Словник політологічних термінів

Абсентеїзм –байдуже ставлення людей до своїх громадянсько-політичних прав, в тому числі ухиляння громадян, які мають виборче право, від участі у виборах.

Авантюризм політичний (фр. – пригода) – політичні наміри і дії, що спираються на інтригу, обман чи на віру в щасливу долю та спрямовані на здійснення політичної мети без урахування політичних сил і можливостей, покладаючись на випадковий успіх.

Автократія (грец. – самодержавство) – одна з форм правління, що передбачає необмежене та безконтрольне повновладдя однієї особи в державі. В сучасній політологічній науці вживається на позначення тоталітарних і авторитарних політичних режимів, що характеризуються необмеженою і безконтрольною владою вождя.

Авторитаризм (лат. – влада, вплив) – політичний режим, що характеризується зосередженням влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян та їх суспільно-політичних організацій, жорсткою регламентацією їхньої активності, різким скороченням прерогатив та повноважень демократичних інституцій.

Агітація (лат. – приведення в рух, спонукання) – поширення шляхом бесід, доповідей, виступів на мітингах, зборах, через ЗМІ, кіно, засоби образотворчого мистецтва та художню літературу певних ідей і лозунгів, які спонукають маси до активних політичних дій, впливають на їхню свідомість та настрій.

Адміністративний ресурс – використання управлінської вертикалі влади з метою мобілізації організаційних, фінансових, інформаційних можливостей задля досягнення політичного результату.

Анархізм (грец. – безвладдя) – соціально-політична течія, що проголошує знищення держави і заміну будь-яких форм примусової влади вільною і добровільною асоціацією громадян.

Антисистемні партії – партії, що не сприймають існуючої політичної системи, радикальними діями намагаються розхитати законність існуючого режиму задля зміни політичної системи.

Атомізована партійна система – система, що характеризується наявністю багатьох нечисленних і незначних за впливовістю політичних партій та формуванням уряду на основі широкої коаліції або на позапартійній основі.

Багатопартійна система – система, в якій більше двох партій мають змогу реально впливати на функціонування державної влади. За критерій визначення кількості впливових партій прийнято вважати отримання ними в результаті виборів представництва у парламенті.

Багатопартійність – стан політичної системи, який характеризується наявністю в суспільстві більше двох впливових політичних партій, взаємини між якими базуються на реальній конкуренції за владу.

«Брудні» політичні технології – політичні технології, застосування яких передбачає пряме порушення чинного законодавства.

Бюрократизм (фр. – бюро, контора, грец. – влада) – спосіб прояву негативних якостей бюрократії як осібного (окремого) чиновницько-адміністративного прошарку держави. Бюрократичне ставлення є формою вияву суперечностей, антагонізмів між державою і суспільством, владою і громадянами.

Бюрократія (фр. – бюро, канцелярія та гр. – влада) – система управління, що опирається на розгалужену та ієрархізовану структуру чиновницького апарату.

Вибори – комплекс заходів, пов'язаних із формуванням керівних органів держави на всіх її рівнях загальнонаціональному та місцевому. У процесі виборів відбувається передача громадянами через індивідуальне голосування свого права керувати державою представникові (депутатові, сільському чи міському голові тощо) на чітко окреслений тимчасовий період.

Виборці – громадяни, прізвища яких внесені до складеного на виборчій дільниці списку.

Виборча агітація – сукупність заходів, за допомогою яких повідомляється виборців про політичні та особистісні характеристики кандидат в депутати, певної партії чи коаліції.

Виборча кампанія – сукупність організаційних та пропагандистських заходів, спрямованих на представлення партією чи кандидатом своєї політичної програми з метою отримання максимальної підтримки на виборах.

Виборча коаліція - форма співробітництва партій на виборах. Формування коаліцій належить до найважливіших виборчих стратегій політичних партій. Учасники коаліції намагаються шляхом поєднання своїх зусиль і ресурсів досягти такої якості, яка давала б їм можливість зібрати більше голосів, аніж вони збирають окремо.

Виборча система - прийнятий у суспільстві і юридично закріплений у конституції та інших законах порядок формування вищих органів законодавчої влади.

