2.3. Особливості інвестування високотехнологічних виробництв в Україні
Високотехнологічні галузі промисловості є ключовим елементом економічної системи України, який визначає місце національної економіки в міжнародному поділі праці, динаміку її конкурентоспроможності. Тому одним із основних завдань сучасної державної економічної політики є розробка і здійснення заходів щодо прискорення розвитку високотехнологічних виробництв (видів економічної діяльності вищих технологічних укладів).
Промисловий розвиток є фундаментом для становлення інших секторів економіки країни. При цьому ключовими складовими промисловості, що визначатимуть конкурентоспроможність всієї економічної системи країни, стають високотехнологічні виробництва. Ці галузі значною мірою визначатимуть розвиток наукоємних та інформаційно-містких видів діяльності, закладають підвалини для формування економіки знань, сприяють зростанню частки високооплачуваної, висококваліфікованої праці.
Для цього необхідно насамперед запровадити ефективні механізми широкомасштабного інвестування високотехнологічних виробництв, маючи на увазі, що лише в результаті здійснення (реалізації) відповідних інвестиційних проектів буде створено матеріально-технічну основу та реальні виробничі потужності у сфері високих технологій.
Натомість результати [4; 6; 7; 8] свідчать про те, що інвестиційний клімат у сфері виробництв вищих технологічних укладів є в цілому менш привабливим, ніж у добувній промисловості та низькотехнологічних галузях.
Отже, актуальною проблемою сучасної економічної науки і практики є подальше виявлення та уточнення особливостей інвестування високотехнологічних виробництв для вироблення концептуальних пропозицій з питань удосконалення механізму стимулювання інвестицій у сферу високих технологій.
Як свідчать результати досліджень науковців [1; 4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12; 13; 14; 15; 16], нині держава приділяє недостатню увагу питанням стимулювання інвестицій, які спрямовуються у сферу високих технологій. Не вирішені питання активізації інвестиційної діяльності підприємств, які працюють у галузях вищих технологічних укладів, підтримки (гарантування) належної рентабельності сумлінних інвесторів, реформування амортизаційної політики відповідно до визнаної світової практики. Зазначене гальмує перехід економіки на інвестиційно-інноваційну модель розвитку та консервує її недосконалу структуру.
Вивченню та дослідженню питань удосконалення механізмів інвестування високотехнологічних виробництв присвячено чимало наукових праць. У фундаментальному тритомнику «Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України» приділено велику увагу викладенню результатів дослідження широкого кола проблем інноваційного-технологічного розвитку вітчизняної економіки, включаючи і питання активізації інвестиційного забезпечення такого розвитку. Зокрема, ретельно розглянуті перспективи вдосконалення політики держави в контексті необхідності запровадження реальних механізмів стимулювання інвестування високотехнологічних виробництв [15, с. 151–204], і на цій основі – розроблені та внесені відповідні науково обґрунтовані пропозиції.
У монографії «Україна у вимірі економіки знань», що підготовлена науковцями ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», запропонована стратегія національного інновативно-інноваційного розвитку, яка включає, зокрема, низку заходів з активізації інвестування розвитку галузей промисловості, що формують вищі технологічні уклади. Ретельно розглянуто питання про ефективне поєднання інвестицій та інновацій, включаючи стимулювання інвестиційно-інноваційної діяльності у сфері високих технологій [16, с. 341–356].
У монографії «Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління, державна політика» докладно висвітлено проблематику формування та використання інвестиційного ресурсу інноваційного та технологічного розвитку в контексті глобалізаційних викликів. Зроблено висновок, що однією з проблем розвитку високотехнологічних галузей промисловості України є низька мотивація інвесторів до реалізації відповідних проектів, і як наслідок – незадовільний інвестиційний клімат [11, c. 56–73].
У монографії «Технологічний розвиток економіки України» ретельно розглянуті теоретичні, науково-практичні та прикладні аспекти організації інвестиційного процесу у високотехнологічних виробництвах. Зазначено, що основою прискорення розвитку сфери високих технологій є капіталізація високотехнологічних кампаній, а також спрямування фінансових ресурсів великих корпорацій на потреби інвестування високотехнологічних виробництв [17, с. 479–480].
