ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УНР
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Тема 13. ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УНР
План
13.1. Грошова система, впроваджена Центральною Радою
13.2. Гроші та банківництво Української Держави (гетьман Скоропадський)
13.3. Грошова система директори (В. Винниченко, С. Петлюра)
13.4. Недержавні грошові емісії на українських землях
Революційні події в Росії в лютому — березні 1917 р. спричинили створення в Києві Центральної Ради, яка впроваджувала послідов ні заходи щодо встановлення української автономії. їх вислідом стала поява на європейській карті Української Народної Республіки (УНР). Кінець другого десятиліття XX ст. на наших землях характе ризувався безперервною боротьбою за незалежність. Швидко чер гувалася влада, переходячи від одного угруповання до іншого. Внутрішні протиріччя та зовнішні вороги не сприяли ефективному функціонуванню грошово-банківської системи. Але за будь-якого уряду значна увага приділялася випускові власних грошей та функ ціонуванню українських банків.
13.1. Грошова система, впроваджена Центральною Радою
Першим дієвим кроком до створення власної грошової системи було прийняття 29 вересня 1917 р. Декларації Генерального секре таріату України «Про децентралізацію українських фінансів, опо даткування, створення спеціального бюджету та Національного українського банку». Такий крок було зроблено, попри факт ви знання Генерального секретаріату Центральної Ради Тимчасовим урядом як вищого розпорядчого органу України, а також зміст II Універсалу, де проголошувалась єдність України з Росією на шляху демократичних перетворень і подальшого розвитку. Було кілька причин для такого кардинального заходу: по-перше, відсут ність фінансування центральним урядом Росії українських шкіл і видатків на організацію політичного та економічного життя; по-друге, від початку літа 1917 р. припинилося постачання в україн ські відділення банків грошей з Росії, хоча уряд останньої збільшу вав їх емісію. І третьою причиною було знецінення російських грошей внаслідок війни та збільшення соціальних витрат через де мократизацію Росії.
Згідно з Декларацією Генеральний секретаріат фінансів, очолю ваний X. А. Барановським, визнав за необхідне виробити основи для розмежування в напрямі децентралізації державних і місцевих українських фінансів. Передбачалося, що Україна повинна мати свій спеціальний бюджет поруч із загальнодержавним. Збільшення державних доходів України мало відбутися за рахунок підвищення оподаткування багатших верств населення, для чого необхідно було ввести прогресивне оподаткування маєтків і податок на «незаслужений приріст їх вартості».
Основним каталізатором, що сприяв прискоренню створення української незалежної грошової системи, був прихід у Росії до вла ди більшовиків, уряд яких одразу виявив своє негативне ставлення до національної державності в Україні. Тому, відразу після III Уні версалу, 7 листопада за старим стилем (20 листопада 1917 р. за но вим) Українська Центральна Рада взяла курс на виготовлення влас них грошей. Слід зазначити, що така робота вже велася серед різних кіл української громадськості від літа, коли уряд оголосив конкурс на виготовлення різноманітних атрибутів і художники готували ес кізи майбутніх грошових знаків. Серед авторів проектів українських грошей були такі митці, як Григорій Золотов, Василь Кричевський, Іван Мозалевський, Олександр Красовський, Антон Приходько, Борис Романовський і найбільш відомий у тогочасному творчому середовищі Юрій Нарбут. Ними було створено близько 300 різних ескізів грошових знаків, які впродовж наступних років служили ба зою для виготовлення українських грошей.
Паралельно з розглядом питання про зовнішній вигляд майбутніх грошей проводилося формування решти елементів грошової систе ми України. Так, у протоколі засідання Малої ради про прийняття законопроектів про Державні кошти, Головну скарбницю та Дер жавний банк було визначено, що всі державні податки і прибутки, які на підставі існуючих законів збираються на території У Н Р, є при бутком державного скарбу У HP; для прийняття і переховування цих прибутків і для видавання сум коштів на державні видатки заклада ється Головна скарбниця (казначейство) У HP; всі існуючі на терито рії України губернські та повітові казначейства стають скарбницями У HP; обов'язки Головної скарбниці до видання особливого статуту і штатів доручається виконувати Київській скарбниці. Водночас Київська контора Державного банку Російської імперії перетворю валася в Український державний банк, який мав тимчасово керувати ся старим статутом. Усі місцеві установи імперського банку на тери торії У HP ставали відділами новоствореного українського централь ного банку. Цим законом також скасовувалися відділи російських Дворянського земельного і Селянського поземельного банку. Цю ліквідацію було доручено Генеральному секретаріатові фінансів у порозумінні з Генеральним секретаріатом земельних справ.
Генеральним секретарем фінансів і промисловості на той час був відомий економіст професор Михайло Туган-Барановський, дирек тором Державного банку УНР — Михайло Кривецький, функції товариша Генерального секретаря виконував Василь Мазуренко. Серед українських економістів не було одностайності щодо випус ку грошових знаків. Домінуюча на той час металістична теорія про ведення емісії паперових грошей передбачала наявність золотого запасу в Державному банку для їхнього забезпечення, якого на той час не було. Тому професор Л. Яснопольський на з'їзді представни ків висунув пропозицію, шоби спершу створити золотий фонд, який мав формуватися через продаж селянам за золото конфіскова ної у поміщиків землі, а вже потім здійснювати випуск грошей. Але, оскільки золота в селян не було, а потреба у власній грошовій оди ниці була об'єктивною з відомих фінансових причин і посилювала ся необхідністю підняття престижу новопроголошеної держави, перевагу отримали прихильники функціональної теорії випуску грошей. Згідно з нею грошові знаки повинні були забезпечуватися запасами цукру та борошна, що були в розпорядженні уряду Україн ської Центральної Ради внаслідок державної монополії, яку успад кувала молода держава від царського уряду. Крім того, вважалося, що важливу роль у підтвердженні вартості нововведених грошей повинен відіграти державний авторитет України.
Отже, на основі наведених вище міркувань Українська Централь на Рада 19 грудня 1917 р. за старим стилем прийняла «Тимчасовий закон про випуск державних кредитових білетів УНР». За ним кре дитові білети УНР випускалися Державним банком у розмірі, суво ро обмеженому реальними потребами грошового обігу під тимчасо ве (до утворення золотого фонду) забезпечення майном Республіки (нетрями, лісами, залізницями), її прибутками від монополій після одержання на відповідну суму зобов'язань Державної скарбниці УНР. Розмір випуску кредитових білетів не повинен був перевищу вати 50% суми надходжень коштів від монополій. Кредитові білети випускалися в карбованцях пише законодавчо, причому один карбо ванець містив 17,424 частки щирого золота (0,766656 г) і поділявся на 200 шагів. Передбачалося також, що обіг кредитових білетів пови нен здійснюватися нарівні з золотою монетою за збереження на ринку російських кредитових білетів. Обмін цих грошових одиниць був обов'язковий для всіх осіб, організацій та установ без будь-яких комісійних. У Тимчасовому законі визначалися відповідальність за фальшування грошових знаків та інші організаційні заходи.
Першими кредитовими білетами, що побачили світ 24 грудня 1917 р. (5 січня 1918 р. за новим стилем), були 100 карбованців. Виго товлені за проектом Юрія Нарбута в київській друкарні С. В. Куль-женка, вони мали надзвичайно привабливий вигляд, хоч і не були достатньо захищені від фальшування. Перші українські паперові гро ші виконано у стилі вітчизняного бароко в одній серії «АД» з числом 185. Слід зазначити, що вони містили зображення тризуба, який тоді ще не був офіційним гербом республіки. На лицевім боці банкноти була помилка: «кредітовий» замість «кредитовий», а зворотний бік надрукований низом догори (перевернутий реверс). Але, попри тех нічні похибки, емісія перших українських карбованців пройшла ус пішно — вони були визнані та приймалися населенням, серед якого отримали назву «яєшня» через домінування жовтого кольору, або «горпинка». Останнє пояснюють зображенням на них орнаменту, по дібного до тих, що виконувалися на фартушках із такою ж назвою.
