2. Роль інфокомунікаційних технологій у формуванні та розвитку громадянського суспільства

Попередні зауваження. Однією з істотних умов формування громадянського суспільства, його політичного й інституціонального структурування є відповідне інформаційне забезпечення подібного процесу, тому що саме інформація є основним джерелом енергії розвитку суспільства. Найбільш значним показником успіху в цьому напрямі є формування та інституціоналізація засобів інфокомунікації.

Технологічні досягнення сучасного інформаційного суспільства створили принципово нову ситуацію в політичному спілкуванні. Індустріалізація й урбанізація суспільства, руйнування традиційних комунікацій і колективних цінностей, бурхливий ріст індивідуалізму привели до атомізації громадян, переважна більшість яких сьогодні одержує політичну і соціальну інформацію майже виключно від електронних ЗМІ і головним чином телебачення. Сучасна людина на відміну від своїх предків дуже рідко знаходить можливість для звичайного спілкування і тим більше політичних комунікацій з оточуючими людьми, а часто навіть не знає сусідів по сходовому майданчику. Усе це робить її поводження безпосередньо залежним від мас-медіа.

При всій продуктивності пошуку потенційних паростків громадянського суспільства в національному історичному минулому тієї чи іншої країни не можна не побачити, що наймогутнішим стимулом для його розвитку сьогодні є імітаційний ефект, індукований нечуваним розвитком комунікацій. В епоху, коли маклюенівська фраза про "всесвітнє телевізійне село" у всіх на вустах, як ніколи швидко поширюються не тільки ідеї, але й образи, стилі життя, моделі поводження, системи доцільності, споживчі стандарти і т.п. З ними на новий ґрунт потрапляє насіння цінностей громадянського суспільства.

Одночасно ці нові чинники, обстановка постіндустріального чи інформаційного суспільства вносять важливі зміни у вже сформовані структури і відносини громадянського суспільства там, де воно існує не перше десятиліття - у розвинутих західних країнах.

Можна припустити, що перспектива трансформації демократичного політичного процесу, кардинальної зміни механізмів і моделей політичної участі, взаємин між людиною і владою залежить, в остаточному підсумку, від здатності нових комунікативних технологій змінити взаємини між самими громадянами, залучити "соціальний капітал" громадянського суспільства, здійснюючи вплив на саму основу суспільного ладу. Найбільш яскраво ці проблеми відображені в комунітарній теорії, яка зробила актуальний внесок у наукову літературу і дискусію в області інформаційно-комунікативної революції.

Плюралістичне громадянське суспільство як чинник демократії. ЗМІ і падіння обсягу “соціального капіталу”. Аналіз політичної теорії, теорії демократії свідчить про позитивну взаємозалежність між стійкістю, цілісністю демократичного процесу з одного боку і здатністю громадян формувати добровільні суспільні асоціації, що поєднують людей навколо загальних цілей і сприяють активному залученню до вирішення суспільно-політичних проблем - з іншої. За справедливим зауваженням Р.Даля, демократія вимагає свободи вираження, яка необхідна для того, щоб громадяни могли ефективно брати участь у політичному житті. Для того, щоб прислухатися до думки інших, зрозуміти її, насамперед необхідно, щоб цю думку можна було почути. Якщо ж усі джерела інформації контролюються урядом, то, як у цьому випадку громадяни зможуть одержати відомості, необхідні їм для розуміння тих чи інших питань? Тому умовою формування громадянського суспільства, його розвитку і функціонування є альтернативні джерела інформації, які не знаходяться під контролем уряду і не служать інтересам якоїсь однієї групи.

Кожна демократична країна відчуває потребу в малих політичних утвореннях, що у даний час відрізняються великою розмаїтістю. Так, навіть у найменших за розмірами демократичних країнах існують системи муніципального самоврядування. У більш великих країнах формуються системи керування округами, графствами, штатами, провінціями, областями і т.д. Таким чином, якою б малою не була демократична країна у світовому масштабі, вона вимагає різноманітного "асортименту" незалежних асоціацій і організацій, тобто плюралістичного громадянського суспільства. Деякі дослідники справедливо вважають, що суспільні асоціації, громади є тим моральним орієнтиром, який направляє людей від індивідуального самовизначення (здатності усвідомити власний інтерес) до колективного самоврядування (здатності брати участь і приймати відповідальність за реалізацію загального блага).

У західній суспільно-політичній думці вже давно дебатується питання про занепад общинного духу і практики сучасної демократії, що виражається в нездатності добровільних асоціацій формувати і підтримувати колективну ідентичність людей, які населяють єдиний фізичний простір. Позбавилися суспільної уваги церкви, школи, публічні бібліотеки, благодійні організації, професійні об'єднання, суспільні заходи і загальнодержавні свята.

