2.4. Швидкість обігу грошей та закон грошового обігу

Грошовий обіг – це рух грошей у процесі товарного обігу, надання послуг, погашення боргових зобов?язань. У зв?язку з цим виникає запитання: а яка саме кількість грошей необхідна на ринку в певний час для безперебійного забезпечення товарного обігу?

На це запитання в найбільш загальному плані дає відповідь відкритий К. Марксом закон грошового обігу, згідно з яким кількість грошей визначається відношенням суми цін товарів до кількості обігів однойменної грошової одиниці з урахуванням додаткових факторів – проданих у кредит товарів, суми взаємопогашених платежів та платежів, для яких настав строк виплати. При цьому слід мати на увазі суму повторного обігу, де одні й ті самі гроші функціонують то як засоби обігу, то як засоби платежу. Закон грошового обігу діє там, де існує товарне виробництво, товарний і грошовий обіг, а також за умови існування різних грошових систем. Він відображує одну з головних умов підтримки ринкової рівноваги, надання стійкості купівельній спроможності грошей. Виконання вимог цього закону особливо актуальне нині, коли відійшов в історію безпосередній зв?язок грошей із золотом, і маса грошових знаків, що перебувають в обігу, має купівельну спроможність та суспільну значущість, оскільки за ними стоять реальні, визнані суспільством якісні товари. Недотримання вимог закону грошового обігу, як переконує практика, може призвести до появи в економіці країни значних елементів натуральних господарських зв’язків між виробниками і споживачами продукції і навіть до витіснення з господарського механізму економічних методів господарювання або до їх значного послаблення [13].

Отже, закон грошового обігу – загальний економічний закон, який виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв?язки між кількістю необхідних для обігу грошей, цінами товарів, що підлягають реалізації, і вартістю грошей. Суть його полягає в тому, що кількість грошей, необхідних для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено пропорційна швидкості обігу однойменної грошової одиниці. Його можна виразити таким рівнянням:





, (2.6)



де: Кг – кількість грошей, необхідних для обігу товарів протягом певного часу;

Ц – сума цін на товари, що підлягають реалізації за певний відрізок часу;

К – сума цін товарів, що були продані в кредит і строк оплати яких не наступив;

О – швидкість обігу грошової одиниці за рік;

П – сума цін товарів, що були продані в кредит і строк оплати яких наступив;

ВП – платежі, що взаємо погашаються [13].



Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обігу грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період. Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:



(2.7)



де V – швидкість обігу грошей;

P – середній рівень цін на товари та послуги;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

M – середня маса грошей, що перебуває в обігу за даний період [14].



З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов?язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту й обернено пропорційно – з обсягом маси грошей, що є в обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначити і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу; за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обігу; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обігу. Другий з них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на M. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових обігів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обігу

< Назад   Вперед >
Содержание