3.2. Фінансова безпека підприємств України

Сучасний стан розвитку економіки характеризується стрімкими процесами глобалізації та інтеграції господарської діяльності, що є передумовами формування єдиного глобального світового господарства.

Одним із характерних факторів формування цілісного світового господарства є тенденція до інтернаціоналізації як об’єктивна закономірність розвитку світового господарства.

Інтернаціоналізація виробництва – це процес налагодження, формування і розвитку стійких економічних зв’язків між окремими країнами на основі міжнародного поділу праці, науково-технічної спеціалізації і кооперації. Вона відображає вихід відтворювального процесу за межі національних кордонів і стає частиною процесу, який протікає в межах інтернаціонального або світового рівня. Це об’єктивна тенденція, яка охоплює майже всі країни незалежно від їхньої належності та тієї чи іншої соціально-економічної системи або рівня розвитку.

Поняття «інтернаціоналізація» сьогодні асоціюється з ефективним функціонуванням багаторівневої світової системи господарських зв’язків, яка об’єднує окремі країни в єдиний комплекс.

Головним чинником інтернаціоналізації стає перехід розвинених країн на нову високотехнологічну базу з перевагою інформаційних технологій, що спричинило бурхливе зростання інтернаціоналізації відтворювальних процесів в обох її галузях – інтеграційній (через зближення, взаємопристосування національних господарств) і транснаціональний (через створення міжнаціональних виробничих комплексів).

Якісно новий етап інтернаціоналізації господарських зв’язків виявляється у вигляді економічної інтеграції, тобто економічного об’єднання країн, в середині яких стають все більш глибокими господарські зв’язки національних економік, що обумовлює зближення господарських механізмів, приймає форму міждержавних угод і узгоджено регулюється міждержавними органами.

Потреба динамічної інтеграції національних економічних систем у світове господарство є глобальною закономірністю кінця ХХ ст. Сучасний світовий розвиток визначає тенденції до співробітництва та взаєморозуміння, загальний поступ до єдиного, взаємопов’язаного, взаємозалежного миру.

Основними передумовами інтеграції є зіставлення рівнів ринкового розвитку країн, вирішення загальних проблем, бажання прискорити ринкові реформи і не залишитися осторонь інтеграційних процесів, що відбуваються у світовому господарстві.

Поступове включення України до процесів глобалізації світової економіки та її становлення як незалежного суб’єкта міжнародної економічної діяльності, який притаманний усім елементам економічної взаємозалежності країн, все більшою мірою підпадає під вплив зовнішніх економічних чинників.

Світова фінансова криза, епіцентром якої стала американська економіка, наочно продемонструвала вплив світової фінансової системи на економіку різних країн, в результаті чого найбільш постраждали ті з них, які географічно і структурно близькі до Америки і глибоко інтегровані в її фінансову систему.

Гарантування захисту національних інтересів України у всіх сферах життєдіяльності стає можливим лише за умов забезпечення та підтримання належного рівня безпеки держави.

Безпека будь-якої економічної системи характеризується великою кількістю ознак стану зовнішнього і внутрішнього середовища її функціонування, які впливають на загальний економічний розвиток: його стабільність, стійкість, прогресивність. З одного боку, можна виділити чинники, які унеможливлюють економічне функціонування системи, її розвиток, реалізацію суспільної місії і досягнення визначених нею цілей.

З іншого боку, економічна безпека характеризує стан, здатність і можливості системи протидіяти деструктивним чинникам, незалежно від їх середовища, внутрішнього чи зовнішнього. Однак економічна безпека – не тільки комплекс заходів протидії загрозам, але й здатність системи забезпечити ці заходи, здатність гарантувати стабільність розвитку і досягнення цілей цього розвитку.

Розглядаючи економіку як динамічну систему, що розвивається за рахунок власних механізмів, слід зауважити, що поняття безпеки в даному випадку адекватне поняттю стійкості і стабільності процесу суспільно-економічного розвитку.

Стабільність системи, незалежно від зовнішніх збурень, визначає її стійкість. Необхідно зазначити, що стабільність фінансово-економічного стану зовсім не означає інертності економічної системи. Навпаки, мається на увазі здатність до гнучкого реагування на зовнішню дію і постійність саме успішного функціонування економічної системи.

Стійкість і безпека – найбільш важливі характеристики будь-якої системи, зокрема й економічної, вони вимагають серйозної уваги з боку органів управління будь-якого рівня, особливо в періоди трансформації.

В умовах посилення інтернаціоналізації виробництва особливої актуальності набувають питання гарантування безпеки функціонування підприємства як головного суб’єкта ринкових відносин. Дослідження чинників і критеріїв стабільного функціонування підприємства як первинної ланки національної економіки дозволяє розкрити механізм взаємозв’язку макро- і мікрорівнів національної економіки і забезпечити захищеність економічних інтересів держави в умовах європейської інтеграції України і пов’язаних з цим перетворень.