Основними аргументами вдалої грошової реформи були такі:
— по-перше, паритет співвідношення карбованця і рубля був один до одного, тобто без ускладнень у розрахунках і потреби пере раховування цін;
— по-друге, напис на кредитових білетах був продубльований ро сійською, польською та єврейською мовами, що декларувало де мократичні принципи новопроголошеної держави у розв'язанні національного питання.
Випуск білетів по 100 крб. без менших номіналів був виклика ний, з одного боку, потребою більшої суми грошей для Державної скарбниці, а з іншого — наявністю в обігу царських грошей та гро шових знаків Тимчасового уряду, які виконували функцію розмін них. Щоправда, даючи здачу зі 100 карбованців царськими купюра ми, вартість останніх часто завищували, однак єврейські крамарі охоче приймали українські гроші.
Розмінні грошові знаки були випущені трохи згодом, за «Законом Центральної Ради про введення в обіг скарбничих знаків на суму 100 мільйонів карбованців за відповідними правилами», прийнятим 1 березня 1918 р. (за новим стилем). Ці правила визначали мету захо ду — збільшення кількості легкообертових платіжних знаків і зміц нення ресурсів Державної скарбниці УНР до часу нового випуску кредитових білетів. Передбачалося випустити знаки таких номіналів: 5, 10, 25 і 50 карбованців із терміном погашення їх 1 березня 1919 p., а загальний час їх платності мав становити 5 років. Але впроваджен ня цього закону було розтягнуто в часі й реалізовано лише частково.
1 березня 1918 р. Центральна Рада ухвалила також Закон про грив ню як грошову одиницю Української Народної Республіки. У ньому було визначено співвідношення гривні до карбованця як 2:1 та передбачено випуск державних кредитових білетів із номінальною вартістю 2, 5, 10, 20, 100, 500, 1000 гривень. Водночас було ухвалено рішення про карбування монет. 20 гривень мали бути золотими, 1 гривня — срібною, а 1, 2, 5, 20, 50 шагів — з іншого металу. Проте ці монети так і не було випущено з економічних і технічних причин.
Керуючись цим законом у частині випуску кредитових білетів, уряд УНР замовив у Берліні друкування гривень з номіналами 2, 10, 100, 500 і 1000 (див. Таблицю 13.1.1). Такий крок був пов'язаний з не обхідністю покращення якості і ступеня захищеності українських грошей, що забезпечувала друкарська база німецької держави. Одночасно не припинялося друкування грошових знаків в Україні. Поряд із цим проводилися заходи щодо створення власної високо якісної технічної основи для виробництва грошей, у яких чільне міс це посідала Експедиція заготованок державних паперів (Е. 3. Д. П.). У Німеччині проводилися закупівлі устатковання для українського монетного двору, який через несприятливі обставини так і не був до кінця сформований.
Таблиця 13.1.1
Замовлення випуску українських кредитових білетів згідно з договором від 24 березня 1918 р.
|
№ п/п
|
Номінали кре дитових білетів (гривень]
|
Кількість білетів (тис. грн.)
|
Сума (млн грн.)
|
Частка у за гальній сумі випуску(%)
|
|
1
|
1000
|
70
|
70,0
|
7,0
|
|
2
|
500
|
340
|
170,0
|
17,0
|
|
3
|
100
|
350
|
350,0
|
35,0
|
|
4
|
20
|
9000
|
180,0
|
18,0
|
|
5
|
10
|
1200
|
120,0
|
12,0
|
|
6
|
5
|
1600
|
80,0
|
8,0
|
|
7
|
2
|
5000
|
30,0
|
3,0
|
|
Разом
|
|
17560
|
1000,0
|
100,0
|
Для розбудови держави необхідно було збільшувати випуск гро шей, який, своєю чергою, обмежувався законом Центральної Ради від 24 грудня 1917 р. Вихід із цієї ситуації було знайдено через емі сію знаків Державної скарбниці, що не порушувало послідовності в діях уряду. Випущені 6 квітня 1918 р. 50 і 25 карбованців містили на пис: «ходять нарівні з кредитовими білетами». Вони не мали серії та номеру, траплялися помилки. Найсуттєвішою з них була «ходить нарівні з кредитовим білетом», тобто малася на увазі наявність лише одного кредитового білета в обігу — 100 карбованців. Тому їх бу ло замінено новою емісією з серіями АК (м. Київ) і АО (м. Одеса), в яких виправлено помилки в написах. Ці знаки технічно були виго товлені краще, ніж 100 крб., але теж випускалися на папері без во дяних знаків, що полегшувало їх фальшування.
Втім, проблема розмінності українських грошей залишалася не розв'язаною, тому 18 квітня 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон про випуск розмінних марок Державної скарбниці, які було видру-ковано матрицями українських поштових марок номіналами 10, 20, 30, 40 і 50 шагів на грубшому папері та з написом на зворотнім боці: «Ходить нарівні з дзвінкою монетою». Цим передбачалося, що вони виконуватимуть функцію монет, поки ті не будуть викарбувані. Роз мінні марки не були зручними в обігу. Люди дотепно жартували, ка жучи, що вони не ходять, а літають (коли здіймався вітер).
Для забезпечення грошових знаків молодої держави 20 квітня 1918 р. було прийнято закон про видачу Державною скарбницею УНР Державному банку зобов'язань на суму 500 млн крб. (1 млрд гривень). Згідно з цим законом міністр фінансів дістав право підписати від іме ні Державної скарбниці короткотермінові (до 12 місяців) зобов'язан ня на згадану вище суму і видати їх Державному банкові для забезпе чення кредитових білетів УНР. Випуск цих зобов'язань у дещо іншій редакції було реалізовано за влади гетьмана Скоропадського. Так гро шова система України набирала довершеної форми, поступово ство рюючи умови для витручення з обігу чужоземних грошей.
Поступово українські гроші почали виступати платіжними засо бами у міжнародних розрахунках уряду. Так, для розрахунків з Ні меччиною та Австро-Угорщиною уряд Центральної Ради склав з ни ми умови про обмін валютами. У першій передбачено, що в Київ ському банку записуються на рахунок Німецького центрального банку 2 млрд гривень, а останній, як еквівалент, на рахунок Мініс терства фінансів УНР переказує суму 920 млн марок. Це був перший факт продажу української валюти за кордон за курсом 1 гривня за 0,46 марки. Аналогічну умову було складено з Австро-Угорщиною за паритетом 1 гривня за 1 крону на загальну суму 1 млрд гривень.
Оскільки приватні торговельні відносини в умовах війни були відсутні, українська гривня на валютних біржах не представлялася.
Банківську систему часів уряду Центральної Ради складали гу бернські й повітові відділи Державного банку з центральним Київ ським, а також відділення державних ощадних кас, успадкованих від царської Росії. Функціонування банків, за винятком Державно го, що здійснював емісію, було зведено до мінімальних потреб, тобто обмінних операцій. Основною причиною цьому були воєнні дії. Однак наприкінці квітня у грошовій системі почалася стабіліза ція, банки отримали можливість обслуговувати як державні, так і господарські потреби. Себто, було створено умови для відновлення й формування українських банківських установ комерційного ха рактеру і насамперед для розвитку кооперації.
