦК України).Разом з тим,закон надає право сторонам і прокурору просити поновлення строку позовної давності,якщо суд визнає причини пропуску поважними.Для цього треба звернутись до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку ,навівши мотиви поважності причин пропуску

Вирішуючи питання про сторони,не слід забувати про те,що процесуальне законодавство передбачає співучасть, як на стороні позивача, так і на стороні відповідача або на обох сторонах одночасно (ст.23 ГПК України,ст.104 ЦПК України),тобто в одній справі можуть приймати участь кілька позивачів та відповідачів.

Процесуальне законодавство допускає участь в справі третіх осіб, як на боці позивача,так і на боці відповідача (ст.107-108 ЦПК України,ст.26,27 ГПК України).Треті особи, які не заявляють самостійні вимоги,можуть бути залучені судом до участі в справі за клопотанням прокурора.

При підготовці позову в інтересах господарюючих суб”єктів чи до суб”єктів господарювання слід перевірити, чи є вони юридичними особами, або чи мають структурні підрозділи відповідні довіреності на право укладання від імені юридичної особи договорів,право отримувати кошти по укладених договорах, бути позивачами та відповідачами при розгляді спорів по укладених ними договорах. Визначивши сторони, потрібно з”ясувати :повне найменування позивача і відповідача, їх точну поштову адресу, банківські реквізити.До позовної заяви в обов”язковому порядку додається довідка органу статистики про включення позивача та відповідача до ЕДРПОУ.

При зверненні до господарського суду в позовній заяві в обов”язковому порядку зазначається орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах .

Відповідно до ст.2 ГПК України прокурор самостійно обгрунтовує, в чому полягає порушення чи існує загроза порушенню державних інтересів. Наявність такого обгрунтування обов”язкова, оскільки позовна заява без обгрунтування фактичного порушення державних інтересів може бути повернута судом без розгляду.

При зверненні з позовом в інтересах фізичних осіб прокурор повинен вказати причини, з яких громадянин самостійно не може вчиняти процесуальні дії,надати докази на підтвердження цього.

Відповідно до ст.65 ЦПК України, ст.55 ГПК України ціна позову визначається:

-у позовах про стягнення коштів –стягуваною сумою,

-у позовах про витребування майна-вартістю майна,що витребовується,

-у позовах,що складаються із кількох самостійних вимог-загальною сумою цих вимог(напр.основний борг + пеня + штраф),за винятком відшкодування моральної шкоди,

-у позовах про стягнення іноземної валюти- в іноземній валюті та у гривнях відповідно до офіційного курсу,встановленого НБУ на день пред”явлення позову,

-у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач-сумою,на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі,але не більше як за один рік,

-у позовах про строкові платежі і видачі- сукупністю всіх платежів або видач,але не більше як за три роки.

В порядку, встановленому ст. 66,67 ГПК України,ст.149-152 ЦПК України,прокурор,який подав позов,має право звернутися до суду із заявою щодо вжиття заходів до забезпечення позову,якщо його невжиття може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.Така заява може міститись безпосередньо в позові, або надсилатись до суду після подачі позову,при цьому прокурор повинен обгрунтувати необхідність застосування того чи іншого заходу.

Стаття 138 ЦПК України зобов”язує прокурора подати до місцевого територіального суду позовну заяву з копіями відповідно до кількості відповідачів.Цивільно-процесуальне законодавства не передбачає надіслання позовних матеріалів позивачу в тих випадках,коли позов пред”являється прокурором.Однак доцільно надсилати копію позовноі заяви тій особі, в інтересах якої прокурор звернувся з позовом, для надання можливості своєчасного ознайомлення з позовними вимогами прокурора та підготовки до судового розгляду.

Разом з тим,ст.56 ГПК України передбачає обов”язок прокурора надіслати сторонам: позивачу та відповідачу (ст.21 ГПК України) копії позовної заяви та доданих до неї документів,якщо цих документів у сторін немає.При цьому, до позовної заяви слід долучити документи на підтвердження направлення сторонам копій позовних матеріалів.Це можуть бути поштові квитанції,реєстр із зазначенням конкретних документів,на якому є поштовий штемпель, копія супровіного листа з поштовим штемпелем або відміткою сторони про одержання копії позовної заяви.

Форма і зміст позовної заяви повинна відповідати вимогам ст.54 ГПК України та ст.137 ЦПК України

До позовної заяви повинні додаватись:обгрунтований розрахунок стягуваної суми,окремо основного боргу та пені,довідка про включення до ЕДРПОУ,договір між сторонами з усіма змінами до нього,докази надіслання копій позову сторонам, документи на обгрунтування позовних вимог:товаро-транспортні накладні,доручення,рахунки,платіжні документи,витяги з тарифів,переписка між сторонами щодо предмету спору тощо.

Позовна заява підписується прокурором,а до господарського суду може підписуватись також заступником. В разі підписання позовної заяви виконуючим обов”язки прокурора, слід додавати до позовних матеріалів наказ про виконання цих обов”язків.

34. Участь прокурора в судовому розгляді цивільних справ.

Використовуючи повноваження, надані як особі, яка бере участь у цивільному судочинстві, прокурор виконує завдання, визначені ст. ст. 4, 34 Закону України „Про прокуратуру”.

Нсамперед прокурор бере участь у попередньому судовому засіданні (ст. 130 ЦПК), де суд за його заявою може вжити заходи для забезпеченя поданого ним позову ( ст. 151 ЦПК). Під час розгляду справи прокурор зобов”язаний виявяти повагу до суду, виконувати процесуальні норми, що регламентують порядок судового розгляду справ, беззаперечно підкорятися розпорядженням головуючого. (ст. 162 ЦПК).

Ст. 46 ЦПК передбачає процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи, інтереси інших осіб. Із цього випливає, що прокурор під час розгляду справи по суті користується процесуальними правами і несе процесуальні обовязки, які передбачені ст. 27 і ст. 31 ЦПК за винятком права укладати мирову угоду.

Зокрема, він має право знайомитися з матеріалами справи, робити з неї витяги, знімати копії з дкументів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докаи, брати участь у досліджені доказів, ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваженя з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання, робити з нього копії, подавати зауваження на нього, оскаржувати рішення і ухвали суду.( ст. ст. 27, 219-221 ЦПК).

Крім зазначених прав та обовязків, прокурор має право протягом усього часу розгляду справи змінювати підставу або предмет позову, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, відмовлятися від позову (ч.2 ст. 31 ЦПК). При предявлені позову пркурор звільняється від сплати судових витрат.

У судових дебатах прокурор виступає першим. У своїй промові він може посилатися лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні. Суд не може обмежувати тривалість виступу прокурора певним часом. З дозволу суду прокурор має право обміну репліками.

У контексті п. 2 ст. 45 ЦПК прокурор має право вступити у розгляд цивільних справ, розпочатих за ініціативою інших осіб. У випадках, передбачених законом, учсть прокурора у розгляді судами цих справ є обовязковою. Прокурор, який бере участь у справі, що розпочалася з ініціативи інших осіб, користується процесуальними правами, несе процесуальні обовязки, передбачені ст. 27 ЦПК. Проте, він не може змінити підставу або предмет позову.

Беручи участь у розгляді справ у судах апляційної, касацйної інстанції, або у перегляді рішень судів за винятковими чи нововиявленими обставинами, прокурор дає пояснення з підстав свого звернення, захищаючи при цьому права. Свободи та інтереси інших осіб, сприяє скасуванню (зміні) рішень, ухвал, що не відповідають закону.

Особливості участі прокурорів у розгляді судами справ, в яких органи прокуратури та їх посадові особи є субєктами оскарження чи відповідачами.

Згідно з Наказом Генерального прокурора України №6 від 28 жовтня 2002 р. участь у розгляді справ у порядку представництва у суді прокуратури як юридичної особи здійснюють, як правило, працівники відділів представництва інтересів громадян і держави в судах. Залежно від обставин представляти прокуратуру у суді або залучатись до розгляду таких справ можуть працівники прокуратур або їх структурних підрозділів за місцем знаходження суду або дії яких оскаржуються (п.3.3). Цим же наказом було зобов’язано забезпечити обов’язкову участь прокурорів при розгляді судами, серед інших, і справ про відшкодування за рахунок державного бюджету шкоди, завданої незаконними діями державних органів (п.4). Новим Наказом Генпрокурора №6/3 гн від 7 травня 2004 р. яким Наказ №6 скасовано, передбачено лише забезпечувати участь прокурорів при розгляді судами справ про відшкодування збитків за рахунок державного бюджету (п.9.3)

Організація роботи прокурорів включає, перш за все, належний облік і контроль за діяльністю щодо підготовки і участі у розгляді судами справ за скаргами і позовами, відповідачами у яких чи суб’єктами оскарження виступають органи прокуратури та їх посадові особи.

Ведення обліку дає можливість контролювати фактичний стан справ у провадженні окремих прокурорів, кількість відкладених, не розглянутих судом справ, а також для проведення узагальнення участі прокурорів та розгляду судами справ цієї категорії.

Повідомлення про час і місце слухання справи відповідно до ст. 91 ЦПК України прокуратура має отримати не менше ніж за 5днів. За цей час слід визначитися, кому доручити брати участь у справі, підготувати заперечення чи пояснення. Порушення цього терміну є підставою для відкладення слухання справи.

Відповідно до ст. 99 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право давати суду усні і письмові пояснення. Стаття 143 ЦПК України передбачає, що при підготовці справи до судового розгляду суддя по особливо складних справах може запропонувати відповідачеві подати письмові пояснення в справі. По всіх справах, без винятків, доцільно використовувати право на подання саме письмових заперечень.

Працівнику прокуратури, якому доручено взяти участь у справі, терміново надаються всі необхідні для суду документи, довідки і висновки інших підрозділів щодо підставності і законності дій прокуратури, її представник має надати суду довіреність, у якій повинні бути зазначені повноваження представника.

У випадках, коли оскаржуються дії посадових осіб слід взяти до уваги, що представниками цієї особи інші прокурори не можуть виступати, це заборонено ст.116 ЦПК України.

2. Особливості участі прокурора у справах за скаргами громадян на рішення, дії або бездіяльність, поданих у порядку глави 31-А ЦПК України (ст.ст.2481-2489). Межі оскарження.

Підставами звернення є:

бездіяльність, неотримання відповіді на будь-яке звернення до прокуратури, отримання відповіді із порушенням строку, встановленого для розгляду звернень, заяв та скарг; невжиття заходів до відновлення порушених прав тощо;
невинесення постанови про порушення кримінальної справи чи відмови у її порушенні за заявою, що надійшла до прокуратури;
неправомірні дії.

Незгода з відповідями посадових осіб прокуратури по суті вимог, відмови у задоволенні вимог про внесення подання на вирок чи рішення суду не може бути законною підставою для звернення зі скаргою до суду та для задоволення судом таких вимог.

Тобто оскаржуватися у порядку гл.31-А ЦПК України можуть лише управлінські дії: організація перевірки, термін, неотримання відповіді, невинесення постанови про відмову у порушенні кримінальної справи у випадку вимог заявника саме про порушення справи за відсутності для цього підстав, відмова у прийнятті скарги чи особистого прийому тощо.

