Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії

Хмельницький університет управління та права

Юридичний факультет

Кафедра філософії та

соціально-гуманітарних наук

Навчальна дисципліна:

Етика (загальна і професійна)

Лекція № 10

Тема: Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії

Денищик О.І.

доцент кафедри,

кандидат пед. наук

Хмельницький

2012

План

Соціальний портрет сучасного юриста та його соціальне призначення
Моральна значущість професії юриста
Принципи на яких базується діяльність юриста

Література:

Нормативно-правові акти: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10

Міжнародно-правові документи: 1,2

Основна: 1, 2, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10

Додаткова: 2, 3, 18, 20, 23

Питання 1. Соціальний портрет сучасного юриста та його соціальне призначення

Соціальний портрет сучасного юриста визначається такими характеристиками.

По-перше, підвищенням значущості юристів та юридичної діяльності в суспільному житті, що обумовлюється розгортанням демократичних процесів в Україні, побудовою ринкової економіки, глобалізацією сучасного світу. Як наслідок, у нашій державі відбувається стрімке збільшення кількості юристів (передусім приватних) та збільшення обсягу надаваних юридичних послуг. Утім, зазначена тенденція гальмується відсутністю чіткої ідеології розвитку юридичного сектору та недосконалістю системи професійної освіти.

По-друге, змінами в юридичній професії, зокрема, у бік інтернаціоналізації та спеціалізації фахівців. Підсилюються формальні вимоги, які висуваються до працівників. Створюється концептуальне уявлення про сукупність деонтологічних вимог, (належне, обов’язкове, потрібне), яким мають відповідати особи, які займаються юридичною практикою. Зазначені моменти мають на меті подолання деформацій професійної свідомості, яка є однією з основних загроз сучасного юриста.

По-третє, реформуванням юридичної освіти, основними проблемами якої є: надмірна кількість вищих навчальних закладів, окремі з яких не мають необхідних для сучасної освіти інтелектуальних, матеріальних, організаційних ресурсів, якість заочної і дистанційної освіти, недосконалі державні стандарти, певна відірваність від інших сфер знань і «затеоретизованість» освіти, її закритість тощо.

По-четверте, бурхливим розвитком, який спостерігається в сучасні юридичній науці, що проявляється в утворенні Національної академії правових наук України як координуючого центру наукових досліджень, збільшенні і розгалуженні наукових центрів, деідеологізації і плюралізації юриспруденції тощо.

Аналіз історії вітчизняної правової системи, соціально-психологічних типів юристів минулого дає підстави стверджувати, що певні морально-професійні вимоги до представників юридичної професії існували від самих джерел становлення правової системи і еволюціонували відповідно до ступеню розвитку суспільно-політичного устрою держави. Відповідно,за умови зростання суспільних ідеалів гуманізму, свободи, справедливості планка морально-професійних вимог до юристів щоразу піднімалася все вище.

Тому формування моральної і професійної культури юриста на різних етапах історичного розвитку було тісно пов’язане з рівнем культури того суспільства, в якому він жив. Відтак у своїй діяльності юрист як особистість опанував все те, що було створене суспільством, як негативне, так і позитивне (ідеологічні, політичні, моральні, естетичні якості).

На початковому етапі формування вітчизняної традиції юриспруденції (Київська Русь, Галицько-Волинське князівство) не доводиться говорити про наявність у юристів професійного потенціалу, оскільки не існувало ще професії як такої. Тим більше близькість почуттєво-мовленнєвих факторів, які визначали культуру поведінки юриста, ґрунтувалися на дотичності права, моралі та релігії. Тому визначальною рисою його правосвідомості була підсвідома скерованість до максимального зближення правового і морального мотивів,бажання осмислити встановлений правовий імператив з урахуванням особистих уявлень про світоустрій, тяжіння до індивідуалізованого, а не типового сприйняття права.

Таким чином, головна «гарантія» правосуддя залежала від особистої гідності судді, який повинен був у своєму внутрішньому правовому почутті правди відшукати достатньо ясності, щоб встановити істину і мати достатньо сили, щоб у всіх випадках (чи сильного судить, чи слабкого), завжди і всьоди «…застосовувати одну і ту ж міру, одну і ту ж правду».

