ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 1991 РОКУ
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Тема 16. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 1991 р.
План
16.1. Перші кроки виокремлення банківської системи України зі складу СРСР
16.2. Купоно-карбованцева грошова система в Україні
16.3. Організація випуску української монети
16.4. Грошова реформа 1996 p.- введення гривні
У 1991 p., коли на карті світу з'явилися п'ятнадцять незалежних держав, утворених на території колишнього СРСР, почався новий етап у розвитку грошей та банківництва в Україні. У тяжких умовах зміни економічного ладу поставала самостійна грошово-кредитна система, творці якої намагалися зберегги вікові традиції та адапту вати їх до нових суспільних і господарських реалій. Утворення цент рального банку країни, впровадження купоно-карбованців у готів ковий, а згодом у безготівковий обіг, проведення грошової рефор ми, результатом якої стало закріплення єдиним законним засобом платежу гривні, створення виробничих потужностей для виготов лення власних грошей, впорядкування нормативного забезпечення грошово-кредитної сфери — ось перелік найбільш визначних подій у грошово-банківському господарстві незалежної України. Про йшовши довгим шляхом проб і помилок, ми отримали національну валюту та банківську систему, що відповідає всім вимогам ринкової економіки.
16.1. Перші кроки виокремлення банківської системи України зі складу СРСР
Становлення центрального банку нашої держави почалося з прийняттям Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. В ній зазначено: «Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовніш ньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову систе му, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю. Вищою кредитною установою Української РСР є Національний банк України, підзвітний Верховній Раді Україн ської РСР».
На основі цієї Декларації 3 серпня 1990 р. було прийнято Закон УРСР «Про економічну самостійність Української РСР». Стаття 6 цього Закону називалася «Банківська і грошова система Української РСР» і містила, зокрема, такі положення: «Банківська система рес публіки складається з Національного банку України, Зовнішньоеко номічного банку, республіканських акціонерно-комерційних бан ків, інших кредитних установ різних форм власності. Національний банк України є вищою кредитною та емісійною установою Україн ської РСР, підзвітний Верховній Раді Української РСР і проводить в республіці єдину державну грошово-кредитну та валютну політику, координує діяльність банківської системи у цілому, організує міжбанківські розрахунки, виконує функції резервного банку».
Українське відділення Державного банку СРСР поступово набу вало ознак центрального банку. Так, воно змушене було прийняти рішення про поділ асигнувань, оскільки союзний банк не підготував плану кредитів на початок 1991 р. Законом України «Про банки і банківську діяльність», що був прийнятий 20 березня 1991 p., прого лошено створення самостійної дворівневої банківської системи, перший рівень якої становить Національний банк України (НБУ), а другий — комерційні банки. Прийнятою одночасно постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього закону передбачалося: ввести вдію вказаний закон з 1 травня 1991 p.; про голосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республікан ський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського респуб ліканського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 р. проект статуту НБУ, визначити струк туру й чисельність центрального апарату, мережу установ тощо.
Вже влітку 1991 р. інструкції радянського Держбанку не мали зо бов'язальної дії в Україні. 6 червня Верховна Рада України майже од ноголосно обрала головою Правління НБУ В. Матвієнка, але він іще місяць не міг розпочати роботу, бо з Москви не було наказу про звіль нення В. Буряка, який очолював Українську республіканську конто ру Державного банку. 25 грудня 1991 р. Держбанк СРСР було офіцій но ліквідовано, і НБУ став справжнім центральним банком країни. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 берез ня 1991 р. передбачав, шо українські комерційні банки можуть бути різних видів і форм власності, мають створюватися на акціонерних чи пайових засадах. У ст. 22 цього нормативного акта заначалося, що засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути юридичні та фізичні особи, за винятком рад народних депутатів усіх рівнів, їх виконавчих органів, політичних і профспіл кових організацій, спілок і партій, громадських фондів, комерцій них банків. Крім того, законом обмежувалася частка будь-кого із засновників 35% статутного фонду банку.
Цей законодавчий акт регулював функціонування і НБУ, і ко мерційних банків України. Ситуація змінилася, коли 20 травня 1999 р. було прийнято Закон України «Про Національний банк України». Ним визначено, що основною функцією НБУ є забезпе чення стабільності грошової одиниці України. Статутний капітал вітчизняного центрального банку є власністю держави і становить 10 млн грн. Керівними органами українського центрального банку є Рада НБУ та Правління НБУ.
Рада НБУ складається з 15 осіб, 7 із яких призначаються Прези дентом України, 7 - Верховною Радою, а голова НБУ, який призна чається ВРУ за поданням Президента України, входить до складу Ради за посадою. Основним завданням цього органу є розроблення і контроль виконання Основних засад грошово-кредитної політи ки. Першим головою Ради НБУ є Анатолій Гальчинський.
Реалізацію грошово-кредитної політики забезпечує Правління НБУ, головою якого з грудня 2002 р. є Сергій Тігіпко. До нього цю посаду обіймали Володимир Матвієнко (червень 1991 p.— березень 1992 p.), Вадим Гетьман (березень 1992 p.— грудень 1992 p.), Віктор Ющенко (січень 1993 p.—лютий 2000 p.), Володимир Стельмах (лю тий 2000 p.— грудень 2002 p.).
Нову редакцію Закону України «Про банки і банківську діяль ність» прийнято 7 грудня 2000 р. Статтею 14 передбачено, що учасни ками банку можуть бути юридичні та фізичні особи, резиденти й не резиденти, а також держава. Цей нормативний акт уже не обмежує відсоткової участі у володінні банком, тобто одна особа може мати сто відсотків акцій банку. Втім, лишилося застереження, що учасни ками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.
Банки в Україні створюються у формі акціонерних товариств, товариств із обмеженою відповідальністю або кооперативного бан ку. Останніх в Україні не було ще з 1991 р. Зараз відновлено їх існу вання у вигляді центрального кооперативного банку, учасниками якого є місцеві (тобто у межах області) кооперативні банки. Учас никами останніх можуть бути не менше 50 осіб, які вносять паї у ста тутний капітал і пропорційно до них отримують прибуток від діяль ності банку. Але незалежно від розміру своєї участі кожний пайовик має право одного голосу на загальних зборах учасників, які поряд зі спостережною радою та правлінням є органами управління коопе ративного банку (як в акціонерних та інших недержавних банках). Контроль здійснює ревізійна комісія банку.
Якщо місцеві кооперативні банки на момент реєстрації мусять аку мулювати статутний капітал у розмірі 1 млн євро, то для комерційних банків, які провадять свою діяльність на території однієї області, ця сума становить 3 млн, а для республіканських банків - 5 млн євро.
