Загальна криза державного соціалізму

Криза соціалізму розпочалася у другій половині 90-х рр. ХХ ст.

Загальна криза державного соціалізму — це крах соціалізму як моделі організації суспільної економіки у кожній окремій країні й у світовій системі. Цьому сприяло ряд чинників. Серед них важливе місце займає той факт, що економіка за державного соціалізму виступає як недостатньо ефективна, «витратна».

«Витратна» система «державного соціалізму» пристосована до екстенсивного типу розвитку, що дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси, але не для вирішення питань ефективності суспільного виробництва, а розв’язання вузького кола проблем надзвичайної важливості (обороноздатність, програми за окремими престижними напрямами НТП і т. д.). Ця система змогла проіснувати через паразитичне використання природних за- пасів і традиційний аскетизм народу. Це — система застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними їм нормами права, політичними інститутами та ідеологічними настановами.

Основна причина деформації соціалізму пов’язана з одержавленням власності, коли держава опосередковує майже весь процес привласнення (див.: Кононов О. Державна власність в економічній системі суспільства: деякі теоретичні аспекти // Економіка України. — 1996.) Наслідком цього стали: зрівнялівка, утворення і одержавлення нетрудових прибутків окремими особами, підприємствами, галузями, регіонами; зосередження прийняття господарських рішень у центральних органах (відчуження трудівників від засобів виробництва, продукту та управління виробництвом і розподілом); зведення всіх форм господарювання до однієї — державної. У таких умовах держава може здійснювати управління тільки директивними адміністративно-командними методами.

Загальна криза державно-монополістичного соціалізму проявляється також через: скорочення у другій половині 80-х рр. валового національного продукту і національного доходу; зневіру населення щодо прогресивності цього ладу; скорочення споживання матеріальних благ і послуг, зниження життєвого рівня; кризу фінансів і грошового обігу; зростання дефіциту державного бюджету, оптових і роздрібних цін; зовнішню заборгованість.

Радикальні перетворення економічного базису можливі тільки на основі перебудови відносин власності шляхом роздержавлення. Основою роздержавлення економіки є перехід від моно-організованої системи до різноманітності проявів економічного життя. Вирішальний момент у даному процесі — поява різних рівнів, форм і суб’єктів привласнення. Різноманітність форм власності і привласнення лежить в основі різноманітності форм господарської діяльності, що створює сприятливі передумови для нормального функціонування товарного виробництва. (Більш детально див.: Беляев А. А. Механизм хозяйствования. — К.: 1990. — Гл. 1.)

Мова, таким чином, іде про поєднання планомірних і товарно-грошових відносин, планомірності і ринкового регулювання економіки. Для цього необхідно, щоб склався ринок в усіх обов’язкових для нього структурах. (Див.: Корнаї Я. Шлях до вільної економіки. — К.: Наук. думка, 1991.)

< Назад   Вперед >
Содержание