З проблематики інвестування високотехнологічних виробництв видається чимало наукових праць у провідних фахових виданнях. Марцин В.С. на основі комплексного дослідження глобальних викликів та адаптативних можливостей української економіки зробив науково обгрунтовані рекомендації щодо формування стратегії розвитку інвестиційної діяльності в технологічній сфері економіки України, в тому числі з урахуванням доступності фінансових ресурсів [13]. Ванькович Д.В. та Демчишак Н.Б. провели комплексний аналіз фінансових джерел формування інвестиційних ресурсів розвитку високотехнологічних виробництв, прийшовши до висновку про провідну роль саме внутрішніх (власних) джерел, що формуються на підприємстві в результаті позитивних результатів господарської діяльності [1]. Зятковський І.В. дослідив проблематику надання державою фінансової підтримки нових форм інвестиційно-інноваційної діяльності промислових підприємств з урахуванням існуючих обмежень та на основі досвіду розвинених держав [9].
З означеної проблематики видано низку наукових праць [4; 5; 6; 7; 8].
Нині, спираючись на результати досліджень, мають бути виявлені сучасні особливості інвестування високотехнологічних виробництв з урахуванням тенденцій макроекономічної динаміки, і на цій основі – запропоновані конкретні механізми формування та використання інвестиційного ресурсу на розвиток високотехнологічних виробництв.
Крім того, бракує системних досліджень, предметом розвідки яких є визначення та обґрунтування завдань державної інвестиційної політики в частині активізації формування фінансового джерела розвитку підприємств та його спрямування на реалізацію широкого кола модернізаційних проектів відповідно до проголошених пріоритетів.
Не вистачає і комплексних досліджень з питань оздоровлення фінансового стану підприємств високотехнологічного сектору економіки в контексті необхідності подальшого переходу національного господарства на інвестиційно-інноваційну модель розвитку.
На основі аналізу особливостей інвестування високотехнологічних виробництв в Україні вироблено пропозиції з коригування державної політики стимулювання інвестиційної діяльності підприємств високотехнологічних галузей промисловості.
За 2007 р. у розвиток економіки України вкладено 222,7 млрд грн капітальних інвестицій. Як і в попередні роки, у їх структурі переважну частку (84,6%) складають інвестиції в основний капітал (капітальне будівництво – 49,2% та придбання машин і обладнання – 35,4%). На поліпшення об’єктів (капітальний ремонт, модифікацію, модернізацію) витрачено 10,6% усіх інвестицій, на придбання та створення інших необоротних матеріальних активів – 1,6%, на формування основного стада робочої та продуктивної худоби – 0,3%. У нематеріальні активи спрямовано 2,9% загального обсягу капітальних інвестицій, з яких майже половину (49,1%) становили витрати на придбання (створення) засобів програмного забезпечення. Позитивна динаміка зростання обсягів інвестицій в основний капітал характерна для підприємств більшості видів економічної діяльності. Пріоритетними напрямами інвестування є промисловість, транспорт і зв’язок, де освоєно близько 70% від загального обсягу капіталовкладень.
Інвестиції в основний капітал у промисловість у 2007 р. збільшилися на 27,0% (у 2006 р. – на 15,3%), у тому числі у підприємства добувної промисловості – на 25,1%, переробної – на 32,0%, виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – на 3,2% (табл. 2.3).
Можна відмітити, що у 2007 р. частка вкладень у будівництво нових та технічне переоснащення діючих підприємств переробної промисловості у структурі інвестицій в основний капітал становила 23,8% (у 2006 р. – 24,0%), добувної промисловості – 6,4% (у 2006 р. – 6,6%), підприємств з виробництва та розподілення електроенергії, газу та води – 3,9% (у 2006 р. – 4,9%).
Аналізуючи динаміку інвестицій, слід відмітити, що починаючи з 2000 р. вона випереджає динаміку зростання ВВП. Разом з тим обсяг інвестицій в основний капітал поки що є недостатнім – частка капіталовкладень у ВВП не перевищує 23%. Світова ж практика свідчить, що цей показник на стадії зростання економіки має бути на рівні 25% – 30%.
Розвиток української промисловості протягом 2007 р. відбувався під впливом низки позитивних та негативних так званих «інвестиційних чинників» (тобто чинників, що за економічною природою пов’язані з інвестиційними).
