8.1. Поняття і структура міжнародних систем

Системність як одну з найістотніших особливостей міжнародних відносин більшість сучасних дослідників приймають a priori. "Концепція міжнародних систем виросла на хвилі сцієнтизму та біхевіоризму. Фундаментальна теза цих напрямів полягала у переконанні, що характер міжнародної системи детермінує спосіб поведінки його учасників"1. Системний підхід, основи якого розроблені у працях Л. фон Берталанфі, А. Рапо-порта, Д. Істона, виявився надзвичайно доречним як у питаннях розуміння сутності об'єкта дослідження, так і в методології його дослідження. Справді, важко уявити міжнародні відносини як сукупність хаотичних зв'язків, а їх учасників чимось аморфним, де вони функціонують відірвано один від одного. Системний підхід ґрунтується на припущенні про міжнародні відносини як про єдиний організм, що розвивається та вдосконалюється за певними законами. Переваги такого підходу очевидні, оскільки він дає змогу застосовувати у дослідженнях науковий аналіз і синтез, моделювати й прогнозувати майбутні явища та процеси. Інакше дослідникам залишається лише функція констатації реальності, а експланаційні та прогностичні можливості науки стають украй обмеженими.
1 Zenderowski It. Stosunki mifdzynarodowe. Vademecum. — Wroclaw, 2006. — S. 433.

Міжнародні відносини є складною цілісністю елементів, що взаємопов'язані між собою та обумовлюють функціонування один одного. Т. Лось-Новак підкреслює, що "міжнародні системи існують об'єктивно, маючи в собі потенційну динаміку перетворень, що випливає з поведінки акторів, їх можливостей та ролі, яку вони відіграють"1. Отже, система — це макроявище міжнародних відносин, складовими якого є елементарні явища нижчого ієрархічного порядку: учасники та відносини між ними.

Характеризуючи міжнародні системи, можна визначити три основні особливості для всіх їхніх типів:

1.Параметри міжнародних систем не є сумою параметрів їх елементів, позаяк їх взаємозв'язок породжує якісно новий рівень цілісності.

2.Елементи міжнародних систем є системами нижчого ієрархічного рівня і можуть розглядатись як такі лише в межах мак-росистеми, до якої вони належать.

3. Міжнародні відносини як макросистема мають три рівні організації: цілісний (макро), частинний (мезо) та елементарний (мікро), що відповідає системам, підсистемам та елементам (складовим).

Теоретична модель міжнародних відносин може бути подана як схема "елемент — взаємозв'язок — структура", кожна зі складових якої є предметом окремого наукового дослідження. У будь-якому разі не варто забувати, що міжнародна система є науковою абстракцією, певною понятійно-категорійною моделлю реально існуючих міжнародних відносин, що створюється для їх розуміння та пояснення.

Окреслюючи поняття системи, А. Рапопорт стверджував, що вона є цілісністю, яка може функціонувати завдяки взаємообу-мовленості та взаємозалежності її елементів, є функціональною реальністю, що має об'єктивний характер.

Міжнародні відносини, як і їх учасники, не можуть існувати поза системою, яку вони самі ж і створюють: фактом свого існування, діями, зв'язками та впливами. Водночас міжнародна
1 Los-Nowak Т. Stosunki mifdzynarodowe. Teorie — systcmy — uczestnicy. — Wroclaw, 2000. — S. 91.

система впливає на них зворотно, визначаючи межі їх функціональної активності, місце в ієрархії тощо. З огляду на це, основним питанням теорії міжнародних відносин є дослідження міжнародних систем, їх структурних особливостей та закономірностей, процесів еволюції, циклів, фаз, станів, у яких вони перебувають.

Проблематика дослідження міжнародних систем частково розглянута у частині 3 цієї праці, де вона пов'язувалась, насамперед, із теоріями неореалізму та біхевіоризму. Водночас низка питань, що стосуються міжнародних систем, вимагає ґрунтовнішого аналізу та докладнішого пояснення, через відсутність чіткого дефініювання основних понять значні розбіжності в їх інтерпретації.

Категорія "міжнародна система" є загальноприйнятою, досить широкою та гнучкою у використанні. Лише деякі дослідники, зокрема Б. Рассет і X. Старр, уживають категорію "світова система", в окремих працях також застосовується категорія "глобальна система". Таке окреслення системи є неприйнятним для багатьох учених, хоча б тому, що вони, перебуваючи на позиціях регіоналізму, принципово не погоджуються з твердженням про глобальний характер міжнародної системи.

