1.3.4. Між- або наддержавний рівень
Суверенітет (від фран. souverainete — верховна влада) держави, її незалежність у внутрішіх справах та у зовнішній політиці. Цей принцип є базисним у сучасних міжнародних відносинах, будучи закріпленим у системі міжнародного права та організаційних, інституційних структурах.
Суверенітет у міжнародній економічній політиці, з одного боку, відображає принцип верховенства державної влади, а з іншого — модифікується відповідно до тенденцій інтеграції, відмови держав від протекціонізму, від багатьох заходів тарифної та нетарифної політики та делегування відповідних повноважень міжнародним організаціям, регіональним угрупованням. Причому дедалі більше поширюються такі реалії міжнародного життя, відповідно до яких відмова держави від певного роду повноважень з економічного регулювання стає фактором національної безпеки, посилення ролі відповідної країни у міжнародній політиці.
Поняття «міждержавний» та «наддержавний» зазвичай застосовуються як тотожні. Принаймні ними позначають одну й ту саму сферу економічного життя. Щоправда, можна помітити і певні семантичні відмінності. «Міждержавність» скоріше є характеристикою спільних дій, тоді як «наддержавність» означає підпорядкування та добровільну відмову держав від органічно властивого їм суверенітету.
Отже, відбувається перенесення (делегування) деяких повноважень, які раніше традиційно вважалися такими, що належать до компетенції національних урядових структур, до структур, котрі за своєю природою є міжнародними. Можна також стверджувати про те, що на міжнародному рівні створюються інститути з новими регулятивними функціями, а це також зумовлює перерозподіл повноважень та реструктуризацію векторів впливу на економічні процеси.
Перенесення повноважень від національних до міжнародних регулятивних структур відбувається відповідно до міжнародно-правового режиму, який утворюється дво- та багатосторонніми угодами між країнами як суверенами міжнародних відносин, а також статутними документами міжнародних організацій.
Згідно із зазначеними угодами держави беруть на себе зобов’язання вдаватися (або не вдаватися) до певних дій, приймаючи в тій чи іншій формі міжнародний контроль за виконанням своїх зобов’язань. У разі утворення організаційних структур властиві макрорівню функції змінюють свою природу на наднаціональну. При цьому можливе своєрідне заміщення регулятивних функцій, коли виникнення нових міжнародних інституцій позбавляє державу необхідності виконувати певні заходи, утримувати відповідні контрольні та адміністративні штати. Саме це мало місце в процесі становлення та диверсифікації організаційної структури Євросоюзу, що привело до ліквідації взаємних митних обмежень і навіть прикордонного паспортного контролю для країн Шенгенської угоди (ця угода за участі семи країн набула чинності в 1995 р., хоча підписано її було ще в 1985 р. представниками Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, ФРН і Франції, а в 1992 р. до неї приєдналися Іспанія та Португалія). Об’єктивно нормативною базою для поступового зниження навантаження на національні органи експортно-імпортного регулювання є статутні документи, настановні цілі та характер діяльності Світової організації торгівлі, яка прагне встановити безмитний та безлімітний режим міжнародної торгівлі.
На даному етапі тенденції перенесення функцій макроекономічного регулювання на наддержавний рівень поки що не притаманні Україні. Створення подібних економічних структур у межах колишніх радянських республік на сьогодні видається нереальним через малооптимістичні перспективи СНД у широкому геостратегічному контексті. Більш значущими є дезінтеграційні фактори історико-політичного змісту. Адже, зважаючи на війни Росії на Кавказі, авторитарність та нестабільність режимів влади в ряді країн СНД як угруповання пострадянських держав, відмова від повномасштабного державного суверенітету України на користь адміністративних органів цього блоку неможлива. Разом з тим привабливість якомога тіснішої інтеграції до ЄС не веде до помітних практичних кроків на зближення через слабку економічну кон’юнктуру, нестабільну правову базу, несприятливий соціальний клімат у самій Україні.
