Суперечності сучасного розвитку вітчизняних ЗМІ

Демократичні перетворення у суспільстві, зокрема роздержавлення та демонополізація у сфері засобів масової інформації, створюють передумови для того, щоб вони реально відігравали роль «четвертої влади». Водночас в оцінках діяльності ЗМІ іноді фігурують не цілком коректні для них аналогії: журналістику — важливу складову ЗМІ, іменують «другою найдавнішою професією». Йдеться про продажність, безпринципність, легковажність та інші одіозні риси.
Причини такого становища в суперечностях, притаманних і самим ЗМІ, і реальним умовам їх функціонування в суспільстві. Передусім за природою і суспільним призначенням вони є суспільним інститутом, але функціонують в іншій системі відносин власності. За тоталітарного
режиму ЗМІ перебувають під тотальним державним (державно-партійним) контролем. Сили, що здійснюють цей контроль, прокламують свою відданість суспільним ідеалам, фактично переслідуючи власні корпоративні або партійні інтереси. Власність на ЗМІ є скоріше супер-приват-ною, ніж суспільною, що визначає умови їх діяльності.
Здавалось, роздержавлення, демонополізація, приватизація повинні докорінно змінити становище. Насправді приватизація засобів масової інформації обернулася повним контролем власників над ними, а також тенденцією до монополізації. Виникнення величезних інформаційних імперій Р. Мердока в Англії, Л. Ерсана у Франції, А. Шпрінгера в Німеччині, Д. Тернера у СТА підтверджують цю тенденцію. На пострадянському просторі подібні процеси ще не досягли аналогічних масштабів, але вплив доморощених медіамагнатів, наприклад, в українському, російському інформаційному просторі, є, так би мовити, «секретом Полішінеля». Залежність засобів масової інформації від власника, осіб, що офіційно чи неофіційно контролюють видання, теле- або радіопрограми, цілком очевидна.
Головне призначення ЗМІ — продукування і трансляція інформації, що забезпечує реалізацію їх функцій. Але практика свідчить, що ЗМІ широко використовують к для збагачення їх власників, так і для того, щоб «робити владу». Саме власникам ЗМІ часто належить вирішальне слово у визначенні пріоритетів: інформація — гроші — влада. Традиційно перевагою користуються здебільшого інтереси, пов'язані з фінансами або владою, значно рідше — міркування інформаційного порядку.
У багатьох ЗМІ набув поширення напрям, що дістав назву «жовта преса». Цьому напряму властиві концентрація уваги на плітках, інтимних стосунках, скандалах з життя, передусім широко відомих людей, цинізм, балансування на межі ***графії. Прихильники такої практики, переслідуючи комерційні інтереси, посилаються на ст. 34 Конституції про право кожного на свободу слова і думки, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Але таке тлумачення цієї статті ігнорує іншу — ст. 23 — Конституції про обов'язки кожної людини перед суспільством і неприпустимість порушення прав і свободи інших людей. Під вплив такого інформаційного потоку потрапляє значна частина молоді, не завжди здатна відрізнити реальні та сумнівні цінності. За даними правоохоронних органів, чимало злочинів є відтворенням побаченого на екрані тощо.
Безперечно, фінансові, політичні міркування мають для діяльності засобів масової інформації величезня значення, оскільки індустрія ЗМІ потребує значних коштів. Можливості державного фінансування, субсидіювання ЗМІ, особливо тих, чиїми засновниками не є державні структури (а вони становлять переважну і дедалі зростаючу більшість), вкрай обмежені. Ті, які виділяють, не можуть задовольнити всіх потреб і претендентів. Сконструювати справедливий критерій їх розподілу, який би відсік фаворитизм, неможливо. Все це зумовлює посилення впливу власників на діяльність ЗМІ.
