5.2. Ефективний внутрішній ринок як пріоритет соціально-економічного розвитку України

Розвиток внутрішнього ринку є невід’ємною складовою загальної стратегії сталого економічного зростання в Україні. Йдеться про те, що вдосконалення і розширення внутрішнього ринку має сприяти виходу національної економіки на принципово новий рівень розвитку відповідно до викликів глобалізації світового господарства.

Подальша трансформація вітчизняної економіки на самодостатній ринковій основі потребує суттєвого піднесення ролі та значення внутрішнього ринку шляхом активного залучення у господарський оборот продукції національного виробництва. Досвід трансформаційних економік засвідчує, що розвиток внутрішнього ринку виступає дієвим чинником підтримки вітчизняного капіталу та підприємництва, стабілізації фінансової системи, задоволення платоспроможного попиту і забезпечення економічної безпеки національних держав. Стає все більш очевидним, що ефективний ринок – це не лише свобода приватної ініціативи, але й суворий правовий порядок, єдині та стабільні правила торговельної діяльності. Завдання держави на сьогодні полягає саме у встановленні цих правил і забезпеченні їх виконання.

Характерною ознакою сучасного внутрішнього ринку в Україні є слабкість ринкових інституцій, неефективність наявних механізмів державного регулювання економічними процесами на ринку, розвиток тіньових, віртуальних і фіктивних відносин. Важливим є врахування усього комплексу макроекономічних (темпи економічного зростання, рівень інфляції, стан безробіття, параметри монетизації економіки тощо) і мікроекономічних (мотиви й цільові установки економічної поведінки виробників і споживачів, механізми та інструменти управління і прийняття рішень в локальних структурах ринку тощо) чинників, які впливають на розвиток внутрішнього ринку; чітке бачення взаємозв’язків між ними.

Вагомою рушійною силою розвитку внутрішнього ринку є конкуренція. Конкуренція включає різноманітні форми суперництва суб’єктів господарювання на ринку за кращі умови реалізації товарів. Рівень конкуренції у межах того чи іншого сегмента ринку визначається кількістю продавців, часткою їх операції на ринку, а також формами конкуренції, що застосовуються.

Ринок є особливим механізмом взаємодії (координації) намірів та дій виробників і споживачів. Ринок – це суспільний механізм зв’язку між виробництвом і споживанням. Формою організації ринку є торгівля (оптова і роздрібна). А.А. Мазаракі справедливо зазначає: «Лише на перший погляд може здатися, що торгівля настільки проста справа, що її не слід корелювати з економічною теорією» [1].

Внутрішній ринок займає особливе місце в економіці будь-якої країни. Він є органічною складовою цілісного національного відтворювального процесу. Важливо не лише виробити продукцію, її потрібно ще продати (реалізувати) на ринку. Факт продажу (збуту) створює необхідні фінансово-економічні передумови для подальшого відтворення національного капіталу.

Безумовно, макроекономічна невизначеність робить ринок недосконалим і обмежує його ефективність. Сутність ринку не зводиться лише до отримання його агентами максимального доходу і корисності від трансакцій обміну. Окрім раціонально-економічних, на ринку діє й складний комплекс соціально-інституційних зв’язків, вагомою є роль таких інституцій, як держава, право, правила й кодекси господарської поведінки [2].

Внутрішній ринок є основою функціонування народного господарства, його необхідною макроекономічною інфраструктурою, яка впливає на життєдіяльність усього суспільства. Недосконалість внутрішнього ринку спричиняє виникнення різноманітних його спотворень – тіньових ринків, нецивілізованих форм торгівлі та ін.

Ринок виявляє тенденції, врахування яких дозволяє виробництву краще орієнтуватися на інтереси споживачів. Суперечність між виробництвом і споживанням як первинна суперечність процесу національного відтворення існує постійно, але характер її прояву змінюється. У трансформаційній економіці, зустрічаючись із труднощами і проблемами у сфері виробництва й обігу, більш активні ринкові суб’єкти через підвищення цін зазвичай перерозподіляють у свою користь додану вартість, перекладаючи приріст витрат на кінцевого споживача.

Серед пріоритетів розвитку внутрішнього ринку споживчих товарів найважливішим є підвищення платоспроможного попиту [3]. Особлива важливість і значення цієї проблеми зумовлені потребами стимулювання економічного зростання. Економічне зростання є найкращим засобом підвищення реальних доходів населення, а, отже, і платоспроможного попиту. З іншого боку, стимулювання платоспроможного попиту є основним напрямом регулювання розвитку національного виробництва та розширення внутрішнього ринку. Якщо існує попит, то здійснюється процес виробництва товарів та їх реалізація. Високий платоспроможний попит – необхідний чинник ефективного функціонування внутрішнього ринку.

