18.1. Особливості управлінської праці

Управлінська діяльність — специфічний різновид трудового процесу. Управлінська праця має свої особливості порівняно з працею безпосередньо продуктивною, внаслідок якої створюються матеріальні цінності. Управління — це насамперед робота з людьми, а їхня трудова діяльність є об'єктом управлінського впливу. Це праця творча, в основному розумова, яку здійснює людина переважно у вигляді нервово-психічних зусиль. Процес розумової праці складається з таких елементарних дій, або операцій, як: слухання, читання, мовлення, контактування, спостереження за дією, мислення, умовивід тощо.

Управлінська праця непродуктивна. Участь у створенні матеріальних благ відбувається не прямо, а опосередковано, через працю інших осіб. Продуктом управлінської праці є рішення, а не товари та послуги. Предметом праці є інформація.

Як і будь-який інший процес праці, управлінська праця складається з таких основних елементів: предмет праці (те, що підлягає впливу, обробленню), засоби праці (те, за допомогою чого здійснюється вплив), сам процес — цілеспрямована діяльність і результат. За цими елементами визначають характер і особливості управлінської праці незалежно від посади управлінського працівника, від галузі діяльності тощо.

Спрощено схему управлінської праці можна розглядати як систему, на вході якої є інформація (предмет, те, на що спрямована праця), що підлягає всередині системи обробленню інтелектом людини за допомогою технічних засобів управління — обчислювальної та організаційної техніки (засоби праці), а на виході — якісно нова інформація, або управлінське рішення (результат праці).

Інформація — специфічний предмет управлінської праці, у зв'язку з чим вона має інформаційну природу. У ній поєднуються творчі, логічні і технічні операції, пов'язані з обробленням інформації, а обмін діяльністю між суб'єктом і об'єктом управління, між самими суб'єктами управління має інформаційний характер.

Досягнення мети управління відбувається шляхом підготовки й реалізації сукупного управлінського впливу. Управлінський вплив на колективи людей, на їхню трудову діяльність — це і є специфічний результат управлінської праці. Основною формою такого впливу є управлінське рішення.

Прийняття управлінських рішень визначається складною рухливою сукупністю факторів внутрішнього і зовнішнього середовища, які постійно створюють нестандартні ситуації. Саме ці обставини потребують від людини, яка займається управлінською діяльністю, наявності певної сукупності рис. Рішення, які приймаються управлінцями, залежать від їхніх знань і досвіду, інтуїції, особистісних властивостей. Якщо під час прийняття рішень використовується уся ця сукупність, то це вже мистецтво управління.

У процесі управління його суб'єкти вирішують найрізноманітніші проблеми: організаційні, економічні, технічні, соціально-психологічні, правові тощо. Це розмаїття також є важливою особливістю праці менеджера.

Управлінська праця характеризується також:

— насиченістю великою кількістю дій (переважно короткочасних);

— різноманітністю видів діяльності;

— фрагментарністю діяльності;

— частим втручанням ззовні;

— широкою мережею контактів, які виходять далеко за межі робочої групи;

— переважанням вербального (мовного) спілкування з оточуючими (до 90%).

Аналіз складових управлінської праці свідчить про її функціональну неоднорідність. Виділяють такі функціональні аспекти управлінської праці:

1) евристична — має виражений творчий характер, пов'язана з постановкою проблеми, аналізом ситуації, пошуком шляхів розв'язання;

2) адміністративна — полягає у цілеспрямованому впливі керівника на підлеглих з метою виконання ними поставлених завдань;

3) операторська — полягає у виконанні стереотипних операцій, необхідних для інформаційного забезпечення процесу управління.

Майже немає посад чи професій, діяльність за якими складається суто з якогось одного аспекту. Найчастіше це суміш аспектів у певному співвідношенні, і саме залежно від співвідношення функціональних аспектів, а також від ролі в процесі прийняття управлінського рішення розроблено класифікацію кадрів апарату управління, які поділяються на: керівників (лінійних та функціональних), спеціалістів (лінійних та функціональних), технічних виконавців.

Найменування посад керівників залежить від об'єкта управління, спеціалістів — від характеру функцій або сфери діяльності, а технічних виконавців — від видів робіт.

Найбільшу роль у здійсненні управлінської діяльності відіграють лінійні керівники, які очолюють відносно самостійні господарчі підрозділи — від концернів до бригад. Вони не тільки координують діяльність безпосередніх підлеглих. До їхніх обов'язків входить вирішення всього кола питань діяльності підприємства/ підрозділу.