Позитивну роль відігравали такі чинники інвестиційної групи:
– загальна активізація інвестиційних процесів – за підсумками 2007 р. динаміка інвестицій в основний капітал в промисловості була у 1,8 раза вищою, ніж у 2006 р.;
– широке залучення іноземного капіталу в промисловість України (33,2% приросту у 2007 р.);
– реалізація низки проектів з модернізації технологічних потужностей в металургії, хімічній промисловості, нафтопереробці;
– зростання кредитної підтримки розвитку промисловості – обсяг кредитів, наданих підприємствам переробної промисловості, за 2007 р. збільшився на 46 % (20,4 млрд грн), у добувній – на 38% (1,6 млрд грн), у виробництві електроенергії, газу та води – на 95% (3,0 млрд грн), водночас спостерігається поліпшення цільової структури наданих кредитних ресурсів – частка кредитів, які спрямовувалися суб’єктами господарювання на інвестиційні цілі, в 2007 р. зросла на 2,4 в.п. (до 16,9 %);
– подальше поліпшення якості української продукції інвестиційного призначення;
– активізація попиту на інвестиційні товари (виробниче обладнання) з боку вітчизняних виробників внаслідок розширення інвестиційної діяльності;
– продовження позитивної динаміки розвитку будівництва і транспорту, що сприяло підвищенню попиту на продукцію машинобудування, металургійної, деревообробної промисловості, виробництво будівельних матеріалів і скловиробів.
Негативними чинниками стали:
– зростання інвестиційних та операційних витрат підприємств внаслідок зростання вартості газу, збільшення транспортних витрат внаслідок підвищення тарифів на транспортні перевезення (у 2007 р. індекс тарифів на перевезення залізничним транспортом склав 119,4 %, що на 19,1 в.п. вище показника 2006 р.);
– як наслідок вищенаведеного – високі темпи зростання цін виробників, які склали в машинобудуванні – 11,9 %, хімічній та нафтохімічній промисловості 17,3 %, виробництві та розподілення електроенергії, газу та води – 20,9 %, металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів – 22,2 %, виробництві харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів – 24,8 %, виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції – 29,7 %;
– виникнення дефіциту кваліфікованих робітників у ряді галузей високотехнологічних галузей промисловості, що є стримуючим чинником.
Основною високотехнологічною галуззю промисловості, що характеризується високою інноваційною активністю і традиційно виробляє найзначнішу частку високотехнологічної продукції, є машинобудування. Протягом 2001–2007 рр. для машинобудування характерно нарощування виробничої та інвестиційної активності (за винятком 2005 р., коли індекс інвестицій в машинобудуванні становив 86,2%, в той час як динаміка інвестицій в цілому по економіці та промисловості була позитивною) при нестабільній динаміці інноваційної активності.
Згідно з даними оперативної статистики високі темпи виробничої активності у машинобудуванні зберігаються і в 2008 р. Так, за даними Державного комітету статистики України, у червні 2008 р. порівняно з червнем 2007 р. обсяг приросту обсягів виробництва продукції у машинобудуванні становив 21,3% (середній показник по промисловості – 5,2%), в тому числі на підприємства з виробництва машин та устаткування – 8,5%, підприємства з виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування – 14,8%, підприємства з виробництва транспортних засобів та устаткування – 33,4%.
У 2007 р. обсяг інвестицій в основний капітал у машинобудуванні досяг 5,3 млрд грн, індекс інвестицій становив 130,3% (в той час як у середньому по промисловості цей показник зафіксовано на рівні 127,0%). Необхідно звернути увагу на порівняно нижчі показники зростання інвестицій у підгалузі «виробництво машин та устаткування», де індекс інвестицій зафіксовано на рівні 117,1%, та у підгалузі «виробництво електричного, електронного та оптичного устаткування», де індекс інвестицій зафіксовано на рівні 113,3%).
Динаміка інвестиційного процесу у машинобудуванні характеризується даними табл. 1, з якої вбачається, що обсяги інвестицій в основний капітал у машинобудуванні протягом 2003–2007 рр. становлять 0,62–0,68% від ВВП (за винятком 2005 р., коли цей показник знизився до 0,51%). Протягом 2006–2007 рр. обсяг інвестицій в основний капітал у машинобудуванні дорівнює 2,83–2,91% від обсягу інвестицій в економіці та 8,15–8,30% від обсягу інвестицій у промисловості. На нашу думку, такий рівень інвестування, не дивлячись на позитивну динаміку, аж ніяк не задовольняє потреби структурного оновлення та широкої модернізації виробничої бази машинобудування.
У 2007 р. у сфері виробництва машин та устаткування (код за КВЕД DK) освоєно 1,7 млрд грн, що на 17,1% більше, ніж у попередньому році (для порівняння: зростання інвестицій в цілому по машинобудуванні склало 30,3%). До речі, у 2006 р. темп зростання інвестицій, вкладених у сферу виробництва машин та устаткування, становив 42,6% до відповідного показника минулого року.
