2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності

Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у зовнішньоекономічній діяльності від різних видів ризику. З погляду інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів продукції і послуг. Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності (крім зовнішньої торгівлі товарами, послугами) й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.

Важливим компонентом і практичним інструментом макроекономічної політики у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів. Подібне страхування не обов’язково має покривати всю суму міжнародних контрактів чи переважну частину такої суми. Цілком достатнім зазвичай може виявитися використання механізму часткового державного гарантування від усіх ризиків, що може створити критичну масу підприємницького інтересу приватних страхових фірм, які непрямо спонукаються у подібний спосіб до більшої активності.

Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон’юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.

Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов’язаних із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов’язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % — з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).



Продумана й ефективна система фінансово-страхової підтримки зовнішньоекономічної діяльності функціонує в Японії, причому для нас на нинішньому етапі найбільш цікавий досвід фінансування та страхування експорту. У цій країні діє специфічна різнорівнева структура кредитних і страхових інституцій. Так, при наданні короткострокових кредитів експорту основним донором є Банк Японії, який виходячи зі ставки в 2,5 % фінансує численні комерційні банки. Останні, у свою чергу, надають кредити безпосереднім учасникам операцій із «націнкою» лише в 0,25 %, збільшуючи при цьому валовий кредитний ресурс за рахунок власних фінансових можливостей. Аналогічний механізм «зростаючої хвилі» діє і при середньостроковому (6 місяців), а також довгостроковому кредитуванні експорту (до 15 років). У найбільш загальному плані можна виділити два основні види кредитної підтримки — прямої, безпосередньо вітчизняним (тобто японським) постачальникам, і непрямої, спрямованої на збільшення платоспроможності інонаціональних споживачів продукції японських фірм і корпорацій — державних органів, кредитно-фінансових установ, фірм та ін. Особливо яскраво принцип «хвилі» виявляється у кредитуванні власних компаній-експортерів. У кредитуванні ж іноземних споживачів зростає навантаження на державно-кредитні інституції.

Таким чином, у Японії діє складний механізм «перерозподілу» ризиків і фінансово-кредитного навантаження між комерційними структурами й урядом. Його нормативно-правовою основою є ретельне законодавче опрацювання всіх скільки-небудь істотних аспектів цієї проблеми, яке враховує й особливості соціально-економічного статусу японських учасників міжнародно-коопераційного процесу, передусім суб’єктів малого бізнесу. Відмітимо й такий вельми характерний факт, що переконливо свідчить про значення урядової кредитно-фінансової підтримки, як страхування. Саме держава в Країні Східного Сонця компенсує до 95 % збитків унаслідок дії форс-мажорних обставин.



Оскільки значна частина ризиків у міжнародній комерційній діяльності пов’язана насамперед з ризиками транспортування вантажів, транспортне страхування відіграє центральне місце у страхуванні міжнародної економічної діяльності. Види транспортного страхування обумовлені видами власне транспортування, передусім морського, залізничного, автомобільного та повітряного. Зважаючи на особливу роль морського транспортування, найбільшого значення набуло морське страхування (вантажів, засобів перевезення й фрахту). Винагорода, яку отримує за свої послуги суб’єкт страхування, називається страховою премією.

Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об’єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб’єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.

На початку 2001 р. в Україні функціонувало понад 250 страхових компаній, діяльність яких прив’язана до фінансово-промислових центрів держави. Тому нагальним завданням є поширення страхувальної мережі «в глибину», перетворення її на загальнодоступний засіб підтримки комерційної, міжнародної комерційної діяльності для всіх ринкових агентів.

Нагальною є потреба оптимізації законодавчої бази страхувальної діяльності в Україні, зокрема щодо допущення та регламентації роботи нерезидентів на страхувальному ринку, а також статусу та умов функціонування страхових посередників

< Назад   Вперед >
Содержание