Виборчі технології - сукупність політико-організаційних, інформаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об'єднання.

Виконавча влада - сукупність державних органів, що здійснюють владно-політичні та владно-адміністративні функції.

Влада – 1) форма особливих соціальних відносин, 2) здатність і можливість особи чи соціальної групи, інституту, організації тощо утверджувати свою волю певними засобами та каналами впливу на діяльність і поведінку людей, спільнот, 3) відносини між людьми, що передбачають командування одних і підкорення інших; 4) реальна здатність і можливість розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, вирішально впливати на долі, поведінку та діяльність людей за допомогою певних засобів: авторитету, волі, права, насильства і т. ін. Сутністю В. є відносини управління (керівництва), панування, підпорядкування, покори. Найважливішим видом є державна влада – реальна здатність держави утверджувати свою волю.

«Влада авторитету» – вплив на людей, на їхні думки і поведінку авторитетних особистостей, організацій та органів через їх публічне визнання.

«Влада апарату» – фактично існуючий і нерідко дуже могутній вплив, який справляє на людей чи організацію державний апарат, тобто сукупність державних службовців, штатних працівників різних органів влади.

Гіпердемократія (гр. – понад; народовладдя) – ненормальна демократія, суб'єкти якої не мають обмежень у своїх діях.

Геополітика – 1) взаємозв'язок між географією та політикою, обумовлений географічними факторами: прагненням мати вихід до моря, означити свої кордони природними межами та інше; 2) розуміння міжнародної політики в цілому як протиборства та протистояння великих держав на той або інший світової історії.

Глава держави – особа, яка формально або реально посідає найвище місце в системі державних інституцій.

Глава уряду – керівник виконавчої влади в державі, ключова фігура в системі державного адміністрування.

Глобалізація – тенденції й процеси інтенсифікації та розширення суспільних взаємозв'язків і відносин у планетарному масштабі. Складові Г.: економічна, культурна, політична. Суперечливий процес, який зі сфери економіки та фінансів переходить у політичну, соціальну та гуманітарну сфери.

Глобальні проблеми сучасності – це проблеми, які зачіпають життєво важливі інтереси всього людства, всіх держав, народів, кожного мешканця планети, набувають надзвичайно гострого характеру і загрожують не тільки позитивному розвитку людства, а й загибеллю цивілізації у випадку ненадходження конструктивних шляхів їх вирішення.

Громадська організація – добровільне об'єднання громадян, яке сприяє розвитку їх політичної, соціальної, трудової активності й самодіяльності з метою задоволення й захисту їх багатогранних інтересів і запитів та діє відповідно до завдань і цілей, що закріплені у її статуті.

Громадянство – правова належність особи до держави.

Громадянське суспільство – система незалежних від держави громадянських інституцій та відносин, які покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів і колективів, втілення в життя приватних інтересів і потреб.

Двопартійна (біпартійна) система – партійна система, при якій боротьбу за владу в суспільстві реально ведуть тільки дві партії. В результаті одна з них забезпечує собі більшість голосів виборців, а отже, й формує парламентську більшість. При такій системі в країні може діяти й більше партій, але лише дві з них є найвпливовішими серед виборців.

Демагогія – спосіб впливу на людей, намагання завоювати в них популярність, поширюючи через перекручування фактів привабливих, але брехливих обіцянок, популярних гасел, ведучи політику загравання із населенням для досягнення певних корисливих цілей.

Демократична держава – тип держави, в якій верховна влада належить народові і в якій державні соціально-політичні інститути забезпечують населенню широкі громадянські права та участь у вирішенні загальнонародних справ.

Демократія – форма державного правління, при якій джерелом влади є народ і яка базується на регулярних, вільних і справедливих виборах, на верховенстві закону, а відповідно – на гарантіях свободи та рівних можливостей для кожного.

Депутат – виборний член представницького державного органу, представник населення в постійно діючих чинних органах влади.

Депутатський корпус – вся сукупність депутатів даного представницького державного органу.

Держава – суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, а також здійснює керівництво загальносуспільними справами. За характером функціонування політичних інститутів виділяють – авторитарні, демократичні (правові), тоталітарні тощо; за формою правління – монархія, республіка; за державним устроєм – конфедерація, федерація, унітарна.

