7.Господарство скiфiв, грецьких i римських колонiй Пiвнiчного Причорномор'я

З еллiно-римською iсторiєю тiсно пов'язана доля народiв Пiвнiчного Причорномор'я. Кiммерiйцiв, наприклад, згадує славнозвiсний давньогрецький поет Гомер. Вiн називає їх "кобилодойцями та молокоїдами убогими", з чого видно, що основним заняттям цього великого народу, який жив у пiвденних степах України в IX—VIII ст. до н. е., було кочове тваринництво i насамперед конярство.
Скiфи (VII ст. до н. е. — III ст. н.е.) витiснили кiммерiйцiв у Малу Азiю, зайнявши степовi простори вiд Кубанi, Дону та Днiпра до Дунаю. Про культурне i господарське життя цього племiнного союзу вiдомо набагато бiльше завдяки археологiчним дослiдженням та писемним пам'яткам, що збереглися до наших днiв. У V ст. до н. е. Скiфiю описав батько давньогрецької iсторiї Геродот. Населення вiн подiляв на скiфiв-хлiборобiв, кочових скiфiв i царських скiфiв. Першi жили осiло, займалися сiльським господарством, вирощували пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Переважна частина їхнього врожаю йшла на продаж. Скiфи-кочiвники нiчого не сiяли i не орали. Вони випасали незлiченнi стада худоби. Царськi скiфи — панiвна верхiвка державного об'єднання. Вони збирали данину з пiдлеглих племен, їхнє основне заняття — вiйськова справа. Хоч скiфiв Геродот вважав одним народом, їхнiй спосiб життя, господарство доводять протилежне. Імовiрно, скiфiв-орачiв можна назвати прапредками українського народу.
Описуючи рiчки Скiфiї, Геродот звернув увагу на те, що в Борисфенi (Днiпрi) мiсцевi жителi ловили, потiм "солили велику рибу без хребта, що зветься осетром". У гирлi рiчки добували сiль, якою солили виловлену рибу. Кочовi скiфи жили в чотири- або шестиколiсних кибитках, пересуваючись степом разом з чередами худоби. У них запрягали двi або три пари волiв. Зверху кибитки накривали шкурами так, що всередину не могли проникнути вiтер, дощ чи снiг. Кочiвники розводили табуни коней, корiв, овець.
В осiлих скiфiв дуже рано з'явилося ремесло. Про це свiдчать знахiдки так званих царських курганiв. На вазах зображенi воїни в шкiряному одязi. Скiфи оволодiли виплавкою мiдi та залiза. Зброярi виготовляли невеличкi мечi, дротики, наконечники списiв i стрiл. У могильниках археологи знаходять золотi та керамiчнi речi грецького виробництва. Все це пiдтверджує широку торгiвлю мiж скiфами i греками. Першi вивозили хлiб, солону рибу, конопляне полотно, мед, вiск, хутро, рабiв, а ввозили рiзнi вина, золото i срiбло, вироби з дорогоцiнних металiв, зброю, тканини та iншi предмети розкошi. Інтенсивний торговий обмiн мiж Скiфiєю i Грецiєю став причиною руйнування родової общини, замiни її землеробною, змiцнення мiсцевої знатi, утворення державностi скiфських царiв.
Майже одночасно з заселенням Пiвнiчного Причорномор'я кiммерiйцями i скiфами там розпочалася грецька колонiзацiя. Вона мала рiзнi причини: перенаселення мiстполiсiв, соцiальна i полiтична боротьба, посилення торгового обмiну. Спочатку греки здiйснювали на Чорному морi пiратськi набiги. Так вони знайомилися з народами, якi заселяли його береги. Передумовою заснування мiст-полiсiв була взаємовигiдна торгiвля чи обмiн товарами. Для цього на узбережжi будували тимчасовi торговi факторiї. Найбiльша хвиля колонiзацiї припадала на VIII ст. до н. е., у Пiвнiчне Причорномор'я — на VI ст. до н. е. На перше мiсце з органiзацiї грецьких колонiй у басейнi Чорного моря вийшло малоазiатське мiсто Мiлет. З його iнiцiативи виникло 75 таких поселень. Найвiдомiшi з них на пiвднi України Березаль у Днiпро-Бузькому лиманi, Ольвiя, Пантiкапей (Керч), Tip над Днiстром, Тiрiбака, Нiмфей, Кiммерик на Керченському пiвостровi, Херсонес (Севастополь), Феодосiя.