Офіційне формування банківської системи України розпочалося з того, що 2 жовтня 1991 р. НБУ почав перереєстрацію українських комерційних банків, раніше зареєстрованих Держбанком СРСР. Так, того дня було зареєстровано акціонерний банк (АБ) «Ажіо» — правонаступника Укрпостачбанка, утвореного 1988 р. Держпостачем України. Цей банк успішно діє вже більш ніж 10 років, надаю чи перевагу обслуговуванню малого і середнього бізнесу.
4жовтня 1991 р. був перереєстровано АКБ Лісбанк, утворений ще радянським Мінлісгоспромом. У 1996 р. цей банк визнали банкру том.
Успішно діє заснований ще 1990 р. комерційний Арендкоопбанк, який 7 жовтня 1991 р. під назвою Брокбізнесбанк був зареєстрова ний НБУ.
8 жовтня 1991 р. було зареєстровано утворений Міністерством легкої промисловості Легбанк, який зараз підтримує приватний ма лий бізнес.
У квітні 1989 р. в Україні почав діяти АБ «Інко». Спершу це була філія Московського інноваційного комерційного банку «Інком-банк-Інтерзнання». 8 жовтня 1991 р. його перереєстрував НБУ. На початку своєї діяльності входив до першої десятки найбільших бан ків України, але починаючи з 1994 р. банк порушував економічні нормативи, через що погіршився його фінансовий стан. Заходів щодо фінансового оздоровлення вироблено не було, у червні 1998 р. банк припинив свої операції, а на початку 2002 p. H БУ виніс рішен ня про його ліквідацію.
9 жовтня 1991 р. НБУ зареєстрував правонаступника Київського комерційного інноваційного будівельного банку — АБ «Відроджен ня», який був одним із співзасновників Асоціації українських банків (АУБ), а зараз перебуває у стані ліквідації. Того дня також зареєст рували комерційний банк «Київшляхбанк», заснований на пайових засадах підприємствами та організаціями концерну «Укршляхбуд». У серпні 1999 р. банк перетворений у ВАТ, а в травні 1999 р. пере йменований в АКБ «Трансбанк».
10 жовтня 1991 р. НБУ зареєстрував акціонерне товариство за критого типу з іноземними інвестиціями «Електрон Банк», одним із засновників якого була група підприємств концерну «Електрон» (Львів). У вересні 1993 р. цей банк реорганізували у відкрите акціо нерне товариство (ВАТ). У 1997 р. акціонером банку стала канад ська корпорація «Юкрейн Ентерпрайз Корпорейшн». Після п'яти років співпраці «Електрон Банк» вирішив викупити 20% акцій, що належали канадському інвесторові; це пояснювалося припиненням корпорацією інвестиційної діяльності. Протягом усієї своєї діяль ності банк отримував прибутки і нараховував своїм акціонерам ди віденди.
Ще один львівський банк був зареєстрований Держбанком СРСР 14 травня 1990 р. як ТзОВ «Західноукраїнський комерційний банк». Згодом він став акціонерним товариством відкритого типу. Перереєстрація в НБУ відбулася 14 жовтня 1991 р. У 1999 р. інозем ними інвесторами стали польські Kxedyt Bank S.A., Банківський ін вестиційний фонд та Банківський торговий дім, а також ЄБРР, які всі пов'язані між собою та активно підтримують AT «ЗУ КБ» кредит ними ресурсами. Так львівський банк став складовою транснаціо нального фінансового об'єднання, що його очолює КВС Bank N.V. (Бельгія). У 2001 р. на зборах акціонерів ухвалено перейменувати банк на AT «Кредит Банк (Україна)». Пріоритетом діяльності банку є обслуговування підприємств малого й середнього бізнесу та ринок споживчого кредитування.
Першим банком, створеним на Донбасі, був зареєстрований 31 жовтня 1989 р. АБ Ікар-банк. Наприкінці 1993 р. його перереєстру вали у ВАТ, найвідомішим акціонером якого є ВАТ «Концерн Сти рол».
У жовтні 1991 р. було також перереєстровано селянський комер ційний банк «Дністер», створений 1990 р. у Жидачеві для продов ження традицій українського кооперативного банку «Дністер» (1895—1939 pp.). Згодом він переїхав до Львова. Його пріоритетною діяльністю є інвестування проектів сільськогосподарського вироб ництва та переробки сільськогосподарської продукції.
У жовтні 1989 р. п'ять колгоспів Мелітопольського району Запо різької області заснували «Таврида-банк». 21 жовтня 1991 р. він був перереєстрований в НБУ, а в лютому 2000 р. змінив назву на АБ «Муніципальний».
Одним із перших кооперативних банків був заснований у Симфе рополі АКБ «Таврія», шо пройшов реєстрацію у Держбанку СРСР 24 листопада 1988 р. В НБУ його перереєстрували 24 жовтня 1991 p., а 2001 р. він приєднався до Міжнародного комерційного банку.
В Україні станом на 1 червня 2003 р. зареєстровано 180 банків, з яких фактично діяли 154. У 20 банках присутній іноземний капітал, із них у семи іноземним інвесторам належать 100%.
Крім НБУ, державними банками є Ощадний банк України та Укрексімбанк. У них 100% статутного капіталу належить державі. Президент і Верховна Рада України призначають членів наглядової ради, що є вищим органом управління банком. Саме вона визначає склад ревізійної комісії, що контролює діяльність банку. Безпосе реднє керівництво здійснює правлінням банку.
Ощадбанк України був зареєстрований в НБУ 31 грудня 1991 р. як Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України. До цього він уже встиг утратити залишки на вкладах, цінних паперах і страхових полісах населення України, які залишилися в Росії на рахунках Ощадбанку СРСР. Загальна заборгованість перед україн ськими вкладниками складає 131,5 млрд грн. Але за рахунок нагро маджених традицій і найбільш розгалуженої мережі (7,9 тис. струк тур) він залишився серед найбільших банків України. 21 травня 1999 р. Ощадбанк було реорганізовано у ВАТ «Державний ощадний банк України». Лише Ощадний банк має державну гарантію збере ження вкладів громадян та їх видачу на першу вимогу. Це дозволи ло йому акумулювати третину коштів, залучених на вклади від насе лення всією банківською системою України. В 1997 р. почалася виплата компенсацій за втраченими вкладами. Спершу вони випла чувалися лише особам, котрим виповнилося 80 років. У 2002 р. по чали виплачувати по 50 грн. кожному, хто зробив вклад в Ощадбанк до 1991 p., і по 150 грн. спадкоємцям вкладників, які померли за ос танні 4 роки.
Після розвалу СРСР особливі проблеми виникли в українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. На час проголошення незалежності України вони здійснювали розрахунки зі своїми за кордонними партнерами через Зовнішекономбанк колишнього СРСР, оскільки в нашій країні жоден банк не мав кореспондент ських відносин з іноземними колегами. Наприкінці 1991 р. цей банк оголосив, що він не в змозі більше обслуговувати потреби ба гатьох своїх колишніх республіканських клієнтів та здійснювати оплату їхніх рахунків у сфері зовнішньої торгівлі. Спершу він обме жував розрахунки за окремими валютами, згодом — з окремими країнами. У грудні 1991 р. Зовнішекономбанк СРСР повністю при пинив розрахунки. Неповерненими також залишилися активи на 1 млрд доларів США, на які висловлювали претензії українські під приємства та фізичні особи.
