МІКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

ТЕМА 1

1.1. МІКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб’єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вона пояснює, як і чому приймають рішення окремі суб’єкти, а з іншого – вивчає взаємодію суб’єктів у процесі утворення більших структур – галузевих ринків.

Як самостійна частина економічної теорії мікроекономіка сформувалася в кінці XIX — на початку XX століття. Основи мікроекономіки виявляються ще в класичній політичній економіці.

Досить поширеним є ототожнювання мікроекономіки з економікою підприємства. Насправді ж ці науки лише частково перехрещуються, тому що вони обидві вивчають управлінські рішення підприємств щодо своєї ринкової поведінки. Але відмінностей між ними значно більше: мікроекономіка вивчає споживацькі переваги, поведінку підприємств, ринкові попит і пропозицію, залишаючи поза увагою питання самого організаційного процесу прийняття рішень на підприємствах, їх організаційні форми, показники господарської діяльності підприємств, що вивчаються в економіці підприємства.

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. При виборі оптимального варіанта використання ресурсів ми завжди стоїмо перед альтернативою, тому «альтернативною вартістю» зробленого вибору можна назвати найкращий із варіантів, якими довелося пожертвувати. Здійснюючи вибір, необхідно узгоджувати результат використання ресурсів з певною платою за можливість такого вибору. Рішення, які щодня приймають домогосподарства, фірми, інвестори, по використанню рідкісних ресурсів, повинні забезпечувати нормальне функціонування економіки. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем:

Обмеженість ресурсів зумовлює те, що збільшення пропозиції будь-якого товару неможливо без зменшення пропозиції іншого товару. Автомобільна фірма, маючи певні площі, кількість устаткування та робочих, не може одночасно збільшити випуск мікроавтобусів і випуск седанів. Зробивши більше мікроавтобусів, фірма відмовляється від можливості виробництва певної кількості седанів. У цьому випадку річна плата за збільшення виробництва мікроавтобусів – відмова від річного обсягу виробництва седанів. Фірма зробила правильний вибір розподілу ресурсів, якщо попит на мікроавтобуси високий. Суспільство, у цілому, теж зіштовхується з проблемою «що виробляти?».

Припустимо, у гіпотетичній економіці виробляють два товари: одяг ( у ) і продукти харчування ( х ), але існують такі обмеження:

• кількість ресурсів і рівень розвитку продуктивних сил на цей час постійні;
• повне та ефективне використання ресурсів.

За допомогою простої економічної моделі - кривої виробничих можливостей - проілюструємо проблему «що й скільки виготовляти» з використанням, поняття «альтернативна вартість» (мал. 1)

Мал.1. Крива виробничих можливостей.

Крива АВСD визначає границю виробничих можливостей нашої гіпотетичної економіки.

У точці А всі ресурси використовуються для виробництва одягу.

У точці B всі ресурси використовуються для виробництва продуктів харчування.

При пересуванні з точки А в точку В і С ми відмовляємося від виробництва певної кількості одягу, щоб виготовляти чи збільшити виробництво продуктів харчування.

Точка N - неефективне використання ресурсів.

Точка О - перебуває вище виробничих можливостей цієї економіки. За наявності постійних ресурсів, крива може переміститися в точку О лише за розвитку науково-технічного прогресу та використанні його результатів (нові технології) у виробництві.

Кількість одиниць товару, яким необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, називається вартістю втрачених можливостей чи альтернативною вартістю .

Для виробництва можуть бути використані альтернативні ресурси (високомеханізована чи ручна праця). Коли науково-технічний прогрес забезпечує більший обсяг випуску за тих самих ресурсів, менеджери, які приймають рішення, повинні порівняти вигоду від використання нової технології і витрати, пов'язані з її впровадженням.