Згодом (XVII-XVIII століття) ця схильність юриста до особистісного сприйняття правових норм, на жаль, легко переходила у тривіальний правовий нігілізм, особливо якщо його особистісні уявлення про моральність були розмитими або зовсім атрофованими; поняття справедливості мало занадто абстрактний характер, а скерованість до них була відверто декларованою і навіть демагогічною. Усе це відігравало роль деструктивного фактора у формуванні особистісного професійного потенціалу і виявлялося у відсутності власної життєвої позиції, волі, самостійності, створювало сприятливий ґрунт для зловживань – непродуктивну орієнтацію спрямованості світогляду.

Приклад А.Ф. Коні, депутат Держдуми. Еволюція етосу юристів в Україні дають можливість переконатися, що в різних історичних суспільних формах існувало багато соціально-психологічних типів юриста. Його поведінка нерідко (наприклад, юрист СРСР) мала формально-ролевий характер: юрист часто слугував зовнішнім нормативним вимогам. Він ухвалював такі рішення, які б усіх задовольняли, вирішував загальні політичні завдання. Саме тут велику роль відіграли його правосвідомість та індивідуальні здібності, які в сукупності давали змогу не тільки вирішувати конфлікти, а й знаходити компроміси.

Були випадки, коли професійна діяльність ставала небезпечною для юриста, якщо він відмовлявся виправдовувати свавілля влади. Тому нерідко долі працівників минулого – трагічні долі. Приклад суддів слідчих-чекістів, які чинили юридичний опір репресіям. Адже юристи були свого роду паліативом – станом між корпорацією і державою і, відстоюючи свою незалежність (це, звісно, не стосується періодів особистої залежності, коли на посадах тримали тільки тих, хто був відданим), вони нерідко потрапляли в складні, часом небезпечні ситуації. Адже соціоцентрична світоглядна парадигма, яка домінувала на багатьох етапах історичного розвитку, зумовлювало те, що юрист перш за все служив державі. Особливо це виявлялося у ХІХ-ХХ століттях.

Український юрист у всі історичні епохи мав велику соціальну значимість, хоча в науковій літературі переважно мовиться про негативні якості працівників минулого, що, на наш погляд, є поверховим судженням. У цих оглядах образи юристів надто часто втрачають динаміку характеру, редукціюються до одномірних стимулів-інтересів і стають схожими на сценічних персонажів епохи класицизму, коли крутій всього лише крутій, скупий – невиліковно і показово скупий, а злостивий – злий від народження і до смерті.

Це пояснюється особливістю громадської думки – з давніх-давен пам’ятати більше негативні явища, характерні для правової системи, як аномальні (які обурюють і загрожують суспільному розвитку), ніж позитивні, які є нормою і тому не завжди залишають у пам’яті належний слід. Тому про юристів з відверто низьким рівнем морального і професійного розвитку більше говорили, писали, переповідали нащадкам.

Слід підкреслити, що хоча юрист нашого часу живе, діє і мислить у зовсім інших соціально-економічних і культурних умовах, все ж у певному значенні він є послідовником юриста минулого. Звичайно професійні ситуації не можна узагальнювати в історичному аспекті, бо типологізувати можна тільки ситуації морального вибору, однак, скажімо, немає ніякого надійного рецепту кар’єрного росту, а правила духовного виживання в умовах повального кар’єризму відомі з давніх-давен і вони лише поглиблюються від епохи до епохи.

Тому акцентуючи увагу на безперечно прогресивній спрямованості української правової системи, варто виділити ті негативні риси, які сучасний юрист «успадкував» від юриста минулого:

Зловживання владою, службовим становищем з корисливою метою, перевищення своїх повноважень, упередженість, невиправдана жорстокість, тяганина.
Традиційне і значною мірою ідеологізоване розуміння своєї мети, завдань і призначення «вершити правосуддя», політика подвійних стандартів.
Наявність схильності до обвинувачення в правосвідомості юристів і водночас упевненість, що презумпція невинуватості ними виконується. Це стосується переважно кримінального процесу, який домінує в аналізах дослідників.
Авторитарні схильності, що виявляється в непогрішимості, яка тяжіє до келійності, корпоративності.

