Специфіка проведення регіональної економічної політики

Комплексний розвиток господарства країни не можливий без всебічного розвитку її регіонів. Під регіоном треба розуміти частину території країни, відмінну від суміжних територій, з певним поєднанням природно-географічних, соціально-економічних, демографічних, національно-культурних, екологічних та інших ознак. Ці ознаки повинні характеризуватися єдністю і цілісністю, бути комплексоутворюючими. Регіон може як збігатися з межами адміністративно-територіальної одиниці, так і об'єднувати території кількох таких одиниць.

Вченими проведено класифікацію регіонів щодо проблемності їх розвитку. В умовах мирного часу при стабільній економіці в державі виділяються динамічні (піонерні) і проблемні регіони. Динамічні (піонерні) - це регіони з прогресивним станом економіки, високим рівнем життя населення, стабільною культурно-політичною та екологічною ситуацією. Для умов економічної кризи, коли всі регіони охоплені спадом у всіх сферах людського буття, ця класифікація потребує уточнень. У такому випадку під динамічними розуміють такі регіони, які знаходяться у більш вигідному становищі з позицій структури господарського комплексу і можливостей забезпечення зайнятості населення. Оскільки усі галузі господарського комплексу залежать від кон'юнктури попиту і пропозиції, паритету цін та інших економічних чинників, вигідність становища таких регіонів визначається часткою галузей обробної промисловості та сфери послуг. До того ж, як підказує світовий досвід, названі галузі виступають рушійною силою прогресу, основним джерелом попиту на робочу силу.

Проблемні - це регіони, розвиток яких з певних причин суттєво відстає від середнього у державі рівня. У свою чергу вони поділяються на слаборозвинуті та депресивні.

Слаборозвинутими називаються такі регіони, економічна відсталість яких викликана передусім географічними чи історичними чинниками. Найважливішими географічними чинниками, що об'єктивно впливають на структуру і ступінь розвитку господарського комплексу, можна назвати рельєф місцевості та конфігурацію території регіону, від яких залежать транспортна доступність і витрати на перевезення, а також особливості клімату, які визначають природні умови розвитку господарства. Гірський рельєф, пересічна місцевість, значна витягнутість у певному напрямку чи деяка ізольованість території водною або іншою перешкодою, посушливий чи надмірно зволожений клімат створюють несприятливі передумови для збільшення концентрації населення у регіоні, підвищують затратність виробництва, часто призводять до посилення екстенсивності у сільському господарстві. Вплив історичного чинника на формування економіки регіону проявляється у певних тенденціях нерівномірного розвитку його різних місцевостей. Це може бути пов'язане як з традиційністю виробництва, так і процесом об'єднання в єдине ціле окремих територій з різним рівнем економічного розвитку. Отже, названі чинники концентруються у проблемах економічного характеру, адже у слаборозвинутих регіонах обмежений рівень і нераціональна структура зайнятості населення, несприятливі умови для активізації ділової, інвестиційної, соціальної та інших сфер діяльності.

Депресивними називаються такі регіони, економічна відсталість яких зумовлена стагнацією, спричинена структурною кризою, що охопила виробництва, які стали неефективними у результаті зміни умов розвитку. Найчастіше депресивними є старопромислові регіони з характерними для них видобувними або традиційними галузями спеціалізації промисловості. У них переважають видобуток корисних копалин із виснажених родовищ і виробництво засобів виробництва, що відбувається здебільшого за застарілими технологіями, з високою витратоємністю, низькою рентабельністю, не-достатньою екологізацією виробництва. Навіть за умов загального стійкого розвитку національної економіки у таких регіонах потенційно можуть виникати економічні кризи.

Протягом усього післявоєнного періоду в економічно розвинутих країнах світу продовжують удосконалюватися форми і методи регіональної політики. Зокрема, поряд з методами прямого (директивного) державного втручання у процеси регіонального розвитку застосовуються і суто економічні методи стимулювання потрібних структурних зрушень у мезо- та мікрорегіонах. Але у країнах з багатоукладною економікою у межах державної регіональної політики завжди ведеться пошук балансу між розвитком районів (територій) і рівнем життя людей. Досягти такого балансу потрібно і в Україні, що має стати сенсом проведення державної регіональної політики.

Причинами й аргументами на користь проведення регіональної політики у світі зазвичай є різні рівні розвитку регіонів і наявність специфічних регіональних проблем. Зважаючи на розміри території України, неоднаковий природно-ресурсний потенціал різних місцевостей, відмінності у розміщенні продуктивних сил, строкатий етнічний і релігійний склад населення, його традиції культури та особливості політичних поглядів, потреба у проведенні регіональної політики є очевидною.

Реальна необхідність розробки регіональної політики в Україні обумовлена такими причинами:

- розпадом єдиного народногосподарського комплексу СРСР та лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності, що призвело до необхідності встановлення нових міжрегіональних зв'язків як всередині держави, так і за її межами;

- становленням державності України, що висунуло нагальну необхідність створення національного господарського комплексу на базі ефективного використання усіх місцевих ресурсів, переваг раціонального територіального поділу праці;

- економічною кризою, яка по-різному охопила економіку регіонів і позначилася на їхньому соціально-економічному становищі;

- переходом до ринкових відносин, роздержавленням і приватизацією, відмовою від багатьох важливих соціальних гарантій тощо.

У 90-ті роки окреслилися як загальні тенденції змін в економічній структурі регіонів України, так і специфічні. До загальних відносяться наступні:

- зменшення обсягів виробництва у загальному секторі економіки, який становить фундамент економічного виробництва, виступає основою створення продукту і доходу. Особливо це стосується галузей матеріального виробництва - промисловості, сільського господарства, будівельної індустрії;

- зростання частки галузей, які налають послуги, перш за все ринкового характеру, - транспорту, зв'язку, житлово - комунального господарства, загальної комерційної діяльності по забезпеченню функціонування ринку;

- недорозвиненість галузей з виробництва і споживання високих технологій;

- деформації у процесі відтворення основного капіталу, за мала частка його чистого нагромадження, що пов'язане з віковою структурою основних фондів;

- скорочення зайнятості у переважній більшості сфер економічної діяльності, зростання рівня прихованого безробіття; збільшення питомої ваги зайнятих у сільському господарстві, особливо в особистому підсобному, що є захисним засобом створення особистого доходу в умовах деформації структури виробництва, відсутності робочих місць у промисловості, будівництві, на транспорті. Проте така форма зайнятості при зводить до регресу, оскільки в умовах кризи продукція цього сектора здебільшого не набуває товарної форми, а споживається самими ж виробниками та членами їх родин.

Як приклад прояву специфічних тенденцій змін у структурі економічного виробництва можна виділити Вінницьку, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Полтавську, Рівненську, Сумську і Хмельницьку області, в яких на фоні тотального падіння виробництва зросла питома вага кінцевого продукту, створеного у промисловості. Однак лише на Сумщині розширювалася зайнятість у цій галузі.

Ще одна тенденція - це різке зменшення кількості робочих місць в обробній промисловості порівняно з традиційними галузями. Такі зрушення сприяють консервації неефективної структури виробництва та відсталої структури зайнятості й одночасно означають, що власне структурна перебудова, регульована державними важелями управління, ще не розпочалась, тобто продовжується спонтанний процес структурного спаду.

Негативні тенденції розвитку регіонів потребують комплексного підходу до їх подолання, вирішення економічних, соціальних, екологічних та інших проблем. При цьому головною стає необхідність оптимального поєднання всієї множини об'єктів природи, суспільства і такої територіальної організації їх функціонування, при якій регіональні природно-суспільні системи мали б стабільну здатність до стійкого розвитку та відтворення, В умовах зростаючого дефіциту природних, матеріальних, територіальних, економічних та інших ресурсів і. критичності екологічної ситуації необхідно забезпечити умови стійкого відтворення природних та суспільних систем. Оскільки всі регіони в державі безпосередньо або опосередко-вано взаємопов'язані, то зміни економічної ситуації в одному з них позначаться на економічній ситуації в інших. Все це необхідно враховувати при розробці регіональної політики в країні як в галузі економічної діяльності, так і соціальній сфері.

Важливою умовою подолання кризових явищ та забезпечення економічного зростання є перебудова управління регіональним розвитком у напрямі розширення прав і самостійності регіонів щодо вирішення багатьох питань економічного й соціального характеру.

Головним має бути загальнодержавний рівень управління регіональним розвитком, якому належить забезпечувати входження України у світовий соціально-економічний процес, розповсюджувати нововведення з урахуванням територіальних відмінностей, розробляти генеральний напрям соціально-економічного розвитку з ви-значенням його основних регіональних відмінностей. За центром треба залишити функції міждержавних відносин, оборони й оборонної роботи, поліпшення екологічної ситуації, регулювання грошового обігу, контролю за банківськими операціями, стратегію регіонального прогнозування, розвитку культури, освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, розвитку загальнодержавного транспорту й енергетики, космічних, океанічних і геологічних досліджень тощо.

Одним із напрямів подальшого розвитку регіонів в умовах економічної кризи є структурне регулювання їх економіки, яке треба провести з метою забезпечення функціонування національної економіки як цілісної системи на базі оптимального розміщення продуктивних сил, з урахуванням місцевих ресурсів, існуючих систем розселення, особливостей історичного розвитку. Оптимальність у цьому випадку визначається, з одного боку, рівнем розвитку соціально-економічних потенціалів районів, а з другого - загальною ефективністю національної економіки з огляду на її місце у світовому економічному просторі. Завдання вирівнювання соціально-економічних потенціалів регіонів реалізується через усунення регіональних диспропорцій в економічній,, зокрема виробничій, структурі кожного конкретного регіону, збільшення пропозиції робочих місць, забезпечення можливостей утворення особистого доходу, одержання освіти, медичного обслуговування, соціального забезпечення.

Серед завдань регулювання структури регіональної економіки можна виділити:

- визначення регіональних, галузевих пріоритетів розвитку, розробку механізму їх реалізації;

- запровадження у практику управління індикативного планування розвитку територій;

- науково обґрунтоване розміщення і розвиток наукоємних виробництв з урахуванням існуючого територіального поділу праці та можливостей його прогресивних змін;

- розширення попиту за рахунок створення нових робочих місць, підвищення вартості робочої сили, а натомість платоспроможності населення і підприємств;

- проведення політики протекціонізму до сільського господарства, яке є важливою складовою економіки регіонів;

- екологізацію виробництва, особливо у високо індустріальних регіонах;

- забезпечення і відновлення рекреаційних ресурсів регіонів як важливої складової їх економіки;

- запровадження у практику управління регіональних програм зайнятості з урахуванням необхідності ліквідації диспропорцій між професійним і кваліфікаційним попитом та пропозицією робочої сили, можливостей само зайнятості, специфіки регіонального трудового потенціалу.

Важливим механізмом проведення регіональної політики повинна стати адміністративно-територіальна реформа. Вона, окрім іншого, повинна внести зміни в адміністративно-територіальний устрій держави. Висловлюється думка про укрупнення областей до кількості мезорайонів

< Назад   Вперед >
Содержание