Сучасний стан розвитку економіки характеризується революційними процесами, які відбуваються як на рівні держави, так і на рівні окремих господарюючих суб’єктів.

Слід зазначити, що діяльність підприємства в цілому і, особливо в процесі проведення кардинальних змін, супроводжується великою кількістю різноманітних факторів ризику. Це обумовлює зростання ролі і значущості передбачення і нівелювання різних загроз, упередження пов’язаних з ними фінансових втрат.

Виникнення нових економічних категорій і понять, які відображають процеси управління небезпеками, викликає потребу формування системи забезпечення результативності управлінських рішень за критерієм оптимізації співвідношення «ризик – ефективність».

Стабільне функціонування, розвиток та підвищення конкурентоспроможності підприємства багато в чому залежить від наявності надійної фінансової безпеки підприємства, тобто забезпечення економічної і фінансової безпеки виробництва від різних проявів зовнішнього і внутрішнього походження, що впливають на потенціал підприємства.

Сутність поняття «безпека підприємства» насамперед пов’язана з оточенням суб’єкта господарювання, тобто з відносинами, в які воно вступає у процесі своєї діяльності.

З огляду на це економічна безпека підприємства, з одного боку, відображає стан корпоративних ресурсів (капіталу, персоналу, інформації, технології) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їх використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного і соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам).

З іншого боку, економічна безпека підприємства характеризує захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність.

Серед сукупності понять, які характеризують стан захищеності суб’єкта від негативного впливу певних чинників особливе місце належить фінансовій безпеці. Змістовність цієї економічної категорії знаходиться в стадії формування, цим і пояснюється наявність великої кількості поглядів науковців і відсутність єдиного трактування сутнісної частини цього поняття та засад управління ним.

Питанням сутності фінансової безпеки як економічної категорії та проблемам її забезпечення присвячена достатня кількість праць науковців, які, однак, здебільшого досліджують це поняття на макрорівні.

Водночас, майже відсутнє комплексне дослідження управління фінансовою безпекою на окремих рівнях функціонування, особливо на рівні головного суб’єкта господарювання сучасної економіки – підприємства, хоча безпека саме підприємства є підґрунтям як національної безпеки в цілому, так і фінансової зокрема.

У сучасній економічній літературі фінансова безпека підприємства розглядається, як правило, у двох аспектах:

– як одна із складових фінансової безпеки країни [1; 2; 3];

– як елемент економічної безпеки підприємства [4; 5].

Так, на думку науковців Інституту економічного прогнозування НАН України, зазначену у проекті Концепції економічної безпеки України однією із складових фінансової безпеки є «захищеність фінансових інтересів суб’єктів господарювання на усіх рівнях фінансових відносин, забезпеченість підприємств фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення їх потреб і виконання існуючих зобов’язань» [1, с.34].

Аналогічної думки притримується і О.І. Барановський, який розглядаючи сутність фінансової безпеки держави одним із аспектів цього поняття визначає «рівень забезпеченості...підприємства...фінансовими ресурсами, достатніми для задоволення своїх потреб і виконання існуючих зобов’язань» [2, с.71].

У свою чергу М.М. Єрмошенко розглядає фінансову безпеку як «такий стан фінансово-кредитної сфери держави, який характеризується стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних чинників (загроз), здатністю...забезпечувати захист національних фінансових інтересів (до яких відносяться і фінансові інтереси підприємства), достатні обсяги фінансових ресурсів для всіх суб’єктів господарювання...» [3, с.29].

Інші автори, розглядаючи сутність фінансової безпеки з позиції підприємства, визначальним вважають її зв’язок і підпорядкованість економічній безпеці.

Г. Голухов, Д. Рейхарт, Ю. Шиленко під фінансовою складовою економічної безпеки господарюючих суб’єктів визначають сукупність заходів, спрямованих на запобігання збитків від негативних впливів на їх економічну безпеку по різних аспектах фінансово-господарської діяльності [4, с.57].

З точки зору І.О. Бланка фінансова безпека підприємства є інтегрованим поняттям категорій «економічна безпека» і «фінанси підприємства» і являє собою «кількісно і якісно детермінований рівень його фінансового стану, який забезпечує стабільну захищеність його пріоритетних збалансованих інтересів від ідентифікованих реальних і потенційних загроз зовнішнього і внутрішнього характеру, параметри якого визначаються на основі його фінансової філософії і створюють необхідні передумови фінансової підтримки його сталого зростання в поточному і перспективному періоді» [5, с.44].

