2.5.1. Поняття та зміст, рівні та форми політичної свідомості

У першому питанні теми розглядається сутність, зміст та рівні політичної свідомості, яка особливим чином віддзеркалює політичне буття. Політичні явища і процеси, мабуть що найбільшою мірою, ніж інші явища у своїх суспільних сферах, вимагають осмислення, оцінки, з'ясування свого ставлення людей до них, адже політика є, за визначенням німецького мислителя Георга Гегеля, "розумне" у своїй основі. Окрім того, ми встановили наявність утаємничених, скритих сторін політики, що особливо проявляються при прийнятті зовнішньополітичних рішень, які викликають інтелектуальні потяги людини до "розкодування", осмислення прихованого у них змісту та інтенцій цих рішень.

Політика не стоїть на місці, соціальний час, який прискорює свою ходу, є час політичний — тільки за другу половину XX століття зазнала краху комуністична світова система, її моно-ідеологія та водночас постав "з попелу" ліворадикальний рух у Латинській Америці (Болівія, Нікарагуа, Венесуела) з неомарксистською ідеологією, провалилась воєнна політика США у В'єтнамі і знов-таки експансіоністська політика проводиться тими ж силовими засобами на Близькому Сході вже з новим ідеологічним обґрунтуванням "боротьби з тоталітарними режимами".

Пізнання власних та чужих корінних інтересів, норм та правил, які регламентують владні відносини, розуміння смислу і напрямку керівництва суспільством і визначають основу масової політичної свідомості. Навіть перше наближення до розкриття змісту політичної свідомості демонструє нам складність та багатоплановість цього феномену.

Спочатку відмітимо, що політична свідомість має головну ознаку буття - вона реально існує, функціонує і по-різному проявляє себе у політичних процесах. Це знання і роздуми, концепції та програми щодо облаштування держави, уявлення про існуючу і належну політичну систему, про форми і методи здійснення влади, про загрози безпеці та напрями політики на зовнішньополітичній арені.

Друга важлива особливість соціальної свідомості, до якої належить політична свідомість, є доволі повільна зміна основних мисленевих структур. Так, якщо часові ритми політичного буття можуть різко змінюватись— від швидких та конвульсивних (політичні революції та контрреволюційні перевороти) до статичних станів, коли історія стала начебто нерухома, то "свідомість—це тюрми, у яких запроторено час великої тривалості". Політична свідомість у своїх головних напрямках існує тисячі і сотні: Карл Поп-пер зауважив, що тоталітарне мислення існувало ще за часів Платона, який суворо стверджував: "Головне тут наступне: ніхто ніколи не повинен залишатись без начальника...завжди на війні і за мирних умов слід жити з постійним озиранням на начальника...".

Певний образ політико-владних відносин та своє ставлення до нього формує кожен громадянин для себе, водночас суспільна природа політичної свідомості проявляється у тому, що цей образ багато у чому визначається груповими (колективними) інтересами, які можуть бути реалізованими тільки у сукупності групових відносин. Таким чином, індивідуальні прагнення і оцінки начебто розчинюються у громадському ставленні до політики, яка має важливий аспект керування саме суспільними (загальними) справами. Так само індивідуальні політичні оцінки, настрої та ідеали начебто переплавляються у стан політичної свідомості соціальної групи.

Політична свідомість внаслідок її багатоплановості аналізується різними галузевими політичними науками. Про їх існування та специфіку осмислення предмету кожної політичної науки ми вказували у першій темі. Тепер звернемось до особливостей висвітлення змісту політичної свідомості галузевими політичними науками.

Політична соціологія розглядає політичну свідомість як сукупність настанов та стереотипів, висновків і програм в процесі осмислення політики в реальному процесі життєдіяльності певних, конкретних соціальних груп даного суспільства. Вказувалось, що політична свідомість є однією з форм соціальної свідомості, фіксувалась динаміка та статика цього феномену. Нагадаємо, що в теорії виборчого процесу певні соціальні групи: групи інтересів, об'єднання виборців за соціальною ознакою з власним ідеологічним підґрунтям складають важливий підрозділ електорату. З цієї точки зору існують пролетарська, буржуазна, мілко-буржуазна ідеологія, селянська політична психологія тощо.

