Обмін як засіб максимізації цінності
Отже, кожен з контрагентів (або учасників угоди) збільшує особисту цінність у процесі трансакції. Звичайно, можна відзначати дію суб’єктивного чинника, особистої оцінки вигоди та споживчих якостей товару. Але очевидно, що існує й об’єктивна компонента «корисності» обміну.
Ось елементарний приклад. Робітник виготовляє товар («класичний» приклад — сокиру) та обмінює його на продукт іншого економічного суб’єкта (не менш «класичну» вівцю). Але ж в результаті обміну ні вівця не збільшує своєї ваги, ані сокира не стає гострішою. Інакше кажучи, матеріальні об’єкти обміну якими були, такими й залишилися.
Але чому ж ми відзначаємо позитивну роль обміну для збільшення цінності? (Адже якби такої ролі не було, то не було б і об’єктивних підстав для реалізації самої угоди.)
Угода (в контексті, що нас цікавить, — угода міжнародна) є завершальним епізодом цілісного процесу виробництва та реалізації продукції, який веде до збільшення цінностей. Це збільшення відбувається в результаті міжнародної спеціалізації та в межах процесу міжнародної кооперації виробництва. А ось спеціалізація та кооперація характеризують таку модель виробництва, яка є більш ефективною, ніж неспеціалізована та нескооперована.
Таким чином, обмін (та міжнародний обмін зокрема) є своєрідним свідченням результативності спеціалізованої моделі виробництва, хоча технологічно є відмінним від такого виробництва та відбувається після його завершення.
Економічно дещо іншу, але функціонально аналогічну роль відіграє обмін у процесі спільного виробництва, коли має місце постадійна спеціалізація. Обмін дає змогу забезпечити виробничий процес предметами праці (технологічними вузлами, деталями тощо), і його можна вважати органічною складовою цього процесу