1.2. Політологія як наука, її об'єкт, предмет, зв'язок з іншими дисциплінами

Поняття «політологія» утворилося з двох грецьких слів - politike (державні справи ) і logos (вчення).

Політологія – це наука про політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми, методи діяльності суб'єктів політики, проблеми міжнародних відносин.

Політологія – це наука про політику та її взаємини з людиною і суспільством.

Політологія як наука досліджує такі проблеми:

1. Що таке політика і політична влада?

2. Навіщо суспільству держава та інші політичні інститути?

3. Які існують типи держав і в чому їх плюси та мінуси?

4. У чому відмінність між політичними партіями, громадськими організаціями та рухами?

5. Як розвивалася історія політичних вчень?

6. Хто стає політичним лідером?

7. Що таке політичні системи і політичні процеси?

8. Від чого залежить форма демократичного процесу?

9. Що таке глобальні проблеми людства і як здійснюються міжнародні відносини та інше?

Політична наука як самостійна сфера знань виникає на рубежі Середньовіччя та Нового часу, коли мислителі почали пояснювати політичні процеси за допомогою «земних», а не релігійно-міфологічних аргументів. Основи наукової політичної теорії закладають Н. Макіавеллі, Ж. Боден, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш-Л.Монтеск'є та ін. У цей час спеціальна галузь знань про політику іменується по-різному – політичне мистецтво, політичне вчення тощо.

Політологія як самостійна навчальна дисципліна почала формуватися в другій половині XIX ст. Процес остаточного її становлення завершився на Міжнародному колоквіумі з політичних наук (Париж, 1948 p.), який був організований ЮНЕСКО і де було визначено зміст предмета цієї науки та рекомендовано включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як загальнообов'язкової дисципліни.

Отже, як навчальна дисципліна політологія дає знання про:

? об'єкт, предмет та функції політології;

? розвиток світової та вітчизняної політичної думки;

? політичні процеси, події та проблеми;

? об'єкти та суб'єкти політичних процесів;

? роль особи в політичному житті;

? теорію влади та владних відносин;

? політичну систему суспільства;

? електоральну поведінку.

Об'єктом дослідження політології є сфера політики, політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні ідеї, теорії і доктрини, події, прогнози, технології політичних процесів, політичні проблеми – все те, що стосується політичного прояву. Та чи інша сфера природи чи суспільного життя звичайно є об'єктом дослідження багатьох наук. Суспільне життя вивчає політична філософія, політична економіка, політична історія і т.д.

Політична сфера вивчається й аналізується у поєднанні з особливостями її розвитку та функціонування, зв’язками з економічною та духовною сферами суспільства. Політична сфера є взаємодією в політичному процесі великих і малих соціальних груп, об’єднань громадян, окремих індивідів. Політична сфера включає й соціально-політичні інститути та організації, через які відбувається взаємодія між окремими суб’єктами політики.

Предметом політології є закономірності становлення, функціонування, зміна політичної влади; джерела, рушійні сили політичного життя суспільства; сутність, природа, тенденції розвитку, механізми прояву політичного; конкретні прояви, процеси, відносини політичної дійсності, які вивчаються політологами.

Своєрідність політології як науки полягає в тому, що ключовим питанням та основною її категорією є політична влада. Влада – це вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим. Всі соціальні явища та процеси політологія розглядає крізь призму політичної влади. Політика існує там, де існує боротьба за владу, за її досягнення, застосування та утримання. Без влади не може бути політики, бо саме влада виступає засобом її реалізації.

Отже, до понять та категорій загальної теорії політики та політичних систем належать: політика, політична влада, суб'єкти політики, політичні відносини, політична система суспільства, політичні норми, політичні інститути, держава, політична партія, суспільне об'єднання, суспільний рух, політична ідеологія, політична культура. Вивчення категорій політології перебуває у початковій стадії. Тому про них можна говорити гіпотетично.

Основними поняттями, що розкривають динамічний аспект політичної дійсності є: політична діяльність, політична дія, політичне рішення, політичний процес, політичний конфлікт, політична соціалізація, політична поведінка, політична участь. Крім того, в політології широко використовуються поняття та категорії суміжних з нею наукових дисциплін.

Політологія як наука має систему закономірностей, які характеризують найбільш істотні та сталі тенденції розвитку, та використання політичної влади.