На думку західних дослідників, найбільш очевидною ознакою руйнування общинного життя є розпад родини, що супроводжується неухильним ростом відсотка розлучень і кількості неповних родин, починаючи з кінця 60-х років ХХ ст. Результатом цього стали очевидні економічні наслідки: різке зростання частки малозабезпечених громадян за рахунок збільшення чисельності матерів-одиначок. Аналізуючи причини розпаду американської родини, Ф.Фукуяма справедливо вказує на те, що занадто міцні сімейні зв’язки можуть приводити до послаблення неспоріднених зв'язків і перешкоджати виникненню об'єднань, не заснованих на спорідненні. Однак сьогодні американська родина слабшає не в зв'язку зі зміцненням інших форм об'єднання. Мова йде про ослаблення всіх цих форм, і значення родини скоріше зростає в міру ослаблення інших форм общинності, тому що вона залишається єдиною формою існування певної моральної спільності.

Шукаючи вихід з цієї ситуації, теоретична думка все частіше звертається до категорії "соціального капіталу". Ще наприкінці 70-х - початку 80-х рр. ідея "соціального капіталу" як доповнення, необхідного для оптимального функціонування фізичного і людського капіталу, розроблялася рядом авторів. Однак концептуальний розвиток вона одержала завдяки Дж.Коулмену. У 1990 р. в своїй фундаментальній роботі "Підстави соціальної теорії" Коулмен відзначив, що "соціальний капітал" - це потенціал взаємної довіри і взаємодопомоги, цілераціонально формований у міжособистісному просторі. На думку Ф.Фукуями, поняття "соціальний капітал" допомагає усвідомити тісний зв'язок між капіталізмом і демократією. В умовах здорової капіталістичної економіки в суспільстві наявний достатній соціальний капітал, завдяки якому підвищуються можливості саморегулювання і самоорганізації підприємств, корпорацій, систем комерційних фірм та інших об'єднань. Саме "здатність до самоорганізації необхідна для забезпечення ефективності демократичних політичних інститутів".

Одним із найяскравіших і найпалкіших пропагандистів теорії "соціального капіталу" є Р.Патнем. "По аналогії з фізичним і людським капіталом, втіленим у знаряддях праці і навчанні, що підвищують індивідуальну продуктивність, - вважає він, - "соціальний капітал" міститься в таких елементах громадської організації, як соціальні мережі, соціальні норми і довіра (networks, norms and trust), що створює умови для координації і кооперації заради взаємної вигоди". На відміну від капіталу грошового "соціальний капітал" у міру витрати тільки зростає, оскільки, чим інтенсивніше практика кооперації і взаємовиручки, тим міцніше й ефективніше мережі солідарності і більше маса взаємної довіри. "З погляду політичної стабільності, ефективності урядів і навіть самого економічного прогресу соціальний капітал може виявитися ще більш важливим чинником, ніж економічні і людські ресурси. У багатьох колишніх соціалістичних країнах громадянські традиції були слабкі ще до приходу соціалізму, а тоталітарні режими підірвали і той бідний запас соціального капіталу, що був у наявності. Без норм взаємодопомоги, без мереж асоціативності і громадянської відповідальності - аморальна сімейність, клієнтелізм, беззаконня, неефективна влада й економічний застій виявляться більш ймовірним результатом, ніж дійсна демократизація і розвиток економіки".

Обсяг "соціального капіталу", як правило, визначається за двома показниками: індексу довіри і членства в громадських об'єднаннях. Зробити це досить просто, зважаючи на те, що в США обидва показники фіксуються - по опитуваннях і статистиці - уже близько півстоліття. І саме в процесі їхнього виміру Р.Патнем знайшов раптом явну тенденцію до скорочення "соціального капіталу" в Америці протягом останньої чверті століття: число членів різного роду добровільних асоціацій (від батьківських комітетів до клубів жінок-виборниць і клубів гри в боулінг) за минулі десятиліття скоротилося в межах 25-50%; час неформального спілкування (іnformal socіalіzіng and vіsіtіng) з 1965 р. зменшився на чверть, а на діяльність у громадських організаціях - ледве не наполовину; нарешті, індекс довіри (відсоток позитивних відповідей на питання: "чи можна довіряти людям?") з 1973 р. знизився приблизно на третину. У своїй книзі "Боулінг сам із собою: крах і відродження американського співтовариства", що вийшла у світ зовсім недавно, Р.Патнем також стверджує, що громадянське суспільство в Америці швидко руйнується, американці усе більше роз'єднуються, відчужуються від своєї родини, сусідів, суспільства і самої республіки. Зокрема, дані Патнема вказують на те, що американці за останні 30 років все з меншим бажанням беруть участь у будь-яких колективних акціях разом зі своїми сусідами чи друзями, колегами. Скорочується членство в клубах, росте небажання займати керівні посади в громадських організаціях, брати участь у засіданнях шкільних рад, у будь-яких громадських справах.

В результаті цього міняється американський спосіб життя, що знаходить виявлення в різних проявах, починаючи від росту кількості матерів-одиначок і аж до значного збільшення часу, проведеного людьми перед телевізором чи комп'ютером.