Органи в структурі ООН: Економічна і соціальна рада
Загальні відомості
Економічна і соціальна рада була створена відповідно до Статуту як головний орган, який, діючи під керівництвом Генеральної Асамблеї, покликаний сприяти:
a) підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення й економічному та соціальному прогресу і розвитку;
б) розв’язанню міжнародних проблем у сферах економічній, соціальній, охорони здоров’я і подібних проблем; міжнародній співпраці у сфері культури й освіти;
в) дотриманню прав людини й основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.
Функції і повноваження
Економічна і соціальна рада має такі функції та повноваження:
• служити центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних проблем глобального і міжгалузевого характеру і для вироблення рекомендацій щодо вирішення цих проблем для держав-членів і для системи Організації Об’єднаних Націй;
• проводити та організовувати дослідження, робити доповіді й рекомендації з міжнародних питань в економічній і соціальній сферах, у сферах культури, освіти, охорони здоров’я і питань, що їх стосуються;
• заохочувати повагу й дотримання прав людини й основних свобод;
• скликати міжнародні конференції і розробляти для подання Генеральній Асамблеї проекти конвенцій з питань, що входять в її компетенцію;
• вести переговори зі спеціалізованими установами відносно угод, що визначають їхні взаємовідносини з Організацією Об’єднаних Націй;
• погоджувати діяльність спеціалізованих установ з допомогою консультацій з ними і винесення рекомендацій таким установам, а також за допомогою винесення рекомендацій Генеральній Асамблеї і членам Організації Об’єднаних Націй;
• надавати послуги, схвалені Генеральною Асамблеєю, членам Організації Об’єднаних Націй, а також спеціалізованим установам на прохання останніх;
• консультуватися з відповідними неурядовими організаціями з питань, що входять до компетенції Ради.
Члени
Економічна і соціальна рада складається з 54-х членів, які обираються терміном на три роки Генеральною Асамблеєю. Термін повноважень кожного члена закінчується 31-го грудня того року, який указаний у дужках поруч з назвою країни. Станом на 2001 р. до складу Ради входять такі держави:
Австрія (2002), Ангола (2002), Андорра (2003), Аргентина (2003), Бахрейн (2002), Бенін (2002), Болгарія (2001), Болівія (2001), Бразилія (2003), Буркіна-Фасо (2002), Венесуела (2001), Греція (2002), Гвінея-Бісау (2001), Гондурас (2001), Грузія (2003), Данія (2001), Демократична Республіка Конго (2001), Ефіопія (2003), Єгипет (2003), Індонезія (2001), Іран (Ісламська Республіка) (2003), Італія (2003), Камерун (2002), Канада (2001), Китай (2001), Коста-Ріка (2002), Куба (2002), Марокко (2001), Мексика (2002), Непал (2003), Нідерланди (2003), Нігерія (2003), Німеччина (2002), Норвегія (2001), Республіка Корея (2003), Пакистан (2003), Перу (2003), Португалія (2002), Російська Федерація (2001), Руанда (2001), Румунія (2003), Саудівська Аравія (2001), Сірія (2001), Об’єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії (2001), Сполучені Штати Америки (2003), Судан (2002), Сурінам (2002), Чеська Республіка (2001), Уганда (2003), Фіджі (2002), Франція (2002), Хорватія (2002), Південна Африка (2003) і Японія (2002).
Рішення в Раді приймаються простою більшістю голосів; кожен член Ради має один голос.
Сесії
Економічна і соціальна рада проводить, як правило, щорічно одну основну сесію тривалістю п’ять-шість тижнів навперемінно в Нью-Йорку і Женеві та одну організаційну сесію в Нью-Йорку. У рамках основної сесії проводиться спеціальне засідання високого рівня за участі міністрів та інших високопоставлених діячів, на якому обговорюються найважливіші економічні і соціальні питання. Протягом року робота Ради проводиться в його допоміжних органах комісіях і комітетах, які регулярно збираються і подають доповіді Раді.
Джерела: Організація Об’єднаних Націй: основні факти. Видавництво «Весь Світ». — М., 2000 і прес-реліз GA/9785, 12 жовтня 2000 р.
