ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ
PAGE \* MERGEFORMAT 1
Тема 10. ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ
План
10.1. Грошовий обіг на західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії
10.2. Особливості банківської системи на західно українських землях у складі Австро-Угорщини
10.3. Приватні гроші на українських землях
Унаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина, а 1774 р. Буковина опинилися під владою Австрійської імперії (з 1867 p.— Австро-Угорської монархії). До угорської частини імперії Габсбургів з 1698—1699 pp. належало й Закарпаття. На той час Галичина та Буковина перебували у стані занепаду: війни, російська окупація довели ці землі до зубожіння. Австрійський уряд здійснював певні реформи, що стосувалися економічних і соціальних проблем. Зок рема, наприкінці XVIII ст. правління Марії-Терезії та Йосифа II позначилося пільгами для селян, які виражалися в обмеженні пан щини, скасуванні підданства селян тощо.
Населення Галичини та Буковини переважно було зайняте сіль ським господарством, дешева продукція якого годувала майже всю Австрійську імперію. Дрібні промислові заклади в більшості випад ків не витримували конкуренції з австрійськими, а окремі галузі, такі як видобування нафти, деревообробна промисловість, які доб ре розвивалися, перебували в руках іноземців.
Західноукраїнські землі входили до складу Австро-Угорщини аж до Першої світової війни.
10.1. Грошовий обіг на західноукраїнських землях у складі Австрійської імперії та Австро-Угорської монархії
У другій половині XVIII ст. грошовий ринок східних земель Авст рійської імперії стабілізувався, хоча впродовж деякого часу поль ські монети ще залишалися в обігу. Вчені вирізняють три етапи гро шового обігу на західноукраїнських землях:
1) обіг конвенційних монет (1772—1858 pp.), паперових грошей — банкоцетлів (1796—1811 pp.), валюти віденської (1811 —1858 pp.);
2) обіг австрійської валюти (1858-1899 pp.);
3) обіг кронової валюти (1892-1918 pp.).
Австрійська грошова система спиралася на конвенційну стопу, введену угодою між Австрією та північнонімецькими державами 1753 р. За нею з кельнської марки золота (233,856 г) карбувалося 67 дукатів, з марки щирого срібла — 10 талерів, 20 гульденів, 40 півгульденів, 60 цванцигерів, 7 7/10 зибенценера, 120 ценерів, 17І 3/7 зибенера і 400 грошів. Гульден складався з 2 півгульденів або чвертьталерів, 3 двадцятикрейцеровиків, 3 3/4 сімнадцятикрейцеровиків, 12 п'ятикрейцеровиків, 20 трикрейцеровиків, 60 крейцерів. Два гуль дени складали 1 талер, а 4,5 флорина (гульдена) — один золотий дукат.
Австрійське міністерство фінансів для полегшення ведення ра хунків населенням Галичини у 1775—1777 pp. випустило дві срібні монети: злотову (15-крейцерову) і двозлотову (30-крейцерову), які узгоджували австрійську та польську конвенційні монетні системи. Крейцер — це розмінна срібна монета, карбування якої почалося в Австрії в 1458—1460 pp. Назва монети походила від зображеного на ній щита з хрестом. На початку карбування вага крейцера складала трохи більше одного грама та систематично зменшувалася. У XVIII ст. крейцери вже були мідними.
Одними з найпоширеніших монет того часу в Австрійській імпе рії були монети у 20 крейцерів. Карбовані за часів Марії-Терезії (1745—1780 pp.), вони розрізнялися передовсім за провінційним гербом, зображеним на щиті, який прикривав австрійського орла, та скороченим написом назви провінції (землі), в основному перед роком, а також за ініціалами монетних майстрів (під орлом) і літе рами монетних дворів (під портретом імператриці). До 1765 р. на аверсі імператрицю зображали з непокритою головою, на реверсі містився центральний щит із гербом землі, де карбовано монету. Після смерті чоловіка Марії-Терезії (1765 р.) імператрицю на моне ті зображали у вуалі.