Відомо, що та чи інша сукупність знань про навколишній світ може претендувати на статус науки лише тоді, коли відображає не всю багатоманітність відповідних явищ і процесів, а, насамперед, закони їх виникнення і функціонування.

Політологічними за своїм характером є закономірності функціонування державної влади, сформульовані наукою конституційного права, наприклад, такі: чим більше парламент усунутий від обрання президента, тим більша роль президента у здійсненні державного керівництва суспільством.

Звичайно, закони суспільного, у тому числі політичного, розвитку не діють з такою очевидністю й необхідністю, як закони природи. Суспільно-політичні явища характеризуються динамізмом, перебувають під впливом багатьох випадковостей, у тому числі суб'єктивного чинника, а тому не можуть визначатись у межах суворо детермінованих причинно-наслідкових зв'язків. Закономірності суспільного розвитку проявляються лише як тенденції, що відображають необхідні та стійкі зв'язки між істотними сторонами явищ і процесів. Можна сперечатися щодо конкретних закономірностей політології чи їх формулювань, однак заперечувати їх взагалі – значить заперечувати саму можливість цієї науки.

Важливим інструментом пізнання політичних явищ і процесів є методи політичних досліджень.

Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності. Сукупність методів дослідження, що їх застосовують у тій чи іншій науці, називається методологією.

Як будь-яка наука політологія використовує загальні та специфічні методи дослідження. Загальними є методи дослідження суспільних наук – соціологічний, історичний, математичний. Загальнологічними методами суспільних наук є: аналіз та синтез, індукція та дедукція, абстрагування, поєднання історичного та логічного аналізів, аналіз та моделювання тощо.

Проте є методи, притаманні політології більшою мірою, ніж іншим наукам, – такі, що, по суті, перетворили її на самостійну дисципліну. Це такі методи:

1. Системний метод передбачає комплексний аналіз політичних явищ, механізмів функціонування політичних організацій, інститутів. Даний метод аналізу застосовується для дослідження трьох рівнів політичної організації суспільства:

а) політичної системи в цілому (наприклад, система капіталізму, система окремої держави);

б) частин окремих глобальних систем – підсистем (наприклад, партійна система, система профспілок, система місцевої влади);

в) окремих елементів політичної системи (наприклад, політична партія, уряд).

2. Соціально-психологічний (поведінковий) або біхевіористичний метод) (від англ. behaviour - поведінка, буквально - наука про поведінку) полягає у вивченні політичних явищ шляхом аналізу поведінки окремих людей. Прихильники цього методу вважають, що політика зумовлюється поведінкою індивідів, об'єднаних груповими зв'язками. Участь у політичних процесах та явищах визначається їх психічним станом, емоціями, волею. Дослідження політичної поведінки особистості має на меті отримання будь-якої емпіричної інформації за допомогою або спостереження, або одержання відомостей непрямим шляхом (анкетування, інтерв'ю, аналіз документів).

3. Кількісні методи. Політичні явища, подібно до природних, можна виміряти, порахувати. Прихильники цих методів широко використовують ЕОМ, інші обчислювальні машини в дослідженнях, що проводяться в політичній сфері; аналізують результати виборів, розвиток політичних інститутів тощо.

Кількісні методи в політології реалізуються за допомогою таких способів дослідження:

? статистичне дослідження політичної активності – виявляє закономірності у поведінці виборців;

? анкетне дослідження та інтерв'ю – дають уявлення про масово поширені погляди та політичні позиції, роблять можливим їх вимірювання;

? лабораторні експерименти є найпоширенішими при дослідженні зовнішньої політики та міжнародних відносин. Сутність даного способу – вироблення передбачуваних сценаріїв розвитку подій (наприклад, конфлікт між державами).

4. Порівняльні методи – найдавніші методи, ними користувались Аристотель, Платон, Монтеск'є, Маркс, Ленін та інші. Особливістю порівняльного методу є те, що співставляються два чи більше політичних об'єкти або їх частини, що мають подібні риси (наприклад, структура однотипних, але різних військових угруповань чи подібних економічних організацій).

