Національні особливості змішаної економіки
Існують різні національні моделі змішаної економіки: від американської ліберальної моделі господарювання, характерною рисою якої є залишковий принцип державного регулювання в економічній та соціальній сферах (регулюються ті аспекти соці- ально-економічних відносин, які не саморегулюються вільною конкуренцією), до економічного дирижизму (переважно у Франції, Великобританії та інших країнах), коли держава виступає за глобальне систематичне регулювання економіки за масштабами і глибиною. При цьому можуть використовуватись надзвичайні заходи і методи (індикативне планування, націоналізація, утворення і зростання державного сектору, державні інвестиції, адміністративний контроль над зарплатою, цінами, кредитами). Є й інші специфічні національні змішані економіки.
Показовою з цієї точки зору є так звана «шведська модель» змішаної системи. Її теоретики вважають, що власність не є визначальним елементом суспільного устрою. За панування приватної власності в руках держави є не більше 5% основних виробничих фондів, але вона перерозподіляє приблизно 60% національного доходу і близько 40% його йде на соціальні потреби. Це модель так званого демократичного соціалізму, соціалізації капіталістичної економіки у сфері розподілу. Держава здійснює не тільки економічне, а й соціальне регулювання суспільного виробництва в інтересах усього суспільства. Це модель еволюційного переходу капіталізму в посткапіталізм (або соціалізм) шляхом демократичних реформ. На думку Г. Мюрдаля (творця «шведської моделі»), у розвинутому суспільстві планування утворює принцип, за допомогою якого знання втілюються в дії. (Див.: Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. — М., 1968. — С. 408.)
Існують також консервативна та ліберальна моделі змішаної економіки. Перша модель передбачає обмежене втручання держави в економічну діяльність з метою підтримки приватного сектору і вільної конкуренції. Представниками цього підходу є Ф. Хаєк, М. Фрідмен та ін. Прибічники ліберальної змішаної економіки (Дж. Гелбрейт, Р. Хейлброннер та ін.) ратують за проведення соціальних реформ, взаємодію приватного та державного секторів при зростанні державних інструментів у регулюванні економіки і підпорядкування приватного та корпоративного секторів інтересам суспільства, поступової соціалізації економіки і формування «нового соціалізму» (див.: Гэлбрейт Дж.К. Экономические теории и цели общества. — С. 280—281).