34. Формування трьох центрiв свiтового капiталiзму. США, Японiя, ФРН - новi економiчнi лiдери

Етапом iнтенсивного iндустрiального пiднесення економiчно розвинених країн свiту стали 50 - 60-тi роки.
Середньорiчнi темпи зростання валового внутрiшнього продукту (ВВП) i промислового виробництва, %
Загальний розвиток нацiональних господарств характеризує динамiку основних показникiв за 1953 — 1968 рр.,(Табл. 8).
Змiнилася структура свiтового капiталiстичного господарства. Найбiльш динамiчно розвивалася промисловiсть, в основному, за рахунок обробної промисловостi. Iстотнi змiни вiдбулись у спiввiдношеннi продукцiї легкої та важкої промисловостi. Якщо на початку XX ст. у загальнiй вартостi продукцiї обробних галузей переважали товари легкої промисловостi, у 30-х роках мiж продукцiєю цих галузей встановилася рiвновага, то зi середини 50-х рокiв важка iндустрiя почала лiдирувати. У повоєннi роки зросла економiчна могутнiсть монополiстичних об'єднань. Це був перiод злиття та поглинання фiрм рiзних галузей господарства. Цей процес охопив великi корпорацiї. Так, у США 1968 року втратили самостiйнiсть 12 компанiй з капiталом понад 250 млн. доларiв. Мiнiмальнi капiтали для створення сучасної корпорацiї сягали сотнi мiльйонiв доларiв.

У повоєнний перiод роль лiдера у всесвiтньому господарствi належала США. Як i ранiше, вони займали перше мiсце серед економiчно розвинених країн у виробництвi важливих видiв продукцiї. Наприклад, їхня частка у видобутку кам'яного вугiлля в 1970 р. становила 47,7 %, виробництвi електроенергiї — 42,2 %, сталi -28?3 %, автомобiлiв - 30,3 %, синтетичних волокон — 36,5 %. У США процес концентрацiї та монополiзацiї вiдбувався найшвидше. На пiдприємствах iз численнiстю зайнятих понад 1 тис. (1 % загальної кiлькостi) у 1970 р. працювало 32,8 % зайнятих в обробнiй промисловостi. Частка 500 великих корпорацiй у загальнiй сумi продажу промислових товарiв зросла в 1955 - 1970 рр. iз 48,6 до 66,6 %. Першi 100 компанiй контролювали 41,5 % усього продажу. Мiльярдерами стали 79 корпорацiй за активами i 115 - за сумами рiчного обороту. Найбiльш монополiзованими були нафтова (16 корпорацiй), автомобiльна (три корпорацiї), електротехнiчна (п'ять корпорацiй), хiмiчна (шiсть корпорацiй), металургiйна (п'ять корпорацiй), кольорова металургiя (двi корпорацiї), авiацiйна (п'ять корпорацiй) галузi промисловостi.
Панiвне становище в американськiй промисловостi в 50 — 60-х роках належало 20 фiнансовим групам. Вони контролювали 750 корпорацiй i банкiв, 85 % їх прибуткiв. Наймогутнiшими були групи Моргана, Рокфеллера, Дюпонiв, Меллонiв, Чиказька, Калiфорнiйська. Зросла кiлькiсть американських транснацiональних
компанiй. Так, «Дженерал моторе» мала фiлiї у 18 країнах, «Форд моторе» - у 27, «Дженерал Електрик» - у 32, «Мобiл ойл» - у 38. у 1951 - 1970 рр. вони отримали вiд фiлiй у країнах, що розвиваються, у формi дивiдендiв i процентiв 37,2 млрд. доларiв.
Швидким темпами розвивалися галузi промисловостi, безпосередньо пов'язанi з НТП, - електронна, хiмiчна, точного приладобудування, атомної енергетики. Виробництво електроенергiї зросло на 50 %, що забезпечило значне пiдвищення продуктивностi
працi.