Монети у 20 крейцерів Йосифа II (1765—1790 pp.) вирізнялися тим, що спершу зникли позначення провінцій, потім — літери мо нетних майстрів, далі обмежувалися місцеві випуски монет окре мих земель; однономінальні монети різнилися буквою монетного двору, де їх карбували. Серед багатьох монет у 1765-1787 pp. існува ли незначні відмінності у формі листя на гілках навколо погруддя портрета імператора, стрічок, що перев'язували ці гілки, в деталях одягу.
Наприкінці XVIII ст. грошова справа Австрії погіршилася, всі ре сурси було акумульовано для війни проти Франції. У квітні 1795 р. було введено в обіг нові розмінні монети з низькопробного срібла — 6, 12 і 24 крейцери. їх вилучили з ринку в 1801 p., а натомість з'яви лися монети кращої якості. До листопада 1802 р. дозволялося спла чувати податок лише 12-крейцеровиками, оскільки на руках у насе лення залишилася велика кількість цих монет. Послабила довіру до конвенційної системи і повторна емісія низькопробних розмінних 7-крейцерових монет.
У 1799 p. австрійський уряд через нестачу срібла випустив мідні монети вартістю 3 крейцери. У 1800 р. було введено в обіг іще легші мідні шестикрейцеровики, трикрейцеровики, крейцери, їх полови ни і четвертини. Ця ситуація сприяла тому, що у грошовому обігу Галичини та Буковини з'явилися монети інших держав - піастри й рублі, які були поширені тут іще до австрійської окупації. Викорис товувати їх дозволено було у 1792, 1807 і 1817 pp.
Наприкінці XVIII ст. скрутне фінансове становище, спричинене воєнними діями, призвело до того, що уряд ухвалив збільшити емі сію банкоцетлів — перших австрійських паперових грошей, що ви пускалися Віденським міським банком із 1762 р. Попервах вони вільно розмінювалися на срібну монету. У 1796 р. такий обмін було обмежено, а згодом повністю припинено і встановлено примусовий курс. Спричинена цим інфляція тривала з перервами досить довго. Обсяг емісії банкоцетлів перевищував нагромаджене забезпечення, що призвело до знецінення цих грошових знаків і встановлення ла жу на дзвінкі монети, себто за обмін банківських білетів на монети стягувалася додаткова плата. Зрештою банкоцетлі знецінилися, підтвердженням чому став той факт, що у 1810 р. за 100 гульденів монетами давали 489V7 гульдена банкоцетлями.
У 1805 р. австрійський уряд випустив паперові розмінні гроші вартістю 24 і 12 крейцери, що їх по деякім часі також було вилучено з грошового обігу. У 1807 р. уряд випустив мідні монети вартістю 30 і 15 крейцерів на основі банкоцетлів. Ці заходи були спрямовані на те, щоби компенсувати нестачу розмінних монет у грошовому обігу.
У 1811 р. в Австрійській імперії знецінені банкоцетлі замінили но вими паперовими грошима — викупними (вимінними) білетами. Про ведена девальвація спричинила зменшення вартості банкоцетлів до 1/5 їх номіналу щодо нових білетів. Зменшилася вартість мідних монет 1807 р. Того ж року викупні білети було оголошено єдиною державною валютою, яку названо віденською. її курс становив 160 за 100 гульденів срібною монетою. Водночас бракувало розмінних мо нет, і уряд випустив мідні монети вартістю в 3, 1, 1/2 і 1/4 крейцера.
Воєнні витрати призвели до того, що уряд 1813 р. випустив ще один вид паперових грошей — антиципаційні білети. Передбача лось, що їхнім забезпеченням будуть майбутні доходи від земельно го податку. Кількість і курс вимінних та антиципаційних білетів постійно зростав і 1815 р. становив 610,07 млн по 351 за 100 гульде нів конвенційної валюти.