Таке трактування поняття фінансова безпека підприємства є найбільш повним, але невичерпним. Фінансова безпека є складною багаторівневою економічною категорією, особливістю якої, на погляд автора, є вертикальний взаємовплив всіх її елементів: рівень фінансової безпеки держави є однією із головних загальних передумов забезпечення фінансової безпеки її складових, і, навпаки, – ефективність управління фінансовою безпекою на кожному рівні і кожної складової впливає на загальний стан фінансової безпеки держави.

В умовах жорсткого ринкового механізму забезпечення фінансової безпеки підприємства стає можливим при досягненні підприємством на різних етапах діяльності таких фінансових результатів, які б, з одного боку, забезпечували його фінансову стійкість, і, водночас, сприяли реалізації стратегічних завдань підприємства.

На жаль, в Україні протягом останніх років досить значна частка підприємств мають від’ємний фінансовий результат за підсумками своєї діяльності (табл.1).













Незважаючи на помітну тенденцію до покращання ситуації, протягом 2003–2007 років частка збиткових підприємств усіх галузей економіки України коливалась від 37, 1% у 2003р. до 32,5% у 2007р. За даними Держкомстату України сума збитків, одержаних ними в 2007 р. склала 47 млрд грн, внаслідок чого загальний фінансовий результат підприємств України зменшився на 25%.

Більше половини суми цих збитків (54,2 %) становлять збитки промислових підприємств (13,3 млрд грн) і підприємств торгівлі (12,3 млрд грн), а частка збиткових підприємств у загальній кількості підприємств України у 2007р. становить відповідно 33,4% у промисловості і 29,3% у торгівлі.

Надзвичайно низькою залишається і рентабельність операційної діяльності підприємств України (табл. 2).



Протягом 2003–2006 рр. цей показник знаходиться на рівні 4,3–6,6%, що є абсолютно недостатнім для забезпечення подальшого розвитку підприємств у сучасних умовах господарювання.

Аналогічна ситуація спостерігається і на промислових підприємствах. Незважаючи на тенденцію до покращання, рентабельність операційної діяльності промислових підприємств у 2003–2006 рр. становила лише 3,3–5,8%, що не забезпечувало необхідного підґрунтя для їх поступального розвитку і не створювало фінансових можливостей для привабливих умов залучення позикових ресурсів з метою реалізації стратегічних завдань.

Найбільш стрімке підвищення рівня рентабельності операційної діяльності відбулося на підприємствах торгівлі, де значення цього показника становило 12,7% у 2007 р., що вдвічі вище, ніж у базовому періоді порівняння. Але навіть такий рівень ефективності підприємств галузі не дозволяє їм гідно конкурувати на міжнародних ринках і не приваблює додаткових інвестицій, незважаючи на те, що торгівля є сферою економіки зі швидкою оборотністю капіталу.

На тлі несприятливої ситуації з фінансовими результатами діяльності досить проблемним залишається і розбалансування платіжних відносин між суб’єктами, яке становить одну із головних загроз фінансовій безпеці підприємств і держави в цілому.

За даними Держкомстату України на 1 січня 2008 р. дебіторська заборгованість підприємств становила майже 530 млрд грн (на 1.01.2003–239,6 млрд грн), а кредиторська заборгованість – відповідно 677,7 млрд грн (302, 7 млрд грн). Таким чином, кредиторська заборгованість більш ніж на 25% перевищує дебіторську, хоча, на підставі того, що кредиторська заборгованість одного економічного суб’єкта водночас є дебіторською заборгованістю іншого, їх алгебраїчна сума для економіки країни повинна була б дорівнювати нулю.

З огляду на це, одним з найважливіших показників платіжних відносин між підприємствами стає чиста заборгованість суб’єктів господарювання, яка визначається різницею між кредиторською і дебіторською заборгованістю.

Більш ніж двократне зростання обсягів дебіторської і кредиторської заборгованості і збільшення сальдо між ними є однією з узагальнюючих характеристик фінансової дестабілізації в країні, що має негативний вплив на міжнародний імідж України з огляду на посилення інтеграційних процесів.

За останні п’ять років сальдо кредиторської і дебіторської заборгованості підприємств України зросло більш ніж у 2 рази (з 70,4 млрд грн – на 1.01.2004р. до 147,7 млрд грн – на 1.01.2008р.), що свідчить про певне погіршення платіжної дисципліни між підприємствами (рис.1).

Важливою характеристикою стану розрахунків між підприємствами є структура дебіторської і кредиторської заборгованості (табл. 3).

Протягом 2003–2007 рр. за розрахунками між підприємствами України найбільшу частку в структурі як дебіторської, так і кредиторської заборгованості традиційно становила заборгованість за товари, роботи, послуги: з тенденцією до зниження (54,7–50,7%) у загальному обсязі дебіторської і незначним зростанням (47,6–48,6%) в обсязі кредиторської заборгованості.