З метою врегулювання ситуації 3 січня 1992 р. Президент Украї ни Л. Кравчук підписав Указ «Про утворення Державного експорт но-імпортного банку України» зі статутним фондом 1 млрд крб. і 200 млн доларів США. Цим Указом передбачалося, шо до системи но-воствореного державного банку долучаються структурні підрозділи Зовнішекономбанку СРСР, що перебувають на території України. Вже у січні 1992 р. Укрексімбанк почав здійснювати міжнародні розрахунки, вести рахунки Кабінету Міністрів України, Державного валютного фонду України, міністерств і відомств, рахунків ЗТО «Укрімпекс», багатьох зовнішньоторговельних фірм, підприємств та організацій, став агентом українського уряду і залучення та об слуговування міждержавних кредитних ліній.
У 2000 р. згідно з розпорядженням Президента України Держав ний експортно-імпортний банк України перетворено у відкрите ак ціонерне товариство, 100% акцій якого належить державі. Для ефективного здійснення своїх функцій банк створив найрозвинені шу в нашій країні мережу банків-кореспондентів, яка налічує 575 банківських установ світу.
Крім двох державних банків, до найбільших українських банків належать АППБ «Аваль», Промінвестбанк, Приватбанк, Укрсоц-банк, АКІБ Укрсиббанк і АКБ «Райффайзенбанк».
Акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», зареєстрований НБУ 27 березня 1992 р. зі статутним капіталом у розмірі 100 млн крб., 27 серпня 1992 р. здійснив першу банківську операцію. Протя гом своєї діяльності банк поступово збільшував статутний капітал та мережу філій і дирекцій, розширював спектр послуг, на надання яких отримано ліцензію НБУ. У 1994 р. АБ «Аваль» отримав новий статус — акціонерний поштово-пенсійний банк «Аваль», що озна чало обслуговування Пенсійного фонду і пошти України. У «Аваля» друга (після Ощадбанку) за величиною мережа філій в Україні. Ста ном на 1 червня 2002 р. на території України діяли 674 його відді лення, які надають повний спектр банківських послуг. Найбільш пріоритетними клієнтами «Аваль» є Пенсійний фонд, підприємства «Укртелекому» і «Укрпошти», митна служба України та бюджетні організації. Збільшується його присутність у промисловому секторі.
26 серпня 1992 р. на базі Промбудбанку СРСР у формі закритого акціонерного товариства було створено Український акціонерний ко мерційний промислово-інвестиційний банк (Промінвестбанк України). У 1999 р. ПІБ викупив останній пакет акцій, що належав державі. Промінвестбанк має найбільший серед українських банків капітал, систематично зростають кількість вкладників, обсяг виданих кре дитів. Банк активно підтримує паливну промисловість, машинобу дування й металообробку, металургію, агропромисловий комплекс.
До гурту найбільших банків входить і створений у Дніпропетров ську ще за часів СРСР кооперативний Приватбанк, який 19 березня 1992 р. був зареєстрований НБУ як комерційний. Розгорнувши ве лику мережу філій у всій Україні, банк надає широкий спектр по слуг, орієнтованих передовсім на індивідуального клієнта. Високий рівень професіоналізму дістав визнання у світі, що знайшло відоб раження у присвоєнні Приватбанкові звання кращого банку Украї ни різноманітними діловими виданнями (журнал «Euromoney» — 1999-2002 pp., «The Banker» - 2000, 2002 pp.).
Ще один банк, утворений на базі колишнього системного (Жит лово-соціального банку СРСР), НБУ перереєстрував у серпні 1991 р. як акціонерний комерційний соціального розвитку Укрсоцбанк. У 2000 р. його власником стала група «Меркс». Банк веде тісну спів працю зі страховими компаніями України. Так, він є засновником компанії «Укрсоцстрах», акціонером ВАТ Національна страхова компанія «Оранта».
У 1990 р. в Держбанку СРСР було зареєстровано харківський ак ціонерний комерційний інноваційний банк УкрСиббанк. Хоча банк є універсальним, він активно здійснює інвестиційні та фондові опе рації. Зокрема, «УкрСиббанк» управляє державним пакетом акцій Дніпровського металургійного комбінату і разом з АБ «ІНГБанк» розміщував корпоративні облігації «Київстар GSM».
Серед восьми найбільших банків України є й один зі 100-відсот-ковим іноземним капіталом. Це — австрійський АКБ «Райффайзен-банк Україна». Цей банк одним із перших почав випуск корпоратив них облігацій, щоб залучити додаткові кошти. Серед його клієн тів — в основному великі експортери та імпортери. Поступово банк переорієнтовується на звичайного клієнта.
На основі Агропромбанку СРСР 28 березня 1990 р. було створе но акціонерний комерційний агропромисловий банк «Україна». Про довжуючи традиції Київського земельного банку та залишаючи пріоритетом своєї діяльності обслуговування аграрного сектора економіки, банк «Україна» надавав клієнтам повний асортимент банківських послуг. У 1998 р. державний пакет акцій банку викупи ло ВАТ «Укрросгазбуд», яке належить до групи компаній «Укррос», зайнятих сільськогосподарським виробництвом. Фінансова криза 1998 p., конверсія ОВДП, великим пакетом яких володів банк, не ефективна кредитна політика стали основними причинами занепа ду банку «Україна». 16 липня 2001 р. почався процес ліквідації цієї фінансової установи. Так, із загальним боргом перед кредиторами (фізичними та юридичними особами) на суму близько 1,3 млрд грн. закінчилася історія одного з найбільших українських банків.
У грудні 1989 р. на зборах представників 11 комерційних банків було створено Асоціацію комерційних і кооперативних банків України, яка зараз називається Асоціацією українських банків. Це добровільне об'єднання банків та інших фінансово-кредитних установ представляє і захищає інтереси своїх учасників, сприяє підви щенню кваліфікації банківських працівників, розвиткові міжна родних банківських зв'язків, утвердженню ролі банків у встанов ленні ринкової економіки України.
Відразу після здобуття Україною незалежності почалося відро дження кредитних спілок. Відтоді було створено 494 такі фінансові інститути. З 1993 р. вони діяли на підставі Указу Президента «Про Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні», і лише 20 груд ня 2001 р. було прийнято Закон України «Про кредитні спілки».
