2.4.3. Умови платежів та розрахунків
за експортно-імпортними операціями
Умови платежів контрактів — це комплексне поняття, зміст якого відповідає характеру платіжних зобов’язань, термінам розрахунків і гарантіям партнерів. Умови платежів контрактів охоплюють визначення:
• способу здійснення платежів;
• засобів платежів;
• форм розрахунків.
Способи платежів різняться залежно від співвідношення у часі моменту оплати товару та його реальної поставки. Платежі можуть здійснюватися у так званий готівковий спосіб (реально — як правило, з використанням банківських установ і з прив’язкою у часі до акту фізичного передання товару), авансом і в кредит.
Готівковий платіж здійснюється до або після передання експортером товаророзпорядчих документів імпортерові (з урахуванням технічного періоду обробки платіжної документації бухгалтерськими підрозділами й банківськими установами). Фактично оплата товару відбувається до моменту його переходу у користування споживачем.
Авансовий платіж — це оплата імпортером за контрактними зобов’язаннями до моменту передання йому товаророзпорядчих документів і самого товару. Авансовий платіж може відігравати позитивну роль в організації поставок, оскільки він фактично є кредитуванням експортера й забезпечує його необхідними фінансовими, обіговими коштами, а також матеріальними ресурсами (якщо він здійснюється не в грошовій, а в товарній формі). Крім того, для експортера він є гарантією від збитків у ситуації, коли покупець відмовляється від обумовленої раніше продукції.
Отже, закладені в природу даної форми платежу переваги продавця зумовлюють для покупця необхідність фіксувати в контракті відповідні зворотні гарантії (передусім з боку уповноважених банків) щодо повернення авансових платежів і можливої виплати компенсацій.
Платіж у кредит передбачає первісну поставку товарів фірмою-експортером відповідно до тих або інших комерційних інтересів із наступним виконанням фінансових зобов’язань фірмою-імпортером. Відтак ця форма платежу називається також товарним, фірмовим або комерційним кредитом. Відповідно до терміну реалізації фінансових зобов’язань імпортера після отримання такого кредиту (здійснення реальних поставок) ця форма розрахунків може вважатися короткотерміновою (термін до 1 року), середньотерміновою (від одного до п’яти років) та довготерміновою (понад п’ять років).
Ця форма розрахунків поширилася через загострення конкуренції між фірмами-виробниками обладнання з метою стимулювання покупця-замовника щодо здійснення відповідних закупівель, а також з урахуванням ситуацій, за яких проведення виплат покупцем може бути ускладненим або навіть неможливим до початку роботи куплених об’єктів, проведення одного або кількох технологічних циклів.
Оскільки ця форма відносин з приводу розрахунків є особливо тривалою та масштабною, вона потребує ретельної оцінки платоспроможності покупця (як правило, вважається, що надання кредитів, розмір яких перевищує 10 % від статутного капіталу замовника, є занадто ризикованим), жорстких гарантій і, в організаційному плані — залучення банківських інститутів.
Засоби платежів — це платіжні інструменти, гроші, які опосередковуються конкретними валютами.
Установлюючи ціни товару, обов’язково слід указати на грошові одиниці, в яких вона обчислюється. Таку функцію можуть виконувати гроші (валюта) країни-експортера, країни-імпортера, іншої країни (передусім долар США, євро, а також японська єна та інші вільно конвертовані валюти) або розрахункова композитна одиниця (наприклад, СДР). Разом з тим валюта, в якій оцінено в контракті товар, і валюта (валюти), в якій (яких) здійснюються виплати, можуть не збігатися (або збігатися частково). У зв’язку з цим виділяються поняття «валюта контракту» та «валюта платежу».
Валюта контракту — це валюта, в якій установлюється ціна товару в міжнародному контракті.
Валюта платежу — це валюта, в якій, за згодою контрагентів, здійснюється фактична оплата товару.
Але, як відомо, валютні курси можуть коливатися, а відтак і номіналам цін можуть відповідати різні реальні вартісні величини, що може означати (за умов відкритої валютної позиції) виграш для однієї сторони контракту та програш — для іншої. Для того щоб запобігти валютним ризикам, застосовуються валютні застереження, які фіксують курс однієї валюти стосовно іншої. Це відбувається як за ситуації, коли валюта контракту не збігається з валютою платежу, так і при укладенні та імплементації моновалютних контрактів.