Закінчення наполеонівських війн створило сприятливі умови для розвитку грошового господарства. У 1816 р. було офіційно відновлено карбування монет за конвенційною стопою та створено Австрійський народний банк, який мав право випускати паперові банкноти, що вільно обмінювалися на срібні монети за номіналь ною вартістю. Банк у 1820 р. вилучав з обігу білети віденської валю ти за курсом 250 за 100 гульденів конвенційними монетами. Відтоді викупні та антиципаційні білети були в обігу разом із банкнотами як кредитні гроші уряду та банку за курсом 1:2'/2-
Революційні події 1848 р. призвели до відновлення інфляції, за провадження примусового курсу і припинення обміну банкноти на срібні монети (за винятком періоду від 30 серпня 1858 р. по 29 квіт ня 1859 p.). У підсумку поширилося ділення банкнот в 1 гульден на дві або чотири частини. У той час підприємці випускали грошові су рогати з міді, скла, бронзи, шкіри, дерева вартістю 20, 10, 6, 5, 3, 2 і 1 крейцер. Ця ситуація не сприяла розвиткові економіки й торгівлі. Тому уряд наприкінці 1848 р. заборонив випуск приватних грошо вих знаків і запровадив у грошовий обіг нову монету — шістку (288 штук із віденської марки щирого срібла). З часом ці монети зникли з обігу, і 1849 р. було випущено нову шістку (336 штук із ві денської марки щирого срібла). Але й їх вилучили з обігу в скарби та вивезли за кордон, а в обігу знову запанували паперові гроші.
Ще однією спробою поліпшити ситуацію був випуск у 1851 р. мідних грошей вартістю 2, 1, 1/2 і 1/4 крейцера. У 1852 р. з'явилися перші золоті й срібні монети з портретом імператора Франца-Йо-сифа І. Політична ситуація, яка складалася на той час, не сприяла реалізації запланованих грошових реформ. Тільки 1856 р. відбувся австрійсько-німецький конгрес у Відні, де було узгоджено спільні умови для подальшого розвитку грошового господарства на основі срібного монометалізму, тобто платіжним засобом стало срібло. У 1857 р. Австрія підписала з Німецьким митним союзом монетну конвенцію, згідно з якою встановлювалася 21-гульденова стопа за мість 20-гульденової.
Виготовлялися монети на основі встановленого митного фунта (500 г), з якого карбувалося 45 гульденів. Гульден, що доти переді лявся на 60 крейцерів, з 1857 р. становив 100 крейцерів, названих новими крейцерами. Австрія зберегла за собою право карбувати та лери Марії-Терезії та дукати за конвенційною стопою 1753 р. Для обігу всередині імперії карбувалися срібні монети у 2 та 1 гульден, 1/4 гульдена, розмінні срібні монети на 50 гульденів із фунта вартіс тю 10 і 5 нових крейцерів та мідні — 3, 1 і 1/2 крейцера. Для здійс нення взаємних розрахунків Німеччина та Австрія випускали союз ний талер і подвійний союзний талер, а також карбували союзні торгові золоті монети — крони (50 штук із фунта щирого золота) і півкрони (100 штук із фунта щирого золота).
У вересні 1857 р. нову валюту було названо австрійською, а 1858 р. її визнано єдиною для всієї держави. За встановленим співвідно шенням 2 гульдени прирівнювалися до 2 гульденів 10 крейцерів австрійської валюти; 1 гульден -до 1 гульдена 5 крейцерів австрій ської валюти; 20 крейцерів — до 34 крейцерів австрійської валюти; 10 крейцерів — до 17 крейцерів австрійської валюти; 3 крейцери — до 5 крейцерів австрійської валюти. Паралельно в обігу з'явились і нові паперові гроші. Так, 1866 р. було випущено нові державні ноти з примусовим курсом, які мали заступити банкноти. По деякім часі розпочався новий інфляційний період, пов'язаний з політичною ситуацією в світі.
У 1867 р. Австрійську імперію було перетворено на Австро-Угор-ську монархію, яка мала два самостійні герби, що друкувалися на паперових грошах. Для Австрії — чорний двоголовий орел із двома коронами, над ними — імператорська корона великих розмірів із двома кінцями стрічки ордена Золотого Руна. Орел тримав у лапах золотий меч, на грудях у нього — щит із гербом Австрії у двох варі антах. Перший — давній герб держави, переділений на три частини вертикально. Другий — новий герб: прапор Австрії з горизонталь ними смугами. Навколо щита — орден Золотого Руна з ланцюгом. Для Угорщини — малий щит, переділений гербами Угорщини і Трансільванії вертикально і розташований над великим щитом. Зверху герб вінчала угорська корона із зігнутим хрестом..
