ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА, ЕТИКА І ПОВЕДІНКА СУДДІ ТА АДВОКАТА

Тема №13

Питання:

Культура особистості.
Загальні моральні вимоги до судді та до його взаємовідносин з іншими учасниками судового слідства.
Професійна етика адвоката-захисника.
Моральні принципи суду присяжних.

Джерела:

Нормативно-правові акти: 1, 3, 5, 7, 8.

Міжнародно-правові документи: 8.

Основна: 1, 4, 7, 10.

Додаткова: 3, 8.

Питання 1. Культура особистості юриста

Деякі аспекти, а в основному: Лозовой і Першин.

З «Юридичної деонтології» відомо, що кожен юрист крім високого рівня професіоналізму (знань, умінь та навичок), повинен мати високий рівень загальної професійної культури і, зокрема таких її складових: моральної (етичної), психологічної, політичної, естетичної, професійно-правової культури.

Сьогодні мова буде йти про культуру правосуддя.

Культура (від лат. colo, colere, cultus – обробіток, оброблення землі, а cultura – 1. Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії; 2. Освіченість, вихованість. І нарешті, 3. Рівень досконалості певної галузі господарської (acriculture - мистецтво обробляти землю) або розумової діяльності (culture – мистецтво (культура суддівської діяльності) (сучасний тлумачний словник).

Таким чином поняття «культура» включає особливого роду відносини, які властиві тільки людині – це відносини до самого себе. Тому головне завдання культури і полягає в тому, щоб формувати такі відносини людини до себе, які б відповідали його відносинам з іншими людьми, його суспільним відносинам.

Правосуддя виступає як одна із суспільних форм людської діяльності, призваних дотримувати і забезпечувати таку відповідність.

Культура правосуддя переслідує мету поєднати соціальні відносини і судову практику з гуманізмом, вихованням поваги до особистості, інтересами суспльного розвитку людини, формуванням моральної культури особи і врешті-решт гарантувати реалізацію прав всх учасників судочинства.

Питання 2. Загальні моралні вимоги до судді та його взаємовідносини.

З давніх-давен суд вважався одним з найважливіших елементів державного устрою. Ідеї суспільної значущості судової дільності, відокремленості судової влади правителів містяться у Старому Заповіті, насамперед у «Книзі Суддів». Так, фахівці стверджують, що біблійне значення слова «суддя» є тотожним із загальноприйнятим і зводиться до висловлення остаточного судження в спорі і відправлення правосуддя. Суддею звався той, хто внаслідок спеціального призначення або морального авторитету вирішував спори між людьми і виносив рішення, що виконувалися.

Сьогодні необхідність існування незалежного судового органу є аксіомою. У Конституції України в статті 124 наголошується, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, незалежність яких гарантуються Конституцією і законами України.

Суди виконують функцію захисту прав і свобод людини і громадянина. Виходячи з положень ст..3 та ст..55, 62 Конституції України, ця функція має бути визнана провідною. Функця захисту прав і свобод людини і громадянина реалізується судовою системою насамперед шляхом здійснення іншої функції – функції правосуддя. Не випадково, що Закон України «Про судоустрій України» спеціально наголошує на тому, що одним з найважливіших завдань суду при здійсненні правосуддя є забезпечення захисту прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Суди виконують також функцію судового контролю, яка містить такі різновиди: конституційний контроль; судовий контроль вищих судів за правильністю застосування правових норм нижчестоящими судами; судовий контроль за законністю і обґрунтованістю рішень державних органів та посадових осіб; судовий контроль за процесуальними рішеннями і діями органів дізнання та досудового слідства тощо.

Як відомо, правосуддя в переважній кількості випадків здійснюють професійні судді – носії судової влади (згідно зі ст..127 Конституції України у визначених законом випадках правосуддя може здійснюватися також народними засідателями та присяжними).