Подаючи скарги у порядку глави 31-А ЦПК України, заявники нерідко разом з оскарженням дій заявляють вимоги про відшкодування моральної шкоди. Суди приймають і розглядають такі заяви за правилами розгляду позовних заяв, що не суперечить чинному законодавству.

Глава 31-А ЦПК України передбачає порядок звернення до суду, строки звернення і розгляду скарг, їх підвідомчість і підсудність.

Скарги на дії чи бездіяльність органів прокуратури за формою та змістом повинні відповідати вимогам, встановленим ст.ст. 137 і 138 ЦПК України, та оплачуватись державним митом. Крім загальних вимог щодо форми скарги у ній повинно бути зазначено, які рішення, дії чи бездіяльність є предметом оскарження; ким порушено чи порушуються права і свободи громадянина; суть порушеного права; дані про скарги, з якими звертався заявник до прокуратури, чи отримував на них відповіді, дату отримання відповідей, правові підстави порушеного права.

Право на оскарження до суду неправомірних рішень, бездіяльності осіб, зазначених у ст.2481 ЦПК України мають лише фізичні особи, в тому числі іноземці та особи без громадянства (вид. авт.).

Слід відмітити, що до суду можуть бути оскаржені в порядку, визначеному гл. 31-А ЦПК України, неправомірні рішення, дії або бездіяльність суб’єктів оскарження, якщо відсутній спір про цивільне право. У випадку поєднання вимог про поновлення прав і свобод громадянина та вимог щодо спору цивільно-правового характеру справа розглядається за правилами позовного провадження і має бути оформлена у формі позовної заяви.

Якщо наявність спору буде виявлена при розгляді скарги в суді, суд зобов’язаний залишити скаргу без розгляду (ст.2486 ЦПК України).

Необхідно також звернути увагу на строки звернення зі скаргою до суду. Недотримання строків, встановлених ст. 2485 ЦПК України, може позбавити громадянина права на звернення до суду і захисту порушених щодо нього прав і свобод. Відповідно до вимог зазначеної норми скарга до суду подається у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. У разі, коли скарга попередньо подавалася до відповідного органу чи посадової особи - у місячний строк з дня одержання письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги або з дня закінчення місячного строку після її подання, якщо не було одержано відповіді.

Прокурорський нагляд за додержанням законів у слідчих ізоляторах.

Галузевим наказом визначається періодичність проведення перевірок – щомісячно.

Перед початком перевірки прокурор складає план її проведення та затверджує його у заступника прокурора області, який згідно розподілу службових обов’язків відповідає за дану ділянку. За необхідності він визначає, спеціалістів яких галузей слід залучити до неї.

Прокурор перед відвідуванням слідчого ізолятора повинен підготуватися до перевірки, а саме:

- ознайомитися з матеріалами попередніх перевірок та актами прокурорського реагування, звернути увагу на вжиті адміністрацією заходи щодо усунення виявлених порушень закону;

- вивчити наглядові провадження за скаргами, що надійшли до прокуратури від ув’язнених та їх родичів, а також повідомленнями в засобах масової інформації.

Перевірку безпосередньо в установі попереднього ув’язнення доцільно розпочати з попередньої розмови з начальником установи, його заступниками, начальниками служб, з метою з’ясування загальних питань: кількості осіб, які тримаються в установі, їх розміщення, додержання встановлених норм житлової площі, працевикористання, стану злочинності та дисципліни серед них.

Слід також з’ясувати, чи мали місце факти застосування до ув’язнених спеціальних засобів (наручників, гумових палиць, гамівної сорочки) і вогнепальної зброї, вчинення ув’язненими злочинів, а також фактів встановлення позаслужбових стосунків співробітників установи з ув’язненими та їх родичами. Доцільно доручити адміністрації підготувати довідки з цих питань.

Ознайомитися із записами у книзі інспекторських перевірок і обстежень установи посадовими особами регіональних управлінь (відділів) Державного департаменту України з питань виконання покарань, звернути увагу на вжиті заходи до усунення виявлених ними порушень.

У черговій частині установи прокурор ознайомлюється із записами у книзі обліку правопорушень, заяв і повідомлень про вчинені злочини, актами вилучення заборонених предметів та матеріалами перевірок за такими фактами.

Після ознайомлення із загальним станом справ в установі здійснюється обхід камер, де тримаються особи, взяті під варту, та житлових приміщень для осіб, залишених для господарського обслуговування СІЗО, інших приміщень установи, як правило, у присутності начальника, його заступників, працівників медико-санітарної частини та інших структурних підрозділів.

При обході камер необхідно з’ясувати, чи дотримується режим тримання ув’язнених, чи немає випадків порушення їх прав, звернути увагу на додержання норм щодо матеріально-побутового забезпечення, харчування, лікування. Окремо слід перевірити забезпеченість предметами першої необхідності та продуктами харчування, їх асортимент у торговельній мережі установи, графік роботи крамниці установи.

Особливу увагу слід звернути на додержання роздільного тримання ув’язнених у камерах.

Після цього прокурор, як правило, проводить прийом заарештованих та засуджених. Після прийому прокурор ознайомлюється у відділі контролю за виконанням судових рішень установи з особовими справами заарештованих та засуджених, звертає увагу на час взяття їх під варту.

При виявленні наказів та розпоряджень з питань режиму і умов тримання ув’язнених, що суперечать вимогам закону, прокурор повинен опротестувати їх у встановленому порядку. Він також зобов’язаний скасувати незаконну постанову чи розпорядження адміністрації щодо тієї чи іншої особи (про незаконне поміщення в карцер, закінчення строку можливості застосування такого стягнення тощо) та негайно поновити порушені її законні права, поставити питання про притягнення винних працівників слідчого ізолятора до відповідальності.

Оскільки взяття під варту є найбільш суттєвим втручанням у забезпечення державою принципу недоторканності громадянина, перевірка законності тримання осіб, взятих під варту, є одним з найголовніших обов’язки прокурора. Він повинен вивчити всі особові справи заарештованих, які надійшли до СІЗО за час, що минув після останньої прокурорської перевірки. Ознайомитися з процесуальними документами, на підставі яких дані особи тримаються у СІЗО, з’ясувати доцільність взяти під варту як міри запобіжного заходу, з урахуванням вимог ст.ст. 14, 43-1, 148, 150, 155-159,165 КПК України. Обов’язково перевірити матеріали щодо осіб, від яких надійшли скарги на необґрунтоване застосування запобіжного заходу.

Крім цього, прокурор повинен з’ясувати за весь період, що минув після попередньої перевірки, дані про кількість осіб, звільнених з-лід варти з мотивів закриття справ, у тому числі з реабілітуючих підстав; засудження до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі; зміни запобіжного заходу. За наявними документами перевірити законність та своєчасність звільненні цих осіб.

Якщо прокурор виявить осіб, які тримаються незаконно, він у межах своєї компетенції або через прокурора вищого рівня, відповідна до п. З ч. 2 ст. 44 Закону України “Про прокуратуру”, зобов’язаний негайна звільнити їх із слідчого ізолятора, а також поставити питання про притягнення до відповідальності винних посадових осіб.

У випадку, коли прокурор, ознайомившись з вироком, дійде до висновку, що особу необґрунтовано засуджено до позбавлення волі, він повинен поставити питання про скасування або зміну вироку.

Складання довідок за наслідками прокурорських перевірок. Зміст і форма довідки щодо наслідків перевірки вироблена практикою. У довідці мають бути висвітлені основні питання про результати перевірки у слідчому ізоляторі, а саме:

законність тримання осіб, взятих під варту. Зокрема, додержання встановлених законом строків тримання;
забезпечення встановленого ст. 7 Закону України “Про попереднє ув’язнення” режиму тримання;
додержання вимог закону щодо роздільного тримання у місцях попереднього ув’язнення;
умови тримання осіб, взятих під варту, додержання вимог законодавства щодо матеріально-побутового, медико-санітарного забезпечення та їх харчування, надання прогулянок та побачень, додержання встановленого порядку отримання посилок і передач;
законність і обґрунтованість застосування дисциплінарних стягнень;
законність поміщення та умови тримання правопорушників у карцері;

залучення осіб, взятих під варту в порядку запобіжного заходу, до праці;

стан злочинності та правопорушень серед ув’язнених, законність застосування адміністрацією СІЗО заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї;

законність розгляду та вирішення адміністрацією СІЗО скарг і заяв ув’язнених;

законність визначення засудженим видів виправних колоній;

своєчасність направлення засуджених до позбавлення волі із слідчого ізолятора для відбування покарання до виправних установ. Законність залишення у слідчому ізоляторі засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування;

виконання вимог законодавства щодо умовно-дострокового звільнення від покарання осіб, залишених для роботи з господарського обслуговування;

законність наказів і розпоряджень адміністрації місця попереднього ув’язнення;

стан дисципліни та злочинності серед персоналу місць попереднього ув’язнення, ставлення до ув’язнених, реагування на факти приниження їх людської гідності.

У довідці за результатами перевірки також обов’язково слід зазначати: характер виявлених порушень закону; прізвища та посади осіб, які їх допустили; дані про вжиті заходи щодо усунення порушень закону та поновлення прав осіб, взятих під варту, та засуджених; які необхідно внести чи внесено документи прокурорського реагування; пропозиції стосовно інших шляхів реалізації та використання результатів перевірки.

Окремим розділом у довідці зазначаються результати перевірки додержання умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі, арешту та неповнолітніх, взятих під варту.

Довідка підписується особою (особами), які брали участь у перевірці, її зміст доводиться до начальника слідчого ізолятора або особи, яка виконує його обов’язки.

Копії довідок за результатами комплексних перевірок і документи прокурорського реагування, відповідно до вимог галузевого наказу, надсилаються до Генеральної прокуратури України в місячний строк після проведення перевірки.

Нагляд за додержанням законів при прийомі і поміщенні осіб в ІТТ.

Законність поміщення та тримання осіб в ізоляторах тимчасового тримання. Затримання застосовується як тимчасове обмеження особистої свободи до вирішення питання про обрання відносно особи, запідозреної у вчиненні злочину, запобіжного заходу (ст. 106, 115 КПК України) або притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності. Місцем тримання цих осіб є ізолятор тимчасового тримання. Зокрема особи, затримані за підозрою у вчиненні злочину, поміщаються до ІТТ на підставі відповідного протоколу, складеного згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства слідчим або особою, яка проводить дізнання.