Дещо протилежна ситуація спостерігається за розрахунками із суб’єктами господарської діяльності інших країн: незважаючи на постійне підвищення частки дебіторської заборгованості і майже незмінну частку кредиторської, остання вдвічі перевищує дебіторську заборгованість.

Водночас неможливо не відзначити позитивну тенденцію щодо ситуації з простроченою дебіторською і кредиторською заборгованістю в економіці України протягом останніх років (табл. 4).







Незважаючи на значне перевищення обсягів простроченої кредиторської заборгованості порівняно з дебіторською, у 2003–2007 рр. спостерігається і переважаючий темп зниження – на 27% і 23% відповідно (рис. 2).

Очевидно, що найбільша частка у простроченій дебіторській і кредиторській заборгованості припадає на заборгованість товарного характеру. Проте тенденції їх зміни є прямо протилежними: на фоні незначного коливання частки простроченої дебіторської заборгованості протягом 2003–2006 рр. і досить стрімкого зростання у 2007 р., частка кредиторської заборгованості має досить виражену спрямованість до зниження (рис. 3).

Подібна ситуація свідчить про наявність певних проблем поточної платоспроможності підприємств України, які в разі погіршення умов зовнішнього середовища зумовлюють ризик погіршення платіжних відносин між суб’єктами.

Однак проведення аналізу не дає можливості коректно оцінити рівень фінансової безпеки підприємств, а формує лише загальну уяву про стан підприємств з точки зору фінансової спроможності протистояти можливим ризикам і небезпекам.

Збільшення кількості факторів ризику в сучасних умовах господарювання підприємства і потреба в нівелюванні впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх загроз для його функціонування обумовлюють необхідність формування системи забезпечення фінансової безпеки, одним з головних елементів якої є механізм оцінки рівня фінансової безпеки.

В цілому основною метою оцінки рівня фінансової безпеки можна вважати отримання об’єктивної інформації про певні аспекти діяльності суб’єктів фінансової безпеки: стан реалізації їх фінансових інтересів, ступінь задоволення фінансових потреб, рівень досягнення або втрати граничної позначки визначених індикаторів та з’ясування причин виявлених відхилень.

На сьогодні відсутня єдина думка науковців щодо критеріальних вимог до механізму оцінки рівня фінансової безпеки підприємства [2;3;7;8].

Так, з точки зору окремих дослідників, певний рівень фінансової безпеки має характеризуватися зіставленням фактичного значення конкретного показника на визначену дату з відповідним значенням затвердженого чи прийнятого індикатора [8, с.74].

Проте в такому разі інформативність отриманих результатів буде дискретною, оскільки характеризуватиме рівень фінансової безпеки лише на визначену дату.

На противагу такій думці, В.О. Косевцов і І.Ф. Бенько вважають, що рівень фінансової безпеки потребує комплексної оцінки, тобто слід визначити межі неприпустимої зони значень рівня безпеки, зони стабілізації (зони ризику) та зони повної реалізації життєво важливих інтересів [7, с.31].

Більш широко розглядає проблему М.М. Єрмошенко, на думку якого індикатори фінансової безпеки мають характеризувати її кількісний і якісний стан у статиці та динаміці [3, с.88].

Найбільш теоретично узагальнені характеристики індикатора фінансової безпеки сформульовані О.І. Барановським, з точки зору якого індикатор має відповідати таким основним ознакам:

– вимірність, тобто піддаватися кількісному вимірюванню;

– обґрунтованість, тобто відображати те, що необхідно оцінити;

– однозначність, тобто мати чітке, загальноприйняте визначення;

– стійкість, тобто мати наявні часові (динамічні) зрізи даних по індикатору;

– доступність, тобто дані, необхідні для розрахунку, мають бути доступними в традиційних джерелах [2, с. 53].

Беззаперечно, обґрунтування критеріальних вимог до фінансової безпеки підприємств повинно визначатися системою окремих індикаторів, тобто елементів, які відображають кількісні і якісні характеристики стану та ходу процесу об’єкта спостережень [9, с.94].

Вибір правильних індикаторів для оцінки фінансової безпеки підприємства є складним процесом і, на нашу думку, крім узагальнених вимог повинен узгоджуватися з особливостями функціонування підприємства:

– відповідати стратегічним цілям підприємства;

– враховувати стадію життєвого циклу підприємства;

– враховувати специфіку та індивідуальність загроз фінансовій безпеці кожного окремого підприємства.

Науковці, які займаються проблемами фінансової безпеки, пропонують до застосування різноманітні сукупності показників для оцінки рівня фінансової безпеки підприємства [1;2;10;11].