16.2. Купоно-карбованцева грошова система в Україні
Розмови про введення української національної валюти розпо чалися відразу після прийняття Декларації про державний суверені тет України. Демократично налаштовані депутати наполягали на здійсненні такого кроку, який сприяв би утвердженню незалежнос ті нашої держави. Наприкінці 1991 - на початку 1992 р. Україна пе режила нестачу готівки, оскільки центральний банк Росії не зміг за безпечити союзні республіки достатньою кількістю карбованців. Не вистачало готівкових грошей для своєчасної виплати заробітків, пенсій, стипендій. Українська влада була занепокоєна тим, що віт чизняні товари (особливо продукти харчування та інша сільсько господарська продукція) ринуть у Росію завдяки наявності в обігу там більшої готівкової маси, що давало росіянам можливість плати ти за товари. Крім того, ситуація ускладнювалася великим дефіци том навіть на товари широкого вжитку, запровадженням п'ятивід соткового податку та офіційним підвищенням цін. На тіньовому ринку радянський карбованець почав витіснятися американським доларом та іншою вільно конвертованою валютою.
Відповідаючи на цю кризу та здійснюючи заходи з посилення за хисту республіканського споживчого ринку, Президія Верховної Ради України 9 вересня 1991 р. прийняла постанову «Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використан ня», за якою вони повинні були використовуватися населенням у розрахунках за товари в роздрібній торгівлі з 1 січня 1992 р. спершу для купівлі продуктів, а згодом і промислових товарів. Вони могли також зараховуватися на спеціальні поточні рахунки у вклади.
На виконання цієї постанови передбачалося, що НБУ укладе контракт з французькою фірмою «Imprimerie Speciale de Banque» на виготовлення купонів, перша партія яких складе 2 млрд штук.
Згодом НБУ збільшив кількість купонів до 5 млрд штук, для вироб ництва яких залучили ще одну фірму з Великої Британії («Thomas De La Rue Company Limited»).
Постанова Кабінету Міністрів і Національного банку України «Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового ви користання» від 28 грудня 1991 р. передбачала, що з 10 січня 1992 р. радянські карбованці поступово будуть замінюватися українськими купоне -карбованцями з еквівалентним номіналом. Вони вводилися лише в готівковий обіг для розрахунків населення за продовольчі й промислові товари. З цієї ж дати визнавалися недійсними картки споживача з купонами, видані у серпні — грудні 1991 р. Попервах громадянам виплачували в середньому 25% місячного заробітку, але не більше 400 купонів (від 200 до 600). З часом цей відсоток повинен був поступово зростати. Згодом унаслідок зростання роздрібних цін норма виплати купонів досягла 50% місячної суми доходів громадян.
У березні 1992 р. частка купонів у місячній сумі сукупних грошо вих доходів громадянина України зросла до 70%, але не менше ніж 450 карбованців.
Наступним кроком стало прийняття постанови ВРУ та НБУ «Про розширення введення в обіг купонів багаторазового викорис тання» 4 квітни 1992 р. Вона передбачала, що з 1 квітня 1992 р. всі грошові виплати населенню України здійснюються в купонах бага торазового використання на повну суму цих виплат. За бажанням громадян до 30% доходів могли виплачуватись у карбованцях. Про даж усіх товарів здійснювався лише за купони багаторазового вико ристання. Виняток було зроблено для деяких товарів і продукції, перелік яких чітко регламентувався додатком до постанови. Сюди, наприклад, відносили продукцію у громадському харчуванні, дитя че харчування на молочних кухнях, морозиво, непродовольчі това ри у комісійних магазинах, ліки, газети, журнали, квіти та ін. Вони могли реалізовуватися за бажанням покупців як за купони, так і за карбованці. Так само здійснювалися оплата житла, проїзду в усіх видах транспорту, комунальних, побутових, ритуальних та інших видів послуг, погашення позичок у банках.
Насамперед було випущено купюри номіналами 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100 карбованців. Вони були надруковані на папері низької якос ті, мали однотипне оформлення. На лицьовім боиі було зображено сестру легендарних засновників Києва Либідь і вміщено номінал і рік випуску - 1991. На звороті - Софійський собор у Києві. Усі ку пюри не мали номеру і підпису.
У 1992 р. надруковали 100-, 200-, 500- і 1000-карбованцеві купюри.
Вони містили зображення Кия, Щека, Хорива і Либеді на турі та мали серію, що складалася з двох чисел, переділених горизонталь ною лінією, і шестизначний номер. На звороті також було зображе но Coфійський собор.
У 1993 р. через інфляцію довелося випустити в обіг купюри вар тістю 2000 і 5000 карбованців. На них збереглися зображення за сновників Києва та Софійського собору, але з'явилися тризуб, дволітерна серія та семизначний номер. Потім було надруковано банкно ти з номіналом 10 000, 20 000, 50 000, 100 000 карбованців. Ці купюри малі більший розмір, на лицьовім боці було зображено пам'ятник св. Володимиру в Києві, а на звороті — фрагмент будинку НБУ.
1 травня 1994 р. в обігу з'явилися банкноти 200 000, 9 грудня 199 p.- 500 000, а 12 травня 1995 p.- 1 000 000 карбованців. Вони ма ли складніше багатокольорове оформлення. На купюрах номіналь но . вартістю 200 тис. і 500 тис. карбованців пам'ятник Володимиру було перенесено праворуч, а на звороті зображено будинок Національної опери України. Банкнота 1 000 000 карбованців містила зоб раження пам'ятника Т. Г. Шевченка в Києві, а на звороті — будинку Київського національного університету імені Т. Шевченка. Протягом першого півріччя 1994 р. з обігу вилучалися купони номіналь ною вартістю 1, 3, 5, до 1 серпня того ж року — купони номіналом 10 і 25, з 1 лютого 1995 p.— 100 і 200, з 1 вересня — 500 карбованців.
Такі кроки щодо стабілізації грошового обігу в незалежній дер жаві викликали невдоволення в Росії, яка повністю контролювала союзний верстат для друкування грошей та банківську систему. З 1 липня 1992 р. вона ввела нову систему взаєморозрахунків із ко лишніми республіками СРСР, за якою українські підприємства могли розраховуватися зі своїми російськими партнерами лише в межах сум, попередньо отриманих Україною. Тобто, дефіцит радян ських карбованців перекинувся і в безготівкову сферу.
Україні якнайшвидше належало створити власну грошову і кре дитну систему, яка зменшила би вплив економічно сильнішого партнера в рублевій зоні. Важливим заходом у цьому напрямку став Указ Президента України Л. Кравчука «Про реформу грошової сис теми України» від 7 листопада 1992 р. Ним передбачалося, що з 23-ї години 12 листопада 1992 р. припинялося функціонування рубля в грошовому обігу на території України. Єдиним законним засобом платежу став український карбованець, представником якого в готів ковому обігу виступив купон НБУ. Рублева готівка, активи й пасиви всіх суб'єктів господарської діяльності й фізичних осіб переоціню вались у співвідношенні 1 до 1 без обмежень по сумах коштів.
Такий розрив у часі між введенням українського карбованця в готівковий та безготівковий обіг призвів до масових фінансових спекуляцій, пов'язаних із переведенням безготівкових капіталів з України до Росії (III квартал 1992 p.- 447 млрд крб.).