Характерною рисою розвитку грошових систем багатьох захід ноєвропейських держав у 80—90-х pp. XIX ст. був перехід до золо того монометалізму. Землям Австро-Угорщини це загрожувало припливом дешевого срібла, що призвело б до знецінення срібно го гульдена. Ось чому 1879 р. було припинено карбування срібних монет.
Поширення золотого монометалізму у світі, розвиток міжнарод них зв'язків, сприятлива економічна ситуація створили умови для проведення грошової реформи в Австро-Угорській монархії. У 1870 р. Австрія здійснила перший крок і почала карбування нових золотих торгових монет вартістю 8 і 4 гульдени, що відповідали 20 і 10 золотим франкам. Та лише законом від 2 серпня 1892 р. в Авст ро-Угорщині було введено систему золотого монометалізму. Грошо вою одиницею стала крона із золотим вмістом 0,30488 г щирого зо лота, яка переділялася в Австрії на 100 гелерів, а в Угорщині — на 100 філерів. З одного кілограма золота карбувалося 2952 крони.
Для обігу в імперії карбувалися золоті монети вартістю 20 і 10 крон (траплялися навіть золоті 100 крон), а також срібні монети 1, 2 і 5 крон, нікелеві монети вартістю 20 і 10 гелерів та бронзові монети вартістю 2 та 1 гелер. Для торгівлі з іншими країнами випускалися дукати. З обігу вилучалися монети, карбовані до 1892 p., крім дукатів. Цей процес тривав до 1899 р. Протягом того часу старі монети прирівнювалися до нових за таким курсом: 1 гульден відповідав 2 кронам, а 1 крейцер — 2 гелерам. У 1892—1917 pp. вводилися в обіг нові банкноти вартістю 1000, 500, 100, 50, 20, 10, 5, 2, 1 1/2 крони. Вони вільно обмінювалися на золото.
Кронова валюта існувала в Австро-Угорщині до першої світової війни. З її початком значно погіршилося грошове господарство, і разом з кроною в обігу на західноукраїнських землях перебували рублі, марки, леї, леви, а також «місцева валюта» у вигляді міських бон і грошових знаків союзників. Початок війни призвів до відсутності розмінних монет — паперові банкноти неможливо було розміняти або отримати з них здачу. Для покращення становища повернули в обіг старі монети в 1 гульден, запровадили «грошові зошити ціною 10 гелерів за штуку для власників крамниць, кав'ярень, ресторанів, Австро-Угорський банк випустив нові паперові двокронівки. Але ці заходи не вирішили проблеми з розміном банкнот.
Загострення воєнних дій призвело до вилучення з обігу золотої монети, а окупація Росією західноукраїнських земель характеризувалась у грошовому обігу встановленням нового примусового курсу, за яким 1 крона дорівнювала 30 копійкам (1 рубль відповідав 3,33 крони). За цим курсом належало здійснювати всі розрахунки
10.2. Особливості банківської системи на західно українських землях у складі Австро-Угорщини
Банківська система на західноукраїнських землях у складі імперії Габсбургів почала формуватись у 50-х роках XIX ст. Але ще перед тим було створено установи, які виконували певні банківські операції.
Так, уже 1783 р. діяли перші 18 ощадних кас, які обслуговували селян і міське населення. Основною метою їхньої діяльності було нагромадження та безпечне зберігання вкладів. Їх розміщення не могло бути надто ризикованим і маю на меті лише гарантування певних процентів за вкладами. Каси обслуговували не дуже заможне населення і не надто захоплювалися наданням кредитів.
У 1826 р. у Львові було організовано Австрійську ощадну касу 1844 р. ці фінансові установи отримали правове забезпечення. Згідно з правом засновниками ощадних кас могли бути не лише кому нальні спілки (повітові чи міські), а й окремі меценати, які спрямо вували на цю діяльність власні кошти. Саме так у жовтні 1844 р. бу ло засновано Галицьку ощадну касу у Львові, девізом якої стало гас ло «Працюй і зберігай», а символом — мурашка. Крайовий сейм гарантував повернення грошей на першу вимогу та своєчасну виплату процентів за вкладами.