Найвищого розквiту цi мiста досягли у VI—IV ст. до н.е., перетворившись на великi полiтичнi, виробничi, культурнi та торговi центри. Протягом столiть домiнували Ольвiя, Херсонес Таврiйський i Боспора Кiммерiйська. Навколо них жили мiсцевi племена, якi займалися сiльським господарством. Мiж мiсцевими поселенцями i грецькими мiстами зростав обмiн товарами. В Ольвiю та iншi полiси завозили хлiб, худобу, шкiри, хутро, солену рибу, сiль. З мiст-колонiй та материкової Грецiї надходили металевi вироби, зброя, тканини, мармур та мармуровi вироби, теракоти, предмети розкошi, витвори мистецтва. Найпопулярнiшими товарами були оливкова олiя та вина, керамiчна дахiвка i посуд. Особлива стаття експорту грецьких мiст — ювелiрнi вироби. Золотi та срiбнi вироби закуплялися багатими станами, мiднi, склянi, глинянi — менш заможними. Вироби з Ольвiї археологи знаходять на берегах Волги i Днiстра. У цьому мiстi проживало понад 10 тис. мешканцiв. Бiльшiсть з них були ремiсники. Оскiльки Ольвiя була незалежною державою, то випускала власнi мiднi та срiбнi грошi. Монети чеканили також Боспора, Нiмфея, Пантiкапей, Херсонес та iн.
У V ст. до н. е. на Кримському пiвостровi утворилося Боспорське царство, столицею якого став Пантiкапей. До цiєї держави у IV ст. до н. е. ввiйшли Нiмфей, Феодосiя, Таманський пiвострiв, значна частина чорноморського узбережжя сучасної України. Перше мiсце в економiцi Боспорського царства займало землеробство. Ним-займалися тисячi невеликих власникiв. Крiм них сiльськогосподарську продукцiю постачали великi латифундiї земельної аристократiї, яка застосовувала працю рабiв. Цi господарства вирощували переважну частину товарного зерна, яке направлялося в Грецiю. Із зернових культур вивозили пшеницю, просо, ячмiнь. Поле орали важкими дерев'яним плугом, запряженим кiлькома парами волiв. При обробiтку землi використовували залiзнi мотики i серпи. Зерно перевозили i зберiгали у великих глиняних дiжках, мололи на зернотерках (жорнах). Боспорцi займалися також городництвом, садiвництвом, виноградарством. Розводили коней, корiв, овець, кiз, свиней, свiйську птицю. Азовське море та рiчки, що в нього впадають, сприяли промисловому рибальству.
Населення Боспорського царства досягло успiхiв i в ремеслi. При розкопках мiст i селищ археологи виявили рештки гончарних печей, уламки амфор, черепицi, ужиткового i художнього посуду. У великих кiлькостях ремiсники виготовляли металевi вироби з мiдi, бронзи i залiза. Знайдено чимало ювелiрних прикрас. Як нiде у грецькому свiтi славилися каменярi, муляри, теслярi, столяри, малярi, штукатури. Основний торговий партнер Боспорського царства — Афiни. Туди щорiчно вивозили половину збiжжя, призначеного для експорту. В урожайнi роки експорт досягав 5 млн пудiв. В Афiни направляли також великi партiї солоної риби, худоби, шкур, хутра, рабiв. З Афiн у Пiвнiчне Причорномор'я привозили традицiйнi товари — вина, оливкову олiю, художню керамiку, дорогi тканини, мармур, вироби з коштовних каменiв i дорогоцiнних металiв, розписнi вази, мистецькi вироби з теракоти. У царствi чеканили власнi монети, у тому числi золотi статери. У перiод розквiту крiм еллiнських мiст у Боспорське царство входили деякi племена Пiвнiчного Причорномор'я, серед них скiфи.
У IV—III ст. до н. е. у степах Пiвнiчного Причорномор'я вiдбулися суттєвi зрушення. Скiфська держава зазнала в 339 p. нищiвної поразки вiд батька Олександра Македонського Фiлiппа II. На пiвднi України з'явилася нова грiзна сила — сармати. Вони розбили скiфiв, частину асимiлювали, а решту вiдтiснили в Крим. Усi цi подiї негативно позначилися на економiцi грецьких мiст Причорномор'я. Знесиленi атаками варварiв, вони змушенi були вiдкуплятися вiд них золотом. Занепав експорт збiжжя. До того ж дешева єгипетська пшениця витiсняла з середземноморських ринкiв пiвнiчночорноморських конкурентiв. Населення мiст розбiглося. Постiйнi напади варварiв розладнали фiнанси мiст-полiсiв, їхнi золотi та срiбнi грошi замiнили мiднi.