Активний розвиток внутрішнього ринку є важливим джерелом економічного зростання, який реалізується і за умов несприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури [4]. Економічне зростання при цьому стимулюється за допомогою максимізації внутрішнього споживання.

Основними чинниками економічного зростання в Україні були, насамперед, зовнішні фактори [5], зокрема істотне зниження валютного курсу гривні і підвищення цін на основні товари українського експорту на світових ринках. На внутрішньому ринку внаслідок стихійного процесу первісного нагромадження капіталу утворилися потужні фінансово-промислові угрупування, тісно пов’язані з владними структурами та бюджетними ресурсами. Сформувалися економічні відносини, які є значною мірою деформованими, непрозорими, такими, що регулюються не ринковими механізмами і нормами закону, а неформальними домовленостями та вибірковим застосуванням чинного законодавства.

Головною рушійною силою розвитку внутрішнього ринку є платоспроможний попит. Проблема попиту – це насамперед проблема реальних доходів економічних суб’єктів. Тільки на основі збільшення доходів можна сформувати істотний багатосегментний попит і відповідний високий рівень купівельної спроможності населення. У цьому плані одним з головних напрямів національної економічної політики стає стимулювання внутрішнього попиту. Особлива важливість і значення проблеми платоспроможного попиту зумовлені потребами стимулювання сталого економічного зростання.

Загальноприйнятий показник розвитку ефективного внутрішнього ринку – перевищення темпів зростання внутрішнього попиту над темпами збільшення експорту. Необхідним є випереджаюче зростання внутрішнього споживання та підвищення його частки в структурі ВВП. Серед показників рівня розвитку внутрішнього ринку важливими також є: випереджаюче зростання внутрішнього попиту порівняно із зовнішнім попитом, переорієнтація внутрішніх споживачів з іноземних товарів на вітчизняні (імпортозаміщення).

Орієнтація національної економіки на пріоритетне обслуговування зовнішнього попиту в сучасних умовах означає її надмірну залежність від зовнішніх чинників розвитку (зовнішні економічні шоки щодо України, по суті, неможливо спрогнозувати), що обмежує реалізацію національних економічних пріоритетів. В інтересах стимулювання сталого економічного розвитку важливо задіяти ефективну систему державного регулювання внутрішнього ринку. Безумовно, геоекономічні та геополітичні зміни активізують в сучасних умовах проблему формування цивілізованого внутрішнього ринку в трансформаційних економіках як важливу мету та пріоритетний засіб підвищення ефективності національних господарств. На жаль, за даними Звіту про глобальну конкурентоспроможність за 2007–2008 рр. Всесвітнього економічного форуму, якщо за індексом розміру внутрішнього ринку Україна займає 27 місце серед 131 країни (це є нашою конкурентною перевагою), то за ефективністю товарних ринків – лише 101 місце серед 131 країни, тобто ефективність товарних ринків є однією з найслабших позицій України у міжнародних порівняннях [6].

Важливою негативною рисою внутрішнього ринку в трансформаційних економіках є високий рівень тінізації фінансово-господарської діяльності, по суті, всіх ринкових суб’єктів, внаслідок чого бюджет недоодержує значні кошти. Реальністю стало масове налагодження схем із ухиленням від сплати податків і відмиванням «тіньових» грошей. В тіньовій економіці грошовий обіг засмічений значним обсягом «тіньових» грошей, які мають свою характерну специфіку кругообороту. Типовою для тіньової економіки є наявність істотної різниці між зареєстрованим експортом/імпортом і відповідним поверненням/відтоком валютних коштів.

Головний світовий виклик останніх років – глобальна нестабільність і фінансова криза, яка поєднується з посиленням недовіри економічних суб’єктів до наявних міжнародних фінансових інститутів. Криза ліквідності на світовому фінансовому ринку знайшла своє відображення у труднощах з оперативною мобілізацією ліквідних коштів його учасниками внаслідок зниження їх взаємної довіри. Світова фінансова криза була обумовлена дією фундаментальних чинників, пов’язаних з «перегрівом» світового фінансового ринку в силу надмірного розширення спекулятивних та арбітражних операцій, угод з похідними фінансовими інструментами, широкого застосування високоризикованих інвестиційних стратегій та ін. [7] Наслідком послаблення ролі загальновизнаних фінансових активів стало зростання вартості альтернативних фінансових вкладень: цін на стратегічну сировину (насамперед, нафту), продовольчі товари, золото, курсу євро та ін.

Зростання світових цін на невідтворювальні ресурси і продовольчу сировину створює серйозні проблеми для внутрішнього ринку слаборозвинених країн світу ( насамперед, тих, де не менше 40–50% доходів домогосподарств йде на харчування). Уже не є сенсацією ціна бареля нафти у 130 доларів (згадаємо, що у кінці 1980-х рр. ціна на нафту становила лише 15 доларів за барель), а тонни пшениці – 500 доларів. За 2005–2007 рр. світові ціни на продовольство виросли у 1,8 раза. Зростання світових цін на продовольство викликає підвищення вартості товарів на суміжних ринках і насамперед – вартості добрив. І ця тенденція буде зберігатися не лише у короткостроковій перспективі.

