Урок-проект Твір-опис памятки історіїі культури на основі особистих спостережень і вражень

Останні роки і смерть

Він встиг ще трохи попрацювати у Бірона в Курляндії, але там не було ні спокою, ні твердого заробітку. Ненадовго він повернувся у Петербург, де таки отримав честь стати вільним членом Академії мистецтв. Растреллі віддав державі 48 років життя і його клопотання про надання йому пенсії задовольнили, але архітектор помер. Похований в Петербурзі, могила не збережена.

Креслення архітектора Растреллі

Велику естетичну і мистецьку вартість мали креслення архітектора: їх збирали, купували і копіювали роками ще за життя митця. Дослідникам відомо, що декілька креслень Растреллі придбав граф Петро Шеремєтєв і розмістив в особливій залі садиби Кусково - у павільйоні Італійський будиночок. Вони стосувались будівель Царського Села, їх показували гостям як родзинки збірки.

Креслення архітектора розійшлися світом і їх зберігають у музеях Польщі, Австрії, Росії та інших провідних музеях Європи. Саме з Австрії реставратори Києва отримали копії креслень Растреллі для проведення ремонтно-відновлювальних робіт в церкві Андрія Першозванного.

вівтар для палацової церкви в Мітаві, 1736 р.

Посмертна слава

Вона гучна і постійна. Він давно культова фігура російського бароко. Гравюри з краєвидами Царського Села розійшлися ще при житті Растреллі Європою. Декотрі з них в збірках України і Німеччини.

В Царському Селі встановили погруддя Растреллі.

На Манежній площі Петербурга встанвили друге погруддя уславленого архітектора.

У 1972 р. знято документальну кінострічку "Архітектор Растреллі" (режисер Марія Клігман, Леннаучфільм, Росія).

Одна з площ Петербурга отримала назву площа Растреллі.

Назву "Растеллі" (Rastrelli) носить квартет російських віолончелістів, серед яких Кирило Кравцов, Михайло Дєгтярьов, Кирило Тимофєєв, Сергій Драбкін. Квартет працює у Німеччині і грає музику від доби бароко до сучасної.

Юним мистецтвознавцям

Українське бароко або Козацьке бароко - назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII-XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Період другої половини 17 - 18 століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові "українське бароко".

1 2

1 - Георгіївська церква Видубицького монастиря в Києві. 1696 р.

2- Тризубоподібний Покровський собор (Харків). 1689 р

3 4

3 - Петропавлівська церква Густинського монастиря на Чернігівщині. 1693 4 - Золотоверхий Михайлівський собор

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко.

В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський, С. Ковнір, Іван Зарудний.

Українське бароко 17 ст. нерідко називають "козацьким". Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало відомих творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори - все це не порожні слова. За ними - величезний духовний досвід 17 - 18 століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або "козацьким" бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766 р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.

"Козацький собор" древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого.

Такі хрещаті дерев'яні храми - типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев'яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.

Перше таке кам'яне диво на Лівобережній Україні з'явилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З'явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда з'явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.

Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва

Гравер Іван Щирський. "Тріумфальне знамено" на честь ректора П. Калачинського(Києво-Могилянська академія ) 1698 р.

Твори образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, стародруки, що належать до одного з найцікавіших періодів в історії культури українського народу - другої половини XVII - XVIII століть - часу становлення та розвитку в українському мистецтві загальноєвропейського стилю бароко. Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва - архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України. Розвиткові мистецтва сприяло піднесення філософської думки, науки, літератури, пов'язане з діяльністю Києво-Могилянської академії. Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Сміливістю смаків відрізняються і тогочасні українські меценати з середовища духовенства чи світські.

Митрополит Петро Могила (православний ієрарх) запросив для реставрації і зміцнення мурів Софії Київської - італійського архітектора католика Октавіана Манчіні.

Іван Мазепа стає фундатором низки кам'яних церков і замовляє срібні Царські врата для собору Бориса й Гліба ( в Чернігові ) ювелірам протестантської Німеччини.

Голландський гравер протестант В. Гондіус робить портрет Богдана Хмельницького.

В Жовкві недовгий час працює німецький архітектор і скульптор Андреас Шлютер

Микола Василій Потоцький, український магнат і русин за походженням, роками працює з іноземцями архітекторами, художниками і скульпторами, серед яких - Бернард Меретин, Іван Георгій Пінзель, Готфрід Гофман, що посилює виразність українського бароко на західних землях і наближає їх форми і технології до західноєвропейських.

Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу - неповторні й високі досягнення староукраїнської культури, що мають світове значення. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житі тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також відноситься до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно використовувала європейські барокові ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької автономії ми маємо уявлення про військових і політичних діячів Україні тих часів.

1 2 3

4

1- Худ. невідомий, 17 ст. Митрополит Петро Могила

2 - Франциск Смуглевич: "Смерть Яна Ходкевича в Хотині 1621 р", серед присутніх - П. Конашевич-Сагайдачний в червоному

3 - Яков Калинович (?). Портрет М. Потоцького, 1771 р., Львівська національна галерея мистецтв

4- Розп'яття з лубенським полковником Леонтієм Свічкою, кінець 17 ст

Пам'ятки мистецтва із зібрання Києво-Печерського заповідника в основному, належать, до київської школи, яка в значній мірі визначила стилістичні особливості майстрів на території всієї України. Становлення стилю бароко в різних видах українського мистецтва проходило не одночасно. Нові художні тенденції в середині XVII століття знайшли своє втілення перш за все в книжковій графіці та іконописі, проявляючись у посиленні емоційного звучання релігійних сцен, у конкретизації місця дії та образів, наближення їх до народного типажу, що призвело до зміни засобів їхньої художньої виразності. У ювелірному мистецтві України вже з другої половини XVII ст. помітно ускладнення форм виробів та їхньої орнаментики. Поступово предмети набувають все пишнішого декору з використанням в орнаменті листя аканта, гірлянд з квітів та плодів, стилізованих черепашок.

