6.3. Стратегічні напрями структурно-територіальної організації оптової торгівлі

Надзвичайно важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності України в глобальному економічному просторі відіграє торгівля. Безперечно, конкурентоспроможність на будь-якому рівні – країни, регіону чи населеного пункту – реалізується через внутрішню і зовнішню торгівлю, бо вона є замовником виробництва потрібних споживачу товарів і їх продавцем. І якщо торгівля не виконує належним чином свої функції, то бути лідером за умов жорсткої конкуренції неможливо.

Однією із важливих передумов успішного виконання торгівлею соціальних та економічних функцій є створення сучасної інфраструктури не тільки в роздрібній, а й в оптовій ланці, яка повинна забезпечити ефективне доведення товарів від виробників до роздрібних торговців, а через них – до споживачів, і сприяти більш повному задоволенню їхніх потреб.

Перехід України до ринкової економіки обумовив необхідність кардинальних інституційних перетворень в оптовій торгівлі. Роздержавлення і демонополізація поклали початок формуванню конкурентного середовища в цій сфері діяльності. Внаслідок цих процесів відбулися суттєві зміни у складі суб’єктів споживчого ринку, зокрема оптових посередників. Змінилася їхня структура за формами власності та організаційно-правовими формами господарювання. Так, якщо до 1991 р. на оптові підприємства з державною формою власності та уніфікованих за організаційно-правовою формою господарювання припадало біля 70% загального обсягу оптового товарообороту усієї ланки, то в 2006 р. – лише 1,3%.

Високими темпами почала розвиватися мережа оптових підприємств, що є власністю міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Набув розвитку процес створення власної збутової ланки окремими товаровиробниками та центральних розподільних складів у корпоративних роздрібних торговельних мережах, де централізовано забезпечується товаропостачання їхніх магазинів і здійснюється оптовий продаж різним дрібнооптовим покупцям.

Усе це позитивно впливає на формування конкурентного середовища в оптовій торгівлі.

За період трансформації економіки країни надзвичайно високими темпами збільшувалася кількість і самих оптових посередників (за 1991–2006 рр. у торгівлі споживчими товарами вона зросла майже у 15 разів і досягла більше 20 тис. од.), що теж посилює їх конкурентну боротьбу за місце на ринку [5, с. 16].

Однак поряд з позитивними інституційними змінами є багато таких, які не сприяють якісному реформуванню оптової торгівлі та не відповідають сучасним напрямкам її розвитку в умовах ринкової економіки.

Це було обумовлено не тільки економічною кризою, яка супроводжувала, особливо на початку, трансформаційний період в Україні, а також відсутністю обґрунтованої політики щодо посередницької діяльності як з боку державних органів влади, так і суб’єктів господарювання, зневажливим відношенням до неї, відсутністю ефективного конкурентного середовища у цій сфері, невмінням і небажанням багатьох, особливо нових малих посередників, цивілізовано працювати на ринку.

Аналіз стану розвитку оптової ланки свідчить, що збільшення кількості оптових посередників не супроводжується належними якісними змінами. Більш того, оптова торгівля, зокрема споживчими товарами, через оптову ланку значно втратила свої позиції. Суб’єкти господарювання віддають суттєву перевагу товарам виробничо-технічного призначення, тому випереджаючими темпами збільшується кількість таких посередників та обсяг їх товарообороту. Унаслідок чого питома вага оптових посередників з торгівлі споживчими товарами конче мала, яка у 2000–2005 рр. набула певну тенденцію до зростання, а в 2006р. була навіть нижчою (на 7%) ніж у 2000 р. і становила за обсягом оптового товарообороту – 18,2%, з них по продовольчих товарах – 12,5%, а по непродовольчих – лише 5,7% [6, с. 26]. У той час, як в оптовій торгівлі Росії вона дорівнювала більше 80% [4, с. 269]. Досвід країн з розвинутою ринковою економікою теж свідчить про значну роль оптових посередників у торгівлі споживчими товарами.

Разом з тим слід зазначити, що в 60–80-х роках, серед фахівців США велася дискусія про роль і місце оптової ланки у системі розподілу, яка спричинила її недооцінку і зниження питомої ваги в оптовому товарообороті країни. Однак зростання масштабів виробництва та вимог споживачів до товарів і якості обслуговування, розвиток суспільного поділу праці, посилення взаємозалежності підприємств одне від одного, а також від ринкових відносин, невигідність для виробників виконувати функції закупівлі сировини, матеріалів та збуту готової продукції власними силами та інші об’єктивні причини привели до реабілітації суспільного розуміння місця і ролі оптових підприємств у національній економіці. Значне місце оптові підприємства посідають в оптовому товарообороті інших країн – у Німеччині на них припадає 60%, а в Японії – 80%.