Найбільші загрози для українських товаровиробників пов’язані зі зростанням світових цін на енергоносії. Кризова ситуація на зовнішньому ринку загрожує, насамперед, українському металургійному сектору і машинобудуванню. Мінімізація впливу на національну економіку несприятливої ситуації на зовнішніх товарних і фінансових ринках вимагає прийняття ряду протекціоністських державних заходів. У цьому плані можна ставити питання про виникнення й загострення суперечності між необхідністю захисту вітчизняної економіки та вимогами дотримання правил СОТ і виконання зобов’язань, які Україна взяла на себе при вступі до цієї міжнародної організації.

Необхідною умовою соціально-економічного розвитку є ефективний захист внутрішнього ринку від так званого неофіційного імпорту. З точки розу держаних інтересів найбільш гострою у цьому плані є ситуація на ринку підакцизних товарів [8]. Такий підхід слід погоджувати зі стратегією вступу України до СОТ, адже основною вимогою цієї організації є лібералізація зовнішньої торгівлі. На внутрішньому ринку України дуже багато контрабандної та фальсифікованої продукції, що створює нерівні умови конкуренції для тих вітчизняних товаровиробників, які працюють відкрито і прозоро.

Довготривалим ризиком для України стала нестійкість платіжного балансу. У 2006–2008 рр. уперше за багато років в Україні мало місце від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу. В умовах недостатності припливу іноземних інвестицій експортна виручка за своїми обсягами не дає змоги, без капіталізації заощаджень інших країн, фінансувати потреби вітчизняного імпорту. Поєднання споживчого буму з надмірними потребами імпорту створює надто небезпечні умови щодо гарантування подальшого зростання ВВП.

Причини дефіциту зовнішньоторговельного балансу України у 2006–2008 рр. пов’язані з високою імпортозалежністю багатьох галузей вітчизняної економіки. Особливо турбує не стільки саме зростання імпорту, скільки його високі темпи приросту відносно експорту (рис. 2). Тенденція випереджаючого зростання товарного імпорту багато в чому пов’язана з підвищенням реального обмінного курсу гривні. Важливе значення у цих умовах набуває зростання інвестицій у розширення експорту та імпортозаміщення. У цьому зв’язку значний потенціал закладений у випереджаючому зростанні конкурентоспроможних наукоємних галузей української промисловості (ракетно-космічна, авіаційна, електротехнічна), обсягу послуг інноваційного сектору, а також в імпортозаміщенні як інвестиційних, так і споживчих товарів (частка імпорту нині складає значну частку внутрішнього споживання).

Важливе значення тут має рівень і динаміка курсу національної валюти, що істотно впливає на кон’юнктуру внутрішнього ринку через зростання (чи зниження) цін на імпортні товари. В економічній науці давно виявлений тісний зв’язок між темпами зміцнення національної валюти та динамікою імпортної експансії на внутрішній ринок. В Україні ситуацію ускладнює наявний розрив між паритетом купівельної спроможності і номінальним валютним курсом гривні [9].

Безумовно, як в цілому у всесвітньому господарстві, зростання обсягів експорту повинно бути національним економічним пріоритетом. Зростання останніми роками розриву між темпами приросту імпорту та експорту на користь першого і формування від’ємного сальдо торгівлі товарами є негативним чинником розвитку економіки України.

Гостра проблема – наявність цінової диспропорції між експортними і внутрішніми цінами на товари експорту, що не дає розвиватися внутрішньому виробництву і збільшує інфляційні очікування. Важливо, щоб майбутнє зменшення валютних надходжень (а це цілком ймовірно) не стало чинником економічної кризи, а, навпаки, дало додаткові імпульси до економічного зростання, змусило б мобілізувати внутрішні джерела економічного розвитку. В сучасних умовах високі валютні доходи підприємств експортних галузей стримують структурні трансформації, обмежують можливості диверсифікації, зменшують обсяги інвестицій в інші сектори національної економіки.

Очевидно, у середньостроковій перспективі істотного поліпшення сальдо зовнішньоторговельного балансу в Україні очікувати не слід – через зростання вартості імпортних енергоресурсів, а також високу енергозалежність основних статей українського експорту (насамперед, продукції металургійної та хімічної промисловості).

