32. План Маршалла

Пiсля Другої свiтової вiйни в розвитку iндустрiальної цивiлiзацiї вiдбулися змiни, пов'язанi зi збiльшенням територiї та населення так званої свiтової соцiалiстичної системи, розподiл полiтичної системи та утворення незалежних держав. Головною тенденцiєю економiчного розвитку всiх країн була iндустрiалiзацiя. Економiчно розвиненi країни вступили у фазу iнтенсивного розвитку. Але цьому передувала вiдбудова народного господарства Європи. Тут широкого розмаху набула економiчна експансiя США.
У квiтнi 1948 року конгрес США затвердив план Маршалла (за iм'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план економiчної допомоги країнам Європи. Його учасники — Великобританiя, Францiя, Iталiя, Iспанiя, Швецiя, Люксембург, Австрiя, Швейцарiя, Португалiя, Грецiя, Туреччина, з грудня 1949 року - ФРН. Мета плану - розвиток економiки на «принципах iндивiдуальної свободи, вiльних iнститутiв i справжньої незалежностi». Дiяв план Маршалла з квiтня 1948 року по 30 грудня 1951 року. Обсяг допомоги захiдноєвропейським країнам становив 17 млрд. дол. (у цiнах 1990 р. -Ю2 млрд. дол.). Iз них 4 млрд. дол. асигнувалося протягом перши 15 мiсяцiв. Американський уряд гарантував капiталовкладення своїх ї iнвесторiв, вивезення оптимального прибутку в доларах. Передбачалося скасування мита, обмеження iмпорту американських; товарiв, постачання сировини у США.
У США для органiзацiї допомоги було створено Адмiнiстрацiю економiчного спiвробiтництва, мiсiя якої дiяла в кожнiй країнi. Допомога надавалася: 1) безпроцентними товарними позиками та «дарами», склад яких визначали США; 2) звичайними кредитами пiд малi проценти; 3) як доларова «зумовлена допомога» в обмiн на нацiональну валюту за офiцiйним курсом. Нею розпоряджалися iншi країни для розвитку внутрiшньоєвропейської торгiвлi. 1950 року цю систему було замiнено Європейською платiжною спiлкою.
Фонди, згiдно з планом Маршалла, розподiлилися не за потребами в iнвестицiях, а вiдповiдно до стану платiжного балансу щодо доларової зони. Товари надавалися у розпорядження урядiв. Грошi, отриманi вiд їх продажу, надходили в нацiональний банк на спецiальний розрахунок (так званi еквiвалентнi фонди). 95 % цих фондiв повиннi були належати країнам-учасницям, але витрачалися пiд контролем Адмiнiстрацiї економiчного спiвробiтництва в Європi. Частина їх iшла на оплату сировини, яку вивозили США.
Програму вiдбудови Європи було виконано. Довоєнного промислового рiвня досягнуто на початку 50-х рокiв. Найкраще реалiзувала можливостi плану Маршалла ФРН;
Радянський Союз вiдмовився вiд допомоги за планом Маршалла, оскiльки США вiдкинули його вимоги. СРСР твердив, що кожна країна має визначити самостiйно свої потреби в допомозi та її форму. Допомога Нiмеччинi повинна бути тiсно пов'язана з проблемою репарацiй. Iсторики та економiсти неоднозначно оцiнюють неприйняття Москвою плану Маршалла. Безумовно, його реалiзацiя була б конструктивним пiдходом до розв'язання певних господарських труднощiв. Однак поширеним є твердження, що американська допомога в умовах боротьби з комунiзмом, що вже розпочалася, планувалася так, щоб поставити СРСР в умови, коли вiн змушений буде сам вiдмовитися вiд участi в планi Маршалла

< Назад   Вперед >
Содержание