Міжнародна економічна діяльність як сфера та передумова реалізації відносин «людина-товар»

З погляду аналізу відношення «людина — товар» прикметною особливістю тієї або іншої форми економічної взаємодії є ступінь віддалення (у різному розумінні цього терміна — власницькому, споживчому і навіть просторовому та часовому) продукту праці від суб’єкта — її творця. Тобто чим більш безпосередній (простіший) характер має кооперація, чим менш розвинутою є спеціалізація, тим більшу частку виробленої продукції споживає сам виробник. І навпаки: чим складніша кооперація і чим більш диверсифіковані та численні опосередковуючі її інструменти, які застосовуються у процесі обміну, тим менша зазначена частка виробника або вірогідність поєднання в одній особі функцій суб’єктності у двох протилежних процесах — виробництві та споживанні.

Очевидно, що найбільшу «відстань» (не тільки в географічному, а й у суб’єктно-функціональному розумінні) ми бачимо у випадку міжнародного співробітництва на сучасному етапі.

Процес поступової еволюції характеру економічної взаємодії, кооперації агентів господарювання матеріалізується у послідовній появі нових її форм та типів (від простіших до складніших). Цей процес є тісно пов’язаним із технологічним рівнем виробництва, етнокультурними особливостями господарського відтворення життя, з елементами та інструментами суспільної організації господарських відносин.

Принциповий феномен сьогодення — генезис нового, інформаційного та модифікованого відповідно до тенденцій глобалізації типу відносин між членами соціуму може бути рельєфніше охарактеризованим у зіставленні з тими рисами, що були притаманні попереднім (або простішим) фазам розвитку відносин між людьми з приводу виготовленого продукту. Уточнення «простішим» потрібно тому, що йдеться не тільки про періодизацію, а й про поступове, класифікаційне ускладнення форм взаємодії. Останні ж можуть відповідати як коопераційним моделям минулого, так і сучасним, але не «передовим» методам організації виробничих відносин. Крім того, межа, що відділяє одну від одної окремі форми, не є абсолютною, і різні форми можуть технологічно доповнювати одна одну або просто припускати наявність альтернативних моделей.

Отже, розміщення кооперантів у виробничому процесі може набувати таких форм.

І. Неспеціалізована кооперація (історично: сімейно-родинної общини), за якої суб’єктність процесу відтворення не розчленована обміном. Інакше кажучи, має місце суб’єктна тотожність виробника та споживача як на індивідуальному рівні (у цьому разі тотожність є буквальною: сам зробив — сам спожив), так і на рівні суспільному (ідеться про тотожність функцій сукупного виробництва та сукупного споживання суспільства за умов натурального господарства).

Типовим тут є примітивне користування природними дарами та використання під час відтворювальної діяльності грубих технологій, що не дають змоги одержувати надлишкові продукти та обмінюватись ними.

II. Неопосередкована кооперація, за якої системовизначальним типом господарського зв’язку постає обмін у формі особистого контакту. Своєрідним перехідним етапом від цієї форми кооперації до наступної є безпосередній трьох- та багатосторонній обмін, який об’єктивно виключає необхідність грошового обігу. Отже, йдеться про безгрошовий обмін товарною спеціалізованою продукцією, причому її споживча та абстрактна вартості є нерозчленованими.

ІІІ. Опосередкована кооперація, що здійснюється непрямим обміном. Такий спосіб господарського зв’язку забезпечує можливість більш диверсифікованої спеціалізації за допомогою інституту посередництва та інструментів грошового обігу з використанням абстрактно-вартісного еквівалента.

Типовою рисою такої кооперації є відносно незначна «відстань» між кооперантами (так би мовити, через невелику кількість «потисків руки»). Виникає феномен уособлення вартості (внаслідок певної надлишковості), що здатна приносити прибуток, однак, це останнє явище яскраво вираженого характеру поки що не набуває.

IV. Широкоусуспільнена кооперація у вигляді самоврегульованої системи господарських зв’язків, принциповими рисами якої є робота на невідомого споживача та споживання продуктів праці невідомого виробника. Функція прибутковості уособленої вартості — капіталу набуває вирішального значення.

Даному типу господарських відносин відповідають тенденції соціалізації (збільшення відносної частки соціальних інвестицій), зменшення частки прибуткового продукту, що формується за принципом ренти та спрямовується на споживання її власників.

V. Кооперація через спілкування (контакт) із загальним інформаційним банком, уособленням визнавальної та соціально-регулятивної функції суспільства. Цей рівень кооперації — інформаційний обмін з приводу відтворення — є продовженням тенденції технологічного ускладнення механізму суспільного визнання результатів праці. Водночас він є точкою нового витка діалектичної спіралі з повторенням рис первісного стану (тотожність виробника і споживача в особі індивіда — члена соціуму, в певному розумінні з поверненням людини самої до себе).

Адже на інформаційному рівні кооперації процесам трудової діяльності окремих індивідів дедалі більше притаманна нерозчленованість функцій виробництва та споживання. І якщо у первісному суспільстві предметом нерозчленованої праці були продукти безпосереднього фізіологічного вжитку, то в «інтелектуальному суспільстві» таким предметом постає інформація, духовна пожива, яка меншою мірою, ніж матеріальні предмети споживання, містить у собі товарні риси. Дедалі більшою мірою праця постає вмотивованими зусиллями, які спрямовуються на всебічний індивідуальний розвиток людини з її прагненням до творчої самореалізації. Така самореалізація потребує взаємодії (інформаційного обміну) з іншими заінтересованими у власному всебічному розвитку (через збагачення інформацією) осіб.

Механізми міжнародного економічного зв’язку між господарськими суб’єктами постають дедалі більш складними й диверсифікованими в умовах прогресуючої автоматизації та інформатизації виробництва. Поширення ж Інтернету та інформаційних технологій веде до того, що окрема людина працює на загальний банк даних. Цей банк не лише є «керівником робіт», збирачем інтелектуальних зусиль, а й джерелом задоволення інформаційних потреб. Що ж до суто матеріальних потреб людини, то їх забезпечення пов’язане з розвитком самовідтворюваних технологічних структур, у яких автоматизовані системи відтворюються за допомогою автоматизованих систем. Людина віддаляється від технологічних процесів виробництва й управляє ним, «перебуваючи за його межами». Отже, формується принципово новий соціально-економічний стан, відбувається генезис якісно відмінного від попередніх типу відносин між членами соціуму.

Самі ж знання частково «витісняють» зі сфери виробництва традиційну факторну тріаду — землю, працю й капітал — і постають основою сучасних виробничих систем

< Назад   Вперед >
Содержание