У II ст. до н. е. Ольвiя втратила свою незалежнiсть, ввiйшовши до складу Боспорського царства. З того самого часу Пiвнiчне Причорномор'я стає об'єктом зазiхань з боку Римської iмперiї. У І ст. до н. е. грецькi колонiї стали її васалами. Ольвiя пiднялась з погромiв, яких зазнала протягом минулих столiть, але колишньої величi досягти не змогла. У II—III ст. н. е. у мiстi пожвавилися будiвництво, зовнiшня торгiвля. Подiбнi процеси спостерiгалися i в цiлому Боспорському царствi. Розвивались тi галузi економiки, що й в попереднi вiки. Велася жвава торгiвля з Малою Азiєю, Єгиптом, Грецiєю, Італiєю, з сусiднiми варварськими племенами.
Однак загальна криза рабовласництва у II—III ст. н. е. остаточно пiдiрвала сили iмперiї. Криза позначилася i на долi античних держав Пiвнiчного Причорномор'я, економiчний занепад яких розпочався в першiй половинi III ст. н. е. Скоротилися торговi зв'язки, зменшилася товарнiсть сiльського господарства i ремесла, i вiдповiдно скоротились прибутки мiст, що зазнали великих фiнансових труднощiв. Вiдбувалась поступова натуралiзацiя всього господарства. Проте в мiстах Пiвнiчного Причорномор'я у соцiально-економiчному розвитку цього перiоду проходили i позитивнi процеси. Праця рабiв поступово витiснялася працею залежних людей, подiбних до колонiв Римської iмперiї. Однак у 40-х роках III ст. н. е. в Пiвнiчне Причорномор'я вторглись готськi племена i мiста в результатi економiчного послаблення не змогли захистити себе. Гуннська навала IV ст. н. е. призвела до остаточної загибелi античних держави Пiвнiчного Причорномор'я, яка збiглася з крахом усiєї рабовласницької системи господарства.
Первiсна доба в iсторiї свiтового господарства була найтривалiшою. Понад 2 млн рокiв люди, пристосовуючись до змiн природних умов, удосконалювали матерiальне виробництво. Так, у перiод палеолiту i мезолiту господарство мало привласнюючий характер. Люди займалися переважно збиральництвом, полюванням, рибальством. Внаслiдок неолiтичної революцiї вiдбувся перехiд вiд привласнюючого до вiдтворюючого землеробсько-скотарського господарства, стiйкої осiлостi. Подальший розвиток виробництва поява та використання металевих знарядь працi зумовили виникнення перших цивiлiзацiй.
У перiод стародавнiх цивiлiзацiй у країнах Стародавнього Сходу i античного свiту досягла свого розвитку рабовласницьке господарство, що пройшло шлях вiд схiдного патрiархального до класичного античного рабства.
В економiчному вiдношеннi античне суспiльство було бiльш розвиненим. Якщо у країнах Стародавнього Сходу раби займались переважно тяжкою непродуктивною працею, то у античних країнах праця рабiв застосовувалась у матерiальному виробництвi в усiх сферах господарства.
Матерiальна культура стародавнiх цивiлiзацiй грунтувалася на сiльському господарствi, ремеслах з галузевою структурою. Технiка працi була ручною. Високого рiвня розвитку досягли будiвельна справа, архiтектура.
Якщо у країнах Стародавнього Сходу основними джерелами рабства були вiйни та пiратство, то у країнах античного свiту набуло поширення боргове рабство, хоч i тут, особливо у Стародавньому Римi, вiйни залишалися одним з важливих джерел поповнення армiї рабiв.
У Стародавнiй Грецiї переважало мiське, промислово-торгове рабство. У Стародавньому Римi при наявностi величезних земельних масивiв панувало латифундiйне рабство. Господарство було замкненим, натуральним, хоча в цей перiод уже зароджувалися торгово-грошовi вiдносини.
Головною формою економiчних вiдносин мiж країнами була експортно-iмпортна посередницька морська торгiвля. Якщо у країнах Стародавнього Сходу i Античнiй Грецiї домiнувала зовнiшня торгiвля, то в Римськiй iмперiї провiдна роль належала внутрiшнiй торгiвлi. Існували професiйне купецтво, розвинена грошова система, банкiвська справа, комерцiйне i боргове лихварство.
Античне господарство втягнуло в свою економiчну орбiту й населення сучасної пiвденної України. Пiвнiчночорноморськi мiста-полiси як колонiї спочатку Стародавньої Грецiї, а згодом i Стародавнього Риму пiдтримували економiчнi зв'язки з центрами античних держав та їхнiми провiнцiями.
Вичерпавши свої можливостi, господарство, засноване на жорстокiй експлуатацiї рабiв, пережило себе i тому зазнало закономiрного краху. В Європi, як i в усьому свiтi, зароджувалися новi феодальнi вiдносини.

< Назад   Вперед >
Содержание