Міжнародна економічна інтеграція та її форми

Сьогодні якісно новим, найвищим етапом інтернаціоналізації світової економіки є економічна інтеграція, яка набула розвитку через різні об’єднання країн. Такі регіональні об’єднання являють собою більш глибокі, взаємопроникливі економічні зв’язки національних економік різних країн.

Економічна інтеграція («інтер» з латині — цілий) — це широке міждержавне об’єднання, яке діє відповідно до спеціальних угод і має певну організаційну структуру (включаючи спільні керівні та інші установи). У межах такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються різні види господарської діяльності на особливих пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими факторами:

• економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;

• закономірностями НТП;

• тенденціями демографічної ситуації;

• наявністю і необхідністю вирішення глобальних проблем;

• швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;

• ринковою «уніфікацією» економічного розвитку.

Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм (див. рис. 25.2). Найпростішою формою об’єднання є зона преференційної торгівлі, яка передбачає пільговий торговельний режим. Це означає, що дві або більше країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, одночасно зберігаючи їх відносно до інших країн. Найбільш показовим прикладом такої форми є Преференційна система Британської Співдружності (1932), яка об’єднувала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий режим для країн-учасниць, який передбачає відміну торговельних обмежень, насамперед митних зборів. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної торгівлі США — Канада (1988), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Митний союз вимагає проведення загальної зовнішньоторговельної політики, впровадження єдиного митного тарифу до країн, що не беруть участі в угрупованні. Такі угоди діяли у Бенілюксі (1948), Європейському Союзі (1968).

Найбільш складною формою економічної інтеграції, на думку її ідеологів, є економічний (і валютний) союз, який об’єднує всі названі вище форми з проведенням спільної економічної і валютно-фінансової політики. Перетворення ЕЄС в Європейський Союз (ЄС) — крок у цьому напрямі. Економічна інтеграція повинна завершуватися політичною, що означає створення політичного союзу. Останній передбачає ліквідацію політичних кордонів між державами, тобто фактично їх об’єднання у федеративну державу

< Назад   Вперед >
Содержание