ТЕМА VI. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА РУМУНІЇ В 1945-1989 рр.

Незабаром після подій 23 серпня 1944 р. на авансцену політичного життя в Румунії, не без підтримки з боку Радянського Союзу, виходить компартія Румунії (КПР). Її слабкість визначила створення коаліційного народно-демократичного фронту (НДФ). Навесні 1945 р. король Міхай під тиском усередині країни і ззовні, дав згоду на формування нового коаліційного уряду, де домінувала КПР. Главою уряду став П.Гроза, керівник і засновник Фронту землеробів. Він був відомий в Румунії як політик, який проводив лінію, близьку інтересам КПР.

Зовнішня політика, що проводилася новим румунським урядом, відповідала, головним чином, інтересам СРСР в Румунії. Початок цьому процесу було покладено ще у вересні 1944 р., коли в Москві було підписано угоду про перемир’я з Румунією. Від імені союзників його підписав командувач 2-м Українським фронтом маршал Р.Я.Малиновський, а від імені уряду Румунії - Барбу Штірбу. За угодою передбачалася участь Румунії у війні проти гітлерівської Німеччини силами не менше 12 піхотних дивізій під загальним керівництвом союзного (радянського) головнокомандування. В угоду були включені статті про проведення радикальної демократизації державного апарату та армії, викоріненнія в країні залишків фашизму, що створювало сприятливі умови для демократизації політичного життя.

За угодою румунський уряд зобов’язувався відшкодувати збитки, завдані СРСР військовими діями і окупацією Румунією радянських територій, забезпечити союзним (радянським) військам можливість безперешкодного просування по румунській території. Враховуючи важке економічне становище Румунії, Радянський уряд пішов назустріч її інтересам, погодившись на компенсацію всього лише п’ятої частини збитку, нанесеного СРСР румунською окупацією (або 300 млн. дол.), що виплачуються товарами. В угоді підтверджувалася непорушність радянсько- румунського кордону, встановленого за договором 1940 р. Радянський уряд висловив згоду на анулювання рішення «віденського арбітражу» про Трансільванію. Для контролю за ходом виконання угоди про перемир’я була створена Союзна контрольна комісія (СКК), яка діяла від імені трьох союзних держав під керівництвом Радянського Головнокомандування.

Протягом семи місяців боролася Червона Армія за звільнення Румунії. Більше двох місяців радянські воїни спільно з румунськими, які повернули свою зброю проти гітлерівської Німеччини, вели бої на території країни проти німецьких та угорських військ. Важкі бої йшли в Трансільванії, де була зірвана спроба німецького командування перейти на початку вересня

1944 р. в контрнаступ і оволодіти перевалами в Південних Карпатах. Присутність частин Червоної Армії унеможливило пряме втручання США та Англії у внутрішні та зовнішні справи Румунії.

Створення лівого уряду П.Грози не завадило збереженню монархії в країні. Це пояснювалося як зовнішньополітичними чинниками, зумовленими продовженням війни проти фашистської Німеччини та розстановкою в зв’язку з цим політичних сил на міжнародній арені, так і незжитістю у мас монархічних ілюзій, пов’язаних з роллю короля Міхая у поваленні військово-фашистської диктатури Антонеску. Король, під впливом старих «історичних» партій, робить спроби ігнорувати лівий уряд П.Грози, відмовляється затверджувати його декрети. У свою чергу західні держави на Потсдамській конференції заявили про відмову визнати румунський уряд, висунувши вимогу про його реорганізацію, погрожуючи зірвати укладення мирного договору з Румунією.

Складнощі міжнародного становища, загострення протиріч між союзниками з антигітлерівської коаліції з проблем повоєнного устрою країн Центральної та Східної Європи, посилення агресивних устремлінь США та Англії - все це позначалося і на внутрішньополітичній боротьбі в Румунії. Радянський Союз виступив на підтримку уряду П.Грози і 6 серпня

1945 р. встановив з ним дипломатичні відносини, а 23 серпня місії в Москві та Бухаресті були зведені в ранг посольств. Цей акт мав важливе значення для зміцнення міжнародного становища Румунії і позицій уряду П.Грози, його боротьби на захист революційних завоювань народу.

