ВИСНОВКИ

1. Центральний банк відіграє провідну роль на грошовому ринку. Він впливає на стан економіки через регулювання пропозиції грошей і через здатність впливати на рівень процентних ставок.
2. Центральні банки мають особливий правовий статус, оскільки вони поєднують у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління.
3. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки є незалежними від органів державної влади у вста-новленні цільових орієнтирів монетарної політики й у виборі інструментів регулювання грошового обороту. Проте незалежність центрального банку не може бути абсолютною.
4. Основні напрямки діяльності центрального банку визначаються його призначенням. Центральний банк виступає:
• емісійним центром готівкового обороту;
• банком банків;
• органом банківського регулювання та нагляду;
• банкіром і фінансовим агентом уряду;
• провідником монетарної політики.
5. В історичному плані емісія готівки, точніше потреба в її централізації і державній монополізації, дала поштовх до надання одному з банків статусу емісійного. Поступово емісійні банки перетворились у центральні банки.
6. Глобалізація грошових ринків призвела до тісного співробіт-ництва центральних банків на міждержавному рівні, до їх співпраці з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, а також до створення наднаціональних центральних банків.
7. Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Згідно з Законом «Про Національний банк України» він здійснює діяльність, яка є традиційно притаманною центральному банку країни.
8. В умовах ринкової трансформації економіки основними те-нденціями у діяльності НБУ стосовно формування і реалізації монетарної політики є:
— переорієнтація цільової спрямованості політики, зокрема, надання переваги цілям макроекономічної стабілізації, і в першу чергу цінової стабілізації;
— поступова відмова від адміністративних інструментів реалізації політики і введення в дію «класичних» ринкових інструментів, а саме: регулювання обов’язкових резервів, процентна політика, операції з цінними паперами та іноземною валютою на відкритому ринку.

< Назад   Вперед >
Содержание