Так, у жовтні 1917 р. почав діяти Південно-Російський, а після створення УН Р — Український народний кооперативний банк. Його акціонерний капітал, який з 1 млн крб. під час заснування зріс до 25 млн наприкінці 1919р., належав кооперативам і кооперативним союзам. Цей банк було створено для врегулювання фінансів україн ської кооперації, фінансової та організаційної підтримки коопера тивного виробництва і збуту, залучення капіталів із грошового рин ку України та з-за кордону. Українбанк надавав коротко- і довго строкові кредити, проводив операції з векселями, приймав депозити і здійснював перекази грошових сум. З установленням радянської влади з грудня 1920 р. він був ліквідований, а його майно передано в розпорядження споживчої кооперації.
Таблиця 13.1.2
Грошові знаки, випущені урядом Центральної Ради
|
Назва
|
Номінал
|
Дата емісії
|
Місце
|
Обсяг (млн крб.)
|
|
Державний креди товий білет
|
100 крб
|
5.01.1918 р.
|
Київ
|
53,25
|
|
Знаки Державної скарбниці
|
25 крб. 50 крб.
|
6.04.1918 р.
|
Київ
|
100,0
|
|
Розмінні марки
|
10 шагів
20 шагів
30 шагів
40 шагів
50 шагів
|
18.04.1918 р.
|
Київ
|
60,0
|
13.2. Гроші та банківництво Української Держави (гетьман Скоропадський)
Початок фінансової стабілізації в Україні у квітні 1918 р. гальму вався присутністю військ Німеччини та Австро-Угорщини, які під виглядом допомоги у боротьбі проти більшовицької Росії почали захоплювати українське майно. Спроби уряду Центральної Ради усунути вплив цих держав на економічний і політичний стан нашої країни були безуспішними. З метою збереження присутності своїх військ в Україні начальник штабу німецьких військ на території УНР генерал Вільгельм Гренер скликав 24 квітня 1918 р. нараду, на якій було вирішено зробити державний переворот. Він стався у ніч проти ЗО квітня 1918 p., в результаті чого УНР перетворилася в Геть манат Українську Державу на чолі з гетьманом Павлом Скоропад ським.
У порядку зміни кадрового складу в новому уряді міністром фі нансів став Антон Карлович Ржепецький. Від опозиціонера, який постійно критикував фінансову систему УНР, він став її палким прихильником, залишивши на посадах усіх керівників у міністерс тві. А. К. Ржепецький перебував на посаді міністра фінансів впро довж усього часу існування Гетьманату, і з його іменем пов'язані всі події у грошовій системі Української Держави за сім з половиною наступних місяців.
Одним із перших кроків гетьманського уряду з питань зміцнен ня грошової системи, визначення напряму майбутніх реформ було утворення Фінансового комітету, який об'єднав провідних науков ців і практиків. До його складу входили О. Ю. Добрий (голова), князь О. Голіцин, Ф. Ф. Енін, В. П. Кочубей, І. С. Щеніовський, Н. Ф. фон Дітмар, К. К. Диновський, В. Я. Демченко, К. М. Закс, X. А. Барановський, професори О. Д. Білімович, К. Т. Воблий і Л. М. Яснопольський. Основним завданням комітету, який уперше зібрався 10 травня 1918 p., було визначення способів проведення грошової реформи в Україні. У публічному виступі А. К. Ржепець кий висловився, що головними цілями української політики є ство рення власної грошової системи, яка містила б українську валюту з високим курсом і реорганізовану банківську систему, та прийняття реального бюджету.
Першим кроком у цьому напрямку було ухвалення закону про випуск білетів Державної скарбниці від 12 травня 1918 р. Він перед бачав емісію номіналів у 50, 100, 200 І 1000 гривень терміном на 4 роки, які мали приносити 3,6% прибутку щорічно. Нарахування процентів за ними здійснювалося від 1 січня 1918 p., а отриманий таким чином дохід не оподатковувався. Спершу передбачалося, що виплата відсотків здійснюватиметься два рази на рік (1 липня і 2 січня), але 31 травня міністр фінансів отримав право збільшити кількість серій до 40, а відсотки виплачувати з 1 червня по купонах, що відокремлювалися від цих облігацій у відділах Державного бан ку і в ощадних касах.
Кожна облігація мала вісім обрізних купонів, які оплачувалися раз на півроку в розмірі 3,6% річних. Відрізні від облігацій купони були таких номіналів: 90 шагів, 1,80, 3,60 і 18 гривень відповідно до номіналів білетів Державної скарбниці (50, 100, 200, 1000 гривень). Відділені купони використовувалися також як розмінні гроші.
Білети Державної скарбниці виконували роль сурогатів грошових знаків, оскільки, крім функцій цінних паперів, вони визначалися обов'язковими до приймання за всіх видів розрахунків. Загальний обсяг їхньої емісії мав становити 1 млрд грн. (500 млн карбованців). З метою забезпечення відповідності тогочасним вимогам захисту від фальшування угоду на виготовлення білетів Державної скарбниці було підписано з Берлінською друкарнею (див. Таблицю 13.2.1).
Таблиця 13.2.1
Договір між урядом гетьмана П. Скоропадського і Державною друкарнею м. Берліна від 27.05.1918 р.
|
№ п/п
|
Номінали білетів Державної скарб ниці
|
Кількість білетів (тис. од.)
|
Кількість серій (по 50 млн грн.)
|
Сума (млн грн.)
|
Частка у заг. сумі (%)
|
|
1
|
1000
|
150,0
|
3
|
150,0
|
15,0
|
|
2
|
200
|
1250,0
|
5
|
250,0
|
25,0
|
|
3
|
100
|
3500,0
|
7
|
350,0
|
35,0
|
|
4
|
50
|
5000,0
|
5
|
250,0
|
25,0
|
|
Разом
|
|
9900,0
|
20
|
1000,0
|
100,0
|
А. К. Ржепецький шукав іноземної підтримки для української ва люти. 15 травня було підписано договір між Україною, з одного бо ку, і Німеччиною та Австро-Угорщиною — з іншого, за яким Україна позичала цим державам по 200 млн крб., сплатних у німецьких мар ках і австро-угорських кронах за твердим курсом: одна марка — 0,75 крб.; одна крона — 0,5 крб. Цей крок був спробою «прив'язки» української валюти до валюти союзних держав. Такий паритет вико ристовувався у розрахунках із населенням та державними установа ми. Втім, наявність у країні великої кількості іноземних грошей як із Заходу, так і зі Сходу створила підґрунтя для спекулятивних опера цій, що підривало грошовий обіг України. Уряд вживав різноманіт них заходів проти цих процесів. Так, було заборонено продавати закордонні грошові знаки на суму більшу, ніж 1000 крб., а мірою по карання передбачалася конфіскація майна.
Гарантований Державним банком обмінний курс марок і крон спонукав населення скуповувати ці валюти і використовувати їх як засоби нагромадження. Водночас у Німеччині та Австро-Угорщині розкручувалася спіраль інфляції, продаж товарів цих держав в Укра їну здійснювався за завищеними цінами. Результатом цього було пасивне сальдо у торгівлі України з державами-союзницями. Уряд більшовицької Росії, зі свого боку, безперервно здійснював емісії грошей і наповнював ними український ринок, де вони обмінюва лись і ходили разом з українською валютою.