Важливу роль у ліквідації політичної кризи зіграла послідовна підтримка Радянським Союзом уряду Румунії. На Московській нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії в грудні 1945 р. були зірвані спроби західних держав добитися включення до складу уряду Румунії представників «історичних» партій у великій кількості. Нарада рекомендувала ввести до складу уряду П.Грози по одному представнику від націонал-царанистської і націонал-ліберальної партії; західні держави зобов’язалися визнати його і погодитися на проведення виборів. На початку 1946 р. склад уряду П.Грози був відповідно до рекомендацій поповнений, що не змінило, однак, демократичного характеру уряду і не вплинуло на його політичний курс. Спроби внутрішньої і зовнішньої реакції повалити демократичний лад в Румунії провалилися. У лютому

1946 р. румунський уряд було визнано Англією і США.

У забезпеченні сприятливих умов для зміцнення позицій демократичних сил важливу роль зіграла підтримка, яку зробила румунському народу Радянська держава. Тверде відстоювання нею національних інтересів Румунії позбавило румунський народ від прямого втручання західних держав у внутрішні справи і завадило створенню єдиного табору внутрішньої і зовнішньої реакції. Радянський Союз відмовився від частини заборгованості Румунії, полегшивши тим самим економічне становище країни, що сприяло зміцненню позицій демократичних сил.

8 травня 1945 р. між СРСР і Румунією були підписані угоди про товарообмін і про економічне співробітництво. Радянський Союз почав поставляти до Румунії сировину і надзвичайно важливі для відновлення та розвитку румунської промисловості матеріали, в тому числі кольорові метали, сталь, феросплави, бавовну і т.д. У складних умовах перших повоєнних років СРСР є основним торговим партнером Румунії (за даними 1945 р. - 94,2% в експорті та 97,6% в імпорті). Радянський Союз повернув без будь-якої компенсації 115 локомотивів, 15 тис. вагонів, а також належні йому в якості військових трофеїв суду. У свою чергу, Румунія поставляла в СРСР нафту, ліс, будматеріали і т.д.

Найважливішою подією зовнішньополітичного плану було укладення мирних договорів між державами-переможницями і колишніми союзниками гітлерівської Німеччини, у тому числі і Румунією. При підготовці мирних договорів зіткнулися два діаметрально протилежних політичних курсу з проблем післявоєнного устрою в Європі: демократичний, який рішуче і послідовно відстоював Радянський Союз, і курс, який намагалися проводити правлячі кола західних держав. Англія і США прагнули використовувати підготовку мирних договорів, щоб, як висловився член американської делегації Д.Кемпбелл, «поставити ногу в двері, що ведуть до Східної Європи», посилити тут свій політичний і економічний вплив. Радянський Союз рішуче виступив проти спроб західних кіл встановити над країнами Центральної та Південно-Східної Європи свій контроль, нав’язати Болгарії, Угорщини та Румунії несправедливі умови мирних договорів, ліквідувати в цих країнах завоювання народів, а в подальшому перетворити їх в антирадянський плацдарм.

Глибокі протиріччя між колишніми до того часу союзниками не могли не відбитися і на утриманні низки статей мирних договорів. Радянський Союз домагався, щоб в основу мирного договору з Румунією було покладено угоду про перемир’я. Представники США та Англії виступили проти визнання Румунії співвоюючою державою, вони наполягали на 100% компенсації збитку, нанесеного іноземної власності в Румунії, в тому числі і в період її участі у війні проти фашистської Німеччини, домагалися встановлення для західних капіталістичних країн принципу «відкритих дверей», «рівних можливостей», виплати репарацій в доларах і фунтах стерлінгів, що призвело б до економічного підпорядкування Румунії західним монополіям і стало б посяганням на суверенітет народно - демократичної держави. Пропозиція делегації УРСР про визнання Румунії співвоюючою державою не отримало при голосуванні більшості голосів.

