Організація бухгалтерського обліку діяльності суб’єктів господарювання

PAGE \* MERGEFORMAT 1

Тема №3. Організація бухгалтерського обліку діяльності суб’єктів господарювання

Зміст теми:

Питання № 1. Сутність облікового циклу.

Питання № 2. Сутність документації та значення документації.

Питання № 3. Облікові регістрі та їх класифікація.

Питання № 4. Загальний порядок проведення документообігу бухгалтерського обігу

Питання № 5. Форми бухгалтерського обліку.

Питання № 6. Сутність облікової політики.

Питання №1. Сутність облікового циклу.

Послідовність етапів облікового процесу від аналізу господарських операцій до формування фінансової звітності та закриття рахунків називають обліковим циклом. Обліковий цикл складається із наступних етапів:

1. Проведення аналізу операцій на базі первинних документів.

2. Реєстрація операцій в Головному журналі.

3. Перенос проводок до Головної книги.

4. Корегування (трансформація) обліку в кінці звітного періоду за допомогою формування Трансформаційної таблиці.

5. Закриття рахунків в кінці звітного періоду.

6. Формування фінансової звітності.

Питання № 2. Сутність документації та значення документації.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 р. (зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 168/704 від 05.06.95 p.), визначає порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності.

Документація - це спосіб оформлення господарських операцій відповідними документами.

Документ - це письмове свідчення про здійснення господарської операції, що надає юридичної сили даним бухгалтерського обліку. Саме слово «документ» походить від латинського «documentum», що означає свідчення, доказовість, розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Бухгалтерський документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію і є юридичним доказом її здійснення.

Бухгалтерський документ, як свідчення господарських операцій, знаходить своє відображення фіксацію) в носіях первинних облікових даних. Носіями первинної облікової інформації є папір, магнітний диск тощо.

Первинний документ - документ, складений у процесі ведення господарської операції або відразу після її завершення.

Зведений документ - документ, складений на підставі декількох первинних документів для отримання узагальнених даних.

Документ, виготовлений машинним способом, має бути записаний на матеріальному носії (магнітному, паперовому), виготовлений і розмічений за вимогами відповідного стандарту і закодований за затвердженою системою кодифікації.

У процесі здійснення заходів з реалізації Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку Міністерство статистики України протягом 1995-1996 pp. видало низку наказів, якими затвердило типові форми первинної облікової документації. Ці форми мають багато спільного з типовими міжвідомчими формами колишнього СРСР, але містять суттєві відмінності: з'явилися нові форми, які раніше не застосовувалися, а деякі колишні не включені до Наказів Мінстату України.

У теорії та практиці бухгалтерського обліку традиційно терміном «первинний документ» називають документ, на основі якого здійснюється господарська операція та робляться записи на рахунках обліку. В даному випадку терміном «первинна облікова документація» визначено всю сукупність затверджених форм, хоча далеко не всі з них можуть бути основою для здійснення господарських операцій. До складу цих форм належать: первинні документи, реєстри аналітичного обліку, реєстри обліку інших документів.

На виконання заходів з реалізації Державної програми переходу України на міжнародну систему обліку і статистики Міністерством статистики України затверджено типові форми первинної облікової документації (див. 4.1. Законодавча база).

Нижче наведено типові форми первинної документації. Облік особового складу підприємства

Типова форма №П-1 Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу

Типова форма №П-2 Особова картка

Типова форма №П-5 Наказ (розпорядження) про переведення на іншу роботу

Первинні документи, у тому числі на паперових і машинозчитувальних носіях інформації, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва документа (форми), код форми, дата і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразах), посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особисті підписи або інші знаки, що одночасно ідентифікують особу, яка здійснила господарську операцію.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити.

При застосуванні засобів обчислювальної техніки та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду.

При складанні документів на машинозчитувальних носіях інформації підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок і власними силами виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу контролюючих або судових органів та своїх клієнтів.

Первинні документи мають бути складені в момент здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо по закінченні операції. Відповідальність за своєчасне та якісне складання документів, передачу їх у встановлені терміни для відображення у бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів, на обчислювальних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді пароля або іншим засобом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

Документ на машинозчитувальному носії повинен мати код особи, відповідальної за правильність складання документа. Належність коду конкретній особі реєструється організацією-створювачем документа на машинозчитувальному носії, а також створюються технічні, програмні засоби та організаційні умови, що виключають можливість користування чужими кодами.

Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватися з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Додаткові вимоги до порядку створення первинних документів про касові і банківські операції, рух цінних паперів, товарно-матеріальних та інших об'єктів майна передбачаються іншими нормативними актами.

Порядок використання та обліку бланків первинних документів суворої звітності, а також коло господарських операцій, оформлення яких провадиться на таких бланках, визначаються окремими нормативними актами.

Записи у первинних документах, облікових регістрах повинні здійснюватися тільки у темному кольорі чорнилом, пастою кулькових ручок, за допомогою друкарських машинок, засобів механізації та іншими засобами, які б забезпечили збереження цих записів протягом визначеного терміну зберігання та запобігли внесенню несанкціонованих і непомітних виправлень. Вільні рядки в первинних документах підлягають обов'язковому прокреслюванню.

За призначенням бухгалтерські документи поділяються (класифікуються) на:

а) розпорядчі, в яких містяться розпорядження щодо здійснення тієї чи іншої господарської операції; вони не є підставою для запису операцій в обліку, оскільки немає підтвердження про те, що така операція відбулася. До розпорядчих документів належать накази, розпорядження, доручення та ін.;

б) виконавчі, або виправдні, що підтверджують факти виконання операцій. Вони є першим етапом облікової реєстрації. До них належать прибуткові й витратні ордери, рахунки-фактури, квитанції, що свідчать про прийняття цінностей, акти про виконані роботи та ін.;

в) документи бухгалтерського оформлення, до яких належать розпорядчі та групувальні відомості, різні довідки, розрахунки тощо (наприклад, розрахунок суми на заготівлю та придбання матеріальних цінностей);

г) комбіновані - з одноразовими ознаками розпорядчих, виконавчих документів бухгалтерського оформлення в даній господарській операції й водночас вказівка щодо відображення її на рахунках бухгалтерського обліку. До таких документів належать Авансові звіти, Прибуткові й Витратні касові ордери, Вимоги на відпуск матеріалів зі складу.

За місцем складання документи поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішніми документами називаються ті, що надходять від інших підприємств, організацій, тобто складаються за межами даного підприємства. До них належать виписки банку, рахунки постачальників та ін.

Внутрішні документи - це документи, складені (виписані) на даному підприємстві, в організації.

Документи за обсягом відображуваних операцій поділяються на первинні та зведені.

Первинні - це такі документи, що вперше виконують реєстрацію господарської операції в момент її здійснення або невідкладно після здійснення. До них належать акти прийняття і вибуття основних засобів, накладні, квитанції тощо. Зведені документи складаються на підставі первинних. До них належать різноманітні звіти, розрахунково-платіжні відомості та ін.

За способом використання документи поділяються на разові та накопичувальні.

Разові документи використовуються лише для одноразового оформлення і відображення операцій. До них належать Прибуткові й Витратні касові ордери, Вимоги для одержання матеріальних цінностей зі складу та ін.

Накопичувальні документи використовуються для багаторазового оформлення і реєстрації операцій протягом визначеного часу (тижня, декади, місяця). Наприклад, лімітно-забірні картки, за допомогою яких оформлюється відпуск матеріалів на виробництво (виконання робіт). Такі документи скорочують кількість первинної документації.

За ступенем використання засобів документи поділяються на заповнювані ручним способом і механізованим.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряються наявність у документі обов’язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічне ув'язування окремих показників.

Бухгалтерські документи використовуються для передачі розпоряджень від розпорядника виконавцю, тобто для управління господарською діяльністю підприємства.

Документація виконує роль імпульсу, що дає початок руху обліковій інформації. Вона забезпечує бухгалтерському обліку суцільне й безперервне відображення господарської діяльності підприємства. За допомогою документації контролюється правильність здійснення операцій, ведеться поточний аналіз виконаної роботи. Таким чином, документація здійснює контрольно-аналітичні функції.

До обліку повинні прийматися лише правильно оформлені документи.

Основою всієї господарської діяльності підприємств, об'єднань, бірж, фірм тощо є матеріальні цінності. Важливе значення має контроль використання документів, за допомогою яких оформляються ці матеріальні цінності.