Державна влада – вища форма політичної влади, що спирається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів та підзаконних актів, обов'язкових для всього населення.

Державний апарат – особлива система органів та установ, котрі здійснюють функції державної влади (тобто функції управління, регулювання та контролю).

Державний устрій – структура, що визначає територіальний уклад держави та спосіб взаємовідносин між її частинами.

Диктатура (грец. – необмежена влада) – необмежена політична, економічна та ідеологічна влада в державі або певному регіоні однієї чи кількох осіб, класу, соціальних груп, які у своїх діях спираються на безпосереднє застосування апарату насильства (армії, поліції, карних органів), а також на відповідний політичний режим.

Дисидент (лат. – не погоджуватися, розходитися в думках) – особа, чиї суспільно-політичні погляди суперечать офіційній ідеології та засадам існуючого режиму.

Дискредитація (лат. – підривати довіру) – приниження чиєїсь гідності, достоїнства, престижу, авторитету через поширення певної інформації.

Домінантна партійна система – система з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно залишається при владі протягом десятків років. Таку партійну систему ще називають системою партій національної згоди.

Егалітаризм (фр. – рівність) – принцип рівності всіх людей у різних сферах суспільного життя.

Екстремізм (лат. – крайній) – у політиці та ідеології схильність до крайнощів у діях і поглядах.

Електорат (фр. – виборець) – корпус виборців, сукупність усіх громадян, наділених правом обирати.

Еліта (франц. – найкраще, добірне) – найвідоміші представники частини суспільства, вищі соціальні прошарки в системі соціальної ієрархії; обране вишукане коло людей.

Етатизм (фр. – держава) – погляди та ідеї, які виправдовують всеохоплюючу сутність держави.

Етнічні (національні) партії – тип партій, легітимність. яких базується на підтримці певними етнічними групами, корінні інтереси яких ці партії відстоюють у політиці.

Етнос (грец. – народ) – етнографічна спільність; стійка сукупність людей, які мають спільні відносно стабільні особливості культури та психіки, усвідомлюють свою єдність та відмінність від інших подібних утворень. Основними історичними типами є: рід, плем'я, народність, нація.

Загальне виборче право – одна із норм демократії, поширення якої зумовило виникнення сучасних політичних партій.

Залізний закон олігархії – положення Роберта Міхельса про те, що політичні партії ніколи не можуть бути вірними до кінця своїм початковим програмам та меті.

Змішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система – система, за якої одна частина мандатів представницького органу (переважно половина) обирається за мажоритарною виборчою системою, а інша частина – за пропорційною виборчою системою.

Зовнішня політика – 1) діяльність держави на міжнародній арені, яка регулює відносини з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: держави, зарубіжними партіями, громадськими організаціями та всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями; 2) вираження загальних суб'єктів політики, наприклад партій чи засобів масової інформації на міжнародній арені можуть суперечити загальнонаціональним інтересам, і вже з цієї причини не вважаються складовими зовнішньої політики держави; 3) закордонна діяльність держави.

Ідеологічна партійна система – у класифікації Ла Паломбари та Вайнера тип партійної системи, в якій, на відміну віл прагматичної системи, конкуренція між партіями ґрунтується на ідеологічних суперечностях, які й становлять суть міжпартійного змагання.

Ідеологія (гр. – поняття; вчення) – система переконань та ідей, поглядів на суспільство та його політичне життя, яка відображає ідеали, світогляд, інтереси, умонастрої людей, класів, соціальних верств, політичних партій та громадських рухів.

Імідж (англ. – образ) – образ політичного діяча чи іншого суб’єкта політичного процесу, що цілеспрямовано створюється для забезпечення емоційно-психологічного впливу на виборців з метою його популяризації та позиціювання в електоральному полі.

Імідж політичний – образ політичного лідера, партійного діяча, який формується у суспільній думці та свідомості і впливає на авторитет та рейтинг його носія.

Інформація (лат. – пояснення, виклад) – відомості в короткому викладі.