Оптова ланка України відрізняються значною подрібненістю, навіть порівняно з російськими, де теж за останні роки інтенсивно розвивалася мережа малих оптових посередників. У 2006 р. більше половини оптових посередників України мали чисельність працівників до двох осіб. До того ж переважна частина з них працює без визначення свого цільового ринку.

На зміну спеціалізованим оптовим підприємствам інфраструктура споживчого ринку України з кожним роком все більше поповнюється посередниками, що одночасно займаються не тільки споживчими товарами змішаного асортименту (без визначення конкретної спеціалізації), а й товарами виробничо-технічного призначення.

На сьогодні вітчизняна оптова ланка не має в достатній кількості сучасно обладнаних складів з новітньою технологією складської обробки товарів. За станом на 1 січня 2007 р. лише 5375 оптових підприємств мали власні склади, що становило 7,1% від загальної їх кількості. При низькому рівні забезпеченості складами 15,2% площі закритих складів здаються в оренду, бо для суб’єктів господарювання це найбільш легкий спосіб отримання доходів (табл.).

В Україні, як свідчить практика, попит на складські приміщення суттєво перевищує їх пропозицію, особливо у великих містах, де краща ситуація з їх соціально-економічним розвитком. До того ж обсяг попиту з кожним роком, насамперед на склади першої категорії, що певною мірою відповідають європейському рівню якості, зростає найбільш високими темпами, але пропозиція їх за останні роки не набагато збільшилася.

Друга категорія (близько 20% всієї пропозиції) включає склади, які раніше обслуговували виключно промислові підприємства і були розташовані на їх території, або колишні виробничі приміщення, які після кардинальної реконструкції були перетворені на склади.

Третя категорія (найбільш чисельна – 70%) представлена складами, приміщення яких не відповідають сучасним вимогам і не мають характеристик, типових для складів першої та другої категорій.

Значний обсяг незадоволеного попиту на складські приміщення обумовлює високий рівень ставок орендної плати за 1 м2 складської площі.

За оцінкою експертів очікується подальше збільшення попиту на складські приміщення першої та другої категорій і зниження попиту на склади третьої категорії. Цей прогноз обумовлюється продовженням економічного зростання, поліпшенням інвестиційного клімату та підвищенням попиту збоку великих міжнародних промислових і торговельних компаній, яких з кожним роком на внутрішньому ринку України стає все більше.

Оптові посередники, які не мають власного складського господарства, а їх сьогодні в Україні переважна більшість (92,9%), об’єктивно не можуть здійснювати повне обслуговування клієнтів на високому рівні. Вони зосереджуються на здійсненні тільки посередницької діяльності, хоча і придбають, як правило, право власності на товари. Однак цей процес не супроводжується реальним рухом товарів. Це є найголовнішою причиною підвищення оптових націнок, їх неадекватності тій цінності, що додається продукту завдяки маркетинговій діяльності оптових підприємств. Тому обсяг перепродажів товарів всередині оптової ланки постійно зростає і досяг вже 60% від загального обсягу оптового товарообороту, що значно впливає на кінцеву ціну товару.

До позитивного слід віднести деяке укрупнення складів і відносно невеликий приріст закритих складів, які є найбільш придатними для виконання своїх функцій.

Ефективність роботи складів залежить від їх технічної оснащеності, використання високопродуктивних засобів механізації та автоматизації. Як свідчить аналіз, стан технічної оснащеності складів знаходиться на дуже низькому рівні. Переважаюча більшість складів використовує лише найпростіші засоби механізації (на зразок ручних вантажних візків), та й ті – при виконанні окремих операцій складської обробки вантажів. За експертною оцінкою тільки 30% складів оптових підприємств мають підйомно-транспортне обладнання.

Поряд з цими недоліками за останні 18 років суттєво знизився рівень спеціалізації складів, безпосередньо впливає на забезпечення якості товарів, особливо швидкопсувних, при їх зберіганні. Практика свідчить, що на шляху від виробника до споживача втрачається від 30 до 50% усієї маси швидкопсувних товарів. Це значною мірою обумовлено тим, що технічний стан багатьох приміщень для їх зберігання залишається на низькому рівні. Станом на 01.01.2007 р. у сфері оптової торгівлі нараховувалося лише 446 підприємств, які мали 1416 складів-холодильників загальною ємністю холодильних камер 195,6 тис. тонн, у т.ч. для глибокого заморожування – 63,4 тис. тонн.

Слід відмітити конче нерівномірний розвиток складської мережі по регіонах України. Це можна підтвердити також на прикладі складів-холодильників. Так, при забезпеченості холодильною ємкістю в середньому по Україні у розмірі 42,2 тонн на 10 тис. осіб населення, вона коливається по регіонах від 0,3 (Кіровоградська область) до 92,1 тонн (АР Крим).

