Міжнародна кооперація, світовий ринок та світова система господарства

Міжнародна кооперація є осібним рівнем, сферою кооперації праці, генезис якої є супутнім феноменом становлення етнічних, національних груп, а також державності з властивими їм господарськими механізмами. Але особливо інтенсивний розвиток цього явища-процесу починається з періоду завершення переходу провідних індустріальних держав до машинного виробництва.

Міжнародна кооперація пов’язана з виходом поділу праці за межі національних кордонів і веде до виробничої взаємодії та спеціалізації економік окремих країн, до створення інтернаціональних виробничих комплексів й усуспільнення виробництва у міжнародному масштабі.

У процесі свого історичного розвитку міжнародна кооперація праці набувала різних форм — від спорадичних міждержавних ринкових зв’язків, відносин між окремими суб’єктами операцій купівлі-продажу, притаманних усім стадіям розвитку світової економіки, до створення спільних міжнародних виробничих комплексів за умов машинного виробництва сучасного типу. Цей поступальний процес визначається виникненням, функціонуванням та заміщенням різних моделей міжнародної коопераційної взаємодії. Він веде, як правило, до зростання валових показників та ускладнення номенклатури обміну, диверсифікації форм співробітництва.

Так, якщо міжнародні економічні відносини на рівні докапіталістичних способів виробництва обмежувались обміном деякими товарами, що створювались за умов спеціалізації згідно з кліматичними, геологічними та іншими природними факторами, то в епоху машинної індустрії складається розвинутий світовий ринок. Він означає появу якісно нового рівня міжнародної кооперації праці зі складною структурою міжнародного поділу праці, міжнародного обміну.

Виникнення світового ринку не лише стало закономірним наслідком розвитку світового господарства, а й виявилось його потужним прискорювачем. На певному етапі світовий ринок приводить до виникнення специфічного феномена — світової капіталістичної системи господарства. В її умовах уже не обмін кінцевими продуктами національного виробництва, а саме виробництво, усуспільнене у світовому масштабі, є провідною сферою міжнародних економічних відносин.

Викладене відбиває основну тенденцію розвитку міжнародної кооперації виробництва, що формувалася протягом останніх десятиріч і існує й нині у двох напрямах: подальша спеціалізація виробництва, з одного боку, та об’єднання інтернаціональних зусиль в усуспільненому виробництві — з іншого.

Практичний досвід інтернаціоналізації виробництва, насамперед у формі ТНК, дає змогу констатувати виникнення нових реалій міжнародної кооперації. Передусім ці реалії визначаються тим, що у процесі взаємодії між державами та міжнародно-підприємницькими структурами кордони перших дедалі меншою мірою збігаються зі сферою економічних інтересів і діяльності останніх. Природно, що за таких умов класична смітівська парадигма національної спеціалізації перетворюється на момент більш складної теоретичної конструкції, що враховує діалектичну взаємодію елементів сучасної світової економіки. Характер останньої дедалі більшою мірою визначається діяльністю ТНК — найдинамічніших носіїв світогосподарських відносин.

Для суб’єктів виробничо-посередницької діяльності сфера міжнародної кооперації відкриває додаткові можливості щодо оптимізації показників власного господарювання, освоєння нових технологій, методів організації виробничого процесу, ринків збуту тощо.

Те саме можна сказати і про державний рівень міжнародно-коопераційної суб’єктності та управління. Щодо пріоритетів макроекономічного рівня, то передусім вони пов’язані з досягненням економії праці в масштабі країни, кращих параметрів її економічної безпеки, створенням сприятливих умов для розвитку перспективних науково-технічних напрямів, зростання добробуту народу тощо.

Втім, роль міжнародної кооперації праці не обмежується лише сприянням тим чи іншим процесам або кількісним поліпшенням певних показників. Міжнародна кооперація є передумовою створення нової продуктивної сили в тих випадках, коли, скажімо, ті чи інші технологічні проекти потребують докладання саме інтернаціональних зусиль. У таких випадках відбувається не просто механічне поєднання зусиль, а народження нового якісного стану, що утворюється внаслідок об’єднання техніко-економічних потенціалів окремих країн.

< Назад   Вперед >
Содержание