3.3.3. Економічна безпека в контексті сучасної геополітики

Кардинальною значущою складовою економічної безпеки України є її міжнародна економічна безпека. Причому остання розглядається в потрійному ракурсі.

По-перше, міжнародна економічна безпека як така пов’язується з можливістю забезпечення всебічного динамічного розвитку національного господарства через максимально повне використання переваг міжнародного поділу праці та міжнародної кооперації праці.

По-друге, міжнародна економічна безпека пов’язана зі здатністю держави забезпечувати свої нагальні потреби в критичному імпорті. За сучасних українських умов критичний імпорт становлять вуглеводні енергоносії та ядерне паливо для атомних енергосистем, окремі комплектуючі технологічні поставки, що надходять з СНД, а також високі технології, ноу-хау походженням з провідних індустріальних держав.

По-третє, міжнародна економічна безпека своєю обов’язковою умовою має наявність в держави стійкої здатності забезпечувати сприятливі показники макроекономічних балансових агрегатів, передусім загального платіжного балансу, бюджетного балансу, а також зовнішньоторговельного балансу в довгостроковій перспективі. Це є об’єктивною передумовою стабільності національного валютного ринку, стійкості гривні та позитивних інтегративних тенденцій у макрогосподарській системі України. У контексті зовнішньоторговельної безпеки провідну роль відіграє митно-тарифна політика, яка має бути спрямованою на захист національних інтересів і стимулювання торговельного співробітництва з іншими країнами.

Уряд повинен здійснювати ретельний вибірковий покраїновий, порегіональний аналіз результатів міжнародної торговельної діяльності України, прагнучи до встановлення паритетних відносин з тими країнами, в торгівлі з якими переважають тенденції перевищення українського імпорту над експортом.

Визначення геоекономічних орієнтирів формування відкритої економіки України є одним з найгостріших питань економічної безпеки держави після здобуття нею незалежності. Тому функціональна зовнішньоекономічна модель України повинна, на думку експертів УЦЕПД, містити три проблемні блоки:

1) внутрішня організаційно-політична логіка національної функціональної відкритої економічної системи;

2) зовнішні світогосподарські та регіональні передумови щодо перспективного характеру системи міжнародно-коопераційних зв’язків відкритої економіки України;

3) конкретно-практичні напрями, а також альтернативні та потенційні варіанти геоекономічної моделі України.

Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що вона не відповідає не тільки її економічному потенціалу за валовими показниками, а й господарсько-технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявності великого наукового потенціалу майже відсутнім є високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Українську економіку характеризує переважно сировинний, енергоємний характер товарної структури експорту, а це не тільки не відповідає наявній структурі, а також тенденціям світового експорту, а й консервує високу залежність як від поставок енергоносіїв, так і імпорту високих технологій. Нераціональним та потенційно небезпечним явищем є регіональна асиметрія в територіальному розміщенні експортних потужностей — понад 50 % експорту України забезпечують тільки чотири (Донецька, Луганська, Дніпропетровська та Одеська) області.

Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково-технічними напрямами та в тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси, що експортується з території України. Це, зокрема, електрозварювання, порошкова металургія, створення нових, надтвердих, високоякісних матеріалів тощо.

Серед конкретних галузевих пріоритетів державної підтримки експорту надзвичайно актуальною є технологічна реконструкція підприємств чорної металургії з метою збільшення частки електросталеливарного виробництва (зараз воно становить менше 3 %), а також продукції безперервного лиття (до 7 % в Україні порівняно з 74 % у світі та ще більшою її питомою вагою в індустріально розвинутих країнах).

Слід стимулювати експорт з високим ступенем перероблення. Ця вимога відповідає і загальній світовій тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки торгівлі високотехнологічною продукцією, готовими виробами. Деякі експерти вважають, що на світовому ринку 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20 %; готових виробів — 80 % загального обсягу. Україні, зокрема, від експорту металів «на вагу» необхідно переходити до експорту складнопрофільного прокату, від експорту промислової та сільськогосподарської сировини до експорту продукції її обробки.