Відповідно до вимог ст. 29 Конституції України законність затримання особи протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Не підлягають поміщенню до ІТТ особи, відносно яких протоколи затримання, постанови про взяття під варту та інші документи оформлені з порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства. Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, пов’язаним з обмеженням особистої свободи громадян, у зв’язку з чим прокурор повинен особливо ретельно перевіряти законність тримання ув’язнених осіб. На початку перевірки це з’ясовується при опитуванні затриманих та заарештованих осіб, після чого вивчаються їх особові справи та відповідні процесуальні документи, а також оцінюється обґрунтованість обрання даного запобіжного заходу з урахуванням вимог КПК України (ст. 14, 43-1, 148, 150, 155-159, 165 та ін.) Поміщення та тримання затриманих та осіб, узятих під варту, в установі може здійснюватися лише на підставі таких процесуальних документів: - протоколу слідчого та органу дізнання про затримання особи за підозрою у вчиненні злочину, складеного у порядку ст. 106, 115 КПК України; - постанови (ухвали) суду про застосування, зміну запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або продовження строків тримання під вартою (ст. 165 - 165-3 КПК України); - вироку суду (до доставлення у СІЗО); - постанови суду про накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту (у випадках, якщо у регіоні немає спеціального приймальника для осіб, підданих адміністративному арешту); - постанови про затримання особи, запідозреної у занятті бродяжництвом, санкціонованої прокурором (до направлення її до приймальника-розподільника для осіб, затриманих за бродяжництво). У процесі перевірки доцільно звертати особливу увагу на дотримання слідчими та органами дізнання порядку (документального оформлення) затримання, роз’яснення і забезпечення затриманій особі прав, пов’язаних з її захистом. Прокурор при вивченні особових справ ув’язнених повинен звертати увагу на наявність у них протоколів затримання, особистого обшуку та огляду речей, постанов (вироків, ухвал) суду про взяття під варту, анкети заарештованої особи, завіреної копії повідомлення до Міністерства закордонних справ України про арешт іноземного громадянина з органу, який його заарештував, дактилоскопічної карти, фотокартки, довідки про відсутність чи наявність судимостей, а також медичних документів про стан здоров’я особи, даних про флюорографічне обстеження легенів. У разі наявності тілесних ушкоджень він має з’ясувати, чи зареєстровано даний факт в журналі реєстрації злочинів та надзвичайних подій та чи прийнято рішення в порядку ст. 97 КПК України. Засуджені, які відбувають покарання у кримінально-виконавчих установах, можуть триматися в ІТТ у таких випадках: - у зв’язку з розглядом справи в суді - за рішенням суду на час розгляду справи; - у зв’язку з проведенням слідчих дій у справі про злочин, учинений іншою особою, - на підставі постанови, санкціонованої прокурором. Затримані, взяті під варту й засуджені, яких доставили транзитом, поміщаються до ізолятора тимчасового тримання на підставі документів, передбачених Інструкцією з організації конвоювання затриманих і взятих під варту осіб в органах внутрішніх справ України. Узяті під варту жінки мають право мати при собі дітей віком до трьох років. Вони розміщуються в найбільш світлих і сухих камерах, які обладнуються одноярусними ліжками. Для дітей встановлюються дитячі ліжка.

Затримані та взяті під варту особи цілодобово приймаються до ІТТ черговим, який перевіряє підстави їх поміщення до установи, правильність анкетних та інших даних, реєструє їх у відповідній книзі обліку. Доставлені в установу особи перед поміщенням у камери опитуються фельдшером, а за його відсутності – черговим, про стан їх здоров’я. Після цього вони проходять санітарне оброблення. Доставлені особи перед поміщенням до камери обшукуються у присутності понятих тієї ж статі, а їх речі підлягають огляду, про що складається протокол. Узятим під варту особам залишаються тільки ті предмети, речі та продукти харчування, які їм дозволяється мати при собі та зберігати в камері. У ході перевірки прокурором обов’язково вивчаються матеріали щодо осіб, від яких надійшли скарги на необґрунтоване застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, враховуючи, що найважливішим чинником ефективності нагляду за додержанням прав громадян при їх затриманні є своєчасне реагування на порушення закону, виявлені за результатами їх розгляду. При перевірці особових справ виявляються заарештовані, які трималися в установі понад строки, встановлені ст. 156 КПК України, з’ясовуються дані про органи (осіб), за якими вони рахуються, та вивчаються питання, пов’язані з продовженням строків тримання їх під вартою. У разі виявлення порушень закону прокурор повинен вжити необхідних заходів до їх негайного усунення. У випадку закінчення передбачених законом строків тримання під вартою начальник ІТТ зобов’язаний негайно звільнити обвинуваченого, щодо якого не надійшла постанова суду про продовження строку тримання під вартою (ст. 20 Закону України «Про попереднє ув’язнення»). При цьому він має надіслати повідомлення особі чи органу, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, та відповідному прокурору. Необхідно зазначити, що початок строку тримання під вартою обчислюється з моменту фактичного позбавлення волі, тобто з часу затримання особи (ст. 106, 115, 156, 338 КПК України). При виявленні осіб, які незаконно тримаються під вартою, прокурор у межах своєї компетенції або через прокурора вищого рівня зобов’язаний негайно звільнити їх на підставі п. 3 ч. 2 ст. 44 Закону України «Про прокуратуру» та поставити питання про притягнення до відповідальності винних посадових осіб. Крім того, необхідно своєчасно виявляти факти поміщення до ІТТ осіб, відносно яких не складалися протоколи про їх затримання. З цією метою перевірки інколи варто проводити раптово, у вечірній або нічний час, з обходом усіх приміщень установи та опитуванням, насамперед, осіб, які тримаються нетривалий проміжок часу (декілька годин).

.Прокурорський нагляд за додержанням законів у спеціальних приймальниках для осіб, підданих адміністративному арешту.

тримання осіб, до яких постановою суду за вчинення адміністративного правопорушення застосовано адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту на строк до 15 діб ( реалізується у спеціальних приймальниках, а за їх відсутності в ізоляторах тимчасового тримання. Правові підстави застосування: Кодекс України про адміністративні правопорушення. Відомча підпорядкованість – Міністерство внутрішніх справ України);

Прокурорський нагляд за додержанням законів, що регулюють порядок розгляду та вирішення адміністрацією СІЗО заяв і скарг взятих під варту та засуджених осіб.

Перевіряючи стан дотримання встановленого ст. 13 Закону України “Про попереднє ув’язнення” порядку листування осіб, взятих під варту, та розгляду їх звернень, прокурор повинен ознайомитись з книгами реєстрації письмових скарг і обліку особистого прийому адміністрацією ув’язнених та інших громадян.

Особи, взяті під варту, можуть листуватися з родичами та іншими громадянами, а також підприємствами, установами, організаціями з письмового дозволу особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа. Після набрання вироком законної сили листування здійснюється без обмежень.

У канцелярії ізолятора перевіряється законність розгляду і вирішення звернень, дотримання встановлених законом скорочених строків їх розгляду або направлення за належністю, звернувши особливу увагу на скарги щодо порушень закону при застосуванні заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, поміщення в карцер; відправлення у 3-х денний термін скарг, пов’язаних з провадженням у справах. Слід пам’ятати, що відповідно до ст. 13 Закону України “Про попереднє ув’язнення” скарги, адресовані прокурору і Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, переглядові не підлягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подачі.

Порушення законних прав на звернення можна також виявити при обході камер та опитуванні взятих під варту осіб. Своєчасність оголошення відповідей, крім книг реєстрації, перевіряється також за особовими справами заявників, оскільки ці відповіді оголошуються під розписку і долучаються до особових справ.

Правові засади, організація та здійснення прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні покарання у виді штрафу.

Завдання подальшого зміцнення законності при виконанні кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, посилення їх виховного та попереджувального впливу вимагають подальшої активізації прокурорського нагляду, підвищення його ефективності. Одним з основних засобів прокурорського нагляду є перевірка додержання законів у кримінально-виконавчій інспекції, на підприємствах, в установах і організаціях та відділі державної виконавчої служби. Для кваліфікованого проведення перевірки прокурору необхідно:

1. Знати основні закони та підзаконні акти, що регулюють виконання кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а саме:

а) Конституцію України (розділи ІІ “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина” та VІІ “Прокуратура”);

б) ЗУ “Про прокуратуру”;КК,КПК.КВК.КЗОТ,КУАП

ж) ЗУ “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження”;

з) ППВСУ -№ 7 від 24.10.2003 “Про практику призначення судами кримінального покарання”; -№ 2 від 26.04.2002 “Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким”; -№ 6 від 27.08.1976 “Про судову практику в справах про виключення майна з опису” -№ 14 від 26.12.2003 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження”;

и) Наказ Генерального прокурора України №8гн від 23 квітня 2004р.“Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян”;

і) “Інструкцію про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань”, затверджену спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства внутрішніх справ України № 270 / 1560 від 19 грудня 2003 року;

ї) “Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях”, затверджену спільним наказом Міністра праці України, Міністра юстиції України і Міністра соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року;

й) “ Інструкцію про проведення виконавчих дій”, затверджену наказом Міністерства юстиції України № 74 / 5 від 15 грудня 1999 року з наступними змінами і доповненнями;

к) “Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України”, затверджене наказом Міністра внутрішніх справ України №1212 від 20.10.2003 року. Слід мати на увазі, що зазначений перелік не є вичерпним, оскільки на практиці, в залежності від характеру перевіряємих питань та виявлених порушень, часто виникає потреба у застосуванні інших нормативних актів.

2. Ознайомитися з матеріалами попередніх перевірок виконання законів, проведених прокурором в інспекції (відділі державної виконавчої служби). Вивчити наявні в прокуратурі скарги і звернення громадян, інші матеріали з інформацією про порушення законності при виконанні кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. У бесіді з головою спостережної комісії зясувати, які є претензії до працівників кримінально-виконавчої інспекції, органів внутрішніх справ та адміністрації підприємств за місцем відбування покарань засудженими.

3. Вивчити кримінальні справи та матеріали на осіб, які вчинили повторні злочини в період відбування покарання, а також на осіб, яким покарання, не пов’язане з позбавленням волі замінено судом на інший вид покарання.

4. В залежності від спрямованості прокурорської перевірки, із місцевого суду, кримінально-виконавчої інспекції, відділу державної виконавчої служби, районного(міського) управління (відділу) внутрішніх справ прокурор запитує відповідну інформацію, зокрема, про кількість осіб, яким призначені покарання не пов’язані з позбавленням волі (у розрізі видів та з зазначенням П.І.Б.); перелік підприємств, де засуджені відбувають покарання у виді виправних чи громадських робіт; кількість виконавчих листів, що надійшли для виконання за певний період; кількість засуджених, які ухиляються від відбування покарання і розшукуються органами внутрішніх справ, тощо. У разі необхідності проводить взаємозвірки.

5. Проаналізувати додержання законності в інспекції (відділі державної виконавчої служби), а також на підприємствах і в організаціях, де відбувають покарання засуджені до виправних робіт чи громадських робіт. Під час аналізу прокурор робить висновок про причини порушень законності, що найбільш часто виявлялися, і визначає перелік питань, на які слід звернути особливу увагу при проведенні перевірки.

Прокурорський нагляд за додержанням законів щодо повноти вжитих державним виконавцем заходів для забезпечення виконання покарання у виді штрафу.

Права і обов’язки державного виконавця при проведенні виконавчих дій визначені статтею 5, строки здійснення виконавчого провадження – статтею 25, а порядок закінчення провадження і його наслідки – статтями 37, 38 вище названого Закону. Крім цього, перевірці та висвітленню у довідках підлягають питання своєчасності і повноти проведення виконавчих дій, а також наявності та ефективності відомчого контролю за примусовим виконанням судових рішень майнового характеру в кримінальних справах.

Прокурор при перевірці звертає увагу на те, чи долучена до виконавчого листа про конфіскацію майна копія вироку суду та протоколу про накладення арешту на майно і його опису, або довідка суду про відсутність у справі таких документів. У разі встановлення державним виконавцем факту приховування майна , що підлягає конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, його розтрати або підміни, ним, із залученням понятих, складається відповідний акт, який разом з поданням та іншими матеріалами перевірки надсилається прокурору для вирішення питання про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності в порядку ст. 97 КПК України.

