2.3.1. Поняття та форми
товарообмінних операцій
Специфічною формою міжнародної торгівлі є міжнародні товарообмінні операції. Вони передбачають ввезення та вивезення товарів через кордони національної митної території, але у безгрошовій або частково безгрошовій формі. Причому, зважаючи на особливості розвитку України на зламі століть, передусім на фінансові труднощі суб’єктів міжнародної торгівлі, значення міжнародних товарообмінних операцій для нашої держави велике.
Міжнародні товарообмінні операції — це транскордонний обмін товарами на еквівалентній основі згідно з конкретними цілями та умовами реалізації угод.
Міжнародні товарообмінні операції можуть здійснюватися у формі безпосереднього обміну готовою продукцією, потрібною учасникам відповідної угоди для цілей власного споживання, або у вигляді домовленостей щодо закупівлі товарів, котрі не обов’язково стосуються предмета первинної угоди та використовуються як засіб товарного «урівноваження» угоди. Предметом товарообмінних операцій може бути як один товар (партія товару), так і різнорідні товари та їх групи, які залучаються до виконання угод лише за принципом цінового балансування. Крім того, товарообмінні операції можуть мати значний термін дії. Це операції, що пов’язані, наприклад, з технологічними процесами перероблення сировини, яка підлягає обробці та поверненню у вигляді певних продуктів, або з поставками обладнання в кредит та погашенням таких поставок і кредитів продукцією, яка випускатиметься з допомогою використання такого обладнання.
Значущість товарообмінних операцій для України пов’язана з особливостями водночас перехідного та кризового етапу її розвитку, яким, власне, і став початковий період незалежного існування держави. Про що йдеться? Передусім про ті макро- та мікроекономічні причини, фінансові дефіцити, які зумовлюють поширення негрошових форм розрахунків.
Велика частка товарообмінних операцій в експортно-імпортній діяльності є типовою для міжнародного економічного співробітництва країн, які здійснюють ринкову трансформацію економіки, причому безгрошовий товарообмін використовується й у внутрішній торгівлі. Отже, йдеться про загальні негаразди системного та суб’єктивного кризового порядку, з якими стикаються країни в цілому та окремі господарські структури у своїй господарській діяльності.
Товарообмінні операції, або зустрічна торгівля, за своєю сутністю є таким поєднанням експорту й імпорту товарів, за якого в єдиних угодах у контрагентів виникають зобов’язання щодо взаємної закупівлі товарів.
Як уже зазначалося, видами товарообмінних операцій вважаються: бартер; зустрічні закупівлі; операції на давальницькій сировині; викуп продукції, що застаріла; компенсаційні угоди; поставки на комплектацію; великомасштабні операції на компенсаційній основі.
Головною рисою товарообмінних операцій є повне або часткове товарне балансування міжнародного обміну. За неповного покриття товаром або товарною партією зустрічних поставок застосовуються адекватні грошові доплати.
Таким чином, обов’язковою умовою товарообмінних операцій є зобов’язання експортера, котрий знайшов контрагента, що має закупити в нього товар, прийняти як повну або часткову плату за власні поставки товари цього контрагента або забезпечити закупівлю його товарів третьою стороною.
Причинами, що обумовили міжнародний безгрошовий товарообмін з участю українських господарських організацій, переважно у формі бартеру, в 90-х роках були нестабільність фінансової системи країни, занадто жорстка монетарна політика, яка призвела до дефіциту обігових коштів у підприємств. Неврегульованість нормативно-правової бази та непослідовність, невиваженість регулюючої політики, а також неадекватність валютного курсу гривні (а раніше, до осені 1996 р., — купонокарбованця) спричинили безконтрольність натурального товарообміну. Така безконтрольність призводила до демпінгу вітчизняних товарів тоді, коли курс іноземної валюти був надто завищеним, а також до приховування реальних обсягів угод та, відповідно, до послаблення ефективності митного регулювання, зниження надходжень до держбюджету.
Утім, це не означає, що поширення товарообмінних операцій — виключно супутня риса транзитивних, погано врегульованих, кризових економік. Протягом останньої чверті ХХ ст. у світі в цілому відбувалося стрімке зростання абсолютних обсягів і частки зустрічної торгівлі в міжнародних операціях купівлі-продажу. (До речі, бартер використовується не тільки у внутрішній торгівлі індустріально розвинутих країн. Наприклад, у США відбулося значне поширення бартерних угод: трапляється, що клініки та юридичні фірми, інші організації, які можуть становити взаємний інтерес, здійснюють взаємні безгрошові послуги, що дає змогу заощаджувати кошти, знижувати податкове навантаження. Отже, товарообмінні операції в міжнародній та внутрішній торгівлі не є виключною рисою пострадянських, постсоціалістичних економік.)