Співробітництво країн, хоча і має на меті створення сприятливого клімату міжнародної господарської діяльності, поширюється і на сферу безпосереднього прийняття рішень щодо цін, обсягів та технічних умов торгівлі. Найвідомішим прикладом міжнародного суб’єкта, який спеціалізується саме на політиці такого ґатунку, є Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК). Це картельне за своєю природою угруповання головною метою у своїй діяльності вбачає штучне підвищення ціни на нафту через обмеження її видобутку. В історії міжнародної економічної діяльності України прикладом участі в «наддержавному підприємництві» є взаємне узгодження цін та обсягів взаємних поставок товарів і комплектуючих щодо коопераційного виробництва.
Створення заінтересованими державами певних організаційних структур на практиці не просто породжує додаткові інструменти досягнення тих або інших цілей цих держав, а ще й веде до виникнення нових інтересів. Сам факт існування суспільних структур, зокрема й міжнародного характеру, породжує власну логіку їх життєдіяльності, автономні інтереси заінтересованих функціонерів та громадських, підприємницьких об’єднань. А це, у свою чергу, дає підстави утвореним на міжнародному рівні структурам використовувати відповідні повноваження не тільки в інтересах держав-фундаторів (а інколи і всупереч таким інтересам), а й з метою досягнення власних цілей. Тим більше, що у самих держав-фундаторів можуть бути різні, а інколи й несумісні погляди щодо бажаної поведінки утворених ними міжнародних організацій.
Прикладом перетворення міжнародної організації на самостійного та надзвичайно впливового суб’єкта економічного життя є МВФ. Від його рішень про надання або, навпаки, ненадання кредитів чи відстрочень за виплатами, а також від його рекомендацій (правильних чи помилкових) залежить економічний стан цілих країн, доля реформ або програм реформ і соціального розвитку, до якого держави — члени Фонду можуть вдаватися. Щоправда, можна стверджувати, що дії МВФ є інспірованими його провідними членами-донорами, передусім США та ФРН. Утім, реальність є складнішою, тим більше не серйозними були б твердження, що особиста позиція керівництва Фонду не має значення під час прийняття тих або інших принципових рішень.
Світовий банк. Група Світового банку
Група Світового банку складається з п’яти організацій: МБРР, МАР, МФК, МАГІ і МЦВІС.
МБРР Міжнародний банк реконструкції та розвитку
Надає позики і допомогу в розвитку країнам із середнім доходом і біднішим кредитоспроможним країнам. Право участі в голосуванні пов’язане з розміром частки країн-членів у статутному капіталі, яка, у свою чергу, залежить від відповідних можливостей кожної країни. МБРР отримує значну суму своїх коштів завдяки продажу облігацій на міжнародних ринках капіталу.
МБРР здійснює приблизно три четвертих обсягу річних позик Світового банку.
МАР Міжнародна асоціація розвитку
Надає безпроцентні позики найбіднішим країнам. Що стосується більшості фінансових коштів МАР, то вони формуються за рахунок внесків заможніших країн-членів, включаючи деякі країни, що розвиваються.
МФК Міжнародна фінансова корпорація
Сприяє економічному зростанню країн, що розвиваються, через надання фінансової підтримки приватному сектору. Спільно з іншими інвесторами МФК інвестує в комерційні підприємства за допомогою надання позик й інвестування в акціонерний капітал.
БАГІ Багатостороннє агентство з гарантій інвестиціям
Сприяє підтримці іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, через надання іноземним інвесторам гарантій від збитків, що виникають унаслідок некомерційних ризиків. Агентство також робить консультативні послуги з метою сприяння урядам у залученні приватних інвестицій і поширенні інформації про інвестиційні можливості в країнах, що розвиваються.
МЦВІС Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних суперечок
Сприяє міжнародному інвестуванню за допомогою примирення й арбітражу спірних питань між іноземними інвесторами і країнами, що інвестуються.
Джерело: http://www.worldbank.org/eca/russian/What-rus.html#wbg.