Добробут людини частково залежить від кількості щорічного споживання товарів і послуг. Обсяг споживання, у свою чергу, залежить від доходу (зарплата, дивіденди, відсотки). Рішення, прийняті як індивідом, так і державою, впливають на характер розподілу доходів. Дохід людини залежить також від податків і платежів державних органів (пенсія, безплатне медичне обслуговування, безплатна освіта). Тому розподіл між громадянами доходу, який може бути витрачений, залежить від рішень, що впливають на надходження, податки і урядові платежі.

Досить часто в наш час економіку визначають як суспільну науку, що вивчає вибори, які роблять люди, використовуючи різні ресурси для задоволення своїх потреб та бажань. Економічні вибори здійснюються скрізь: у фірмах та на підприємствах при виробництві тієї чи іншої продукції або послуг, в державних установах, що приймають політичні та соціальні рішення, у безприбуткових організаціях (церкви, благодійні фонди тощо). Тобто, економічна наука вивчає поведінку людей і допомагає пояснити, як і чому приймаються різноманітні економічні рішення в суспільстві.

Мікроекономіка – це галузь економічної науки, яка досліджує діяльність окремих осіб, споживачів, виробників, які, взаємодіючи, формують ціни, за якими продаються товари і послуги. Тому мікроекономіку ще називають теорією цін. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, що постають перед будь-якою економічною системою. Це насамперед запитання “що виробляти?”. У виробника завжди є можливість альтернативного виробництва. Для вибору прийнятного варіанта виробництва треба пізнати потреби споживача, задоволення яких є кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є вивчення мотивів поведінки споживачів, теорія споживацького вибору.

Інше запитання, на яке намагається відповісти мікроекономіка, – “як виробляти?”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу. Досліджуючи теорію виробництва, мікроекономіка допомагає з’ясувати механізм розподілу ресурсів між підприємствами та галузями виробництва. Не залишається поза увагою мікроекономіки і запитання “кому” і “які результати принесе виробництво?”. Це пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Пошук відповіді на переліченні запитання дає змогу мікроекономіці реалізувати свої функції.

Ресурси можуть бути використані для невідкладного споживання або частина ресурсів може бути використана для забезпечення споживання в майбутньому. Має бути прийняте рішення, яку частину доходу зберегти для фінансування капіталовкладень в економіку, для збільшення виробничих потужностей, для накопичення доходу в сім’ї. Сучасна мікроекономіка вивчає, як вирішуються ці запитання. Таким чином, мікроекономіка – це наука про прийняття рішень економічними суб'єктами, домогосподарствами і фірмами.

Об'єкт мікроекономіки – економічна діяльність людей і загальні економічні проблеми, що виникають.

Суб'єкти мікроекономіки – окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники ресурсів, урядові та громадські інститути.

Кожен з цих суб'єктів прагне до максимізації своєї чистої вигоди, зіставляючи граничні витрати й граничний виграш від цих витрат. Це визначає мотиви їх поведінки і зумовлює вибір того чи іншого рішення. Споживачі визначають, як найкраще витратити свій доход, щоб отримати максимум задоволення, а фірми прагнуть вибрати найкращу комбінацію з наявних ресурсів, щоб при даних цілях виробити таку кількість продукції, яке принесе їм максимальний прибуток.

Знання основних принципів, щодо прийняття рішень в мікроекономіці, може істотно підвищити ефективність практичної діяльності. Тому метою економічної теорії є з'ясування і аналіз цих принципів і закономірностей.

Основним методом, що застосовується у мікроекономіці, є метод граничного аналізу . Порівнюючи втрати та переваги, суб'єкт оцінює не загальне їх значення, а приріст користі чи збитків. Для прийняття рішень мають значення саме ці прирости, додаткові результати, які й визначають економічну поведінку суб'єкта.

