4.2.1. Теоретичні підходи до розуміння політичної ідеології в політичній науці

Особливе місце в структурі політичної свідомості посідає політична ідеологія. Вперше поняття "ідеологія" ввів в науковий обіг французький філософ Дестюд де Трасі (1754—1836). В праці "Елементи ідеології" він розглядав ідеологію як науку про закони походження людських ідей із почуттєвого досвіду. Тож поняття "ідеологія" походить від поняття "ідея". Власне Д. де Трасі розглядав ідеологію як науку про ідеї, їх виникнення та функціонування.

Політична ідеологія — складне і суперечливе духовне утворення. Вона покликана розкрити специфіку двох видів розвитку — політичного та ідеологічного — і водночас показати їх взаємодію, вплив політики на ідеологію та ідеології на політичний процес. Наукове осмислення сутності ідеології почалося тоді, коли вже набули розвитку ідеології лібералізму, консерватизму, а згодом і марксизму. Ніколи політика без ідеології не існувала (і не буде існувати), бо ідеологія є необхідним структурним елементом політики. В традиційному (аграрному) суспільстві ідеологія, як правило, збігалася з релігією і розвивалась у релігійній оболонці. Завдяки секуляризації, тобто відокремлення церкви від держави, влади духовенства від світської влади, ідеологія дедалі набувала світського характеру. З'являлись її різновиди, що і спричинило посилення впливу ідеології на політичну поведінку громадян, посилило політичне розмежування в суспільстві, сприяло інституційним змінам.

Зрозуміло, що за цих умов виникла потреба осягнення сутності ідеології, і згодом з'явилось чимало неоднозначних тлумачень цього суспільного феномену. Назвемо деякі з підходів.

1) Виникнення політичної ідеології пов'язується з потребою легітимації влади (Г. Моска, Р. Міхельс, В. Парето). Тобто з допомогою ідеології можновладці обґрунтовують законність і справедливість існуючих соціальних інститутів, суспільного ладу та своєї влади в суспільстві. Завдяки ідеології вже на рівні ідей виникає взаємовизнання еліти і мас.

2) К. Маркс і Ф. Енгельс у своїй спільній праці "Німецька ідеологія" наголошували, що ідеологія — це: а) ідеалістична концепція, згідно з якою світ постає як втілення думок, принципів; б) тип мислення, коли не усвідомлюється залежність особистих ідей від матеріальних ідей (інтересів) класів; в) хибне, ілюзорне відображення дійсності в політичних, філософських, релігійних, моральних та інших формах. Висновок К. Маркса категоричний: конкретні інтереси (матеріальні) породжують ту чи ту суспільну теорію. Така теорія — це тільки ідеологічне (словесне) прикриття матеріальних інтересів. Тому ідеологія — це феномен мислення, зумовлений соціальними, життєвими інтересами. Хоча цей груповий, частковий інтерес часом ретельно маскується гаслами загальної справедливості. Отже, згідно з тезою К. Маркса, ідеологія — це сукупність ідей, поглядів, теорій, які відображають й оцінюють соціальну дійсність з позицій інтересів конкретних класів, приховуючи відносини панування і підкорення.

3) К. Мангейм (1893—1947) у своїй праці "Ідеологія та утопія" не поділяв марксистську ортодоксію і наголошував, що суспільне буття не зводиться до економічних відносин у сфері матеріального виробництва. На соціальну поведінку впливають не тільки матеріальні інтереси, а й інші чинники, зокрема релігія визначала "соціальне буття" в добу Середньовіччя. Тому ідеологія — це не обов'язково свідоме обдурювання. Ідеологія — це обґрунтування, апологія (захист) існуючого устрою. Вона здатна з'єднувати людей, акумулювати їх політичну енергію, та, за певних умов, можливі ідеологічні диверсії.

4) Д. Белл, Р. Арон, С. Ліпсет у другій половині XX ст. вимагали відмови від "ідеології", оскільки ідеологія не може містити об'єктивних реальних знань. Такі знання дає тільки наука, а ідеологія виражає суб'єктивні соціально-класові інтереси. Згадані мислителі виступали за деідеологізацію (відмова від ідеології), вважаючи, що сучасне індустріальне суспільство здатне вирішувати свої проблеми "за межами ідеологічних догм" (С. Ліпсет).

5) Р. Арон наголошував, що ідеологія виражає історичну перспективу, прагнення майбутнього. Тому ідеологія не може бути істинною чи хибною. Це проект майбутнього, в який постійно вносяться корективи. Тож ідеологія радше безперервний діалог, аніж щось остаточно доведене, стверджене.