Форми розрахунків різняться за характером передання грошових засобів покупцем продавцеві.
Банківський переказ є найбільш поширеною формою розрахунків у сучасній практиці експортно-імпортних операцій. (Крім того, банківський переказ використовується і як інструмент реалізації інших форм розрахунків.) Для учасників торговельних трансакцій банківський переказ є найбільш зручною формою розрахунків, тоді як для банку це — комерційна операція, за виконання якої він стягує комісію.
З технічного погляду банківський переказ — це просте доручення комерційного банку банку-кореспонденту виплатити певну суму грошей на вимогу та за рахунок особи, яка здійснює переказ, іноземному отримувачеві (бенефіціару). Але перед цією економічною акцією імпортер подає до банку, в якому в нього відкрито рахунок, платіжне доручення (інша назва документа — заява на переказ).
У випадку, коли банк імпортера в результаті перевірки технічних нюансів заяви та залишку на рахунку імпортера, отримує позитивні оцінки, він починає процедуру опрацювання та виконання доручення.
Такий банк списує з рахунка клієнта суми платежу й комісії та згідно з установленим способом надсилає банку експортера або банку-кореспонденту (як правило, останній обирається самим банком імпортера) платіжне доручення. Банк імпортера також надсилає останньому виписку з його рахунка, яка відображає відповідне списання коштів.
Аналогічні процедури виконує й банк-кореспондент (або декілька банків-кореспондентів), якщо такий (такі) банк бере участь у платіжній процедурі. Але в будь-якому випадку, кошти зараховуються на рахунок банку експортера (можливо — останнього банку в ланцюгу), про що свідчить отримуване ним кредитове авізо або виписка банку-кореспондента. Це є підставою для зарахування коштів на рахунок клієнта, про що клієнт дізнається з виписки з його рахунка.
Кореспондентський взаємозв’язок між банками здійснюється за допомогою рахунків «НОСТРО» та «ЛОРО». У першому випадку йдеться про кореспондентський рахунок, який відкривається на ім’я банку в кореспондента, а в другому — про рахунок банку-кореспондента, який банк відкриває в себе.
Механізм чекових розрахунків регламентується національними правовими та адміністративними нормами, а також міжнародними нормативними джерелами (наприклад, Женевською конвенцією про чеки 1931 р.; ряд країн англо-саксонської системи права дотримуються положень британського закону про перевідні векселі від 1982 р.).
Власник чека (таким власником, у результаті експортно-імпортної трансакції, може стати експортер), як правило, подає чек для реалізації у власному банку, який сплачує його або негайно по пред’явленні або після перерахунку на свій кореспондентський рахунок відповідної суми.
Вексельні розрахунки є одним з найбільш поширених кредитно-платіжних інструментів, які використовуються при здійсненні експортно-імпортних операцій. Вексель виконує функції, які є аналогічні грошовим. При цьому застосування векселів дає змогу імпортерам відстрочувати платежі, а експортерам — обліковувати векселі, за якими ще не настав термін платежів.
У міжнародній торгівлі можуть використовуватися як прості, так і переказні векселі. Простий вексель — це боргове зобов’язання (або зафіксоване бажання) векселедавця сплатити векселетримачеві певну суму грошей. Переказний вексель (або тратта) виписується векселетримачем (тобто експортером) та передається векселедавцеві (тобто імпортерові товару), який повинен акцептувати та сплатити за векселем у зазначений термін. Саме акцептація векселя імпортером перетворює його на боржника в юридичному сенсі.
Акредитив як форма розрахунків пов’язаний із залученням як активного учасника розрахунків банківських установ. Сутністю акредитивної форми розрахунків є дії банку за дорученням клієнта (наказонадавача) щодо здійснення платежів третій особі (бенефіціару) або надання доручення іншому банкові для проведення відповідних дій для отримання обумовлених документів та відповідно до погоджених умов.
Передусім ідеться про такі умови, за яких експортер може скористатися акредитивом, тобто отримати оплату поставленого ним товару, і визначальним документом у цьому разі є відповідна заява імпортера банку-емітенту.
