5.1. Сутність держави і її місце в політичній системі суспільства

Держава – це ті органи, установи, організації, що видають закони, встановлюють певний порядок і стежать за його виконанням, а якщо потрібно, та застосовують і силу.

Поняття «держава» вживається у двох значеннях:

? у широкому значенні – це суспільство, країна, народ, що розташовані на певній території і представлені органами вищої влади. (Зазвичай говорять про німецьку, англійську, українську державу);

? у вузькому значенні – це організація, що має верховну владу на певній території.

Є три складові елементи держави, без яких її як такої бути не може:

1) територія; 2) населення; 3) незалежна (суверенна) політична влада.

Територія – це просторова основа держави (це суша, земні надра, повітряний простір і територіальні води, на які поширюється влада даної території).

Втрата території означає припинення існування самої держави. Територія може охоплювати величезні ділянки земної поверхні (Росія, Китай, Канада, США, Бразилія) і навіть окремі континенти (Австралія), а може складатися з одного-двох км2 (Ватикан, Монако).

Другим складовим елементом держави є населення, тобто людська спільнота, яка проживає на її території і підпорядковується державній владі. Населення може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним. Соціальна, етнічна, політична і культурна інтегрованість населення дозволяє визначити його як народ. Держави без народу не може бути. Проте можуть існувати народи без держави (єврейський народ до утворення в 1948 р. держави Ізраїль, цигани, курди).

Третім складовим елементом держави є політична влада як відносини панування і підкорення, керівництва і підпорядкування, які існують між органами державної влади (та наділеними владними повноваженнями посадовими особами) з одного боку, і рештою суспільства – з другого.

Держава у політичному розумінні – це політичний інститут, складова політичної системи суспільства. За нинішніх умов державі не знайдено адекватного замінника, і, напевно, не буде знайдено в найближчому майбутньому. Держава не існувала вічно, а народжена історичним розвитком.

Які ж причини виникнення держави?

Поняття «держава» виникло близько трьох тисячоліть тому.

Виникнення держави зумовлено змінами, що відбулися у первісному суспільстві. На певному періоді його розвитку внаслідок удосконалення засобів праці, підвищення її продуктивності, вироблявся надлишок продукції, а звідси і виникнення майнової нерівності внаслідок привласнення результатів чужої праці.

Звичаї, привила, релігійні норми вже не могли регулювати суспільні відносини. Тому виникає потреба в новій організації суспільства. Формування цієї організації пов'язане з розробкою норм і законів, спрямованих на регулювання цих відносин створення відповідних органів, які забезпечували б виконання цих норм і законів. Так відбувається становлення держави.

Вчені визначили цілу низку чинників, що сприяли виникненню держави:

1) суспільний поділ праці, розвиток виробництва, розширення господарських зв'язків вимагали посилення управлінських функцій і створення спеціальних органів управління;

2) створення приватної власності антагоністичних класів призвели до виникнення організації для пригноблення одного класу іншим;

3) необхідність здійснення захисту суспільства від зовнішньої небезпеки, для підкорення інших народів.

Отже, держава – це суверенна, політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально-неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, а також здійснює управління загальносуспільними справами.

Ознаки держави:

1) відокремлення влади від суспільства, поява професіоналів-управлінців (апарат держави);

2) суверенітет політична незалежність держави, тобто верховна влада на певній території. На відмінну від інших організацій, що володіють певною владою над людьми, держава володіє вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян;

3) держава має територію, чітко обмежену державним кордоном. Держава будується за територіальним принципом;

4) держава володіє монопольним правом та законне застосування сили і фізичного примусу. Для цього у неї є спеціальні засоби: зброя, армія, поліція, служба безпеки, суд, прокуратура;

5) держава має виключити право на видання законів і норм обов'язкових для всього населення;

6) державною прерогативою є визначення грошової системи, стягнення податків і зборів, що необхідні для утримання державних службовців і матеріального забезпечення державної політики;

7) держава охоплює своїм впливом усе населення. Наявність громадянства;

8) наявність герба, прапора, гімну.