Отже, на всіх історичних етапах становлення української правової системи було немало гідних її представників з високим рівнем особистісного професійного потенціалу й орієнтацією спрямованості соціально-психологічних настанов на служіння людині, утвердження справедливості. Такі юристи усвідомлювали свій морально-професійний обов’язок та сприймали посаду не як джерело матеріального благополуччя, а передусім як покликання відданого служіння суспільному благу. Безумовно, така орієнтація передбачала творче ставлення до своєї професії, яка була найкращим способом самореалізації. Таким чином, той юрист, який (за Вебером) жив «для професії», «для правосуддя», черпав свою внутрішню рівновагу і почуття власної гідності з усвідомлення того, що служить справі і в цьому бачив сенс свого життя. Так, в історії вітчизняної юриспруденції є багато прикладів не лише ефективного з погляду правозастосування, а й високоморального, інколи жертовного служіння людям. Саме юристи з високим рівнем морального і професійного розвитку заклали підвалини юриспруденції, без яких важко уявити сучасну юридичну практику.

Соціальне призначення професії юриста.

Об’єктом діяльності працівників юридичної професії є людські стосунки, люди, з їх найважливішими інтересами, потребами, проблемами, правами і обов’язками. Нерідко така діяльність пов’язана з вторгненням у особисте життя людей, а то й з обмеженням їх прав, прийняттям рішень, які впливають на подальшу долю людини.

Діяльність таких працівників часто здійснюється в конфліктних умовах, особливо коли йдеться про працівників оперативно-розшукового апарату, слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів й ін.. Саме їх суспільство уповноважує відповідно до закону розв’язувати соціальні і міжособистісні конфлікти (кримінальні справи, майнові суперечності, напружені шлюбні стосунки та ін.)

Діяльність юрисконсультів, нотаріусів, адвокатів має суспільно необхідний характер, а суддів, прокурорів, слідчих – державну значущість. Вони є посадовими особами, представниками влади, здійснюють владні повноваження для захисту інтересів громадян, суспільства, держави від різних зазіхань, вирішення соціальних і міжособистісних конфліктів. У своєму спілкуванні з іншими людьми, носіями соціальних ролей, пересічними громадянами вони представляють та уособлюють державну владу. Надання працівникам юридичних професій не лише правової, але й моральної санкції на проведення відповідальної діяльності з охорони і захисту прав людини і громадянина з використанням владних повноважень покладає на них високу відповідальність за суворе і точне дотримання законності, меж припустимості дій, пов’язаних з виконанням службових обов’язків. В обох випадках йдеться про моральні вимоги до поведінки таких працівників.

Закон у цілій низці випадків прямо визначає державний характер рішень, що приймаються ними. Закони, перш за все процесуальні, особливо кримінально-процесуальні, детально і послідовно регулюють службову діяльність працівників правоохоронних органів, особливо суддів, слідчих, прокурорів. Їх дії, рішення і за суттю, і за формою (духом і буквою) повинні відповідати закону і вимогам моральної системи суспільства. Дії таких посадових осіб, працівників спрямовані на охорону авторитету державної влади, її органів та їх представників, які мають бути уособленням високої моральної і правової свідомості, взірцем моральної і правової поведінки.

У той же час відомо, що сучасне українське суспільство трансформується, у динаміці перебуває й діяльність правоохоронних і правозастосовних органів. Розвиток процесів і подій має інтенсивний і нерідко конфліктний характер. Закони, підзаконні акти (адміністративно-правові документи, накази, інструкції, статути та ін..) можуть визначити діяльність працівників юридичних професій лише у загальних рисах. Їх інтерпретує нерідко керівник службового колективу, а то і сам виконавець.

Документи службово-правового характеру не містять чітко визначених рішень для нестандартної ситуації, події, тим більше екстремальної, а лише визначають межі, у яких ці дії, рішення повинні бути здійснені, прийняті. Межі ці бувають надто широкими. Крім цього, мають місце елементи службової таємниці, конспіративності, конфіденційності. Тут відсутній традиційний моральний контроль з боку громадської думки. Тому у багатьох випадках з вказаних причин працівник вимушений діяти, хоча й у межах закону, але на власний розсуд, за своїми переконаннями, звичкою чи правилами «»корпоративної» моралі. Вибір оптимального рішення в такій ситуації залежить від рівня моральної культури виконавця.