Під постійним контролем працівників бухгалтерії має здійснюватися укладання договорів про матеріальну відповідальність; відповідність документів оприбуткуванню, витратам матеріальних цінностей; наявність на підприємстві відповідних нормативних актів, норм витрат сировини на виробництво, транспортних накладних, рахунків-фактур та інших первинних документів на перевезення матеріальних цінностей.

Документи дають змогу виявити різноманітні негативні явища, тобто: приписки товарно-матеріальних цінностей з метою приховування нестач; заниження залишків товару з метою приховування надлишків; реалізації товарів, що не відображені у прибуткових документах; завищування цін на товари, що відпускалися за документами, та ін.

За допомогою приходних та витратних документів повністю відновлюється кількісний облік цінностей, простежується рух кожного виду продукції (товару) окремо. Але це можливо тільки тоді, коли на підприємстві всі витратні операції документуються.

Шляхом аналізу руху товарів можна виявити: підробки документів за операціями, пов'язаними з витратами товарів, факти крадіжок тощо.

При використанні документів слід особливу увагу приділяти безпосередньому огляду бухгалтерських документів з метою перевірки правильності арифметичних підрахунків в них, правильного оформлення та ін.

Якщо на підприємстві знаходяться матеріальні цінності, що належать іншим підприємствам або перебувають у дорозі, то потрібна наявність складених окремих актів із посиланням на відповідні підтверджувальні документи.

Якщо предмети спецодягу та білизни, мішки (на цукровому заводі) тощо знаходяться в ремонті або в пральні, вони мають бути внесені до опису на підставі квитанцій підприємств побутового обслуговування; непридатні для використання предмети, що знаходяться на складах, у коморах, у виробництві, мають списуватися відповідними документами (актами тощо).

При приватизації державних підприємств, а також майна державних підприємств та організацій, що передаються в оренду, необхідне рішення державних органів приватизації або орендодавців, на підставі якого, після проведення інвентаризації всіх об'єктів майна, складено інвентаризаційні описи, акти, які підтверджують фактичну наявність та стан приватизаційного майна, що передається в оренду.

Документи використовуються також для встановлення законності операцій, пов'язаних з витратами цінностей; випадків перевитрат сировини, матеріалів порівняно з існуючими нормами, незаконного списування матеріалів, сировини на виробництво; використання підвищених норм їх витрат, за рахунок чого виникають запаси сировини та матеріалів, які використовуються для виготовлення необліченої продукції. Таким чином, бухгалтерська документація є основою бухгалтерського обліку.

Керівник підприємства, установи затверджує перелік осіб, які мають право давати дозвіл, підписувати первинні документи на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском, наприклад, матеріальних цінностей, витратами грошових коштів, нематеріальних активів, дефіцитних товарів та іншого майна.

Відповідальність за своєчасне та якісне складання документів, передачу їх у встановлені графіком строки для відображення в бухгалтерському обліку, за достовірність даних, наведених у документах, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

Питання № 3. Облікові регістрі та їх класифікація.

Обліковий регістр - це спеціальна таблиця, призначена для відображення документально оформлених господарських операцій у системі рахунків, накопичення та зберігання облікової інформації. Облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, журналів, книг, журналів-ордерів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Облікові регістри-листки мають формат друкарської машинки і зберігаються в папках або швидкозшивачах. До таких вільних листків належать платіжні відомості на виплату заробітної плати та ін.

В облікових регістрах - бухгалтерських книгах, наприклад, Касовій книзі, всі сторінки мають бути зброшуровані й пронумеровані. На останній сторінці вказується кількість пронумерованих сторінок, ставляться підписи керівника підприємства, головного бухгалтера і печатка.

Облікові регістри-картки. Прикладом можуть бути картки кількісно-сумового обліку матеріалів. Картки не скріплюються між собою і зберігаються у спеціальних ящиках-картотеках або у комп'ютерах.

Обов'язковим для всіх підприємств, установ та організацій є ведення Головної книги.

Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Підприємства й установи, що складають облікові регістри на машино-зчи-тувальних носіях, зобов'язані забезпечити технічні засоби для їх відтворення у зручному для читання вигляді.