6) Ідеологія — система уявлень, в якій практичне спрямування переважає над теоретичним, тобто вона спрямована більше на вдосконалення суспільного життя, аніж на теоретичне обгрунтування існуючого (Л. Альтюссер).

7) О. Лемберг у праці "Ідеологія і суспільство" висуває ідеологію як систему певних ідей, цінностей та норм. Вона призначена об'єднувати людей, щоб вони були здатні спільно жити та діяти. Політичні партії, рухи, суспільство не можуть існувати без ідеології, позаяк ідеологічний вакуум нестерпний для людини. Ідеологія сприяє розумінню світу. Жити без ідеології — це жити в незрозумілому для себе світі, без цінностей та норм, які є основою поведінки та способу життя людини.

8) Ідеології — такі системи цінностей, які стають актуальними у час глибоких суспільних криз (німецький політолог У. Матц). Тоді вони перетворюються в суспільний світогляд з великим потенціалом віри, орієнтації та сенсів. Хоч політичні переконання і різняться від релігійних за змістом, але й вони ґрунтуються"на вірі. Віра й сенси спрямовують людину у майбутнє. Якщо релігія пропонує "рай на небі", то ідеологія — "рай на землі", але обидві орієнтують на майбутнє. Ідеологи сьогодні відіграють чималу роль в суспільстві, та майбутнє відкрите суспільство повинно остаточно звільнитись від "цих сурогатів істинної громадянської віри".

9) Ідеологія — результат масової свідомості (неоанархісти).

Отже, спектр поглядів на ідеологію досить широкий — від негативного до позитивного полюсів. Негативи ідеологи пов'язують з її груповою суб'єктивністю, груповим егоїзмом. За такого погляду ідеологія протиставляється раціональному, науковому осягненню соціальної дійсності. Тоді ідеологія не стільки відображає і несе істину, скільки є "спотвореною свідомістю" (К. Маркс), "кристалізацією хибної свідомості" (В. Па-рето), "добровільною містифікацією" (К. Мангейм), "секуляризованою релігією" (Д. Белл), "невпізнаною брехнею" (Б.-А. Леві). Позитивний бік ідеології вбачають в її здатності об'єднувати людей на рівні ідей, пропонувати гуманістичні цінності, ідеали, норми, прищеплювати людям віру в можливість розбудови суспільства на найбільших всезагальних і оптимальних засадах та принципах.

Ідеологія тісно пов'язана із соціальною структурою суспільства. Сучасні ідеології є продуктами індустріального суспільства. В ньому ідеологія набуває розвинутих форм, бо з'являється її соціальна основа — класи, нації та партії. Класам, націям ідеологія потрібна на високій стадії їх розвитку. Поки соціальна група слаборозвинута, вона не усвідомлює свій груповий інтерес. її світогляд, ціннісні орієнтації перебувають ще тільки у формі колективної психології. Це групові настрої, загальні почуття, вірування, очікування, надії, прості, малоуз-годжені між собою словесні кліше. Тут переважають емоції, аніж логічна впорядкованість ідей, обґрунтованість висновків. Це тільки напівфабрикат, а не ідеологічний продукт. Ідеологією він стає тоді, коли теоретики-ідеологи надають: 1) системності, цілісності цим аморфним уявленням, ідеям, настроям; 2) логічно обґрунтовують поняття, висновки, принципи; 3) пропонують свої поради, рецепти суспільних змін, гасла; 4) виробляють ціннісне ставлення до світу, наголошуючи на тих чи тих цінностях (свобода, рівність, справедливість, патріотизм, демократія, любов і ненасильство, братерство). Наявність ідеології прискорює соціальне дозрівання групи, її індивідуалізацію. Група усвідомлює своє соціальне становище, самоідентифікується, сам ©організовується, обґрунтовує і теоретично виражає свій інтерес, визначає своїх партнерів та опонентів, інтерпретує минуле, сьогодення, майбутнє. Соціальна група еволюціонує, а відтак еволюціонує і її ідеологія. Коли група перебуває на висхідній ділянці свого розвитку, її ідеологія є більш критична щодо існуючого ладу, оптимістична, революційна. Коли група зменшується кількісно і її роль у суспільстві падає, то її ідеологія стає більш консервативною, апологетичною, прагнучи зберегти існуючий стан. Прийшовши до влади, соціальна група змушена враховувати інтереси інших соціальних груп та спільнот, її ідеологія стає поміркованішою. Якщо це вдається, то ідеологія сприяє суспільному розвитку всіх. Якщо ж груповий егоїзм бере гору, то соціальна група самоізолюється, породжуючи революційні настрої. Революційний клас, як правило, ще не достатньо соціально зрілий, щоб підпорядкувати свій протест історичній перспективі. Натомість він готовий покращити свій стан за рахунок інших класів, груп, націй. Він не бачить ближчої перспективи і перескакує в своїй уяві за видимий історичний горизонт. Його орієнтація — це суміш викривальної і бунтівної ідеології та далекосяжної перспективи, яка за даних умов самосвідомості громадян є утопією. Тож у соціально-світоглядному аспекті ідеологія, як і релігія, є формою дозрівання людської свідомості до стану вселюдської єдності. Такий стан передбачає відмову від особистого, групового (національного, класового, расового, релігійного, державного, цивілізаційного, навіть планетарного) егоїзму. А це дещо важче, аніж перебудова економічних, політичних, соціальних (освіта, медицина), духовних (релігія, мораль, право) інститутів та засад, хоча вона (перебудова) нагально потрібна. Цим частково й пояснюється криза сучасних ідеологій. Адже глобалізаційній добі напевно відповідатимуть дещо інші ідеологічні орієнтації, ніж ті, що запропонувала доба індустріалізму.