Внаслідок переорієнтації української економіки на імпортну базу пріоритетним стає завдання розвитку внутрішнього ринку. В сучасному глобалізаційному світі ємкий внутрішній ринок стає загальновизнаною умовою життєздатності та ефективного функціонування економічної системи. Сучасна конкурентоспроможна економіка неможлива без ефективного внутрішнього ринку. Треба бути реалістами: в найближчі роки Україна, з орієнтацією її економіки на виробництво продукції з малою часткою доданої вартості і низькою якістю інститутів, не зможе скласти на світових ринках серйозну конкуренцію розвиненим країнам світу в створенні нових наукоємних технологій і продуктів з високою часткою доданої вартості. У цих умовах все більшого значення набуває пріоритет розширення внутрішнього ринку.

З точки зору реалізації національного пріоритету розвитку внутрішнього ринку країни важливе значення має співвідношення між темпами зростання ВВП, доходів населення і роздрібного товарообороту (рис. 2).

Безумовно, більш високі темпи зростання доходів населення відображають соціальну спрямованість розвитку української економіки. Однак, надмірно високе перевищення темпів приросту доходів порівняно з ВВП не є економічно обґрунтованим. Саме прискорене зростання ВВП й може бути фундаментом, на якому ґрунтується увесь соціальний розвиток країни та підвищення добробуту її громадян.

Підвищення доходів населення закономірно викликає підвищений попит на споживчі товари і зростання обсягів роздрібного товарообороту. Зростання доходів населення в Україні останніми роками випереджає динаміку роздрібного товарообороту: у 2002 р. – відповідно 117,1% і 115,0%, у 2004 р. – 127,2% і 121,9%, у 2005 р. – 139,1% і 123,4%; у 2007 р. – 130,3% і 129,5%; лише у 2003 р. – 116,5% і 120,5%, у 2006 р. – 123,8% і 126,4% відповідно [10]. В Україні завдяки зростанню платоспроможного попиту та запровадження сучасних підходів до здійснення торговельного бізнесу намітилась стійка тенденція до зростання обороту роздрібної торгівлі (на 15,0% у 2002 р., на 20,5% за 2003 р., на 21,9% за 2004 р., на 23,4% за 2005 р., на 26,4% за 2006 р., на 29,5% за 2007 р.) [11]. Головне при цьому, щоб внутрішній попит стимулював вітчизняне виробництво, а не приплив імпортних товарів на український внутрішній ринок.

Реалізація пріоритету розвитку внутрішнього ринку невіддільна від формування ефективно функціонуючої внутрішньої торгівлі. Внутрішня торгівля (відповідний вид економічної діяльності за КВЕДом визначається як «Оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту») на сьогодні є важливою сферою національної економіки, яка дає вагомий внесок у виробництво ВВП і є одним з найбільш зростаючих сегментів української економіки (табл. 1).

Найбільше зростання валової доданої вартості у 2007 р. відбулося в оптовій і роздрібній торгівлі – 20,6%, фінансовій діяльності – 13,7%, будівництві – 13,2%, переробній промисловості – 12,8%, транспорті та зв’язку – 11,0%, добувній промисловості – 4,1% [13].

У національній економіці об’єктивно існує взаємозв’язок між збільшенням обсягів внутрішньої торгівлі і розширенням процесу виробництва. Проблема збільшення обсягів валової доданої вартості у торгівлі в нинішніх умовах полягає в тому, що обсяги оптового і роздрібного товарообороту зростають, в основному, за рахунок нецивілізованих чинників, надмірної кількості посередників, «накручування» цін та ін.

Частка торгівлі у валовій доданій вартості в економіці України за даними системи національних рахунків постійно зростає (рис. 3): 1990 р. – 4,5%, 1995 р. – 5,9%, 1996 р. – 6,4%, 1997 р. – 9,1%, 1998 р. – 8,7%, 1999 р. – 8,5%, 2000 р. – 10,6%, 2001 р. – 12,4%, 2002 р. – 12,2%, 2003 р. – 13,2%, 2004 р. – 13,1%, 2005 р. – 14,4%, 2006 р. – 14,5%, 2007 – 14,6% (до 2000 р. – торгівля та громадське харчування, з 2001 р. – оптова і роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту). Більш високу частку у валовій доданій вартості має лише переробна промисловість (2005 р. – 22,4%, 2006 р. – 20,6%, 2007 р. – 23,4%) [14].

У Російській Федерації частка торгівлі і ресторанного господарства в галузевій структурі валової доданої вартості у поточних цінах становила у 2005 р. 20,6% [15]. У США питома вага торгівлі в структурі ВВП за галузями виробництва також має тенденцію до зростання: 1980 р. – 9,1%, 1990 р. – 10,3%, 2000 р. – 12,8%, прогноз на 2010 р. – 15,3% [16]

Причини та соціально-економічні наслідки істотного збільшення питомої ваги внутрішньої торгівлі у створенні валової доданої вартості досить широко обговорюються в економічній літературі [17]. На наш погляд, прискорений розвиток внутрішньої торгівлі є результатом загального економічного зростання в країні (табл. 2).