Також на громадську благодійність, але вже української спільно ти, спиралась утворена 1906 р. Українська щадниця.
У 1912 p., крім уже названих ощадних кас, в Галичині діяли 27 по вітових і 24 міські каси. Серед них — Галицька поштово-ощадна каса, Центральна ощадна каса рільничих спілок, Львівська міська ощадна каса та ін. 1258 відділень у Галичині мала віденська Поштова ощадна каса, яка 1913 р. зібрала на нашій території 33 млн злотих.
Під час першої світової війни ощадні каси продовжували діяль ність, і завдяки підтримці створеної 1902 р. Спілки ощадних кас Га личини та Крайового банку жодна з них не занепала.
У першій половині XIX ст. на території Галичини діяло багато дрібних приватних банкірських фірм, які утворилися внаслідок ви окремлення банківництва з торгівлі та стали першою організацій ною формою банківської справи.
Банкірські доми являли собою банківські підприємства (торгові, акцептні та емісійні банки), які належали окремим банкірам або групі банкірів (партнерам), об'єднаним у товариства з необмеже ною відповідальністю. Банкірські доми мали адміністративний, технічний і рахункові відділи, зокрема відділи поточних рахунків і внесків, вексельний, комісійний (або інкасовий), переказів, фон довий, товарний, касу, головного бухгалтера, відділ кореспонденції, довідковий, експедиційний та архів.
У 50-х роках XIX ст. було утворено перший поважний Банкірський дім Натансон і Каллір у Бродах. У другому поколінні власників його перейменували на Ніренштейн і Каллір. Місце його виникнення не було випадковим, оскільки в 1773—1877 pp. Броди мали статус віль ного торговельного міста, в якому відбувалася значна торгівля між Габсбурзькою монархією та Російською імперією. Особливо плід ними були роки Кримської війни.
У Львові в 60-х роках XIX ст. набув значного розвитку Банкірський дім Озіяша Хоровща, яким після смерті його засновника 1875 р. уп равляв його син Самуель аж до 1924 р.
Ще одним вагомим львівським банкірським домом була фірма Шеленберга, яку незадовго до другої світової війни поглинув віденський Merkur Bank. Подібною виявилася доля створеного 1874 р. банкірського дому Лілієн і Сокаль, що його 1911 р. викупив віден ський Unionbank і перетворив на свою галицьку філію.
Крім того, у Львові 1900 р. було утворено банкірський дім Шутц і Гаєц, а 1902 p.— банкірський дім Якоба Уляма.
Незначний розвиток банкірських домів на галицьких землях спеціалісти пояснюють легкістю, з якою можна було організувати акціонерний банк в Австрії. Крім того, австрійське банківське пра во, на відміну від російського, дозволяло поєднувати іпотечний і дисконтний кредити. Це впливало на низький рівень стійкості бан ків, які постраждали внаслідок криз, що стались у 1873, 1886, 1890 і 1899 рр.
У 1853 р. у Львові було відкрито філію Австрійського національ ного банку (згодом перейменованого на Австро-Угорський). У Гали чині й на Буковині цей банк мав 12 філій, які здійснювали операції з іпотечними позиками, обліком векселів, зберігали вклади, фінан сували господарства великих землевласників. Він утримував основ ні позиції по всіх банківських операціях, йому належала головна роль на місцевому грошовому ринку. У 1900 р. його акціонерний ка пітал становив 210 млн крон. Цей банк був розрахунковим центром у Західній Україні. В його центральному відділенні приватні комер ційні та окремі земельні банки тримали частину своїх капіталів.
У 1863 р. у Львові відкрили філію Австрійського кредитного, а 1865 p.— Англо-Австрійського банків. Двома роками пізніше почали створюватися місцеві іпотечні банки (Галицький гіпотечний банк).
Як інститут короткострокового кредитування виник 1873 р. у Львові Галицький кредитний банк. Протягом 20 років існування він стабільно виплачував своїм акціонерам дивіденди у розмірі 7—12%. У 1899 р. банк несподівано занепав, причиною чого стали пробле ми, що виникли у Галицькій ощадній касі. Кілька мільйонів крон вкладникам повернув головний акціонер і президент банку Адам Сапєха з власних коштів.