Слід зазначити, що згідно з Указом Президента України «Про за ходи щодо стимулювання зовнішньоекономічної діяльності» від 19 березня 1992 р. на період до введення національної валюти суб'єк ти підприємницької діяльності на території України мали право без спеціального дозволу проводити розрахунки у вільно конвертова ній валюті, зокрема у роздрібній торгівлі. Але Указ « Про реформу грошової системи України» встановлював, що це не стосується опе рацій з рублями. Отже, якщо, наприклад, американським доларом можна було розраховуватися в крамниці, то російський рубль пов ністю витрутили з обігу.
Передбачалося, що купоно-карбованці вводяться тимчасово і в скорім часі (4—6 місяців) їх замінять постійною валютою. За цей термін мала стабілізуватися економіка. Але спад виробництва і гро шова емісія призвели до величезної інфляції та девальвації карбо ванця. Така ситуація тривала до 1996 р. Так, за період від січня 1991 р. по вересень 1996 р. ціни в Україні зросли приблизно в 95 000 разів, а якщо курс карбованця до долара США 12 листопада 1992 р. становив 403 крб., то 2 вересня 1996 p.— 176 000 крб.
Знецінення національної валюти спричинило втрату нею функ ції грошей як засобу нагромадження. Як наслідок, мізерні інвести ції у виробництво основного інвестора в ринковій економіці — домогосподарств. Усі намагалися перевести свої заощадження і по точні заробітки в долари США чи іншу стабільну валюту. Ціни на деякі коштовні товари почали встановлюватися в іноземній валюті. Вона також використовувалася у проведенні товарних і розрахунко вих операцій великих розмірів. Така доларизація національної еко номіки призвела до відсунення купоно-карбованця на другий план. Довго так тривати не могло, і з 1 серпня 1995 р. іноземну валюту бу ло заборонено як засіб платежу на території України. Це була одна з перших спроб стабілізувати становище.
19 номіналів купоно-карбованців протягом майже п'яти років виконували в Україні функцію засобу обігу і платежу. Вони прийня ли на себе весь удар перехідної економіки. Гіперінфляція, що була спричинена лібералізацією цін, дефіцитом бюджету, спадом вироб ництва, скороченням зовнішньоторговельного обороту, призвела до складної економічної та соціальної ситуації в суспільстві.
16.3. Організація випуску української монети
З метою популяризації Української держави та підняття її прес тижу в очах світової громадськості 1994 р. було ухвалено рішення про організацію випуску пам'ятних і ювілейних монет. Першою мо нетою незалежної України стала випущена 7 травня 1995 р. ювілей на монета, присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні (номінал — 200000 крб.). Монету зробили з мельхіору. З тако го ж металу 19 липня 1995 р. виготовили ювілейну монету на відзна чення 400-річчя від дня народження Б. Хмельницького. У серпні того ж року побачила світ серія мельхіорових монет, присвячена містам-героям Києву, Одесі, Севастополю та Керчі.
Після введення в обіг 1996 р. національної грошової одиниці пер шою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала випущена в обіг 16 вересня мельхіорова монета номіналом 2 гривні, присвячена 200-річчю Уманського дендрологічного парку «Софіївка».
12 березня 1997 р. було викарбувано перші пам'ятні монети з зо лота на честь Т. Г. Шевченка (тираж — 10 000 штук) і видатної архі тектурно-історичної пам'ятки Давньої України Києво-Печерської лаври (тираж — 20 000 штук). Вони виготовлені із золота 900-ї про би, вага кожної — 15,55 г, номінальна вартість — 200 грн.
Своє відображення в ювілейних і пам'ятних монетах знаходили важливі міжнародні події, в яких брала участь Україна, події націо нальної історії та культури. Національним банком України започат ковано випуск монет таких серій:
— «Пам'ятки давніх культур» — серію створено за програмою ООН «2000 рік — діалог цивілізацій», вона містить серію біметале вих (золото і срібло) монет «Палеоліт», «Трипілля», «Ольвія», «Скі фія» і «Київська Русь»;
— «Важливі міжнародні події» — «50-річчя Організації Об'єдна них Націй», «Перша участь у Літніх Олімпійських іграх», «Щорічні збори Ради керуючих ЄБРР у Києві»;
— «Події національної історії» — «10-річчя чорнобильської ката строфи», «Монети України», «Перша річниця Конституції Украї ни», «500-річчя магдебурзького права Києва»;
— «Духовні скарби України» - «Десятинна церква», «Спаський собор у Чернігові», «Києво-Печерська лавра», «Київський псалтир»;
— «Герої козацької доби» — «Козак Мамай», «Северин Наливай ко», «Визвольна війна середини XVII століття»;
— «Княжа Україна» - «Кий», «Данило Галицький», «Аскольд», «Ольга»;
— «Відродження української державності» — «Незалежність», «Михайло Грушевський», «80-річчя проголошення незалежності України»;
— «Видатні діячі України» - «Богдан Хмельницький», «Леся Українка», «Григорій Сковорода», «Петро Могила»;
— «Флора і фауна» — «Софіївка», «Асканія Нова», «Орел степо вий», «Соня садова».
Плануються до випуску нові серії, зокрема «Стародавні міста України» та «Шедеври української архітектури».
За 10 років існування НБУ ним уведено в обіг 117 пам'ятних та ювілейних монет 86 найменувань. Вони викликали захоплення ко лекціонерів і спеціалістів. Зокрема, за підсумками міжнародного конкурсу «Монета року» срібну пам'ятну монету «Різдво Христове» в номінації «Найбільш надихаюча монета» визнано найкращою моне тою світу. Українські монети експонувалися на багатьох міжнародних виставках, зосібна у рамках таких авторитетних зібрань, як Базельська монетна конвенція (Швейцарія), Міжнародна конференція Асоціації нумізматів Америки (США), Міжнародна нумізматична виставка (м. Штутгарт, Німеччина). Інформація про українські моне ти постійно відображається в авторитетному німецькому нумізма тичному каталозі Г. Шената американському Ч. Краузе. З метою по пуляризації їх продаж здійснюється не тільки установами НБУ, а й через аукціони на Українській міжбанківській валютній біржі.
Ескізи розмінних монет, що мали надійти в готівковий обіг, ви готовлялися ще у червні—серпні 1992 р. Серед різноманітних пропо зицій щодо їх назви найбільш ймовірною видавалася традиційна — «шаг», яка дійшла до нас від часів першої незалежності України. Але постановою Верховної Ради України «Про розмінну монету Украї ни» від 2 березня 1992 р. було затверджено такі номінали сотої час тини гривні: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25, 50 коп. та, крім того, передба чалося карбування монети номінальною вартістю одна гривня. Як відомо, в обігу немає 3, 15 і 20 коп.