Законом України «Про судоустрій статус суддів» (від 7 липня 2010р.) встановлює, що судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов’язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна. Все це зобов’язує суддю до об’єктивної оцінки своїх професійних якостей і культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме для такого роду діяльності. Особливостями мислення судді є незалежність від будь-яких впливів зовні, об’єктивність у підході до оцінки суті справи і прийняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння бачити за чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей, дійсні причини виникнення подій і явищ. Інтелект судді найбільш виявляється у встановленні, визнанні істотних для справи фактів і відокремлення їх від недостовірних, сумнівних даних.

Відомо, що діяльнісний зріз культури судді, як і будь-якого юриста, включає такі основні елементи: потреби і інтереси, цінності і ціннісні орієнтації, знання, переконання і світогляд, навички, вміння і здібності діяльності, волю і здатність до самовиховання і самовдосконалення.

Відсутність або нерозвиненість у наведеній структурі особистісної культури будь-якого із елементів веде до деформації, однобічності світоглядних орієнтирів і відповідних проявів у спрямованості, характері і змісті правосуддя та соціальної активності судді.

Питання етики судді регулюються системою законів та інших документів, що достатньо глибоко розкрито в лекції №12. Так, у Кодексі професійної етики судді, прийнятому 5 зїздом суддів суддів України 24 жовтня 2002 р., визначені соціальні стандарти професійної суддівської діяльності і поведінки. У преамбулі вказується, що норми Кодексу спрямовані на вирішення етичних проблем, пов’язаних зі статусом суддів від 7.VІІ.2010р. У ній суддя бере на себе зобов’язання здійснювати правосуддя обєктивно, неупереджено, незалежно і справедливо, підкорятися тільки Закону і керуватись принципом верховенства права, честно і добросовісно виконувати обов’язки, дотримуватись морально-етичних принципів поведінки, не допускати дій, які плямують звання судді і принижують авторитет судової влади.

В інших статтях Кодексу (їх всього 12) наголошується, що суддя:

має уникати будь-якого незаконного впливу на правосуддя і не використовувати посадове становище в особистих інтересах або інтересах інших осіб;
не може належати до партій і профспілок, брати участь у політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати інші оплачувані посади або іншу роботу, окрім наукової, викладацької та творчої;
вправі брати участь у громадській діяльності і публічних заходах, якщо вони не суперечать його статусу;
повинен старанно і неупереджено виконувати обов’язки і підтримувати на належному рівні компетентність свою;
не має права розголошувати інформацію, якщо справа розглядається в закритому засіданні; не може робити публічні заяви, коментарї в ЗМІ в справах, які перебувають в провадженні суду, піддавати під сумнів суддові рішення, що законної сили набули
повинен здійснювати судочинство у межах: в порядку, визначеному процесуальним законом, виявляти тактовність, ввічливість, витримку і повагу до учаників процесу та інших осіб;
надає у визначеному законом порядку ЗМ інформацію, не допускаючи порушення прав і свобод людини, приниження честі і гідності, а також авторитету суду та статусу судді;
не допускати проявів неповаги до людини за ознаками раси, статті, національності, релігії, політичних поглядів, соціального стану, фізичних вад тощо;
утримуватись від поведінки, дій і висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність суддів, народних засідателів і присяжних;
суддя, який обіймає адмінпосаду (голова, заступник голови міськрайонного суду, адміністративного, апеляційного, Господарського та інших суддів) повиненутримуватись від поведінки, дій та висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що професіонали - судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів;
має докладати всіх зусиль, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Судді повинні мати високі моральні якості. Для заняття суддівською діяльністю необхідні: чесність, порядність, гуманізм (людяність), правдивість, неупередженість, принциповість,зібраність, урівноваженість, дисциплінованість, ввічливість, непідкупність, мужність, непримиренність до порушень законності, добросовісність, розвинуте почуття совісті, об’єктивність, незалежність, терпимість тощо.

Судді зобов’язані додержуватися загальновизнаних норм моралі і поведінки, що існують в суспільстві. Суддя повинен уникати будь-яких особистих зв’язків, що можуть заподіяти шкоду його репутації, зачіпити його честь і гідність. Суддя завжди знаходиться в центрі уваги з боку громадськості і у зв’язку з цим добровільно приймає на себе певні обмеження, в тому числі і в приватному житті. Високі моральні якості необхідні судді ще й тому, що він звертається при вирішенні кожної справи до неписаного – морального – закону, до голосу своєї совісті. На думку А.Ф. Коні, совість є тією силою, що підтримує суддю і вносить особливий, піднесений зміст в його роботу. Суддя не є простим знаряддям зовнішніх правил, який діє з байдужою регулярністю механізму годинника. Суддя має вкладати в справу всю душу і поряд з приписами позитивного права керуватися беззаперечними і вічними вимогами людської моралі.

Без всяких сумнівів суддя має бути справедливим. Взагалі судова влада, правосуддя традиційно асоціюються зі справедливістю – таким таном речей, коли люди, як окремі індивіди, одержують те ставлення, на яке вони заслуговують. Право є втіленням справедливості, а суддя – її гарантією. Так, право вимагає, щоб покарання було справедливим, а суддя має це забезпечити. Для справедливості немає нічого страшнішого, ніж вивітрювання людяності з основних прийомів здійснення правосуддя. Як зауважував з цього приводу відомий англійський філософ Ф.Бекон: «Один справедливий вирок спричиняє більше біди, ніж багато злочинів, скоєних приватними особами; останні шкодять лише струмкам, лише самотнім потокам води, тоді як несправедливий суддя псує саме джерело».

Суддя повинен бути об’єктивним та неупередженим. Ще Цицерон стверджував, що чесна людина, сідаючи в суддівське крісло, забуває про свої особисті симпатії. Суддя зобов’язаний вирішувати передані йому справи безсторонньо, на основі фактів і відповідного закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з будь-яких причин. Він повинен виходити із власного розуміння та переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юридичних чи фізичних осіб. Важливо, щоб і позаслужбова діяльність судді не викликала сумнівів і його об’єктивності, справедливості і непідкупності. Суддя повинен утримуватися від фінансових і ділових стосунків, що здатні порушити його неупередженість, заважати належним чином виконувати свої обов’язки.

Вимоги до взаємовідносин судді з іншими учасниками судового слідства.

Високий рівень судової діяльності, винесення компетентного і справедливого рішення судом є однією з найважливіших гарантій надійного забезпечення прав і законних інтересів громадян. Відправлення правосуддя завершальна і вирішальна ланка ланцюга проходження юридичної справи від початку до кінця. Від рішення суду залежить її кінцевий результат, а то і доля людини. Соціальна значимість діяльності суду виявляється також і у впливі на активізацію профілактики правопорушень.

Організаційні здібності судді – неодмінна властивість його особистості, як керівника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість у встановленні істини в поєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну поведінку учасників процесу, високий рівень організації відправлення правосуддя. Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися – риса, без якої немислиме повноцінне виконання суддею своїх функцій. Характер його роботи зумовлює повсякденні відносини з багатьма людьми різного рівня освіти, складу розуму, віку, способу життя, характеру тощо. І до кожного з них потрібний відповідний підхід, розуміння. Тут особливо важливі такі якості судді, як чуйність, врівноваженість, такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людині зрозуміти сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.

Характеристика судді була би неповною, якщо б не зазначити засвідчу вальну сторону його діяльності, яка виявляється у відповідному оформленні усієї здобутої в ході процесу інформації: складанні і відпрацюванні судових документів - протоколів, вироків, ухвал тощо. Виконання цієї роботи потребує від судді високої загальної, і зокрема, моральної, естетичної та правової культури, досконалого володіння державною мовою, наявності необхідних професійних навичок документоведення.

Суддя повинен мати відповідну кваліфікацію в галузі права, яка забезпечує належний рівень його компетентності., зобов’язаний постійно підтримувати і підвищувати її. Вважається що він добре проінформований про основні галузі і інститути законодавства. Такі вимоги, враховуючи надзвичайну суспільну значущість професії судді, є не випадковими. Нагадаємо, що на суддів покладається обов’язок приймати остаточне рішення з питань життя і смерті, свободи, прав, обов’язків і власності громадян. Суддя несе колосальну відповідальність за людські долі, а отже, не має права на юридичну помилку.

Суддівська посада вимагає високого рівня розумових здібностей, здатності до аналітичного і абстрактного мислення, інтелектуальної допитливості, ясного вираження своїх думок, наявності здорового глузду, вміння чітко і доступно обґрунтовувати власні рішення. Усі ці якості є дуже потрібними при тлумаченні законів – важливої складової суддівської діяльності. Як відомо, мова закону є скупою і лаконічною, його стислі визначення потребують вдумливого тлумачення. Для того щоб прийняти правильне рішення у справі, суддя повинен відтворити думкою весь той шлях, яким певний закон склався, втілюючись у певну граматичну і логічну форму.

Суддя зобов’язаний зберігати професійну таємницю щодо своєї роботи та конфеденційної інформації, отриманої в ході виконання ним своїх обов’язків, за винятком відкритих судових розглядів.

Дуже важливою для судді є суспільна довіра до нього, тобто усвідомлення громадськістю того факту, що цей суддя здійснює правосуддя відповідно до права. Це та цінна якість, яку суддя повинен старанно охороняти. Відомий правознавець А.Барак зазначає, що необхідною умовою існування незалежної судової влади є впевненість в тому, що судова влада прагне до справедливості на основі права; впевненість у тому, що судочинство здійснюється чесно, нейтрально, при рівному ставленні до кожної із сторін і без будь-якого натяку на особисту зацікавленість у результаті процесу; впевненість у високому моральному рівні судочинства. Без цієї суспільної довіри судова влада не буде здатна функціонувати.

І нарешті, 10 заповідей для американських суддів-початківців:

Будьте добрими і ласкавими;
Будьте терплячими;
Будьте гідними і порядними;
Не сприймайте себе надто серйозно;
Ледачий суддя – лінивий суддя;
Не бійтесь скасування Ваших рішень вищими інстанціями;
Не буває неважливих справ;
Будьте оперативними;
Користуйтеся здоровим глуздом;
Просіть Боже провидіння про допомогу і настанову.

Питання 3. Професійна етика адвоката-захисника.

Основними вимогами дотримання професійної культури правосуддя адвоката в судовому процесі вважається виконання завдань щодо захисту прав і законних інтересів громадян, захисту від обвинувачення та наданні правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах України (КУ ст..29 (про правову допомогу захисника), ст..55 (раво на захист прав і свобод в суді), ст.59 (про правову допомогу)), здійснення правосуддя, дотримання та зміцнення законності, виховання громадян у дусі поваги та безумовного виконання законів, поваги прав, честі і гідності інших людей.

Світові стандарти діяльності адвокатури передбачають незалежність адвокатів у процесі виконання ними своїх функцій, насамперед від державних органів, законність і конфіденційність адвокатської діяльності, компетентність адвокатів, їх чесність і гідність. Вони особливо наголошують на тому, що діяльність адвокатури спрямована головним чином на адекватне забезпечення прав і свобод людини і громадянина шляхом надання якісної і ефективної юридичної допомоги.

Згідно із Законом України «Про адвокатуру» від 9 грудня 1992р. адвокатуру є добровільним професійним громадським обєднанням адвокатів, що здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Виконуючи свої функції, адвокати дають консультації та роз’яснення з юридичних питань, усні і письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво у суді, інших державних органах; виконують свої обов’язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та досудового слідства.

Особисті якості адвоката повинні проявлятися в професійній культурі поведінки, чесності, об’єктивності, добросовісності, професіоналізмі при виконанні головних завдань, котрі багато в чому залежать від дотримання норм права і моралі, принципів професійної етики.

Ті високі вимоги, що висуваються до адвоката, яскраво проявляється в тексті Присяги, що складає особа, яка бере на себе обов’язки адвоката. Адвокат урочисто клянеться у своїй професійній діяльності суворо додержуватися законодавства України, міжнародних актів про права і свободи людини, правил адвокатської етики, з високою громадянською відповідальністю виконувати покладені на нього обов’язки. Бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним до людей, суворо зберігати адвокатську таємницю, всюди і завжди берегти чистоту звання адвоката, бути вірним присязі.