Перенесення інформації з первинних документів до облікових регістрів має здійснюватися в міру їх надходження до місця обробки (бухгалтерії, обчислювальної установки), однак не пізніше терміну, що забезпечує своєчасну звітність, наприклад, нарахування й виплату заробітної плати, складання бухгалтерської звітності, статистичної звітності, відповідних рахунків, декларацій.

Для синтетичного й аналітичного обліку господарських операцій підприємства, установи, організації застосовують облікові регістри, рекомендовані Державним комітетом з бухгалтерського обліку.

Відповідальність за правильність відображення господарських операцій в облікових регістрах несуть особи, які склали і підписали ці регістри.

Питання №4. Загальний порядок проведення документообігу бухгалтерського обігу

Організація документообігу

Документообіг - це рух документів від моменту їх складання (або одержання від інших підприємств, організацій), періоду обробки і до передачі в архів. Основні етапи документообігу:

1. складання і оформлення документа;
2. прийняття документа бухгалтерією (обліковим апаратом);
3. рух документа за відділами і робочими місцями бухгалтерії, його обробка і використання для облікових записів;
4. передача документа на засоби обчислювальної техніки (іншої оргтехніки) і повернення назад;
5. передача документа до архіву.

Документообіг на кожному підприємстві встановлюється головним бухгалтером і є обовязковим для всіх працівників підприємства.

Порядок документообігу залежить від характеру й особливостей господарських операцій та їх облікового оформлення, а також від структури підприємства і його облікового апарату (бухгалтерії).

Для кожного виду або роду документів (Накладних, Вимог, Рахунків-фактур тощо) розробляється особлива схема документообігу у формі графіка руху документів. У графіку, який встановлюється наказом керівника підприємства, установи, зазначається дата створення або одержання від інших підприємств та установ документів, прийняття їх до обліку, передача в обробку та до архіву.

Графік документообігу на підприємстві, в установі має забезпечити оптимальну кількість підрозділів і виконавців, через які проходить кожний первинний документ, визначити мінімальний термін його знаходження в підрозділі, а також сприяти поліпшенню облікової роботи, посиленню контрольних функцій бухгалтерського обліку, підвищенню рівня його механізації та автоматизації.

Графік документообігу оформлюється у вигляді схеми або переліку робіт із створення, перевірки та обробки документів, що здійснюються кожним підрозділом підприємства, установи, а також усіма виконавцями із зазначенням їх взаємозв'язку і терміну виконаних робіт.

Працівники підприємства, установи створюють і подають первинні документи, які належать до сфери їхньої діяльності, за графіком документообігу. Для цього кожному виконавцю надається витяг із графіка. У витягу наводиться перелік документів, що належать до функціональних обов'язків виконавця, термін їх подання та підрозділи підприємства, установи, до яких подаються ці документи.

Контроль за дотриманням графіка документообігу на підприємстві, в установі здійснюється головним бухгалтером. Вимоги головного бухгалтера щодо порядку подання до бухгалтерії або на обчислювальний пристрій необхідних документів та відомостей є обов'язковими для всіх підрозділів і служб підприємства.

Зберігання документів

Основним нормативним документом при визначенні термінів зберігання документів та їх відбору для включення до складу Національного архівного фонду (НАФ) України або для знищення документів є «Перелік типових документів» (Наказ Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України № 41 від 20.07.98 p., зареєстровано в Міністерстві юстиції України № 576/3016 від 11.09.98 р. Повний текст опублікований у «Офіційному віснику України» № 38 від 08.10.98 p.).

Зберігання документів відіграє значну роль у справі правильної постановки бухгалтерського обліку. Раціональна система зберігання забезпечує не лише цілісність у зберіганні документів протягом встановлених законом термінів, а й можливість користування ними у будь-який момент для отримання різноманітних довідок.

Первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси до передачі їх до архіву підприємства, установи мають зберігатися в бухгалтерії у спеціальних приміщеннях або зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером.

Бланки суворої звітності мають зберігатися в сейфах, металевих шафах або спеціальних приміщеннях, що забезпечують їх збереження.

Порядок зберігання первинних та вихідних документів на машинозчитувальних носіях визначається вказівками з організації бухгалтерського обліку з використанням обчислювальної техніки.

