2.12.1. Поняття кооперування виробництва в системі категоріального апарату

Створення динамічної національної системи відкритої економіки, одним із завдань якої є активізація участі в процесі міжнародного кооперування, стає необхідним атрибутом та цільовою функцією побудови відкритого суспільства, передумовою розв’язання складних та суперечливих завдань українського розвитку.

Колапс господарського комплексу на території колишнього Східного блоку, а потім Радянського Союзу відбувся тоді, коли в майже решті світу дедалі поширюються та поглиблюються процеси всебічної інтеграції, скасовуються митні обмеження на пересування виготовлених товарів, а також руху капіталів. Для України це означало радикальне зменшення коопераційного простору, погіршення умов розвитку спеціалізованого виробництва.

Без важелів міжнародного кооперування неможливо розв’язати і ряд інших завдань розвитку усієї системи міжнародної економічної діяльності, зокрема:

• додатково збільшити фізичні обсяги експорту та імпорту багатьох видів продукції;

• подолати тенденції відпливу капіталу через несприятливі умови його докладання всередині країни;

• оптимізувати структуру торгівлі, зокрема подолати значною мірою сировинний характер вивезення та надто помітну орієнтацію неенергетичного імпорту на товари некритичного імпорту, збільшивши частину машинотехнічного обладнання;

• знизити вразливість експорту від антидемпінгових санкцій країн-споживачів;

• запобігти поширенню безгрошових, часто невигідних для держави товарообмінних операцій;

• збільшити питому вагу складних технологічних виробів та наданих інтелектуальних послуг інформаційного, дослідницького та науково-технічного характеру в структурі експорту.

Але для кращого розуміння проблеми слід з’ясувати деякі категоріально-методологічні аспекти проблеми.

Якщо почати з витоків проблеми в її гносеологічному контексті, то слід згадати, що ще Дж. С. Мілль писав про взаємозв’язок між категоріями міжнародної кооперації та міжнародного поділу праці в історичному та функціональному контексті. Для нього «зростання загального багатства на земній кулі, коли воно супроводжується свободою торговельних відносин, удосконаленням мореплавства та внутрішніх шляхів сполучень веде до підвищення продуктивності праці кожного народу, відкриваючи можливість постачати продуктами настільки великий ринок, що звичайним наслідком цього є різке поглиблення поділу праці».



Поняття кооперації праці або кооперації виробництва є одним з найбільш вживаних і фундаментальних в економічній науці. Це й не дивно: блок понять, які пов’язані зі сферою міжнародної кооперації, має кардинальне значення для вивчення та наукового дослідження сучасних процесів взаємодії у світовій торгівлі, глобальному руху факторів виробництва, глобалізації та регіоналізації.

Кооперація, міжнародна кооперація мають об’єктивну природу, вони притаманні усім країнам, суспільствам, з будь-яким соціально-економічним ладом.

Обидва терміни — кооперація та міжнародна кооперація — використовуються в двох значеннях: у широкому та у вузькому. В широкому розумінні ці поняття синонімічні поняттям «співробітництво», «міжнародне співробітництво». Інакше кажучи, ці категорії визначають сутнісні риси економічної, міжнародної економічної діяльності як такої. У вузькому плані зазначені терміни трактуються як кооперування виробництва, і саме під таким кутом зору вони є предметом вивчення в цій главі.



У найбільш узагальненому вигляді кооперація праці — це й абсолютна форма, і необхідний принцип поєднання трудових зусиль окремих індивідів. Тобто це співробітництво суб’єктів господарювання. Співробітництво як термін можна вважати близьким синонімом кооперації, а в найбільш широкому формально-логічному тлумаченні — навіть ідентичним їй поняттям. З лінгвістичної ж точки зору маємо майже повну семантичну та конструкційну тотожність іншомовного та відповідного україномовного утворень: «соореration» — «співробітництво».



Відповідно до вітчизняної та міжнародної практики, а також прийнятого понятійного апарату під кооперуванням розуміють безпосередньо спрямовану на виробництво матеріальних цінностей та послуг діяльність економічних суб’єктів, які поєднують свої зусилля з метою економії витрат, підвищення ефективності та прибутковості виробництва, підвищення продуктивності праці, якості продукції, що виробляється, поліпшення систем управління та умов реалізації продукції.

Змістовим наповненням міжнародної промислової кооперації в сучасних умовах є спільне виготовлення складної, технологічної, наукомісткої продукції зі спеціалізацією (подетальною, повузловою) окремих суб’єктів виробничого, як правило, на базі довгострокових договірних відносин, які передбачають безпосередні постійні виробничі та/або науково-технічні, конструкторсько-впроваджувальні зв’язки між партнерами. Поза сферою виготовлення високотехнологічних товарів, їх компонентів та обміну такою продукцією міжнародне кооперування в сучасних умовах відбувається тільки в обмежених та малозначущих, у масштабах економіки, формах.

Міжнародне кооперування набуває дедалі більшого значення, адже спеціалізація все далі відходить від колишньої монофункціональності у вигляді створення та наступної реалізації надлишків продукції залежно від внутрішніх національних потреб. (Однією з найпростіших та історично висхідних форм міжнародної кооперації праці є національна спеціалізація з наступним міжнаціональним обміном товарами.)