Функціональні керівники — це начальники спеціалізованих функціональних підрозділів: управлінь, служб, відділів. До їхніх обов'язків входить підготовка рекомендацій лінійним керівникам щодо відповідної функції управління. Функціональний керівник одночасно є лінійним керівником по відношенню до очолюваного ним структурного підрозділу.

Менеджмент — інтеграційний процес планування, організації, мотивації та контролю, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації всіх галузей економіки та управляють ними шляхом постановки цілей і розробки способів їх досягнення, координуючи діяльність працівників.

Залежно від ієрархічних рівнів управління виділяють менеджерів вищого, середнього та нижчого рівнів. Основні завдання вищих менеджерів організації полягають у формулюванні її місії, цілей, цінностей, політики, основних стандартів діяльності, формуванні структури й системи управління, представництва на переговорах з державними органами і головними контрагентами. їхня діяльність характеризується масштабністю, складністю, пріоритетністю стратегічної спрямованості, зв'язками із зовнішнім середовищем, різноманіттям, напруженим темпом.

Функції вищих керівників надзвичайно складні, різнопланові, потребують глибоких і різноманітних знань, аналітичних здібностей, задатків політика, дипломата, публіциста, оратора. Очолює організацію перший керівник, який займає свою посаду на підставі контракту із власником (державою, акціонерами, пайовиками тощо) і є його довіреною особою. Він несе перед власником повну відповідальність за стан і результати роботи організації.

З юридичної точки зору, до обов'язків першого керівника входить організація роботи в межах, які визначені законодавством, Статутом та іншими документами; розпорядження в певних рамках майном і коштами без спеціальної довіреності; укладання і розторг- нення господарських угод, відкриття рахунків у банках; вирішення кадрових питань; стимулювання підпорядкованих керівників.

Керівники середнього рівня (основних підрозділів і підприємств, які входять до складу організації) призначаються і звільняються з посади першим керівником і несуть перед ним відповідальність за виконання отриманих завдань і збереження майна ввірених їм підрозділів. Через підпорядкованих керівників вони управляють їх діяльністю: установлюють завдання виконавцям, здійснюють поточний контроль, проводять заходи щодо вдосконалення організації і технології виробництва, умов праці, дотримання дисципліни. В рамках компетенції їм надане право вирішувати кадрові питання (частково — самостійно, а частково — виходячи з пропозицій керівництва організації), заохочувати і карати своїх підлеглих. Характер роботи керівника середньої ланки визначається змістом роботи очолюваного ним підрозділу. В ній переважає рішення тактичних завдань, значне місце посідає взаємодія з керівниками вищого і нижчого рівнів.

Менеджери нижчого (оперативного) рівня — це керівники бригад, дільниць, груп тощо — вони працюють уже безпосередньо з виконавцями і несуть повну відповідальність за їхні дії. Саме на них припадає все навантаження повсякденної роботи з персоналом. До їхніх обов'язків входить організація і координація роботи підлеглих, забезпечення умов для виконання ними якісно і своєчасно виробничих завдань; контроль за дотриманням графіка робіт, раціональним використанням обладнання, матеріальних та інших ресурсів, дотримання дисципліни та техніки безпеки.

їхня робота характеризується різномаїттям дій, частими переключеннями із завдання на завдання, постійним спілкуванням з безпосередніми виконавцями.

Слід мати на увазі, що менеджер — це не обов'язково начальник. Менеджера робить менеджером не влада, а внесок до діяльності всієї організації і відповідальність за її результати. У більшості сучасних організацій швидше за інших зростає група людей, які належать до менеджменту, але не мають безпосередніх підлеглих.

Бути менеджером означає поділяти відповідальність за діяльність організації. Різниця між менеджером з маркетингових досліджень з апаратом у 30 осіб і дослідником ринку, який виконує ту саму функцію без усякого апарату — тільки в обсягах діяльності і в засобах.

У процесі управління менеджер обґрунтовує і приймає рішення в ситуаціях високої динамічності та невизначеності з використанням сучасних інформаційних технологій та досягнень науки у сфері процесів, методів, форм управлінської діяльності; веде постійний пошук нових можливостей, залучає і використовує для рішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності діяльності об'єкту управління.

< Назад   Вперед >
Содержание