2.13.1. Міжнародні валютно-фінансові інструменти в моделі відкритої економіки

Поступальний процес інтернаціоналізації економічного життя, який проявляється у зростанні обсягів світової торгівлі товарами, послугами та руху капіталів, обміну науково-технічною інформацією між країнами, об’єктивно зумовлює диверсифікацію та підвищення значення міжнародних валютно-фінансових, грошово-кредитних відносин. Адже всі ці динамічні події об’єктивно супроводжуються залученням до грошово-кредитного обігу додаткових валютно-фінансових, кредитних ресурсів. Динамічний розвиток будь-якої національної економіки за сучасних умов значною мірою залежить від ефективної участі в роботі міжнародних ринків фінансових ресурсів, активної інтеграції до діючих структур кредитного сприяння. Водночас поточний розвиток тенденцій світових фінансових ринків, у свою чергу, визначається загальними економічними тенденціями у світі.

Нові реалії у сфері об’єктності міжнародних валютно-фінансових відносин насправді не мають аналогів в історії, адже відтепер пакети короткотермінових активів значно перевищують валютні резерви центральних банків. Водночас ці резерви поступаються також і щоденним обсягам спекулятивних трансакцій на валютних біржах.

Щодо економік трансформаційного типу, нагальними завданнями яких є структурна перебудова систем власності й матеріального виробництва, оновлення застарілих фондів, запровадження дійових моделей промислової та технологічної політики тощо, то для них оптимізація умов міжнародної кооперації у сфері фінансів виступає центральним важелем зростання, а також фактором проведення радикальних реформ.

З’ясувати ці переваги більш детально дає змогу традиційний аналіз мотивації донорів та реципієнтів, фінансових ресурсів, зокрема капіталів. Для кредиторів (експортерів) — як країн, так і агентів підприємницької діяльності — рух фінансово-кредитних ресурсів об’єктивно означає можливість отримувати відсотки на вкладені гроші, зростання прибутковості на одиницю капіталу через поліпшення співвідношення факторів на кожну одиницю капіталу, яка залишається в країні-метрополії, а також на кожну одиницю капіталу, що вкладається за кордон, якщо була знайдена відповідна ринкова ситуація. Не слід забувати і про фактори політичного характеру, які беруться до уваги під час прийняття тих або інших рішень стосовно надання зарубіжних кредитів або вивезення капіталів.

Міжнародні кредитні відносини можна розглядати у взаємному зв’язку з міжнародною торгівлею. При цьому слід констатувати, що міжнародний кредит відіграє важливу роль для міжнародної економічної діяльності з погляду комерційних суб’єктів. Адже за допомогою кредиту реалізується значна частина міжнародних торговельних операцій.

Комерційний кредит реалізується у фінансовій та товарній формах і слугує інструментом просування товарів на зовнішні ринки. Фінансовий кредит надається експортерами або посередницькими структурами імпортерам у вигляді грошових позик на оплату товарів, що є об’єктом купівлі-продажу. Товарна форма кредиту пов’язана з поставкою товарів за умови відстрочення платежів. За таке відстрочення імпортер, як правило, має сплачувати певні відсотки, щоправда такі, які зазвичай є нижчими за банківські ставки. Але часто (передусім за короткострокового кредиту) покупцям надається безпроцентне відстрочення платежу. Відповідно до тривалості відстрочення кредити поділяють на короткострокові (до одного року), середньострокові (до п’яти років) та довгострокові (більше п’яти років).

Міжнародні валютно-фінансові відносини, як і інші форми економічної діяльності, мають історичний характер. Їх стан та характер відповідають тим господарським потребам, які вони обслуговують, вони залежать від технічних засобів реалізації функцій грошей, а складні форми міжнародних валютно-фінансових відносин набувають власної логіки саморозвитку та закономірностей функціонування.