Працівники, які виконують державні обов’язки як представники влади, вирішуючи долі інших людей, повинні мати підвищене почуття обов’язку, розвинуте почуття відповідальності за свої рішення, дії, вчинки. Без високого почуття відповідальності за доручену справу, без глибокого усвідомлення обов’язку правоохоронець не може розраховувати на ефективність своєї праці. Моральні якості працівника юридичної професії є важливою частиною його професійної культури.

Усі вимоги моралі конкретно-історичного суспільства повністю поширюються на юристів без будь-яких винятків. Ці вимоги визначають їх поведінку як у сфері службової діяльності, так і в позаслужбовому повсякденному житті. Будь-які дії юристів мають відповідати закону, його суті, а тому й моральними цінностям, на яких базується закон. Перекручення закону, відхід від нього, неадекватне його тлумачення й застосування є аморальним за своєю суттю. Аморальним є не лише свідоме порушення закону, а й неправильні, протизаконні дії і рішення, обумовлені поверховими знаннями, некомпетентністю, неорганізованістю, відсутністю поваги до права, внутрішньо недисциплінованістю та неохайністю.

Питання 2. Моральна значущість професії юриста.

До юристів взагалі, а до вершителів правосуддя особливо суспільство, держава, громадяни ставлять підвищенні моральні вимоги. Н.В. Радутна серед бажаних і найбільш важливих якостей якостей судді, за результатами опитування суддів, вказує людяність, неупередженість, принциповість, витримку, ерудицію, а також зібраність, урівноважень, дисциплінованість, ввічливість та ін.. Серед небажаних – упередженість, підозріливість, владність, безтактність. В.В. Леоненко при аналізі морально-психологічного комплексу якостей слідчого основними вважає чесність, принциповість, об’єктивність.

В.В. Романов у характеристиці юриста перераховує цілу низку ділових, професійних, моральних і психологічних якостей. Серед них – вірність громадянському, професійному обов’язку, громадянська мужність, чесність, непідкупність, принциповість, непримиренність до порушень правопорядку, законності, безкомпромісність у боротьбі з ними, висока моральність, організованість, дисциплінованість, відповідальне ставлення до дорученої справи. О.С. Кобліков обґрунтував морально-психологічні якості судді, слідчого, прокурора. До них він відносить здатність протистояти можливим впливам з боку різних сил, керуватись виключно законом, бути справедливим, неупередженим, компетентним, чесним, добросовісним, гуманним, мати підвищене почуття обов’язку, розвинуте почуття совісті.

Цікавими є роздуми російського судді Л.С. Халдєєва. У розділі «Суддя: професія, посада чи становище?» своєї книги він підкреслює, що у суспільствах, які трансформуються, судді перебувають у складному становищі. Сучасність ставить перед ними старі, як право, а не нові для сьогоднішнього російського суспільства завдання і вимоги. Л.С. Халдєєв вважає, що судді необхідні високий професіоналізм (під яким розуміють не лише хороші знання законів, але й їх суворе виконання; це і культура судового процесу, справедливість при прийнятті рішень про доказовість і визначення покарання; це сповідування загальнолюдських цінностей і прав людини та багато іншого), розвинуті політична, правова і моральна свідомість, громадянська і професійна позиція, об’єктивність, неупередженість, високі моральні якості, в першу чергу, незалежність, чесність, мужність, сміливість, вміння дотримуватися процедури, підготувати і виголосити публічний виступ, вміння слухати, виключна обачність, вихованість; розуміння необхідності постійного самовдосконалення. Г.Вєтрова їх сформулював так: «Суддя повинен бути не просто хорошим юристом, але мужньою і незалежною, розумною і освіченою людиною з високою моральністю. Хороший суддя повинен розуміти, що морально припустима поведінка не завжди є морально схвальною»1.