Саме остання обставина спонукала нас до докладного розгляду проблем "соціального капіталу". У контексті розглянутої в дослідженні проблеми особливий інтерес являє те, що, досліджуючи величезний масив даних і їхніх можливих взаємовпливів, Патнем зробив висновок, що чинником, який розширює "озонову діру" над "соціальним капіталом" США, є... телебачення". Р.Патнем припускає, що на "збільшення тривалості перебування перед телевізором у тих масштабах, які відзначаються в Сполучених Штатах протягом останніх чотирьох десятиліть, можливо лягає пряма відповідальність за падіння обсягу "соціального капіталу" у межах від однієї чверті до половини, навіть якщо не брати до уваги, наприклад, непрямі наслідки у виді зменшення читання газет чи скорочення часу дозвілля в цілому".

Слід зазначити, що Р.Патнем не самотній в критиці телебачення. Нерідко телебачення критикували за розхитування підвалин суспільства, за непряму участь у зниженні освітніх стандартів і в насадженні безграмотності. У.В.Шеннон помітила: "Найбільш тонка небезпека, пов'язана з телебаченням, полягає в тім, що воно робить аудиторію пасивною і привчає її до одержання миттєвої винагороди". Ф.Фукуяма пише, що хоч американці завжди мають можливість створити організації на основі договорів, законів і бюрократичної ієрархії, об'єднання на основі загальних цінностей, члени яких готові підкорити свої приватні інтереси цілям співтовариства, зустрічаються все рідше.

Природно, що висновки і методи Р.Патнема не можуть бути прийняті за істину в останній інстанції. Зокрема, вони не знаходять повного підтвердження в практиці інших країн. Проте відзначена ним тенденція, без сумнівів, спирається на знайомі кожному факти повсякденного життя. Найбільш могутній із засобів масової комунікації - телебачення, - породжене, здавалося б, для зміцнення і збагачення тканини громадянського суспільства, обертається чинником підриву комунікації (тобто спілкування, контакту між людьми) і знаряддям, здатним нанести тяжку втрату громадянському суспільству.

Даний факт має стати застереженням для сучасної України. Громадянське суспільство в країні знаходиться ще в зародковому стані, а результати соціологічних опитувань уже фіксують стійку позицію "мильних" серіалів у верхній частині стовпчика відповідей на питання про найбільш важливу подію останнього тижня. За оцінками багатьох дослідників даної проблеми, ці засоби масової інформації не повною мірою відповідають потребам, очікуванням, ціннісним орієнтаціям, загальному рівню культури дорослого населення України. Зокрема, заслуговує на дорікання низький професійний рівень багатьох програм телебачення і радіо. Також слід зазначити, що значна кількість авторів програм відрізняються заангажованістю, результатом чого стала відсутність різнобічності і плюралізму у висвітленні соціально-політичного життя українського суспільства. Як відомо, західні стандарти передбачають неупередженість ЗМІ. Таких же принципів діяльності ЗМІ збирається дотримуватися нова влада в Україні. Чи відповідатиме практика теорії, покаже час.

Потенціал Інтернету у формуванні громадянського суспільства. Хоча феномен Інтернету поки ще не знайшов повного й адекватного відображення в українській політичній науці, уже зараз можна сказати, що це технологія, здатна породити принципово нові соціальні і політичні явища. І.Жиляєв пише: “Нова мережа стратегій інформаційного суспільства грунтується на розгалужених горизонтальних зв’язках особистостей і їхніх об’єднань, здатних до самоорганізації під впливом слабких сигналів, таких як інформація про нові технології, ринкові сегменти, цінові стратегії, моду і т.д. В нових умовах суспільство самоорганізується без команди згори”.

З погляду одних дослідників Інтернет-технології являють собою практичний і ефективний інструмент здійснення традиційних функцій громадянського утворення і низової комунальної самоорганізації й активності. Так, деякі дослідники пишуть, що Інтернет сприяє розширенню і поліпшенню соціальних взаємозв'язків у сучасному світі, відкриваючи більш широкі, ніж колись, можливості об'єднання людей у групи на основі загальних інтересів. На думку інших вчених, можливості Інтернету дозволяють впливати на зміни структури і форми суспільної самоорганізації, заміняти географічно застарілі громади новими, віртуальними громадами, що переборюють традиційні обмеження часу, простору, державних кордонів, мовних перешкод і т.д. Негативна оцінка впровадження Інтернету в повсякденне життя відображена в точці зору, відповідно до якої користування Інтернетом визнається формою "асоціальної розваги", що конкурує з традиційними соціальними контактами як формою проведення часу, а також у тезі про те, що Інтернет породжує соціальну ізольованість людей, які, залишаючись наодинці з комп'ютером чи спілкуючись за допомогою "соціально збідненого засобу зв'язку" з анонімними незнайомцями, виявляються вилученими зі сфери справжніх соціальних відносин.

Незалежно від розмаїтості думок про можливості Інтернету, одне не підлягає сумніву, - надаючи користувачам найширший і надзвичайно швидкий доступ до різних джерел інформації, Інтернет змінює повсякденний спосіб життя мільйонів людей, скорочує просторові і тимчасові обмеження людської активності. І в цьому розумінні Інтернет, без перебільшення, робить "соціальну революцію".