Карбувати монети планувалося в Італії, де навіть було виготовле но невеликий тираж 1 та 5 коп. Але наприкінці 1992 р. тендер на ви робництво українських монет виграв Луганський верстатобудівний завод.
Українські обігові монети, введені в результаті грошової рефор ми 2 вересня 1996 p., виробляються з нержавіючої сталі [номінали 1, 2 (з 2001 р.) і 5 коп.], алюмінієвого сплаву (2 коп.), сплаву на осно ві міді (10, 25, 50 коп.). На аверсі монет у центрі зображено Малий Державний герб України, облямований орнаментом з обох боків із двох дубових листків і двох колосків. Від кожного колоска верти кально вгору виходять по три остюки. Над гербом зроблено напис «Україна», а під гербом — рік карбування монети. На реверсі монет у центрі розміщено число — позначення номіналу, під ним - відпо відний напис «копійка», «копійки», «копійок». Номінал обрамле ний стилізованим вінком із листя ягід, Лицьовий та зворотній боки монети по периметру оточені суцільним випуклим кантом. Гурт у номіналах 1 та 2 коп. гладкий, а в номіналах 5, 10, 25 та 50 коп,— рифлений.
12 березня 1997 р. було введено в обіг монети номіналом 1 грив ня. Спершу їх карбували з мідно-нікелевого сплаву (нейзильберу), а з 2001 p.— з алюмінієвої бронзи. На ребрі цієї монети виконано на пис «одна гривня».
З метою налагодження випуску монет в Україні 1995 р. НБУ про вів тендер на будівництво української монетарні, переможцем якого став Австрійський монетний двір. Вже на початку 1997 р. будівниц тво було завершено і розпочалися пусконалагоджувальні роботи, технічні експерименти. У листопаді цього ж року було введено в дію першу чергу виробництва монет, а 23 квітня 1998 р. в Києві офіцій но відкрито Монетний двір НБУ. Отож, в Україні було створено за вершений цикл виробництва грошей, адже 1994 р. вдію ввели банк нотну фабрику в Києві, а весною 1997 p.— фабрику банкнотного па перу в Малині (Житомирська область).
До складу Монетного двору входять макетна і граверна майстер ні, цехи режимного інструменту, карбування пам'ятних та ювілей них монет із дорогоцінних металів, центральна лабораторія, яка містить хімічну, фізичну і спектральну, різноманітні допоміжні служби і, звісна річ, служба безпеки. За рік підприємство може ви готовити 1,5 млрд штук обігових, близько 900 тис. ювілейних і пам'ятних монет, 200 тис. орденів і медалей. Надсучасне обладнан ня, прекрасні спеціалісти й висока якість роботи мали вислідом те, шо наприкінці 2000 р. Монетний двір НБУ дістав статус дійсного члена Конференції директорів монетних дворів, що рівнозначне міжнародному визнанню країни нумізматичною державою.
16.4. Грошова реформа 1996 p.- введення гривні
Заклики до введення в обіг гривні луншш від часу прийняття Дек ларації про державний суверенітет у 1991 р. Найбільш серйозно до цього поставилися в 1995 p., але реформу відклали. Зменшення роз мірів спаду виробництва, суттєве зниження інфляції, стабілізація валютного курсу українського карбованця, зростання доходів і за ощаджень населення в 1996 p., на думку фахівців, створили належні умови для проведення грошової реформи. 25 серпня 1996 р. було оприлюднено Указ Президента України Л. Кучми «Про грошову ре форму в Україні». Документ передбачав, що національною валютою нашої держави стає гривня та її сота частина — копійка. Українські карбованці протягом двох тижнів (із 2 по 16 вересня) поступово ви лучалися з обігу та обмінювалися на гривні за курсом 100 000 карбо ванців за 1 гривню. Усі поточні виплати (заробітна платня, стипендії, пенсії) відразу здійснювались у гривнях. 2 вересня у гривні було пе рераховано ціни, тарифи, оклади заробітної платні, кошти на рахун ках підприємств, установ та організацій, вклади громадян у банках.
Протягом періоду з 2 по 16 вересня суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізували товари й надавали послуги населен ню, були зобов'язані без обмежень приймати для оплати проданих товарів і наданих послуг як українські карбованці (з урахуванням курсу обміну), так і гривні, а здачу видавати у гривнях і копійках.
Усі фінансово-кредитні установи, які залучали кошти населен ня, зокрема Ощадний банк України та інші комерційні банки, му сили 2 вересня перерахувати всі вклади населення з відповідними записами в особових рахунках громадян у банках. Запис в ощадній книжці чи в іншому відповідному документі здійснювався за пер шої явки вкладника після 2 вересня 1996 р.
Того ж числа на підприємствах та організаціях усіх форм влас ності було переоцінено статті активів і пасивів балансів, показники статистичної та бухгалтерської звітності. Розрахунки за товари чи послуги, відвантажені чи надані до 2 вересня, але не оплачені, здій снювалися після цієї дати у гривнях.
Обмін українських карбованців на гривні проводився через спе ціалізовані пункти обміну, каси підприємств, установ, організацій під час виплати заробітної платні та у відділеннях зв'язку під час виплати пенсій.
Понад 10 000 пунктів обміну було організовано установами упов новажених комерційних банків у їхніх приміщеннях, а також на за лізничних станціях, у морських і річкових вокзалах, в аеропортах. При цьому пункти обміну іноземної валюти до обміну українських карбованців на гривні не залучалися.
На підприємствах, в установах та організаціях із чисельністю працюючих понад 100 обмін карбованців на гривні проводився че рез касу збиранням карбованців у працівників, студентів тощо за відомостями, обміном їх на гривні в установах банків із подальшою видачею протягом трьох днів під розписку. Для цього створили близько 92 тис. комісій.
Понад 14 000 підприємств зв'язку приймали від пенсіонерів кар бованці, а водночас видавали в обмін гривні, про що здійснювали записи у відповідній відомості. Для цього комерційні банки видава ли гривні підприємствам зв'язку авансом.
17 вересня 1996 р. єдиним законним засобом платежу в Україні стали гривня та її розмінна монета — копійка. За рішенням район них чи міських комісій з проведення грошової реформи установи банків могли обмінювати карбованці суб'єктам господарювання та населенню, які не змогли зробити цього у визначений термін із по важних причин, до 15 жовтня того ж року. У подальшому обмін українських карбованців на гривні проводився лише через регіо нальні управління НБУ Кінцевий термін неодноразово відкладався і досягнув 1 березня 1997 р. Але ще й після цього НБУ прийняв по станову, згідно з якою українські карбованці можна було обміняти на гривні від 19 травня по 11 липня 1997 p., а потім від 1 вересня по 31 грудня 1997 р. Після остаточного завершення обміну українські карбованці було утилізовано.