Імперія (лат. – влада, держава) – форма державного устрою країни, що має в колоніальному володінні території інших держав, приєднані здебільшого шляхом загарбницьких воєн, підкупу або шантажу, Імперії характеризуються багатонаціональним складом населення та жорстким централізмом управління.

Кадрові партії – тип партій, у яких центральну роль відіграють спеціалізовані групи політиків та професійні експерти з конкретних проблем.

Кандидат у депутати (лат. – одягнений у біле) – висунутий у встановленому законом порядку і зареєстрований відповідною виборчою комісією претендент на депутатський мандат.

Квота (лат. – частина, що припадає на кожного) – у пропорційній виборчій системі мінімум голосів, необхідний для отримання на виборах одного депутатського мандата.

Кланові партії – партії, легітимність яких базується на підтримці певними клановими групами, інтереси яких ці партії відстоюють у політиці. Такі партії є специфічними політичними утвореннями, що виникають передусім у країнах з нерозвиненою чи квазідемократичною політичною системою.

Клерикалізм (лат. – церковний, духовний) – суспільно-політичний напрям, який виступає за посилення позицій релігії та церкви в політичному й духовному житті суспільства.

Консерватизм (лат. – зберігати) – ідеологія правих партій, що спрямована на захист традиційного укладу суспільного життя і його цінностей, заперечення будь-яких змін.

Конституція (лат. – організація, устрій) – основний закон держаки, сукупність правових норм найвищої юридичної сили, які формулюють і затверджують найзагальніші основоположні принципи державного життя, утворення, оновлення та здійснення державної влади.

Конфлікт – зіткнення протилежних, антагоністичних сил, інтересів, думок, поглядів.

Конформізм (лат. – подібний, пристосований) – пристосовництво, пасивне сприйняття існуючих порядків та панівної думки, відсутність власної позиції, безпринципне та некритичне наслідування будь-яких взірців, що мають силу найбільшого впливу.

Конфедерація (лат. – спілка, об'єднання) – союз суверенних держав, які зберігають незалежність, об'єднаних для досягнення певних спільних цілей.

Корпоративізм (лат. – об'єднання) – специфічний соціально-політичний процес, у якому обмежена кількість монополістичних угрупувань впливає на внутрішньодержавний курс.

Куріальна виборча система – спосіб виборів представницьких органів влади не по виборчих округах та від усієї кількості виборців, а по виборчих куріях (групах виборців), що мають нерівні виборчі права.

Криза (грец. – переломний момент, рішення, вирок) – 1) різкий, крутий перелом у чому-небудь, важке перехідне становище, 2) гострі труднощі з чимось, 3) складне становище, яке важко переживається, ситуація подібна до стресової.

Криза легітимності – зниження реальної підтримки органів влади чи правлячого режиму в цілому.

Криза соціальна – стан суспільства, що виникає внаслідок конфлікту між новим змістом і існуючою формою у розвитку соціальних явищ. К. с. має як негативні, так і позитивні наслідки. Розрізняють К. с. економічну, культурну, духовну, екологічну, політичну. Перспективи подолання кризового стану значною мірою залежать від здатності спільноти забезпечити самосинхронізацію різних соціальних процесів і виробити узгоджений ритм спільних дій.

Легальні (нелегальні) партії – класифікація політичних партій за ступенем їх законності. Легальні – такі партії, що існують на основі прийнятих у держані законів, а нелегальні – всупереч їм.

Легітимність – обов'язкова ознака цивілізованої влади, визнання громадянським суспільством і світовою співдружністю її правомірності.

Легітимність політичної влади – це форма її підтримки, виправдання правомірності застосування і здійснення правління державою або окремими її структурами й інститутами.

Лібералізм (лат. – вільний) – політична ідеологія, побудована на визнанні пріоритетності політичних та економічних прав особи, дотриманні принципів парламентаризму, вільного підприємництва та обмеження сфери діяльності держави.

Лідер (англ. – ведучий, керівник) – авторитетний член організації, групи, суспільства загалом, особистий вплив якого дає йому змогу відігравати провідну чи суттєву роль у політичних процесах.

Лобізм – активна діяльність представників різних ділових, політичних кіл, що ставлять за мету реалізацію власних інтересів через зміну, скасування існуючих рішень, законів.