Усі дослідники, які в той чи інший спосіб дефініювали міжнародну систему, визначали як її найістотнішу рису взаємодію та взаємозалежність між елементами системи (які вони, зрештою, по-різному тлумачили).

К. Холсті визначив її як сукупність незалежних політичних спільностей — племен, полісів, націй чи імперій, які взаємодіють між собою зі значною частотою і згідно з певним упорядкованим процесом.

Дж. Розенау трактує це поняття як макроскопічне явище дії та протидії національних суспільних структур, в основі яких конфлікти і рішення малих груп, великих організацій, можливості та обмеженість суспільних інститутів.

Обидва визначення досить складні, позаяк, крім відповіді на питання, чим є міжнародна система, намагаються одночасно окреслити її складові та з'ясувати природу системотворних зв'язків між ними. Визначення К. Холсті пов'язує існування системи з частотою зв'язків та з упорядкованим процесом, тобто режимом відносин.

Дещо простіше міжнародну систему визначають Р. Арон та К. Волтц. Зокрема, Р. Арон вважає, що вона є сукупністю, узаконеною політичними одиницями, які підтримують регулярні зв'язки одна з одною. К. Волтц окреслює міжнародну систему як структуру, що формує політичні взаємовідносини між її учасниками. Крім цього, він зауважує, що одиниці формують структуру системи, так само, як структурні особливості міжнародного середовища впливають на одиниці системи, тобто держави.

Принциповим положенням цих дефініцій є констатація активної ролі "одиниць" у складі системи, які організовують її своїми діями, визначаючи характер, структуру та особливості, але результатом їхніх інтеракцій стає виникнення системи, яка впливає на них, визначаючи їх місце, роль, значення і потенційні можливості.

Загалом більшість дослідників погоджуються, що міжнародна система характеризується такими особливостями:

— вона є сукупністю взаємопов'язаних елементів, що перебувають між собою у певних причинно-наслідкових зв'язках;

— вона є функціональною цілісністю;

— вона є сукупністю відносин, дій та учасників;

—вона є сукупністю, що становить органічну єдність із міжнародним середовищем.

До цього важливо додати ще дві істотні особливості міжнародної системи:

— вона є ієрархічно-структурованою цілісністю, а не спонтанною чи анархічною множиною складових;

— вона не є статичною, а у процесі свого розвитку постійно видозмінюється.

З огляду на сказане вище, міжнародну систему можна окреслити як ієрархічно-структуровану, цілісну сукупність учасників міжнародних відносин, що пов'язані між собою сталими взаємовідносинами. У найпростішому варіанті міжнародну систему можна зобразити у вигляді елементарної моделі (рис. 8.1).



Така модель охоплює два рівні ієрархії (І, II) та трьох (у найпростішому варіанті) учасників (А, В, С), які є її елементами.

Складовими системи є також взаємозв'язки (А — В; А — С; В — С), що, власне, й утворюють цілісність. Інакше кажучи, міжнародна система є реальністю не тому, що до неї як складові входить певна кількість учасників, а через наявність між ними цілої низки взаємозв'язків і взаємозалежностей. Важливо зауважити, що учасники міжнародних відносин, незалежно від їх типу, беруть участь у формуванні та функціонуванні міжнародної системи та є її складовими елементами.

Структура міжнародної системи охоплює три рівні організації: на першому міжнародна система розглядається як цілісність, на другому — як поєднання підсистем учасників і відносин між ними, на третьому вона є поєднанням елементарних складових елементів — учасників міжнародних відносин. Підсистеми складаються з елементів системи й самі є елементами системи (надсистеми). Рівень підсистем об'єднує складові, які є також системами на нижчому ієрархічному рівні. Дж. Бартон визначив, що підсистема — це система в собі, що може бути ізольована (хоча в ізоляції її функціональна доречність не завжди очевидна).

Простіше та чіткіше, на нашу думку, підсистеми окреслює Я. П'єтрась: "Міжнародні підсистеми складаються з елементів і самі є елементами системи (надсистеми)"1.

Із такою структурою міжнародних систем згідні більшість дослідників, хоча окрему позицію займають польські вчені
1 Pietras Z. J. Podstawy teorii stosunkow mifdzynarodowych. — Lublin, 1986. — S. 122.