Політична психологія наголошувала на тім факті, що психологічна складова політичної свідомості взаємопов'язана з інтересами, потребами, орієнтаціями, настановами, досвідом, характером, навіть темпераментом особистості і вона має включатись у склад психологічного механізму формування відношення людини до політики. Ми вважаємо, що саме з психологічної точки зору непривабливе для цивілізованого суспільства поняття "війна" все частіше перемінюються поняттями "збройний конфлікт великого масштабу", поняття "вождь" замінюється на "лідер" тощо.

Найбільш загальне синтетичне визначення політичної свідомості таке: осмислення сфери політики її суб'єктами як специфічна форма виразу корінних соціально-економічних та політичних інтересів.

За радянських часів у словниках та енциклопедичних виданнях постійно наголошувалось на тому, що свідомість у кінцевому підсумку обумовлена місцем класу (соціальної групи), яке ті займають у суспільстві, у структурі владних відносин, а тому вона завжди носить класовий характер. Слід погодитись, що різні соціальні групи мають певні особливості політичного мислення і недарма робітничий та середній класи утворюють свої партії, відрізняються політичними ідеалами та уявленнями про здійснення влади.

Питання щодо політичної свідомості у її найбільш глибокій, теоретизованій формі — політичної ідеології, є настільки важливим, що воно проголошено і вирішується в Конституції України 1996 року однозначно: "Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватись державою як обов'язкова".

Постає закономірне питання — якого рівня глибини, істинності чи хибності, об'єктивності чи пристрасності може бути політична свідомість? Виділимо в структурі політичної свідомості знання, досвід, традиції, стереотипи, настанови тощо.

Знання про політику як ядро політичної свідомості можуть бути принаймні чотирьох типів. Це:

1. Повсякденні, буденні, примітизовані погляди на смисл та шляхи здійснення політики в суспільстві, які мають практично всі громадяни країни;'

2. Ідеологічно викривлені, перекручені знання про політику під впливом ідеологічних доктрин, політичних настанов, міфів, ідеологічної діяльності партій;

3. Глибокі знання на рівні осмислення сутності політичних процесів та закономірностей їх протікання, виявлення причин і тенденцій розвитку у формі політичної ідеології;

4. Формалізовані та закріплені у державних актах і програмах, доктринах, універсалах усталені, цілісні знання щодо політики держави та шляхів її здійснення.

Стосовно глибини пізнання політичною свідомістю сутнісних характеристик політичних процесів в науці склалась думка, що таких рівнів є два — масовий, буденний рівень політичної психології, а також ідеологічний, наближений до наукового рівень. Розглянемо особливості кожного елементу рівня політичної свідомості. їх ґрунтовному аналізу присвячене друге питання цієї теми.

Задля поширення тих чи інших відомостей, ідей, концепцій, для посилення впливу на майже всі форми політичної свідомості сучасне суспільство використовує феномени — механізми маніпулювання, формування політичних ідеалів і цінностей, цілеспрямованого впливу на суспільну свідомість, такі як пропаганда та агітація.

Поняття "агітація" (від лат. agitation - спонукання до конкретного дійства) відтепер доволі рідко застосовується у інформаційно-пропагандистській роботі серед цивільного населення, хоча раніше воно було потужним знаряддям в арсеналі радянської пропагандистської системи. Воно означає цілеспрямований інформаційний вплив на, як правило, малоосвічені верстви населення, розрахований переважно на емоційно-вольову сферу особистості.

У загальнотеоретичному плані агітація означає колективне або індивідуальне поширення теорій, концепцій, ідей або лозунгів серед певного кола осіб з метою впливу на них, переконання і спонукання до певних дій (голосування на виборах, участь у страйках, демонстраціях). Агітація розрізняється за змістом (політична), за учасниками ведення агітації (політичні партії, активісти); за Формами ведення (усна, письмова, наочними засобами інформації).

Агітація, як правило, ведеться простими, зрозумілими гаслами-закликами. Теоретики інформаційної роботи вказують, що ефективність більш глибокої форми ідеологічної роботи - пропаганди пов'язано із агітацією. У випадках, передбачених Конституцією та законами країни, агітація може бути обмежена в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, громадського порядку. В сучасних умовах в Україні це відбувається через судові рішення, однак певні політичні сили не зважають на такі обмеження. Так, актуальним в політичному житті України є заборона на ведення агітації стосовно заперечення голодомору 1933-1934 pp.