Прокурору слід також приділяти увагу достовірності складених державним виконавцем актів про відсутність у засудженого майна, що підлягає примусовій реалізації або конфіскації. У разі виявлення фальсифікації вирішувати питання про відповідальність винних у цьому службових осіб, аж до притягнення їх до кримінальної відповідальності за службові злочини. Такі факти встановлюються шляхом перевірки за місцем знаходження майна та опитування осіб, які брали участь у проведенні виконавчої дії, понятих, інших не зацікавлених осіб.

Реалізація конфіскованого майна має здійснюватись відповідно до ст.ст. 61, 62 Закону України “Про виконавче провадження” та п.5.12 Інструкції про проведення виконавчих дій. При цьому слід звертати увагу на правильність проведення оцінки або уцінки описаного майна, дотримання строків їх проведення та обов’язкову участь в них засудженого або його представника.

Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Отже, враховуючи, що строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника, слід перевірити законність та вмотивованість постанов, винесених державним виконавцем з цього приводу.

Перед проведенням перевірки необхідно вивчити Закони України “Про державну виконавчу службу” та “Про виконавче провадження” а також ознайомитися з Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністра юстиції України № 74/5 від 15. 12. 1999 р. з внесеними в них змінами і доповненнями.

Розпочинаючи перевірку, прокурору слід витребувати з суду інформацію про кількість виконавчих листів, надісланих судом органам державної виконавчої служби для виконання кримінальних покарань у виді штрафу та конфіскації майна. При цьому слід мати на увазі, що їх кількість не завжди співпадатиме з кількістю зареєстрованих у відділі державної виконавчої служби, оскільки примусове виконання виконавчих документів може проводитись за місцем проживання, роботи боржника або за місцем знаходження його майна і тому потребує ретельної звірки. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється лише за місцем знаходження майна.

Перевіряючи виконавчі провадження, необхідно звертати увагу на наявність законних підстав для їх відкриття та додержання встановленого для цього законом 3 – денного строку (ст.ст. 19, 24 Закону України “Про виконавче провадження”).Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається засудженому (боржнику) та суду, який видав виконавчий документ. При цьому строк для добровільного виконання вироку суду про стягнення штрафу чи конфіскацію майна засудженого державним виконавцем не встановлюється, а виконавчий збір не стягується.

Нагляд за додержанням законів, що регулюють порядок виконання покарання у виді конфіскації майна.

Конфіскація майна може застосовуватися судом лише як додатковий вид покарання, який полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить засудженому на праві власності. При цьому у вироку суду має бути чітко визначена та частина майна, яка конфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються. Заміна майна, що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається. Особливістю конфіскації майна є те, що вона може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині КК України і встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини. Конфіскація як вид покарання до неповнолітніх не застосовується ( ст. 98 КК України). За своїм змістом штраф і конфіскація майна мають майновий характер і виконуються органами державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відповідно до статей 26 - 28 та 48 Кримінально - виконавчого кодексу України і Закону України “Про виконавче провадження”. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Прокурорський нагляд за додержанням законів органами Державної виконавчої служби України при виконанні покарань у виді штрафу і конфіскації майна.

Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт визначаються статтями 41 - 46 Кримінально-виконавчого кодексу України. На початку перевірки прокурор, спілкуючись з начальником інспекції (старшим інспектором), з’ясовує загальні питання, пропонує йому підготувати відомості про кількість і назву підприємств (установ, організацій), де працюють засуджені; кількість засуджених, що перебувають на обліку; взятих на облік та знятих з обліку у звітний період; строки надходження вироків з судів; кількість перевірок, проведених інспекцією на підприємствах (установах, організаціях), кількість засуджених, покараних за ухилення від відбування виправних робіт та за інші порушення порядку і умов відбування покарання. З’ясувавши загальний стан справ в інспекції, прокурор знайомиться з картотекою, журналом обліку, особовими справами засуджених і знятих з обліку після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення, актами перевірок, проведених інспектором на підприємствах ( установах, організаціях). Прокурор перевіряє організацію виконання покарання інспекцією, додержання нею вимог закону та виконання покладених на неї обов’язків. З цією метою знайомиться зі списками засуджених, які відбувають покарання за місцем роботи, з’ясовує, хто із засуджених і де конкретно працює. Особливу увагу звертає на повноту і правильність застосування до засуджених правових обмежень, притаманних цьому виду покарання, а також на проведення з ними виховної роботи. Знайомлячись з планами виховної роботи, слід мати на увазі, що при її проведенні повинні враховуватися характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особа засудженого, його поведінка та ставлення до праці. Як правило, інспекція ніяких особливих заходів щодо організації трудового виховання не вживає. Однак це не звільняє її працівників від контролю за поведінкою засуджених та від участі в проведенні з ними виховної роботи. Звертає також увагу на те, чи вживала інспекція заходів до направлення на роботу осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не працюють або були звільнені з роботи у відповідності із законодавством про працю; чи здійснює інспекція контроль за тим, щоб засуджені, які звільнилися з роботи за її згодою або звільнені з ініціативи адміністрації, своєчасно влаштувалися на нову роботу, а також за трудовим використанням засуджених, чи не допускає адміністрація підприємств необґрунтованого їх переведення на нижче оплачувану роботу лише за те, що вони засуджені до виправних робіт. Прокурор також з’ясовує, чи виконує інспекція покладені на неї обов’язки, а саме: а) ведення персонального обліку осіб, притягнутих до виправних робіт; б) організація працевлаштування засуджених, які припинили роботу до виконання вироку; в) контроль за працевлаштуванням осіб, засуджених до виправних робіт; г) участь в організації виховної роботи з особами, які відбувають виправні роботи; д) здійснення контролю за дотриманням адміністрацією підприємств, установ, організацій порядку відбування покарання, правильністю відрахувань із заробітку засуджених та своєчасністю перерахування утриманих сум в доход держави; є) застосування до осіб, які відбувають виправні роботи, заходів заохочення та стягнень, а також направлення прокурору матеріалів для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які злісно ухиляються від відбування виправних робіт; ж) внесення до суду подань про умовно-дострокове звільнення засуджених до виправних робіт або заміни їм не відбутої частини покарання більш м’яким покаранням; з) проведення початкових розшукових дій та організація через органи міліції розшуку осіб, засуджених до виправних робіт, місце знаходження яких невідоме; і) внесення у державний орган, посадовій особі підприємства ( установи, організації), а також до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування подань про усунення виявлених порушень законності; й) організація взаємодії з органами внутрішніх справ з проведення індивідуально - профілактичної роботи за місцем проживання засуджених до покарання у виді виправних робіт та розшуку засуджених. При перевірці окремих підприємств (установ, організацій), на яких працюють засуджені до виправних робіт, прокурор знайомиться з організацією виховної роботи. Оскільки контроль за поведінкою засуджених та проведення з ними виховної роботи закон покладає перш за все на власника підприємства (установи, організації) за місцем відбування покарання, спілкуючись з представниками адміністрації, з’ясовує, як організована виховна робота із засудженими. Прокурор перевіряє також, чи виконує адміністрація підприємства (організації, установи) обов’язки, спеціально покладені на неї законом: контролювати поведінку засуджених, проводити виховну роботу, організовувати загальноосвітнє та професійне навчання засуджених та ін. Крім того, в обов’язки адміністрації входить: правильне і своєчасне проведення відрахувань із заробітку засуджених в доход держави та своєчасне перерахування утриманих сум у встановленому порядку; повідомлення органу, що виконує цей вид покарання, про застосування до засуджених заходів заохочення і дисциплінарного впливу, про ухилення засуджених від відбування покарання; суворе дотримання умов відбування виправних робіт, передбачених Кримінально - виконавчим кодексом ( cт. ст.44, 45, ч.2; 3 ст.42, ч.1 ст.46 КВК України). Виконання адміністрацією покладених на неї законом обов’язків прокурор перевіряє шляхом одержання відповідної інформації від начальника інспекції (старшого інспектора), ознайомлення з актами проведених інспекцією перевірок, вибіркової перевірки окремих підприємств, де на місці знайомиться з виконанням законів. На практиці трапляються випадки, коли після призначення судом покарання у виді виправних робіт з’ясовується, що засуджений є непрацездатним, що виключає можливість відбування даного виду покарання. За таких обставин інспекція зобов’язана порушити перед судом клопотання про заміну виправних робіт іншим, більш м’яким покаранням чи звільнення від його відбування. Такі питання розглядаються судом за участю прокурора, який дає висновок щодо порушених інспекцією клопотань. У разі винесення судом незаконних ухвал ( постанов) прокурор вживає заходів до їх перегляду у встановленому законом порядку. Перевіряючи додержання законності в інспекціях, прокурор знайомиться з матеріалами перевірок, проведеними вищестоящими органами та використовує наявну в них інформацію для аналізу стану законності в діяльності інспекції. Згідно зі статтею 41 Кримінально-виконавчого кодексу України виправні роботи відбуваються відповідно до вироку суду за місцем роботи засудженого. Після оформлення у встановленому порядку документів стосовно засуджених до виправних робіт інспекція не пізніше десятиденного терміну з дня реєстрації копії вироку ( постанови, ухвали) суду, заздалегідь уточнивши місце роботи засудженого, направляє на підприємство копію вироку та повідомлення про утримання грошових коштів ( ч.4 ст.41КВК України). Строк відбування виправних робіт обчислюється місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку проводилися відрахування. До цього строку зараховується також час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і йому на законних підставах нараховувалася заробітна плата. До строку відбутого покарання зараховується, наприклад, час хвороби або догляду за хворим, додаткові оплачувані відпустки працівникам, які поєднують роботу з навчанням.

Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінального покарання та адміністративного стягнення у виді громадських робіт.

Нагляд за додержанням встановленого порядку відбування громадських робіт Порядок та умови виконання покарання у виді громадських робіт, обчислення строку покарання, обов’язки власника підприємства (установи, організації) або уповноваженого ним органу за місцем відбування засудженим цього виду покарання, відповідальність засуджених врегульовані статтями 36 - 40 КВК України. При перевірці дотримання вимог кримінально - виконавчого законодавства при виконанні цього виду покарання прокурору необхідно з’ясувати в інспекції чи визначено заздалегідь з органами місцевого самоврядування перелік підприємств, на яких засуджені відбуватимуть громадські роботи. Слід пам’ятати, що громадські роботи не повинні бути пов’язані із шкідливим виробництвом, ризиком для життя чи здоров’я, а у випадку ушкодження здоров’я, відшкодування шкоди здійснюється відповідно до законодавства про страхування від нещасного випадку. Громадські роботи відбуваються за місцем проживання засудженого у вільний від основної роботи чи навчання час шляхом виконання безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Вони встановлюються судом на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більше як чотири години на день, а неповнолітнім – від тридцяти до ста двадцяти годин і не більше двох годин на день, але не менше двадцяти п’яти годин на місяць. Громадські роботи не повинні призначатись особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби. Стосовно особи, яка після винесення вироку визнана інвалідом першої чи другої групи або досягла пенсійного віку, а також жінки, яка стала вагітною, кримінально - виконавча інспекція надсилає до суду подання про звільнення її від подальшого відбування покарання на підставі ч.3 ст.56 КК України та ст.37 КВК України. Кримінально-виконавча інспекція здійснює контроль за додержанням умов відбування покарання засудженими і власником підприємства, веде сумарний облік відпрацьованого засудженим часу. У разі систематичного невиконання власником підприємства визначених статтею 39 КВК України обов’язків, інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних посадових осіб до відповідальності згідно із законом. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності, до нього застосовується застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання, інспекція надсилає матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності відповідно за вчинення злочину, передбаченого частиною 2 статті 389 КК України. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у зв’язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється органами внутрішніх справ у порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством. Після відпрацювання встановленої вироком суду кількості годин інспекція надсилає власнику підприємства повідомлення про припинення відбування покарання засудженим, і він знімається з обліку. Прокурор шляхом вивчення особової справи засудженого, опитування посадових осіб за місцем відбування покарання, тощо зобов’язаний перевірити правильність обчислення строку відбутого покарання, своєчасність зняття засудженого з обліку та направлення повідомлення на підприємство про припинення громадських робіт. Слід також пам’ятати, що згідно статті 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до цієї категорії засуджених не застосовується.

49. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні кримінального покарання та адміністративного стягнення у виді виправних робіт.

Нагляд за додержанням законів при виконанні покарань у виді виправних робіт. Відповідно до статті 57 Кримінального кодексу України виправні роботи призначаються на строк від шести місяців до двох років за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків щомісячно. Неповнолітнім у віці від 16 до 18 років виправні роботи за місцем роботи призначаються на строк від двох місяців до одного року з відрахуванням в доход держави від п’яти до десяти відсотків місячного заробітку. Крім того, виправні роботи можуть бути призначені до двох місяців, як захід адміністративного стягнення з відрахуванням 20 відсотків заробітку в доход держави. Виправні роботи не застосовуються: до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; до непрацездатних; до осіб, що не досягли шістнадцяти років та тих, що досягли пенсійного віку; до військовослужбовців; працівників правоохоронних органів; нотаріусів; суддів; прокурорів; адвокатів; державних службовців; посадових осіб органів місцевого самоврядування. Порядок і умови виконання покарання у виді виправних робіт визначаються статтями 41 - 46 Кримінально-виконавчого кодексу України. На початку перевірки прокурор, спілкуючись з начальником інспекції (старшим інспектором), з’ясовує загальні питання, пропонує йому підготувати відомості про кількість і назву підприємств (установ, організацій), де працюють засуджені; кількість засуджених, що перебувають на обліку; взятих на облік та знятих з обліку у звітний період; строки надходження вироків з судів; кількість перевірок, проведених інспекцією на підприємствах (установах, організаціях), кількість засуджених, покараних за ухилення від відбування виправних робіт та за інші порушення порядку і умов відбування покарання. З’ясувавши загальний стан справ в інспекції, прокурор знайомиться з картотекою, журналом обліку, особовими справами засуджених і знятих з обліку після відбуття покарання або умовно-дострокового звільнення, актами перевірок, проведених інспектором на підприємствах ( установах, організаціях). Прокурор перевіряє організацію виконання покарання інспекцією, додержання нею вимог закону та виконання покладених на неї обов’язків. З цією метою знайомиться зі списками засуджених, які відбувають покарання за місцем роботи, з’ясовує, хто із засуджених і де конкретно працює. Особливу увагу звертає на повноту і правильність застосування до засуджених правових обмежень, притаманних цьому виду покарання, а також на проведення з ними виховної роботи. Знайомлячись з планами виховної роботи, слід мати на увазі, що при її проведенні повинні враховуватися характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, особа засудженого, його поведінка та ставлення до праці. Звертає також увагу на те, чи вживала інспекція заходів до направлення на роботу осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не працюють або були звільнені з роботи у відповідності із законодавством про працю; чи здійснює інспекція контроль за тим, щоб засуджені, які звільнилися з роботи за її згодою або звільнені з ініціативи адміністрації, своєчасно влаштувалися на нову роботу, а також за трудовим використанням засуджених, чи не допускає адміністрація підприємств необґрунтованого їх переведення на нижче оплачувану роботу лише за те, що вони засуджені до виправних робіт.

Прокурор також з’ясовує, чи виконує інспекція покладені на неї обов’язки, а саме:

а) ведення персонального обліку осіб, притягнутих до виправних робіт;

б) організація працевлаштування засуджених, які припинили роботу до виконання вироку;

в) контроль за працевлаштуванням осіб, засуджених до виправних робіт;

г) участь в організації виховної роботи з особами, які відбувають виправні роботи;

д) здійснення контролю за дотриманням адміністрацією підприємств, установ, організацій порядку відбування покарання, правильністю відрахувань із заробітку засуджених та своєчасністю перерахування утриманих сум в доход держави;

є) застосування до осіб, які відбувають виправні роботи, заходів заохочення та стягнень, а також направлення прокурору матеріалів для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які злісно ухиляються від відбування виправних робіт;

ж) внесення до суду подань про умовно-дострокове звільнення засуджених до виправних робіт або заміни їм невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням;

з) проведення початкових розшукових дій та організація через органи міліції розшуку осіб, засуджених до виправних робіт, місце знаходження яких невідоме; і) внесення у державний орган, посадовій особі підприємства ( установи, організації), а також до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування подань про усунення виявлених порушень законності;

й) організація взаємодії з органами внутрішніх справ з проведення індивідуально - профілактичної роботи за місцем проживання засуджених до покарання у виді виправних робіт та розшуку засуджених.

При перевірці окремих підприємств (установ, організацій), на яких працюють засуджені до виправних робіт, прокурор знайомиться з організацією виховної роботи. Оскільки контроль за поведінкою засуджених та проведення з ними виховної роботи закон покладає перш за все на власника підприємства (установи, організації) за місцем відбування покарання, спілкуючись з представниками адміністрації, з’ясовує, як організована виховна робота із засудженими. Прокурор перевіряє також, чи виконує адміністрація підприємства (організації, установи) обов’язки, спеціально покладені на неї законом: контролювати поведінку засуджених, проводити виховну роботу, організовувати загальноосвітнє та професійне навчання засуджених та ін. Крім того, в обов’язки адміністрації входить: правильне і своєчасне проведення відрахувань із заробітку засуджених в доход держави та своєчасне перерахування утриманих сум у встановленому порядку; повідомлення органу, що виконує цей вид покарання, про застосування до засуджених заходів заохочення і дисциплінарного впливу, про ухилення засуджених від відбування покарання; суворе дотримання умов відбування виправних робіт, передбачених Кримінально - виконавчим кодексом ( cт. ст.44, 45, ч.2; 3 ст.42, ч.1 ст.46 КВК України). Виконання адміністрацією покладених на неї законом обов’язків прокурор перевіряє шляхом одержання відповідної інформації від начальника інспекції (старшого інспектора), ознайомлення з актами проведених інспекцією перевірок, вибіркової перевірки окремих підприємств, де на місці знайомиться з виконанням законів. Після оформлення у встановленому порядку документів стосовно засуджених до виправних робіт інспекція не пізніше десятиденного терміну з дня реєстрації копії вироку ( постанови, ухвали) суду, заздалегідь уточнивши місце роботи засудженого, направляє на підприємство копію вироку та повідомлення про утримання грошових коштів ( ч.4 ст.41КВК України). Строк відбування виправних робіт обчислюється місяцями і днями, протягом яких засуджений працював і з його заробітку проводилися відрахування. До цього строку зараховується також час, протягом якого засуджений не працював з поважних причин і йому на законних підставах нараховувалася заробітна плата. До строку відбутого покарання зараховується, наприклад, час хвороби або догляду за хворим, додаткові оплачувані відпустки працівникам, які поєднують роботу з навчанням.

64. Повноваження прокурора в адміністративному судочинстві.

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Прокурори звертаються до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб та не можуть закінчувати справу примиренням.

Відмова прокурорів від адміністративного позову або зміна позовних вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

Якщо фізична особа, яка має адміністративну процесуальну дієздатність і на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, не підтримує позовні вимоги, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами має право знайомитися з матеріалами справи в адміністративному суді.

Особи, які беруть участь у справі, мають рівні процесуальні права і обов’язки.

Особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов’язки.

Прокурори, які беруть участь у справі, мають право:

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

65. Дисциплінарна відповідальність прокурорсько-слідчих працівників

Дисциплінарні стягнення застосовуються за :

невиконання чи неналежне виконання службових обов’язків;
проступок, який порочить прокурорсько-слідчого працівника як працівника прокуратури.

Постановлення виправдувального вироку, повернення кримінальної справи на додаткове розслідування, скасування запобіжного заходу та інших процесуальних рішень тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів і слідчих, якщо ними в процесі слідства були допущені недбалість або несумісність.

Дисциплінарними стягненнями є :

догана;
пониження в класному чині;
пониження в посаді;
позбавлення нагрудного знака "Почесний працівник прокуратури України";
звільнення;
звільнення з позбавленням класного чину.

Генеральний прокурор має право застосовувати дисциплінарне стягнення в повному обсязі вказаного переліку, за винятком ПОЗБАВЛЕННЯ або ПОНИЖЕННЯ в класному чині ДЕРЖАВНОГО РАДНИКА ЮСТИЦІЇ 1, 2, З КЛАСІВ, оскільки це можливо лише указом Президента за поданням Генерального прокурора України.

Прокурори Автономної Республіки Крим, областей та прирівняні до них мають право застосовувати такі дисциплінарні стягнення:

догану;

пониження в посаді;

звільнення (крім пониження на посаді і звільнення працівників, які призначаються Генеральним прокурором України).

При необхідності застосування заходу дисциплінарного стягнення, що перевищує повноваження зазначених прокурорів, вони вносять подання Генеральному прокурору України.

Особи, нагороджені нагрудним знаком "Почесний працівник прокуратури України", можуть бути звільнені з роботи лише за попередньою згодою Генерального прокурора України.

Міські, районні та прирівняні до них прокурори вносять подання вищестоячому прокурору про накладення дисциплінарного стягнення на підлеглих їм прокурорсько-слідчих працівників.

Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню важкості проступку та вини. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила.

У разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Дисциплінарне стягнення застосовується ПРОТЯГОМ ОДНОГО МІСЯЦЯ з дня виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але НЕ ПІЗНІШЕ ОДНОГО РОКУ З ДНЯ ВЧИНЕННЯ проступку.

Строк службової перевірки не може перевищувати ДВОХ МІСЯЦІВ. За один і той же проступок може бути накладено тільки одне дисциплінарне стягнення.

У разі вчинення працівником діяння, не сумісного з перебуванням на роботі в органах прокуратури, його звільнення провадиться незалежно від часу вчинення проступку.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ відповідного прокурора, який оголошується працівнику під розписку. Копія наказу додається до особової справи. З наказом можуть бути ознайомлені працівники відповідної прокуратури.

Накази Генерального прокурора України, в необхідних випадках, доводяться до відома особового складу органів прокуратури України. Наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути оскаржено працівником Генеральному прокурору України в МІСЯЧНИЙ СТРОК З ДНЯ ОЗНАЙОМЛЕННЯ З НАКАЗОМ.