Ю. Кукулка та В. Щепанський. Вони вважають, що доречніше називати такі структурні цілісності "групами міжнародних систем", а замість категорії "міжнародна система" варто вживати поняття "система держав" або "система міжнародних відносин". Така модель структури міжнародної системи не може бути визнана особливо продуктивною, бо зведення її до стосунків між державами, або лише до відносин, занадто вузьке. У спеціальній літературі визначається велика кількість підсистем, окреслених за критеріями: учасники, міжнародні відносини, організаційний, процеси тощо. Здебільшого виділені таким чином підсистеми стосуються типів чи станів міжнародної системи, але не її структурних частин. З точки зору внутрішньої структури системи міжнародних відносин можна чітко виокремити дві підсистеми, стосовно яких немає серйозних суперечок: учасники та відносини між ними.

Підсистема учасників. Учасники міжнародних відносин розглядаються як елементи міжнародної системи. Елементами системи є всі учасники міжнародних відносин, до якого б типу вони не належали, але основним елементом завжди є держава. Дослідження загальних особливостей і закономірностей функціонування та розвитку міжнародних систем не потребує заглиблення на ієрархічні рівні нижче державного, що аж ніяк не означає вилучення суспільних груп і фізичних осіб із учасників міжнародних відносин. Міжнародні організації є функцією інтересів та дій їх членів, і через це практично повторюють у міжнародній системі поведінку держав, що в них домінують.

Підсистема відносин — це система нижчого ієрархічного рівня, складовими якої є стосунки всіх видів і типів та ієрархічні взаємозв'язки, що виникають між учасниками міжнародних відносин.

Функціональні особливості першого типу елементів розглянуті у частині 2 цієї праці. Ієрархічні взаємозв'язки між ними визначаються впливом, який один учасник міжнародних відносин чинить на іншого. Природа таких взаємозв'язків майже не досліджена, що суттєво впливає на дієздатність теорії міжнародних відносин. На наш погляд, особливість ієрархічних взаємовідносин визначається двома змінними: могутністю (силою) учасників міжнародних відносин і активністю їхніх дій у міжнародному середовищі.

Рівень елементарних складових об'єднує учасників та відносини між ними без поєднання їх у розглянуті вище структури. На цьому рівні кожен учасник міжнародних відносин чи кожний їх вид розглядається як окрема "мікросистема", що володіє власними інтересами, мотивацією, специфікою тощо. Усі рівні структурної організації міжнародної системи пронизані як вертикальною, так і горизонтальною взаємозалежністю і взаємозв'язком, що, своєю чергою, посилює цілісність системи. Більшість дослідників визначають атрибутами міжнародної системи границю, входи та виходи. Закладено також те, що потрібно розрізняти оточення системи та її середовище.

Границю системи розуміють як аналітичну межу поширення системи.

Вхід у міжнародну систему розуміють як канал, через який середовище впливає на систему у вигляді натиску, що, на думку Я. П'єтрася, є "функціональним, коли посилює його стабільність, або дисфункціональним, якщо стабільність порушується"1.

Вихід системи розуміють як канал, через який вона діє на середовище, що її оточує, з певною силою натиску пристосовуючи його до своїх потреб. М. Каплан розглядає взаємозв'язки системи з міжнародним середовищем як систему дій, що полягає у ставленні комплексу індивідуальних змінних (власне системи) до комбінацій зовнішніх змінних середовища.

Середовище системи є частиною оточення, яке підтримує з нею істотні зв'язки.

Визначені таким чином атрибути, на наш погляд, справді характеризують деякі міжнародні системи, починаючи з регіональних і завершуючи міжрегіональними, але зовсім не стосуються рівня глобальної міжнародної системи, яка ототожнюється зі світовим міжнародним середовищем і є проявом його структурної організації. Можна вважати, що світова система завжди є середовищем, яке істотно впливає на будь-які міжнародні системи нижчого ієрархічного рівня.

У теорії міжнародних відносин поняття "середовище" також вживається для означення сукупності природних та соціальних явищ і процесів, на тлі яких відбуваються міжнародні відносини.
1 Pietras Z. J. Podstawy teorii stosunkow mi?dzynarodowych. — Lublin, 1986. — S. 119

< Назад   Вперед >
Содержание