У 1890 р. за сприяння Австро-Угорського та місцевих банків зе мельні магнати організували Львівський парцеляційний банк, який мав на меті сприяти поділові великих землеволодінь і продавати се лянам ділянки землі за умови виплати вартості впродовж 5—10 років. Він продавав ці ділянки за спекулятивними цінами, які постійно зростали. Так, 1905 р. ціна одного морга оброблюваної землі стано вила 1800, а необроблюваної — 616 крон; для порівняння, на Поз-наншині морг землі продавався за 462 крони, при цьому земля да вала вдвічі більше прибутку.
Вагоме місце у банківській системі західноукраїнських земель посів Промисловий банк у Львові. У 1909 р. група галицьких промисловців ви рішила домовитися з австрійським банком Niederosterreichische Escompte Gesellschaft про спільну організацію кредитної установи для фінансування промисловості в Галичині. У 1910 р. у Львові було ство рено Промисловий банк для Королівства Галичини і Лодомерії з Вели ким князівством Краківським. 50% акціонерного капіталу, який скла дав 10 млн крон, вніс Крайовий відділ, по 10% дали міські ради Льво ва і Кракова, 30% оплачував один із австрійських банків (угоду уклали на 5 років і 1915 р. її не продовжили). Статут передбачав участь банку у створенні промислових підприємств. Так, перед першою світовою вій ною банк мав частки у цукрівні «Ходорів», Товаристві виробництва сірників «Helios», Товаристві експлуатації поташових солей у Калуші та ін. Крім того, він відкрив філію в Дрогобичі з метою уможливити свій доступ до нафтової промисловості. По закінченні війни почав співпрацювати з американським і французьким капіталом. У 1929 р. Промисловий банк переїхав до Варшави, де проіснував до 1933 р.
У 1910 р. у Львові як акціонерне товариство також був створений Галицький народний банк для сільського господарства і торгівлі. Ініціа торами його появи були віденський Австрійський земельний банк (Osterreichische Landesbank) та група нафтових магнатів на чолі з то дішнім австрійським міністром зі справ Галичини Владиславом Длугошем, який з часом став сенатором Другої Речі Посполитої. У 1926 р. банк переїхав до Варшави, де став одним із найбільших польських банків і проіснував до 1946 р.
Бурхливий розвиток промисловості, транспорту, виникнення значної кількості дрібних і великих підприємств на території Гали чини на початку XX ст. сприяло створенню широкої мережі банків ських структур, більшість із яких були спеціалізованими.
У Львові були цілі вулиці, на яких розміщувались найрізноманіт ніші банківські заклади: на вулиці Січових Стрільців наприкінці XIX ст.- на початку XX ст. розташовувалося 20 банків, на проспек ті Свободи — 15, на вулиці Коперника — 7. Одні банки виникали і зникали безслідно, проіснувавши кілька років, інші десятиліттями впливали на економічне життя не лише міста, а й краю. Тут діяли філії Варшавського торгового, Празького кредитного, Лодзького депозитного, Варшавського дисконтного, італійського страхового «Ассікураціоні Дженералі», Віденського союзного, Вірменського, Російсько-Азіатського банків та ін.
Своєю чергою, філії львівських банків відкривалися на Букови ні. Так, у 1867 р. (за іншими даними — 1869 р.) у Чернівцях організовано філію Галицького іпотечного, а 1871 p.- Рустикального бан ків. Крім того, тут діяли філії Англо-Австрійського (1863 p.- Черні вецький Англобанк) та Австрійського національного (у Чернівцях із 1874 р.) банків.
У 1860 р. було засновано Буковинську ощадну касу, а 1870 р. міс цеві заможні поляки утворили Буковинський завдатковий банк, який надавав короткострокові кредити під 7 (на місяць) або 6 (на рік) процентів.
Довгострокове кредитування провадив заснований 1882 р. Буко винський кредитний земельний банк, який поширював свої операції і на великих, і на дрібних землевласників, надаючи їм кредит під за ставу нерухомості на строк від 5 років та більше під 6,5—7% річних. За 22 роки існування банк надав 5340 кредитів на суму 18,4 млн крон.
