Створення Ліги націй та її діяльність
Завдання: боротьба за мир, співробітництво й безпека народів.
Найважливіша мета - підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання умов Версальського миру.
Статут: передбачав гарантії членам організації у збереженні їхньої політичної незалежності й територіальної цілісності проти зовнішньої агресії; передбачав колективні дії усіх членів Ліги в разі порушення агресором статуту та розв'язання конфліктів; воєнні санкції, економічна та політична ізоляція порушника миру; створення об'єднаних збройних сил з контингентів країн-членів Ліги.
Слабкість Ліги націй як інструмента підтримання миру зумовлювалася самим статутом. Рішення ухвалювалися за принципом одностайності, за винятком питань процедурних і таких, що стосувалися прийняття нових членів. Обов'язкову силу мали тільки рішення з адміністративних питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними. Статут Ліги Націй був складовою частиною Версальського мирного договору Його підписали 44 країни. Але США, під впливом «ізоляціоністів» у конгресі, не ратифікували Версальський договір й не увійшли до складу Ліги Націй.
Головними органами Ліги були Збори представників усіх членів організації (Асамблея), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних членів (США, Англії, Франції, Італії та Японії) й 4-х тимчасових. Відсутність ряду великих держав серед членів Ліги негативно позначилася на ефективності її діяльності.
СРСР було прийнято до Ліги Націй у 1934 p. та виключено у зв'язку з радянсько-фінською війною 1939 -1940 pp. Німеччина вступила до Ліги Націй у 1926 p. й вийшла з неї 19 жовтня 1933 p., Японія вийшла з Ліги Націй 28 березня 1933 p.
Ліга Націй виявилася нездатною підтримати статус-кво, що склалося внаслідок першої світової війни, зберегти Версальсько-Вашингтонську систему. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча формально вона проіснувала до 31 липня 1946 p.