Маркетинг – вид людської діяльності, що спрямована на задоволення потреб через обмін.

Мажоритарна виборча система (фр. – більшість) – різновид виборчої системи більшості, яка передбачає такий порядок підбиття підсумків голосування, згідно з яким обраним вважається кандидат або партійний список, котрий набрав абсолютну (50 % плюс один голос) чи відносну (хоча б на один голос більше від конкурента) більшість голосів.

Макіавеллізм (від прізвища Н. Макіавеллі) – у політичному лексиконі означає стиль політики, що керується правилом: для досягнення цілі всі засоби с придатними, і мета виправдовує засоби.

Масові партії – сильно структуровані та ієрархізовані партії з постійним апаратом партійних функціонерів, що, на противагу кадровим партіям, зорієнтовані на масове вербування членів, а не тільки на мобілізацію виборців.

Мітинг (англ. – зустрічатися, знайомитися) – публічні збори для обговорення актуальних суспільно-політичних проблем.

Менталітет національний – типова для кожної нації система цінностей, поглядів, світосприйняття, рис, характеру, норм поведінки.

Міф (гр. – слово) – в політичному лексиконі означає штучно створюване уявлення про реальні соціальні процеси чи про політичного діяча.

Міжнародні відносини – 1)теоретичне поняття, яке характеризує взаємодію країн, народів і літературних організацій. Воно позначає систему економічних, політичних, соціальних, правових, дипломатичних, воєнних і культурних зв'язків і взаємодій, які виникають між суб'єктами світового співтовариства; 2) сукупність політичних, економічних, дипломатичних, культурних, науково-технічних, військових, гуманітарних взаємозв'язків між державами і групами держав, а також між суспільними рухами та організаціями, які діють на міжнародній арені.

Міжнародна політика – це вся сукупність дій політичних суб'єктів у відносинах між державами та на міжнародній арені в цілому. Цей вид політики називається ще «світовою політикою» (світовий політичний процес).

Мобілізація (лат. –- рухомий) – залучення і підготовка сил, засобів, ресурсів, внутрішніх резервів для вирішення певного важливого завдання, для здійснення масової кампанії.

Монархія (гр. – влада одного, єдиновладдя) – форма державного правління, за якої верховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави на основі привілеїв або видатних здібностей, які приписуються цій особі.

Націоналізм – політична ідеологія, центральним компонентом якої є категорія нації, – й оцінка всіх політичних процесів здійснюється через призму захисту її інтересів.

Націонал-комунізм – термін на позначення різних політичних течій і напрямків, що об'єдналися навколо ідей комунізму і націоналізму.

Об'єкт політики – відносини соціальних груп із питань, що є життєво важливими для них і для суспільства загалом, а також відносини між ними та державними інституціями.

Однопартійна система – система, при якій управління державою здійснюється від імені однієї високоцентралізованої партії. Властива авторитарним та, особливо, тоталітарним режимам. Однопартійна система не виключає існування (легального чи нелегального) кількох конкурентних партій, однак роль правлячої закріплюється (фактично або й юридично) тільки за однією партією.

Олігархія (грец. – влада не багатьох) – політична О. – політичний режим, за якого вся влада належить певній відособленій еліті, фінансова О., промислова О. – громадська сфера і соціальний прошарок, який є у ній панівним. Відповідно до закону Р.Міхельса у будь-якій добровільній організації з часом утворюється О. Вона захоплює владу в організації і влаштовується у ній довічно. О. дбає лише про власні інтереси й використовує організацію для їх задоволення. Наслідок – потерпають співробітники, клієнти і партнери організації. Така ситуація згодом породжує конфлікт світоглядів, а іноді – й відверто ворожі акції саботажу.

Опозиційна партія – характеристика партії, що перебуває в опозиції до чинної влади.

Опозицій політична (лат. – протиставлення) – форма політичного протистояння, протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсу і прагнення боротися за владу.

Охлократія (гр. – юрба, натовп, влада) – термін, яким у Стародавній Греції позначали виродження демократії, внаслідок чого влада переходила до повсталого натовпу, який через неорганізованість не міг її втримати.