Дані також свідчать про значну подрібненість складів-холодильників – ємність холодильних камер у розрахунку на один склад у середньому становить лише 138 тонн, тобто значно менше, ніж передбачено Номенклатурою типів складів-холодильників [6, с. 34].

Переважна більшість складів-холодильників оснащена технологічно застарілим обладнанням, що є нині техногенно небезпечним. Дані Держкомстату України свідчать, що лише близько 7% складів-холодильників в Україні можуть забезпечити міжнародний стандарт режиму зберігання риби та продуктів її переробки. Отже, є нагальна потреба будівництва принципово нових складів-холодильників, які забезпечать глибоке заморожування, зберігання продукції при температурних режимах 24–30 градусів, переробку за новими технологіями. Все це значно поліпшить якість рибної продукції, що дуже важливо, оскільки на сьогодні риба і рибна продукція, що імпортується, посідає домінуючі позиції – майже 85% загального обсягу продажу на ринку України.

Не кращий стан розвитку складів для зберігання картоплі та плодоовочевої продукції, тому й маємо великі втрати вирощеного врожаю.

Близько двох третин ємностей не забезпечені машинним охолодженням. Приблизно стільки ж картопле- та овочесховищ не мають активної вентиляції. Значна частина сховищ знаходиться у тимчасово обладнаних приміщеннях, малопридатних для тривалого зберігання картоплі та плодоовочевої продукції.

Таким чином, стан складської мережі оптової торгівлі в Україні як за кількісними, так і за якісними показниками не відповідає сучасним вимогам і потребам ринку. Не враховуються тенденції розвитку оптової торгівлі у країнах з розвинутою ринковою економікою, де останнім часом бурхливо розвиваються нові види та типи складів, впроваджуються найсучасніші логістичні принципи організації товароруху та підходи до використання складського фонду, спостерігається збільшення обсягів діяльності складів, підвищення ефективності їх використання, розширення числа послуг та зниження їх собівартості тощо.

Крім того слід зазначити, що існує значна територіальна нерівномірність розвитку оптової ланки. Більше 60% оптових посередників, у тому числі тих, що займаються виробничо-технічною продукцією, розташовані у 6 регіонах – це м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Харківська, Запорізька та Одеська області. У загальному обсязі оптового товарообороту на них припадає 76% [6, с. 5].

Саме такий розвиток оптової ланки не може забезпечити тісний зв’язок товаровиробників зі споживачами. Як свідчить практика, за ці роки з цих причин значною мірою відбулося розбалансування національного внутрішнього ринку та економічного обміну між територіями.

Значна частина посередників не здатні професійно виконувати свої функції, тому вони й займаються перепродажем товарів іншим оптовим посередникам. Це збільшує ланковість товароруху та витрати на його здійснення. Більш того, дрібні оптові посередники не у змозі запропонувати магазинам широкий вибір якісних товарів і підтримувати асортиментну стабільність, гарантувати своєчасну поставку товарів, так як не мають умов для накопичення та належного зберігання товарів. Такі оптові посередники не можуть бути рівноцінними партнерами у відносинах з товаровиробниками і не сприяють розвитку вітчизняного виробництва. Вони значною мірою наповнюють ринок товарами групи «секонд-хенд» та іншими дешевими товарами низької якості походженням з інших країн. Так, за 2007 рік в Україну ввезено уживаних товарів (особливо одягу) обсягом 78,8 тис. т на суму 46,2 млн дол. США. Внаслідок чого, зокрема вітчизняна легка промисловість, майже зруйнована. На початку 90-х років на її підприємствах виготовлялось продукції в обсязі 15 млрд. дол. США, у ній було зайнято понад 500 тис. працюючих. У 1990 р. галузь забезпечувала 11% промислового виробництва України. Нині в легкій промисловості працює трохи більше 100 тис. чол., а частка у промисловому виробництві України становить менше 1% [2].

Значна кількість оптових посередників недостатньо адаптувалася до умов ринкових відносин. Вони суттєво відстають від перетворень у роздрібній торгівлі, де йде прискорений розвиток сучасних типів магазинів, які входять до складу і корпоративних торговельних мереж, створюються інформаційні системи, впроваджується електронна комерція, проводяться маркетингові дослідження тощо.

Деспеціалізація оптових посередників, нестабільність у взаємовідносинах з постачальниками товарів, занепад складського фонду призвели до погіршення якості обслуговування оптових покупців.

За останні роки суттєво деформувалася структура оптового товарообороту. Насамперед в ній значно скоротилася питома вага споживчих товарів вітчизняного виробництва. Частка цих товарів у загальному обсязі оптового товарообороту значно нижча, ніж у товарообороті роздрібної торгівлі, зокрема підприємств – юридичних осіб.

Вона складала в 2006 р., відповідно, по продовольчих товарах – 75,6 та 89,3%, а по непродовольчих товарах – 40,0 та 55,2% [6, с. 5; 8, с. 285].