Значним джерелом фінансування є прибутки від рекламної діяльності, яку американець Д. Бурстін вважає формою вияву демократії. Інші автори наголошують, що реклама формує смаки респондентів-споживачів. Поширення відомостей про товари та послуги, якими всі вони, начебто, можуть користуватися на однакових засадах (в цьому вбачають її демократичне призначення), реклама формує в людей однакові чи аналогічні потреби, що нібито знімає соціальні відмінності тощо.
Справді, реклама у ЗМІ охоплює широке коло громадян, активно впливає на формування їхніх смаків, потреб. Однак, працюючи на інтереси споживача, вона передусім переслідує інтереси рекламодавця, будучи покликаною не просто інформувати, а спонукати споживачів зробити покупки, скористатися послугами. Реклама не тільки формує, а й нав'язує смаки, будучи здатною, за словами американського дослідника Б. Бегдикяна, «долати будь-який опір людських почуттів, а іноді й людського інтелекту».
Крім того, реальні властивості рекламованих товарів та послуг не завжди відповідають штучно створеному іміджу. Настирливе втручання реклами, зокрема в канву телепередачі, перешкоджає нормальному її сприйняттю. Власники ЗМІ змушені з цим змиритися, бо зацікавлені в надходженні коштів. Фактично рекламодавці мають значний вплив на ЗМІ і певною мірою визначають напрям та зміст їх діяльності.
Здатність ЗМІ забезпечувати неабиякі доходи, значний політичний вплив зумовлює гостру конкурентну боротьбу за прибутки, ринки збуту інформації, респондентів. Ця боротьба має свої особливості.
1. Загострення конкурентного суперництва між різними засобами масової інформації. Спричинене воно неоднаковим рівнем сприйняття інформації, друкованих і аудіовізуальних ЗМІ, орієнтацією масового респондента на спрощені методи отримання інформації.
Наслідки такої орієнтації почали спостерігати в багатьох розвинутих країнах у 80-ті роки XX ст. У США, Японії, інших країнах педагогічна громадськість забила тривогу з приводу того, що діти втрачають інтерес до книги, літератури, замінюючи їх переглядом спрощених те-леверсій творів. А це призводить до втрати не лише звички читати, але й зниження рівня грамотності. Аналогічні проблеми існують і в Україні. За гострої конкуренції між різними ЗМІ є важливим формування культури споживання інформації, сталих і зрілих навичок користування всіма засобами — друкованими, аудіовізуальними.
2. Зосередженість на найяскравішій, найпривабливі-шій друкованій або візуальній інформації. Звичайно, найкраще запам'ятовуються оригінальне «схоплені», гранично виразні фото-, кіноматеріали. Іноді спроби вразити вдало зробленим кадром не досягають мети через непередбачені дрібниці. Так, під час передвиборчої кампанії Р. Ніксона, ку він того разу програв, по телебаченню для створення привабливого іміджу показали його за фортепіано, розраховуючи на сприйняття його як політика з тонким музичним смаком. Але коли крупним планом глядачі побачили спітніле чоло, у багатьох промайнула думка, що людина, яка втомлюється за фортепіано, навряд чи справиться з президентством. Цей прорахунок іміджмейкерів обійшовся Р. Ніксону в кілька відсотків голосів. Іноді зусилля здобути вражаючий матеріал призводять до трагічних наслідків. У будь-якій конкурентній боротьбі існують свої правила і закони.
3. Змагання за найшвидшу, найоперативнішу подачу інформації. Це менше стосується аналітичної, фундаментальної інформації (хоч і вона старішає швидко), більше — інформації оперативної. Першим повідомити про урядову, парламентську кризу, підсумки виборів, початок або вдале врегулювання збройного конфлікту, сенсаційний спортивний рекорд та інші події, які викликають всезагальнии інтерес, — справа професійної честі агентств, редакцій і Додаткова винагорода за оперативність. Тому й існує широка мережа кореспондентських пунктів із сучасним обладнанням для збирання, обробки та передачі інформації. Все, що допомагає обійти конкурентів в оперативності, кості, привабливості інформації, збільшує витратні статті кошторисів засобів масової інформації.