Генеральний прокурор приймає рішення по скарзі в ДЕСЯТИДЕННИЙ СТРОК, а в разі проведення перевірки - НЕ ПІЗНІШЕ ОДНОГО МІСЯЦЯ З ДНЯ надходження скарги. Про прийняте рішення повідомляється працівнику, який звернувся із скаргою.

Оскарження наказу не зупиняє виконання дисциплінарного стягнення. Генеральний прокурор має право скасувати дисциплінарне стягнення, посилити або пом'якшити його. Рішення Генерального прокурора про накладення стягнення можуть бути оскаржені до Вищої Ради юстиції України.

У разі незаконного пониження на посаді або звільнення з посади Генеральний прокурор видає наказ про поновлення на посаді з виплатою середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в зарплаті за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше ЯК ЗА ТРИ МІСЯЦІ, якщо не з вини працівника час вимушеного прогулу становить більше 3-х місяців, Генеральний прокурор може прийняти рішення про виплату середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення Президента та Генерального прокурора про позбавлення класного чину, наказ Генерального прокурора про звільнення та звільнення з позбавленням класного чину або відмова у поновленні на роботі працівників, звільнених прокурором Автономної Республіки Крим, обласними та прирівняними до них прокурорами - можуть бути оскаржені до Верховного Суду України в місячний строк.

Термін дії накладеного дисциплінарного стягнення один рік, з дня його накладення за умови невчинення нового проступку. Поновлення в попередньому класному чині або на попередній посаді може провадитись тільки в порядку атестування.

67 Прокурорський нагляд за додержанням законів під час тримання осіб в слідчих ізоляторах тимчасового тримання та кімнатах для доставлених чергових частин органів внутрішніх справ.

Перевірку доцільно розпочати з огляду кімнат та опитування затриманих, з'ясування кількості та категорій осіб, які тримаються, умови їх розміщення, чи мали місце факти застосування до затриманих незаконного застосування фізичної сили та спеціальних засобів. Вікна кімнат виконуються з органічного матового скла, що не б'ється. Кімнати повинні мати природне освітлення і вентиляцію, обладнуються лавами (диванами) з деревини, двері зсередини обшиваються листовим залізом. Електричний світильник повинен бути захищений дрібною металевою сіткою. Чоловіки, жінки та неповнолітні повинні триматися окремо.

Підстави та обставини, за яких затримано особу, можливо з'ясувати із записів у „Книзі обліку осіб, що доставлені у міськрайлінорган", що має бути у кожній черговій частині органу внутрішніх справ (міського, районного управління або відділу, територіального відділу міліції). Прокурор повинен також з'ясувати їх відповідність Правилам ведення такої книги, якими зокрема встановлено, що до неї обов'язково заносяться відомості щодо всіх без винятку осіб, які доставлені до чергової частини працівниками міськрайліноргану іншими посадовими особами та громадянами, незалежно від виду та ступеню небезпеки правопорушення, терміну перебування особи в органі та прийнятого щодо неї рішення, у тому числі щодо осіб, доставлених до чергової частини, а потім направлених до приймальників, ІТТ, переданих представникам інших органів тощо.

Особи, які до чергової частини не доставлялись і вирішення питань щодо них проводились за межами службових приміщень органу реєстрації у книзі не підлягають.

Відомості щодо доставлених осіб вносяться на підставі документів, що посвідчують їх особу, рапорту працівника міліції, заяв громадян, результатів перевірки за адресним бюро. Заповнення усіх граф книги обов'язкове. У разі доставлення неповнолітніх у графі 3 книги проставляються дата, місяць, рік народження. При затриманні черговий повинен провести огляд осіб, речей, що були при них, вилучити документи і предмети, що можуть бути речовими доказами або використані на шкоду їх здоров'ю, всі види зброї, боєприпасів, наркотичних, сильнодіючих, отруйних речовин. Особистий огляд проводиться особою однієї статі із затриманим і в присутності 2-х понятих тієї ж статі. Результати огляду особи і речей, вилучення документів і предметів заносяться у відповідний протокол, або відображаються у протоколі про адміністративне затримання чи правопорушення. Протокол підписується затриманою особою, понятими з даними на них та черговим. Вилучені документи і речі зберігаються у спеціальній шафі, ключ від якої заходиться у чергового. При звільненні речі, що не заборонені в обігу, під розписку видаються особі, яку було затримано.

Про адміністративне затримання (ст. 261 Кодексу) складається протокол. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим, У разі відмови затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це. Про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення в порядку, передбаченому ст. 263 Кодексу, може тривати не більш як три години. У виняткових випадках, у зв'язку з особливою потребою, законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затримання.

Потребує належного ставлення до перевірок порядку обліку осіб і оформлення документів про їх затримання, що не завжди відповідає вимогам ст. 115 КПК України, призводить до порушень строків їх тримання.

Слід мати на увазі, що особа, яка підозрюється у вчиненні злочину, за яке може бути призначено покарання у виді позбавлення свободи, на підставі ст. 106 КПК України може бути затримана органом дізнання тільки за умов, передбачених цією статтею. На протязі 72 годин орган дізнання повинен прийняти одне з рішень, перелічених у цієї статті. Слідчий затримує особу, яка підозрюється у вчиненні злочину, відповідно до ст. 115 КПК України, на підставі та у порядку, передбаченому ст.ст. 106, 106-1, 107 КПК. В кожному випадку затримання особи за підозрою у вчиненні злочину складається протокол. Копія протоколу з переліком прав і обов'язків затриманого негайно вручається йому і направляється прокурору. Про затримання такої особи негайно сповіщаються його родичі.

68. Прокурорський нагляд за додержанням законів при виконанні покарань у виді позбавлення волі на певний строк.

Завдання:

- наявність законних підстав тримання громадян у місцях попереднього ув”язнення, органах і установах виконання покарань та заходів примусового характеру, що призначаються судом;

-додержання вимог законодавства щодо режиму тримання;

- додержання прав ув’язнених і засуджених та виконанням ними своїх обов'язків;

-порядок і умовами відбування покарань, інших заходів примусового характеру, що призначаються судом;

-матеріально-побутовим та медико-санітарним забезпеченням ув”язнених і засуджених;

-створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених;

-залучення до суспільно корисної праці та додержанням законів про охорону праці;

-застосування до ув’язнених і засуджених заходів заохочення та дисциплінарного впливу;

-додержання законів при звільненні з місць попереднього ув’язнення, відбування покарання та заходів примусового характеру;

-додержання вимог закону в діяльності спостережних комісій, служб у справах дітей щодо здійснення ними громадського контролю за дотриманням прав ув’язнених і засуджених.

Для реалізації вказаних завдань прокурори наділені правами, передбаченими ст.ст.44, 45 Закону України "Про прокуратуру", а саме:

- у будь-який час відвідувати установи, в яких засуджені відбувають покарання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитися з документами, на підставі яких вони тримаються;

- перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов, виданих адміністрацією установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

- прокурор зобов’язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях попереднього ув’язнення та відбування покарань.

Перед початком перевірки прокурор :

1. складає план; 2.вивчає матеріали, що надійшли в прокуратуру по цій установі (статистичні дані, довідку про останню перевірку, виявлені порушення законів, які вживались заходи до їх усунення, скільки надійшло до прокуратури звернень засуджених, та їх характер, скільки і яких скоєно злочинів тощо); 3. визначає спеціалістів яких галузей необхідно до неї залучити, доводить до кожного з них питання, що потребують перевірки; 4. попередньо розмовляє з начальником установи, в ході якої з’ясовує загальні питання:

- кількість засуджених, які тримаються в установі, розміщення їх в житлових приміщеннях, додержання встановлених норм житлової площі, працевикористання засуджених, виконання економічних показників, стан злочинності та дисципліни серед засуджених;

- кількість осіб, які тримаються в дисциплінарних ізоляторах, ПКТ, одиночних камерах, кількість засуджених, які працевлаштовані за межами охоронюваної зони, та як здійснюється за ними нагляду;

- випадки застосування до засуджених спецзасобів і зброї, гамівних сорочок, наручників та гумових кийків.

5. знаймиться з актами інспекторських перевірок, журналом обліку і реєстрації пригод, книгою обліку порушень, журналом обліку тілесних ушкоджень.

6.здійснює обхід усіх житлових, комунально-побутових і виробничих приміщень установи в обов’язковому порядку з участю начальника колонії (особи, яка тимчасово виконує його обов’язки), медичного працівника, керівників інших служб, від яких прокурор отримує пояснення з приводу питань, що виникають під час обходу.

7. проводить із засудженими бесіди, дає на місці роз’яснення на їх запитання.

8. у їдальні і на кухні прокурор з’ясовує, чи додержуються вимоги законодавства щодо харчування засуджених, чи проводяться аналіз їжі на визначення калорійності, чи перевіряється її якість працівниками медсанчастини, додержання при приготуванні став затвердженого меню-розкладки.

9. по особових справах засуджених прокурор перевіряє підстави для відбування покарання у вигляді позбавлення волі, з’ясовує обґрунтованість визначеного засудженому рівня безпеки колонії, законність переміщення засуджених із однієї колонії до іншої з урахуванням вимог ст.93 КВК України, щодо відбування всього строку покарання в одній колонії.

Згідно з вимогами ст.92 КВК України у колоніях встановлюється роздільне тримання засуджених: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.

10. при перевірці стану медико-санітарного забезпечення осіб, позбавлених волі, звертається увага на наявність в медсанчастині необхідного медичного обладнання, його стан, періодичність обстеження засуджених на туберкульоз та інші інфекційні хвороби, порядок прийому засуджених відповідними фахівцями-лікарями. Чи залучаються для проведення консультацій фахівці із територіальних закладів охорони здоров’я. Наявність в аптеці медичних препаратів. Як здійснюється санітарно-епідеміологічна робота, наявність дезинфекційних засобів тощо. Як виділяються кошти на придбання ліків, їх використання, чи немає випадків, коли адміністрація колоній використовує їх не за призначенням.

10. вивчаючи стан додержання розпорядку дня засуджених слід звернути увагу, чи передбачений розпорядком дня 8 - годинний безперервний сон, а також 2-годинний вільний час. Оплата праці засуджених регулюється ст.ст.60,120 КВК України. Для перевірки цих питань необхідно в бухгалтерії вибірково перевірити правильність нарахування заробітку засудженим відповідно до встановлених норм і розцінок, що діють у народному господарстві, з урахуванням часткового відшкодування коштів. Якщо засуджені систематично не виконують виробничі завдання, з’ясувати причини цього.

11. при перевірці застосування заходів стягнення та заохочення слід звертати увагу на те, чи не перевищила посадова особа, яка їх застосувала, своїх повноважень. При цьому слід виходити з вимог ст.ст. 54, 70, 135 КВК України. В разі, якщо при застосуванні заходів стягнення або заохочення посадова особа адміністрації установи вийшла за межи своїх повноважень, має бути вжито заходів до скасування прийнятого нею рішення.

70. Апеляційне подання прокурора в господарському судочинстві : підстави внесення та зміст.

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор — апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга або подання подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу.

Місцевий господарський суд у п’ятиденний строк надсилає одержану апеляційну скаргу або подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення — з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Прокурор, який вносить апеляційне подання, надсилає сторонам по справі його копію і копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

Про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

3) господарський суд прийняв рішення про права і обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

71. Касаційне подання прокурора в господарському судочинстві : підстави внесення та зміст.