Нові віяння доби бароко проявилися і в художньому гаптуванні, в якому сильними були старовинні візантійські традиції. Для XVII століття характерна ще статичність композиції та площинний малюнок зображень. Але вже на межі століть відбувається різка зміна техніки гаптування, обумовлена перемогою нового художнього напрямку. Композиції стають вільні та пластичні, майстрині намагаються передати перспективу та об'ємність, широко використовується рослинний орнамент. Синтез мистецтв, притаманний стилю бароко, знайшов в українському мистецтві яскраве відтворення. Насичені за колоритом барочні ікони, разом з соковитим позолоченим різьбленням іконостасів, складали органічний та цілісний ансамбль, що полонив величністю та декоративністю загального звучання. Барочні риси проявляються і в оформленні стародруків, гравюри яких набувають складної композиції та пишних декоративних форм. Творчість українських художників XVIII століття - граверів Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Ширського, Гр. Левицького, майстрів-ювелірів - І. Равича, М. Юревича, І. Атаназевича та інших, що відмічена національною своєрідністю та самобутністю, здобула заслужену славу українському мистецтву. Мистецтво України доби бароко, яке створювалось на основі народної естетики в тісному взаємозв'язку з мистецтвом інших країн, являє важливий етап у розвитку духовної культури українського народу.

Період, що був після ренесансу, названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи бароко в Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Бароко мало синтетичний характер, охопивши всі сфери духовної культури - архітектуру, літературу, образотворче і прикладне мистецтво, музику, театр. Це був універсальний стиль, особливості якого закономірно і глибоко виявилися в багатьох ланках духовного життя суспільства.

Українське бароко 17 ст. називають "козацьким", тому що саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Українське козацьке бароко розвивалось під впливом норм естетики, з одного боку - європейського бароко, з другого - народної. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.

Юним архітекторам та туристичним агентам

Андріївська церква

Розташування Київ, Україна

Координати 50°27′32″ пн. ш. 30°31′05″ сх. д. (G)

Архітектор Бартоломео Растреллі

Скульптор О. Антропов, Г. Левицький, І. Вишняков, П. Борисполець

Початок будівництва 1744

Кінець будівництва 1767

Стиль бароко

Адреса Київ, Андріївський узвіз, 23

Належність УАПЦ

Андріївська церква - барокова церква Св. Андрія у Києві.

Збудована в 1744-1767 роках (за іншими даними 1749-1754) за проектом архітектора Бартоломео Растреллі на Андріївській горі в пам'ять відвідин Києва імператрицею Єлизаветою Петрівною, на місці Хрестовоздвиженської церкви. Крім цієї роботи, в Україні є ще одна споруда авторства Б. Растреллі - Маріїнський палац.

Входить до складу Національного заповідника "Софія Київська". У наш час[Коли?] (2010 рік) знаходиться в аварійному стані. В церкві проводяться богослужіння Української автокефальної церкви

Характеристика об'єкта

Висота церкви з хрестом - 46 м (зі стилобатом - 60 м); довжина - 30 м, ширина - 23 м.

Керівник будівництва - І. Мічурін; інтер'єр (різьблення, ліпнина, живопис) - О. Антропов, Г. Левицький, І. Вишняков, П. Борисполець та інші.

Архітектура

Однокупольний храм з п'ятиглавим завершенням має форму хреста (31,5-22,7 м), в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, що відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й прикриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордеру.

До храму з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи.

Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з 8 кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундаменти церкви.

Навколо церкви - балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра.

Інтер'єр церкви

Внутрішнє оздоблення церкви, розроблене Б. Растреллі, ближче до стилю барокко. Воно було виготовлене за формами українських різьбярів М. Чвітки, Я. Шевлицького, московських майстрів І. та В. Зиміних, П. Ржевського та інших.

Іконостас церкви оздоблено різьбленим позолоченим орнаментом, скульптурою й живописом, який 1754-1761 рр. виконали О. П. Антропов та І. Я. Вишняков. Антропову належать картини "Зішестя Святого Духа на апостолів", "Нагорні проповіді Христа" (прикрашають кафедру), композиція "Таємна вечеря" (у вівтарі) та інш.

У церкві є полотна "Вибір віри князем Володимиром" (невідомого автора) і "Проповідь апостола Андрія скіфам" (бл. 1847 р., укр. художника П. Т. Бориспольця); живопис у вівтарній частині церкви на зворотній стіні іконостаса створили художники І. Роменський й І. Чайковський.

На будівництво церкви витратили 23 500 штук цегли, 28 970 пудів цвяхів; на позолоту верхів - 1590 книжок і 20 аркушів листового золота.

У 1978-1979 рр. провели чергову реставрацію храму.

З 1968 року Андріївська церква була філією заповідника "Софійський музей". З 1990-х рр. перебуває в користуванні УАПЦ.

Пам'ятна монета НБУ присвячена Андріївській церкві (реверс)

Презентація проекту