В економiцi США неабияке значення мало вiйськове виробництво. У перiод «холодної вiйни» змiцнiв вiйськово-промисловий комплекс (ВПК). Ця галузь повною мiрою забезпечувала технiкою не тiльки власнi збройнi сили, партнерiв по НАТО, а й зарубiжних споживачiв.
У повоєннi роки змiцнилася державна власнiсть, частка якої у ВНП країни становила близько 20 %. Зросла частка державних iнвестицiй, що становила в середньому 20 % усiх капiталовкладень в економiку. США займали перше мiсце у свiтi за масштабами державного фiнансування розвитку науково-технiчного прогресу — 50 - 60 % загальних витрат.
Важливими засобами регулювання економiки були державнi закупiвлi товарiв i послуг. Вони здiйснювалися або через торговельнi угоди, або у формi замовлень приватними фiрмами. У 1955 — 1970 рр. обсяг державних заготiвель зрiс iз 75 до 218,9 млрд. доларiв. Окремi фiрми постачали державi 50 — 70 % рiчних продажiв.
У 60-х роках важливе значення в економiчнiй полiтицi держави, як i ранiше, мало довгострокове прогнозування. У 1947 роцi економiчним прогнозуванням займалися 20 % промислових корпорацiй, у 1966-му - 90 %. Ефективним методом державного регулювання економiки стало використання фiнансово-кредитної системи. Головна роль вiдводилася державному бюджету: регулювалися ставки податкiв, виплати на безробiття, соцiальне страхування. Протягом 50 - 60-х рокiв було проведено амортизацiйнi реформи, якi скоротили строки амортизацiї. Прибуток, що перераховувався "в амортизацiйний фонд, не пiдлягав оподаткуванню, використовувався на потреби фiрми.
Господарський розвиток ФРН у повоєнний перiод мав свої особливостi. Стартовi позицiї для вiдбудови господарства були гiршi, нiж в iнших країнах Захiдної Європи. Виробничi потужностi вико-' ристовувалися на 15 - ЗО %. Панувало безробiття, хаос у кредитно-1! грошовiй сферi. Держава контролювала цiни i заробiтну плату.
Стабiлiзацiйним чинником стала допомога за «планом Мар-шалла». Ринок наповнився товарами. З вiдбудовою господарства протягом 50-х рокiв економiка ФРН перейшла в стан безперервного пiднесення. Середньорiчний прирiст промислової продукцiї становив 9,6 %. У 60-х роках зростання виробництва тривало, проте з вiдчутним коливанням середньорiчних темпiв - вiд 3,6 % у 1963-му до 12 % - у 1968 - 1969 рр. Загалом темпи економiчного зрос-' тання перевищували середнi темпи розвитку економiчно розвинених держав.
Структура господарства ФРН характеризувалася збiльшенням частки у ВВП галузей матерiального виробництва. Сфера послуг не набула такого розвитку, як у США, iнших країнах Захiдної Європи. Особливо зросла частка обробної промисловостi, транспорту. Вiдповiднi змiни вiдбулися в структурi зайнятостi. Якщо 1950 року в сiльському господарствi працювало 1/4 працездатного населення, то 1960-го - 1,7. При цьому чисельнiсть зайнятих у промисловостi, на транспортi збiльшилася.
Успiхи нiмецької економiки (так зване нiмецьке економiчне диво) визначалися значною мiрою збiльшенням капiтальних вкладень. Частка їх у ВНП зросла з 19, 7 % у 1953 роцi до 25,3 % -у 1969-му. У 1948 - 1949 рр. Захiдна Нiмеччина отримала вiд США 1,4 млрд. дол., тодi як iншi країни разом 2,6 млрд. дол.
Значний вплив на процес вiдтворення справило державне регулювання економiки. Головною його формою стали державнi фiнанси. У 1950 р. їхня частка в загальних валових капiталовкладеннях становила 11,4 % , у 1970 р. - 16,2 %. Протягом 50-х рокiв монополiям було передано 10,6 млрд. марок i надано кредитiв на суму 81,1 млрд. марок, що становило 33,6 % iнвестицiй у нацiональному господарствi ФРН.