10 лютого 1947 р. Румунія підписала мирний договір з державами антигітлерівської коаліції. У договорі було використано як зобов’язання, що випливали з відповідальності за участь Румунії у війні проти Об’єднаних Націй, головним чином проти СРСР, так і її внесок у розгром фашистської Німеччини на завершальному етапі війни.

Після вступу договору в силу (15 вересня 1947 р.) повноваження Союзної контрольної комісії, яка діяла на території Румунії за угодою про перемир’я, закінчилися.

Восени 1947 р., скориставшись поїздкою короля в Лондон на церемонію одруження наслідної принцеси Єлізавети (з 1952 р. королева Великобританії), ліві сили в Румунії виступили за ліквідацію монархії. Спроби короля Міхая отримати підтримку у західних держав особливого успіху не мали. 30 грудня глава уряду П.Гроза і лідер КПР Г.Георгіу-Деж змусили короля підписати акт про зречення. Увечері того ж дня депутати румунського парламенту одноголосно проголосували за ліквідацію монархії і проголошення Румунії Народною Республікою.

У лютому 1948 р. після злиття Соціал-демократичної партії з РКП і розпуском «історичних» партій, Румунська компартія захопила всю повноту влади в країні. Структура і механізм «народної демократії», яка почала формуватися, були повністю зруйновані. Компартія Румунії все більше втрачала риси політичного руху і зросталася з державою, уособлюючи собою вже не «частина народу», а адміністративну силу, одну з найбільш ортодоксально-сталінських в Європі.

Причини такого швидкого успіху румунської компартії криються не тільки в економічній і політичній підтримці з боку СРСР, а й у глибинах масової свідомості румунського суспільства. Існуючі раніше і контролюючі державні структури партії не виправдали надій народу, не змогли відстояти незалежність країни і вкинули її у виснажливу, несучу лиха війну.

Привабливою здавалася багатьом і соціалістична ідея, провідником якої був Радянський Союз, який вийшов переможцем з війни і, тим самим, в очах робітників і селян Румунії, які терплять нужду, довів правомірність обраної ним ідеології.

Зовнішня політика Румунії виявилася тепер повністю підпорядкованою впливу СРСР, що знайшло закріплення в конституції 1952 р. На думку тодішніх керівників Румунської Народної Республіки (РНР) дружба і співпраця з Радянським Союзом та іншими соціалістичними країнами допомогли їй зміцнити своє зовнішньополітичне становище. У 1948 р. Румунія брала участь у Дунайській конференції і разом з іншими прибережними соціалістичними державами дала відсіч домаганням великих держав підпорядкувати своєму контролю судноплавство по Дунаю. Уряд РНР успішно протистояв спробам США втручатися у внутрішні справи Румунії під приводом «порушення статей мирного договору» і «дотримання прав людини та основних свобод». Правлячі кола США та ряду держав Західної Європи проводили відносно молодої Румунської Республіки політику економічного бойкоту, політичного натиску і втручання у внутрішні справи. Використовуючи тоді слухняну їм більшість в ООН, західні держави перешкоджали прийняттю Румунії в цю організацію. Радянський Союз послідовно і наполегливо відстоював законні права румунського народу, і в грудні 1955 р. Румунія була прийнята в ООН. У зв’язку з усе зростаючої небезпекою війни, створенням НАТО і відродженням імперіалізму в ФРН Румунія разом з іншими соціалістичними країнами Європи підписала 14 травня 1955 р. у Варшаві Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу і взяла участь у створенні Об’єднаного командування збройними силами країн-учасниць Варшавського Договору.

Співпраця з СРСР стала важливим інструментом у створенні бази соціалізму в Румунії. СРСР неодноразово, починаючи з 1948 р., надавав Румунії кредити на вигідних умовах; за угодами про науково-технічне співробітництво Радянський Союз посприяв у переоснащенні та будівництві цілого ряду промислових підприємств».