Негативним прикладом неприпустимої політики міжнародної економічної організації стала діяльність МАГАТЕ — Міжнародної агенції з розвитку атомної енергетики. Так, ця організація, яка фактично є лобістським центром, що життєво заінтересований в якомога більшому поширенні атомних електростанцій у світі, спочатку проігнорувала можливі небезпеки застосування реакторів типу РБМК, а потім, відразу після Чорнобильської катастрофи 1986 р., певний час замовчувала масштаби лиха, що трапилося тоді.
Але, звичайно, цей приклад є скоріше маргінальним та, на щастя, не типовим. Дедалі важливішу позитивну роль відіграють міжнародні гуманітарні, екологічні організації, діяльність яких відповідає сучасним викликам загальноцивілізаційного або регіонального масштабів. Вони здійснюють мобілізацію коштів з метою допомоги країнам, які найбільше потерпають від голоду, епідемій, сприяють виробленню енергозаощаджувальних моделей технологічного розвитку.
Своєрідний інститут наддержавної суб’єктності міжнародної економічної діяльності становлять угруповання держав відповідно до прийнятих ними режимів взаємної кооперації. Такими режимами, у послідовності, яка відповідає інтеграційній глибині об’єднання країн, є: преференційна торговельна угода, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, повний економічний, соціально-політичний союз. Причому чим глибшим є інтеграційне об’єднання, тим більшу суб’єктну вираженість воно становить. Наприклад, Євросоюз, який після Маастрихтських домовленостей, починаючи з 1993 р., остаточно «доріс» до стадії спільного ринку, став відігравати значно активнішу міжнародну роль.
Особливою сферою міжнародного співробітництва, яка тісно пов’язана з макрорівнем регулюванням, є діяльність двосторонніх міжнародних інститутів економічного співробітництва.
Двосторонні інститути, які покликані сприяти міжнародному економічному співробітництву, є надзвичайно численними й різноманітними, а природа та характер діяльності кожного з них визначаються індивідуальними практичними цілями створення. Наприклад, предметом Українсько-американської міждержавної комісії (свого часу вона мала назву «Кучма-Гор») постав широкий спектр актуальних проблем економічної взаємодії, оптимізації торговельного режиму та поліпшення доступу до ринків обох країн. Зокрема, в полі зору комісії протягом її роботи були такі важливі для України питання: надання Україні режиму найбільшого сприяння у торгівлі зі США на постійній основі; визнання статусу України як країни з перехідною до ринку економікою; визначення умов дії Генералізованої системи преференцій; урегулювання антидемпінгових процесів і співробітництво компетентних органів США та України щодо імпорту в США деяких українських товарів; поліпшення умов доступу наукомісткої української продукції до ринків збуту завдяки остаточному зняттю обмежень щодо доступу України до стратегічних товарів, технологій, «ноу-хау» та прискоренню процесу приєднання України до міжнародних режимів з контролю за експортом стратегічних товарів і технологій; вирішення проблеми застосування кількісних обмежень на імпорт до США текстильної продукції (готового одягу), виготовленої в Україні; підтримка України в процесі приєднання до системи ГАТТ/СОТ і посилення політичної підтримки та розширення технічного сприяння для завершення вступу України до СОТ; ратифікація американською стороною Конвенції між Урядом України та Урядом США про уникнення подвійного оподаткування та попередження додаткових ухилень стосовно податків на доходи і капітал; відновлення співробітництва у рамках Робочої групи з питань захисту прав інтелектуальної власності та ін.
Відповідно до визначених комісією принципів у її складі діють Українсько-американський комітет із питань торгівлі та інвестицій, а також Українсько-американський комітет з питань економічного співробітництва.
Важливу роль у регулюванні Міжурядового українсько-канадського економічного співробітництва відіграє Міжурядова українсько-канадська комісія з питань економічного співробітництва, у рамках якої діють секторальні робочі групи з питань енергетики, сільського господарства, будівництва, з питань науки і технології. За сприяння урядових структур представниками бізнесу утворено так звану Канадсько-Українську ділову iніціативу