Отже, необхідність здійснення переходу до єдиної української валюти була об'єктивною реальністю як у політичному, так і в еко номічному аспектах. Тому активно велася робота з налагодження випуску грошей в Україні та формування й покращення власної технічної бази виробництва грошових знаків, а також проектування їх нових зразків. У травні 1918 р. між Міністерством фінансів і влас ником одеської типолітографії Е. І. Фесенком було підписано угоду про друкування українських грошей. Згідно з нею в одеській дру карні розпочали роботу з налагодження виробництва знаків Дер жавної скарбниці номіналами 25 і 50 карбованців серії АО. Вироб ництво грошей всередині країни було вигіднішим, аніж за кордо ном, адже, якщо вартість друку кредитових білетів у берлінській друкарні становила 15 копійок у перерахунку з німецької валюти, то в Одесі ці витрати складали 3,26 копійки за один примірник. Звісна річ, якість виготовлених у Берліні грошей була вищою, однак їх тре ба було ще доправити в Україну, що згодом склало додаткову проб лему для нашої держави.
Розпорядженням Кредитової канцелярії Міністерства фінансів від 23 липня 1918 р. Експедиції заготованок державних паперів було вказано про виготовлення нових грошових знаків карбованцевого номіналу (10, 40, 100 і 1000), а також нових 25 і 50 крб. Для цього пропонувалося переробити наявні проекти Г. Нарбута 50 і 200 грн. відповідно у 100 і 1000 крб. їх друкування планувалося проводити в Києві та Одесі. Проект у 40 карбованців так і залишився нереалізо ваним, а до решти номіналів у серпні 1918 р. додали знак у 250 крб.
За оцінками професора Л. Яснопольського, на руках у населен ня перебувало 8—12 млрд російських рублів, до того ж більшовиць кий уряд продовжував наповнювати ринок своїми грішми. Тому було запропоновано проштемпелювати всі російські гроші, які пе ребували в обігу, українськими наддруками, чи обмінювати їх на власну валюту. Такої грошової маси Українська держава ще не мала, а замовлені ще Центральною Радою в німецькій друкарні гривні почали надходити лише в серпні 1918 р. 5 серпня в обіг було введе но білети Державної скарбниці (50, 100, 200 і 1000 гривень), а 17 жовтня - державні кредитові білети (2, 10, 100, 500 гривень). Пе регодом із цієї серії вийшли кредитові білети номіналом 1000 і 2000 гривень, дозамовлені урядом Української Держави в Німеччи ні замість 5 і 20 гривень, що було викликано інфляцією. На відміну від випадку з державними кредитовими білетами, договір про виго товлення в Берліні білетів Державної скарбниці на суму 1 млрд грн. було виконано без вагомих змін.
Законом від 9 липня 1918 р. обсяг емісії білетів Державної скарб ниці подвоїли. Загалом гетьманська влада випустила в обіг 3,8 млрд грн., що разом із грошима, емітованими Центральною Радою та отриманими внаслідок обміну валют із Німеччиною та Австро-Угорщиною, складало грошову масу, яка становила 8 млрд грн.
Одночасно з наповненням сфери обігу власними грошовими зна ками уряд Української Держави здійснював заходи щодо обмеження надходження й використання російських грошей. Передусім це стосу валося п'ятипроцентних зобов'язань російського Державного казна чейства, бо в обігу перебувала велика кількість різних номіналів (1000, 5000, 10 000, 25 000, 50 000 і 500 000 руб.) і їхній наплив з-за кордону не припинявся. Тому 18 вересня 1918 р. Міністерство фінансів ухвали ло рішення про вилучення цих зобов'язань у спосіб їх штемпелюван ня в установах Державного банку. Від жовтня припинявся обіг купо нів російських цінних паперів номінальною вартістю вище 25 руб. До І листопада 1918 р. через низький ступінь захисту підлягали вилучен ню перші кредитові білети номіналом 100 карбованців зразка 1917 р. Тож в Українській Державі почала набувати остаточної кристалізації власна грошова система з опертям на центральний банк.
Український державний банк, як центральний емісійний банк, формувався впродовж першого півріччя 1918 p., a 10 серпня 1918 р. Рада міністрів ухвалила його статут. Основний капітал банку склав 100 млн крб., резервний - 10 млн. У найбільших містах функціону вали його відділення (Житомирське, Одеське, Харківське та ін.). Окрім забезпечення діяльності грошової системи, Державний банк видавав мізерні короткотермінові кредити, що не могли забезпечи ти нормального розвитку промисловості. Тож йому делегувалися функції контролю над реалізацією майна, що залишилося від різно манітних організацій воєнного часу. Отримані кошти призначалися на покриття видатків уряду.
Вагомий вплив на формування як банківської системи, так і еко номіки України мало створення Державного земельного банку. Він був заснований 23 серпня 1918 р. з метою сприяння сільськогоспо дарським виробникам через забезпечення їх кредитами під заставу землі. Державний земельний банк отримав резервний фонд у розмі рі 50 млн крб. У його власність передали все нерухоме майно лікві дованих відділень російських Дворянського земельного і Селян ського поземельного банків, діяльність яких припинив український уряд. Земельний фонд, що опинивсь у розпорядженні новостворе-ного банку, склав 142 тис. десятин загальною вартістю 19,8 млн крб.
Згідно з наказом міністра фінансів Державний земельний банк дістав право на випуск тимчасових свідоцтв у 4,5 і 5% річних, які мали виплачуватися два рази на рік — 1 травня й 1 листопада. Ста тутом банку передбачалося, що ці свідоцтва належало приймати за номінальною ціною, яка встановлювалася Міністерством фінансів і оголошувалася прилюдно, на забезпечення вчасного виконання підрядів і поставок за зобов'язаннями Державної скарбниці. Такі зобов'язання видавалися на забезпечення задатків і позичок за Скарбовими підрядами і поставками, грошових порук за торгами, відтермінованих платежів усіх видів акцизного оподаткування, пла тежів за видані в кредит бандеролі на тютюн, митних оплат. Випла та відсотків і капіталу за свідоцтвами Державного земельного банку забезпечувалась усім майном, яке перебувало в його заставі, а також усім майном Української Держави.
Спершу було виготовлено тимчасові свідоцтва, які передбача лось обміняти на виготовлені у майбутньому нові зразки, номінала ми 100, 500,1000, 5000 і 10 000 крб. великим форматом у різноманіт них кольорах. Написи на них було продубльовано німецькою та ро сійською мовами. Ці свідоцтва мали скріплятися власноручними підписами управителя банку, двох членів ради, головних контроле ра та бухгалтера, з окремою нумерацією та реєстрацією. Але тимча сові свідоцтва Державного земельного банку залишились у формі бланків, тобто без підписів головних осіб. Причиною цьому були події на фронті, а також зміна уряду гетьмана Скоропадського і прийняття Закону про землю від 1 січня 1919 р.
13.3. Грошова система директори (В. Винниченко, С. Петлюра)
Зміна політичної влади в Україні у грудні 1918 р. сповільнила ре формування грошово-банківської системи. Утворена Директорія у складі В. Винниченка (голови), С. Петлюри, Ф. Швеця, А. Макаренка, П. Андрієвського перебрала владу від Ради міністрів Української Держави, і 26 грудня було призначено перший уряд Директо рії УНР — Раду народних міністрів. У новоствореному уряді обов'язки міністра фінансів попервах виконував Василь Мазурен-ко, а згодом було запропоновано на цю посаду Петра Климовича. Одначе він не прибув до Києва, і міністром став Борис Мартос. Крім нього, цю посаду обіймали М. Кривецький, X. Барановський, а відповідні обов'язки виконували П. Відибідата А. Маршинський.
На засіданні діючої постійно комісії при Міністерстві фінансів із питань грошової реформи, до складу якої входили В. Мазуренко, проф. С. Остапенко, проф. М. Туган-Барановський та ін., Б. Мар тос запропонував проект закону про державну грошову одиницю. Цей законопроект містив такі положення.