Н.П. Фокіна вважає, що параметричними оцінками – індикаторами фінансової безпеки підприємств є: індекс обсягів виробництв, динаміка прибутку, розмір заборгованості, частка на ринку, частка державних інвестицій у ВВП, рентабельність, капіталовкладення, довгострокові кредити тощо [11, с.115].

Однак більшість наведених показників дозволяють швидше оцінити рівень конкурентоспроможності підприємства та його продукції, ніж визначити рівень фінансової безпеки.

На думку О.І. Барановського, індикаторами фінансової безпеки підприємств, організацій, установ мають бути: мінімальний розмір статутного фонду, величина активів, обсяг продажів, оборотність активів, розмір інвестицій, коефіцієнт рентабельності капіталовкладень, строк окупності капіталовкладень, рівень інновацій, показник достатності сукупного капіталу, частка запозиченого капіталу, розмір питомого оборотного капіталу, прибутковість капіталу, прибутковість активів, відношення прибутку до середньорічного капіталу, достатність оборотного капіталу, ліквідність, величина ліквідного дефіциту, коефіцієнт миттєвої оцінки (різновид коефіцієнта ліквідності), платоспроможність, максимальний розмір ризику на одного позичальника, рівень оподаткування, період погашення дебіторської заборгованості, розмір позичкового відсотка, коефіцієнт покриття відсотка, періодичність погашення кредиторської заборгованості, сума кредитування дебентурою (незабезпеченим борговим зобов’язанням) [2, с.167].

Наведена сукупність індикаторів фінансової безпеки підприємств містить, з одного боку, надвелику неструктуровану кількість різноманітних показників, а з іншого – певний перелік взаємопов’язаних і взаємозамінних показників, що перевантажує оцінку рівня фінансової безпеки технічними розрахунками.

Більш структурованим можна вважати підхід І.Б. Стефанюка, який пропонує здійснювати оцінку рівня фінансової безпеки підприємства на базі визначення задовільної та незадовільної ефективності використання фінансових ресурсів за певними аспектами аналізу:

– фінансових результатів – на підставі зіставлення наявного рівня продуктивності праці та прибутковості;

– фінансового стану – платоспроможності, забезпечення власними оборотними коштами та рівня їх використання з відповідними нормативами (середньогалузевими) показниками;

– фінансової дисципліни – у частині утворення фінансових ресурсів (іммобілізація оборотних коштів, відвернення коштів від виробничого призначення, незабезпечення своєчасного погашення дебіторської заборгованості за відпущені товарно-матеріальні цінності (виконані роботи, надані послуги), їх розподілу (приховування доходів від оподаткування, неправильне застосування податкових та фінансових нормативів), перерозподілу (отримання бюджетних позичок, дотацій, субвенцій, субсидій з порушенням встановленого порядку, неперерахування або несвоєчасне перерахування відсотків за користування бюджетними коштами, отриманими на платній основі), використання фінансових ресурсів (нецільове або неефективне використання державних фінансових ресурсів, у тому числі бюджетних коштів; неповернення або несвоєчасне повернення бюджетних і валютних коштів, отриманих на зворотній основі; приховане кредитування інших підприємницьких структур) [10, с. 39].

Слід зауважити, що така методика більш наближена до сутності оцінки рівня фінансової безпеки підприємства, але потребує певного уточнення і диференціації показників на ті, які залежать від фінансово-господарської діяльності підприємства і на ті, що не залежать від такої. Крім того, досі у вітчизняній науці і практиці не досліджені критерії дотримання фінансової дисципліни, що обумовлює певний суб’єктивізм результатів такого аналізу.

На сьогодні найбільш комплексним і структурованим можна визнати підхід, запропонований І.О. Бланком, на думку якого аналіз (оцінка) фінансової безпеки являє собою процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою визначення рівня захищеності його фінансових інтересів від загроз та виявлення резервів його підвищення [5, с. 221].

Є очевидним, що в основу оцінки рівня фінансової безпеки покладено діагностику фінансового стану підприємства. Безумовно, фінансовий стан підприємства – це інтегроване поняття, яке є індикатором його розвитку і характеризується сукупністю абсолютних і відносних показників процесу формування і використання його фінансових ресурсів. Проте необхідно акцентувати увагу на тому, що запропонована методика дає узагальнене уявлення про стан фінансової безпеки в минулому періоді, але не дозволяє визначити можливості його збереження або позитивних змін у майбутньому.

Зауважимо, що не дивлячись на широке застосування, проведення діагностики фінансового стану в сучасних умовах супроводжується рядом проблемних моментів, які, на нашу думку, в цілому можна охарактеризувати так:

По-перше, зазвичай, на практиці діагностика фінансового стану проводиться за спрощеним алгоритмом і обмежується констатацією тенденцій, отриманих в результаті таких типових розрахунків: структурних співвідношень загальних показників діяльності; сукупності фінансових коефіцієнтів; темпів зміни вищезазначених показників.