Зростання і вдосконалення внутрішнього ринку значною мірою залежить від динамічного та ефективного розвитку внутрішньої торгівлі. Торгівля виконує роль економічного двигуна для інших галузей, сприяє безперервності відтворювальних процесів, здійснює ринкове узгодження споживчого попиту і пропозиції, забезпечує ефективні народногосподарські та міжрегіональні зв’язки.

Безумовно, зростання обсягів внутрішньої торгівлі є прогресивним явищем, якщо воно відповідає обсягу розширення національного товарного виробництва і насичення внутрішнього ринку вітчизняними товарами. На жаль, у кризових умовах розвиток внутрішньої торгівлі став перекрученою формою вираження загальної деформації макроекономічної структури національного господарства.

Можна стверджувати, що в сучасних умовах в Україні у сфері економіки в цілому і внутрішнього ринку зокрема почала формуватися принципово нова ситуація. Йдеться про завершення в основному первісного періоду перетворень і створення передумов для переходу до нового етапу трансформації – більш зрілого, повного та ефективного.

У цьому зв’язку стає необхідним пошук найбільш ефективних інститутів та інструментів, за допомогою яких можна забезпечити дієвий розвиток національного виробництва і внутрішнього ринку. З іншого боку, небезпечним є формування в Україні так званої споживацької моделі економічного розвитку. І.В. Крючкова зазначає: «Надмірна концентрація наявних доходів у секторі домогосподарств у країнах з низьким рівнем добробуту населення стає чинником переходу до споживацької моделі розвитку, оскільки темп зростання споживчого попиту починає випереджати темп підвищення інвестиційного попиту» [19]. Думається, що абсолютне протиставлення споживчої та інвестиційної моделі економічного розвитку в цілому є безпідставним. Без споживання неможливий розвиток національного виробництва.

У перспективі внутрішній ринок буде ефективно функціонувати тоді, коли сформується самостійний розвинений фінансовий ринок (насамперед, фондовий ринок, ринок корпоративних цінних паперів). Тим самим для внутрішнього ринку будуть створені принципово нові умови розвитку на основі оптимального збалансування цілісного кругообороту продуктивного, торговельного і фінансового капіталів, поліпшення фінансового механізму функціонування торговельної галузі. Ринок і торгівля пов’язані з виробництвом, а, отже, і з грошовою, фінансовою та кредитно-банківською системами [20].

Піднесення національного виробництва й пожвавлення економічної кон’юнктури в Україні призвело до позитивних змін на внутрішньому ринку: має місце збільшення обсягів роздрібного та оптового товарообороту, реалізації товарів споживчого призначення через мережу роздрібної торгівлі та ресторанного господарства. У 2006 р. оборот роздрібної торгівлі (разом з розрахунковими обсягами продажу товарів на ринках та фізичними особами – підприємцями) в Україні склав 237,8 млрд грн (у 2005 р. – 174,4 млрд грн), роздрібний товарооборот підприємств у 2007 р. – 178,2 млрд грн (у 2005 р. – 94,3 млрд грн, у 2006 р. – 130,0 млрд грн) і оборот ресторанного господарства – 9,1 млрд грн (у 2005 р. – 7,5 млрд грн). Оборот роздрібної торгівлі на одну особу населення склав у 2006 р. лише близько 5100 грн, а роздрібний товарооборот підприємств на одну особу – 3832 грн у 2007 р. [21].

Одним з основних завдань розвитку внутрішнього ринку в Україні є збільшення фізичного обсягу товарної пропозиції (на неінфляційній основі). При цьому зростає значущість встановлення більш детальних критеріїв достатності товарної пропозиції на внутрішньому ринкові. Йдеться, насамперед, про необхідність врахування перспектив сталого збільшення платоспроможного попиту, здійснення позитивних структурних змін у попиті, тенденцій змін споживчої поведінки економічних суб’єктів (орієнтації на споживання більш якісних при збільшенні грошових доходів) та ін. Товарна пропозиція за своїм обсягом, структурою та якістю повинна гнучко реагувати на зміни в платоспроможному попиті й одночасно формувати більш ефективний попит.

Таблиця 3 відображає динаміку результативних показників розвитку внутрішнього ринку України.

У 2000 р. почався ріст основних показників соціально-економічного розвитку України: ВВП на 5,9%, (2001 р. – на 9,2%, 2002 р. – на 5,2%, 2003 р. – на 9,6%, 2004 р. – на 12,1%, 2005 р. – на 2,7%, 2006 р. – на 7,1%, 2007 р. – на 7,6%), оптового товарообороту – на 6,1% у 2002 р. (2003 р. – на 35,8%, 2004 р. – на 38,8%, 2006 р. – на 30,5%, 2007 р. – на 29,5%). Індекс цін виробників промислової продукції у грудні 2007 р. порівняно з груднем 2006 р. складав 23,3%, індекс споживчих цін – 16,6%. У 2005 р. падіння обсягів оптового товарообороту (на 6,6%) обумовило суттєве зменшення темпів приросту ВВП (до 2,7%). На наш погляд, можливі кризові явища в економіці України в нинішніх умовах обов’язково будуть пов’язані з падінням обсягів оптового і роздрібного товарооборотів.