Первинні документи поточного місяця, що підлягають обробці ручним способом і належать до відповідного облікового регістру, комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються й супроводжуються довідкою для архіву.

Термін зберігання документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів та балансів у архіві підприємства, установи визначається згідно з Переліком типових документів, що використовуються в діяльності органів державної представницької і виконавчої влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням термінів зберігання матеріалів, затверджених Головним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України.

Зберігання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли обробку і були підставою для складання звітності, а також бухгалтерських звітів і балансів, їх оформлення і передачу до архіву забезпечує головний бухгалтер підприємства, установи.

Видача первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів і балансів з бухгалтерії і з архіву підприємства, установи працівникам інших структурних підрозділів може здійснюватися тільки за рішенням головного бухгалтера.

Вилучення первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерських звітів і балансів у підприємств, установ може бути здійснено тільки за постановою органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і судів, державної контрольно-ревізійної та податкової служб відповідно до чинного законодавства України. Вилучення оформляється протоколом (актом), копія якого вручається під розписку відповідній посадовій особі підприємства, установи (ст. 6.9 Положення).

З дозволу і в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, відповідні посадові особи підприємства, установи можуть зняти копії та скласти реєстр документів, що вилучаються, із зазначенням підстав і дати згоду на їх вилучення.

Якщо вилучаються томи документів недооформлені (не переплетені, не пронумеровані тощо), то з дозволу і в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, відповідні посадові особи підприємства, установи можуть дооформити ці томи (зробити опис, пронумерувати аркуші, прошнурувати, опечатати, засвідчити своїм підписом та печаткою).

Органи, що вилучили документи, забезпечують підприємствам, установам за їх письмовим зверненням можливість зробити виписку, витяг, копію документів для видачі довідок за обставинами відповідно до законодавства. У разі повернення зазначеними органами документів, що були раніше вилучені, такі документи приймаються під розписку відповідною посадовою особою підприємства, установи та разом із рішенням про повернення підшиваються до тих же томів, з яких документи були вилучені та в яких знаходяться постанова про вилучення, реєстр і копії таких документів.

У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітів керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів і розслідування причин їх пропажі або знищення (ст. 6.10 Положення). Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформлюються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебувають підприємство, установа, а також державній податковій інспекції у 10-денний термін.

Виправлення помилок у первинних документах та облікових регістрах

Виправлення помилок у первинних документах та облікових регістрах здійснюється на підставі Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» (затверджено Наказом Міністерства фінансів України №137 від 28 травня 1999 p., зареєстровано в Міністерстві юстиції України №392/3685 від 21.06.99 p.).

При заповненні облікових регістрів можливі помилки. Помилки виникають з різних причин: внаслідок втоми, недбалості працівника, несправності калькулятора або комп'ютера. Однак у тексті та цифрових даних первинних документів, облікових регістрів і звітів підчистки й необумовлені виправлення не допускаються.

Помилки можуть бути локальні - перекручування інформації тільки в одному обліковому регістрі (наприклад, неправильно проставлена дата) і транзитні - якщо помилка автоматично проходить через декілька облікових регістрів, наприклад, перекручування запису будь-якої суми у журналі реєстрації операцій веде до помилок на рахунках, в Оборотній відомості і Балансі.

Найчастіше помилки трапляються в тексті операції, тоді вони призводять до неправильної кореспонденції рахунків.

Часто трапляються помилки при записах сум. Записавши суму в дебет одного рахунка, бухгалтер забуває записати її в кредит другого рахунка і навпаки. Буває, що, записавши суму до журналу, він забуває рознести її по бухгалтерських рахунках. Інколи, записавши суму у регістри синтетичного обліку, бухгалтер забуває про аналітичний облік. Цю групу помилок можна легко проконтролювати шляхом правильного застосування методу подвійного запису.

Для пошуку числових помилок підрахуйте на калькуляторі числа, а потім повторіть той же підрахунок, але зі знаком мінус.

Помилки в первинних документах, облікових регістрах і звітах, створених ручним способом, виправляються коректурним способом, тобто неправильні текст або цифри закреслюються і над закресленим надписуються правильні текст або цифри. Закреслення здійснюється однією рискою так, щоб можна було прочитати виправлене.

Помилки в облікових регістрах за минулий звітний період виправляються способом «сторно». Цей спосіб передбачає складання бухгалтерської довідки, до якої помилка (кореспонденція рахунків, сума) вписується червоним чорнилом, пастою кулькових ручок тощо або зі знаком мінус, а правильний запис (кореспонденція рахунків, сума) робиться чорнилом, пастою кулькових ручок тощо темного кольору. Внесенням цих даних до облікового регістру у місяці, в якому виявлено помилку, ліквідується неправильний запис й відображаються правильна сума та кореспонденція рахунків бухгалтерського обліку.

Виправлення помилки має бути супроводжено надписом «Виправлено» та підтверджено підписом осіб, що підписали цей документ, із зазначенням дати виправлення.

Порядок виправлення помилок у документах і регістрах, що створені машинним способом, встановлюється вказівками з організації бухгалтерського обліку з використанням обчислювальної техніки.

У документах, якими оформлені касові й банківські операції та операції з цінними паперами, виправлення не допускаються.

Що стосується виправлень у бухгалтерській звітності, то зміна даних звітності внаслідок її перекручування, які відносяться як до поточного, так і до минулого року, проводиться у тому звітному періоді, в якому було виявлено помилки.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 6 (Наказ Міністерства фінансів України № 137 від 28.05.99 р.) «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» визначається порядок виправлення помилок, внесення та розкриття інших змін у фінансовій звітності.

Норми цього стандарту застосовуються у фінансовій звітності підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім бюджетних установ). У цьому стандарті визначена дата Балансу, - кінець останнього дня звітного періоду, тобто дата, на яку складений Баланс підприємства; визначено поняття облікової оцінки. Облікова оцінка - це попередня оцінка, яка використовується підприємством з метою розподілу витрат і доходів між відповідними звітними періодами.

Подія, яка відбувається між датою Балансу і датою затвердження керівництвом фінансової звітності, підготовленої для оприлюднення, яка вплинула або може вплинути на фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства, називається подією після дати Балансу.

Виправлення помилок, допущених при складанні фінансових звітів у попередніх періодах, здійснюється шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року.

Виправлення помилок, які відносяться до попередніх періодів, вимагає повторного відображення відповідної порівняльної інформації у фінансовій звітності.

Облікова оцінка може переглядатися, якщо змінюються обставини, на яких базувалася ця оцінка, або отримана додаткова інформація. Наслідки зміни в облікових оцінках слід включати до тієї ж самої статті звіту про фінансові результати, яка раніше застосовувалась для відображення доходів або витрат, пов’язаних з об'єктом такої оцінки.

Наслідки зміни облікових оцінок слід включати до звіту про фінансові результати в тому періоді, в якому відбулася зміна, а також і в наступних періодах, якщо зміна впливає на ці періоди.

Якщо змінюються статутні вимоги або вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку, або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства, то тільки за таких умов можлива зміна облікової політики, підприємства.

Облікова політика не вважається зміною для:

• подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;
• подій або операцій, які не відбувалися раніше. Облікова політика застосовується щодо подій та операцій з моменту їх виникнення. Якщо ж суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика поширюється лише на події та операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики.

Вплив зміни облікової політики на події та операції минулих періодів відображується у звітності шляхом:

• коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року;
• повторного надання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Якщо неможливо розрізнити зміну облікової політики та зміну облікових оцінок, то це розглядається й відображається як зміна облікових оцінок.

Події після дати Балансу можуть вимагати коригування певних статей або розкриття інформації про ці події у примітках до фінансових звітів. При наданні додаткової інформації, пов'язаної з визначенням сум, що існували на дату Балансу, необхідне коригування відповідних активів і зобов'язань шляхом сторнування або додаткових записів в обліку звітного періоду.

Дивіденди за звітний період, оголошені після дати балансу, слід розкривати в примітках до фінансових звітів.

Якщо події після дати Балансу свідчать про наміри підприємства припинити діяльність або про неможливість її продовження, то фінансова звітність складається без застосування принципу безперервності діяльності.