Визначальним фактором розвитку ФРН у 70 - 80-х роках був науково-технiчний прогрес. Рiзко скорочувалися традицiйнi галузi важкої та легкої промисловостi. Виникла потреба у великiй кiлькостi вугiлля та металу. У ФРН розпочалося масове впровадження автоматизацiї, роботизацiї. Домни i мартени були замiненi електропечами. Вiдбулася майже повна електрифiкацiя залiзничного транспорту. Середня швидкiсть електровозiв становила 350 — 500 км/год. Iз залiзничним транспортом успiшно конкурував автомобiльний. Цьому сприяло iнтенсивне будiвництво автострад, випуск найрiзноманiтнiших модифiкацiй вантажних автомобiлiв.
Пiсля Другої свiтової вiйни у ФРН працювало багато iноземних робiтникiв - з Туреччини, Африки, Пiвденно-Схiдної Азiї, Югославiї. Наприкiнцi 50-х рокiв їхня праця стала зайвою. Промисловiсть потребувала висококвалiфiкованих кадрiв. Через це у ФРН часто виникали конфлiкти на соцiальному та нацiональному ґрунтi, особливо в моменти кризи, посилення безробiття.
У 70 — на початку 80-х рокiв Захiдна Нiмеччина, хоч i поступалася Японiї, але залишалася економiчним лiдером «об'єднаної Європи». Тут проживало 25 % населення тодiшньої Європейської Спiвдружностi, але вона втратила ЗО % валового нацiонального продукту, 34 % обсягу промислової продукцiї. У ФРН, як i в усiх розвинених країнах, посилилася концентрацiя виробництва i капiталу. 1975 року три автомобiльнi концерни випустили 51 % машин. Такi самi тенденцiї спостерiгалися i в гiрничоруднiй галузi, де монополiї контролювали 61 % продукцiї, у виробництвi канцелярських виробiв i ЕОМ - 71 %, лiтакобудування — 84 %. У 1971 -1975 рр. у середньому щороку вiдбувалися 299 об'єднань рiзних форм, тодi як у попереднiх десятирiччях — не бiльше нiж 130.
У 80-х роках загальний обсяг промислового виробництва в п'ять разiв перевищив рiвень 50-х рокiв. Частка ФРН у свiтовому випуску iндустрiальної продукцiї становила 13 %. її господарство у 80-х роках контролював «клуб мiльярдерiв» - 116 найбiльших монополiй i три банки.
У розвитку господарства Японiї в повоєнний час розрiзняють три етапи. 1946 - 1951 рр. були перiодом вiдбудови. За час вiйни Японiя втратила майже 25 % виробничих фондiв. Спад виробництва у 1945 роцi становив 63 %. Рiвень iнфляцiї в 1945 - 1950 рр. досяг 7000 %.
Важлива роль у вiдбудовi японської економiки належала державному регулюванню, прогресивним реформам — земельнiй,

наймання робочої сили, лiквiдацiї головних компанiй (дзайбацуI Були створенi комiтет економiчної стабiльностi та Банк реконструкцiї Японiї. Протягом 1946 - 1950 рр. змiнилася структура японської акцiонерної власностi. Було встановлено державний контроль злиттям компанiй та картелюванням (1947 р.). Сприяла зростаннi! промислового виробництва i розвитку внутрiшнього ринку земель»! на реформа 40-х рокiв, яка призвела до iндустрiалiзацiї села, появи! нового трудового законодавства, пiднесення життєвого рiвня.