По-друге, інфляційні процеси в українській економіці обумовлюють певне викривлення при оцінці тенденцій (як правило отриманих в результаті горизонтального аналізу). Це обумовлює необхідність використання основних показників дефляторів (індексу споживчих цін) для оцінки тенденцій зміни фінансового стану підприємства.

По-третє, прагнення до детального аналізу результатів діяльності обумовило розробку і розрахунок надмірної кількості фінансових коефіцієнтів, які, здебільшого, знаходяться у функціональній залежності між собою.

По-четверте, внаслідок відсутності адекватної нормативної бази і обґрунтованих середньогалузевих показників знижується інформативність і доцільність проведення порівняльного аналізу. Порівнювати із загальновизнаними у світовій практиці стандартами основні фінансові коефіцієнти недоцільно, оскільки більшість українських підприємств за очевидних причин автоматично будуть віднесені за межу фінансової стійкості через невідповідність багатьом із цих нормативних значень.

По-п’яте, наявність певної сукупності видів фінансового аналізу та їх неузгодженість з конкретизованими завданнями діагностики фінансового стану суттєво знижують ефективність пов’язаних з цим управлінських рішень в цілому і під час оцінки рівня фінансової безпеки зокрема.

У таких умовах виникає об’єктивна потреба в розробці кількісних та якісних параметрів стану елементів системи оцінки фінансової безпеки підприємства.

Узагальненим (просторовим) показником рівня фінансової безпеки підприємства слід вважати показник запасу його фінансової міцності, який є різницею між фактичною виручкою від реалізації і порогом рентабельності (обсягом діяльності в точці беззбитковості) [12, с. 243]. Запас фінансової міцності по суті є межею безпеки підприємства, оскільки характеризує допустимий обсяг зниження виручки від реалізації без суттєвої шкоди для його фінансового стану у разі погіршення ринкової кон’юнктури та інших ускладнень.

Однак досягнення високих результатів діяльності повинно поєднуватися із забезпеченням сталого фінансового становища на ринку, основу якого складає фінансова стійкість, що безпосередньо залежить від структури ресурсів та ефективності управління процесами їх формування.

Інструментом комплексного оцінювання фінансового стану можна вважати модель, яка поєднує індикатори і критерії основних складових фінансової безпеки підприємства: платоспроможності, фінансової стійкості і ризику [13, с.177–178]. (табл. 5).



Залежно від перебування підприємства в одному із трьох станів: стійкості, рівноваги та нестійкості можна визначити межі його безпеки і ризику функціонування.

Сучасний стан розвитку економіки висвітлив низку проблем в управлінні підприємством, серед яких однією з найактуальніших нині можна вважати питання формування механізму оцінки фінансової безпеки. Особливої уваги потребує обґрунтування системи індикаторів оцінки, при розробці яких, на нашу думку, слід враховувати певні особливості дії індикаторів:

1. Комплексний характер дії полягає у здатності індикаторів фінансової безпеки виявлятися як окремо, так і в комплексі. Зважаючи на це, доцільно визначати різні рівні для окремих показників: для тих, які можуть стати критичними у сукупності з іншими показниками, і для тих, перевищення (або зниження) яких незалежно спричинить настання кризової ситуації.

2. Необхідність діапазону значень передбачає розробку порогових значень індикаторів: мінімальних, максимальних, гранично припустимих, що значно підвищить інформативність отриманих розрахунків з точки зору ступеня загроз і небезпек.

3. Цілеспрямованість дії проявляється в тому, що за допомогою певних ознак індикаторів стає можливим завчасне з’ясування характеру, джерел, спрямованості, масштабів і можливих строків настання небезпек і загроз.

4. Інформативність дії характеризується спроможністю індикаторів, з одного боку, свідчити про наявну або можливу шкоду, а з іншого – вимірювати ступінь здатності протидіяти небезпекам і загрозам.

Розроблена таким чином система індикаторів значно підвищить ефективність управління фінансовою безпекою підприємства в цілому і дієвість механізму її оцінки зокрема.

Глобалізація світової економіки свідчить про те, що міжнародний бізнес вийшов на якісно новий рівень розвитку, і у цій своїй новій якості потребує настільки ж якісно нової системи управління, адекватної вимогам глобальної ефективності бізнесу.

Зростаюча значущість формування системи фінансової безпеки зумовлена негативною динамікою розвитку процесів у соціально-економічній сфері в цілому і, зокрема, розладом системи державних фінансів та фінансів господарюючих суб’єктів. Ось чому пріоритетами держави в галузі формування системи фінансової безпеки повинно стати створення належних правових, економічних, фінансових, соціальних та інформаційних умов, спрямованих на нормалізацію забезпечення організацій і установ, суб’єктів господарювання і галузей народного господарства фінансовими ресурсами і підвищення ефективності їх використання.

