Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три етапи.

1. Середина квітня — середина червня 1939 р. — обмін нотами, переговори з послами в Москві — У. Сідсом (Англії) й Ж. Пайяром (Франції). Англія пропонувала Радянському Союзу дати односторонні гарантії Польщі та Румунії. СРСР у відповідь 17 квітня запропонував Англії та Франції укласти на 5—10 років союзний договір із воєнною конвенцією про взаємну допомогу. Проте Англія відмовилася від радянської ініціативи.

З травня М. Литвинова, прихильника європейської колективної безпеки, на посаді наркома закордонних справ заступив В. Молотов. Це була ознака змін у зовнішній політиці СРСР. Радянський уряд шукав можливостей уникнуги воєнної загрози з боку Заходу й зміцнити безпеку країни шляхом переговорів з обома блоками.

Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Радянським Союзом насамперед знаряддям тиску на Німеччину, аби домогтися від неї якихось поступок, і, крім того, як писав американський посол у Лондоні Дж. Кенне-ді (батько Джона Кеннеді), засобом «зв'язати Росію», щоб вона не уклала угоди з Німеччиною.

2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нотами до прямих переговорів у Москві.

2. Другий етап — політичні переговори із середини червня до 23 липня 1939 р. Москва запросила до прямих переговорів міністра закордонних справ Англії. Але Галіфакс відмовився. В Москву направили У. Стренга — керівника одного з департаментів Форін офісу. Стренг, звичайно, мало допоміг справі — Лондон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами.

У липні англійська дипломатія розглядала два можливих результати переговорів у Москві — їх зрив або укладення обмеженого пакту. Водночас вона вела таємні переговори з німецькими дипломатами. Так, радник Чемберлена Г. Вільсон мав бесіди з німецьким чиновником з особливих доручень X. Вольтатом щодо можливості підписання англо-німецької угоди про відмову від застосування сили у взаємовідносинах і про «розмежування сфер інтересів» (невтручання Німеччини в справи Британської імперії, а Англії — в справи «Великого німецького райху»).

Про це ж вели таємні переговори в Лондоні міністр зовнішньої торгівлі Р. Хадсон з X. Вольтатом, Г. Вільсон з німецьким послом Г. Дірксеном та особистим секретарем Ріббентропа Т. Кордтом.

Все це спонукало радянський уряд припинити неефективні політичні переговори з Англією та Францією й запропонувати їм проведення воєнних переговорів з метою укладення воєнної конвенції.

3. Третій етап — воєнні англо-франко-радянські переговори. Вони відбулися в Москві 12 — 21 серпня 1939р.

Радянський уряд призначив для цих переговорів делегацію високого рангу — наркома оборони К. Є. Вороши-лова, начальника Генерального штабу Б. М. Шапошни-кова, наркома ВМФ М. Г. Кузнецова, начальника ВПС РСЧА О. Д. Локгіонова та ін. Це свідчило про велике значення, яке надавав переговорам Радянський Союз.

Уряди Англії та Франції відрядили до Москви другорядних військових. Так, керівником англійської делегації був призначений відставний адмірал П. Дракс. У Москві виявилося, що в нього немає офіційних повноважень для підписання угоди.

Французьку воєнну місію очолив маловідомий генерал Ж. Думенк.

Англійський генерал Хейвуд заявив, що Англія може виставити 5 піхотних і 1 механізовану дивізію. Думенк зазначив, що французька армія сконцентрується «на вигідних місцях для дії танків та артилерії й перейде в контратаку».

Переговори були не просто безглуздими, це було знущання над самою ідеєю воєнного співробітництва трьох держав перед загрозою агресії Німеччини.

Начальник Генерального штабу Червоної Армії Б. М. Шапошников у доповіді 15 серпня виклав радянські пропозиції: Радянський Союз готовий виставити проти агресора в Європі 136 дивізій, 5 тис. важких гармат, до 10 тис. танків, до 5,5 тис. бойових літаків. При цьому радянська делегація розглянула три варіанти спільних воєнних дій СРСР, Англії та Франції.

Варіант 1. У випадку нападу агресорів на Англію та Францію Радянський Союз одразу готовий виставити збройні сили, що дорівнюватимуть 70 % англо-французьких сил, виставлених проти Німеччини.

Варіант 2. Якщо агресор нападе на Польщу та Румунію, вони мобілізують усі свої сили, Англія та Франція негайно оголосять війну Німеччині, Радянський Союз «виставить 100% від збройних сил, які виділять Англія та Франція».

Варіант 3. У випадку нападу Німеччини на СРСР через Прибалтику Радянський Союз виставить 120 піхотних і 16 кавалерійських дивізій, а Франція й Англія — 70% цих сил. Польща зобов'язана, як їхня союзниця, виставити проти Німеччини не менш як 45 дивізій.

Західні місії по суті знехтували радянськими пропозиціями, навіть не відповіли, чи Польща пропустить через свою територію радянські війська. Переговори зайшли у безвихідь.

К. Є. Ворошилов запропонував припинити 21 серпня переговори, поки уряди Англії та Франції «не внесуть повної ясності» у свої позиції.

< Назад   Вперед >
Содержание