«Паблік рілейшенз» (англ. – громадські зв'язки) – наука, сфера суспільної діяльності, стиль роботи, для яких засадничим вважається вміння налагоджувати взаємні зв'язки з людьми.

Парламент (фр. – говорити) – представницький виборний законодавчий орган, який функціонує в рамках демократичного правління і має свої повноваження у сфері законотворчості.

Парламентська криза – фактичне припинення діяльності законодавчого органу, внаслідок чого він виявляється неспроможним приймати колегіальні рішення.

Партійна система – сукупність діючих у певній країні політичних партій та відносини між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

Партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму – характеризується наявністю антисистемних партій двосторонньої опозиції зліва і справа, етапом перманентного конфлікту між опозиціями зліва і справа та сильним ідеологічним розмежуванням між ними.

Партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму – при такій системі представництво у парламенті мають лише декілька партій, при цьому відсутні аитисистемні партії двосторонньої опозиції, між партіями немає значної ідеологічної різниці і всім їм притаманна участь у коаліційному урядовому кабінеті.

Партія влади – політична сила, політична партія, що за умов парламентської республіки і пропорційної виборчої системи здобула право на формування уряду.

Патерналізм (лат. – батько, батьківський) – у сучасному вжитку термін стосується тих законів і соціальної політики, які обмежують свободу людини.

Перехідне (посттоталітарне) суспільство – суспільство, що перебуває на етапі переходу від тоталітарної до демократичної форми правління і котрому притаманні риси як тоталітаризму, який ще не до кінця знищений, так і демократії, яка лише формується.

Плутократія (гр. – багатство, влада) – правління багатіїв (плутократів), які завдяки своїм капіталам контролюють владу.

Політика (гр. – мистецтво здійснювати спільні справи, керувати державою-полісом) – вид людської діяльності, пов'язаний із завоюванням та здійсненням державної влади.

Політична боротьба – форма політичного життя, яка характеризується напруженням, протистоянням, протидією, зіткненням між політичними суб'єктами щодо питання влади та реалізації власних програм.

Політична влада – реальна здатність соціальної спільноти та індивіда до вияву своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.

Політична культура – система знань і уявлень політичних класів, верств, малих соціальних груп, окремих індивідів про владу, державу й політику.

Політична партія – організована група однодумців, яка виражає інтереси частини народу, класу (класів), соціальної верстви (верств) і намагається реалізувати їх завдяки здобуттю влади або участі в ній.

Політична система – інтегративна сукупність державних та недержавних соціальних інститутів, які здійснюють управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними групами, націями, державами, забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

Політична організація суспільства – інституціональна підсистема політичної системи суспільства, що складається з таких інститутів, як держава, політичні партії, політизовані рухи та громадські організації.

Політична свідомість – опосередковане відображення політичного життя суспільства, суттю якою є проблема влади, формування, розвиток і задоволення інтересів та потреб політичних суб'єктів.

Політичне відчуження – процес, який характеризується сприйняттям політики, держави і влади як сторонніх і чужих сил, що панують над людиною та пригнічують її.

Політичне гасло – ефективний засіб політичної агітації та пропаганди, що лаконічно передає суть ідеології, політичної доктрини чи стратегії.

Політичні переконання – усвідомлена потреба людини, що є суб'єктом політики, діяти згідно зі своїми знаннями, поглядами, ціннісними орієнтирами.

Політичні технології – система послідовних дій і засобів політичного суб'єкта, спрямованих на досягнення необхідного політичного результату, на реалізацію політичних цінностей та інтересів.

Політичний блок (фр. – угода) – об'єднання політичних партій, громадських організацій, груп людей, окремих політичних лідерів для досягнення певних політичних цілей.

Політичний маркетинг – сукупність форм, методів і технологій дослідження, проектування, регулювання та впровадження у суспільно-політичну практику тих чи інших настанов суспільної свідомості з метою завоювання та утримання контролю за ринком влади.

Політична соціалізація – процес засвоєння індивідом норм політичної культури суспільства, до якого він належить, знань про його політичну систему та про свої права й обов'язки у політичному житті суспільства.

Політичний режим – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявних стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.