Складні проблеми внутрішнього ринку мають місце у сфері оптового товарообороту. У соціалістичній економіці оптовий ринок створювався і діяв як основний елемент системи централізованого розподілу товарних ресурсів. Нині нові власники оптових підприємств зорієнтовані переважно на короткострокові та високодохідні комерційні угоди. Формування ефективної багатоканальної системи товаропостачання, яка б включала багатоманітність видів оптово-посередницької діяльності відбувається надто повільно.

В Україні необхідне зменшення надмірної кількості посередників між промисловістю і роздрібною торгівлею; діяльність цих посередників супроводжується зростанням («накруткою») роздрібних цін. Промисловості, безумовно, вигідніше працювати з великими оптовими торговельними підприємствами, які пропонують кращі умови і нижчі закупівельні ціни. Однак таких великих оптових підприємств на вітчизняному ринку дуже мало.

У кризовій економіці 90-х рр. ХХ ст. в Україні проявилась тенденція до диверсифікації торговельної діяльності, часто-густо всупереч потребам її спеціалізації. Так, зближення оптової і роздрібної торгівлі виявилося в тому, що багато роздрібних торговців почали виконувати функції оптової торгівлі, а оптовики, в свою чергу, почали, щоб «вижити», займатися роздрібною торгівлею.

Деформація оптової торговельної ланки порушила в Україні систему міжгалузевих господарських зв’язків, позбавила відтворювальний процес важливого інструменту впливу на процес національного виробництва. І. В. Крючкова вважає, що саме в оптовій торгівлі найширше представлені так звані нетипові підприємства, для яких характерними є надзвичайно високі «офіційні» обсяги виробництва, що ніяким чином не співвідносяться з іншими показниками, особливо з чисельністю зайнятих працівників, прибутками, і, особливо, сплачуваними податками. Такі «нетипові» є лише агентами (своєрідними «тунелями») для здійснення переливу доходів за допомогою механізмів так званих цінових трансфертів (посередницької маржі) – від великих підприємств до певних осіб, для наступного використання цих ресурсів з метою особистого збагачення та в політичних цілях [23].

В умовах трансформаційної економіки внаслідок нерозвиненості оптової торговельної мережі відносини між промисловістю та роздрібною торгівлею набувають перекручених форм. Торговельні підприємства отримали реальну можливість диктувати невигідні умови постачання споживчих товарів для товаровиробників-постачальників. Практика виявила дуже різноманітні форми дискримінації постачальників. Переваги оптового торговця над виробником не створюють належних стимулів для розвитку внутрішнього ринку.

У цілому можна стверджувати, що внутрішній ринок України на сьогодні знаходиться на піднесенні і має усі перспективи для подальшого успішного розвитку. Основна проблема полягає в тому, щоб вітчизняний ринок формувався за рахунок якісної і доступної за ціною продукції вітчизняного виробництва.

Оцінка наявного виробничого потенціалу економіки України дозволяє стверджувати, що мають місце реальні можливості для повноцінного розвитку внутрішнього ринку на власній виробничій основі. Цивілізований сучасний внутрішній ринок неможливо уявити поза ефективним функціонуванням вітчизняних товаровиробників, які випускають якісну конкурентоспроможну продукцію.

На жаль, на багатьох вітчизняних товарних ринках розширення платоспроможного попиту супроводжується зростанням імпорту, що є в сучасних умовах несприятливим чинником для розвитку внутрішнього виробництва. Несприятливою тенденцією стало збільшення в структурі вітчизняного виробництва товарів з низьким ступенем обробки (залізної руди, цементу, зернових, олійних культур). Навпаки, питома вага вітчизняних товарів з високим ступенем обробки у сукупній пропозиції продукції на внутрішньому ринку зменшилася. У структурі пропозиції надмірно зростає питома вага імпорту: наприклад, у структурі пропозиції механічного обладнання, машин і механізмів вона становить 68% [24]. Незбалансованість попиту і пропозиції на внутрішньому ринку є основним чинником інфляції в Україні.