Місцевий або апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення або постанову, зобов’язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у п’ятиденний строк з дня її надходження.

Касаційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі.

Не допускаються посилання у касаційній скарзі (поданні) на недоведеність обставин справи. Касаційна скарга підписується особою, яка подала скаргу або її уповноваженим представником. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі. Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі.

Про прийняття касаційної скарги (подання) до провадження суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається усім учасникам судового процесу.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто судом у незаконному складі колегії суддів;

3) господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов’язків осіб, які не були залучені до участі в справі.

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглянула справу;

7) рішення прийнято господарським судом з порушенням правил виключної підсудності.

73. Підстави та порядок внесення апеляційної скарги прокурора в цивільному судочинстві.

Реалізація прокурором права на апеляційне оскарження також обумовлена окресленими ст. 294 ЦПК строками. Строк подання заяви про приєднання до апеляційного оскарження нині дещо розширено. Якщо за ЦПК 1963 року (ст. 297) заяву можна було подавати в межах строку на апеляційне оскарження, то за ЦПК 2004 року заява про приєднання може бути подана до початку розгляду справи в апеляційному суді.

Новелою ЦПК 2004 року є те, що пред’явленню апеляційної скарги передує подання заяви про апеляційне оскарження рішення або ухвали суду першої інстанції. Заяву може бути подано протягом 5-10 днів із дня проголошення рішення або ухвали суду першої інстанції.

Право на апеляційне оскарження реалізується прокурор заявленою ним вимогою, втіленою у процесуальній формі – письмовій заяві про апеляційне оскарження й апеляційній скарзі, а також відповідними процесуальними діями щодо їх подання.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються у письмовій формі.(ст. 295 ЦПК).

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга підписуються особою, яка їх подає, або її представником.

До заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги, поданих представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо ці документи раніше не подавалися.

До заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги додаються копії заяви, скарги та доданих письмових матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Важливе значення має зміст апеляцій прокурора, тобто сутність його звернення до вищого суду про повторний розгляд справи, тому що саме в ньому визначаються межі розгляду справи апеляційною інстанцією. Центральною частиною апеляції є : 1. посилання прокурора на наявність порушених, невстановлених чи недостатньо захищених нижчим судом прав, свобод та законних інтересів громадян або держави, а таож підстав вважати, що рішення місуевого суду не може набрати законної сили, оскільки постановлено з порушенням процедури првадження в справі; 2. визначення, у якому обсязі оскаржується рішення суду першої інстанції (повністю чи частково); 3. суть звернено до апеляційного суду вимоги прокурора.

За загальним правилом прокурор, який подав апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, або відкликати її до початку розгляду справи в апеляційному суді, а друга сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині.

У тих випадках, коли прокуратура виступає стороною у процесі вноситься не подання, а подається апеляційна скарга.

Апеляційне подання вноситься через суд першої інстанції, який розглянув справу. До апеляційного подання додаються їх копії з додатковими матеріалами у кількості примірників, відповідно до числа осіб, що брали участь у розгляді справи.

Як зазначено в ч.1 ст. 300 ЦПК, право доповнити, змінити або відкликати апеляцію має особа, яка її подала, тобто це право має лише прокурор, який брав участь у розгляді цивільної справи судом першої інстанції, або прокурор (його заступник), який не брав участі у справі, але подав апеляційну скаргу в порядку ч.4 ст. 46 ЦПК України.

Разом із тим, ст. 40 Закону України „Про прокуратуру” надає право змінити чи відкликати апеляцію крім прокурора, який вніс апеляційне подання, ще й прокуророві вищого рівня. Таким чином, право на внесення змін чи доповнень до апеляції належить мати не тільки прокуророві, який подав апеляцію, а й вищестоящому прокуророві. Така позиція ґрунтується на принципі єдності й централізації органів прокуратури з підпорядкуванням вищестоящих прокурорів вищестоящим (ч.1 ст. 6 Закону України „Про прокуратуру”). І навіть сама назва однієї з основних конституційних функцій прокуратури – представництво інтересів громадянина або держави в суді, у випадках, визначених законом, вказує на те, що прокурор виступає від імені держави.

74. Касаційна скарга прокурора в цивільному судочинстві : підстави внесення та зміст.

Касаційна скарга може бути подана протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних судом поважними, суд касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк, але не більш як у межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження.

Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається судом касаційної інстанції особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено.

Питання про поновлення строку на касаційне оскарження і про повернення касаційної скарги вирішується ухвалою суду касаційної інстанції.

Касаційна скарга подається у письмовій формі.

Касаційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До касаційної скарги, поданої представником, повинна бути додана довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження.

До касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється і передається в порядку черговості судді-доповідачу. Протягом десятиденного строку з дня надходження скарги суддя-доповідач вирішує питання про прийняття касаційної скарги до розгляду касаційним судом. За наявності клопотання особи, яка подала скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали).

У разі надходження касаційної скарги, не оформленої відповідно до вимог, встановлених статтею 326 цього Кодексу, або у разі несплати суми судового збору чи неоплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи застосовуються положення статті 121 цього Кодексу, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

За наслідками розгляду касаційної скарги на ухвалу суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

Організаційно-управлінські акти органів прокуратури та їх класифікація.

У будь якій системі управління, у тому числі й у систенмі органів прокуратури, розробляється і приймається велика кількість рішень, що стосується роботи у сфері управління. Організаційно-управлінське рішення – це програма дій, виражена у формі розпорядження (акту управління), що містить постановку цілей, визначає трудові і матеріальні ресурси, шляхи і засоби досягнення цих цілей, а також форми організуючої діяльності суб’єктів і об’єктів управління в реалізації рішення. Для прийняття організаційно-управлінських рішень, як правило, передбачена юридична форма, тобто визначене правове зовнішнє вираження. І це зрозуміло, тому що організаційно-управлінське рішення в органах прокуратури, яка є одним з різновидів державних органів, за своєю суттю є юридичним актом, який обов’язково містить владне волевиявлення суб’єкта управління, обов’язкове для об’єкта. Обов’язковість однобічних розпоряджень суб’єкта управління припускає надання їм належного юридичного вираження, тому відповідне розпорядження стає юридично обов’язковим.

Організаційно-управлінські акти в органах прокуратури характеризуються такими ознаками:

1. Управління діяльністю прокурорів є проявом управління як особливої функції, процесом, який полягає, насамперед, у керівництві прокурорською діяльністю, що дає змогу організувати і погоджувати діяльність підлеглих працівників. 2. Розглядаючи всі організаційно-управлінські акти міських, міжрайонних, районних та прирівняних до них прокуратур, можна виділити те, що вони приймаються на основі аналогічних актів вищестоящих прокуратур. 3. Акти управління в органах прокуратури носять організуючий характер. Повсякденне керівництво діяльністю прокурорів, необхідність вирішення з цією метою широкого кола питань, що виникають, зосередження уваги прокурорів на актуальних завданнях нагляду, поширення передового досвіду прокурорської діяльності, подолання її недоліків – усе це зумовлює названу властивість правових актів управління в органах прокуратури. 4. Акти управління в органах прокуратури видаються у визначених ЗУ „Про прокуратуру”, галузевими наказами Генерального прокурора України випадках і повинні їм відповідати. 5. Організаційно-управлінські акти видаються уповноваженим на те органом або особою. Загльною вимогою компетенції є суворе закріплення за кожним управлінським органом права на прийняття визначених видів рішень. З огляду на це дуже важливе значення має правильний розподіл обов’язків усередині кожного з органів прокуратури – між підрозділами, а в них – між окремими працівниками.6. Загальними гарантами ефективності управлінського рішення є всебічна обгрунтованість, яка визначає його дієвість, можливість досягнення намічених цілей. 7. Організаційно-управлінські акти повинні бути точними і чіткими, такими, що не допускають різночитань. 8. Рішення повинно бути видане за визначеною формою і підписане належними посадовими особами. Вимога підписання акта визначає відповідальність суб’єкта управління за його зміст. 9. До вимог організаційно-управлінських актів також відносяться простота, ясність і суворість форми, логічна послідовність, лаконічність. 10. Рішення у процесі управління з’являються періодично, згідно з потребами і цілями, які виникають, досягнення яких передбачає виникнення нових рішень. Тобто вони повинні бути своєчасними. 11. Організаційно-управлінські рішення приймаються у визначеному процесуальному порядку.

Види організаційно-управлінських актів в обласній прокуратурі: - за ступенем обов’язковості: * рішення-команди, які є суворо обов’язковими для виконання; * рішення-рекомендації – інформаційні листи про передовий досвід (вони орієнтують прокурорів на використання аналогічних способів виявлення і усунення порушень, які заслужили схвалення ГПУ і прокуратурою області, поширення передового досвіду), огляди прокурорської практики (надсилаються періодично на адресу міських прокуратур, в них повідомляється про типові недоліки в організації і діяльності прокуратур, виявлені під час проведення перевірок і узагальнень – їх значення полягає в тому, що вони є певними орієнтирами, прокурори, так би мовити,„вчаться не на своїх помилках, а на чужих” ) тощо.

Види організаційно-управлінських актів в міськрайпрокуратурах – наказ про розподіл обов’язків, план роботи, протоколи оперативних, координаційних і міжвідомчих нарад, постанови цих нарад і т.д.

Принципи та правові підстави контрольної діяльності в органах прокуратури.

Успіх у діяльності прокуратури будь-якого рівня залежить від чітко налагодженого постійного і дійового контролю виконання. Не випадково

це питання віднесено до повноважень власне прокурора та є одним з найголовніших в його керівній роботі. Контроль - це водночас засіб організації роботи і функція управління ввіреним колективом.

Принципи:

Своєчасність (мета контролю полягає в тому, щоб поставлені перед органами прокуратури завдання були вчасно і правильно виконані . Перевірка не повинна проводитися заради перевірки, а для того, щоб у ході чи в результаті її проведення були вироблені найбільш діючі, раціональні шляхи усунення виявлених недоліків.)

Систематичність

Динамічність

Об'єктивність.

Ефективність

Надійність.

Функцією контролю є перевірка виконання.

Важливо, щоб контроль був систематичним і динамічним, охоплював усі сфери діяльності прокурорської системи2. Дієвість контролю може бути досягнута за умови, що: він здійснюється надійно і своєчасно; забезпечує перевірку роботи по суті; проводиться систематично; охоплює діяльність всього апарату прокуратури. Епізодичний і запізнілий контроль прирівнюється до його відсутності.

Контроль дає можливість оцінити проведену роботу і знайти шляхи підвищення її ефективності3. Він передбачає у собі спостереження за діяльністю, зіставлення її результатів із визначеними нормативами, вживання заходів, спрямованих на усунення недоліків.

65. Охарактеризувати систему контролю в органах прокуратури, форми та засоби забезпечення контрольної діяльності.

контрольна діяльність в органах прокуратури має чимало особливостей. Зважаючи на це доцільно виділити такі основні аспекти контролю: способи його здійснення, включаючи методи збору й оцінки аналітичної інформації; суб'єкти контрольної діяльності; об'єкти контролю (вся система або частина, стан виконання тих чи інших прийнятих щодо неї рішень тощо); організація контрольної діяльності.