Офіційно в Україну ввозиться легкої промисловості на суму близько 2 млрд дол. США. З 2005 р. імпорт цих товарів значно перевищує експорт. Тільки офіційний імпорт жіночих костюмів перевищив власне виробництво у 50 разів, чоловічих костюмів – у 16, панчішно-шкарпеткових виробів – у 9, взуття – у 8, сорочок чоловічих – у 6 разів. Втрати державного бюджету через заниження митної вартості товарів легкої промисловості становлять щонайменше 9–10 млрд грн на рік [2].

Аналіз свідчить, що серед непродовольчих товарів занадто мала частка товарів складного асортименту (одяг, взуття, тканини та ін.), які потребують ретельного підсортування за різними споживчими ознаками на складах оптових торговців. Не приділяється належної уваги й реалізації технічно складних товарів (насамперед вітчизняних) культурно-побутового та господарського призначення, виробництво яких відрізняється значним ступенем концентрації, а отже і віддаленістю від споживачів.

Далека від оптимальності і структура товарообороту з продовольчих товарів – половина його обсягу припадає на алкогольні та слабоалкогольні напої, тютюнові вироби, кондитерські вироби, цукор, рибу, морепродукти і рибні консерви.

Оптова ланка недостатньо займається збутом сільськогосподарської продукції, чим обмежує можливості нарощування обсягів її виробництва, не сприяє зменшенню витрат на її доведення до споживачів, зниженню цін на неї тощо.

Не стали ще відчутними результати функціонування оптових продовольчих ринків, які почали створюватися в Україні відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про основні напрями створення та функціонування оптових продовольчих ринків» від 9 червня 1999 р. № 997. Як і раніше, значну частину картоплі, плодоовочевої продукції, фруктів, м’яса населення придбаває на ринках, а не в магазинах. Оптові ринки, що створюються на базі складської мережі колишніх оптових і оптово-роздрібних підприємств (картопле- та овочесховищ, холодильників тощо) і підприємств споживчої кооперації, ще не сформували ефективний механізм взаємодії виробників сільгосппродукції та продовольства з роздрібною торгівлею, суттєво не зменшили кількості посередників-перекупників. Як свідчить зарубіжний досвід, оптові продовольчі ринки, де здійснюється аукціонна торгівля, насамперед швидкопсувними товарами, виконують економічні функції збалансування попиту і пропозиції. На кожний товар, що реалізується на ринку, встановлюються ціни, які відповідають якості продукту та суспільно необхідним вимогам. Наявність достатньої кількості оптових ринків дозволяє створити ефективні логістичні ланцюги, де забезпечується оптимізація розмірів товаропотоків, скорочуються втрати товарів і витрати обігу.

Актуальність проблеми ефективності функціонування споживчого ринку України в цілому полягає і в тому, що відносини між його суб’єктами, як правило, не базуються на таких принципах, як співробітництво, збалансованість економічних інтересів, солідарна відповідальність, орієнтація за загальний кінцевий результат – на максимальне задоволення потреб споживача.

Отже, за показником «кількість оптових посередників» Україна наблизилась до інших країн, а порівняно з Росією досягла навіть більшого рівня забезпеченості ними у розрахунку на 10 тис. осіб населення та на один регіон. Однак таких інституційних перетворень недостатньо.

Для реформування оптової ланки в Україні важливим є вивчення, узагальнення й критичне осмислення досвіду організації оптової торгівлі у країнах з розвинутою ринковою економікою.

Тенденція до укрупнення й об’єднання підприємств, що спостерігається у роздрібній торгівлі та виробничому секторі, як свідчить зарубіжний дослід, в свою чергу вимагає відповідних змін в оптовій торгівлі. Розвинуті економіки створюють мотивацію для крупних учасників ринку, в той же час й бажання захопити певну частку ринку і відсутність фінансової стабільності у дрібних і середніх торговельних підприємств сприяє їх об’єднанню. Глобалізація світової економіки робить цю тенденцію визначальною.

Для досягнення конкурентних переваг, створюються різні види об’єднань – вертикальні маркетингові системи, до складу яких входять товаровиробники, оптові і роздрібні торговельні фірми та ті, які функціонують як єдина система. Особливо серед них слід відмітити об’єднання, що створюються на принципах франчайзингу для малих посередницьких підприємств і функціонують під егідою товаровиробника або потужного оптового торговельного посередника. Заслуговує уваги і досвід щодо розвитку горизонтальних маркетингових систем. Завдяки об’єднанню підприємств досягається значний ефект синергізму, що суттєво збільшує ефективність їх функціонування.

Слід звернути увагу на зарубіжний досвід щодо тенденцій розвитку оптових підприємств за формами власності та організаційно-правовими формами господарювання. Основними з них, за цими ознаками, є корпоративні підприємства, тобто найбільш великі.