У цих умовах важливе значення має формування національної моделі захисту внутрішнього ринку в умовах його інтеграції у систему глобалізованого товарообміну. В Україні не знайшли належного застосування багато поширених у міжнародній практиці методів та засобів захисту внутрішнього ринку. Недостатньо використовується міжнародний досвід щодо регулювання зовнішньої торгівлі, що сприяло б вирішенню важливих народногосподарських завдань. Йдеться, зокрема, про впровадження ефективних стандартів і технічних норм на імпортовану продукцію, сучасних систем її сертифікації та ін. Соціально-економічний розвиток багатьох постсоціалістичних країн засвідчує, що за умов відсутності розвиненого внутрішнього товарообміну посилення відкритості економіки призводить до надмірно жорсткого тиску імпорту на розвиток внутрішніх ринків.

Отже, в сучасних умовах виникла нагальна потреба у створенні загальнодержавної системи контролю за рухом імпортних товарів аж до кінцевого споживача. Зокрема, важливо забезпечити контроль за виконанням договорів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності з резидентами офшорних зон. Слід жорстко обмежувати можливості надходження на внутрішній ринок імпорту низької якості. Не можна свідомо ставити вітчизняних виробників у гірші конкурентні умови в боротьбі із закордонними виробниками за ринки збуту.

Багато проблем розвитку вітчизняного внутрішнього ринку пов’язані з наявністю неефективних каналів збуту товарів, де існують труднощі щодо здійснення контролю за товарообігом. Надто великою є частка дрібнороздрібних та дрібнооптових об’єктів торгівлі, більшість з яких належать фізичним особам – підприємцям.

Як видно з рис. 4, кількість малих підприємств оптової та роздрібної торгівлі в Україні є значною, хоча останніми роками їх частка й зменшується: 2000 р. – 101113 од. (або 46,4% від їх загальної кількості в економіці), 2001 р. – 100 248 од. (42,9%), 2002 р. – 102067 од. (40,2%), 2003 р. – 104 070 од. ( 38,2% ), 2004 р. – 102015 од. (36,0%), 2005 р. – 101379 од. (34,3%), 2006 р. – 103006 од. (33,5%). Найбільше малих підприємств функціонує в оптовій торгівлі та посередництві в оптовій торгівлі – 69,2% від їх кількості в сфері торгівлі у 2006 р. (у 2005 р. – 68,1%, 2004 р. – 67,2%, 2003 р. – 66,4, 2002 р. – 65,3%) [25].

На сьогодні на одне підприємство оптової торгівлі припадає у середньому лише трохи більше трьох підприємств роздрібної торгівлі. За таких умов оптові підприємства вже не здатні відігравати роль центрів регулювання товаропотоків і перетворюються на посередників, які здійснюють операції лише з продажу та перепродажу невеликих партій товарів. Такі підприємства не спроможні здійснювати повний цикл основної торговельної діяльності [26]. Усе це вкрай негативно позначається на взаємозв’язках роздрібної торгівлі й вітчизняних товаровиробників. Гіпертрофовано розвинений сектор оптової торгівлі відносно сектору роздрібної торгівлі є серйозним доказом спекулятивного характеру економіки [27].

З метою стимулювання економічного зростання необхідна інтенсифікація дій держави щодо динамічного та ефективного розвитку внутрішнього ринку, задіяння більш ефективних інструментів регулювання внутрішньої торгівлі. Вітчизняна торгівля має на ділі перетворитися у дієвий економічний двигун для інших галузей народного господарства, сприяти ефективності відтворювальних процесів, здійснювати належне ринкове узгодження попиту і пропозиції, забезпечувати ефективні народногосподарські та міжрегіональні зв’язки. Слід відмітити, що на практиці ще має місце недооцінка об’єктивних закономірностей розвитку внутрішнього ринку та відсутність в Україні повноцінної системи державного регулювання внутрішньої торгівлі.

Державне регулювання внутрішнього ринку передбачає ефективне використання системи товарних балансів. Забезпечення товарного балансу – це завдання системного й динамічного характеру. Йдеться про постійний моніторинг і регулювання усіх товарних секторів внутрішнього ринку. Важливими тут є не стільки однопродуктові баланси, скільки комплексні матеріальні баланси, які розробляються для взаємозамінних видів товарів. Державне регулювання внутрішнього ринку в сучасних умовах неможливе без використання міжпродуктових балансів.

Значні перспективи в українській економіці має ефективне використання на товарних ринках такого інструменту державного регулювання, як інтервенційний фонд. Інтервенційні операції мають важливе значення для підтримання стабільного рівня внутрішніх цін. Як відомо, товарні резерви формуються державою в періоди зниження цін, а товарні інтервенції здійснюються при підвищенні (особливо невиправданому) цін [28]. Порядок створення й використання інтервенційного фонду зерна було передбачено ще у Законі України «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р. № 37-IV. Створення інтервенційного фонду має важливе значення для багатьох товарних ринків. Мета його застосування – стабілізація відповідних товарних ринків під час коливань обсягів продажу й цін упродовж маркетингового року.

