5.1.3. Міжнародні організації: сутність і типологія

Як відомо, вчені-ідеалісти вважають, що найкращою гарантією встановлення миру та налагодження співробітництва у міжнародних відносинах є поширення спільних норм — правових, політичних та моральних. Інститутами, в середовищі яких розробляються ці правила, є міжнародні організації.

Міжнародні організації виникли в середині XIX століття і до його кінця ці інститути набули статусу важливих центрів міжнародного життя. Першими діючими міжнародними організаціями були організації неполітичного характеру: Міжнародний телеграфний союз (1865), Всесвітній поштовий союз (1874).

Першу політичну постійно діючу міжнародну організацію — Лігу Націй — було створено у 1919 році. її статут, розроблений на Паризькій мирній конференції, став компонентом Версальського мирного договору (1919), який підбивав підсумки Першої світової війни. Основною метою Ліги Націй, що офіційно діяла до 1946 року, було підтримання міжнародного миру та безпеки.

Масове виникнення міжнародних організацій розпочалося після Другої світової війни. Що пояснювалося прагненням націй встановити нову систему колективної безпеки, спрямовувати розвиток світової економіки і, зокрема, транснаціональних корпорацій, шукати шляхи міждержавної інтеграції. Теоретики-міжнародники і багато політичних діячів вважали, що саме міжнародні організації зможуть виконувати функції так званого "всесвітнього уряду", ідея якого була розроблена Іммануїлом Кантом.

На кінець XX століття у світі існувало близько чотирьох тисяч міжнародних організацій, з яких більшість були міждержавними чи міжурядовими (створеними державами чи їх урядами).

Саме міждержавні (міжурядові) організації є суб'єктами міжнародного публічного права, оскільки:

1) мають членство суверенних держав, які представлені урядами;

2) утворені на основі установчого міжнародного договору та інших документів установчого характеру;

3) дотримуються рівності суверенітетів країн-учасниць. Як правило, створення міждержавної (міжурядової) міжнародної організації відбувається в декілька етапів:

1) ініціатива однієї чи більше держав;

2) підготовка та узгодження установчих документів; 8) проведення установчої конференції;

4) скликання керівних органів організації;

5) формування постійно діючих органів;

6) фіксована дата початку діяльності.

Міжнародна організація припиняє діяльність як результат узгодженого колективного волевиявлення членів організації.

Існує багато критеріїв класифікації міжнародних організацій. Зокрема, за критерієм компетенції міжнародні організації поділяють на:

1) загальної компетенції, тобто такі, що охоплюють різні сфери співробітництва;

2) спеціальної компетенції—спрямовані на співробітництво держав у певній сфері.

За критерієм можливості приєднання нових членів, міжнародні організації поділяються на:

1) відкриті — вступ до такої організації здійснюється одностороннім рішенням держави про приєднання до відповідного міжнародного установчого договору;

2) напіввідкриті — рішення про вступ приймається більшістю голосів інших країн-учасниць;

3) закриті — прийняття нових держав-учасниць може бути здійсненим лише шляхом згоди всіх держав—членів міжнародної організації.

За характером повноважень виділяємо міжнародні організації:

1) класичні міждержавні (міжурядові), в яких кожна дер-жава-член зберігає всю повноту власного суверенітету;

2) наднаціональні, в яких держава добровільно делегує частину своїх суверенних прав міжнародній організації.

Найбільш популярною є класифікація міжнародних організацій за географічним колом учасників. За цим критерієм організації поділяють на:

1) глобальні, тобто відкриті для участі всіх держав світу;

2) регіональні — відкриті для участі держав певної частини світу;

3) субрегіональні, що охоплюють держави частини регіону.

До глобальних міжнародних організацій відносимо Світовий банк, Міжнародний валютний фонд (МВФ), Всесвітню торговельну організацію (ВТО) та інші.

Без сумніву, найбільш відомою і, водночас, широкою за складом держав-учасниць та компетенцією міжнародною організацією є Організація Об*єднаних Націй (ООН).

ООН була створена у червні 1946 року, коли на конференції у Сан-Франциско було підписано Статут ООН як першої політичної універсальної організації, завданням якої було визначено підтримання міжнародного миру та колективної безпеки.

Завдання ООН і принципи її діяльності відображено в преамбулі та статтях 1- 2 Статуту. Ними е підтримання міжнародного миру та безпеки; розвиток міжнародного економічного, соціального, культурного й гуманітарного співробітництва; погодження дій держав у досягненні цих спільних цілей. Членами ООН є суверенні держави, що утворили Організацію, а також прийняті до неї згодом. Організація Об'єднаних Націй виконує свої функції через створені нею органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і Соціальну Ради, Раду з опіки, Секретаріат і Міжнародний Суд.

Генеральна Асамблея має право обговорювати питання в межах Статуту або функцій будь-якого органу ООН і давати відповідні рекомендації. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки. Рішення Ради Безпеки вважаються схваленими, коли за них подано голоси 8 членів із 15, включно голосів усіх 5 постійних членів (Росії, США, Великобританії, Франції, Китаю). У разі загрози миру, порушення миру або актів агресії Рада Безпеки має право використовувати збройні сили держав — членів ООН, надані в ЇЇ розпорядження. Секретаріат ООН складається з Генерального секретаря і персоналу міжнародних посадових осіб.

Одночасно у 40-х роках XX століття були створені міжнародні організації, які набули статус спеціалізованих установ, пов'язаних з ООН спеціальними угодами: Продовольча й сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ) та ряд інших.

У світі також нараховується близько 80 регіональних міжнародних організацій, блоків та об'єднань. Серед них Рада Європи, Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА).

До субрегіональних міжнародних організацій в субрегіоні Центральної і Східної Європи відносимо Центральноєвропейську ініціативу (ЦЄІ), Вишеградську групу, Чорноморську асоціацію економічного співробітництва (ЧАЕС).

Окрім того, все більш активними гравцями світової політики стають неурядові міжнародні організації, тобто такі, що створені без участі держав чи їх урядів — національними неурядовими організаціями, громадсько-політичними рухами, політичними організаціями, асоціаціями чи окремими громадянами.

Відповідно до норм міжнародного права, до міжнародних неурядових організацій відносять ті, які створені не на основі міждержавної угоди. Ці організації повинні мати наступні ознаки:

1) відсутність серед завдань організації прагнення здобути прибуток;

2) юридичне визнання хоча б однією державою або набуття консультативного статусу при міждержавній міжнародній організації;

3) отримання фінансових коштів з території більше аніж однієї країни.

Прикладами неурядових міжнародних організацій є Товариство Червоного Хреста та Півмісяця, Всесвітня федерація професійних спілок, Міжнародна демократична організація жінок, Всесвітня федерація демократичної молоді.

Серед міжнародних громадсько-політичних рухів, які, на відміну від організацій, є неформалізованими з організаційної та правової точки зору, відомими є "Зелений світ" (Green Peace), "Лікарі без кордонів".

Міжнародні організації — в т. ч. міждержавні і неурядові — є активними учасниками сучасної світової політики, оскільки допомагають долати егоїзм національних інтересів держав, пропонують на порядок денний вирішення проблем, які є актуальними для громадськості багатьох країн

< Назад   Вперед >
Содержание