У 80—90-х pp. XIX ст. на Буковині почали з'являтися акціонерні фінансові установи (1882 p.— Буковинська земельно-кредитна уста нова (Bukowiner Boden-Kredit-Anstalt), 1893 p.— Буковинське бан ківське об'єднання для торгівлі і ремесла (Bukowiner Bankverein fur Handel und Gewerbe), 1895 p.— Буковинський торговельно-ремісни чий банк (Bukowiner Handles und Gewerbe Bank). Станом на 1902 p. на Буковині діяла широка мережа державних, акціонерних та інших фінансових закладів, яка налічувала 217 одиниць.
За взірцем Галичини у 1905-1906 pp. у Чернівцях створили Буко винський крайовий банк, який мав допомагати селянам, надаючи їм кредити на 30—50 років під 4% річних. Але нестача власних фінан сових ресурсів, використання для посередництва сільських ощад но-кредитних кас і, як наслідок, подорожчання кредиту до 6% призвели до переорієнтації банку на великих власників.
Характерною рисою банківської справи Буковини був її активний вплив на економіку краю, що проявлялося в участі банківських капі талів у різноманітних підприємствах. Особливою увагою користува лися будівництво, лісорозробки, торгівля й харчова промисловість.
У Закарпатті наприкінці XIX ст. виникли кілька десятків кредит них кас та установ, які працювали на зібраному капіталі й належали переважно угорським і німецьким банкірам.
10.3. Приватні гроші на українських землях
Як зазначають історики, перші випуски приватних грошей здій снила єврейська громада у галицькому м. Болехові. У січні 1848 р. в грошовому обігу з'явилися номінали 5 і 10 крейцерів. За півтора року ці грошові знаки завоювали довіру в населення. У 1848—1849 рр. у різних містах Галичини (Надвірній, Рогатині, Дрогобичі, Жидачеві, Сам-борі тощо) дрібні ремісники й крамарі випускали власні гроші. Зокре ма, у травні 1849 р. гендляр С. Ашкеназі з м. Болехова випустив дріб ний грошовий знак — 3 крейцери. Ці гроші розповсюджувалися серед його магазинів, покупців і клієнтів. Нині зразки таких грошей є лише у зібраннях польських колекціонерів, а в Україні їх не виявлено.
До початку першої світової війни на західноукраїнських землях у складі Австро-Угорської монархії випуск приватних грошей більше не спостерігався.
Із початком першої світової війни така практика відновилась. У 1914 р. Промисловий банк Галичини і Лодомерії випустив продо вольчі бони для бідних верств населення. Такі гроші виготовлялись у Львові номіналами 20, 50, 80 гелерів, 1 крона 50 гелерів, 3 крони,
4 крони 20 гелерів, 5 крон, 8 крон; у Дрогобичі — 1, 2, 5 крон, а та кож у Городку та в Коломиї.
На Буковині склалася особливо гостра ситуація з розміном гро шей, і на цій території також випускалися міські бони. Так, напри клад, у вересні 1914 р. під заставу майна міста Чернівецький магі страт випустив позикові міські бони у 20, 50 гелерів, 1 і 5 крон на загальну суму 200 040 крон. Ці гроші були в обігу до жовтня 1915 р., потім частково вилучалися, але до 1917 р. в обігу залишили 1 та 5 крон. На бонах цього міста зображено частково герб міста з фраг ментами ансамблю митрополичої резиденції та напис німецькою мовою — «Магістрат м. Чернівців».
На той час власні випуски грошей також мали старостати, єврей ські національні ради, волосні управління, ресторани, кондитер ські, аптеки й окремі магазини.
Висновки
1. Грошовий обіг на західних землях України мав три періоди:
— обіг конвенційних монет (1772—1858 pp.), паперових грошей-банкоцетлів (1796—1811 pp.), валюти віденської (1811 — 1858 pp.);
— обіг австрійської валюти (1858—1899 pp.);
— обіг кронової валюти (1892— 1918рр.).
2. Наприкінці XVIII ст. було випущено паперові гроші — банкоцетлі, які вільно розмінювалися на срібну монету без примусового курсу. У 1796 р. такий обмін обмежили, а згодом припинили. Це спричинило інфляцію, що тривала досить довго.