Основні напрями реалізації функції контролю - це її види (підфункції). Контроль за роботою підлеглих органів прокуратури може бути різних видів, залежно від ознак, покладених в основу класифікації.

До основних видів (підфункцій) контролю, що застосовуються на практиці в органах прокуратури, варто віднести поточний і підсумковий контроль. Дехто з науковців розрізняє також попередній контроль як напрям діяльності, яка покликана здійснювати оцінку обґрунтованості постановки завдань і вибору засобів їх виконання . На нашу ж думку, попередній контроль у такому його розумінні - це складова частина, підфункція функції організації управління. Необхідно звернути увагу на те, що чіткого поділу між поточним і наступним контролем немає, оскільки їх можна чітко розмежувати лише щодо виконання індивідуальних актів управління. Що стосується нормативних, то їх потрібно виконувати або необхідно дотримуватися впродовж тривалого часу чи протягом існування системи взагалі. Контроль виконання даних рішень, завдань системи не можна визначити як наступний. Отже, і не можна погодитися з думкою деяких учених , що поточний (активний) контроль як такий, що здійснюється при оперативному управлінні, - це підфункція такої функції управління, як керівництво.

Контроль наступний здійснюється дискретно, тобто по закінченні якогось процесу, з великим розривом у часі між процесами, що відбуваються, І моментом одержання висновків, які виникають з їх детального вивчення і перевірки .

Але минуле неможливо змінити, тоді як на майбутнє можна впливати. Для цього контроль потрібно здійснювати не тільки по завершенні, а в самому процесі виконання завдань системи, щоб вчасно почати коригувальні дії і попередити можливі помилки. Умовою ефективності поточного контролю є вчасне одержання необхідної інформації задля можливості через її практичне використання позитивно врегулювати, вплинути на систему органів прокуратури, її окремі елементи. При поточному контролі працівник прокуратури, що здійснює цю функцію, одержує й аналізує інформацію з визначених вузлових питань.

Завдання поточного контролю полягає в систематичній оцінці стану справ і їх регулюванні шляхом впровадження організаційних і технічних заходів. Заходи ці розробляються за результатами згаданих оцінок слідом за виявленням у системі порушень і відхилень від нормального стану.

За місцем здійснення контролю розглядають такі його види, як перевірки на місцях та перевірки на основі документальної інформації про виконану роботу.

Контроль виконання без виїзду на місце розглядають як прямий та непрямий. При прямому контролі інформація про виконання завдання чи визначеного роду роботи виходить безпосередньо від об'єкта контролю. При непрямому контролі інформація про результати чи умови діяльності підлеглих органів прокуратури надходить до керівника опосередковано - через канали, прямо не пов'язані з нижчестоящою прокуратурою2. Даний вид контролю часом називають "паперовим": надіслали до нижчестоящої прокуратури письмовий запит, одержали відповідь і на цьому процес контролю завершується. Іноді насправді виявляється, що становище не змінилося. Тоді доводиться приймати повторне рішення з тих же проблем, що знижує вимогливість до кадрів. Більш прийнятним є контроль за діяльністю підлеглих органів прокуратури, що проходить у формі письмових і усних звітів підлеглих посадових осіб. Звіти заслуховуються на оперативних нарадах у керівників прокуратури, на засіданнях колегії в прокуратурах областей, Генеральній прокуратурі України. Заслуховування звітів підлеглих посадових осіб органів прокуратури, як правило, проходять після відповідних перевірок.

Наступна форма контролю - це перевірка виконання на місці. Перевага цієї форми полягає в тому, що при перевірці на місці можна не тільки визначити причини невиконання завдання чи запізнілого його виконання, а й надати практичну допомогу в організації та реалізації необхідних заходів .

Найбільш поширеними діючими формами контролю виконання безпосередньо на місцях є перевірка роботи органів нижчого підпорядкування прокуратури, що здійснюється у таких процесуальних формах, як комплексні, галузеві (функціональні), спеціальні та контрольні перевірки.

Комплексні перевірки здійснюються в повному обсязі роботи відповідної прокуратури по боротьбі зі злочинами й іншими правопорушеннями. Галузеві (функціональні) перевірки проводяться з метою визначення стану роботи нижчестоящої прокуратури з певного функціонального напряму ЇЇ діяльності в повному обсязі (наприклад, нагляд за виконанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і попереднє слідство, тощо).

Спеціальна перевірка проводиться для визначення стану роботи нижчестоящої прокуратури з окремих функціональних питань або з питань зміцнення законності у порядку виконання відповідних нормативних наказів Генерального прокурора України. Контрольні перевірки проводяться на основі прийнятих керівником прокуратури або колегією рішень у визначений термін з метою перевірки виконання пропозицій, рекомендацій з усунення певних недоліків, подальшого удосконалювання роботи зі зміцнення законності і здійснюються з урахуванням вимог відповідних наказів Генерального прокурора України.

Контроль може бути плановим і позаплановим. У даний час, коли центр ваги при перевірках підлеглих прокуратур змістився з відшукання фактів для критики на надання практичної допомоги з усунення недоліків, заходи щодо контролю за діяльністю підлеглих органів прокуратури стали переважно плановими1.

Не передбачені планами комплексні вивчення та перевірки виконання галузевих наказів проводять за наявності даних про суттєві недоліки в роботі органів прокуратури в цілому чи на окремих її напрямах лише за вказівкою керівництва прокуратури або за рішенням колегії2. Наприклад, рішення про відрядження для проведення позапланових перевірок з питань організації роботи та стану прокурорського нагляду приймається винятково Генеральним прокурором України на підставі обґрунтованого рапорту начальника структурного підрозділу, погодженого з відповідним заступником Генерального прокурора3.

Виїзди з метою надання підпорядкованим прокуратурам практичної допомоги, перевірки заяв і скарг, вивчення кримінальних справ здійснюються за розпорядженням заступників Генерального прокурора України, Дані виїзди, як правило, здійснюються одночасно кількома структурними підрозділами4. За наслідками складаються довідки (доповідні записки), в яких стисло викладаються мета поїздки, виконана робота і вжиті заходи5, їх обговорюють на місцях і вручають примірники відповідному прокурору.

За часом проведення контроль розглядають також як постійний (наприклад, керівником відповідного органу, підрозділу; "зональним" прокурором) і тимчасовий (щотижневий, щомісячний, щоквартальний, щопіврічний, щорічний і т.д.).

Вимоги до систематичності проведення перевірок виконання певних рішень часто передбачені в окремих положеннях даних рішень1.

Систематичні перевірки, проведені в нижчестоящих прокуратурах, дають змогу не тільки розкривати й усувати недоліки і недогляди по різних галузях нагляду, а й впроваджувати передові методи нагляду й більш ефективні засоби прокурорського реагування на порушення закону. Важливим засобом при цьому є контроль за виконанням тих розпоряджень і рекомендацій, що були винесені з результатами перевірки, та поширення позитивного досвіду роботи підпорядкованих прокуратур, що проводиться лише після попередньої перевірки на місці та розгляду даного питання колегією Генеральної прокуратури України3.

66. Дайте правове визначення поняття «керівник» у системі прокуратури та охарактеризувати основний зміст діяльності «керівника».

Наказ №2 гн від 20.01.2006.

2.2 На посади керівників прокуратур та структурних підрозділів висувати найбільш підготовлених працівників, які мають системні професійні знання, опанували основні напрями прокурорсько-слідчої діяльності, успішно виконують службові обов’язки, проявляють ініціативу, діловитість, підвищують свій професійний рівень, перебувають у кадровому резерві.

2.5. Забезпечити стабільність керівного складу органів прокуратури, не допускати випадків необґрунтованого дострокового переміщення та звільнення міськрайпрокурорів.

На наступний строк повноважень рекомендувати лише тих прокурорів, які забезпечують належну ефективність прокурорсько-слідчої діяльності, проявили необхідні якості керівника, самостійні у прийнятті рішень, мають авторитет та за результатами атестації відповідають займаним посадам.

Керівники – особа, яка наділена владними повноваженнями, що тягне обов’язковість його рішень для підлеглих.

В органах прокуратури керівниками є:прокурори всіх рівнів, їх заступники і начальники структурних підрозділів.

У рамках своєї компетенції вони організовують работу прокуратури і керують підлеглими працівниками. Поряд з цим прокурори-керівники й начальники структурних підрозділів особисто проводять прийом громадян, підтримують державне обвинувачення тощо.

Згідо з ЗУ «Про прокуратуру» : професіоналізм, висока моральність, принциповість і непримеренність до будь-яких порушень закону, відданість справі.

Вимоги до керівників можна сгрупувати втакі блоки:

Професійно-юридичний (наявність юр. освіти і відповідної юридичної практики)

Організаційно-управлінській, що включає риси необхідні керівникові первинного та ін. колективів риси, необхідні керівникові, первинного та ін..колективів: а) уміння правильно будувати свої відносини з людьми, попереджати конфлікти в колективі, націлювати на вирішення того чи ін.завдання; б) здатність бачити далекі9перспективні) і найближчі (поточні) завдання керованої системи;прогнозувати її розвиток; уміти визначити найбільш актуальні завдання; помітити та висунути на посаду здібних працівників; використовувати систему морального і матеріального стимулювання тощо.

Морально-психологічний блок передбачає: !. чесність, порядність, охайність, скромність, коректність. 2.твердість, у відстоюванні і захисті інтересів держави й окремого громадянина, уміння протистояти місцевому та відомчому впливу, готовність виступити на захист конкретного громадянина.

Стилі керівництва: авторитарний, демократичний та ліберальний.

Форми:Оперативна нарада і ділова бесіда.

67. Окреслити основні обов’язки керівника в системі прокуратури з посиланням на відповідні НПА.

Ст.. 15 ЗУ «Про прокуратуру» (обов’язки Ген.прокурора), Наказ №2., Регламенту ГПУ, Накази «Про розподіл обов’язків»

Виявлення,поширення й впровадження передового досвіду роботи;

Організація і проведення навчання кадрів, занять по підвищенню їх професійної майстерності;

Контроль та поточну оцінку виконаної роботи в цілому, по окремих напрямках роботи, по окремих напрямках роботи, окремих співробітників.

Зміна психології прокурорів в оцінці їх діяльності.(при оцінці ефективності діяльності слід враховувати не тількі кількісні показники)

2. активно використовувати під час перевірок спеціалістів;

З. застосовувати найбільш досконалу методику перевірок, а також позитивний досвід і наукові рекомендації;

4.проводити перевірочні дії комплексно, одночасно перевіряючи додержання та застосування декількох законів

5. Поліпшення координації в діяльності управлінського апарату ГПУ та прокуратур областей

6. Удосконалення підготовки кадрів,єдину систему підвищення кваліфікації

7. Поліпшити забезпечення органів прокуратури нормативним актами, а також методичною та ін.. спеціальною літературою

8. запровадити стабільне фінансове забезпечення.

9. реально впроваджувати в життя принцип незалежності прокурорів від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об’єднань чи їх органів при виконанні покладених на них обов’язків, активно протистояти місницьким та відомчим впливам, суворо дотримуватись принципу невідворотності за порушення закону.

Прокурорський нагляд за додержанням законів при прийомі, реєстрації та розгляді заяв і повідомлень про злочини