Стаючи засобом стирання всіх кордонів середовища спілкування людей, він видозмінює характер праці і дозвілля сучасної людини, створює можливість для досягнення зовсім нового рівня освіти, розширює культурні обрії. Завдяки своїй здатності об'єднати в єдиний інформаційний і культурний простір мільйони людей, незалежно від місць їхнього проживання і фізично віддалених один від одного, Всесвітня Мережа стає одним з могутніх рушіїв сучасної глобалізації.

Чи можна спробувати перебороти кризу, яку переживає громадянське суспільство, за допомогою Інтернету? Чи зможе Інтернет стати джерелом нових моделей взаємодії суспільства і держави?

Відомий дослідник соціальних аспектів Інтернету Р.Міллер виділяє чотири причини, які, на його думку, дають підставу стверджувати, що Мережа може сприяти виникненню нових соціальних зв'язків:

- будь-яка технологія, що розкриває такі величезні потенційні можливості, без сумніву істотно впливає на спосіб організації суспільства і на те, як люди взаємодіють між собою;

- виникнення "економіки знання", що значно підвищує значення Мережі, роблячи її більшим, ніж просто черговим комунікаційним каналом;

- традиційні способи організації праці і спілкування звільняють дорогу павутині мереж, що у сукупності і складає кіберпростір; зникнення національного, релігійного й іншого видів колективної самосвідомості змушує людей шукати нові форми і способи самореалізації, однією з яких виступає Мережа;

- поки ще заклик кіберпростору змушує людей, які володіють досить сильною волею і необхідним натхненням, створювати співтовариства, здатні розбудити лояльність і "патріотизм", певне загальне почуття приналежності до них.

З погляду комунітарної теорії, фізична дистанція більше не обмежує можливості формування і функціонування людських співтовариств. Відомий знавець Інтернет-технологій Х.Рейнгольд формулює цю думку в такий спосіб: "громада" виникає, коли люди спілкуються один з одним за допомогою Мережі досить довго, щоб розвинути стійкі взаємини, при цьому Мережа звільняє цей процес общинного устрою від обмежень географічної близькості. Саме це вивільнення громади з пут географічних кордонів дозволяє розширити межі локальних громад до національного й інтернаціонального масштабу.

Аналізуючи потенціал Інтернету по формуванню громадянського суспільства, можна зробити висновок, що він дійсно має унікальні можливості общинного устрою. Інтернет здатний не тільки переборювати географічну дистанцію, про що ми вже говорили, але і расові, вікові, статеві й фізичні перешкоди. Також Інтернет здатний схиляти до взаєморозуміння, толерантності і готовності до сприйняття чужих поглядів і розходжень, виробляти загальні цінності та ін.

Дослідники розрізняють інструментальну роль Інтернет-технологій, що відкривають нові можливості відродження існуючих, реальних громад і "віртуальної громади", яка не має аналога в реальному світі, а зароджується і розвивається тільки в межах кіберпростору.

Так, існує безліч прикладів того, як Інтернет активізував змарнілі міські, місцеві громади, інтерес людей до громадського життя. У м. Клівленді (США) ще в 1986 р. була організована найстаріша і найбільша громадська мережа, за прикладом якої були створені мережі в Санта-Моніці (Каліфорнія), Сиетлі, Філадельфії і безлічі інших американських міст. В даний час цей досвід використовується в країнах Європи й Азії.

Прихильники подібного використання Інтернет-технологій вважають їх ефективним інструментом здійснення традиційних функцій громадянського суспільства. Існує й інша думка про те, що Інтернет може впливати на структуру і форми суспільної самоорганізації, змінювати їх, заміняти застарілі, географічно обмежені громади новими, віртуальними громадами, що переборюють традиційні обмеження часу, простору, державних кордонів, мовних перешкод і т.д. Так, завдяки Інтернету житель якого-небудь віддаленого села чи невеликого провінційного містечка одержує можливість нарівні з будь-якою іншою людиною почувати себе громадянином світу. Один з американських штатів організував навіть попередні он-лайн вибори, які зібрали рекордну кількість учасників, а також зумовили значні дебати про небезпеку політичної електронної ями цифрових технологій. Користувач Інтернету одержує доступ до інформаційних багатств, почасти порівнянних з багатством кращих бібліотек світу, а то й переважаючими їх. Як відзначає В.Кувалдін, революційні зміни в сфері інформаційних технологій сприяють глибокій трансформації всієї системи соціальних зв'язків індивіда, розкріпаченню особистості, її звільненню від "твердої прив'язки до визначеного середовища" і відкриттю безпрецедентних можливостей вибору нею життєвих стратегій.