Мікроекономіка вивчає поведінку індивідуальних господарських суб’єктів в різних ринкових структурах. Індивідуальний економічний суб’єкт – це неподільний, первинний елемент господарської системи, який самостійно здійснює певні економічні функції. Суб’єкти ринкової економіки численні – це покупці та продавці, споживачі та виробники, наймані робітники, підприємці, інвестори тощо. Центральними суб’єктами мікроекономічних досліджень є споживач і фірма. Споживач – це фізична особа, представник домогосподарства, який на ринку готової продукції виступає як основний покупець споживчих товарів, що поставляються фірмами, а на ринку ресурсів – як продавець факторів виробництва, якими володіє. Фірма виступає як виробник товарів, їх продавець, як споживач і покупець ресурсів, інвестор. Об’єктом вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання обмежених ресурсів з метою одержання якомога більшої вигоди.

1.2. МЕТОДИ МІКРОЕКОНОМІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Мікроекономіка, як і будь-яка наука, має свій метод пізнання, тобто певні прийоми і засоби, за допомогою яких можна науково описати об’єкт дослідження. Цей метод є сукупністю взаємопов’язаних загальних та специфічних методів.

Мікроекономічні дослідження, як правило, розпочинаються зі збирання та вивчення фактів економічного життя.

Узагальнення їх, виділення найсуттєвіших та абстрагування від другорядних, дослідження причинно-наслідкових зв'язків дає змогу встановити мотиви поведінки економічних суб'єктів та побудувати модель.

Економічна модель — це система взаємозв'язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов призведуть до зміни економічних результатів.

Найпростішим видом економіко-математичного моделювання є моделювання у двовимірному просторі — за допомогою графіків. Саме цей метод найчастіше використовується у мікроекономіці.

У побудові мікроекономічних моделей широко використовується технічний прийом, що називається граничним аналізом. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, що її приносить споживання додаткової одиниці блага). Раціональний суб'єкт має продовжувати пошук кращих рішень до того часу, поки гранична вигода не зрівняється  граничними витратами. Саме у цьому разі він досягне максимальної реалізації своєї мети.

Велике значення в мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція.

Важлива риса мікроаналізу — рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою.

Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану. -Якщо при незначних змінах зовнішнього середовища ситуація докорінно змінюється, то така рівновага називається нестійкою. Якщо при виникненні таких зовнішніх змін у самій системі з'являються сили, що відроджують рівновагу, то вона називається стійкою. Зміни зовнішніх умов можуть бути значними, тоді така економічна система перейде від одного рівноважного стану до іншого аналогічного стану. Встановлення способу взаємодії сил, що безпосередньо контактують у цій взаємодії, аналіз результатів їх взаємовпливу та стійкого функціонування в зовнішньому середовищі, яке динамічно змінюється, а потім передумов виникнення та розпаду таких систем і перехід до нових — один з ключових напрямків розвитку мікроекономіки.

У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

1.3. Мікросистема та її основні характеристики

Об'єктом мікроекономічних досліджень є мікросистема.

Мікросистема — це система економічних відносин між господарюючими суб'єктами, тому аналізувати її можна в трьох аспектах:

• через з'ясування того, які суб'єкти вступають у ці відносини;
• з приводу чого ці відносини складаються;
• який основний зміст цих відносин.

До основних суб'єктів мікросистеми належать:

а) домогосподарства. Це група людей, які об'єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об'єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарств у мікро-економічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кінцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства — це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;

б) підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб'єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття "підприємство" у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України "Про підприємства". Якщо Для законодавця важливо, щоб підприємство було ов язково юридичною особою, пройшло державну Реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономіч-их проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;

в) держава. У мікросистемі розглядається як сукупність органів влади, що є координатором та регулятором економічного життя. Дослідник мікросисте-ми абстрагується від того, що держава — власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.

Об'єктами, з приводу яких складаються відносини у мікросистемі, є ресурси виробництва та його результати. Ресурсами виробництва є: праця, капітал, природні ресурси (земля) та підприємницькі здібності. Праця — це цілеспрямована діяльність людини, здатна видозмінювати природну речовину, щоб надати їй необхідної для споживання форми. Під капіталом розуміють усі засоби виробництва, створені людиною у попередніх виробничих процесах. До природних ресурсів належать групи предметів праці, що не піддавалися обробці, або сили природи, що використовуються у виробничому процесі. Найчастіше їх називають узагальнювальним словом "земля". Підприємницькі здібності — це особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі та творче використання заради отримання прибутку.