При здійсненні своїх професійних обов’язків адвокат зобов’язаний використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Необхідною наріжною передумовою повноцінного функціонування адвокатури виступає дотримання адвокатами особливих етичних вимог і правил. Так, Правила адвокатської етики, які прийняті в Україні першими 1 жовтня 1999 року, в преамбулі відзначають, що «…Надзвичайна важливість соціальної функції адвокатури вимагає від адвокатів слідування високим етичним стандартом поведінки; водночас специфіка, комплексний характер обов’язків, що лежить на адвокатурі , обумовлюють необхідність збалансування служіння адвоката інтересам окремого клієнта з інтересами суспільства в цілому, дотримання принципів законності і верховенства права.

Ці ж Правила вимагають від адвоката протистояти будь-яким спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов’язків, відстоюванні професійних прав та їх ефективному використанні в інтересах клієнтів. Правила закріплюють, що адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином зумисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами.

Від адвоката вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.

У розділі ІІ Правил визначені «Основні принципи адвокатської етики»:

Незалежність
Дотримання законності
Домінантність інтересів клієнтів (переваг…)
Неприпустимість представництва клієнтів з суперечливими інтересами
Конфіденційність
Компетентність та добросовісність
Чесність і порядність
Повага до адвокатської професії
Культура поведінки
Обмежене рекламування діяльності адвокатів

Адвокатура – шляхетна професія, що керується піднесеними ідеалами. Істинна велич адвоката, за вдалим висловом Ж.Фавра, полягає в невтомній відданості пошукам всього, що справедливо, захисті того, що законно. Як зауважують, самі адвокати, вони коштують стільки, скільки коштує право, яке вони захищають. Покинути його, значить знищувати себе; зрадити йому - зганьбити себе! Адвокатура повинна постійно пам’ятати про небезпеку перетворення із шляхетної професії, що присвятила себе безкорисливому і чесному служінню суспільству і правосуддю, в нікчемне ремесло, що підкоряється лише негідному інстинкту грошової наживи.

Особливістю професії адвоката є її висока моральність. Адвокат має бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей.

Адвокат повинен, дбаючи про престиж свого звання, забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводити себе гідно, стримано, тактовно, по можливості зберігати самоконтроль і витримку, при здійсненні своєї професійної діяльності мати пристойний зовнішній вигляд.

Ж.Фавр виразно зазначав: адвокат – медик душі, на якого покладено тонке завдання: вирішити труднощі, визначити невідоме, вказати шлях до істини – і ще більш складне завдання: заспокоїти, втішити, укріпити. Адвокат ніжною і твердою рукою зондує таємні рани серця, заспокоює муки засоромленої совісті. Він співчуває всім стражданням, підвищує мужність, вириває посмішку наді серед сліз.

І останнє. Крім високої кваліфікації, адвокат має володіти глибокими знаннями не тільки у галузі юриспруденції, а і в інших сферах науки, бути тонким психологом, вміти робити необхідні висновки. Для нього дуже важливо бути добрим промовцем, мати змогу майстерно складати документи. Неодмінна вимога до адвоката - скрупульозне дотримання свого призначення – захищати не злочин, а людину.

Питання 4. Моральні основи (принципи) суду присяжних.

На сьогодні, у нашій державі поняття суду присяжних далі Конституції не пішло. Представники парламентських політичних партій у різні роки заявляли суперечливі тези щодо цього питання. І хоча з кожним роком довіра українців до судів падає все більше, законодавці вважають, що впровадження радикальних змін у судочинство для України не на часі. Кажуть, що ми ще до нього не готові.

При ближньому розгляді цього питання, кидається в очі значно більша кількість виправдувальних вироків, винесених присяжними, на відміну від тих, коли справи перебувають повністю на розгляді суддів. В росії це приблизно 20% проти 0,5%. Саме тому люди там набагато частіше звертаються з проханням, щоб їх долю вирішували присяжні, а не судді. Противники суду присяжних докоряють випадками, коли той суд виносив виправдувальні вироки справжнім злочинцям. Захисники намагаються спростувати ці закиди, стверджуючи, що такі випадки поодинокі. За їх словами, для під страховки у подібних ситуаціях, звинувачення може опротестувати рішення присяжних І якщо підстави існують, то справу розглянуть знову.