1. Єдиним законним платіжним засобом на території УНР ви значалася гривня (або карбованець).
2. Всі гроші чужих держав позбавлялися права бути законним платіжним засобом.
3. Російські царські й думські гроші по 500 і 1000 руб. уневажню-валися, і Українська Державна скарбниця, Державний банк та інші державні установи припиняли їх приймання.
4. Російські гроші від 1 до 100 рублів підлягають виміні на укра їнську валюту за термінів і умов:
— від 15 до 31 січня 1919 р. — за курсом 1 руб.: 1 крб.;
— від 31 січня до 15 лютого 1919 р. — за курсом 1 руб.: 75 коп.;
— після 15 лютого 1919 р. ніякі російські гроші не приймалися державними установами, а для приватних розрахунків ставали не обов'язковими.
Зібрану за таких умов чужу валюту повітові відділення Державної скарбниці мали пересилати до губернських відділень Державного банку, а останні — до Київської контори Державного банку.
Запропонований Б. Мартосом закон не дістав одностайного схвалення членів комісії. Виникли дві групи опонентів. X. Баранов ський і М. Хотовицький вважали, що визначення тих чи інших но міналів російських грошових знаків для вилучення порушувало цілісний характер реформи. Вони також були переконані, що ви значення двох термінів обміну для вищих і нижчих номіналів знач но ускладнило би процедуру обміну, а від цього могли би постраж дати малоімущі верстви населення.
До другої групи опонентів належали М. Туган-Барановський, В. Тимошенко, В. Ігнатович та ін. Вони вважали, що проведення законопроекту Б. Мартоса у зазначені терміни за тогочасної внут рішньої та міжнародної політичної ситуації могло би спричинитися до економічної катастрофи, а в кращому випадку не привело би до бажаних наслідків і залишилося би лише на папері. Кожен із мож ливих наслідків реформи тільки дискредитував би ідею самостійної української валюти і погіршив би становище України.
Однак, у цілому 6 січня 1919 р. законопроект реформи було прийнято, а погляди опонентів залишилися для історії. Отож, уряд Директорії продовжив реформування грошово-банківської системи України з метою переходу до єдиної української валюти і забезпе чення цим стабільного економічного розвитку.
Одночасно зі збільшенням емісії українських грошей на 1 млрд крб. уряд Директорії проводив заходи щодо створення золотого за пасу в Державному банку та нагромадження кольорових металів для карбування українських монет. Так, постановою уряду в розпоря дження Міністерства фінансів передали всі ті пам'ятники з фігурами російських царів, котрі були виконані з кольорових металів. Було також прийнято декрет про обов'язкове здавання приватними осо бами золотих і срібних монет і прикрас за ціною металу на вагу. Цей законодавчий акт конфіскативного характеру корисного результату не приніс, а лише отримав двоякий резонанс. З одного боку, перед урядом більшовицької Росії цей декрет спростовував закиди про-більшовицької пропаганди про те, що Україна стала притулком для міжнародної буржуазії, а з іншого — викликав невдоволення найба-гатших людей, що змушені були залишати Україну, вивозячи своє майно. Це призвело до зменшення джерел потенційного внутріш нього інвестування, що негативно вплинуло на економіку держави.
Грошову реформу провели практично без перешкод. Якщо для обміну не вистачало готівки, то іноземні гроші зараховувалися на депозит з одночасним повідомленням через телеграф Київської контори Державного банку, яка надсилала українські купюри. Зав дяки цьому останні не падали в ціні порівняно з іншими валютами, навіть навпаки — їхня вартість завжди була вищою від більшовиць ких і денікінських грошей.
Одначе, послідовність здійснюваної реформи було перервано воєнними діями. 2 лютого 1919 р. уряд Директорії відступив із Києва до Вінниці, а через місяць — до Кам'янця-Подільського. Характер ними особливостями того періоду були стійка тенденція до зменшен ня території УНР і постійне погіршення фінансового становища. Ви датки на утримання армії та державного апарату постійно зростали, тоді як надходження від податків зменшувались, а згодом зовсім при пинились. За таких умов попит на гроші міг задовольнятися лише через розширення емісій та друкування нових українських грошей.
Такої грошової політики уряд Директорії дотримувався до кінця 1920 p., тобто до кінця свого існування в межах України.
Ще однією особливою обставиною, за якої реалізовувалася гро шова політика Директорії, було входження західноукраїнських зе мель до складу УНР. Тому від лютого 1919 р. Б. Мартос приділяв ба гато уваги питанню грошового забезпечення цих територій. У Гали чині, як у частині колишньої Австро-Угорської монархії, в обігу продовжували перебувати крони.
У прийнятому законі Української Національної Ради про вве дення в обіг української національної валюти в західних областях від 4 квітня 1919 р. було передбачено, що 1 гривня відповідає 1 кро ні, а 1 карбованець — 2 гривням або 2 кронам. Водночас цим зако ном заборонялось обмеження вартості української валюти у будь-який спосіб, за що було передбачено арешт до двох років і штраф до 100 000 карбованців. Відмова приймати українські гроші передба чала кару арештом до 6 місяців і штрафом до 50 000 гривень. Отже, попри невтішні події на фронті, уряд УНР всілякими способами на магався забезпечити обіг української грошової одиниці, яка була одним із найважливіших символів державності.
Незважаючи на значну ротацію у керівництві Міністерством фінан сів, уряд Директорії дотримувався послідовності у своїй грошовій по літиці. Насамперед, це стосувалося питання продовження виробниц тва грошей у Берліні згідно з попередніми угодами та доправлення їх в Україну. Стан справ із друкуванням грошей у Німеччині погіршився внаслідок революційних подій у листопаді 1918 р. та інфляції, що роз кручувалася швидкими темпами. Крім того, Берлінська друкарня від мовилася відпускати папір, замовлений для виробництва українських грошей (25 і 100 карбованців з водяним знаком «зірки»), оскільки він використовувався для виготовлення німецьких грошових знаків. Нестача паперу відповідно до передбачених асортименту та обсягу ста ла причиною збільшення різновидів українських грошових знаків.
З метою забезпечення потреби у грошових знаках більших номі налів, яка виникла внаслідок зростання цін, та для забезпечення обміну було вирішено внести корективи у структуру угоди з Берлін ською друкарнею. Так, замість державних кредитових білетів номі налом у 5 і 20 гривень (див. Таблицю 13.1.1), зразки яких іще не зат вердили, додатково замовили 80 000 білетів у 1000 гривень, 160 000 білетів у 500 і 1 000 000 білетів номіналом 100 гривень. У підсумку загальна сума 1 млрд гривень залишилася без змін.
Окрім уповільнення друкування грошей, гострою проблемою стало їх нагромадження в коморах імперської друкарні. Представник Міністерства фінансів України в Німеччині В. Аристархов ви шукував приміщення для зберігання українських грошей, клопо тався про необхідність термінового їх відправлення з належно орга нізованою охороною від нашої сторони. Одначе воєнні події, зокре ма захоплення поляками Холмщини, перешкоджали надходженню готових банкнот і паперу залізницею. Тому було укладено договір із німецьким акціонерним товариством «Lufthansa» про доправлення грошей повітряним шляхом. Завдяки перельотам із Берліна до Кам'янця-Подільського в Україні опинилася більша частина гото вих грошей. Одначе, високий ступінь зношення літаків, а також складний маршрут над Карпатами спричинили ряд аварій та ката строфу у травні 1919 p., в якій загинув полковник Дмитро Вітовський. Так було втрачено певну частину грошей. Водночас, унаслі док непередбачених зупинок на території Румунії, було заарештова но і не повернено 300 млн гривень.