За рахунок коштів державного бюджету у сфері виробництва машин та устаткування освоєно (використано) інвестицій в обсязі 7,8 млн грн, що складає лише 0,5% до загального обсягу інвестицій, освоєних у цьому виді економічної діяльності. Для порівняння: у 2006 р. обсяг інвестування за рахунок державного бюджету сфери виробництва машин та устаткування склав 17,6 млн грн.
Наведені дані дозволяють зробити висновок, що порівняльні показники інвестиційної активності у сфері виробництва машин та устаткування погіршуються (знижується темп зростання інвестицій, середній темп зростання інвестицій є нижчим за середній по економіці та машинобудуванню, знижуються обсяги фінансування інвестицій за рахунок державного бюджету).
Динаміка інвестицій у видах економічної діяльності сфери виробництва машин та устаткування є нерівномірною. У 2007 р. доволі високими темпами (понад 300% до відповідного періоду минулого року) зростали інвестиції у виробництві машин та устаткування спеціального призначення (код за КВЕД 29.5) та виробництві побутових приладів (код за КВЕД 29.7). З огляду на показник 2002 р., коли обсяг інвестицій у сфері виробництва машин та устаткування становив 1,2% від загального обсягу інвестицій в економіці, можна припустити, що у 2007 р. галузь у сфері виробництва машин та устаткування недоотримала інвестиційного ресурсу в обсязі 0,3% від загального обсягу інвестицій в економіці (0,5 млрд грн).
Тому зусилля держави мають бути спрямовані на відновлення інвестування сфери виробництва машин та устаткування на економічно обґрунтованому рівні.
У 2007 р. у сфері виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування (код за КВЕД DL) освоєно 1,3 млрд грн, що на 13,3% більше, ніж у попередньому році (зростання інвестицій в цілому по машинобудуванні склало 30,3%), хоча у 2006 р. темп зростання інвестицій, вкладених у сферу виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування, становив 37,4% до відповідного показника минулого року.
За рахунок коштів державного бюджету у сфері виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування освоєно (використано) інвестицій в обсязі 59,8 млн грн, що складає 4,6% до загального обсягу інвестицій, освоєних у цьому виді економічної діяльності. Для порівняння: у 2006 р. обсяг інвестування за рахунок державного бюджету сфери виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування склав лише 14,7 млн грн (1,4% до загального обсягу інвестицій, освоєних у цьому виді економічної діяльності).
Наведені дані дозволяють зробити висновок, що порівняльні показники інвестиційної активності у сфері виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування погіршуються (знижується темп зростання інвестицій, середній темп зростання інвестицій є нижчим за середній по економіці та машинобудуванню). Частка освоєних підприємствами галузі інвестицій до загального обсягу інвестицій в основний капітал впала з 0,8% у 2006 р. до 0,7% у 2007 р.
Натомість значно підвищився обсяг фінансування інвестицій галузі за рахунок державного бюджету (з 14,7 млн у 2006 р. до 59,8 млн грн у 2007 р.).
Динаміка інвестицій у видах економічної діяльності сфери виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування є нерівномірною. У 2006 р. високими темпами (понад 145%) зростали інвестиції у виробництві офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин (код за КВЕД 30) та виробництві апартаури для радіо, телебачення та зв’язку (код за КВЕД 32), натомість рівень інвестування виробництва медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устаткування, годинників (код за КВЕД 33) впав майже на 10%. У 2007 р. ситуація змінилася: рекордними темпами (понад 157%) зростали інвестиції, освоєні у виробництві медичної техніки, вимірювальних засобів, оптичних приладів та устаткування, годинників (код за КВЕД 33), а от інвестиції у виробництво офісного устаткування та електронно-обчислювальних машин (код за КВЕД 30) впали більш як у 2 рази, інвестиції у виробництво апаратури для радіо, телебачення та зв’язку (код за КВЕД 32) майже не змінилися (зростання лише 3,9%).
Обсяги інвестицій в основний капітал у сфері виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування протягом
2002–2007 рр. мали стійку тенденцію до зростання (за винятком 2005 р.). Обсяг інвестицій, вкладених у сферу виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування протягом 2004–2007 рр. коливається на рівні 0,7–0,9% від загального обсягу капітальних інвестицій в економіку.
У 2007 р. у сфері виробництва транспортних засобів та устаткування (код за КВЕД DM) освоєно 2,3 млрд грн, що на 56,4% більше, ніж у попередньому році. Ця підгалузь є лідером серед інших підгалузей машинобудування за темпами зростання інвестицій. Проте порівняно з попереднім роком темпи зростання інвестицій дещо уповільнилися (у 2006 р. темп зростання інвестицій, вкладених у сферу виробництва транспортних засобів та устаткування, становив 69,4% до відповідного показника минулого року). Це є цілком закономірним явищем, оскільки такі високі темпи зростання підтримувати вкрай важко.