Натомість поширюється погоджений обмін між різнонаціональними підприємствами-кооперантами, який дуже часто набуває складних суб’єктно-організаційних форм. Інакше кажучи, кооперування здійснюється не між незалежними господарськими агентами, а в межах інтернаціональних господарських структур, наприклад таких, якими є міжнародні за своєю будовою комерційні структури.

Суб’єкт господарювання, який заінтересований у досягненні певних комерційних цілей, здійснює підприємницьку діяльність там і тоді, де і коли виникають для цього відповідні підстави, не беручи до уваги, чи то є сфера взаємодії одно-, чи різнонаціональних партнерів. Наприклад, передумовою виникнення таких форм і суб’єктів міжнародного господарювання, як ТНК, спільні підприємства, є перетворення світового господарства на єдину цілісність, а зміст їхньої діяльності полягає в поширенні сфери дії міжнародних економічних відносин від стадії обміну до безпосередньо виробничої стадії — першої у відтворювальному циклі. До речі, це закріплює зміну природи міжнародної економічної діяльності як «органічно похідної» від господарської діяльності національного рівня на «рівноправну», так само первинну, якою раніше були тільки внутрішньодержавні виробничі процеси.

При цьому в одному й тому самому коопераційному ланцюгу, навіть у технологічному процесі, діюча коопераційна модель може поєднувати риси і національної, й інтернаціональної взаємодії, як, скажімо, у випадку міжнародного обміну деталями, вузлами у разі наявності, принаймні в одного кооперанта, національних субпідрядників.

Викладене свідчить про те, що поняття «кооперування» та «міжнародне кооперування» не мають однозначних визначень і трактувань. Різноманітні форми промислового співробітництва з погляду національної, галузевої специфіки, конкретних комерційних цілей господарських структур тощо не «вписуються» в жодну жорстку схему. При цьому слід зазначити, що не існує чітких кордонів між кооперуванням і менш та більш вираженими інтегративними формами співробітництва. Скажімо, компенсаційні угоди, які ми віднесли раніше до такої торгівлі, що використовує натуральні засоби розрахунків, передання ліцензій, ноу-хау та виробничого досвіду з подальшою оплатою вартості таких послуг поставками продукції, яка виготовляється на їх основі, можна назвати «м’якими» формами виробничого кооперування. Тим більше, що після введення об’єкта в дію інколи можуть здійснюватися подальші взаємовигідні контакти. Разом з тим кооперування у найбільш «сильних» формах (у межах цілісних господарських структур) інколи трактується як взагалі інший вид економічної діяльності — міжнародна інвестиційна.

Справді, слід враховувати, що цілі теоретичної класифікації не обов’язково збігаються із завданнями практичної градації певних господарських форм. Наприклад, коли йдеться про трактування понять «міжнародне кооперування», «промислове співробітництво» (Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) друге трактує як синонім першого), то з метою практичного регулювання окремих аспектів співробітництва використовується ще вужче значення. Якщо в найбільш абстрактно-теоретичному розумінні ми можемо вважати міжнародною кооперацією взаємодію індивідів як у межах взаємно незалежних господарських структур, так і в рамках єдиної корпорації, фірми тощо (за умови, що така взаємодія відповідає критеріям «міжнародності»), то в більш прикладному розумінні міжнародна кооперація трактується як відносини, які пов’язані зі створенням спільних виробничих процесів на базі певної спільності інтересів між організаційно автономними, юридично та економічно самостійними підприємствами різних країн.

Таким чином, хоча всі можливі форми міжнародного кооперування охоплені діяльністю таких структур, як ТНК, від них та від інших акціонованих одиниць, а також структурно залежних та споріднених одиниць за такої класифікації, як правило, абстрагуються (разом з тим міжнародна консорціумна організація комерційної взаємодії типово вважається формою міжнародної кооперації; те саме стосується спільних підприємств, щоправда, традиційне для наших умов міжнародне спільне підприємництво частіше є акціонерною формою вкладання капіталів, ніж проект спільної реалізації певного конкретного проекту).

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки було визначено як одну з форм міжнародного співробітництва, нарівні з торгівлею та іншими формами взаємодії.

Цей закон дає і розгорнуте визначення міжнародної кооперації (у найбільш вузькому, згідно з нашою градацією, розумінні): міжнародна кооперація — взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним. У процесі такої взаємодії здійснюється спільне розроблення або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплектних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.

Згідно з класифікацією ЄЕК ООН формами виробничої кооперації можна вважати:

• поставку комплектних підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, що має бути виготовлена на їх основі;

• надання ліцензій та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їхньої вартості поставками продукції, отриманої з їх використанням;

• підряд;

• спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР);

• організацію спільних підприємств;

• запровадження спільних проектів.

На відміну від цього у класифікації ЮНКТАД виділяються такі виробничо-коопераційні форми:

• спільне виробництво;

• підряд;

• поставки в рамках ліцензійних угод;

• взаємне доповнення виробничих потенціалів;

• розподіл виробничих програм у вигляді спеціалізації;

• організація спільних підприємств

< Назад   Вперед >
Содержание