В Україні, як вище зазначено, складається протилежна тенденція – найбільшого поширення набули дрібні посередники.

Усе більше вітчизняних науковців вважають, що держава має дбати не лише про динамічний розвиток малого і середнього бізнесу, але й сприяти передусім формуванню великих компаній та промислово-фінансових груп, які створюватимуть конкурентоспроможні товари та послуги, забезпечуватимуть раціональне співвідношення спеціалізації та універсалізації вітчизняного виробництва, необхідної для успішної конкуренції на світовому ринку [3, с. 55].

Отже, таким структурам, зокрема у сфері вітчизняного виробництва, повинна бути адекватною й оптова ланка. Якщо ж вона буде таким самим дрібним покупцем, як і роздрібний торговець, то вона не потрібна.

На думку відомого вченого Гейця В.М., непомірний розвиток малого підприємництва може «перетворити Україну в країну «лавочників» і «цеховиків», що працюють у підвалах та в напівзруйнованих цехах» [1, с. 10].

Саме тому надзвичайно важливим у розвитку оптової торгівлі України є врахування процесів глобалізації, які інтенсивно відбуваються у світовій економіці.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою, свідчить і про те, що оптову торгівлю здійснюють різноманітні посередники (за виконуваними функціями, товарною спеціалізацією, зоною діяльності, формами продажу й обслуговування клієнтів тощо), що надає можливість продавцям – виробникам товарів і оптовим покупцям вибирати їх. Оптовим підприємствам, у свою чергу, мати власну ринкову нішу і певні конкурентні переваги.

Надзвичайно важливою проблемою розвитку складів в Україні є вибір місця їх розташування, оскільки на прийняття такого рішення впливає багато факторів.

Передусім за все суб’єктам господарювання необхідно визначитися з зоною обслуговування, яка може знаходитися за межами країни, охоплювати декілька регіонів своєї країни або вона буде більш локальною, а потім вже вибирати конкретне місце розміщення складу. Слід зауважити, якщо на даний час є певні здобутки вітчизняних науковців щодо вибору місця розташування складів на внутрішньому ринку України (але й вони для нових умов господарювання багато в чому вже застарілі), то на зовнішньому їх практично немає. Тому доцільно скористатися досвідом транснаціональних компаній, створених у країнах з розвинутою ринковою економікою, які мають найсучаснішу інфраструктуру, у тому числі складську мережу, для просування своєї продукції на внутрішній і зовнішній ринки [9, с. 163–203]. Узагальнюючи цей досвід, можна виділити такі визначальні фактори вибору місця розміщення, зокрема підсортувально-розподільного складу:

На рівні регіону або країни:

? наявність персоналу (потенційних найманих працівників), який має необхідну кваліфікацію;

? політика (податкова, митна, інвестиційна та ін.), що проводиться місцевими та національними органами влади, законодавчі та нормативно-правові акти, надання грантів і ставлення до бізнесу взагалі;

? політична стабільність;

? сильні сторони економіки та тенденції її розвитку;

? клімат і привабливість місцевості;

? якість життя, у тому числі стан здоров’я місцевого населення, освіта, загальний добробут і культура;

? місця розміщення основних товаропостачальників і ринків збуту;

? стан розвитку інфраструктури, особливо транспортної та комунікаційної;

? менталітет і особливості відносин між людьми та ставлення до людей інших країн.

На рівні міста або іншої територіальної структури:

? чисельність населення та тенденції її зміни;

? рівень добробуту населення та тенденції його зміни;

? зручність транспортного доступу до ринку збуту;

? число конкурентів, їх конкурентоспроможність і місце розташування;

? місцеві регулюючі акти та обмеження на певні операції;

? ставлення громадськості до розвитку іноземного бізнесу в країні;

? можливість одержання послуг на місці, у тому числі транспортного і комунального характеру.

На рівні конкретного місця:

? інтенсивність транспортного потоку (кількість транспорту за видами, що проїжджає у досліджуваних місцях за певну часову одиницю);

? близькість до громадського транспорту;

? організації, що працюють по сусідству;

? загальні витрати на розміщення об’єкта на місці, що досліджується;

? потенціал розширення майбутньої діяльності або здійснення її змін.

Для оцінки впливу факторів на вибір місця розміщення складу використовуються різні методи.

Зарубіжний досвід також свідчить, що існує не тільки належне програмне забезпечення для вирішення таких задач, а є й відповідне інформаційне забезпечення. Як приклад, можна назвати бази даних щодо дорожніх транспортних магістралей, які дозволяють автоматично знайти найкращі маршрути між будь-якими двома точками. Як правило, достатньо ввести поштові коди місць початку та кінця маршруту – і програма знайде найкоротший маршрут з будь-якими заданими характеристиками. Потім вона детально опише цей маршрут, точки, через які він проходить, і видасть іншу необхідну інформацію. Такі інформаційні системи можна установлювати на транспортних засобах і з’єднувати їх з системами глобального позиціонування та моніторингу, які відслідковують місце знаходження транспортного засобу, що допомагає знайти кращий маршрут.