Станом на 2 вересня 1996 р. емісія карбованцевої готівки станови ла 338,1 трлн карбованців, з яких лише 19,1 трлн були в касах банків. Статистика свідчить, що за період реформи 11,3 млн осіб (понад 28% від загальної кількості працюючого населення та пенсіонерів) пред'явило до обміну готівку на загальну суму 199,2 трлн карбован ців. 74% грошей було обмінено через пункти обміну банків, з яких в установах Ощадбанку — 36%, банку «Україна» — 19%, банку «Аваль» (разом із відділеннями зв'язку) — 14%, Промінвестбанку - 13%. Ліде ром за обсягом обміну стала Донецька область, в якій обміняли 11,6% від загальної суми по Україні. Середня сума обмінених на гривні кар бованців в розрахунку на одну людину становила 17,6 млн карбован ців, з яких найбільше — у Дніпропетровській області (26,6 млн карбо ванців). На 1 січня 1998 р. загальний обсяг обмінених карбованців досяг 331,4 трлн. Залишилися непред'явленими 6,7 трлн карбован ців, що становило менше 2% загальної суми емісії карбованців.
За період проведення реформи (від 2 по 16 вересня) в готівковий обіг було випущено гривні номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100 та розмінні монети номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 коп. їхня загальна вартість склала 3132,5 млн грн.
Робота над зовнішнім оформленням гривні розпочалася 1991 p., ще до проголошення незалежності України. Так, на початку квітня 1991 р. провідним київським художникам запропонували розробити ескізи майбутньої валюти. Разом із комісією Верховної Ради України з питань економічної реформи й управління народним гос подарством, комісією з питань культури і духовного відродження та представниками Національного банку України вони обговорювали концепцію та вигляд українських банкнот. Після тривалих дискусій було ухвалено рішення про виокремлення тих осіб, які визначали ходу історії України. На зворотнім боці банкноти передбачалося зображення архітектурної споруди, створення чи існування якої бу ло тісно пов'язано з відповідними історичними постатями.
Прийнятий спершу принцип хронологічності було порушено затвердженням зображення Тараса Шевченка на 100-гривневій та Лесі Українки на 200-гривневій купюрах.
У рішенні комісії ВРУ з питань економічної реформи «Про зраз ки українських національних грошових знаків» передбачалося, що на 1 гривні буде зображено образ Володимира Великого та панора му давнього Києва, на 3 гривнях — образ Ярослава Мудрого та Со фію Київську, на 5 гривнях - образ Богдана Хмельницького та церкву в с. Суботові, на 10 гривнях - образ Івана Мазепи та Києво-Печерську лавру, на 25 гривнях — образ Івана Франка та Львівський оперний театр, на 50 гривнях — образ Михайла Грушевського та Бу динок вчителя (м. Київ, колишнє приміщення Центральної Ради), на 100 гривнях — образ Тараса Шевченка та будинок Верховної Ра ди України і, нарешті, на 200 гривнях - образ Лесі Українки та па норама Луцького замку (замок Любарта). Як ми знаємо, згодом по мінялись і деякі номінали (замість трьох гривень —дві, замість двад цяти п'яти — двадцять), і зображення на них. Остаточне рішення було винесено 11 вересня 1991 р.
Так, відомо, що на 1 гривні зображено Володимира Великого, який князював у Києві на зламі X—XI ст. і ввійшов в українську історію, передовсім, через запровадження християнства на Русі. Цей чинник зумовив вибір малюнка на зворотнім боці банкноти — руїн Херсоне-са. Вважається, що саме в цьому, найбільш розвиненому, місті Північ ного Причорномор'я князь Володимир прийняв нову релігію.
На купюрі номіншіьною вартістю 2 гривні зображено іншого руського князя Ярослава Мудрого - великого просвітителя та бу дівничого. Тому було легко вибрати зображення на звороті. Це — ве личний храм Софії Київської, збудований за рішенням Ярослава, сина Володимира Великого.
У процесі творення національної валюти купюра 5 гривень вико нувалася першою. На ній зображено Богдана Хмельницького та церкву в с. Суботові, в якій поховали українського гетьмана.
Перші суперечки виникли щодо зображення на банкноті Івана Мазепи, який радянською історією змальовувався як зрадник свого народу. І лише з проголошенням української незалежності ім'я цьо го видатного гетьмана було очищене. Вибір малюнком на звороті панорами Києво-Печерської лаври був зумовлений значним внес ком Івана Мазепи в її відновлення. Саме його коштом відбулася пе ребудова соборної церкви Успіння Богородиці.
Було вирішено відобразити на українських грошових знаках по ряд з особами, які обіймали державотворчі посади, духовних ліде рів. Так, купюра номінальною вартістю 20 гривень містить зобра ження великого українського поета Івана Франка. Розглядалися два варіанти малюнка на звороті банкноти: Львівський державний уні верситет і Львівський державний академічний театр опери та бале ту імені Соломії Крушельницької, які в той час обидва мали ім'я Каменяра. Кінцевий вибір було зроблено на одній з найгарніших будівель Львова — Оперному театрі.
Автором банкнот номінальною вартістю 1, 2, 5, 10 і 20 гривень був український художник Василь Лопата. У виконанні деяких де коративних елементів і шрифтових написів брав участь дизайнер Б. Максимов. Саме їхні напрацювання лягли в основу банкнот, ви готовлених на фірмі «Canadian Bank Note Company Limited» (Кана да), з якою 23 жовтня 1991 p. підписали контракт на друкування української гривні. Ця компанія разом з іншим канадським партне ром друкує валюту для Національного банку Канади.
Оскільки постановою Президії ВРУ «Про національну валюту в Україні» від 14 листопада 1991 р. було передбачено введення гривні в готівковий обіг ще в першому півріччі 1992 p., необхідно було знайти ше одну компанію, що форсувало би виробництво українських гро шових знаків. Тому 18 січня 1992 р. уклали контракт із фірмою «Tho mas De La Rue Company Limited» (Велика Британія) на виготовлення купюр номінальною вартістю 50, 100 і 200 гривень. Названі вище ук раїнські митні виконали ескізи й цих банкнот, що були затверджені в Україні. Але саме спеціалісти англійської компанії розробляли їхній новий дизайн. Вони також виконали партію двадцятигривневих ку пюр, на яких образ Івана Франка виявився дещо спотвореним.
На 50 гривнях зображено видатного українського історика, голо ву Української Центральної Ради Михайла Грушевського. Але на звороті купюри замість затвердженого комісією Будинку вчителя опинився будинок Верховної Ради. Недоречним і стихійним уважа ють спеціалісти й зображення фрагмента будинку Національного банку України, а з іншого боку купюри — його вікна.
Під час розроблення 100-гривневої купюри було вирішено зоб разити на ній видатного українського поета і мислителя Тараса Шевченка, а на звороті - будинок Верховної Ради України, в якому, за задумом Л. Кравчука, мали здійснитися мрії Кобзаря. Та коли ці купюри з'явилися в обігу у вересні 1996 p., виявилося, що зазнав змін і образ Тараса Шевченка, і зображення на звороті. Тепер там -собор Святої Софії, який не має жодного зв'язку з поетом, і пам'ят ник Володимиру ззаду. Крім того, зображення цієї церкви вже є на двогривневій купюрі.