Зважаючи на світову тенденцію до підвищення питомої ваги в масі експорту послуг, а також на наявний в Україні потенціал у цій сфері, необхідно здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію існуючих та створення нових експортних можливостей щодо послуг на експорт. Важливу роль тут повинна відігравати транспортна галузь, особливо морський флот, розташовані на українській території залізниці та трубопроводи.

Кардинальним напрямом роботи щодо створення більш сприятливих параметрів економічної безпеки є прийняття обґрунтованої імпортної стратегії, що повинно сприяти перетворенню імпорту на дійовий фактор технологічної реконструкції української промисловості за рахунок диверсифікованої митної політики — розроблення тарифів згідно з інтересами національної промисловості, конкретних виробників високотехнологічної, зокрема експортної продукції.

Чималі проблеми для фінансових ринків виникають у країнах із завищеними валютними курсами, особливо на тлі м’якої грошової політики та широкого, комерційно невиправданого внутрішнього кредитування. До речі, напередодні кризи 1997—1998 рр. у країнах Південно-Східної Азії, так само, як і в Росії та в Україні, мали місце спроби штучного підтримання курсу національної валюти, через що була втрачена значна частина валютних резервів та збільшено обсяг зовнішніх боргових зобов’язань. І тут не останню роль відіграв помилковий курс МВФ, котрий було вироблено на базі ортодоксальних підходів та уявлень, згідно з якими тверда валюта — це вже майже запорука «усього найкращого», що тільки може бути в економічному житті. Адже так само, як кредити МВФ, котрі були спрямовані на підтримку стабільності рубля, не врятували Росію в серпні 1998 р., так не допомогли вони в «зловісному» 1997 р. і Таїланду, хоча і становили просто-таки велетенську та, здавалося б, цілком достатню для такої невеликої країни суму — 16,7 млрд дол.

Взагалі за своєю гостротою кризові події 1997—1998 рр. впевнено були внесені експертами до анналів найбільших фінансових потрясінь ХХ ст. Протягом кількох місяців, коли азійська криза, виходячи за регіональні та навіть континентальні межі, вже вирувала на ринках усього світу, траплялися значні раптові девальвації національних валют та зниження вартості цінних паперів на всіх провідних фондових біржах, що, зокрема, відбивалося навіть і в значній негативній динаміці агрегованого індексу Dоw Jоnеs.

Значну небезпеку для фінансових ринків країн з порівняно невеликими валютними резервами, а особливо країн з перехідною економікою, становлять безконтрольні коливання короткотермінових капітальних інвестицій внаслідок зростання та зменшення відсоткових ставок на світових фінансових ринках. Зрозуміло, що безпосередню загрозу становлять саме фази підвищення таких ставок на міжнародних ринках, до чого слід бути готовими вже у відносно «спокійні» періоди. Принаймні повна лібералізація транскордонного руху короткострокових інвестицій не повинна сприйматися як цільова функція ефективної ринкової системи як такої. Скажімо, в Таїланді, як ніде в іншій країні, правилом було дуже широко використовувати для покриття поточних бюджетних та розрахункових дефіцитів саме короткотермінові капітали, що, вірогідно, і перетворило його на місце народження фінансових буревіїв другої половини 90-х років.

У сучасному світі обсяги «гарячих грошей», короткотермінові капітали вже на порядок перевищують фінансову потужність центральних банків та національних урядів. І тільки типовий щоденний обсяг валютних угод, який може перевищувати 1 трлн дол., дорівнює приблизно 80 % усіх міжнародних валютних резервів. Щодо порівняння обсягів валютних спекуляцій та обсягів світової торгівлі, то тут перевага перших перед другими приголомшує і становить 50 разів.

У результаті вже не можна легковажно відмахнутися від проблеми монетарної і, власне, нереальної детермінанти та погоджуватися із спрощеними оцінками фінансових потрясінь у тій або іншій країні як наслідків «неадекватної політики» її уряду або центробанку. Помилки останніх аж ніяк не виключаються, проте макроекономічні інститути можуть просто виявитися слабкішими за ті стихійні або навіть суб’єктивно спрямовувані сили, які час від часу здійснюють хвилеподібні атаки на національні валюти, інститути обігу цінних паперів, грошово-фінансові системи.

< Назад   Вперед >
Содержание