Велику роль у налагодженні економічних і науково-технічних зв’язків Румунії з країнами соціалізму зіграла її участь в діяльності Ради Економічної Взаємодопомоги, що дало досвід співпраці великої групи держав. Використання переваг міжнародного поділу праці, об’єднання зусиль з країнами соціалізму для вирішення найбільш складних проблем національної економіки з’явилися важливими факторами прискореного розвитку народного господарства Румунії. У процесі економічного співробітництва, взаємодопомоги країн-членів РЕВ були створені сприятливі умови для подолання економічної відсталості Румунії, створення соціалізму, технічного прогресу, перетворення Румунії з аграрної в аграрно-індустріальну державу.

У другій половині 1950-х років, в умовах демократичних процесів в країнах Центральної та Східної Європи, в Румунії почалася практика відторгнення тих чи інших проявів впливу СРСР на Румунію під виглядом «викорінення наслідків культу особи».

Виведення радянських військ з Румунії в 1958 р. значною мірою ознаменувало початок нового етапу в розвитку країни, пов’язаного з оформленням нової політичної доктрини, яка отримала у науковій літературі назву «національного комунізму». Наявність «комунізму» аргументувалося опорою Румунської робочої партії (РРП) на прискорену індустріалізацію, кооперування села, диктатуру однієї партії; з точки зору «національного» - це було прагнення РРП перебувати в «особливій» позиції в пошуку незалежності в блоці «соціалістичних країн», більшою мірою - незалежності від СРСР.

26 квітня 1964 р. з’явилася декларація РРП з питань комуністичного і робітничого руху, основними пунктами якої були рівні, без пріоритету СРСР, відносини з усіма соціалістичними країнами; розпуск всіх військових блоків і створення без’ядерних зон; рівноправне становище всіх держав в РЕВ; суворе дотримання принципів відносин між соціалістичними країнами на основі суверенітету, незалежності, невтручання у внутрішні справи. Декларація РРП відхиляла принципи економічної інтеграції та координації народно-господарських планів у рамках РЕВ. Справедливі по суті положення даної декларації стали, мабуть, першим наочним прикладом того, як в’януть, не розвинувшись, будь-які паростки нового політичного мислення, кинуті на ґрунт адміністративно-партократичної системи. Проголошена РРП політика стала на ділі не більше, ніж вираженням національного егоїзму як засобу підтримки засад державно-партійних інститутів.

Для подальшого розвитку «національного комунізму» як зовні, так і всередині країни, необхідний був гідний наступник. Представники старої гвардії румунських комуністів запустили механізм, керувати яким не вміли. З відходом з життя керівника РРП Г.Георгіу-Дежа зникло з політичної сцени покоління, яке круто повернуло історію країни, створило централізовану і підконтрольну спільність на румунській землі. Покоління, яке розпочало усвідомлювати неможливість утримати всі важелі управління цим колосом, але як і раніше впевнене у своїй правоті. Покоління, яке залишило за собою табори та тюрми і домоглося економічного підйому, яке вибудувало свою країну в єдину шеренгу і згадало раптом про її національні традиції і національну гордість.

19 березня 1965 р. помер Г.Георгіу-Деж. Березневий пленум ЦК РРП і наступний в липні IX з’їзд партії обрали нового вождя - Ніколає Чаушеску (1918-1989 рр.).

Прихід цього молодого лідера зумовив в очах світової громадськості не тільки спадкоємність партійної лінії, а й можливість реформ, активізацію заявленого Румунією «особливого курсу».

Першими кроками нового румунського керівника було закріплення позицій «національного комунізму»: перейменування РРП в Румунську комуністичну партію (РКП), що повинно було підкреслити спадкоємність комуністичного руху в Румунії та рівність позицій з іншими компартіями Європи, особливо з КПРС, у цих же цілях Румунська народна республіка (РНР) була перейменована в Соціалістичну республіку Румунію (СРР). У першій же промові Чаушеску заявив про необхідність вільного обговорення питань творчості, теорії та історії мистецтва, що після тривалого періоду цькування діячів культури було сприйнято як корінний поворот у політиці по відношенню до інтелігенції. В області зовнішньої політики Румунія оголосила прихильність «особливому курсу», незалежності та суверенітету; «особливу думку» румунської сторони продовжувало фігурувати практично в кожному міжнародному документі. Позиції в галузі економіки підтверджувалися колишні: пріоритетна роль промислового виробництва при залишковому принципі капіталовкладень у сільськогосподарські галузі.