У Примітках до фінансових звітів слід розкривати таку інформацію щодо виправлення помилок, яка мала місце в попередніх періодах:

• зміст і суму помилки;
• статті фінансової звітності минулих періодів, які були переобраховані з метою повторного подання порівняльної інформації;
• факт повторного оприлюднення виправлених фінансових звітів або недоцільність повторного оприлюднення.

У разі зміни в обліковій політиці підприємству слід розкривати:

• причини та суть зміни;
• суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року або обґрунтування неможливості її достовірного визначення;
• факт повторного подання порівняльної інформації у фінансових звітах або недоцільність її перерахунку.

Питання № 5. Форми бухгалтерського обліку.

Склад облікових регістрів, які веде підприємство, їхній взаємозв’язок, а також послідовність та способи реєстрації облікової інформації визначають форму бухгалтерського обліку.

Форма бухгалтерського обліку (ФБО) – це сукупність взаємопов’язаних облікових регістрів, а також способів відображення в них господарських операцій підприємства з урахуванням особливостей його діяльності та технології обробки інформації.

Сьогодні виділяють такі ФБО:

• меморіально-ордерна;
• журнальна;
• спрощена;
• автоматизована.

Меморіально-ордерна форма використовується переважно в бюджетних організаціях. На основі первинних документів, перевірених і згрупованих за певною ознакою, складають меморіальні ордери. У них вказується кореспонденція рахунків за госпоперацією та її сума. Усі меморіальні ордери після заповнення вносять за хронологічною послідовністю до реєстраційного журналу. Потім інформація відображається в Головній книзі за синтетичними рахунками. Переваги меморіально-ордерної форми — її відносна простота, гнучкість. Недоліки – складання великої кількості меморіальних ордерів, а також непристосованість регістрів до заповнення фінзвітності.

При використанні журнальної форми обліку інформація з первинних та зведених документів переноситься в журнали й відомості. У перших записують суми, що відповідають кредитовому обороту за відповідними рахунками. У других фіксують суми дебетових оборотів за рахунками. Підсумкові записи зі журналів переносять до Головної книги. Найбільша перевага цієї ФБО – можливість зручно формувати інформацію для фінзвітності. Недолік – громіздкість окремих журналів та відомостей.

Спрощена форма бухобліку може вестися малими підприємствами за їх вибором. Вона передбачає два варіанти: проста та ФБО з використанням регістрів обліку майна. При застосуванні простої госпоперації відображають у Книзі обліку господарських операцій. Форма бухобліку з використанням обліку майна, окрім Книги обліку господарських операцій, передбачає також використання відомостей.

За автоматизованої ФБО збір, систематизація та обробка облікової інформації відбувається зі спеціально розробленим програмним забезпеченням. Зауважте, деякі спеціалісти не вважають її формою, розглядаючи лише як спосіб ведення бухобліку.

Питання № 6. Сутність облікової політики.

Застосування в Україні ринкових відносин викликало необхідність зміни системи управління, в тому числі бухгалтерського обліку. Від жорсткого регулювання системи бухгалтерського обліку держава перейшла до варіантного підходу. Сучасні підприємства в багатьох випадках можуть самостійно визначати параметри системи обліку.

Визначення терміну „облікова політика” наведене в Законі України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” , і передбачає сукупність принципів, методів та процедур, що використовується для складання фінансової звітності.

Офіційно в Україні термін “облікова політика” було введено в 1999 р. Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. У Росії цей термін з’явився у середині 1991 р. в Рекомендаціях з ведення обліку виробничої діяльності в селянському (фермерському) господарстві, а на початку 1992 р. – в Положенні про бухгалтерський облік та звітність в Російській Федерації.

У практиці бухгалтерського (фінансового) та управлінського обліку багатьох держав світу термін “облікова політика”, визначений як сукупність способів ведення підприємством обліку, є широко вживаним уже досить тривалий час. В Україні це поняття вживається з кінця 80-х років і може розглядатися в двох напрямах: як фінансова або як облікова категорія. Щодо тлумачення поняття “облікова політика”, а також його змісту серед економістів немає єдиної думки

Заслуговує на увагу визначення, наведене Я.В. Соколовим, який називає облікову політику засобом, що дозволяє адміністрації підприємства легально маніпулювати фінансовими результатами.