Саме такі електронні карти дорожніх мереж дозволяють застосовувати інші методи вибору місць розташування складів та інших елементів інфраструктури з урахуванням реальних місць розташування населених пунктів і доріг, що їх з’єднують. Для цього розроблено багато різних моделей, які дозволяють найкращим чином знаходити місця розміщення складів і цим забезпечувати ефективність їх функціонування.

Ось чому не дивує, що країни, які мають сучасну потужну оптову ланку, досить легко завойовують споживчі ринки різних країн.

Отже, зважаючи на все це, виникає необхідність кардинального реформування оптової ланки України.

Мета функціонування оптової ланки повинна полягати в опосередкуванні зростаючого у масштабі товарно-грошового обміну між сферами виробництва та споживання, між окремими галузями економіки, між регіонами України та з іншими країнами, забезпечуючи необхідні темпи і пропорції відтворювального процесу та збалансування сукупного споживчого попиту і товарної пропозиції.

Загальною місією оптової ланки в сучасних умовах є активізація сталого збалансованого розвитку внутрішнього споживчого ринку України, насамперед на основі насичення його конкурентоспроможними товарами вітчизняного виробництва та якнайбільш повного задоволення попиту на них різних верств населення, а також сприяння просуванню вітчизняних товарів на зовнішній ринок.

Завдання оптової ланки на макрорівні полягають у ефективному виконанні нею функцій:

– соціальних – насичення внутрішнього споживчого ринку конкурентоспроможними товарами, що задовольняють попит різних верств населення;

– економічних – розвиток внутрішнього та зовнішнього оптового товарообороту, оптимізація його структури та витрат обігу, стабілізація цін і досягнення їх відповідності стану товарної пропозиції та споживчому попиту;

– організаційних – формування оптимальних каналів товароруху, забезпечення стабільних та інтенсивних товаропотоків, інтеграція та координація дій суб’єктів споживчого ринку, створення на товарних ринках, відповідних їхнім особливостям, логістичних систем;

– технологічних – перетворення виробничого асортименту в торговий і забезпечення доставки необхідного товару в необхідне місце і обумовлений термін.

Для підвищення ролі та подальшого розвитку оптової ланки на мікрорівні, зокрема оптових торговельних посередників з повним циклом обслуговування покупців, необхідно розширити і посилити такі функції:

– дослідницьку – постійне і всебічне дослідження та прогнозування ринкової ситуації, мотивів, поведінки та попиту покупців на товари і послуги своєї номенклатури;

– формування торгового асортименту та комплектування партій поставки відповідно до вимог своїх цільових споживачів за умов концентрації необхідного обсягу товарних запасів, а також резервних джерел стабільного товарного забезпечення роздрібного товарообороту та інших потреб суспільства;

– комунікаційну, особливо з напрямів, пов’язаних з рекламуванням товарів і послуг, формуванням попиту на них, стимулюванням збуту товарів вітчизняного виробництва, формуванням іміджу їх товаровиробників;

– обслуговування партнерів – надання інформаційно-консультаційних та інших видів послуг, здійснення централізованої доставки товарів оптовим покупцям з оптимальною частотою та оптимальними за розміром партіями.

– кредитування – надання оптовим покупцям товарного (комерційного) кредиту.

В основу інституційних перетворень слід покласти такі принципи:

– важливості та доцільності розвитку оптової торгівлі споживчими товарами через різні канали розподілу, передусім через оптових торговельних посередників;

– ефективності функціонування суб’єктів господарювання;

– соціальної відповідальності оптових торговців за насичення внутрішнього споживчого ринку товарами, особливо вітчизняного виробництва, просування їх на зовнішній ринок;

– найбільш повного задоволення попиту усіх верств населення на товари;

– співробітництва та збалансованості економічних інтересів партнерів, що забезпечують доведення товарів від виробників до споживачів;

– раціонального поєднання важелів державного і ринкового регулювання функціонування оптової ланки.