Особливе значення для розуміння мотивів поведінки економічних суб'єктів та побудови відповідних моделей має врахування таких властивостей ресурсів:

— обмеженість. Як правило, мікроекономіка має справу не з абсолютною, а з відносною обмеженістю ресурсів. Це означає не те, що того чи іншого ресурсу взагалі немає, а те, що не можна його отримати на попередніх умовах. Збільшення залучення цього ресурсу до виробництва обійдеться фірмі дорожче. Хоча в окремих випадках мікроекономіка спеціально досліджує ситуації, які виникають внаслідок обмеженості ресурсів;

— взаємозаміщуваність (субституційність). Це означає, що до певної міри одні види ресурсів можуть бути заміщені іншими. Скажімо, канаву можна вирити екскаватором, затративши незначну кількість праці, чи лопатами вручну, на що потрібна значно більша кількість праці. Найчастіше в мікроекономіці розглядається заміщення двох видів ресурсів: капіталу та праці;

— взаємодоповнюваність (комплементарність). Ефективне використання кожного ресурсу можливе лише за певного співвідношення з іншими. Хоча ресурси й здатні до взаємозамінюваності, але така здатність обмежена: повністю замінити працю капіталом чи навпаки практично неможливо.

Як результат виробничої діяльності у мікроекономіці розглядається матеріальний продукт (річ) або послуга. Кількісно його можна характеризувати як за допомогою натуральних показників, так і у вартісному виразі. Вартісний вираз значною мірою залежить від цін, в яких розраховується результат. Вони можуть бути поточними, тобто такими, що склалися на момент розрахунку, або зіставними, що зафіксовані на певному рівні. У мікроекономіці застосовується як перший, так і другий варіант.

Якщо розглядати мікроекономічну систему з точки зору змісту економічних відносин, які складаються в ній, то мікросистема є ринковою системою. Ринок — спосіб взаємодії економічних суб'єктів, який грунтується на ціновій системі та конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій.

Ринковий зв'язок, що встановлюється між продавцем і покупцем, має деякі відмінні риси:

— рівноправне становище учасників. Це означає, що ні продавець, ні покупець не повинен мати можливостей позаекономічного примусу контрагента до вступу у відносини обміну. Звичайно, це не виключає монопольного становища когось із учасників ринкового зв'язку, але у цьому випадку примус буде мати економічний характер;

— використання принципу економічного зиску як основного критерію доцільності вступу у ринковий зв'язок.

Основні правила, якими керуються учасники обміну, такі: 1) обмін має приносити зиск; 2) кожен намагається здійснити угоду з максимальним зиском для себе; 3) краще здійснити угоду з меншим зиском, ніж взагалі відмовитися від неї;

— повна економічна відповідальність учасників за свої дії. Якщо свобода — це один бік ринкового становища суб'єкта, то повна самовідповідальність - інший. Коли економічний суб'єкт обирає контрагента без примусу, за власною волею, то, звичайно, сам має відповідати за свій вибір.

Сферу обміну можна уявити як рух двох зустрічних потоків: товарів і грошей. Наочна схема кругообігу товарів і грошей (рис. 1.1) допоможе краще уявити ринкову систему та зрозуміти логіку побудови курсу мікроекономіки.

Поведінка економічних суб'єктів на ринку багато у чому залежить від стану конкурентного середовища. Тому в мікроекономічному аналізі особливу увагу приділяють конкуренції, окремо розглядаючи ринки чистої конкуренції, монополістичної конкуренції, олі-гополії та чистої монополії.

Нормальним станом мікросистеми є її спрямованість на досягнення рівноваги як окремих суб'єктів (насамперед споживача та виробника), так і системи в цілому. З'ясування механізмів встановлення та відновлення стану рівноваги мікросистеми — головне завдання мікроекономіки.

МІКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА