19. Фінінси та грошовий обіг, кредит.

Розвиток торгівлі зумовив зростання ролі банківської справи та кредиту. На початку XVI ст. в Антверпені склався грошовий ринок, де у міжнародних розрахунках використовували векселі (письмові боргові зобов'язання) на пред'явника. Борги та кредити поступали на ринок. ВекЦ селі були в обігу замість готівки, переходили з рук в руки, поки не анулювалися, коли боржник, який підписав зобов'язання, не отримував його як кредитор. Загальною стала практика платіжних розпоряджень (асигнацій), що встановлювала відповідальність кредиторів. У 1598 p. було засновано Страхову палату.
У другій половині XVI — 20—30-х роках XVII ст. розпорядниками європейських платежів і розрахунків були генуезькі купці-банкіри. Почавши з фінансування іспанської корони з 10 % річних, вони контролювали торгівлю золотом і сріблом в Європі. Після іспанського банкрутства 1627 p. генуезьці вклали капітал у позики Австрії, Баварії, Швеції.
Протягом XVII ст. міжнародним фінансовим центром став Амстердам. У 1609 p. був створений Амстердамський депозитний і валютний банк, вклади якого зросли з 1 млн в 1610 p. до 8 млн флоринів у 1640 p. В 1611 p. була створена біржа, яка стала грошовим центром, звідки голландські капітали у вигляді позик і кредитів направлялися в усі країни світу. Втративши промислово-торгову першість, Сполучені Провінції зберегли своє значення найбільшого і найдешевшого кредитора. Вартість кредиту становила 5 %. У кінці XVIII ст. Амстердам контролював 3/7 облігацій англійського національного боргу. Саксонія отримала кредити на 9 млн, СІЛА — на 2 млн флоринів. Гарантіями були земля, дорогоцінності, державні борги.
У XVIII ст. у діловому світі почав панувати англійський фінансовий капітал. В 1694 p. був утворений Англійський банк, білети якого до 1797 p. обмінювалися на золото. Формувалися приватні лондонські банки. В 1807 p. їх було 73. У провінціях з'явилися сільські банки або банки графств:
в 1750 p. — 13, в 1784 p. — 120, в 1800 p. — 370. Вони були депозитними банками, мали право надавати кредит, враховувати векселі та позики. У 1773 p. була створена Розрахункова палата для компенсаційних розрахунків між банками.
Отже, банки, на відміну від великих ярмарків, що збиралися кілька разів на рік, регулярно проводили клірингові розрахунки (залік взаємних вимог та зобов'язань). Сконцентровані у банках гроші перерозподілялися і використовувалися у промисловості, торгівлі.
Розвивалася податкова система. У Великобританії податки становили з промисловості та сільського господарства в 1715 p. — 17%, в 1800 p. — 24%. У Франції вони були нижчими: у 1715 p. — 11%, в 1735 p. — 17%, в 1770 p.— 10 %. Однак у Великобританії переважало непряме оподаткування (70%), у Франції основну частину податків становили прямі.
Характерною ознакою господарств європейських країн був державний борг. Постійними боржниками були королі Іспанії. У Великобританії тільки в 1716 p. англійський державний борг називали національним. Країна була боржником голландських банкірів. Практикувалися примусові позики у населення. Проте борг Великобританії ніколи не досягав критичного рівня (подвійної суми національного доходу). У Франції перед революцією в 1789 p. він становив 3 млрд ліврів, що зумовило фінансову кризу і зубожіння держави.
Одночасно швидкий розвиток мануфактурного виробництва у Великобританії порівняно з іншими країнами у XVII —XVIII ст. забезпечив її економічні успіхи, сприяв ліквідації торгової монополії Голландії. Це була перемога промислового капіталу над торговим.
Отже, визначальним моментом господарського розвитку країн Західної Європи була підприємницька перебудова на ринкових засадах, формування індустріального укладу. Проте на кінець XVIII ст. нові відносини перемогли частково. В Іспанії, Португалії, Італії запанувала феодальна реакція, економіка характеризувалася занепадом і відносним застоєм

< Назад   Вперед >
Содержание