Політичні відносини – взаємовідносини між соціальними спільнотами суспільства (групами, класами, націями, народностями), політичними інститутами, державою та громадянами з приводу здобуття та реалізації влади у суспільстві.

Політологія – наука, що вивчає політику, закономірності функціонування й розвитку політичної сфери суспільства та політичного життя в контексті виборювання, утримання контролю та функціонування політичної влади в суспільстві.

Політолог – фахівець із вивчення сфери політичних відносин, політичної системи суспільства, питань внутрішньої й зовнішньої політики тощо, з діагностики прогнозування політичних процесів та управління ними.

Право – система встановлених або санкціонованих державою і спрямованих на врегулювання суспільних відносин загальнообов'язкових норм, дотримання й виконання яких забезпечується шляхом переконання і державного примусу.

Правова держава – держава, в якій усі дії її органів і посадових осіб здійснюються на засадах конституційності та законності, а самі вони є підконтрольні незалежним судам.

Президент республіки (лат. – той, що сидить попереду) – обраний на певний термін глава держави у президентській республіці, який здійснює своє правління на основі прямого мандату.

Президентська республіка – різновид республіканської форми правління, для якої характерна значна роль президента в системі органів державного управління.

Прес-конференція – зустріч державних, політичних, громадських, наукових та ін. діячів із представниками засобів масової інформації для висвітлення питань, які цікавлять громадськість.

Пропаганда (лат. – те, що підлягає поширенню) – поширювання соціально-політичних, природничонаукових та інших знань з метою їхнього втілення у суспільну свідомість.

Пропорційна виборча система (лат. – той, що має правильне співвідношення частин із цілим) – виборча система, при якій голосування за кандидатів проводиться за партійними списками, а розподіл мандатів між партіями здійснюється відповідно (пропорційно) до кількості голосів виборців, відданих за кожен виборчий список.

Політичне життя – сукупність духовних, емоційних і практичних явищ політичного буття людини і суспільства, що характеризує їхнє ставлення до політичної участі в ній.

Політична соціалізація – це процес засвоєння індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, тобто політичної культури.

Постіндустріальне суспільство – стадія суспільного розвитку, яка, згідно із західним соціологічно-політологічним вченням, приходить на зміну індустріальній стадії розвитку суспільства і на якій провідна роль належить не сфері виробництва, а сфері послуг, науці, освіті, а головною цінністю стає інформація.

Расизм – політична теорія і практика, заснована на упередженому ставленні до людей за ознакою расової належності.

Раціоналізм (лат. – розумний) – виважене ставлення до життя, схильність діяти, ставитися до оточення винятково з позицій потреб розуму і логіки, нехтуючи вплив почуттів.

Рейтинг (англ. – оцінка, клас) – індивідуальний кількісний показник авторитету політичних лідерів, партій та інституцій, який встановлюється шляхом аналізу громадської думки через соціологічні дослідження, опитування експертів тощо.

Республіка (лат. – справа, суспільний, всенародний) – форма державного правління, при якій глава держави й усі органи влади є виборними і змінюваними, виконавча влада є похідною від представницького органу, а громадяни повною мірою володіють відповідними правами й свободами, мають можливість впливати на владу та на її рішення.

Ресурси влади (фр. – засоби, запаси, джерела) – реальні та потенційні засоби, запаси, можливості, які можуть бути використані для того, щоб суб'єкт влади міг здійснювати свій вплив на інших.

Система (грец. – ціле) – певна сукупність взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають інтегративні особливості та внутрішні закономірності, притаманні саме цій спільності.

Соціалізм – політична ідеологія, центральне місце в якій займає ідея контролю над товарами і послугами, що розглядаються як суспільний продукт.

Соціальна держава – держава, що прагне до забезпечення кожному громадянинові гідних умов існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, гарантії однакових можливостей для самореалізації особистості.

Соціальна політика – функція державної відповідальності за: 1) використання суспільних ресурсів, 2) регулювання приватної діяльності, 3) підтримку приватної, індивідуальної та колективної поведінки з метою максимізації соціальної вигоди та умов життя населення.