Довоєнний рiвень промислового виробництва в Японiї булс перевищено 1951 року (114,4 %), а сiльськогосподарського 1950-го. Протягом першої половини 50-х рокiв темпи зростання] уповiльнилися, оскiльки виробничi потужностi досягли можливого2 максимуму. Друга половина 50-х та 60-тi роки стали перiодом оновлення i розширення виробничих потужностей, їхньої модернiзацiї. У 60-тi роки Японiя здобула першiсть у темпах приросту ВНП (11,4 %). Структурнi змiни в господарствi полягали насамперед у розвитку промисловостi. Простежувалася тенденцiя зростання важкої промисловостi. У 1961 р. її спiввiдношення з легкою промисловiстю досягло 66,9 i 66,1 %. Найшвидшими темпами зростали машинобудування та хiмiчна промисловiсть (17,7 i 15,6 % у 60-х роках).
Помiтною рушiйною силою економiчного розвитку Японiї було зростання капiтальних вкладень, їхня частка у ВНП значно збiльшилася, порiвнюючи з iншими економiчно розвиненими країнами. Протягом 1953 - 1969 рр. вона зросла з 25 до 38,7 %. З них 80 % - вкладення в промисловiсть, будiвництво, на машини та обладнання. За масштабами оновлення виробничих фондiв Японiя зайняла перше мiсце у свiтi.
Якiсне оновлення японського господарства було пов'язане з розвитком НТП. Слабкий власний науковий потенцiал компенсувався впровадженням зарубiжного науково-технiчного досвiду. У 1950 - 1970 рр. було впроваджено 15 тис. iноземних лiцензiй i патентiв. Японiя, технiчно переоснастивши промисловiсть, зекономила значнi матерiальнi та фiнансовi ресурси (витрачено коштiв у сiм разiв менше, нiж у США).
Значну роль у швидкому розвитку господарства мала дешева робоча сила японських робiтникiв. У 1952 - 1962 рр. обсяг
виробництва зрiс у 2,7 раза, продуктивнiсть працi - на 98 %, зарОбiтна плата - на 35 %. На невеликих i середнiх пiдприємствах зарплата була меншою на 50 - 60 % порiвняно з великими. У 50-х роках праця японського робiтника оплачувалася в сiм разiв дешевше, анiж американського, а наприкiнцi 60-х - у чотири рази.
Змiцнили свої позицiї японськi монополiї. їх частка в загальному промисловому виробництвi наприкiнцi 50-х рокiв становила 51,8 %, а в харчовiй, текстильнiй, швейнiй, деревообробнiй - 58 - 95 %.
Велике значення в повоєннiй Японiї мала регулятивна роль держави в економiчнiй сферi. Протягом 50-х рокiв розроблявся трирiчний, два п'ятирiчнi, шестирiчний плани розвитку господарства, якi визнавалися незадовiльними. Тривалi економiчнi програми (десятирiчний план «Iкада» - за iм'ям тодiшнього прем'єр-мiнiстра Японiї) мали характер планiв-прогнозiв. Вони визначали певнi цiлi, умови розвитку, виявляли «вузькi» мiсця економiки. За ними вироблялася державна полiтика i розподiлялися державнi iнвестицiї. Держава стала значним виробником i споживачем промислової продукцiї. Частка її в 1971 р. становила 21 %.
У 70 - 80-х рр. Японiя займала в промисловому свiтовому виробництвi друге мiсце пiсля США.
Пiдсумком економiчного розвитку найрозвиненiших країн свiту стало видiлення трьох панiвних центрiв: США, Японiї, Захiдної Європи. Зростання виробництва останньої фактично визначалася ФРН, Францiєю, Великобританiєю. За основними економiчними показниками цi країни займали становище лiдерiв. Послабилися позицiї США, хоча за масштабами виробництва ВНП вони в п'ять разiв переважали Японiю. Вiдновивши своє господарство i здiйснивши структурну перебудову, країни Захiдної Європи i Японiя обiйшли США. Великобританiя поступово втрачала позицiї могутньої держави.
Новий рiвень економiчного розвитку iндустрiальних держав характеризують данi

< Назад   Вперед >
Содержание