1.3. Принципи виділення великих економічних регіонів

Згідно з науковими уявленнями, економічне районування здій-снюється за комплексом певних критеріїв і принципів. До основних з них відносяться наступні:

- економічна цілісність;

- територіальна єдність;

- чітко визначене економіко-географічне положення;

- одномасштабність в межах одного рівня ієрархії;

- наявність сформованого виробничого комплексу з явно вираженою спеціалізацією;

- економічне тяжіння до районоформуючого центру;

- непорушність меж адміністративно-територіального устрою.

Враховуючи масштабний ранг України, як територіального державного формування, площа котрого є співвідносною з площею більшості європейських країн, але меншою за територію країн субконтинентального рівня (Росії, Канади, США, Індії тощо), науково обґрунтованим є виділення на її теренах за об'єктивними ознаками двох типів економічних районів - галузевих та інтегральних за чотирма ієрархічними рівнями.

Галузеве районування вивчає особливості розміщення і проблеми розвитку окремих складових продуктивних сил та галузей виробництва (природно-ресурсне, агрокліматичне, промислове, агропромислове, демографічне районування). Галузеві економічні, соціально-економічні та інші райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість визначення території загальних економічних районів.

Інтегральне економічне районування розглядає всю сукупність продуктивних сил території як регіональний виробничий комплекс, в основі якого знаходяться наявні у даному регіоні територіально-виробничі комплекси різних рівнів та ступенів сформованості.

Згідно ієрархії інтегрального районування, виділяються чотири рівні економічних районів: крупні (макрорайони), середні (мезорайони), малі (мікрорайони) та низові економічні райони.

Крупні (інтегральні) економічні райони — це найбільші територіальні формування, які об'єднують декілька адміністративних областей, або адміністративні області з автономною республікою.

Середні (інтегральні) економічні райони є підрайонами крупних економічних районів й окреслюються межами адміністративної області або автономної республіки.

Малі райони (мікрорайони) пов'язані з низовим адміністративно-господарським районуванням. їх територія відповідає території декількох адміністративних районів, окреслених в межах області. Територія малого району може охоплювати велике місто (наприклад, Київ, Одесу, Харків)

Низові адміністративно-господарські райони охоплюють цілком території адміністративних районів. Місто може розглядатися як низовий адміністративно-господарський район. Певна кількість їх може виділятися в межах великих міст.

Завданням економічного районування є створення теоретико-методологічного підґрунтя для цілеспрямованої територіальної організації народного господарства й обґрунтування раціонального розміщення виробництва у регіонах, вдосконалення його спеціалізації та піднесення соціально-економічного розвитку територій і країни в цілому.

Основними функціями економічного районування є :

- створення економічної основи територіального управління господарством регіонів;

- вдосконаленні територіальної структури господарства;

- формування й реалізація державної регіональної економічної політики;

- обґрунтування вибору доцільних варіантів розміщення компонентів продуктивних сил;

- обґрунтування розвитку територіально-виробничих ком-плексів;

- підвищення ефективності використання ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу;

- сприяння аналізу, діагностики та прогнозування регіонального розвитку;

- створення основи для розробки і реалізації територіальних комплексних програм і схем природокористування, схем розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення населення

< Назад   Вперед >
Содержание