Тобто суддя – людина з сильним характером, високими принципами, сильною волею, розвинутими почуттями обов’язку відповідальності і совісті. У висновках своєї книги Л.С. Халдєєв зазначає, що законне, обґрунтоване і справедливе рішення суду базується всього на двох факторах: а) високому особистому професіоналізмі; б) високій особистій порядності і відданості ідеї істинного правосуддя. Іншими словами, продовжує він, кожен суддя повинен: бути професійно компетентним; мати навички аналітичного мислення, високі моральні якості. Наприкінці висновків він дає 10 своїх власних заповідей: Моя перша Заповідь – пише автор, - совість і чесність;

Друга – чинні Закони, що витікають із Права, які відповідають Конституції і міжнародним Актам; третя - презумпція невинуватості; четверта – принцип тлумачення усіх сумнівів на користь підозрюваного, обвинуваченого і підсудного; п’ята – знання. Я професіонал, але вчусь і вдосконалююсь усе життя; шоста - об’єктивність, неупередженість і справедливість; сьома – принцип рівності сторін у судово-слідчій процедурі; восьма – незалежність при прийнятті рішень; дев’ята – слухай усіх, але рішення вистраждай самостійно; моя десята заповідь – розуміння, що Суд – не на осуд, Суд – на розсуд2.

Автори навчального посібника «Професійна етика працівників правоохоронних органів» обґрунтували низку специфічних моральних вимог до юристів, які дають уявлення про моральні якості, які вони повинні мати. Це гуманність, толерантність (терпимість), справедливість, почуття обов’язку, сміливість, мужність, витримка, чесність, патріотизм3. У конкретних службах і в цілому в правоохоронних органах основу морально-правової діяльності, підкреслюють автори, складають загальнолюдські моральні цінності, з їх системою норм. Деякі якості визначають специфікою службової діяльності, умовами ризику, і тому виходять на перший план такі, як мужність, вірність обов’язку, почуття справедливості, здатність до самопожертвування. Але є й «свої» моральні норми: обов’язковість нерозголошення інформації, що має конфіденційний характер і отримана виключно у силу можливостей тієї чи іншої служби й ін.. Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятися від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.

Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «брати на себе». Вони отримали статус найважливіших професійних якостей юриста. Як уже зазначалося, саме законодавство містить у собі моральні вимоги до діяльності правоохоронних органів та їх працівників. Перелік моральних якостей, необхідних юристу будь-якої спеціалізації, подається у морально-професійних кодексах відповідних об’єднань (юристів, суддів, адвокатів, нотаріусів).

Питання 3. Принципи, на яких базується діяльність юриста

Діяльність працівника юридичної професії базується на загальних моральних і морально-правових принципах гуманізму, справедливості, законності, патріотизму, незалежності, гласності та ін. Принципи моралі -це світоглядні орієнтири моральної свідомості, що виражають її вимоги у найбільш загальному сталому вигляді. Вони складають сутність моральних аспектів діяльності і моральних відносин і є стратегією моральної поведінки людини, спільнот, суспільства. Моральні принципи об’єднують моральні норми у тій чи іншій (відповідній) сфері суспільного життя чи діяльності і є основою сталої поведінки людини. Вони є загальними для всього суспільства і особливо важливими для працівників органів прокуратури, юстиції, МВС та ін..

Принцип гуманізму (людяності) – провідний, засадничий принцип моралі і права, що визнає людину найвищою цінністю, вимагає поваги до неї, піклування про неї, орієнтує на захист її гідності, прав і свобод, віри в її здатність до самовдосконалення і спрямовує діяльність суспільства, спільнот, соціальних груп та інших соціальних суб’єктів на створення умов для повноцінного розвитку людини.

Гуманізм є головною вимого сучасної епохи, українського суспільства на сучасному етапі його розвитку. Це не лише основоположний принцип професійної моралі взагалі і юридичної діяльності зокрема, а й службовий обов’язок правоохоронця, який зобов’язує його своєчасно і швидко реагувати на соціальне і моральне зло, правопорушення, анти суспільні, протизаконні, аморальні дії. Невиконання таких професійних функцій засуджується як законом, так і громадською думкою. Без гуманного ставлення до людини правоохоронцю не стати повноцінним фахівцем. Людям цього фаху доводиться бути жорсткими, твердими у боротьбі зі злом, при захисті інтересів людини і суспільства, але у цій жорстокості – вища доброта, оскільки таким чином забезпечуються умови для стабільності суспільства, гармонійного розвитку людини, проголошеної у ст..3 Конституції України найвищою соціальною цінністю.