Акредитивна форма розрахунків дає змогу зробити експортно-імпортну трансакцію найбільш безпечною для обох сторін. Вона є типовою для угод, які передбачають здійснення платежу проти наданих експортером документів або для таких угод, які передбачають надання покупцеві короткотермінового (до одного року) комерційного кредиту.
Використання у процесі міжнародного співробітництва акредитивної форми розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (Uniform Customs and Practice for Documentary Credits), що були розроблені Міжнародною торговельною палатою.
У міжнародній практиці використовується велика кількість акредитивних форм розрахунків, але в найбільш спрощеному вигляді їх можна класифікувати так:
• відкличні та безвідкличні (на відміну від відкличного акредитива, який може змінюватися або анулюватися банком-емітентом навіть без повідомлення бенефіціара, аналогічні дії стосовно безвідкличного документа, а також зміни у товарних поставках, не є можливими без згоди всіх заінтересованих сторін);
• переказні (або трансфертабельні) та непереказні (на відміну від непереказних, переказний акредитив передбачає можливість отримання грошей не тільки експортером, а й за його вказівкою — іншими юридичними особами);
• компенсаційні (використовуються тоді, коли експортер бажає розрахуватися із субпостачальниками за допомогою одного акредитива; за дорученням бенефіціара та згідно з первісним акредитивом субпостачальникам відкривається компенсаційний акредитив);
• покриті та непокриті (якщо при покритих акредитивах здійснюється списання коштів з власного рахунка особи, яка здійснює платіж, або через надання їй кредиту, то у разі непокритих акредитивів сума акредитива списується виконуючим платіж банком з рахунка банку-емітента);
• документарні (такі, що передбачають для здійснення виплат подання обумовлених фінансових та комерційних документів);
• револьверні (використовуються для розрахунків за постійні великі поставки, наприклад сировини, причому в процесі використання рахунка відбувається поповнення акредитива до обумовленої суми);
• підтверджені та непідтверджені (якщо за наявності непідтвердженого акредитива експортер розраховує на виконання фінансового зобов’язання тільки банку-емітента, то підтверджений акредитив передбачає зобов’язання банку-неемітента — фактично, банку-кореспондента — оплатити відповідні платіжні документи у разі відмови або нездатності банку-емітента здійснити платіж);
• резервні (такі, що передбачають гарантії платежів банком-емітентом за умов невиконання імпортером своїх зобов’язань).
Інкасо є банківською розрахунковою операцією, за якої на доручення клієнта та відповідно до розрахункової документації його банк отримує грошові кошти від імпортера; або інший, пов’язаний з імпортером уповноважений банк за відвантажені імпортерові товари або отримані ним послуги та зараховує їх на рахунок свого клієнта (можливою варіацією інкасо є отримання гарантії того, що належна сума буде виплачена в установлені терміни).
Інкасові операції в міжнародній торгівлі застосовуються на підставі прийнятих у 1978 р. Міжнародною торговельною палатою «Уніфікованих правил з інкасо».
Розрізняють два види інкасо — просте (чисте) та документарне:
• просте інкасо — стягнення коштів згідно з фінансовою документацією (переказних чи простих векселів, чеків та інших інструментів, які використовуються для отримання платежів) без використання комерційних документів;
• документарне інкасо — стягнення грошей на підставі фінансової документації, яка супроводжується документами комерційного характеру (транспортними, відвантажувальними, страхувальними документами та рахунками, рахунками-фактурами та ін.).
Суб’єктами інкасової операції є експортер (наказонадавач), банк, якому надається інкасове доручення, банк-кореспондент, який виконує доручення, та імпортер, який здійснює платіж.
Розрахунки за відкритим рахунком — це періодичні платежі імпортера експортерові, які здійснюються за стабільних, повторюваних поставок товарів на умовах його наступної оплати та зарахування заборгованості на рахунок імпортера. Фактично йдеться про кредит за відкритим рахунком, погашення якого здійснюється відповідно до конкретної домовленості експортера та імпортера.
Оскільки така торгівля відбувається без гарантій експортерові надійності та своєчасності виплат (поставки товарів випереджають відповідні проплати, а товаророзпорядчі документи експортер передає імпортерові не через банк), вона відбувається, як правило, між контрагентами, які мають сталі зв’язки постачання, а також між материнською структурою корпорації та її філіями або змішаними фірмами з участю експортера
< Назад
Вперед >
Содержание