Стратегічні напрямки реформування структурно-територіальної організації торгівлі в Україні такі:

– суттєве підвищення ролі оптових підприємств в оптовій торгівлі споживчими товарами, зокрема складного асортименту і технічно складних товарів, виробництво яких відрізняється високим рівнем концентрації і територіальною віддаленістю від кінцевих споживачів. Створення вітчизняними товаровиробниками, особливо в сучасних умовах, власних збутових підрозділів з потужною складською мережею у більшості з них є неможливим і недоцільним. Виключенням будуть кооперативні агроторгові доми, які доцільно створювати сільгосптоваровиробникам у кожному районі. Вони візьмуть на себе функції формування великотоварних партій сільськогосподарської продукції, транспортування, зберігання, переробки та реалізації її кінцевим споживачам, зокрема через оптові продовольчі ринки, на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також забезпечення сільгосптоваровиробників по зустрічних поставках усім необхідним для здійснення виробничого процесу;

– створення різноманітної структури оптових підприємств за функціональним призначенням, розмірами, спеціалізацією, зоною діяльності, формами власності та організаційно-правовими формами господарювання. Для формування більш ефективного конкурентного середовища в оптовій торгівлі і розвитку споживчого ринку потрібні великі корпоративні (акціонерні товариства) оптові підприємства з повним циклом обслуговування партнерів (у переважній більшості) і ті, що спеціалізуються на виконанні окремих функцій (оптовики: аукціоністи, комівояжери, комісіонери, консигнанти, посилторговці, агенти зі збуту / закупівлі продукції), а також центральні розподільні склади корпоративних роздрібних торговельних мереж, де централізовано забезпечується товаропостачання власних магазинів;

– скорочення кількості дрібних оптових посередників, які займаються лише перепродажем закуплених партій товарів та необґрунтовано збільшують ланковість товароруху й витрати на його здійснення;

– забезпечення розвитку оптових підприємств з урахуванням перспективних напрямків спеціалізації роздрібної торговельної мережі, а саме пріоритет віддавати:

• у торгівлі продовольчими мають більш тривалий термін зберігання товарами, які – оптовим підприємствам з універсальним асортиментом товарів, а товари, що не мають тривалого терміну зберігання – спеціалізованим за товарно-галузевою ознакою;

• у торгівлі непродовольчими товарами – спеціалізованим оптовим підприємствам за товарно-галузевою ознакою та єдності споживчого призначення;

– прискорення розвитку оптових продовольчих ринків, що здійснюють продаж, зокрема сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки, на принципах аукціонної торгівлі;

– розвиток мережі дрібнооптових торговельних посередників (магазинів-складів для обслуговування малих суб’єктів господарювання), що застосовують самообслуговування і реалізують товари за готівку за більш низькими цінами, з самостійною їх доставкою оптовими покупцями до місця продажу кінцевим споживачам;

– розвиток оптового продажу товарів через мережу Інтернет, який можуть здійснювати як товаровиробники, так і посередники;

– створення різних видів об’єднань підприємств, у тому числі на принципах франчайзингу;

– розвиток сучасної мережі складів, що належать оптовим торговцям, складів загального користування для надання складських послуг оптовим підприємствам, а також товаровиробникам і роздрібним торговцям, які уклали прямі договори поставки. Пріоритетним напрямком розвитку складської мережі є будівля комплексно механізованих та висотних автоматизованих складів, оснащених пересувними стелажами та іншим сучасним технологічним обладнанням; формування логістичних систем на ринках, де оптова ланка повинна відігравати активну роль як організатор, інтегратор, координатор процесу управління товарними, інформаційними та фінансовими потоками.

Розвиток споживчого ринку і необхідність забезпечення ефективності його функціонування вимагає створення сучасної інформаційної системи, яка б стала надійним інструментом державного регулювання оптової торгівлі та прийняття обґрунтованих управлінських рішень суб’єктами господарювання.

Цільове призначення інформаційної системи обумовлює необхідність наявності та надання користувачам повної, достовірної та своєчасної інформації щодо стану розвитку внутрішньої торгівлі, окремих товарних і регіональних ринків як України, так й інших країн, яка б дозволяла відповідним органам чи структурам аналізувати, виявляти тенденції їх розвитку, визначати ємність ринків, розробляти необхідні прогнози, а суб’єктам господарювання своєчасно знаходити оптимальних партнерів, формувати господарські зв’язки, укладати договори поставки товарів та приймати обґрунтовані управлінські рішення з різних питань своєї сфери діяльності.

Інформаційна система повинна функціонувати як відкрита, міжрегіональна інформаційно-аналітична система, яка має єдине програмно-інформаційне ядро, здатне об’єднати інформаційні потоки існуючих та нових локальних систем, що мають бути на споживчому ринку.

Інформаційне забезпечення системи повинно складатися із скоординованого з її методичним і технічним забезпеченням комплексу показників, даних і матеріалів, одержаних при проведенні маркетингових досліджень, та потрібних як діючим на споживчому ринку суб’єктам господарювання, державним органам регулювання торгівлі, так і потенційним партнерам, у тому числі інвесторам, які мають намір вийти на конкретний регіональний чи товарний ринок.

Інформаційний фонд системи формується з даних:

– державної статистичної та бухгалтерської звітності суб’єктів оптового ринку;

– торгових кореспондентів;

– панелей споживачів;

– панелей експертів, що представляють товаровиробників, посередників, які функціонують на товарному ринку, роздрібних торговців;

– торгових переписів, які потрібно періодично проводити.