За рахунок коштів державного бюджету у сфері виробництва транспортних засобів та устаткування освоєно (використано) інвестицій в обсязі 59,9 млн грн, що складає 2,6% до загального обсягу інвестицій, освоєних у цьому виді економічної діяльності. Для порівняння: у 2006 р. обсяг інвестування за рахунок державного бюджету сфери виробництва електричного, електронного та оптичного устаткування склав лише 14,6 млн грн (1,1% до загального обсягу інвестицій, освоєних у цьому виді економічної діяльності).
Наведені дані дозволяють зробити висновок, що динаміка інвестиційної активності у сфері виробництва транспортних засобів та устаткування є в цілому позитивною (достатньо високий темп зростання інвестицій, середній темп зростання інвестицій є вищим за середній по економіці та машинобудуванню, збільшується обсяг інвестування за рахунок коштів державного бюджету). Частка освоєних підприємствами галузі інвестицій до загального обсягу інвестицій в основний капітал зросла з 1,1% у 2006 р. до 1,2% у 2007 р.
Динаміка інвестицій у видах економічної діяльності сфери виробництва транспортних засобів та устаткування є нерівномірною. Наприклад, у 2007 р. високими темпами (більш як у 3 рази) зростали інвестиції у виробництво літальних апаратів, включаючи космічні (код за КВЕД 35.3), а інвестиції у виробництво мотоциклів та велосипедів (код за КВЕД 35.4) зросли у 4,7 раза. Натомість меншими темпами за середні в економіці та машинобудуванні зростали інвестиції у виробництво залізничного рухомого складу (код за КВЕД 35.2).
Для сфери виробництва транспортних засобів та устаткування характерно значне коливання обсягу інвестицій. Так, індекс інвестицій галузі у 2002 р. становив усього 105,2%, а в наступному 2003 р. – 189,8%. У 2005 р. індекс інвестицій взагалі впав до 80,1%, засвідчивши падіння інвестиційної активності. Через вказану тенденцію є значним і коливання показника частки інвестицій виробництва транспортних засобів та устаткування у загальному обсязі інвестицій в економіці (від 0,8% у 2005 р. до 1,2% у 2007 р.).
У 2007 р. у сфері фармацевтичного виробництва (код за КВЕД 24.4) освоєно 437,3 млн грн, що на 6,6% більше, ніж у попередньому році. Ця підгалузь є аутсайдером серед інших підгалузей хімічної промисловості за темпами зростання інвестицій. Для порівняння: темп зростання інвестицій у хімічному виробництві у 2007 р. склав 33,4%. Аналогічна тенденція у фармацевтичній галузі спостерігалася і в минулому році (у 2006 р. темп зростання інвестицій, вкладених у сферу фармацевтичного виробництва, становив 8% до відповідного показника минулого року).
У фармацевтичному виробництві інвестиції за рахунок коштів державного бюджету не фінансуються. Зростання інвестиційної активності у сфері фармацевтичного виробництва є недостатньою (темпи зростання інвестицій є нижчими за середні по економіці та хімічній промисловості показники).
Не впливають суттєво на оновлення технологічної структури економіки й іноземні інвестори. У 2007 р. в економіку України іноземними інвесторами вкладено 8710,6 млн дол. США прямих інвестицій, у тому числі з країн СНД – 632,9 млн дол. (7,3% до загального обсягу), з інших країн світу – 8077,7 млн дол. (92,7%). У той самий час нерезидентами вилучено капіталу на 1178,5 млн дол. При цьому значний приріст іноземного капіталу у звітному році спостерігався на підприємствах, що здійснюють фінансову діяльність, – на 2277,8 млн дол., операції з нерухомим майном, оренду, інжиніринг та надання послуг підприємцям – на 782,0 млн дол., будівництво – на 779,4 млн дол. Нині найзначніші обсяги іноземних інвестицій зосереджено на підприємствах металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів – 1685,6 млн дол. та виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів –1564,0 млн дол.
З методологічної точки зору, основною причиною недостатніх обсягів інвестування розвитку високотехнологічних виробництв слід визнати недостатні мотивації інвесторів до реалізації відповідних проектів (тобто йдеться про порівняно малопривабливий інвестиційний клімат). На жаль, інвестиційний клімат в Україні не можна назвати сприятливим [10, с. 75–82]. Він характеризується загальною нестабільністю законодавства, нерозвиненістю інституцій фінансового посередництва, макроекономічними диспропорціями, високою ризикованістю господарської діяльності, недостатнім рівнем захисту прав інвесторів.