Реальні обсяги зустрічної торгівлі точно підрахувати важко: контрагенти, намагаючись уникнути митного оподаткування, а також керуючись іншими міркуваннями, далеко не завжди сповіщають про товарообмінні операції, що здійснюються ними, приховується й інформація про обсяги такої торгівлі та її цінові параметри. Крім того, зустрічні поставки часто є елементом складних виробничо-технологічних і спекулятивних операцій, отже, товари інколи без завезення до країни первісного призначення можуть знаходити нові географічні координати призначення. І нарешті, далеко не всі країни ретельно відстежують саме безгрошовий товарообмін і не виділяють його в окремі статті митної звітності та інших національних рахунків.
Однак спроби оцінити ці обсяги здійснюються різними експертними агентствами та фахівцями, і за даними деяких із них, частка натурального товарообміну в загальному обсязі світової торгівлі зростала з 2 % до приблизно чверті на початку 80-х років, досягнувши нині близько 50 %. Інші експерти дають більш помірні оцінки ваги зустрічної торгівлі в сучасних експортно-імпортних операціях, вважаючи, що вона становить до третини таких операцій. (Пояснити зростання значення зустрічної торгівлі можна ускладненням процесів взаємних технологічних поставок, збільшенням активності ТНК, зростанням обсягів спекулятивних операцій у світі. Разом з тим не можна не відзначити, що хронологічно найбільш значні прирости натурального товарообміну припадали на сплески світових цін на нафту. Такі сплески призводили до виникнення дефіцитів на засоби платежів, а також до того, що провідні індустріальні країни прагнули до забезпечення більш передбачуваних каналів енергопоставок. Відтак поширювалися довгострокові контракти на поставки обладнання і технологічної продукції в обмін на нафту, а також стимулювалося «енергетичне фінансування» експорту країн — імпортерів нафти.)
Звідси випливає очевидний практичний висновок для України. Незважаючи на значні збитки, що їх спричиняють для вітчизняної торгівлі деякі форми товарообмінних операцій, це явище слід визнати об’єктивним. Твердження про необхідність часткового витіснення таких операцій грошовими контрактами, що дуже часто висувається як один із ключових заходів у підвищенні ефективності міжнародноекономічного сектору України, є обґрунтованим. Адже, наприклад, в показовому щодо цього 1997 р. товарообмінні операції, і передусім бартер, становили понад 55 % усіх угод, котрі значною мірою виходили з-під митного контролю. Це з особливою гостротою поставило питання про необхідність кращої організації національної системи торгівлі.
Проте подібне завдання має дещо паліативний характер, тобто його розв’язання може усунути лише зовнішні прояви хвороби. Отже, потрібні більш радикальні дії, спрямовані на подолання тінізації та криміналізації економіки, оптимізацію системи оподаткування (в тому числі й митного). Нарешті, реальне значення може мати завдання підвищення якості товарообмінних операцій, зниження частки неефективних методів торгівлі та поширення прогресивних форм міжнародної кооперації.
Відповідно до реальних господарських завдань, а також умов, у яких перебувають виробники продукції та її споживачі, можна виділити кілька форм зустрічної торгівлі. Ними є:
• бартерні операції;
• торговельні компенсаційні операції:
? компенсаційні угоди;
? зустрічні закупівлі (офсетні угоди, поставки на комплектацію);
? авансові закупки;
? викуп застарілої продукції;
? операції з давальницькою сировиною;
• промислові компенсаційні операції (операції «бай-бек», угоди про «розподіл продукції», «експлуатаційну компенсацію», договори цесії).
Відзначимо, що будь-яка класифікація в даному, як і в багатьох інших аспектах економічної практики, є умовною. Адже не завжди можна однозначно вирішити, до якої форми економічної діяльності зараховувати ті або інші види товарного обміну. Наприклад, така форма зустрічної торгівлі, як промислові компенсаційні операції, за своєю природою межує з інвестиційною діяльністю. Тому, розглядаючи останню, ми повинні пам’ятати про таку торгівлю, яка потребує значних капітальних витрат для свого проведення. Крім того, окремі форми самої зустрічної торгівлі не мають чітких меж, і тому не дивно, що в різних літературних джерелах ми можемо побачити й різні класифікаційні трактування (наприклад, такі форми зустрічної торгівлі, як викуп застарілої продукції та операції з давальницькою сировиною, які в нашій схемі класифікуються саме як підвиди зустрічної торгівлі, інколи, заради спрощення структури класифікатора, розглядаються окремо). Трактування, що наводиться нижче, видається нам логічним, а його базовими принципами було обрано міру взаємних зобов’язань контрагентів, безпосередність, швидкість або, навпаки, часову віддаленість між початком і закінченням операції
< Назад
Вперед >
Содержание