Профінансувати їх здатні далеко не всі ЗМІ. Тому серед них є свої лідери і свої аутсайдери. Щоб вийти у лідери та зберегти позиції, необхідні велетенські творчі зусилля і не менші фінансові й технічні можливості. Конкуренція в світі інформації, як і будь-якій іншій сфері діяльності, породжує тенденцію до поглиблення, поглинання одних іншими, могутнішими, багатшими, спритнішими, підступнішими. Неминуча за таких умов монополізація у сфері ЗМІ загрожує обмеженням свободи їх діяльності, посиленням залежності від політичного курсу правлячих кіл, пануючих ідеологічних доктрин, співвідношення сил провідних економічних угруповань тощо.
Боротьба за гроші та владу — «вторинні» функції засобів масової інформації — все більше виходять на передній план всупереч їх головній суспільній функції. Через це ЗМІ можуть бути силою, яка нехтує суспільними інтересами, а то й діє проти них.
Про цю небезпеку попереджав у середині XX ст. «батько кібернетики» Н. Вінер. Вважаючи однією з умов успішного розвитку суспільства досягнення та збереження стану динамічної стабільності суспільного середовища, виступав, щоб саме ЗМІ сприяли зміцненню такого стану.
З того часу становище на краще не змінилося. Панування над ЗМІ політичних та фінансових кіл перетворює багатьох з них на засоби маніпуляції свідомістю мас, інструмент їх політичного та морального розбещення. Протистояти всім негативним впливам на ЗМІ можливо лише за реальної демократизації управління ними. Попри непоодинокі спроби в різних країнах і в різні часи, створити реально діючий ефективний механізм демократичного управління ЗМІ так і не вдалося. Так, у СІЛА незалежна Національна рада з питань новин, яка мала обмежені, здебільшого аналітичні функції, проіснувала дещо більше 10 років. Ініціатива щодо її ліквідації надходила від найвпливовіших та найпрестижніших газет країни.
Подібні проблеми переслідують й українські ЗМІ, хоч роздержавлення, подолання державно-партійного монополізму створили якісно нову ситуацію. Політична та ідеологічна багатоманітність втілюється й у плюралізмі ЗМІ, у розмаїтті поширюваних ними поглядів. Але ще не подолані адміністративне втручання владних структур, невиправдана прискіпливість судових органів, тиск різних кланів на ЗМІ, що суттєво обмежує реальну свободу слова.
Подальший розвиток українського суспільства, української державності залежатиме від багатьох чинників, серед яких одним з найважливіших є вдосконалення діяльності ЗМІ. Продукування інформації вимагатиме величезних витрат, а доступ до неї залежатиме від можливостей користувачів, що впливатиме на майнове, фінансове, соціальне розшарування суспільства.
Реальна влада зосереджуватиметься у руках інфократії — соціального прошарку, який контролюватиме інформаційні ресурси (продукування, розподіл, трансляцію). Інфократія, володіючи ефективними засобами контролю над свідомістю людей, або становитиме одну впливову групу (інформаційний тоталітаризм), або складатиметься з кількох конкуруючих груп.
Можливе ускладнення глобальних аспектів інформаційного суспільства. Адже і тепер країни володіють неоднаковими можливостями поширення інформації. «Рим, — зазначав 3. Бжезинський, — експортував закони, Англія — парламентську партійну демократію, Франція — культуру і республіканський націоналізм, а сучасні Сполучені Штати — науково-технічні новації та масову культуру».
Маючи потужні технічні та електронні засоби трансляції інформації, найрозвиненіші щодо цього країни значною мірою контролюють світовий інформаційний простір, впливають на свідомість, громадську думку далеко за межами власних кордонів.
Тому утвердження інформаційного суспільства не може автоматично подолати протиріччя ні в національному, ні в глобальному масштабі без ефективних механізмів демократичного контролю та регулювання всіх сфер суспільного життя

< Назад   Вперед >
Содержание