Головним інституційним завданням державної інвестиційної політики має стати створення високопривабливого економіко-правового середовища, яке активізує інвестиційний процес на пріоритетних напрямах реального та інфраструктурного секторів економіки [13, с.63–65].
Серед чинників, які формують вказане середовище, є постійні та змінні, об’єктивні та суб’єктивні, внутрішні та зовнішні. Навіть поверхова оцінка впливу окремих макроекономічних чинників на інвестиційний процес показує складність (а інколи і неможливість) характеристики зв’язку «причина – наслідок», не кажучи вже про вироблення практичних рецептів і рекомендацій.
Ситуація ускладнюється і тим, що для кожної економічної системи мають вироблятися спеціалізовані рецепти оздоровлення та стимулювання інвестиційного процесу, з урахуванням конкретної ситуації, існуючих обмежень та завдань розвитку [2, с. 124–130].
Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в економіці України та її високотехнологічних виробництвах залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення у світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки [15, том 2, с.193–203].
Узагальнюючи результати попередніх досліджень, можемо виділити ключові характерні особливості, які стримують поліпшення загального інвестиційного клімату:
1. Відсутність в Україні науково обґрунтованої інвестиційно-інноваційної стратегії [9, с. 80–82] та відповідного чіткого національного плану дій, який є прийнятним для держави (в особі органів державної влади), бізнесу, інвесторів, та орієнтований на досягнення показників сталого розвитку.
2. Обмеженість потенціалу залучення іноземних інвестицій в Україну через призупинення приватизації [1, с. 79–81]. Подальше залучення інвестицій в економіку України залежатиме від оперативності усунення невиправданих адміністративних бар’єрів.
3. Посилення негативного впливу окремих фінансових чинників (зокрема, інфляції). Активізація висхідної інфляційної динаміки 2007 р. – початку 2008 р. зумовлює зростання нестабільності для реалізації інвестиційних проектів [3, с. 67–71]. Через це, з одного боку, відбувається зростання вартості проектів, а з іншого – посилюються ризики для їх здійснення.
4. Недієздатність механізмів забезпечення конкурентного механізму, а також низький рівень захисту законних прав інвесторів [12, с. 301–312]. Кардинального реформування потребують судова система, а також система виконання судових рішень.
5. Низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління та загальної практики корпоративного менеджменту [17, с. 382–420], що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь із залученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості.
За даними Світового Банку, Україна за рівнем якості середовища для здійснення господарської діяльності посідає 128 місце з 175 країн, поступаючись усім країнам Центрально-Східної Європи, та навіть більшості пострадянських країн, таким як Вірменія (34), Грузія (37), Казахстан (63), Киргизстан (90), Росія (96), Азербайджан (99), Молдова (103).
Фактично інвестиційні ресурси України виснажені та не забезпечують ефективного розширеного відтворення [18, с. 77–85]. Зношеність основних фондів у галузях обробної промисловості сягає 59,2%, підприємства використовують вкрай застарілу матеріально-технічну базу, більшість обігових коштів спрямовуються не на оновлення обладнання, а на його ремонт і підтримання хоча б мінімальної здатності створювати нову вартість. Тож переважна більшість підприємств займатися високопродуктивною інвестиційною та інноваційною діяльністю у найближчі роки не зможуть.
Наявні механізми інвестиційної діяльності не здатні вирішити задачу відновлення високотехнологічних основних фондів [14, с. 100–104]. Фондовий ринок, банківська система, інвестиційні фонди не виконують своїх функцій щодо акумулювання вільних коштів і їхньої трансформації в інвестиції. Великі підприємства обрали шлях самофінансування інвестиційної діяльності, спрямовуючи кошти в основному на підтримку діючих потужностей. Держава фактично припинила підтримувати інвестиційні процеси і зняла із себе відповідальність за розвиток виробництва, а нові ринкові інститути забезпечення розширеного відтворення, насамперед банківська система і фондовий ринок, так і не склалися.
В Україні майже не використовуються інноваційні технології залучення та використання інвестиційних ресурсів, практика нових (нетрадиційних) механізмів залучень інвестицій є переважно фрагментарною або малоефективною. Зокрема, аналіз практики господарювання дозволяє стверджувати, що в Україні не існує досить сприятливих передумов для розвитку венчурного бізнесу. Дається взнаки низька інформаційна прозорість ринку інтелектуальної власності, що призводить до значних труднощів з пошуком підприємств-реципієнтів та інноваційних проектів під венчурні інвестиції. Практично повна відсутність законодавчої бази, яка регулює діяльність венчурного бізнесу. До останнього часу в чинному законодавстві було відсутнє навіть саме поняття «венчурне інвестування».