Безумовно, можна погодитися з дослідниками, які вважають, що завдяки рефлексії інформаційно-комунікативна діяльність є універсальним інструментом, самоорганізуючим взаємодії людських індивідів. Передача суб'єкту якої-небудь інформації може виявитися актом керування, тому що змушує чи прямо вимагає від нього здійснення визначених дій. При цьому поводження суб'єкта виглядає самостійним, незалежним, начебто він поводиться саме так по власній волі у своїх особистих цілях, залишаючись формально вільним у вчинках і не втрачаючи цілком зв'язок з реальністю. Однак він зіштовхується зі складністю у відмежуванні власних інтересів і цілей від отриманої інформації, що робить його поводження тією чи іншою мірою керованим, оскільки зовнішня інформація домінує над його власними інтересами і цілями, змушуючи неусвідомлено діяти проти власної волі.

Переваги і можливості Інтернету, особливо пов'язані з його використанням у політичному процесі, усвідомили такі важливі сегменти громадянського суспільства, як ЗМІ та громадські організації і рухи. Від розсилання передплатних аркушів ЗМІ досить оперативно перейшли до багатофункціональних інформаційних ресурсів. В Інтернеті з'явилися он-лайнові (в пер. з англ. «on-line» – в мережі) стрічки новин, що створили конкуренцію офф-лайновим (в пер. з англ. «off-line» - поза мережею) агентствам новин, і версії основних друкованих видань. Як відзначають фахівці, кількість ЗМІ в Інтернеті величезна, однак прогнозується, що найближчим часом зменшиться число політичних замовлень (відомо, що Інтернет завдяки деяким скандальним сайтам заслужив репутацію "убивці авторитетів", "сміттєвої ями" і т.д.), а також очікується переорієнтація з висвітлення політичних проблем на культурні й освітні проекти.

Можна було б припустити, що Інтернет був би корисним ресурсом для некомерційних організацій (НКО), яких в Україні кілька тисяч. Однак, як показує практика, "Велика павутина" не використовується НКО належною мірою. Це дає підставу вважати, що структури громадянського суспільства в Україні дуже слабкі. Некомерційні організації хоч і мають свої сайти в Інтернеті, але в більшості випадків вони лише виконують роль "візитних карток". Не було проведено жодної масштабної громадської акції, у якій би Інтернет використовувався як робочий інструмент.

Досвід показує, що такий важливий сегмент громадянського суспільства, як політичні партії вкрай неефективно використовує можливості Інтернету. Очевидно причина полягає в тім, що політичні партії в Україні поки ще не прийшли до розуміння того, що Інтернет є наймогутнішим засобом ведення передвиборної кампанії, а також організаційним і навіть фінансовим ресурсом. Інтернет здатний у багато разів підвищити роль первинних організацій, що за допомогою електронних електоральних процедур могли б брати участь у формуванні внутрішньої і зовнішньої політики партії. Використовуючи можливості Інтернету, політичні партії можуть рекрутувати в партію користувачів Мережі, активних у політичному відношенні. Поки що ж Інтернет розглядається багатьма політичними партіями в Україні переважно як можливість вивісити сайт-листівку.

Як яскравий приклад інтернет-активності політичних партій можна навести Європу і США. В політичному житті Америки Інтернет застосовувався з кінця 1990-х років, зокрема під час президентської кампанії 1996 р. Веб-сайти кандидатів являли собою електронні публікації, з яких можна було одержати біографічну інформацію і довідатися про погляди кандидата. Відомо, що тексти своїх виступів перед виборцями публікували тільки 20% кандидатів, а регулярно оновлювані повідомлення щодо передвиборної кампанії можна було прочитати на 49% сайтів. Під час президентської кампанії 2000 р. Інтернет став одним з головних ресурсів виборчого процесу. Вперше в історії група військовослужбовців голосувала по Інтернету. Апогеєм передвиборної боротьби став взаємний злом сайтів конкурентами. Після виборів найбільші компанії США, що розробляють програмне забезпечення, одержали замовлення на підготовку загальнонаціональної системи голосування до виборів 2004 р. Президентські вибори 2004 р. в Україні, хоч і мали достатній резонанс в Інтернеті й Інтернет-технології, активно використовувалися учасниками передвиборної кампанії, однак, це можна назвати тільки першим обкатуванням інфокомунікаційних технологій у виборчому процесі, що у повну силу можуть бути використані на майбутніх парламентських виборах у 2006 р.

Дослідники справедливо зауважують, що Інтернет дає можливість осмисленої політичної ідентифікації для суспільно-політичних рухів та ініціатив, що не мають стійких зв'язків в існуючому істеблішменті, інституціалізованих структурах і усталених соціальних стратах. Завдяки Інтернету в них з'являється реальний шанс мобілізації географічно, соціально і професійно роз'єднаних однодумців. Інтернет дозволяє кардинально мінімізувати організаційні й інформаційні витрати, надає унікальні можливості по фандрайзингу (збору коштів), по прямому маркетингу суспільно-політичних ідей і підтримці вільного неопосередкованого дискурсу.

Отже, сучасні мережні комунікації відкривають новий "віртуальний вимір" у практиці організаційного, партійного будівництва, самоорганізації громадянського суспільства.

