3.2. Зміст і логіка розвитку управління

Розвиток управління організацією є частиною загальної еволюції суспільства. Тому незалежно від того, яку роль відіграє управління на тому чи іншому етапі або ж у тих чи інших соціально-економічних умовах, його перетворення завжди задається загальним напрямом розвитку суспільства.

Розвиток управління — це не одноразове перетворення управління з метою досягнення «найкращого» стану управління, а безперервний у часі процес.

Звичайно, з цього положення не випливає, що розвиток управління здійснюється постійно і безперервно. Розвиток управління йде дискретно (стрибками). Тому хоча розвиток управління і є об'єктивно зумовленим процесом, здійснюється він свідомими та цілеспрямованими перетвореннями системи управління організацією.

Слід відрізняти розвиток управління від його вдосконалення. Розвиток управління — це процес його переходу з одного стану в інший, який характеризується наявністю якісних перебудов управління взагалі.

Вдосконалення управління — це поліпшення за визначеним критерієм характеристик системи управління. Тому якщо для розвитку управління характерно порівняння його наявного стану з попереднім, то для вдосконалення управління характерне порівняння стану системи управління з найкращим по визначеному критерію.

Розвиток управління та його вдосконалення — це різнопланові явища, більш глибинним і фундаментальним, і відповідно визначним, серед яких є розвиток управління.

Багато змін у системі управління відбуваються внаслідок вдосконалення або раціоналізації. Однак не всяке вдосконалення управління і тим більше не будь-яка раціоналізація управління можуть розглядатися в якості заходів, що призводять до розвитку управління.

Для розуміння сутності, механізму і логіки розвитку управління самого досконального вивчення і врахування в практичній діяльності заслуговує історизм процесу розвитку управління, вивчення і розгляд руху управління в його конкретно-історичних проявах.

Історизм розвитку управління проявляється насамперед у таких моментах.

По-перше, стан розвитку управління знаходиться у великій залежності від рівня розвитку виробничих сил. Прикладом цього можуть бути зміни управління при переході до фабрик, при введенні конвеєрного виробництва тощо.

Залежно від рівня розвитку засобів виробництва відокремлюються три типи управління: традиційне; управління промислової стадії; управління постіндустріальної стадії.

Особливість традиційного управління, характерного для початкового етапу розвитку промислового виробництва, на якому ще не отримала широкого розповсюдження машинна технологія, полягає в тому, що воно будувалося залежно від можливостей людини. Це пояснюється тим, що людина з її вмінням, розумовими і фізичними здібностями знаходилася в центрі виробничого процесу.

На промисловій стадії розвитку виробництва людина, з організаційної точки зору, виступає як додаток до машини, механізму, технології, які вона використовує в своїй трудовій діяльності. Інакше кажучи, людина хоча і є користувачем техніки в процесі виробництва, однак, у цей процес вона включається не як людина взагалі з притаманними їй властивостями і якостями, а насамперед як спеціаліст з приведення в дію необхідних інструментів і технічних засобів для виконання певних операцій.

Це проявляється в тому, що і організація виробництва і управління підприємством переважно задаються технікою і технологією виробництва. Залежно від технології виробництва будується організаційна структура управління, техніка та технологія задають структуру кадрів і завдання з управління кадрами, в ряду яких на одному з перших місць стоїть проведення по відношенню до кадрів вимог щодо вмілого, раціонального й ефективного використання обладнання та інших технічних засобів та інструментів. І останнє. Техніка і технологія задають зміст праці основної маси учасників виробництва. Усе це означає, що управління переважно будується, виходячи від технології, машини, а не від людини.

Науково-технічна революція на основі досягнень науково-технічного прогресу призвела до того, що людина і техніка ніби розділились у процесі виробництва. Машина починає працювати сама, технологія виробництва все менше потребує безпосередньої участі людини у виробництві продукції, і людина у виробничому процесі виходить з підпорядкування машині, залишивши в минулому свою позицію її «придатка». Це призводить до того, що настає така ситуація, при якій управління переживає докорінні зміни.

Промислова революція, яка стала можливою внаслідок розвитку науки і техніки, мала результатом перехід від мануфактури до фабрик, між якими існувала принципова різниця в організації процесу виробництва. Вона призвела до того, що процес виробництва і відповідно управління почали будуватися на основі можливостей машини, а не людини.

В умовах НТР людина виходить з підпорядкування машині і знову стає в основу процесу виробництва, але не так, як було в мануфактурі, а на якісно іншій основі. В мануфактурі процес виробництва будувався виходячи з можливостей людини, тому що не було машинної технології. Науково-технічна революція розвиває систему машин і технологію до такої міри, що людина, яка раніше була при машині і підпорядкована машинній технології, відходить від неї і стає над машиною. Ця зміна позиції людини в процесі виробництва призводить до перебудови управління, перетворює його в управління, яке йде від людини, а не від машини.

По-друге, всі або переважна більшість підходів до рішення проблем розвитку управління пов'язані з відпрацьованим у минулому досвідом рішення аналогічних проблем. Минулий досвід, трансфор- муючись у стереотипні оцінки ситуацій і проблем та стереотипні підходи до їх вирішення, утримає розробників змін в своєму полоні, звичайно при цьому ніяк не заявляючи про себе

< Назад   Вперед >
Содержание