Ще на зорі незалежності як резервна розроблялася купюра номі нальною вартістю 200 гривень. На ній вміщено образ Лесі Україн ки, а на звороті — в'їзна вежа Луцького замку, де полюбляла бувати українська поетеса. Ця купюра, на відміну від інших, уведених в обіг 2 вересня 1996 p., почала надходити в руки українських грома дян з 22 серпня 2001 р. Нині це - банкнота найбільшої номінальної вартості.
Шість років після проведення грошової реформи в обігу перебу вають банкноти зразка 1992, 1994 і 1995 pp. Усі вони мають високий ступінь захисту, що виражається у застосуванні великої кількості за хисних елементів (водяний знак, захисна стрічка, рельєфні елемен ти, мікротекст, видимі й невидимі захисні волокна, флуоресцент ний номер, прихований номінал та ін.).
З прийняттям 18 вересня 1991 р. постанови КМУ «Про затвер дження потужностей по виготовленню національної валюти і цінних паперів» та вже згаданої постанови Президії ВРУ «Про наці ональну валюту в Україні» розпочалося створення банкнотної фаб рики НБУ. її проектування проводили ДіпроНДІполіграф та Дніп ровський проектний інститут, будівництво здійснювала фірма «Київінвестбуд». У травні 1993 р. НБУ уклав контракт із англій ською фірмою « Thomas De La Rue Company Limited» на поставку обладнання, технологій, ноу-хау та навчання спеціалістів. Під час створення фабрики велася співпраця з 79 іноземними фірмами з 11 країн світу. Найсучасніше обладнання надходило з провідних фірм Швейцарії, Німеччини, Австрії та Італії. Наприкінці 1993 р. під монтаж технологічного обладнання було передано приміщення ко лишнього заводу «Алмаз» Мінмашпрому України.
22 березня 1994 р. ввели в експлуатацію першу друкарську лінію. Відтоді всі українські банкноти виготовляються на банкнотній фаб риці, яка є складовою Банкнотно-монетного двору НБУ. У 1994-1995 pp. було введено в дію ще три друкарські лінії та дві лінії авто матизованої обробки банкнот. Тут виготовляються не лише українські грошові знаки, а й акції, облігації, сертифікати, розрахункові та грошові чеки НБУ, акцизні та поштові марки, українські візи, вико нуються замовлення інших країн.
Зазначеними вище нормативними актами було передбачено та кож створення в Україні фабрики банкнотного паперу. 12 серпня 1992 р. уряд і НБУ підписали контракт із Державним поліграфічним інститутом Італії на виробництво й постачання сучасного техноло гічного обладнання для виробництва банкнотного паперу. Реалізо вувала проект італійська фірма «Фабіано», яка гарантувала випуск банкнотного паперу з високоякісним багатотоновим круглосітчас-тим водяним знаком, захисними елементами найкращих світових зразків і з можливістю введення двох захисних стрічок на одну бан кноту.
Фабрику банкнотного паперу було створено на базі паперової фабрики в м. Малині, заснованої 1871 р. її реконструкція розпоча-ласьужовтні 1993 p., а офіційне відкриття відбулося 1 квітня 1997 р.
Висновки
1. В Україні створено дворівневу банківську систему, перший рі вень якої становить Національний банк України, а другий - комер ційні банки. Основними нормативними актами, що регулюють діяльність банків, є Закон України «Про Національний банк Украї ни» та Закон України «Про банки і банківську діяльність».
2. Станом на 1 червня 2003 р. в Україні було зареєстровано 180 банків, фактично діяли 154. Іноземним інвесторам повністю на лежать сім банків, а державі - два (Ощадний банк та Укрексімбанк).
3. Від початку 1992 р. в готівковий обіг поступово вводилися ку пони багаторазового використання. В основному вони використо вувалися лише для розрахунків населення за продовольчі та про мислові товари. Через інфляційні процеси до вересня 1996 р. кіль кість їхніх номіналів досягла 19.
4. На основі Указу Президента «Про реформу грошової системи України» від 7 листопада 1992 р. єдиним законним засобом платежу став український карбованець, представлений у готівковому обігу купоном НБУ. Усі активи й пасиви було переоцінено в нову валюту за співвідношенням 1 до 1 без обмежень по сумах коштів. Таким чи ном Україна вийшла з рублевої зони.
5. Перша ювілейна монета України, зроблена з мельхіору, при свячувалася 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. За 10 років існування НБУ ввів в обіг 117 пам'ятних та ювілейних монет 86 найменувань, виготовлених із золота, срібла та інших ме талів. Вони дістали визнання у світових нумізматичних колах.
6. В Україні створено завершений цикл виробництва грошей, що його забезпечують Банкнотно-монетний двір НБУ та фабрика бан кнотного паперу в Малині (Житомирська область). Вони обладнані надсучасним устаткованням і випускають продукцію високої якості.
7. 2 вересня 1996 р. в Україні розпочалася грошова реформа, яка ввела в життя національну грошову одиницю — гривню та її розмін ну монету копійку, шо стало завершальним етапом створення ціліс ної грошової системи держави.
8. За період проведення грошової реформи в готівковий обіг бу ло випущено паперові грошові знаки номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень та розмінні монети номіналами 1,2,5, 10,25 і 50 копійок. 22 серпня 2001 р. цей перелік був доповнений двісті-гривневою банкнотою.
Контрольні запитання і завдання
1. Опишіть механізм уведення в готівковий обіг купонів НБУ.
2. Чому Україна вийшла з рублевої зони? Як це сталося?
3. Перерахуйте банкірів, які керували Національним банком України. Що вони роблять зараз?
4. Який один з українських банків має державну гарантію збережен ня вкладів громадян?
5. Які українські банки було створено на базі колишніх системних, що діяли в СРСР? Які позиції вони мають зараз?
6. Опишіть процедуру проведення в Україні грошової реформи 1996 р.
7. З яких металів і де вироблялися українські копійки?
Література
1. Воронова Л., Мороз А., Пуховкіна М., Савлук М. Національний банк України // Вісник НБУ- 2001.- № 5.
2. Гроші в Україні: факти і документи.- К., 1998.
3. Енциклопедія банківської справи України.- К., 2001.
4. Лопата В. Надії та розчарування, або Метаморфози гривні.- К., 2000.
5. Патрикац Л. Гроші на власному папері віднині друкуватиме Украї на // Вісник НБУ- 1997.- № 5.
6. Патрикац Л. Перше золото Монетного двору // Вісник НБУ-1998.- № 1.
7. Ющенко В., Панченко В. Історія української гривні.- К., 1999.
ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ 1991 РОКУ