Держава повинна забезпечувати створення страхових і резервних запасів стратегічних та соціально-значущих видів товарів, у першу чергу продовольчих (інтервенційного фонду), здійснювати кредитування діяльності оптових підприємств щодо створення й утримання цих запасів з гарантією компенсації можливих збитків. Брати участь у формуванні інтервенційного фонду можуть як підприємства держрезерву, так і комерційні (оптові) підприємства, які пройшли конкурсний кваліфікаційний відбір і залучаються до участі у державних закупівлях. Це може бути здійснено шляхом доведення оптовим підприємствам держзамовлення, розрахованого на підставі обґрунтованого нормативу накопичення товарних запасів (за кількістю населення регіону, динамікою попиту та пропозиції, нормами споживання) та надання спеціального кредиту.

Створення ефективного внутрішнього ринку слід розглядати як основу для загального покращання соціально-економічних процесів в українському суспільстві. Йдеться про те, що наукове пояснення економічного зростання має здійснюватися не тільки з боку виробництва, але й на основі сфери товарного обігу і ринку. Вирішення проблем формування цивілізованого внутрішнього ринку споживчих товарів надасть можливість зробити вагомий крок у розвиткові національної економіки України. Внутрішній ринок України повинен перетворитися в сучасний ринок європейського зразка, мають бути досягнуті загальносвітові стандарти його розвитку.

Розвиток внутрішнього ринку в сучасній українській економіці означає поліпшення його соціально-економічної якості, посилення потенціалу цивілізованості, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції, прискорення товарно-грошового обміну (швидкості просування товарів від виробників до споживачів), зростання ліквідності товарних ресурсів, розширення обсягів оптового і роздрібного товаробороту та ін. Ситуація на внутрішньому ринку буде поліпшуватися в міру досягнення сталого економічного зростання, утвердження сучасних європейських стандартів якості життя, підвищення конкурентоспроможності української економіки, здійснення її структурної перебудови на новій інвестиційно-інноваційній основі.

Стрижневим питанням розвитку внутрішнього ринку в Україні є досягнення стабільно високого внутрішнього попиту на продукцію вітчизняного виробництва. Розвиток і вдосконалення внутрішнього попиту підштовхує національних товаровиробників до підвищення стандартів якості виробництва споживчих товарів. Величина внутрішнього попиту сьогодні виступає недостатнім спонукальним мотивом розширення вітчизняного виробництва і його модернізації. Обмеженість внутрішнього попиту компенсується товаровиробниками активізацією їх дій на зовнішніх ринках.

На початкових етапах економічних реформ держава, зважуючи на обмежені можливості внутрішнього ринку в умовах трансформаційної економіки, приділяла особливу увагу розвитку експортноорієнтованих галузей. Нині з огляду на те, що експортноорієнтована стратегія обмежує можливості сталого економічного зростання, підвищує вразливість національної економіки, необхідно сконцентрувати зусилля на розвитку внутрішнього ринку, підвищенні ролі його інститутів. Головне завдання полягає в забезпеченні ефективного співвідношення між місткістю внутрішнього ринку та обсягами зовнішньої торгівлі.

Успішний розвиток внутрішнього ринку передбачає сталі високі темпи економічного зростання, низьку інфляцію і стабільний валютний курс національної грошової одиниці. Забезпечення його нормального функціонування на основі досягнення сталої ринкової рівноваги – важливе завдання економічної політики держави.

Заходи державної політики, спрямовані на підвищення ефективності функціонування внутрішнього ринку України, збільшення частки вітчизняної продукції у сукупній пропозиції товарів на внутрішньому ринку, збільшення товарообігу між резидентами України передбачають: удосконалення інституційних та організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку; підвищення рівня нецінової та цінової конкурентоспроможності вітчизняної продукції кінцевого споживання, що перебуває в обігу на внутрішньому ринку, поліпшення підприємницького клімату; розвиток внутрішніх ринків товарів кінцевого споживання за рахунок вітчизняної продукції з високими якісними характеристиками; створення дієвого інституційного середовища для розвитку ефективної конкуренції між вітчизняними товаровиробниками та імпортерами. Неефективність функціонування внутрішнього ринку в Україні обумовлена незавершеністю ринково спрямованих інституційних перетворень і нерозвиненістю ринкової інфраструктури.

Подальше поліпшення ситуації на внутрішньому ринку залежить насамперед від результативності інституційних реформ. Подолати деформації національного ринку можна лише на основі інституційних перетворень – розвитку конкуренції, зниження рівня монополізації виробництва, повного і прозорого доступу до фінансових ресурсів, забезпечення рівності прав власності тощо. На цій основі буде забезпечуватися й належна ефективність внутрішнього ринку.

Отже, забезпечення розвитку ефективного внутрішнього ринку є необхідною передумовою сталого економічного зростання та важливий соціально-економічний пріоритет держави

< Назад   Вперед >
Содержание