15.2. Класифікація рішень
Визначеність інформації характеризується вірогідністю даних, що використовуються при ухваленні управлінського рішення. За цією ознакою виділяються групи рішень, прийнятих в умовах визначеності, ймовірної визначеності, невизначеності, ризиком конфлікту.
Рішення, прийняті в умовах визначеності, характеризуються наявністю повної й достовірної інформації щодо проблемної ситуації, мети, обмежень і наслідків реалізації рішень. У цій ситуації цілі та обмеження формально визначаються у вигляді цільових функцій і рівнянь. Функція переваги у випадку однієї мети збігається з цільовою функцією при безлічі цілей з функціональною залежністю цільових функцій. Рішення визначаються максимумом або мінімумом цільової функції. Це дозволяє змоделювати формальну математичну модель задачі прийняття рішень. Прийняття рішень за допомогою ймовірної визначеності формується на підставі теорії статистичних рішень. У цьому випадку неповність та невірогідність інформації доповнюється розглядом випадкових подій і процесів. Закономірності поведінки випадкових об'єктів описуються за допомогою ймовірних характеристик.
Невизначеність пов'язана з неповнотою і вірогідністю інформації, яка не дозволяє побудувати математичну модель задачі з визначення оптимального рішення. У цьому випадку основна роль у вирішенні задач з інформаційної невизначеності має належати особам, які приймають рішення щодо об'єкта управління.
Розрізняють такі рішення: єдиноначальні; колегіальні, які приймаються дорадчим органом (наприклад, радою директорів); колективні, які приймаються усім колективом (наприклад, зборами акціонерів).
Залежно від міри охоплення об'єкта управління виділяються такі управлінські рішення:
— загальні, що охоплюють весь об'єкт управління і торкаються всіх життєво важливих сторін його діяльності;
— приватні, що стосуються окремих сторін діяльності об'єкта управління;
— локальні, прийняті у відповідності до будь-якого окремого елемента об'єкта управління (наприклад, відділу, цеху тощо). Ці рішення не торкаються діяльності всієї системи об'єкта управління, однак для колективу тієї підсистеми, по відношенню до якої вони приймаються, мають характер загальних чи приватних рішень.
За терміном дії і характером цілей управлінські рішення поділяють на стратегічні, тактичні, оперативні.
Стратегічні рішення в основному стосуються корінних проблем підприємства. Вони приймаються в масштабі всього об'єкта управління і завжди розраховані на перспективні завдання, які пов'язані з тривалим відрізком часу.
Тактичні рішення забезпечують реалізацію стратегічних завдань. За часом вони зазвичай розраховані до одного року.
Оперативні рішення пов'язані зі здійсненням поточних завдань і цілей. За часом вони розраховані на період не більш одного місяця.
За змістом завдань управлінського рішення розрізняють економічні, організаційні, технічні і технологічні. Сфера їхньої діяльності обумовлює специфічні вимоги до прийнятого управлінського рішення.
За кількістю цілей рішення розрізняють одноцільові та багатоцільові. Наприклад, економіко-управлінські рішення на виробництві, як правило, є багатоцільовими. При прийнятті таких рішень виникає проблема узгодження суперечливих цілей, що значно ускладнює процес прийняття рішень.
За критерієм «частота (повторюваність) прийняття рішень» виділяють одноразові (випадкові) та повторювальні (рутинні) рішення.
Рішення можна класифікувати і за іншими ознаками, наприклад, за числом рішень, що трапляються в процесі їхнього прийняття (статичні, динамічні); за організацією прийняття рішень (централізовані, децентралізовані); за способом мислення (дискусивні, обмірковані, інтуїтивні); у зв'язку з іншими рішеннями (автономні, що доповнюють один одного); за складністю ухвалення рішення (прості, складні за структурою).
Відома класифікація управлінських рішень з виділенням організаційних, інтуїтивних і раціональних рішень.
Організаційні — це рішення, які повинен вибрати керівник для виконання обов'язків, що обумовлюються посадою. їхня мета — забезпечити рух до поставлених перед організацією завдань.
Організаційні рішення бувають на запрограмовані і незапрогра- мовані.
Для запрограмованого рішення існує обмежене число можливих альтернатив. Його вибір знаходиться в межах напрямів, заданих організацією.
Незапрограмовані рішення потребують нових ситуацій, вони споріднені з невідомими факторами. До їхнього числа відносяться цілі організації з поліпшення якості продукції, удосконалення структури управління тощо.