Звичні сьогодні форми грошово-валютних розрахунків через пластикові картки, банківські перекази, систему SWIFT з’явилися лише нещодавно. Не є такими вже абсолютними навіть традиційні гроші у формі, що є зручною для перекладання «з кишені в кишеню», причому не тільки в історичній перспективі, а навіть і сьогодні. Наприклад, в одному полінезійському племені грошима є великі, вриті в землю камені (брили) у кількості 7 тис. «монет», найбільші з яких мають 3—4 метри в поперечнику. За них можна купити наречену або хату, і власність на ці камені свідчить про заможність їх власника. Теоретично ці брили зариваються біля оселі власника і в разі здійснення купівлі переносяться до оселі продавця. Із зрозумілих причин здебільшого каміння залишається на місці, однак люди знають, що власність на них таки перемістилася.

Повертаючись до сучасних форм міжнародних фінансових відносин, слід вказати на протилежну тенденцію — «дематеріалізацію» фінансових носіїв. Так, протягом останніх десятиліть у практиці міжнародних валютних переказів почали широко використовуватися пластикові кредитні картки, інші види електронних грошей, які є зручним, оперативним та ефективним способом розрахунків, електронних переказів валюти. Зокрема, ще в 1977 р. була ініційована міжнародна система платежів «Віза».

Зумовленість характеру валютно-фінансових відносин специфікою історичного розвитку проявилася і в умовах України. Адже валютно-фінансова, грошово-кредитна система країни пройшла складний еволюційний шлях від такої, що відповідала реаліям адміністративної економіки, до сучасної ринково-транзитивної. Важливим свідченням цього процесу став перехід з березня 2000 р. до застосування моделі плаваючого валютного курсу в Україні.

Головним позитивним наслідком руху кредитно-фінансових ресурсів для реципієнтів є можливість мобілізації таких ресурсів у двох принципово відмінних сферах: у сфері інвестицій, в якій грошово-платіжні, кредитно-інвестиційні засоби є капіталом, та у сфері соціальній для розв’язання нагальних проблем національного розвитку та поточного добробуту.

Зовнішня фінансова політика держави не є чимось самодостатнім, а випливає з економічного стану, особливостей реального сектору та соціальної сфери. Ця політика не може не враховувати таких функцій, як динаміка ВВП, характер зведення платіжного балансу, умови формування бюджету та багато інших факторів.

Зрозумілі об’єктивні обмеження, які накладає на фінансову політику занепад реального сектору, що, у свою чергу, унеможливлює активну бюджетну політику мізерністю надходжень та змушує уряд вдаватися до використання зовнішніх фінансових джерел. Причому ці обмеження ставали протягом кількох років все більш жорсткими та такими, що прирікали державу на роль пасивного спостерігача за руйнацією національної економіки.

Найбільш помітною подією валютно-фінансового життя останніх десятиліть стало введення євро в країнах—членах ЄС (спочатку для 11 з них). Загальна чисельність населення країн зони «євро» становить 290 млн осіб, на них припадає 19,4% світового виробництва та 18,6% обсягу світової торгівлі. Введення євро означає передання повноважень проводити валютну політику єдиному спільному центральному банку, послідовну відмову від такого важливого атрибуту національного суверенітету, як право країни володіти власною валютою.

1 січня 2002 р. було введено в обіг нові купюри та монети («євро» та «центи»), а через кілька місяців (країни-члени взяли на себе певні зобов’язання) усі готівкові та безготівкові розрахунки проводяться виключно у євро. Спільна європейська валюта є висококонкурентною відносно долара, єни, а також інших валют. Отже, Україні, як і іншим державам, треба враховувати наслідки запровадження євро — один із найважливіших інструментів та об’єктів міжнародного валютного ринку, що одразу після своєї появи вніс кардинальні зміни у фінансову ситуацію у світі. Введення євро стає одним із ключових факторів подальшої інтеграції та стабільності у Європі, сприяє заощадженню на трансакційних витратах, полегшує боротьбу з інфляцією, підвищує інтерес інвесторів та банківських інститутів усього світу до країн ЄС. Українська ж транзитивна економіка, яка тільки на зламі століть вийшла з гострої соціально-економічної кризи та яка все ще переживає валютно-фінансову скруту, особливо залежить від зазначених подій. Адже євро додає нових нюансів складному процесові інтеграції країни до європейських політичних та економічних структур

< Назад   Вперед >
Содержание