Увага, що приділяється сьогодні фінансовій безпеці, не випадкова. Для функціонування як держави, так і окремих господарюючих суб’єктів, особливо в умовах посилення інтернаціоналізації виробництва, необхідне зміцнення фінансового потенціалу реального сектору економіки в цілому і суб’єктів господарювання зокрема.

За таких умов формування системи управління фінансовою безпекою повинно стати однією із важливих складових сучасної економічної політики як на макро-, так і на мікрорівнях.

Науковці, які вивчають проблеми фінансової безпеки, пропонують різні підходи до формування системи управління фінансовою безпекою.

Так, А. Соловйова під системою фінансової безпеки розуміє створення таких умов, за яких забезпечується жорсткий контроль за формуванням і розподілом фінансових ресурсів; за обґрунтованим, цілеспрямованим і ефективним їх використанням; виключення можливості зловживань фінансовими коштами і перенаправлення фінансових потоків у незакріплені законодавством сфери їх використання [14].

У свою чергу Н.П. Фокіна обмежує систему фінансової безпеки підприємств створенням інформаційного центру для постійних відомостей про борги підприємства та формуванням спеціальної групи фінансових працівників, яка б перевіряла податкові та інші обов’язкові платежі, виявляючи можливу передплату, й надавала відомості про основні виробничі фонди, які мало використовуються, з метою їхнього можливого продажу[11, с.115].

Більшість же науковців акцентують увагу лише на окремих складових управління фінансовою безпекою: принципах, завданнях, функціях, механізмі дії тощо [2;3;5;15].

Так, О.І. Барановський основними завданнями забезпечення фінансової безпеки вважає своєчасне прогнозування і з’ясування зовнішніх і внутрішніх загроз фінансовій безпеці; реалізацію оперативних і довгострокових заходів з попередження і нейтралізації внутрішніх і зовнішніх загроз; проведення збалансованої фінансово-кредитної політики [2, с.59].

Є. Кравець особливо наголошує на функціях забезпечення фінансової безпеки, виділяючи серед них: виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз інтересам об’єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних і довгострокових заходів, спрямованих на запобігання цим загрозам та їх нейтралізацію, створення та підтримка сил і засобів забезпечення фінансової безпеки у повсякденних умовах і за незвичайних ситуацій; здійснення системи заходів з відновлення нормального функціонування об’єктів фінансової безпеки, які потерпіли внаслідок виникнення надзвичайної ситуації [15, с.87].

З точки зору М.М. Єрмошенка, механізм забезпечення фінансової безпеки являє собою системну сукупність організаційної структури (органів законодавчої, виконавчої і судової влади, суб’єктів господарювання, що беруть участь у забезпеченні фінансової безпеки), принципів, функцій і методів забезпечення фінансової безпеки, технологій та інструментів (індикаторів фінансової безпеки, підсистему моніторингу стану фінансово-кредитної сфери; підсистему інформаційного і аналітично-прогнозного забезпечення), повноваження і завдання основних суб’єктів системи забезпечення фінансової безпеки [3, с.101].

І.О. Бланк розглядає управління фінансовою безпекою підприємства як спеціалізований напрям у системі фінансового менеджменту, який являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних із забезпеченням захисту його пріоритетних фінансових інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз [5, с.74].

На думку автора, управління фінансовою безпекою підприємства визначається цілями його функціонування на певному етапі і являє собою сукупність ієрархічно взаємопов’язаних і взаємообумовлених елементів, змістовність яких відображає особливості конкретних процесів, які наразі є пріоритетними для підприємства.

В цілому процес управління фінансовою безпекою підприємства складається з кількох етапів. Змістом першого етапу є визначення видів і причин виникнення негативних впливів на функціонування підприємства. На другому етапі визначається стан і оцінюється поточний рівень фінансової безпеки. На третьому етапі, залежно від конкретних завдань певного періоду функціонування підприємства, вивчається конкурентний стан господарюючого суб’єкта і розробляються заходи щодо нівелювання потенційних загроз і ризиків для забезпечення необхідного рівня захисту.

Однак управління фінансовою безпекою не обмежується і не зводиться виключно до забезпечення захисту. Реалізація ідеї фінансової безпеки передбачає стійкий і поступальний взаємопов’язаний та взаємообумовлений розвиток усіх її компонентів.

Конкретними кроками на шляху зміцнення економічної безпеки українських підприємств у рамках фінансової безпеки можуть бути – застосування принципу дотримання критичних строків кредитування, створення інформаційного центру з дебіторської та кредиторської заборгованості, створення в структурі інформаційного центру спеціальної групи фінансових працівників, яка б контролювала нарахування та сплату податків.

