4.1.3. Торгова модель Київської Русі

Генезис слов’янської державності на території Русі-України проходив на тлі активного економічного розвитку, який супроводжувався розширенням міжнародної торгівлі. Причому все більшого значення набувають зв’язки з європейськими країнами, тоді як східні вектори торгівлі, що все ще відіграють певну роль, уже не є провідними. Руські та іноземні купці пов’язували країну торговельними шляхами з Польщею, Литвою, взагалі Прибалтикою, німецькими землями, Францією, Італією, Візантією, Австрією, Чехією, Моравією.

Спеціалізувалася Русь на виробленні основних продуктів сільського господарства. Ними ставали пшениця, жито, ячмінь, овес, гречка, просо, городні, овочеві культури, хутра, мед, віск, тварини та м’ясо, у великій кількості коні, яких тоді потребували армії. Вивозилися також і продукти ремісництва, шовк. Імпортувалися тканини, предмети побуту, прикраси.

Україна, яка завжди знаходилася на перетині стратегічного значення міжнародних трас, знову потрапила в центр торговельних сполучень. На зміну, а точніше на доповнення «Великому шовкового шляху» по території сучасної України пролягла інша історично важлива траса — «з варягів у греки». Цей шлях здійснив з кінця VIII до XIII ст. істотний вплив на генезис, зміцнення і розвиток древньоруської державності. Так, на торговельному шляху «з варягів у греки» створювалися найбільш сприятливі умови для економічного розквіту поселень східних слов’ян, бурхливого розвитку їхніх міст.

Ця тенденція була значно посилена «варязьким елементом» — войовничими норманськими племенами, які вели й активну торгівлю. І оскільки вони здобули успіхи і на війні, і в комерції, відбулося розширення міжнародного обміну, який ставав стимулом державного будівництва. Кланові структури норманських ватажків, які контролювали владу на Русі за часів активного державотворення з центром у Києві, еволюціонували згідно з маркетинговою, як би тепер сказали, логікою. Комерційний інтерес, який «проецювався» на структуру владних нормандських інститутів на слов’янській землі, домінував і в системі соціально-політичної мотивації князів і аристократичних верств населення.

Додатковий міжнародно-торговельний імпульс розвитку східних слов’ян у VIII ст. додали арабські торговці, які своїм попитом сприяли розквіту традиційних видів виробництва, а своїми екзотичними для слов’ян товарами розширювали спектр їхніх економічних інтересів.

З IX ст., а особливо з Х, починаються інтенсивні економічні контакти з Візантією. Про це, зокрема, свідчать укладені з нею договори, зокрема договори від 907 р. та 911 р., що були укладені за участі київського князя Олега. У цих домовленостях ішлося про безподаткову та безперешкодну торгівлю руських купців. Це, крім іншого, свідчить про наявність у Візантії значних їхніх колоній, а також про справжній розквіт українсько-руського міжнародного підприємництва на рубежі I і II тисячоліть.

Західний напрям міжнародної торгівлі Русі-України складали переважно Польща, Чехія, Німеччина, Угорщина, Балкани і Балтія. Крім того, важливою роллю Київської держави в системі міжнародної торгівлі було посередництво, що передусім обумовлювалося географічним положенням краю.

Домінуючою рисою еволюції торговельних відносин Київської Русі було зміщення акцентів на користь західного напряму. У зв’язку з цим дедалі більшу торговельну роль відіграють західноукраїнські міста, через які пролягали найбільш потужні торговельні магістралі. Ними користувалися торговці не тільки Русі—України, а й інших країн.

Про масштаби зовнішньої торгівлі Київської Русі — найбільшої європейської держави того часу — свідчать такі історичні деталі.

Постачання хутра, яке відбувалося саме територією нашої країни, визначило напрями середньовічної моди в Західній Європі. На території Польщі досить поширеними були мідні, срібні прикраси київсько-руського походження. Показово, що Болеслав Хоробрий навіть чеканив монету з написами кирилицею. У Скандинавії набули поширення українські писанки, гончарні вироби, декоративні хрести. У Франції «руськими» називалися шовкові вироби, соболі, прикраси, витвори прикладного мистецтва та інші товари, інколи незалежно від їх походження — були вони зроблені в Русі або в якій-небудь іншій країні, чи завезені руськими купцями або візантійськими.

Важливими предметами міжнародного обміну протягом київсько-руського періоду українського розвитку були:

? за експортною номенклатурою — хліб, мед, віск, хутра, тканини, гончарні вироби та інше (із жалем слід зазначити, що не останнє місце тут посідав і вивіз невільників);

? за імпортною номенклатурою — ремісничі вироби, зброя, шовк і атлас, спеції, ювелірні та інші вироби з дорогоцінних металів, каменів тощо

< Назад   Вперед >
Содержание