Головне призначення держави полягає в тому, що вона надає:

1) організованості суспільству;

2) управляє його справами;

3) забезпечує його цілісність;

4) узгоджує багатоманітні соціальні інтереси.

Це загальне призначення держави конкретизується у її багатоманітних функціях (завдання, котрі виконує держава), як основних напрямах діяльності держави, її впливу на суспільство всередині країни та на інші держави.

Є різні підходи до розрізнення функцій держави. Поділ їх на внутрішні та зовнішні.

Основні внутрішні функції держави, у свою чергу, розрізняються залежно від сфер суспільного життя. Такими функціями є: економічна, соціальна, господарсько-організаторська, політична, культурно-виховна, освітня, правова (правотворча, правоохоронна), екологічна, забезпечення народовладдя, захист конституційного ладу, науково-організаторська (організація і стимулювання наукових досліджень).

Три головні функції держави:

1) законодавча;

2) виконавча;

3) судова.

Зовнішні функції держави реалізуються у стосунках з іншими державними і міжнародними організаціями спрямованих на охорону національних інтересів на міжнародній арені.

Найголовніші зовнішні функції держави:

? оборонна;

? дипломатична;

? співробітництва;

? миротворча.

Відмітимо, що за часом виконання функції є тимчасові і постійні.

Держава для виконання своїх функцій утворює власну інфраструктуру політико-правових інститутів (органів та установ), які в межах держави створюють цілісну систему.

До головних інститутів держави провідні вітчизняні та зарубіжні правознавці відносять:

? інститут глави держави з відповідними установами і посадами;

? законодавчо-представницькі органи, що також представлені відповідними установами та посадами;

? виконавчо-розпорядчі органи, які складаються з уповноважених державних установ, структур і посад;

? система юстиції та судова влада, які представлені специфічними інституціями, установами і професійними посадами;

? контролюючі інститути влади у державі.

Державні інститути ще поділяють на:

? політичні (глава держави, уряд, парламент);

? адміністративні (секретаріати глави держави, уряду, парламенту, органи центральної виконавчої влади, які не входять в уряд, заступники міністрів, чиновники нижчі за рангом у міністерстві та держадміністрації);

? правові (суди конституційної, загальної та спеціальної юрисдикції, прокуратура та уповноважений з питань прав людини);

? оборони, національної безпеки та громадського порядку (збройні сили, поліція, спецслужби).

У межах різних науково-методологічних підходів політологи і правознавці здійснюють типологію держав.

Досить відомим є формаційний підхід (Маркс, Епельс, Ленін). Згідно з цим підходом, у якому головним критерієм виступають соціально-економічні ознаки (спосіб виробництва, відносини між класами) виокремлюють рабовласницьку, феодальну, буржуазну, соціалістичну держави.

Щодо цивілізаційного підходу (Шпенглер, Тойнбі) то тут головними критеріями типологізації держав виступають – культурні, релігійні, національні, психологічні та геополітичні ознаки. І залежно від них держави ототожнюються з осередками цивілізацій: єгипетської, китайської, західної, православної тощо.

Аналіз ознак і функцій держави засвідчує, що в держави є такі властивості, які виокремлюють її з-поміж інших політичних організацій та об'єднань у суспільстві і роблять основою всієї політичної системи, головним політичним інститутом.

Держава:

По-перше, виступає як універсальна, всеохоплююча організація, що поширює свої дії а всю територію країни і всіх громадян, які на ній перебувають. Держава «офіційно» представляє суспільство.

По-друге, держава є верховним носієм влади і підпорядковує всі прояви інших суспільних влад. Держава застосовує владні методи і тому числі і примус.

По-третє, держава за допомогою права регулює суспільні відносини і надає своїм рішенням загальнообов'язкового характеру.

По-четверте, завдяки наявності спеціального професіонального апарату, держава виконує основний обсяг управління справами суспільства, розпоряджається його людськими, матеріальними і природними ресурсами.

По-п'яте, держава проводить зовнішню політику від імені всієї політичної системи.

< Назад   Вперед >

Содержание