Існують певні принципи відбору предметів для порівняння:

? інституціональний принцип – коли вибирають аналогічні інститути та аналізують їх подібні та відмінні риси (наприклад, Верховна Рада України та парламент Великобританії – обидва законодавчі органи, але із суттєвими відмінностями);

? функціональний принцип – стосується політичної практики, порівнюються два чи більше об'єкти з істотними зовнішніми відмінностями, але зі спільною метою та завданнями (наприклад, і соціал-демократичні, і комуністичні партії виступають від імені робітничого класу, формально виражаючи та захищаючи його інтереси).

Метод прийняття рішень – найрозповсюдженіший метод у політології. Його основними поняттями є:

? центр прийняття рішень (суб'єкт політичної діяльності, тобто хто приймає рішення);

? процес прийняття рішень (обговорення, консультації, тобто як приймаються рішення);

? кінцевий результат прийнятого політичного рішення;

? використання засобів для реалізації політичного рішення.

Цей метод поєднує інші методи, спирається на аналіз доступних матеріалів та політичних рішень.

Місце і роль будь-якої науки визначається функціями (це вирішення, виконання, практична реалізація характерних для неї завдань і проблем.

Функції політології – це ті завдання, які вона виконує в суспільстві. У суспільствознавстві функцію (від лат. functio – виконання, здійснення) розуміють як роль, яку виконує певний соціальний інститут. Оскільки така роль реалізується за багатьма напрямами, то звичайно виокремлюється декілька функцій того чи іншого інституту або процесу. Відповідно, функціями політології є основні напрямки її впливу на суспільство. Спираючись на сутність та структуру політології, можна визначити її основні функції.

1. Функція раціоналізації політичного життя. Вона обґрунтовує необхідність створення одних та ліквідацію інших політичних інститутів, створює оптимальні моделі управління державою, технології раціонального вирішення соціально-політичних конфліктів.

2. Описова функція. Політологія дає оцінку політичному устрою, інститутам, поведінці та подіям. Якщо виявляється невідповідність політичних явищ поставленим цілям, даються рекомендації щодо можливих запобіжних заходів. Опис – перший та обов'язковий крок для переходу до інших функцій політології.

3. Роз'яснювальна функція полягає у роз'ясненні суттєвих питань (наприклад, з якої причини дане явище (процес) взагалі мало місце, чому воно має саме такі, а не інші ознаки тощо).

4. Прогностична функція полягає у відповіді на такі запитання: якими шляхами будуть розвиватися політичні процеси, який вигляд буде мати в майбутньому політична реальність, коли відбуватимуться певні процеси чи явища. Це необхідно для відпрацювання механізму раціональної організації політичних процесів, особливо таких її різновидів та форм, як авторитет, вплив, примус, інше.

Науковим прогнозуванням майбутнього займається спеціальна наука – футурологія. Характерною рисою футурології є те, що вона складає середньострокові прогнози (близько 50 років). Однак цей період занадто великий, щоб визнати вірогідним пряме прогнозування наслідків. На сучасному етапі особливо великого значення набуває короткострокове прогнозування наслідків політичної поведінки суб'єктів у різних регіонах країни та політичних акцій, що проводяться ними.

5. Інструментальна (або прикладна) функція покликана давати відповіді на практичні запитання: яких заходів необхідно вжити або яке рішення прийняти, щоб отримати бажаний результат; що потрібно зробити, щоб прогнозування певної реальності здійснилось або не здійснилось.

Функції будь-якої науки, в тому числі й науки про політику, – це вирішення (практична реалізація) характерних для неї завдань і проблем. Політологія виконує чимало функцій. Політика за своєю природою діяльнісна, тому всі функції політології, їх якість можна виявити і визначити лише виходячи з характеру політичної діяльності суб’єктів.

Є ще такі функції:

- методологічна;

- світоглядна;

- нормативна.

Політологія тісно пов'язана з багатьма суспільними, гуманітарними науками. Вона певною мірою використовує знання і методології багатьох суспільних наук і, в свою чергу, дає поштовх для розвитку суміжних наукових галузей суспільствознавства.

Політологія пов'язана з іншими науками, а саме: історія; антропологія – наука про походження і еволюцію людини; демографія; етнографія; біологія; герменевтика – наука роз'яснення; статистика; логіка; методологія; теорія систем; кібернетика; теорія держави і права; економічна теорія; політична економіка; політична філософія; політична соціологія; соціальна психологія; політична історія; політична географія (геополітика); політична астрологія – вивчає вплив космосу на політичні події та політичну поведінку.

< Назад   Вперед >
Содержание