Значні труднощі у вирішенні проблеми забезпечення грошового обігу знаками, друкованими за кордоном, спонукали уряд Директо рії сформувати власні потужності для виробництва грошей. Такі кроки здійснювалися впродовж усього періоду існування У HP. Техніка виготовлення українських грошей в Україні була досить примітивною, з використанням літографічних каменів і цинкових кліше, за допомоги яких наносилися почережно орнаменти кожно го з кольорів. До того ж, бракувало високоякісної фарби і спеціаль ного паперу з водяними знаками. Останню проблему з часом вирі шили через використання німецької продукції, яка була значно вищої якості та з водяними знаками. Використовуючи цей папір, Директорія доповнила грошовий ринок новими знаками (див. Таблицю 13.3.1).
Як видно з даних таблиці, що побудована в порядку номіналів (від найменшого до найбільшого), у Станиславові (нині Івано-Франківськ) було випущено розмінний знак номіналом 5 гривень, виконаний на сірому папері з водяним знаком «гриби» друкарським способом. Цей випуск мав забезпечити грошовий обіг на західноук раїнських землях. Оскільки основні товарообмінні операції між східними і західними територіями України були пов'язані з цукром і нафтою, то найімовірніше, що ідея виникнення 5-гривневого номіналу зумовлена відповідною ціною одного фунта цукру. На-швидкоруч здійснена емісія та недостатність технічного контролю спричинили допущення помилки на частині розмінних знаків — пропущено букву «р» (гивень). Цей хибодрук тепер є одним із най-рідкісніших українських грошових знаків.
Ще один знак — 10 карбованців — був виготовлений 30 грудня 1918 р. за проектом Г. Золотова, але в обіг випущений лише через 8 місяців. Друкувалися ці купюри на папері з водяним знаком «гри би». Одночасно з ними 27 липня 1919 р. побачили світ 25 крб., ви друкувані ще 21 січня 1919 р.
Таблиця 13.3.1
Грошові знаки, випущені урядом Директорії
|
Назва
|
Номінал
|
Дата
|
Місце друку
|
Час емісії
|
Орієнтовна сума емісії (млн крб.)
|
|
Розмінний знак Державної скарбниці
|
5 гривень
|
Без дати
|
Станиславів [Івано-Фран ківськ)
|
5.07.1919
|
-
|
|
Знак Державної скарбниці
|
10 карбо ванців
|
Без дати
|
Київ, Кам'янець-Подільський
|
27.07.1919
|
20,080
|
|
Знак Державної скарбниці
|
25 карбо ванців
|
1919
|
Кам'янець-По-дільський
|
27.07.1919
|
4,091
|
|
Знак Державної скарбниці
|
100 кар бованців
|
1918
|
Кам'янець-По-дільський
|
27.07.1919
|
19,0
|
|
Знак Державної скарбниці
|
250 кар бованців
|
1918
|
Кам'янець-По-дільський
|
08.1919
|
816,1
|
|
Знак Державної скарбниці
|
1000 кар бованців
|
Без дати
|
Київ, Вінниця, Кам'янець-По-дільський
|
4.12.1918
|
-
|
30 грудня 1918 р. було виготовлено знаки Державної скарбниці номінальною вартістю 100 крб. Вони вирізнялися додатковим сту пенем захисту. Так, зліва на алонжі містилося погруддя Б. Хмель ницького, виконане сухим рельєфним тисненням (конгрев). Від його зображення походила народна назва цих грошей — «богданів-ки». Останні два номінали та 250 крб. було виготовлено на папері з водяним знаком «зірки».
Оголошення про випуск купюри 1000 карбованців з'явилось у «Державному віснику» ще 4 грудня 1918 р. Але через політичні події цей знак увели в обіг лише за часів Директорії. Він мав велику кіль кість різновидностей, шо було зумовлено економічними обстави нами і подіями на фронті. Так, відмова Німеччини поставляти папір із водяними знаками «хвилі», що призначався для виробництва 1000-карбованцевих купюр, змусила шукати йому заміну. Було ухвалено рішення, відповідно до якого від 18 березня 1920 р. 1000 крб. почали друкувати на папері з водяним знаком «зірки», а 100 крб., що виготовлялися на цьому папері, вирішили друкувати на папері з водяним знаком «гриби».
З іншого боку, до рук денікінців потрапила частина грошових зна ків номіналом 250 крб. Вони зменшили вартість цього номіналу, шо змусило уряд провести їх обмін і викуп у населення за біржовим кур сом, який досягнув 1700 крб. 250-карбованцевими знаками за 1000 крб.
Складність реалізації грошової політики уряду Директорії поля гала ще й у тому, що в Одесі денікінські війська захопили кліше для друку 50-карбованцевих знаків серії АО і продовжували їхнє вироб ництво. Аналогічно діяв уряд більшовиків, який, окрім 50-карбо ванцевих знаків, випускав також 10-карбованцеві, на яких змінили характер серії номеру та яскравість фарб.
Найголовніше завдання, що стосувалося визнання законним за собом платежу лише грошових знаків У HP, було виконано у жовтні 1920 р. Усі інші гроші могли вільно купуватись і продаватись, але не були обов'язковими для приймання. Водночас визнавалися фаль шивими більшовицькі та денікінські емісії.
За часів Директорії обсяг українських грошей в обігу зріс до 20 млрд грн., що відображало умови галопуючої інфляції.
13.4. Недержавні грошові емісії на українських землях
Усі недержавні випуски бон можна класифікувати за чотирма ос новними критеріями (див. Рис. 13.4.1). Як видно з даних рисунка, емітентами виступали, насамперед, населені пункти. Першим містом на території України, яке у XX ст. випустило свої бони, був Львів. Згідно з ухвалою ради міста від 11 вересня 1914 р. було запроваджено бони номіналом одна крона, що були обов'язковими до приймання на території гміни м. Львова за вартістю однієї австро-уторської кро ни. При цьому міська каса зобов'язувалася здійснювати їх обмін у будь-якій кількості на банкноти державної емісії починаючи від 20 крон. Випущені бони мали серію та номер, підписувалися прези дентом м. Львова і двома його заступниками. Якщо попервах свої підписи вони ставили власноруч, то згодом, через зростання попиту на ці приватні гроші, використовувалося факсиміле. Всього таких бон було випущено близько 600 000 примірників. Основною причи ною їх емісії була нестача обігової монети номіналом одна крона, яка, 
виготовлена зі срібла, з початком війни одразу щезла з обігу.
Масово емісії бон розпочались у 1918—1919 pp. Відомо, що влас ні гроші випускалися більш як у 80 населених пунктах, не враховую чи громад, які випускали бони для потреб національних щільно заселених осередків. Основною причиною такого заходу була неста ча українських грошей для забезпечення повноцінного грошового обігу. Особливо це давалося взнаки на територіях і в містах, близьких до воєнних дій, а також у великих торговельних центрах країни.
Одним із перших міст, яке розпочало випуск місцевих грошей, був Житомир. 14 лютого 1918 р. від уряду УНР він отримав дозвіл видавати власні бони. При цьому вказувалося на обов'язковість на писів державною мовою і наявність слів «Українська Народна Рес публіка». Стосовно державної мови вимоги було дотримано, одначе назва країни не з'явилася. На житомирських карбованцях було вка зано, що всі розмінні білети забезпечено державними кредитовими білетами і п'ятипроцентними короткостроковими зобов'язаннями Державної скарбниці, які перебувають у Житомирському відділен ні Державного банку. Ці бони прирівнювалися до державних креди тових білетів та були обов'язковими в розрахунках на території Жи томира. На розмінних білетах містилися підписи міського голови та бухгалтера. Попит на ці грошові знаки швидко зростав, і вже 20 бе резня 1918 р. міська дума Житомира ухвалила додаткову емісію об сягом 3 млн крб.