Політика маневрування між Сходом і Заходом, по-перше, забезпечувала надійність особистої влади Чаушеску і влади РКП, а по- друге, демонструвала Кремлю, що з Румунією не можна вчинити так як з Чехословаччиною в 1968 р., тобто надати на неї збройний або політичний тиск. Засудивши в 1968 р. введення військ Варшавського договору в Чехословаччину і отримавши за свою «незалежну позицію» чималі дивіденди від Заходу, Чаушеску вже в 1969 р., побоюючись, що інтелігенція зажадає розширення демократичних реформ, «уточнив» тезу про свободу творчості. Двома роками пізніше він заявив, що «не можна допустити, щоб в ім’я так званої свободи пропагувалися звичаї експлуататорських класів, буржуазний спосіб життя».

Протягом 70-х-80-х років внутрішній і зовнішній курс Н.Чаушеску призвів до занепаду життєвого рівня в країні до крайніх меж. Неймовірно виріс зовнішній борг, склавши в другій половині 80-х років майже 20 млрд. доларів. У зовнішній політиці країна фактично опинилася ізольованою від зовнішнього світу.

У міру наростання опозиційних рухів у Східній Європі прояви в Румунії інакомислення стали носити більш спрямований характер. У березні

1989 р. з’явився так званий «лист шести», адресований особисто Чаушеску, підписаний колишніми членами партійно-державного керівництва. У листі критикувалася практика розорення сіл, декрет, що забороняє вступати в контакти з іноземцями, переслідування і арешти, діяльність таємної поліції

- служби безпеки «секурітате», контроль за листуванням, прослуховування телефонних розмов, здійснення форсованої асиміляції національних меншин, зростання політичної ізоляції країни, коли ряд держав закрив свої посольства в Бухаресті. Автори листа закликали покласти край експорту продовольства, який «ставить під загрозу біологічне існування румунської нації». Реакцією влади були нові арешти.

У західний друк просочувалися листи румунів-емігрантів, правозахисників про трагічну ситуацію, що складається в Румунії в результаті антигуманної політики Чаушеску. Описувалися трагічні епізоди побуту румунських родин, які страждають від холоду в квартирах і, часто, від голоду, про численні смерті дітей у пологових будинках і людей похилого віку в лікарнях.

14 грудня 1989 р. - останнього року «золотої доби» Чаушеску Європейський парламент у черговий раз засудив порушення прав людини в Румунії. До падіння диктатора залишалося вісім днів.

Невдоволення політикою Чаушеску охопило всі верстви суспільства, породивши явище масового дисидентства. Розмови про його зміщення велися й у вищих ешелонах влади, але в умовах жорсткої і тотальної системи контролю та репресій легальна (парламентська) опозиція була неможлива.

Глибока криза, що охопила всі сторони суспільного життя Румунії - економіку, політику, культуру, духовну сферу - а також процеси демократизації, започатковані в СРСР, інших країнах Східної Європи, поставили румунське суспільство перед вибором: тоталітаризм чи демократія.

Приводом для масових виступів стали події в місті Тімішоарі, де

16 грудня 1989 р. відбулися зіткнення між силами правопорядку і демонстрантами, що організували живий ланцюг навколо будинку протестантського священика Ласло Текеша, якому загрожувала депортація. Виступи на захист священика-інакодумця переросли в протест тисяч людей проти режиму Чаушеску.

22 грудня Н.Чаушеску і його дружина намагаючись втекти з країни були арештовані, а 25 грудня за рішенням військового трибуналу були визнані державними злочинцями і страчені в той же день. Після падіння влади Чаушеску влада в країні перейшла до організованого в дні революції Фронту національного порятунку.

< Назад   Вперед >
Содержание