Суб'єкти політики – особи, соціальні групи, організації, інститути, які беруть участь у політичному процесі. До числа суб'єктів політики зараховують громадян, соціальні верстви, нації, народності, суспільно-політичні організації, держави, народ, суспільство в цілому.

Суверенітет держави (франц. – самостійність, верховна влада) – стан незалежності державної влади від будь-якої іншої влади, який полягає у її праві та здатності самостійно, без втручання іншої держави, керувати своїм внутрішнім і зовнішнім життям.

Терор (грец. – страх, жах) – політика залякування, насилля, нагнітання страху, розправа з політичними противниками, особлива форма політичного насилля, що характеризується жорстокістю, цілеспрямованістю і вдаваною ефективністю.

Тероризм – політика і практика терору: сукупність особливо жорстоких форм і засобів політичного та фізичного насильства. Т. використовувався в історії як засіб політичної боротьби.

Технологія прийняття політичного рішення – сукупність методів і послідовних дій різноманітних політичних суб'єктів щодо свідомої постановки та досягнення цілей у сфері політичної влади.

Тіньовий кабінет – група осіб всередині уряду, керівництва партії, передвиборчого штабу тощо, які фактично здійснюють владу, але не виконують публічних функцій і не відомі широкому загалу.

Трипартійна система – партійна система, при якій жодна із двох найбільших політичних партій країни не може самостійно сформувати уряд, а тому вони змушені вдаватися до підтримки третьої, значно меншої, але такої, що постійно представлена у парламенті.

Тоталітарнім (лат. – цілий, цілісний) – спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі й колективним цілям та загальнообов'язковою ідеологію.

Узурпація – протизаконне насильницьке захоплення влади або привласнення собі чужих прав на будь-що, зокрема на істину.

Утилітаризм (лат. – користь, вигода) – вузький прагматизм, принцип оцінки всіх явищ тільки з позицій вигоди і користі.

Федерація (лат. – союз, об'єднання) – складне державне утворення, до складу якого входять інші держави, що є суб'єктами федерації.

Фіксоване (формальне) членство – порядок вступу в партію, який передбачає дотримання чітко розробленої статутом партії процедури.

Форма держави – сукупність найзагальніших її ознак, зумовлених інституціональними, територіальними і функціональними способами організації влади.

Форма правління – організація вищої державної влади, порядок утворення її органів та характер взаємовідносин із населенням.

Харизма (гр. – милість, благодать, божий дар) – особливі, видатні здібності вождя, лідера, дані йому, як вважається, від Творцем чи природою.

Харизматичниіі лідер – політичний діяч, наділений харизмою, що й визначає його лідерське становище.

Харизматичні партії – партії, що у своїй діяльності орієнтуються на харизматичних лідерів, які найчастіше і є їхніми засновниками.

Цивілізація – термін, що вживається на позначення рівня розвитку культури; один із ступенів еволюції суспільства (дикість, варварство, Ц.). У XX ст. – вживають для характеристики будь-якого соціокультурного комплексу, що існував або існує в історії. Відмінності між цивілізаціями зумовлені несумісними системами цінностей. Кожній Ц. властива певна філософія, суспільно значимі цінності, узагальнений образ світу.

Цинізм політичний (лат. – безсоромний, нахабний) – форма політичної поведінки, для якої характерне презирливе ставлення до всіх умовностей, заперечення будь-яких моральних норм і правил.

«Четверта влада» («медіакратія», «інформаційна влада») – образна назва засобів масової інформації, які здійснюють контрольну функцію, проводять власні розслідування, інформують громадськість про зловживання влади і дають їй не тільки правові, але й моральні оцінки.

«Чисті» політичні технології – технології, які не передбачають прямого порушення закону та входять в неофіційний реєстр «дозволених» і прийнятних для суспільної моралі.

Чотирипартійна (або ще двоблокова) партійна система – партійна система, що відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, які змагаються між собою за владу.

Шовінізм – ідеологія і практика, що побудована на проповіді національної винятковості, поширення національного чванства, національного егоїзму, панівної зверхності однієї нації над іншими, намагання поставити їх у залежність, протиставлення інтересів одної нації інтересам всіх інших націй.

< Назад
Содержание