Можна також відзначити низький рівень підготовки суб’єктів національної економіки до формування інвестиційних пропозицій, значні диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій. Існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові.
В останні роки економіка України зіткнулася з новими суттєвими викликами (посилення інноваційно-технологічної відсталості, подорожчання продуктів традиційного імпорту, збільшення ціни користування фінансовим ресурсом на зовнішньому ринку та ін.). Вони поставили на порядок денний проблему формування ефективної та результативної інвестиційно-інноваційної політики, яка має створити умови для прискореної капіталізації суб’єктів економічної діяльності та суттєвого удосконалення структури виробництва без негативних макроекономічних наслідків [16, с. 341–356].
Вважаємо, що на динаміку інвестування високотехнологічних виробництв здатна позитивно вплинути системна злагоджена робота різних органів державної влади та управління – як центральних (функціональної та галузевої компетенції), так і місцевих. Значний вплив на поліпшення інвестиційного клімату буде здійснено за умови реалізації завдань низки Указів Президента України та нормативних актів Кабінету Міністрів України із зазначеного питання.
Переважною формою загальнодержавного управління в умовах трансформаційних економік на даний час виступають цільові комплексні програми (ЦКП). Порядок і методи їх розробки базуються на запропонованих радянськими вченими принципах програмно-цільового планування. Найбільш важливі з цих принципів:
– цілеспрямування розроблювальних заходів;
– системний підхід у розробці та реалізації програм, тобто урахування у взаємному зв’язку всього набору чинників, що впливають на розвиток об’єкта програмування: організаційних, технологічних, правових, адміністративних політичних;
– комплексність, тобто взаємне ув’язування окремих елементів програми: цільових настанов, набору заходів і ресурсів, необхідних для реалізації програми, кінцевих результатів;
– ресурсна забезпеченість, тобто наявність необхідних ресурсів для реалізації програмних заходів.
Аналіз попередніх системних наукових розвідок дає змогу зробити узагальнюючий висновок, що в сучасних умовах основними напрямами інвестиційної діяльності держави мають бути:
– контроль над інвестуванням в об’єкти загальнодержавного значення;
– зміна джерел фінансування інвестицій, заміщення бюджетних асигнувань ресурсами приватних інвесторів (корпоративних і індивідуальних), впровадження механізмів державно-приватного партнерства в інвестиційній діяльності;
– перехід на нові організаційні форми й економічні методи управління інвестиційними проектами;
– пріоритетність реалізації проривних інвестиційних проектів, що мають загальнодержавну значимість, швидку окупність, вигідність з погляду створення нових робочих місць і надходжень «швидких грошей» у бюджет.
Удосконалення потребують майже всі форми державної підтримки активізації інвестиційно-інноваційного процесу у високотехнологічному секторі. Необхідна адекватна вимогам сьогодення трансформація амортизаційної, бюджетно-податкової, кредитної, техніко-технологічної, зовнішньоторговельної політики.
Реформування діючої системи державного управління у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності має бути спрямоване на визначення національних пріоритетів розвитку на основі посилення функцій органів державного управління з аналізу державної політики та стратегічного прогнозування розвитку країни, здійснення розподілу владних повноважень між центральними органами виконавчої влади у зазначеній сфері державного управління за функціональним принципом, здійснення заходів з усунення дублювання управлінських функцій між різними органами, вдосконалення законодавства із зазначених питань. Потребує змін механізм фінансування інноваційної сфери, зокрема в частині збільшення обсягів і вдосконалення структури фінансування за рахунок бюджетних джерел.
Необхідно підготувати проект Закону (або іншого нормативно-правового акту високого рівня), яким би запроваджувався чіткий механізм комплексної експертизи інвестиційних та інноваційних проектів в режимі «єдиного вікна», а також пропонувалися системні зміни до чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які б удосконалювали («полегшували») механізм розгляду інвестиційних та інноваційних проектів. Доцільно в окремому документі встановити (описати) всі види погоджень та дозволів, які необхідно отримати потенційному інвестору (замовнику) для реалізації інвестиційного або інноваційного проекту (в тому числі в режимі «єдиного вікна»), а також розмір плати (державного мита) за розгляд та вирішення питання, строки його розгляду.