Наслідки впливу Інтернету на суспільство. І все-таки, було б помилкою уявляти Інтернет та інші інфокомунікаційні технології як панацею від кризи громадянського суспільства. Незважаючи на те, що Інтернет являє собою надзвичайно могутній глобальний інструмент комунікації, освіти, розваги й інформування, не можна забувати, що все-таки це тільки інструмент, роль якого не варто ні применшувати, ні ідеалізувати. Як справедливо пише С.Назаренко, “без постійного інформаційного контакту взагалі неможливі повноцінний розвиток людини й нормальне функціонування соціальних груп і всього суспільства в цілому. Однак поза увагою залишався той факт, що інформаційно-комунікативні процеси можуть приховувати в собі і небезпеку для розвитку особистості й суспільства”. Як будь-який технологічний засіб, Інтернет може бути використаний як на благо, так і на шкоду людству. Будучи засобом освіти людини, він в той же час може бути і засобом її розтління. Наявний величезний інформаційний потенціал Інтернету може бути використаний не тільки для поширення шляхетних, високих ідей, але і для пропаганди суспільно небезпечного ідеологічного світогляду. Так, наприклад, у США практика застосування Інтернету зазнає гострої критики. А саме, різні організації по охороні громадських прав і свобод споживачів виражають тривогу з приводу збільшення числа випадків несанкціонованого використання персональних даних. Як пишуть західні вчені С.Каннінгем і А.Портер, «бази даних, складені на людей, можуть призвести до втрати людиною індивідуального, приватного життя й особистої свободи, надають можливість дискримінації в небачених раніше масштабах». Дослідники справедливо відзначають, що вплив інформаційних потоків на світосприймання людини, її самоідентифікацію робить контроль над нею могутньою і небезпечною зброєю. Крайній ступінь такого контролю - монополізація інформаційних каналів - дає монополісту необмежену владу над суспільством.

І хоча в США існують кодекси поводження в мережі добровільного характеру, проте розширення використання інформаційних технологій Інтернету в повсякденному житті людей продовжує залишатися складною проблемою. Для її вирішення в США в рамках Національної інформаційної інфраструктури створений Комітет з недоторканності приватного життя, що розробив ряд принципів відносно використання персональних даних.

Фахівці, які займаються проблемою сучасних політичних відносин, дійшли висновку, що користувачі Інтернету являють собою модернізовану групу, "яка за своїми соціокультурними характеристиками куди ближче до представників інших культур у глобальному інформаційному просторі, ніж до українського населення, не охопленого Інтернетом". Деякі соціологи навіть починають говорити про майбутній розподіл людства на підключених і не підключених до Інтернету: перші будуть наближатися до транснаціональної культури, другі - прагнути до культури локальної.

Однак останнім часом з'явилися дослідження, що дають можливість глибше оцінити наслідки впливу Інтернету на суспільство. Так, результати широкого і репрезентативного "Дослідження цифрового громадянина" показали, що всупереч поширеному стереотипу так звана цифрова культура не характеризується деградацією колишніх міжособистісних зв'язків індивіда. "Громадяни "цифрового світу", - констатував Кац, - не відчужені ні від інших людей, ні від громадських інститутів. Для них не характерне неуцтво у відношенні того, як функціонує наша система, чи байдужність до соціальних і політичних питань, з якими зіштовхується наше суспільство. Напроти, онлайновий світ містить у собі багатьох з найбільш інформованих і політично активних громадян, яких ми мали коли-небудь, чи хотіли б мати".

У сучасних умовах процес десакралізації влади і її носіїв, нерозривно пов'язаний зі становленням демократичних інститутів, доповнюється чи змінюється процесом віртуалізації. Завдяки сучасним досягненням науково-технічного прогресу громадяни не тільки не можуть із упевненістю сказати, чи здоровий, наприклад, президент, але і чи жива у даний момент людина, що говорить з екрана телевізора.

Проте, незважаючи на те, що інфокомунікаційні технології створюють, як ми з'ясували, певні перешкоди у формуванні і розвитку традиційного громадянського суспільства, сильні організації, які склалися в західних країнах, продовжують існувати, демонструючи часом разючу гнучкість і здатності до адаптації, часом і на шкоду своїм давнім традиціям. Описуючи ситуацію в Європі в цілому, фон Бейме пише: "Мобілізація виборців стала рідкістю. Коли це трапляється, то відбувається в більшій мірі через засоби масової інформації, а не через мітинги, які зберігаються не через їхню ефективність, а щоб зробити приємність членам партії. Можна сказати, що телебачення і, якоюсь мірою, Інтернет роблять непотрібними звичні форми масової мобілізації, в яких окремі партії, зокрема комуністична, надзвичайно сильні. Інфокомунікаційні технології ніби скасовують організацію, створену для цих цілей, залишаючи поза справами партійних активістів, оскільки виконують функції партії набагато ефективніше.

Відзначаючи якісні зміни в системі соціального представництва громадянських інтересів, що відбуваються під впливом комунікацій, О.Соловйов вважає, що зараз варто говорити про принципове підвищення політичної міці ЗМІ, що поступово стають головними виразниками інтересів громадян, витісняючи з області публічної політики традиційні організації, в т.ч. партії і "партійно-журнальні" організації інтелектуалів, що втратили, незважаючи на зовнішньо активну участь у дискурсі, свою колишню політичну роль.