Визначення, наведене в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” майже ідентичне визначенню в МСФЗ. Ідентичність визначення облікової політики в українському законодавстві та МСФЗ може свідчити про те, що під час розробки національних стандартів не лише було відкинуто надбання національної науки в галузі бухгалтерського обліку, а й не враховувалися особливості менталітету, історично сформовані традиції. Як бачимо, МСФЗ та Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” основне призначення та сферу дії облікової політики окреслюють межами процесу складання звітності. Але ми вважаємо, що облікова політика поширюється не лише на фінансову звітність, а й на бухгалтерський облік у цілому, оскільки фінансова звітність, в першу чергу, є результатом ведення бухгалтерського обліку.

Ми погоджуємося з думкою багатьох вчених, що Облікова політика – це інструмент організації обліку на конкретному підприємстві, який включає сукупність способів та процедур ведення обліку, що були обрані, виходячи із встановлених вимог та особливостей діяльності підприємства.

Ст. 8 п. 5 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” передбачає, що підприємство самостійно визначає свою облікову політику – обирає форму бухгалтерського обліку, розробляє систему і форми внутрішньогосподарського обліку, звітності та контролю господарських операцій, затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткової системи рахунків і регістрів аналітичного обліку, тощо.

На вибір облікової політики впливає низка чинників, але, як свідчать дослідження, автори одностайно відмічають вплив таких чинників як: форма власності, організаційно-правовий статус, галузева приналежність та вид діяльності, система оподаткування, стратегія фінансово-господарського розвитку, наявність матеріальної бази, система інформаційного забезпечення підприємства, рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів. Така єдність думок викликана визначальним впливом даних чинників у цілому на побудову обліку, на формування практично кожного з положень облікової політики.

Зазначені чинники слід віднести до внутрішніх, оскільки вони в більшій мірі характеризують особливості діяльності та фінансового стану конкретного підприємства.

Проте необхідно виділити ще одну, не менш важливу, групу чинників, що не залежать від конкретного підприємства, але водночас значно впливають на вибір його облікової політики. Це так звані зовнішні чинники: господарська ситуація в країні; рівень інфляції; стан господарського, податкового і бухгалтерського законодавства; інвестиційна активність, розвиненість інфраструктури ринку.

Дані чинники також повинні враховуватися керівництвом підприємства під час розробки облікової політики.

Вивчаючи вплив тих чи інших чинників на формування облікової політики, необхідно враховувати, що підприємство не може сліпо слідувати будь-яким рекомендованим абстрактним типовим схемам, а повинне прагнути забезпечити здійснення лише йому властивих завдань і цілей.

В Україні облікова політика повинна розроблятися як на рівні держави, так й окремого суб’єкта господарювання. На рівні держави розробляються принципи, правила та процедури бухгалтерського обліку, що є найоптимальнішими для досягнення курсу фінансово-економічного розвитку держави. Загальнодержавна облікова політика визначається Цивільним і Господарським кодексами, спеціальними законами, П(С)БО, інструкціями Міністерства фінансів та інших міністерств та відомств. На підставі норм законодавчих та підзаконних актів підприємство самостійно обирає свою облікову політику як інструмент організації обліку на конкретному підприємстві, який включає сукупність способів та процедур ведення обліку, що використовуються з метою підготовки, складання та подання фінансової звітності.

Але ступінь свободи підприємства у формуванні облікової політики законодавчо обмежений державною регламентацією бухгалтерського обліку. Облікова політика підприємств цілковито залежить від державної політики ще й тому, що побудова бухгалтерського обліку здійснюється на основі нормативних документів, які розробляються державними органами управління.

Але виходячи з вищевикладеного, слід все ж таки відзначити, що система нормативного регулювання бухгалтерського обліку передбачає варіантність при розгляді окремих питань. Наявність таких альтернативних підходів до окремих процесів дозволяє кожному підприємству здійснювати вибір найкращого варіанту, виходячи з особливостей його діяльності (технологічних та організаційних характеристик, чисельності працівників, їх кваліфікаційного рівня, а також рівня технічного забезпечення як всього підприємства, так і бухгалтерії, зокрема). Якби у нормативних документах, які регулюють облік, були висунуті однозначні вимоги ведення бухгалтерського обліку, то не виникало б потреби у формуванні облікової політики.

Організація бухгалтерського обліку діяльності суб’єктів господарювання