3. У 1811 р. банкоцетлі замінили новими паперовими грошима — викупними білетами. Того ж року їх оголошено єдиною державною валютою і названо віденською. Вартість банкоцетлів зменшено до 1/5 їхньої номінальної вартості. У 1813 р. уряд випустив новий вид паперових грошей — антиципаційні білети.
4. У 1857 р. Австрія підписала з Німецьким митним союзом конвен цію, яка передбачала карбування монет на основі встановленого мит ного фунта. Гульден став поділятися на 100 крейцерів. У вересні того ж року нову валюту назвали австрійською, а 1858 р. її визнали єдиною для всієї держави. Для здійснення розрахунків між Німеччиною та Австрією випустили союзний талер і подвійний союзний талер.
5. Сприятливі економічні умови в 90-х pp. XIX ст. уможливили проведення грошової реформи. 2 серпня 1892 р. в Австро-Угорщи ні було введено систему золотого монометалізму. Грошовою одини цею стала крона із золотим вмістом 0,30488 г щирого золота. Проіс нувала кронова валюта до першої світової війни.
6. У 1783 р. виникли перші 18 ощадних кас, які обслуговували селян і міське населення. У 1826 р. у Львові було організовано Авст рійську ощадну касу, 1906 р. утворено Українську щадницю. Крім уже названих, у Галичині 1912 р. діяли 27 повітових і 24 міські каси. Всі вони продовжували діяльність і під час Першої світової війни.
7. На території Галичини у першій половині XIX ст. діяли банкір ські доми, які належали окремим банкірам або групі банкірів. Серед них: банкірський дім Натансон і Каллір у Бродах, банкірський дім Озіяша Хоровіца, банкірський дім Шутц і Гаєц.
8. Першим місцевим банком був Галицький гіпотечний банк. У 1890 р. організовано Львівський парцеляційний банк. Вагоме місце посів Промисловий банк у Львові. На території Буковини працював Буковинський крайовий банк, Буковинський завдатко вий банк, який надавав короткострокові кредити; довгострокове кредитування провадив Буковинський кредитний земельний банк. У Закарпатті кілька десятків кредитних кас і установ працювали на зібраному капіталі.
9. Перші випуски приватних грошей здійснила єврейська грома да. У 1848—1849 pp. у різних містах Галичини дрібні ремісники і кра марі випускали власні гроші. В Україні зразки цих грошей не вияв лено, а вони є в зібраннях польських колекціонерів.
Контрольні запитання і завдання
1. Дайте характеристику етапам грошового обігу на Західній Україні у складі Австро-Угорщини.
2. Від чого походить назва монети «крейцер»?
3. Розкажіть про обіг австрійської валюти на території Західної України.
4. Які іноземні банки мали філії у Львові?
5. Які паперові гроші друкувались у XIX ст. на західноукраїнських землях?
6. Розкажіть про діяльність банкірських домів на території Галичини.
7. Хто і коли випускав приватні гроші на західноукраїнських землях?
Література
1. Зварич В В. До питання про грошовий обіг у Галичині під пануван ням Австро-Угорщини // Історичні джерела та їх використання -Вип. 2.- К., 1966.
2. Каглян О. Грошовий обіг на західноукраїнських землях у другій по ловині XVIII століття // Українська нумізматика і боністика.- 2000 - № 1
3. Каглян О., Огуй О. Монета в 20 крейцерів Марії-Терезії// Нумізма тика і фалеристика.- 1998.- Г№ 2.
4. Комаринська З. Банки та банківська справа в Західній Україні//Вісник НБУ- 2000-N11.
5. Краузе С. В. Монети та грошовий обіг Галичини. Короткий науково-популярний історико-економічний огляд.- Коломия, 2000
6. Радковець П., Радковець І. Банки давнього Львова // Галицька бра-ма.— 2001.- №- 4.
7. Рябченко П., Рябченко Г. 150 років грошових недержавних емісій на території України (1848-1998) // Українська нумізматика і боністика.— 1999— № 2.
ГРОШОВО-БАНКІВСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО АВСТРІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА АВСТРО-УГОРСЬКОЇ МОНАРХІЇ