Звичайно, розвиток інфокомунікаційних технологій не є єдиною причиною занепаду, пережитого партіями і партійними системами країн Заходу. Причини цього вписані в більш широкий контекст трансформації політичних систем. Партії з деяких пір займають одне з останніх місць за рівнем довіри, що надається їм, у ряді інститутів, яким відповідно до численних опитувань, схильні довіряти виборці. Скорочується не тільки членство в партіях, але і число голосуючих на виборах, при одночасному збільшенні кількості питань, що виносяться на референдум. У Швейцарії, наприклад, партіям довіряють тільки 12% - набагато менше, ніж армії, церкві, судам і кантональним урядам. У США дві третини американців, що народилися після 1957 р., вважають, що жодна з існуючих партій не здатна якнайкраще вирішити найбільш щоденні проблеми.

Таким чином, безсумнівно, можна говорити саме про занепад партій. Але, як обґрунтовано стверджують дослідники, партій старого типу, що сформувалися в епоху, коли соціальні конфлікти носили довгостроковий і комплексний характер (конфлікт праці і капіталу) У той же час, мабуть варто говорити про падіння довіри не тільки до партій, але і до представницьких інститутів у цілому, які й формуються партіями; до усієї керуючої еліти, за посередництвом партій рекрутованої.

Як відзначає М.Кастельс, комп'ютерна комунікація не є загальним засобом комунікації і не буде такою у доступному для огляду майбутньому. Проте стрімку швидкість перетворення Інтернету з "екзотичного" технологічного нововведення, яке ще недавно було своєрідною розкішшю, доступною небагатьом, на звичайний елемент повсякденного життя усе більш широких прошарків населення, не можна заперечувати. Так, наприклад, у Сполучених Штатах рівень 30-відсоткового охоплення населення був досягнутий усього за сім років. При порівнянні з даними про розвиток інших найбільших технологічних нововведень ХХ століття безпрецедентність поширення Інтернету очевидна. Так, телефону треба було свого часу 38 років, перш ніж він став доступним 30% американців. Процес поширення телевізорів сягнув того ж рівня охоплення населення США через 17 років, а комп'ютерів - через 13.

При цьому тенденція неухильного збільшення числа користувачів Інтернету характерна не тільки для окремих, найбільш розвинутих суспільств, але і для інших країн світу. Так, одна із найавторитетніших дослідницьких організацій - ірландська фірма NUA, наводить дані, відповідно до яких кількість усіх користувачів Інтернету у світі, що складала у березні 1999 р. 159 млн. чоловік, зросла в березні 2000 р. - до 310 млн., в листопаді 2000 р. - до 407 млн., а в серпні 2001 р. - вже 513 млн. чоловік. За даними іншої відомої фірми - Computer Іndustry Almanac, Іnc., число користувачів Мережі досягло на кінець 2002 р. майже 675 млн., а в кінці 2005 р. перевищить 1 млрд. чоловік. За оцінками провайдерів, які забезпечують зв'язок користувачів із Всесвітньою павутиною, кожні 100 днів відбувається подвоєння трафіка Інтернету.

І хоч використання Інтернету поширюється феноменальними темпами, на відміну від телебачення й інших ЗМІ, комп'ютерна комунікація, на думку М.Кастельса, ще довго не зможе охопити більшість людства. Якщо використання інтерактивної комунікації в мультимедіасистемах, імовірно, стане доступним для значної частини населення в багатьох країнах, то комп'ютерна комунікація залишиться привілеєм освіченої частини населення найбільш розвинутих країн, що нараховує десятки мільйонів людей, але в глобальному масштабі залишається елітою.

На наш погляд, оцінки, які даються в деяких публікаціях щодо просування України в глобальному інформаційному просторі, трохи перебільшені, зокрема викликає скептицизм твердження про те, що Інтернет починає поступово завойовувати український інформаційний простір.

За деякими даними, кількість українських користувачів Інтернету наприкінці 2000 р. досягла 650 тис., що складає трохи більше 1% населення. За іншим даними, в Україні на сьогодні зареєстровано тільки 400 тис. користувачів, хоча реальних користувачів може бути в 3-4 рази більше. За кількістю користувачів Інтернету на 100 тис. населення Україна займає передостаннє місце в Європі (останнє - у Білорусі). У 2002 р. в Україні спостерігався помітний ріст кількості користувачів Інтернету - 2,5 млн. чоловік, тобто близько 5% населення. І все-таки, за оцінками фахівців, у 2003 році по розвитку інформаційних технологій (телефонний і мобільний зв'язок, Інтернет) Україна знаходилася на 85 місці у світовому рейтингу.