Близькість Житомира до лінії фронту зумовила часту зміну вла ди. Так, у 1918—1920 pp. вона змінювалася там 11 разів. Очевидно, це вплинуло на те, що написи на черговій серії розмінних білетів (50, 75, 100 і 250 руб.) було зроблено російською мовою.
Таблиця 13.4.1
Найбільші міста — емітенти бон на українських землях (1914-1920 pp.)
|
Місто
|
Назва, грошовий вимірник
|
Мова друку
|
Номінали
|
Період обігу
|
|
Житомир
|
розмінні білети, кар бованці
|
українська
|
1,3,5
|
1918-1920 pp.
|
|
Житомир
|
рублі
|
російська
|
50, 75, 100, 250
|
1919-1920 pp.
|
|
Єлисаветград [Кіровограді
|
розмінні білети, рублі
|
російська
|
1,3, 10, 25,50
|
1918-1920 pp.
|
|
Кременець
|
розмінні білети, кар бованці
|
українська
|
3,5, 10
|
1919-1920 pp.
|
|
Кременець
|
бони, марки
|
польська
|
1,3,5
|
1920-1921 pp.
|
Продовження таблиці 13.4.]
|
Місто
|
Назва, грошовий вимірник
|
Мова друку
|
Номінали
|
Період обігу
|
|
Луцьк
|
бони, рублі
|
російська
|
1.3
|
1918 р.
|
|
Луцьк
|
розмінні знаки, гривні
|
українська
|
2,6, 10,20
|
1919-1920 pp.
|
|
Львів
|
бони, крони
|
польська
|
1,5,10,20
|
1914-1919 pp.
|
|
Львів
|
асигната касова, крони, бони
|
польська
|
100
|
1915-1920 pp
|
|
Львів
|
гелери
|
польська
|
50
|
1919-1920 pp.
|
|
Львів
|
крони
|
польська
|
1
|
1919-1920 pp.
|
|
Одеса
|
розмінна марка, ко пійка
|
російська
|
15,20,50
|
1917-1920 pp.
|
|
Одеса
|
розмінний білет, рублі
|
російська
|
3,5,10, 25,50
|
1917-1920 pp.
|
|
Проскурів (Хмельницький)
|
бони або дрібні гро шові знаки, грив ні/карбованці
|
українська
|
2/1;5/2,5; 6/3; 10/5; 20/10
|
1919-1920 pp.
|
Така ж мова використовувалася на розмінних білетах Єлисаветграда. їхньою характерною рисою було те, що емітентом виступало Єлисаветградське відділення Народного банку, і тому на них були під писи управителя та касира банку. Ці розмінні білети забезпечувалися державними кредитовими білетами і п'ятипроцентними зобов'язан нями Державної скарбниці, що перебували у відділенні банку.
Характерними для доби визвольних змагань були емісії Кремен ця. Якщо 1919 р. випустили розмінні білети у карбованцевому ви мірнику українською мовою, то з польською окупацією незмінним залишився на бонах лише герб міста, а мову друку і номінал зміни ли на польські.
Надзвичайно потужні емісії здійснювала Одеса. Ініціаторами ви пуску розмінних білетів і марок стали члени Комітету кредитних установ міста (їх перелік містився на реверсі розмінних білетів). 9 грудня 1917 р. було прийнято «Проект Драго» про емісію одеських розмінних знаків. За основу номіналів і основних барв цих знаків узяли російські довоєнні гроші 3, 5 і 10 рублів, на яких переважали відповідно зелений, синій і червоний кольори. На цих знаках місти лися підписи міського голови і казначея. Згодом випустили розмінні марки, автором проекту яких був відомий український художник Амвросій Ждаха. Гроші Одеси мали презентабельний вигляд і зна йшли визнання не тільки в місті, а й у всій Херсонській губернії. Згід но з міжміськими угодами розмінні білети отримали Миколаїв і Хер сон. Розміри емісії та номінали постійно розширювались і в другій половині 1918 р. вже вимірювалися сотнями мільйонів карбованців. Упевненість і довіра до грошей Одеси пояснювалися великим торго вельним капіталом, який обертався в морській столиці України.
Своєрідними й цікавими були емісії Проскурова (Хмельниць кий). Одночасно назва значилась як бон чи дрібний грошовий знак, а також подавався номінал у гривнях і карбованцях. Бони підпису вав міський голова М. Сікора. Детальне тлумачення вартості гро шових знаків, вочевидь, мало полегшувати їх використання.
Емітентами самобутніх грошей виступали єврейські громади. Найчастіше для назви цих бон використовувалися найменування бухгалтерських документів, а грошовими вимірниками були гривні або карбованці. Так, Дунаєвецька єврейська громада випускала роз писки українською мовою у гривнях. Громада м. Корець емітувала ордери російською мовою в рублях, на яких зазначалося, що пред'явник цього ордера має отримати від Корецької єврейської громади, наприклад, 1 рубль. Такий ордер мав підписи голови прав ління, члена ради і діловода.
Характерними були емісії бон західноукраїнських міст, що їх розпо чали емітувати після злуки ЗУНР і УНР для забезпечення потреб гро шового обороту. Практично всі вони випускались українською мовою у гривнях. Одним із перших міст, де було здійснено емісію таких бон, був Тернопіль (20 лютого 1919 p.). 2 квітня 1919 р. у Золочеві випусти ли «касові посьвідки» номіналами 5 і 10 гривень із таким написом на 10 гривнях: «Державна каса уряду податкового в Золочеві виплатить в заміну за десять штук таких посьвідок державну ноту п'ятдесят карбо ванців або сто гривень». Вони містили підписи представника окружної військової команди, державного повітового комісара і комісаріату міс та. Емітували свої бони також Броди і Сокаль. Обіг цих грошових зна ків був обмежений дуже коротким періодом - терміном перебування Українських Січових Стрільців на західноукраїнських землях. Після цього представники польського уряду їх знищували. Відомий випадок, коли бони Сокаля спалили на подвір'ї банку.
До другого виду емітентів належали відомства, союзи кооперати вів, різноманітні професійні об'єднання споживачів та банки. Для останніх спостерігалися певні особливості, а саме:
1) емісії здійснювалися Державним банком, Українським народ ним кооперативним банком та іншими центральними кредитними установами через їхні відділення в губерніях і найбільших містах України для забезпечення розрахункових операцій з клієнтами;
2) випуски мали назву чеків і виконувалися на типових бланках у карбованцях довільних номіналів відповідно до потреб клієнтів;
3) емітовані чеки були дійсними протягом 10 днів, але через по требу у грошовій масі термін їхньої дії продовжувався, про що чи нився напис на зворотнім боці.
Якщо від грудня 1917 р. використовувалися бланки, виконані ро сійською мовою, то в 1918-1919 pp. було видруковано досить багато чеків кредитних установ українською мовою. Але заповнювалися вони залежно від окремих клієнтів, а також вимог відділень банків.
Використовували чеки банків, а також свої власні, такі об'єднан ня, як «Союзбанк», «Дніпросоюз», «Укострахсоюз», «Книгоспілка», «Крайсоюз», «Молочарсоюз» та ін.
Союзи споживчих товариств часто називали приватні гроші ор дерами («Донбасторг», Управління електростанціями і трамваїв м. Одеси) чи розписками (Полтавський союз споживчих това риств). Траплялися бони без назви, наприклад, «Одгубрабкооп» (Одеський союз кооперації) емітував гроші, в яких зазначалося, що пред'явникові цього видати товарів у кредит на 10 копійок.