Справедливість – це і соціальний, і політичний, і морально-правовий регулятивний принцип, що зобов’язує враховувати всі аспекти діяльності соціальних суб’єктів (індивідів, спільнот, соціальних груп, політичних партій, громадських об’єднань та ін.) і встановлювати відповідність між їх заслугами і суспільним визнанням, правами і обов’язками, працею і винагородою, злочином і покаранням, діянням і відплатою, метою і засобами її досягнення та ін. Невідповідність у цих співвідношеннях сприймається як несправедливість. Для утвердження справедливості у суспільстві, міжлюдських стосунках і створюється право та правоохоронні ограни. Правовій системі належить головна роль у дотриманні справедливості у суспільстві, вона стоїть на перешкоді її порушень. Справедливість відбувається у законах, які ставлять рівні вимоги до соціальних суб’єктів, запобігають порушенням інтересів, прав і свобод людини, забезпечують стабільний розвиток суспільства.

Принцип законності є конкретизацією принципу справедливості, тому вони діють у єдності. Законність, тобто підкорення тільки закону, один із найважливіших принципів діяльності працівників юридичної професії. З принципів справедливості і законності випливають важливі вимоги морального характеру. Юрист будь-якої спеціалізації повинен керуватись тільки законом, його духом і змістом, не має права піддаватись тиску, впливу, проханням, порадам і ін., звідки б вони не йшли. Він здійснює свої функції в інтересах народу, в ім’я виконання його волі, що виражена у законі. Юрист виступає в очах суспільства як носій справедливості і законності і повинен показувати зразок дотримання закону. Порушення закону його охоронцями, носіями справедливості і законності підриває віру в авторитет і непорушність закону. Юристи морально відповідальні перед суспільством, державою, людьми і своєю совістю. Принцип незалежності підкреслює незалежність юриста від чужої волі, але залежність від закону.

Патріотизм як моральний принцип означає любов до своєї Батьківщини, свого народу, гордість за його культуру і досягнення, орієнтує на примноження досягнень, вимагає від правоохоронців захищати інтереси свого народу, його громадян, служити закону, поважати закон. Це одна із складових патріотизму.

Моральний принцип – гласність. Діяльність працівників юридичної професії як суспільно значуща, необхідна державі і її громадянам, має бути прозорою і у процесі, і за результатами, підконтрольна громадській думці. Дотримання ними моральних вимог (норм), правових норм чи відхід від них, справедливість чи несправедливість рішень, що приймаються, обґрунтованість чи необґрунтованість дій і т.ін. у розвинутих суспільствах завжди контролюється і оцінюється громадською думкою.

Відповідальність – це відповідність поведінки, дій і результатів діяльності юриста змісту моральних норм, його обов’язку з урахуванням об’єктивних обставин і можливостей їх виконання. Відповідальність виступає сполучною ланкою між обов’язком і волею юриста, який бере на себе обов’язок, і на основі відповідних вольових зусиль готовий його виконати, а також відповідати за це перед клієнтами, кому надає юридичні послуги, перед колегами по роботі.

Таким чином, для професії юриста вимоги моралі мають особливий сенс, оскільки істинні законність і правопорядок у суспільстві встановлюються там, де правоохоронці спираються на принципи гуманізму, справедливості, відповідальності, чесності. Кожен юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обивательському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший юрист, який вміє «грамотно» обходити закон, а не той, хто допомагає правильно його дотримуватись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і для суспільства в цілому.

1 Халдеев Л.С. Судья в уголовном процессе: Практическое пособие. – С.409.

2 Халдеев Л.С. Судья в уголовном процессе: Практическое пособие. – С.411-412.

3 Профессиональная этика сотрудников правоохранительных органов: Учебное пособие/ Под ред. Г.В. Дубова и А.В. Опалева. 2-е изд. – М., 2000. – С. 16-17.

Соціальне призначення і моральний сенс юридичної професії