Основні напрями удосконалення інформаційного забезпечення процесу управління оптовою торгівлею полягають у наступному:

1. Розробці / удосконаленні чинної законодавчої, нормативно-правової та методичної бази. Першочерговою повинна стати розробка таких регламентуючих документів, як: Закону України «Про внутрішню торгівлю України», Індикативного плану розвитку та розміщення оптових підприємств міжрегіонального рівня, Положення про поставку товарів споживчого призначення та Особливих умов поставки деяких товарів, Інструкції про приймання товарів за кількістю та якістю, Порядку патентування та Положення про сертифікацію послуг оптової торгівлі, Стандартів комерційної діяльності, Порядку створення й використання резервних (інтервенційних) фондів соціально значущих товарів та проведення стабілізаційних операцій, Заходів щодо впорядкування оптової торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами, спрямованих на захист оптових підприємств від недобросовісної конкуренції з боку фірм, які ухиляються від сплати податків, використовують для зберігання та реалізації продукції приміщення, що не пристосовані для цього та не відповідають санітарним вимогам.

2. Удосконаленні державної статистичної та бухгалтерської звітності, стандартизації форм документів внутрішнього документообороту оптових підприємств та інших суб’єктів споживчого ринку.

3. Розширенні та удосконаленні подання інформації в статистичних збірниках Держкомстату України, її територіальних підрозділів, у мережі Інтернет та на інших її носіях, зокрема необхідно:

– відокремити всю статистичну інформацію щодо оптової торгівлі споживчими товарами від товарів виробничо-технічного призначення, у тому числі також у випадках, коли оптові підприємства одночасно займаються як споживчими товарами, так і виробничо-технічного призначення;

– надавати повну інформацію про всі канали оптового продажу товарів (товаровиробниками, посередниками у розрізі їх форм власності, організаційно-правових форм господарювання, видів та типів, а також роздрібними торговельними підприємствами, що здійснюють поряд з роздрібною й оптову торгівлю), обсяг і структуру товарообороту та товарних запасів, чисельність працівників, витрати обігу, доходи та стан розвитку їх матеріально-технічної бази.

4. Налагодженні електронної системи обміну даними між партнерами по бізнесу та впровадженні ефективного контролю за товарними запасами. В розвинутих країнах він здійснюється за допомогою наступних методів: швидкого реагування (quick response (QR) inventory planning), завдяки якому роздрібний торговець скорочує розмір запасів за рахунок більш частих замовлень меншої кількості товару; спільного планування, прогнозування і поповнення запасів (Collaborative Planning, Forecasting, and Replenishment – CPFR). Метод CPFR засновано на укладанні між торговими партнерами угоди про розробку плану продажу товарів на конкретному ринку на основі принципів менеджменту категорій; управління запасами за допомогою постачальника (Vendor-Manager Inventory VMI). Створення комп’ютеризованої інформаційної системи потребує поетапного вирішення проблем, у тому числі пов’язаних з поступовим переходом від штрихового кодування товарів (до радіочастотної ідентифікації), підготовкою персоналу, розробкою та вибором інформаційних систем, прийнятних для конкретних умов функціонування зокрема, всі складські інформаційні системи поділяють на два класи – орієнтовані на склад (або системи складського обліку – ERP) та системи управління складом (WMS Warehouse Management System). Для правильного вибору інформаційної системи підприємства необхідно враховувати функціональні відмінності між системами ERP і WMS, цілі і задачі бізнесу, а також тип складу – для невеликих складів достатньо впровадження системи складського обліку ERP, для великих складів, у тому числі автоматизованих, доцільно використовувати систему WMS.

5. Постійному проведенні маркетингових досліджень споживчого ринку, вивчення мотивів, поведінки та попиту як оптових покупців, так і кінцевих споживачів.

6. Створенні галузевих, міжгалузевих науково-дослідних інститутів та науково-дослідних підрозділів при вищих навчальних закладах, які б займалися розробкою:

– законодавчих та нормативно-правових актів щодо державного регулювання торгівлі, у тому числі оптової;

– методології та конкретних методик маркетингових досліджень споживчого ринку, оцінки кон’юнктури та визначення його ємності, визначення потреби в складах та місць їх розміщення;

– нових інформаційних систем та технологій збору, обробки й аналізу інформації;

– нових видів технологічного обладнання;

– норм технічного оснащення різних типів складів;

– рекомендацій щодо організації технологічного процесу на складах;

– стандартів обслуговування оптових покупців;

– уніфікації термінів та понять.

Впровадження вищезазначених рекомендацій буде сприяти формуванню сучасної оптової ланки, а отже, й підвищенню конкурентоспроможності країни у глобалізованому світі

< Назад   Вперед >
Содержание