Такі грошові знаки використовувалися на більшій частині Украї ни, яка увійшла до складу СРСР, до середини 20-х років XX ст. з метою захисту працівників союзів, кооперативів, об'єднань від зне цінення грошей центральних емісій.
Найбільшим розмаїттям вирізнялися недержавні грошові випус ки, де емітентами виступали фізичні та юридичні особи (фірми, ма газини, аптеки, кав'ярні тощо). Приватні структури емісією своїх бон вирішували двояке завдання: по-перше, забезпечували розра хунки зі своїми клієнтами та потребу в розмінних знаках, по-друге, певною мірою забезпечували «прив'язку» покупців до своїх закла дів, адже такі бони приймалися лише в них. У 1918-1920 pp. в Ук раїні число приватних емітентів вимірювалося тисячами. Найбіль ше таких було в Севастополі, де більш як 80 аптек, їдалень, клубів, кав'ярень, магазинів і фірм емітували свої бони. В Одесі й Харкові їх було близько 60, у Києві та Львові - більше 30.
Суттєвими чинниками, які впливали на інтенсивність приватно го грошотворення, були віддаленість від державного емісійного центру та можливість безперешкодного зв'язку з ним. Тому в Киє ві, який був забезпечений і державними грішми, і чеками банків ських та кредитних установ, суб'єкти підприємницької діяльності не мали значної потреби друкувати власні гроші.
Слід також зважати на економічну доцільність приватних емісій, адже випуск вимагав певних затрат. Тому бони виготовлялися на звичайному папері без водяних знаків і складних малюнків. Крім того, приватні гроші виконували рекламну функцію, а їхня презен табельність збільшувала довіру населення. Так, кондитерська фірма Людвіга Залевського у Львові випустила бони з малюнком хоч і од ноколірним, але відомого художника С. Батовського. Відомі номі нали від 30 гелерів до 1 крони із кроком 10 гелерів. Ці бони, як і більшість львівських приватних емісій, виконувалися польською мовою у гелерах і кронах, а від 1920 р. — у пфенігах і марках (від на зви польської валюти того часу). З українськими написами відомі лише металеві бони «Дністрової кухні» номінальною вартістю 2, 10 і 50 сотиків. Агенти страхового товариства «Дністер» за нестачі дріб них грошей для здачі використовували бланки квитанцій, де в довільній формі вписували суму заборгованості перед клієнтом. Ві дома одна бона з таким адресним текстом: «Високоповажний отче! З причини браку дрібних грошей остало в Агенції 50 марок — котрі в тих днях передам» і внизу — підпис агента «Дністра».
Висновки
1. У добу визвольних змагань українського народу серед вітчиз няних грошей в обігу перебували білети і знаки Державної скарбни ці, державні кредитові білети, номіновані в карбованцях і гривнях, та розмінні марки (шаги). Ескізи українських паперових грошей виконували відомі художники, серед яких Ю. Нарбут, О. Красов-ський, В. Кричевський, І. Мозалевський, Г. Золотовта ін. Вони міс тили зображення державних атрибутів, національні мотиви, написи дублювалися кількома мовами.
2. Емісію кредитових білетів закріпив закон від 19 грудня 1917 р. До створення золотого запасу вони забезпечувалися всім майном УНР та прибутками від державних монополій. Кредитові білети випускалися в карбованцях, які містили 17,424 частки золота і від повідали 200 шагам. Першими українськими паперовими грішми стали 100 крб., які надійшли в обіг 5 січня 1918 р.
3. 1 березня 1918 р. Центральна Рада прийняла закон про емісію українських кредитових білетів, номінованих у гривнях. Вони міс тили 100 шагів і становили половину карбованця. Для забезпечення вищого ступеня захисту їх друкування замовили в Берліні. Гривні надійшли в обіг уже за часів Української Держави гетьмана Скоро падського.
4. Банківська система незалежної України складалася з Держав ного банку, мережі ощадних кас і комерційних банків, серед яких провідне місце посідав Український народний кооперативний банк. Урядовці Української Держави створили ще один державний банк — Земельний, основним завданням якого була підтримка сільськогос подарських виробників. Діяльність комерційних банків у той період зводилася в основному до обміну валют, оскільки воєнні дії та часта зміна урядів не спонукали до надто активної кредитної діяльності.
5. Нововведенням уряду Української Держави гетьмана Скоро падського став випуск білетів Державної скарбниці. Хоча за своїм призначенням це були облігації, які мали приносити в рік 3,6% до ходу, вони та купони до них використовувались у готівкових розра хунках. Загальний обсяг їхньої емісії становив 2 млрд грн.
6. Попри всю складність періоду визвольних змагань і, певною мірою, приреченість на поразку, уряд Директорії проводив послі довну державницьку грошову політику, характерними рисами якої були постійне витручення з обігу чужоземних грошових знаків, збільшення кількості номіналів, обсягів емісії українських грошей та підвищення ступеня захисту їх од підробок. Після возз'єднання українських земель на західних територіях австро-угорські крони обмінювалися на І гривню або на півкарбованця.
7. Від часів Гетьманату українські уряди вживали заходів щодо об меження обігу на наших землях чужоземної валюти, передовсім ро сійської. Різноманітні законодавчі акти передбачали припинення їх існування як законних платіжних засобів, обмін на українські гроші за певним курсом, визнання фальшивими виготовлених за допомо ги вітчизняних кліше денікінських та більшовицьких купюр.
8. На 1918—1920 pp. припав пік приватних і місцевих емісій, які мали наповнити грошовий обіг дрібними номіналами та зменшити тягар знецінення державних грошей, який лягав на простих людей. Емітентами бон виступали міські громади, кредитні установи, ко оперативи, фірми, магазини, аптеки тощо. Такі гроші могли оберта тися лише в межах того відомства, яке їх випустило. Розмаїттям ви різнялись і назви бон: чеки, білети, крони, карбованці, розписки і багато інших.
Контрольні запитання і завдання
1. Чим забезпечувалися перші українські паперові гроші?
2. Яка установа виконувала роль центрального банку УНР?
3. Охарактеризуйте місце у грошовому обігу білетів Державної скарбниці за Гетьманату.
4. Чим забезпечувалися тимчасові свідоцтва Державного земельного банку?
5. Який вплив на грошовий обіг у Західній Україні мало возз'єднання українських земель у 1919 p.?
6. Яких заходів уживала українська влада із забезпечення власного виробництва грошових знаків?
7. Назвіть причини випуску приватних і місцевих грошей.
Література
1. ГнашишакМ. Державні гроші України 1917-1920 років. Ілюстро ваний історико-іконографічний нарис- Клівленд, 1974.
2. Гроші в Україні: факти і документи / М. Дмитрієнко, В. Ющенко В. Литвин, Л. Яковлєва.- К., 1998.
3. Доценко О. Літопис Української революції. - Т. 2.- Кн. 4.- К., 1995.
4. Енциклопедія українознавства / За ред. В. Кубійовича.- Т, 2.- Л.,
5. МаршосБ., Зозуля Я. Гроші Української держави.- Мюнхен, 1972.
6. Рябченко П. Ф., Бутко В. І. Полньїй каталог бумажньїх дензнаков и бон России, СССР, стран СНГ (1769-1999 гг.).- Т. 2: Боньї Украиньі -К., 1999.
7. Швець В. Каталог українських грошей від 1917 року.- Л., 2000.
ГРОШІ ТА БАНКІВНИЦТВО УНР