Окрім того, що присяжні мають своїм завданням визнати підсудного винним чи навпаки виправдати, вони повинні також визначитися стосовно того чи взагалі був факт злочину. Іншими словами суд присяжних є також «судом факту». У цьому випадку звинуваченню потрібно докласти зусиль, щоб переконати присяжних у тому, що злочин взагалі мав місце. Такий підхід, на думку деяких юристів, значно підвищив би рівень роботи слідчих та звинувачення у питанні збору доказів злочину та причетності підсуднього до нього. Презумпція невинності у такому випадку займає досить серйозну позицію у вирішенні долі людини. Якщо ж присяжні все ж таки визнають звинуваченого винним, то міру покарання призначатиме йому вже суддя. У різних країнах та при розгляді різного виду справ вимоги до кількості голосів присяжних для прийняття рішення відрізняються. У деяких випадках своє рішення вони мають приймати обов’язково одноголосно, а в інших випадках більшістю голосів. Як правило гроші за витрачений людиною робочий час в судді ії компенсує держава.

Яким чином і кого обирати в присяжні повинен відрегулювати закон. Світового досвіду у цьому питанні більше ніж достатньо. Якщо у цьому напрямку не робити жодних кроків, то сама гора з місця не зрушиться. Юристи кажуть, що будь-яка судова система є недосконалою. При цьому на думку спадає вислів про демократію, відомого політичного діяча минулого століття Уїнстона Черчіля:

Демократія – це найгірший спосіб керівництва державою, проте всі інші способи, випробувані людством, ще гірші.

Чи зможуть погодитися з цим висловом українці, але вже стосовно суду присяжних, можна буде говорити тільки тоді, коли ми випробуємо його дію на власній шкірі.

Основні аргументи противників введення суду присяжних в Україні.

Присяжних можна підкуповувати і залякувати.

Низький рівень правової культури та суспільної моралі громадян України.

Великі фінансові витрати на присяжних.

Відсутність належних судових приміщень для розміщення присяжних.

Присяжні прийматимуть свої рішення під впливом емоцій, а не фактів.

Виправдувальні вироки, які присяжні час від часу виносили справжнім злочинцям.

Певний негативний досвід діяльності суду присяжних у тих країнах, де він практикується.

Основні аргументи прихильників введення суду присяжних в Україні.

Присяжні в першу чергу керуються совістю.

Вони уникають однобокості при розгляді справи та винесенні рішення.

Суд присяжних «розтопить лід» недовіри між суспільством та судом.

Підкупити та залякати 12, 9 чи 6 присяжних набагато важче, ніж одного суддю.

Присяжні незалежні, наприклад, від керівництва суду.

Низький професійний рівень багатьох суддів в Україні.

Довідка.

Суд присяжних почав діяти в Англії вже в ХІІІ столітті.Хоча не зовсім у такій формі, як тепер. Пізніше його сприйняли та почали практикувати в себе англійські колоністи та деякі інші країни. В Російській імперії суд присяжних був введений за правління царя Олександра Другого у 1864 році. І діяв він до 1917 року. Суд присяжних у той час називали «судом громадської совісті», «судом життєвої правди», «судом здорового глузду». Ті, кому він не подобався, називали його «судом натовпу» та «судом вулиці». Присяжні не влаштовували більшовиків, бо заважали суду приймати рішення ще до початку судового засідання. Вони обізвали його «буржуазним» та скасували. В австрійській імперії, до якої входила сусідня з Поділлям частина україни на заході, суд присяжних був введений у 1873 році.

З 1993 року суд присяжних діє в Російській Федерації. Щоправда його повноваження та коло питань, яке йому можна розглядати, останнім часом все більше обмежується владою. В українф суд присяжних міг бути введений у 2003 році. Така можливість передбачалася в проекті нового кримінально-процесуального кодексу. Проте тоді справа не пішла.

ПРОФЕСІЙНА КУЛЬТУРА, ЕТИКА І ПОВЕДІНКА СУДДІ ТА АДВОКАТА