Ідеологія — це посередник (медіатор) між політичними інтересами і політичною діяльністю. Ідеологія дозволяє згрупувати соціальні інтереси, перетворити їх на чітку програму дій. Як правило, ці дії мають системний характер, охоплюють усі сфери суспільного життя (культурну, політичну, економічну, соціальну). Тому ідеологія зачіпає всю палітру суспільних проблем. Вона формує ставлення до влади, механізмів її функціонування, до проблем власності, виробництва, розподілу, до взаємостосунків між людьми.

Специфіка ідеології в тому, що вона в структурі свідомості посідає проміжне місце між її емпірично-буденним та науковим рівнями. Тому вона більше залежить від емоцій, почувань, пристрастей, переживань, ніж наука. Відмінність між ідеологією і наукою в тому, що наука (науково-теоретичний рівень свідомості) прагне розкрити внутрішні закономірні риси явищ та процесів. Ідеологія ж відображає ці явища і процеси через призму групових інтересів. Тобто об'єкт і науки, і ідеології може бути один і той же. Але якщо між об'єктом і наукою немає посередників, то між об'єктом та ідеологією таким посередником є інтерес групи (окрім методів та засобів пізнання). Ідеологія відображає певне ставлення до предмета знання (явищ, процесів), дає оцінку на основі цінностей, а наука переважно несе знання. Наука безпристрасна, ідеологія завжди пристрасна. Наука не може підлаштовуватись під смаки і вподобання когось, бо тоді вона вироджуватиметься, а ідеологія може змінювати свої акценти залежно від смаків і вподобань політичних та партійних лідерів, носіїв ідеології. Тож ідеологія більше спотворює, деформує реальність порівняно з наукою.

Ідеологія має свої різновиди — релігійна, правова, економічна, політична ідеологія. Політична ідеологія є стрижнем ідеологічної системи. Вона покликана згладити, узгодити суперечності інтересів класів, соціальних груп в їх боротьбі за державну владу чи участь в ній. Таким чином, ідеологія — це система ідей, поглядів, ідеалів, цінностей, які виражають та захищають інтереси, цілі, світорозуміння певних соціальних груп громадян з використанням політичної влади чи впливу на неї. Й поки суспільство поділятиметься на групи за інтересами, залишатиметься потреба у владному регулюванні їх відносин. Групи підтримуватимуть або протистоятимуть владі, формуючи групові образи щодо їх (груп) місця у суспільстві і відстоюючи власний погляд на світ як найдостовірніший. Коли ж групи дозрівають до почуття і усвідомлення всеєдності, тоді партикулярні (часткові) ідеології втрачають свою міць і привабливість. На їх місці утворюється універсальна ідеологія, яка вбирає в себе все цінне своїх предтеч. В історії людства такі ідеології мали релігійну оболонку і збігалися із світоглядом. Груп, які претендують в сучасному суспільстві на власне світобачення, багато, їх інтереси часто не збігаються, отож ідеологічний плюралізм та ідеологічна боротьба притаманні сучасним соціумам

< Назад   Вперед >
Содержание