Ефективним засобом прямого державного регулювання з точки зору залучення приватних інвесторів до реалізації високотехнологічних проектів є часткова участь держави у фінансуванні інвестиційних проектів, які відповідають обраним пріоритетам розвитку. За своєю формою державні кошти можуть бути не лише у вигляді прямого фінансування, але й у вигляді державних гарантій з повернення кредитів комерційним банкам та іншим фінансовим установам, які братимуть участь у фінансуванні таких проектів. При формуванні пакета інвестиційних проектів раціонально використовувати конкурсний відбір претендентів на отримання державної підтримки. Основними критеріями для відбору є відповідність пріоритетним напрямам соціально-економічного розвитку, вартість та економічна ефективність проекту. Експертизу таких проектів доцільно проводити в режимі «єдиного вікна».
Важливими напрямами вдосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності як основи активізації інвестування високотехнологічних виробництв є створення економіко-правового механізму інтеграції освіти, науки і виробництва, а також посилення державної підтримки інноваційних структур, які використовують результати раціоналізаторської та винахідницької діяльності. Зокрема, на наш погляд, витрати інвестора на правовий захист результатів раціоналізаторської та винахідницької діяльності мають бути гарантовано компенсовані за умови ефективного використання цих результатів в інтересах національної економіки. Тому при підготовці пропозицій з удосконалення законодавства доцільно передбачити норму, яка б унеможливила прийняття неадекватних і необґрунтованих управлінських рішень, що суттєво (і безпідставно) завищують витрати інвесторів на виконання нормативно-правових приписів з питань захисту прав інтелектуальної власності.
Амортизаційна політика має бути ліберальнішою і включати напрацьовані світовою практикою механізми стимулювання інвестування високотехнологічних виробництв. Йдеться передусім про можливість прискореної податкової амортизації для нового та інноваційного обладнання високотехнологічних виробництв.
Потребують подальшого удосконалення правових приписів з питань захисту та правової охорони нетрадиційних (нових) об’єктів інтелектуальної власності. Йдеться про захист комерційної таємниці, прав на топографії інтегральних мікросхем, права на сорти рослин тощо.
З метою удосконалення механізму інвестування високотехнологічних виробництв необхідно вжити низку системних заходів, що підтвердили свою ефективність в інших країнах та відповідають практиці управління трансформаційною економікою. Необхідна адекватна вимогам сьогодення трансформація амортизаційної, бюджетно-податкової, кредитної, техніко-технологічної, зовнішньоторговельної політики. Зокрема, амортизаційна політика має бути ліберальнішою і включати напрацьовані світовою практикою механізми стимулювання інвестування високотехнологічних виробництв.
Доцільно вжити заходів щодо прискорення запровадження високоефективних механізмів активізації інвестування високотехнологічних виробництв на основі державно-приватного партнерства. Ефективним засобом прямого державного регулювання з точки зору залучення приватних інвесторів до реалізації високотехнологічних проектів є часткова участь держави у фінансуванні інвестиційних проектів, які відповідають обраним пріоритетам розвитку.
Реформування діючої системи державного управління у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності має бути спрямоване на визначення національних пріоритетів розвитку на основі посилення функцій органів державного управління з аналізу державної політики та стратегічного прогнозування розвитку країни, здійснення розподілу владних повноважень між центральними органами виконавчої влади у зазначеній сфері державного управління за функціональним принципом, здійснення заходів з усунення дублювання управлінських функцій між різними органами, удосконалення законодавства із зазначених питань.
Необхідно підготувати проект Закону (або іншого нормативно-правового акту), яким би запроваджувався законодавчий механізм комплексної експертизи інвестиційних та інноваційних проектів у режимі «єдиного вікна», а також пропонувалися системні зміни до чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які б удосконалювали («полегшували») механізм розгляду інвестиційних та інноваційних проектів. Необхідний розвиток законодавства про венчурний бізнес.
Слід вживати заходів з гармонізації системи захисту прав інтелектуальної власності як основи активізації інвестування високотехнологічних виробництв. Потребують подальшого удосконалення правові приписи з питань захисту та правової охорони нетрадиційних (нових) об’єктів інтелектуальної власності.
У подальшому мають бути виконані комплексні науково-практичні дослідження з проблематики прогнозування інвестицій у розвиток високотехнологічних виробництв (у галузевому та регіональному розрізах) із застосуванням різних методів (метод сценаріїв, метод екстраполяції, метод експертного опитування, метод технологічного передбачення «Форсайт» та ін.), і на цій основі уточнені пріоритетні напрями та заходи державної підтримки процесу інвестування сфери високих технологій
< Назад
Вперед >
Содержание