Але, як справедливо зауважують вчені, до кількісних даних про розвиток Інтернету варто ставитися з обережністю. Тому що навряд чи на сьогоднішній день можна говорити про наявність абсолютно точних цифр масштабів інтернетизації. І проблема тут полягає не тільки в труднощах одержання достовірної інформації, але також і в тім, що в умовах стрімкого розвитку Інтернету цифри, які наводяться, застарівають уже через кілька місяців після їхнього опублікування.

Необхідно відзначити ще одну тенденцію, яка свідчить не на користь поширення Інтернету. Дослідники відзначають, що сьогоднішній Інтернет відрізняється від того, яким він був п'ять років тому. По-перше, на користувачів Інтернету навалюється величезний потік інформації. По-друге, як відзначає Саллі Віатт, учасниця багатонаціонального проекту "Віртуальне суспільство", з досить рафінованого академічного ресурсу Інтернет перетворюється в комерційний об'єкт, що викликає відразу у людей. "Видається, що любовна прелюдія з Інтернетом досягла кінця, виникає зріле, прагматичне відношення до його можливостей, місця і ролі в житті суспільства". Ще один важливий чинник - це досить висока вартість користування Мережею. Хоча розцінки на послуги провайдерів, які забезпечують зв'язок користувача з Всесвітньою павутиною, постійно знижуються, їхня оплата усе ще залишається не по кишені багатьом власникам комп'ютерів. Ця обставина є причиною нерівномірності користування Інтернетом різними шарами населення навіть найбільш розвинутих країн та істотних міждержавних розходжень у його поширенні.

Західні дослідники дійшли висновку, що ототожнення розвитку Інтернету з розвитком суспільства вже не здається логічним. Кіберкомунікація втрачає ознаки ведучої соціальної утопії. "Ми проходимо здоровий процес усвідомлення того, що Інтернет придатний для одних речей і не підходить для інших, - вважає Дж.Кац. - Витрачалися величезні кошти, що вкладалися в безліч кампаній із сумнівними перспективами... Деякі люди бачать у цьому процесі те, що Інтернет-революція завершилася". Автор дослідження також думає, що не можна "інтернетизацію" країни розцінювати як ідеальний план модернізації суспільства. Однак досвід показує, що для країн, "які розвиваються", ривок убік "золотого мільярда" прямо пов'язаний із впровадженням інтернет-технологій.

Природно, що Інтернет може використовуватися і як знаряддя політичного маніпулювання, купівлі голосів та інших махінацій. Які ймовірні наслідки цього? Фактична монополія пануючої еліти на електронні й інші ЗМІ уможливлює їхнє ефективне застосування з метою формування масових настроїв і програмування політичного поводження громадян, нав’язуючи їм, а особливо молоді, вигідні еліті цінності. Наприклад, відомо, що за допомогою безупинної, нав'язливої і навіть агресивної реклами, а також фільмів і розважальних шоу наполегливо пропагується споживчий спосіб життя. Розгляд ролі комунікаційних технологій у демократичному світі показує, що наявність розвинутих, демократично організованих інформаційних інститутів, завдяки яким громадяни мають можливість одержувати основні суспільно-політичні знання і бути в курсі об'єктивно освітлюваних політичних подій, є тією умовою, без наявності якої неможливо уявити стабільну демократичну державу з розвинутим громадянським суспільством, ефективною системою керування.

Викладене є підставою для певних висновків. Одним з найважливіших чинників формування і розвитку громадянського суспільства в Україні є наявність у суспільних структур і громадян можливості оперативно одержувати достовірну й об'єктивну інформацію з усіх питань життєдіяльності, які їх цікавлять, а також вільно обмінюватися нею. Вільне масове поширення інформації є ефективним засобом захисту прав і свобод людини, формування суспільної думки, адекватної подіям, що відбуваються, і забезпечення можливості реально впливати на саме суспільство і державну владу.

Можна припустити, що в результаті розвитку нових інформаційно-комунікаційних технологій знизяться транзакційні витрати мобілізації й організації колективної дії, з якими постійно зіштовхуються політичні антрепренери, активісти, ініціативні люди. Ця тенденція найбільшою мірою буде сприятливою саме для груп, які знаходяться поза рамками традиційних приватних і публічних інститутів, не мають коріння у сформованих ділових, професійних чи аматорських співтовариствах.

Оцінюючи сильні і слабкі сторони інфокомунікаційних технологій, і зокрема Інтернету, не можна не визнати, що він дійсно відіграє сьогодні унікальну і дуже важливу роль у процесі суспільного розвитку. В сучасну епоху, коли людство досягло нових вершин в науці і техніці, Інтернет став тим технологічним нововведенням, яке безпрецедентним чином розширює масштаби соціальної комунікації і збільшує обсяги і розмаїтість доступної індивіду інформації. На підставі неухильного росту інформації і знань, розвитку засобів комунікації як одного з найважливіших чинників суспільного прогресу ця функція Інтернету здобуває особливе значення. Інтернет уможливлює виникнення нових ефективних механізмів політичної мобілізації громадян. Зокрема, він виступає як засіб дуже оперативної організації і координації дій політичних однодумців, які є прихильниками нетрадиційних соціальних рухів.

< Назад   Вперед >
Содержание