Важливим є фундаментальний у контексті нашої роботи термін "пропаганда" (від лат. — "розповсюджую те, що належить поширенню"). Він у самому широкому соціальному сенсі є особливий рід соціально активної діяльності, функція якої полягає у поширенні інформації з метою формування певних поглядів, уявлень та емоційних станів,

У більш вузькому смислі — політична пропаганда є діяльність спеціалізованих установ (органів) по поширенню у масову свідомість ідеології та політики держав, партій, соціальних груп. У XX столітті пропаганда оформилась в особливу сферу духовного впливу на маси, одначе її вплив часто-густо переоцінюють. Так, у виборчому процесі, незважаючи на настирливу пропаганду за того чи іншого кандидата, не менше 20% виборців приймає рішення ситуативно, у останні години віддачі свого голосу, тобто незалежно від пропагандистських зусиль. Останні опитування громадської думки (за місяць до позачергових парламентських виборів) свідчать, уподобання українських громадян 25% формують новини в ЗМІ, 34 % положення програм партій.

Ефективність пропаганди залежить від її теоретичного, пізнавального, евристичного і методичного рівнів.

Ми вважаємо, що тоталітарні режими більше спираються на пропаганду, ніж демократичні суспільства. Прийміть до уваги: свідок на судовому процесі над Гітлером описував військову раду 6 листопада 1923 року, на якій останній весь час кричав: "Пропаганда, пропаганда, відтепер все залежить від пропаганди..."2. У демократичних суспільствах, де засоби масової інформації здебільшого роздержавлені, "моно-пропаганда" по суті не можлива.

У міжнародному аспекті є два різновиди пропаганди. Перший пов'язаний Ь забороною пропаганди війни. У Резолюції ООН 1947 року вказано, що Генеральна Асамблея ООН "засуджує будь-яку форму, що ведеться у будь-якій країні, пропаганди, яка має на меті або здатну підсилити загрозу миру, порушення миру чи акт агресії"3.

На другому Всесвітньому конгресі прибічників миру у 1950 році було призвано парламенти усіх країн прийняти закони, що встановлюють кримінальну відповідальність за пропаганду війни у будь-якій формі. В СРСР конституцією 1977 р. "пропаганда війни заборонена", а у Конституції України 1996 р. також серед інших протиправних діянь пропаганда війни (насильства) заборонена.

Цікаво примітити, що Конституція Росії 1993 р. не забороняє пропаганду війни, а згідно ст. 29 лише "не допускає пропаганду чи агітацію, яка розпалює соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу", натомість встановлює право кожного "вільно шукати, отримувати, передавати, поширювати інформацію будь-яким законним образом"4.

Зауважимо, що незважаючи на соціальні механізми формування і поширення інформації з метою впливу на суспільну політичну свідомість, вона визначається і низкою несвідомих, ірраціональних моментів — навіюванням, передчуттям, забобонами, традиціями. Дослідники форм суспільної свідомості вказують, що у спонукальному аспекті поза-особистісні настанови нераціонального характеру мають більш примусовий характер, особливо коли вони не чітко усвідомлюються - гасла: "Давай!", "Ганьба!", "Ура!", "На жаль..." сприймаються у пропагандистському вимірі пересічними громадянами як дійсно активізуючі заклики до руйнівних дій.

Серед засобів манипулятивного впливу на політичну свідомість ми спеціально виділяємо політичну демагогію, яка на відміну від пропаганди і агітації є менш настирливою, більш дифузною щодо проблем, які підняті, та звернена до ширшого кола громадян. Первісне значення демагогії складалось з визначення мистецтва вести політичну розмову з широкими масами, переконувати, воно було споріднено з ораторським мистецтвом. В наші часи демагогія означає цілеспрямований вплив на слухачів з метою переконати у реальності, як правило, нереальних планів на майбутнє.

Таким чином, політична свідомість є одним із важливіших форм суспільної свідомості, що відображає проблеми політики, держави, влади з позицій кореспондування з корінними інтересами соціальної групи, у змісті якої присутня складова носія цієї свідомості

< Назад   Вперед >
Содержание