Сучасні тенденції в розвитку світового менеджменту значною мірою пов’язані з розвитком і поглибленням взаємозв’язків і взаємозалежностей між країнами, із посиленням міжнародного характеру господарської діяльності.

Зародження і формування стабільних економічних зв’язків між державами і господарюючими суб’єктами різних країн, інтернаціоналізація господарських зв’язків – це об’єктивна тенденція розвитку продуктивних сил, яка обумовлена міжнародним поділом праці, неможливістю будь-якої національної економіки забезпечити виробничі та інші потреби кожної окремої країни лише за рахунок її власних ресурсів, сил і чинників. Тенденція до утворення світового господарства, інтернаціоналізації економіки поступово охоплює усі країни незалежно від рівня їх розвитку, а загальною необхідною та достатньою передумовою здійснення цих процесів стає перехід до індустріальної стадії розвитку виробничих сил, до великого масштабного виробництва, для якого стають «тісними» національні кордони.

Поєднання міжнародних господарських зв’язків неминуче обумовлює і взаємопроникнення господарських структур.

Сьогодні можна говорити про світове господарство як глобальну господарську систему, що ґрунтується на національному, міжнародному і наднаціональному світогосподарському поділі праці, інтернаціоналізації та інтеграції виробництва і обігу, яка функціонує на принципах ринкової економіки.

Інтернаціоналізація набуває нового ступеня розвитку, посилюється взаємопов’язаність національних господарств на базі міжнародної спеціалізації, взаємопроникнення капіталів, формуються міжнародні галузеві та територіальні структури господарства.

Таким чином, можна зробити висновок про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його різну інтенсивність в тих чи інших країнах світу. Для того, щоб закон діяв більш активно у світовому господарстві, необхідно створити належні умови для його реалізації: розгалужену мережу інформаційних комунікацій, розвинену транспортну інфраструктуру, стабільну грошово-кредитну систему.

Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню його ефективності, прискореному розвитку науки і техніки, зростанню життєвого рівня населення, що має велике значення в умовах кризового стану економіки України.

Глобалізаційні процеси, розподіл праці та інтеграція до світової економічної системи, відкритість ринків товарів і послуг призводять практично до ліквідації традиційних політичних і географічних меж в економічній царині. Отже, питання економічної безпеки стають дедалі актуальнішими і в аспекті національної безпеки.

Серед ключових завдань забезпечення економічної безпеки має бути суттєве посилення фінансової безпеки України, першочергове зміцнення фінансового потенціалу реального сектору економіки, суб’єктів господарювання, фінансового ринку, здійснення виваженої політики внутрішніх і зовнішніх запозичень держави, максимальне поліпшення інвестиційного клімату. Ставиться завдання реалізації такої зовнішньоекономічної політики, яка б дозволила Україні посісти гідне місце у світовій торгівлі і фінансах.

На сучасному етапі розвитку України законодавчо визначено головні й потенційні загрози національній безпеці в економічній сфері:

– уповільнення темпів ВВП, зниження інноваційної та інвестиційної діяльності;

– відсутність стабільності в сфері фінансової політики;

– зростання кредитних ризиків;

– низькі темпи розширення внутрішнього ринку, його залежність від кон’юнктури зовнішніх ринків;

– небезпечне зростання частки іноземного капіталу у важливих галузях економіки;

– неефективність антимонопольної політики;

– слабке державне регулювання і послаблення контролю в сфері економіки (так зване ручне управління процесами);

– перевага особистих, регіональних, корпоративних інтересів над загальнонаціональними.

Основною складовою в системі економічної безпеки є фінансова безпека, проблеми якої позначаються на будь-якій галузі національного господарства.

Безпека фінансової системи має бути досягнута як на макро- (тобто на рівні всього народного господарства), так і на мікрорівні (тобто на рівні окремих суб’єктів господарювання).

Головна мета фінансової безпеки підприємства полягає в тому, щоб гарантувати його постійне стабільне і максимально ефективне функціонування, а також забезпечити високий потенціал розвитку в майбутньому.

Для запобігання загрози втрати економічної і фінансової безпеки підприємства слід постійно враховувати весь спектр численних факторів, від яких залежить конкурентоспроможність підприємств в умовах посилення інтеграційних процесів.

Проблема фінансової безпеки стає системною, поєднуючи окремі країни, регіони, господарюючі суб’єкти, політику, економіку, фінанси тощо.

Основним довгостроковим напрямом державної політики у сфері фінансової безпеки на етапі реформування економіки є забезпечення фінансової стабілізації в країні.

Гарантуючи фінансову безпеку, держава створює необхідні передумови динамічного зростання економіки, особливо в умовах посилення інтеграційних процесів

< Назад   Вперед >
Содержание